Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

"ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

АУТОАГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ (ПРИЧИНИ, МЕХАНІЗМИ, ПРОФІЛАКТИКА)

14.01.16 - психіатрія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Гічун В'ячеслав Сафронович

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній установі "Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України”

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор Марута Наталія Олександрівна, Державна установа "Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України”, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу неврозів та пограничних станів

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра психотерапії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, директор інституту, завідувач відділу соціальної та екстремальної психіатрії

доктор медичних наук, професор Пшук Наталія Григорівна, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, кафедра психіатрії, загальної та медичної психології, професор кафедри

Захист відбудеться "04” жовтня 2007 р. о 10: 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.566.01 в Державній установі "Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України" за адресою: 61068, м. Харків, вул. Ак. Павлова, 46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи "Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України" за адресою: 61068, м. Харків, вул. Ак. Павлова, 46.

Автореферат розісланий "01” вересня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Л.І. Дяченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема психічної дезадаптації є однією з основних у сучасній психіатрії. Це обумовлено суттєвою зміною чинників зовнішнього середовища (соціально-економічних, соціально-психологічних, екологічних та інших), що призводить до значного росту розповсюдження захворюваності переважно за рахунок розладів пограничного рівня та супроводжується зростанням поширеності суїцидів та інших варіантів аутоагресивної поведінки (АП). В окремих країнах суїциди займають одне з перших місць серед причин смерті дітей, підлітків і молоді (Волошин П.В., 2001; Марута Н.О., 2002, 2006; Чуприков А.П., 2002; Михайлов Б.В., 2003; Табачников С.І., 2007; Сухоруков В.І., 2007). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), щорічно понад півмільйона осіб на планеті закінчує життя самогубством (WHO, 2002).

Зростання числа самогубств і суїцидальних спроб, які спостерігаються у світі, особливо в осіб молодого віку, роблять проблему суїцидів актуальною. З одного боку, самогубство - феномен, притаманний тільки людині, є соціальним явищем та обумовлюється устроєм суспільства. З іншого боку - це індивідуальна реакція особистості на складну ситуацію, що залежить від конкретного індивідуума (Підкоритов В.С., 2004; Гавенко В.Л., 2004; Казакова С. Є., 2005; Чабан О.С., 2005).

На сьогоднішній день Україна стійко входить до групи країн з високим рівнем суїцидальної активності. В останні роки Україна посіла одне з перших місць серед інших країн за частотою завершених суїцидів, яка відповідає критеріям епідемії (22,0 на 100 000 населення, тобто 14 500 випадків самогубств на рік) (Пилягина Г.Я., 2007). У структурі суїцидальної поведінки, число спроб приблизно в 10 разів перевищує кількість самогубств (особи віком 30-39 років), а суїцидальні вчинки мають тенденцію до рецидиву через їх скоєння молодими людьми віком від 18 до 29 років (Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., 2002; Юр'єва Л. М., 2006).

Проблема АП є комплексною та містить у собі багато чинників і вирішується на стику різних наук: медицини, психології, психіатрії, філософії, педагогіки тощо (Марута Н.О., 2001; Пшук Н.Г., 2002, 2004; Михайлов Б.В., 2003; Спирина И.Д., 2003; Бачериков А. М., 2004; Сухоруков В.І., 2005; Підкоритов В.С., 2005; Абрамов В.А., 2005).

Вітчизняні концепції АП будуються на уявленні про те, що кожний випадок аутоагресії, суїциду визначається співвідношенням середовищних, особистісних і психопатологічних (за їх наявності) чинників (Амбрумова А.Г., 1986; Кутько І.І., 2000; Чуприков А.П., 2002; Пшук Н.Г., 2002; Бачериков А. М., 2003; Бабюк І.О., 2005).

Чинники середовища у цій концепції тісно пов'язані з категоріями кризи та критичного періоду.

Визначаючи кризу як стан, обумовлений зіткненням особистості з перешкодами на шляху задоволення важливих життєвих цілей (фрустрацією основних ціннісних настанов) у випадку, коли подібні перешкоди не можуть бути подолані звичайними засобами розв'язання проблем (за допомогою стереотипів поведінки, що склалися), автори виділяють наступні етапи кризового періоду: період початкового підвищення напруги; період неспроможності у розв'язанні проблеми; період "поступової” мобілізації зростання напруги, що призводить до дезорганізації поведінки та функціонування, зокрема до формування АП (Юр'єва Л. М., 2001; Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., 2002; Пішель В.Я., 2004; Чабан О.С., 2005).

Важливе місце у вивченні чинників середовища займає соціальна теорія суїцидів (Durkheim Е., 1996), в якій висунуті положення про суттєвий вплив соціально-економічних причин у формуванні суїцидальної поведінки. Такий підхід дозволив розробити типологію суїцидів, у якій виокремлюють альтруїстичний, анатомічний, егоїстичний і фаталічний суїциди.

Окрім соціально-економічних умов велику роль у розвитку АП грають соціально-демографічні (стать, вік, соціальний стан), етно-культуральні (наявність у традиціях певних народностей суїцидальної поведінки, як соціально прийнятної норми), психологічні (особистісні особливості), специфічні (наявність психічного або тяжкого соматичного захворювання) чинники (Гавенко В.Л., 2004; Козидубова В. М., 2005; Мішиєв В.Д., 2005; Лінский І.В., Мінко О.І., 2006).

Аналіз особистісних чинників дозволив виділити індивідуальні суїцидальні чинники, які діляться на: передиспозиційні (недостатність або неповноцінність психічного функціонування; зниження толерантності до емоційних навантажень, максималізму суджень і їх незрілість; дефектність прогнозування, неадекватність самооцінки); позиційні (дезадаптивна позиція, що займається суїцидентом у ситуації конфлікту); статусні (особливості психічного стану або психічного реагування суїцидента, що безпосередньо впливають на ймовірність здійснення суїцидальних дій); інтенційні (особливості особистісних намірів щодо суїцидальної поведінки, характеру та міри її вираженості) (Пилягіна Г.Я., 2001, 2002; Скрипніков А. М., 2003; Бачериков А. М., 2004; Пішель В.Я., 2004).

Незважаючи на здійснювані у силових структурах України заходи зі зміцнення правопорядку, військової дисципліни та забезпечення безпеки військової служби, у ряді військових частин та з'єднань продовжують мати місце випадки самогубств та замахи на них. Навіть поодинокий випадок самогубства у військовому колективі викликає у його членів почуття невпевненості, песимізму, вражає своєю незвичністю, що негативно відбивається на стані морально-психологічного клімату та бойової готовності підрозділів (Астапов Ю. М., 2002; Стадник А.В., 2002). У Збройних силах Росії у 2000 році число закінчених суїцидів досягло 32,1 на 100 тисяч військовослужбовців. Самогубство є причиною гибелі кожного четвертого військовослужбовця у російській армії (Литвінцев С.В., 2001). Складність вирішення проблеми самогубств, особливо їх профілактики, пов'язана з відсутністю специфічності суїцидальних проявів (Стаднік А.В., 2003).

Особливою групою є військовослужбовці строкової служби внутрішніх військ МВС України, що обумовлено певними особливостями служби в цьому військовому формуванні. Специфіка військової служби у внутрішніх військах МВС України пов'язана з високим рівнем психоемоційної напруги (постійне поводження з вогнепальною зброєю, контакти з особами, які скоїли злочини, охорона особливо важливих об'єктів (військові заводи, науково-дослідні інститути, атомні станції, зали судових засідань, багатолюдні мітинги, демонстрації, концерти тощо). Наявність зазначених вище особливостей військової служби висуває підвищені вимоги до особи військовослужбовця, що у поєднанні зі зниженими можливостями особистісної адаптації, які обумовлені дією факторів психічної травматизації, створює передумови для розвитку станів психічної дезадаптації від субклінічних "передхворобливих” проявів до розладів психічного регістру й АП. Незважаючи на високий рівень аутоагресивних і суїцидальних дій серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, ця проблема до останнього часу залишається поза увагою дослідників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дослідження проводилось у рамках науково-дослідної теми Державної установи "Інституту неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України" "Дослідити феноменологічну структуру та динаміку психічних розладів у осіб із незавершеними і завершеними суїцидальними спробами, розробити методи профілактики, лікування та реабілітації” (номер державної реєстрації 0103U001307, шифр АМН. СУ.7.03).

Мета дослідження - клініко-психопатологічна структура, механізми і предиктори формування аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України для розробки на цій основі системи її профілактики та принципів організації суїцидологічної допомоги особовому складу військ.

Завдання дослідження:

1. Провести епідеміологічний аналіз аутоагресивної поведінки у внутрішніх військах МВС України за останні 10 років.

аутоагресивна поведінка військовослужбовець суїцидологічний

2. Вивчити чинники суїцидального ризику серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України (соціальні, економічні).

3. За допомогою психодіагностичного дослідження вивчити індивідуальні особистісні особливості військовослужбовців внутрішніх військ МВС України із аутоагресивною поведінкою.

4. Проаналізувати клініко-психопатологічні чинники особливості розвитку аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

5. Виокремити основні типи аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України з притаманними їм чинниками суїцидального ризику.

6. З урахуванням суїцидогенних і антисуїцидогенних чинників (середовища, особистісних, психопатологічних) обґрунтувати систему профілактики аутоагресивної поведінки, в тому числі суїцидів, серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

7. Розробити принципи організації суїцидологічної служби (допомоги) у внутрішніх військах МВС України.

Об'єкт дослідження - аутоагресивна поведінка у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

Предмет дослідження - клініко-психопатологічні, патопсихологічні закономірності формування аутоагресивної поведінки у військовослужбовців, система профілактики аутоагресивної поведінки серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

Методи дослідження. Для реалізації мети та завдань дослідження використаний комплекс методів, що включає клініко-психопатологічний, психодіагностичний (тест СБДО в модифікації Ф.Б. Березина, тест інтерперсональної діагностики Т. Лірі, тест фрустрації С. Розенцвейга, шкали особистісної та реактивної тривожності Ч. Спілберга - Ю. Ханіна, тест К. Леонгарда для визначення типу акцентуацій особистості, тест діагностики тактики поведінки у конфліктній ситуації К. Томаса в модифікації Н.В. Гришиної) і методи статистичної обробки отриманих даних.

Наукова новизна отриманих результатів. В дисертаційній роботі вперше здійснено теоретичне обґрунтування та опрацьовано нове рішення проблеми діагностики, лікування та профілактики аутоагресивної поведінки у військовослужбовців бойових підрозділів внутрішніх військ МВС України, що несуть службу зі зброєю.

Вперше на підставі комплексного клініко-статистичного, клініко-психопатологічного, психодіагностичного дослідження отримані дані щодо причин, умов, механізмів формування, факторів розвитку та клініко-психопатологічної структури психічних розладів у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, на тлі яких формується аутоагресивна поведінка.

Встановлено, що значна роль у формуванні аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України належить соціальним, конституціонально-біологічним, екзогенно-органічним, соматичним, психологічним чинникам.

Вперше виявлено провідне значення у розвитку аутоагресивної поведінки у особового складу внутрішніх військ МВС України груп психогеній: специфічних (армійських) та неспецифічних (домашніх).

Вивчені провідні форми психічної патології у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України (специфічні розлади особистості (F 60.), органічні психічні розлади (F 0.), реакції на стрес та порушення адаптації (F 43.), інші невротичні розлади (F 48.)), на тлі якої відбувається формування аутоагресивної поведінки.

Визначені провідні форми аутоагресивної поведінки, які характерні для особового складу внутрішніх військ МВС України (несуїцидальні, пре - та постсуїцидальні, парасуїцидальні, власне суїцидальні).

Виділені різноманітні варіанти темпів формування аутоагресивних проявів у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

Вперше встановлено, що у патопсихологічних механізмах формування аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України значна роль належить особистісним особливостям, характеру психогенії, типу поведінки у конфліктній ситуації, активності адаптаційних механізмів.

Науково обґрунтовані критерії діагностики та диференціальної діагностики аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України.

Розроблені принципи терапії даної патології в військових умовах.

Практичне значення отриманих результатів. У результаті проведених досліджень на підставі співставлення епідеміологічних, клініко-психопатологічних, психодіагностичних даних були описані відповідні предиктори аутоагресивної поведінки, чинники ризику та антиризику, що дозволило розробити єдину систему психопрофілактики аутоагресивної поведінки і принципи суїцидологічної допомоги у внутрішніх військах МВС України.

Запропоновані та розроблені основні напрямки і критерії подальшого удосконалення своєчасної ранньої діагностики даної патології серед особового складу військ.

Розроблена анкета-опитувальник для виявлення військовослужбовців з аутоагресивною поведінкою. Автором вперше розроблені та впроваджені в повсякденну діяльність медичних служб з'єднань і частин військ науково обґрунтовані принципи та методи профілактики, що спрямовані на попередження виникнення та розвитку аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, а також система комплексної терапії даного стану.

Вперше у військовій психіатрії розроблено і впроваджено основні принципи організації та надання суїцидологічної допомоги особовому складу внутрішніх військ МВС України з аутоагресивною поведінкою.

Впровадження результатів дослідження в практичну діяльність дозволило покращити діагностику аутоагресивної поведінки, знизити показники психічної захворюваності, попередити виникнення психічної патології серед особового складу військ.

Проведена систематизація чинників психічної травматизації, що зумовлюють розвиток аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, які щоденно несуть бойову службу зі зброєю.

Практичні рекомендації, розроблені в ході проведеного дослідження, були оформлені та видані у вигляді методичних вказівок і використовуються в практичній щоденній діяльності медичних служб, офіцерів виховних структур з'єднань та військових частин внутрішніх військ МВС України.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно обстежено 3460 військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, із яких вибрано 188 осіб із аутоагресивною поведінкою (36 осіб із незакінченими суїцидами, 152 особи із суїцидальними думками). Військовослужбовцям із аутоагресивною поведінкою, а також 285 військовослужбовцям і 60 цивільним особам контрольних груп автор самостійно провів комплексне клініко-анамнестичне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне дослідження, інтерпретував отримані дані.

Дисертант самостійно проаналізував клінічні прояви аутоагресивної поведінки у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, причини та механізми її формування, розробив анкету-опитувальник для виявлення військовослужбовців з аутоагресивною поведінкою. Дисертантом особисто вивчені матеріали 88 випадків закінчених суїцидів військовослужбовців внутрішніх військ МВС України. Автор самостійно провів комп'ютерну статистичну обробку даних, їх узагальнення, аналіз і наукову інтерпретацію, а також впровадження отриманих результатів і розробленої системи профілактики аутоагресивної поведінки серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України у щоденну практику військової охорони здоров'я.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи доповідались на учбово-методичних зборах керівного медичного складу внутрішніх військ МВС України (Харків, 2000, 2004; Дніпропетровськ, 2002; Київ, 2003); на учбово-методичних зборах лікарів-психіатрів управлінь територіальних командувань, з'єднань і військових частин внутрішніх військ МВС України (Харків, 2000, 2002, 2003, 2004; Дніпропетровськ, 2001, 2002); на II Національному конгресі невропатологів, психіатрів і наркологів України (Харків, 2002); на науково-практичній конференції "Платонівські читання" (Харків, 2002); на міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми соціальної та судової психіатрії та наркології” (Київ, 2001); на міжнародній науково-практичній конференції "Біопсихосоціальна модель як нова парадигма (концептуальний напрямок) розвитку психіатрії в Україні" (Сімеїз, 2002); на науково-практичній конференції з міжнародною участю "Актуальні проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004); на 10 конгресі асоціації психіатрів Європи (Прага, 2000), на засіданні Української школи-семінару з міжнародною участю "Психіатрія і психоаналіз на шляху до євроінтеграції” (Київ, 2005), на науково-практичній конференції психіатрів та наркологів "Сучасні проблеми профілактики аутоагресивної поведінки" (Харків, 2007).

Основні результати досліджень включені в методичні посібники, рекомендації з питань профілактики аутоагресивної поведінки серед особового складу внутрішніх військ МВС України, випущені у внутрішніх військах МВС України.

Публікації. За матеріалами дисертації опублікована 31 наукова праця, з них - 30 самостійних статей у спеціалізованих журналах, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 399 сторінках тексту (287 сторінок основного тексту) та складається з вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, заключення, висновків, списку використаних джерел літератури. Робота ілюстрована 42 таблицями, 7 рисунками. Список літературних джерел містить 804 джерела (489 - вітчизняних і 315 - зарубіжних).

Основний зміст роботи

Для реалізації мети та завдань дослідження було обстежено 3460 військовослужбовців строкової служби внутрішніх військ МВС України, з яких вибрано 188 осіб з АП (36 осіб з незавершеними суїцидами, 152 особи з суїцидальними думками), а також вивчені матеріали службових розслідувань, медичної документації 88 випадків завершених суїцидів військовослужбовців, що проходили військову службу у внутрішніх військах МВС України. В якості контрольних груп представлені матеріали вивчення 60 цивільних осіб чоловічої статі, що не проходили військову службу у внутрішніх військах МВС України, працювали в обчислювальному центрі, та 285 військовослужбовців строкової служби, що проходили службу у внутрішніх військах МВС України (в цих осіб АП не реєструвалася). Дослідження проводилось у 1993-2003 роках у з'єднаннях та військових частинах внутрішніх військ МВС України, які дислокуються на всій території України, де обстежувані військовослужбовці проходили військову службу.

Віковий розподіл в групах військовослужбовців внутрішніх військ із АП був наступним:

в групі військовослужбовців із завершеними суїцидами: 18 років - 25 (28,4%) осіб,19 років - 34 (38,6%) особи,20 років - 5 (5,7%) осіб, 21 рік - 1 (1,1%) особа, старші 21 року - 23 (26,2%) особи;

в групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами: 18 років - 13 (36,1%) осіб,19 років - 11 (30,6%) осіб,20 років - 9 (25,0%) осіб, 21 рік - 2 (5,6%) особи, старші 21 року - 1 (2,8%) особа;

в групі військовослужбовців із суїцидальними думками: 18 років - 52 (34,2%) особи,19 років - 21 (13,8%) особа,20 років - 50 (32,9%) осіб, 21 рік - 18 (11,8%) осіб, старші 21 року - 11 (7,2%) осіб.

За віком особи контрольних груп були розподілені:

в групі військовослужбовців: 18 років - 94 (32,9%) особи,19 років - 105 (36,8%) осіб,20 років - 73 (25,6%) особи, 21 рік - 9 (3,2%) осіб, старші 21 року - 4 (1,47%) особи;

в групі цивільних осіб: 19 років - 4 (6,7%) особи,20 років - 6 (10,0%) осіб, 21 рік - 22 (36,7%) особи, старші 21 року - 28 (46,6%) осіб.

Тобто завершені суїциди здійснювались переважно військовослужбовцями внутрішніх військ у віці 19 років - 34 (38,6%) особи, незавершені суїциди - військовослужбовцями у віці 18 років - 13 (36,1%) осіб, суїцидальні думки переважали у військовослужбовців у віці 18 років - 52 (34,2%) особи.

Розподіл військовослужбовців внутрішніх військ за строком служби в групах був наступним:

в групі військовослужбовців із завершеними суїцидами: до 6 місяців - 28 (31,8%) осіб, до 12 місяців - 31 (35,2%) особа, до 18 місяців - 4 (4,6%) особи, понад 18 місяців - 25 (28,4%) осіб;

в групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами: до 6 місяців - 26 (72,2%) осіб, до 12 місяців - 6 (10,7%) осіб, до 18 місяців - 3 (8,3%) особи, понад 18 місяців - 1 (2,8%) особа;

в групі військовослужбовців із суїцидальними думками: до 6 місяців - 58 (38,2%) осіб, до 12 місяців - 45 (29,6%) осіб, до 18 місяців - 49 (32,2%) осіб;

в контрольній групі військовослужбовців: до 6 місяців - 199 (69,8%) осіб, до 12 місяців - 52 (18,6%) особи, до 18 місяців - 33 (11,6%) особи, понад 18 місяців - 1 (2,8%) особа.

Тобто переважна більшість завершених суїцидів була скоєна військовослужбовцями зі строком служби у лавах внутрішніх військ МВС України від 6 до 12 місяців (31 (35,2%) особа), незавершених суїцидів - до 6 місяців (26 (72,2%) осіб).

Рівень освіти в обстежених осіб був розподіленим наступним чином:

в групі військовослужбовців із завершеними суїцидами мали освіту: середню - 21 (23,9%) особа, середню спеціальну - 61 (69,3%) особа, вищу - 6 (6,8%) осіб;

в групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами мали освіту: середню - 16 (44,4%) осіб, середню спеціальну - 19 (52,8%) осіб, вищу - 1 (2,8%) особа;

в групі військовослужбовців із суїцидальними думками мали освіту: середню - 59 (38,8%) осіб, середню спеціальну - 86 (56,6%) осіб, незакінчену вищу - 5 (3,3%) осіб, вищу - 2 (1,3%) особи;

в контрольній групі військовослужбовців мали освіту: середню - 128 (44,9%) осіб, середню спеціальну - 127 (44,6%) осіб, незакінчену вищу - 4 (1,4%) особи, вищу - 26 (9,1%) осіб;

в контрольній групі цивільних осіб мали освіту: середню - 6 (10,0%) осіб, середню спеціальну - 24 (40,0%) особи, незакінчену вищу - 4 (6,7%) особи, вищу - 26 (43,3%) осіб.

Узагальнюючи представлені дані, слід відзначити, що завершені та незавершені суїциди здійснювались військовослужбовцями внутрішніх військ МВС України переважно з середньо-спеціальною освітою (61 (69,3%) особа,19 (52,8%) осіб). Суїцидальні думки переважали також у осіб з середньо-спеціальною освітою (127 (44,6%) осіб).

Вивчення сімейного статусу показало, що серед обстежених осіб були одружені: 4 (4,6%) військовослужбовця групи з завершеними суїцидами; 1 (2,8%) військовослужбовець групи з незавершеними суїцидами; 12 (7,9%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками; 36 (12,6%) військовослужбовців контрольної групи; 34 (56,7%) осіб контрольної групи цивільних осіб.

Результати дослідження свідчать про те, що завершені та незавершені суїциди частіше скоювали військовослужбовці, котрі мешкали до призову у внутрішні війська МВС України в місті (49 (55,7%) осіб, 28 (77,8%) осіб). Суїцидальні думки також частіше виникали у військовослужбовців внутрішніх військ, призваних із міста (81 (53,3%) особа).

У дослідженнях використаний комплекс методів, що включає клініко-психопатологічний, психодіагностичний та методи статистичної обробки отриманих результатів. Клініко-психопатологічний метод включав вивчення скарг обстежених осіб, даних анамнезу життя, військової служби, соматоневрологічного та психічного статусу, медичної (форма 25-ю, медична книжка військовослужбовця, медична характеристика, історія хвороби, свідоцтво про хворобу) та службової (матеріалів службового розслідування та кримінальної справи за фактом суїциду, довідок медико-соціальних аспектів факту суїциду, особової справи військовослужбовця) документації. Аналізувалась спадкова обтяженість психічними та соматичними захворюваннями, особливості дитячого віку тощо. Для систематизації даних, оцінки психопатологічних порушень у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України використовувалась розроблена "карта-опитувальник військовослужбовця”.

Для вивчення особливостей особистості обстежених осіб, системи їх життєвих відносин, характеру розладів, сутності психологічного конфлікту, психотравмуючих чинників використовувався комплекс психодіагностуючих методик (тест СБДО в модифікації Ф.Б. Березина з співавт. (1988), тест інтерперсональної діагностики Т. Лірі (1999), тест фрустрації С. Розенцвейга (1947), шкали особистісної та реактивної тривожності Ч.Д. Спілберга - Ю.Л. Ханіна (1980), тест К. Леонгарда для визначення акцентуацій особистості (1968), тест діагностики тактики поведінки у конфліктній ситуації К. Томаса в модифікації Н.В. Гришиної (1990)).

Отримані результати досліджень були піддані математичній обробці на персональному комп'ютері методом варіаційної статистики з визначенням вірогідності статистичної значимості результатів за допомогою критерію Стьюдента. Визначалась імовірність випадковості різниці "р”. Різниці приймалися як вірогідні при р<0,05 (Лакин Г.Ф., 1990).

Статистична обробка отриманих результатів проводилась за допомогою професійного програмного комплексу багатофакторного аналізу статистичних даних SPSS v.10.0.5 - for Windows.

Результати досліджень свідчать про те, що у формуванні АП у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України велика роль належить наступним групам чинників: соціальним (конфлікти у сім'ї (у 64,8% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 77,8% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 40,1% військовослужбовців групи з суїцидальними думками)), конституціонально-біологічним (аномалії характеру у батьків, близьких родичів (у 64,8% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 72,2% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами)), екзогенно-органічним (травми голови та нейроінфекції в анамнезі (у 30,6% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами), патологія вагітності та пологів у матері (у 64,8% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 44,4% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами)), соматичним (наявність супутнього соматичного захворювання (нервової системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи та ін. (у 33,0% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 33,3% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами)).

Найбільш важливе значення в генезі формування АП у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України мають чинники психогенного впливу.

Результати досліджень дозволили виділити дві групи психогеній: специфічні (армійські) та неспецифічні (домашні). Так, серед армійських психогеній переважали наступні форми: необхідність засвоєння нових обов'язків, освоєння спеціальностей (у 30,6% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами), матеріально-побутові незручності (у 30,6% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами), інший (армійський) ритм життя, що регламентується статутом (у 52,8% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами), втрата особистої свободи (у 52,8% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами).

Серед домашніх психогеній у групах військовослужбовців внутрішніх військ із АП (із завершеними, незавершеними суїцидами) переважали наступні чинники: переживання за матеріальне неблагополуччя сім'ї (81,8%, 80,6%), переживання розлуки з рідними та близькими, розрив стосунків із рідними та близькими (30,7%, 52,8%).

Вивчення умов життя особового складу до призову на службу у внутрішні війська показало, що більшість військовослужбовців груп з АП (із завершеними, незавершеними суїцидами, суїцидальними думками) жили до призову на військову службу у внутрішніх військ МВС України разом із батьками (86,4%, 94,4%, 88,2%), в добрих житлових умовах (78,4%, 77,8%, 84,9%). За цим показником військовослужбовці та цивільні особи контрольних груп не відрізнялись від військовослужбовців груп із АП. При вивченні службової документації обстежуваних осіб встановлено, що 3,4% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, 13,9% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, 2,6% військовослужбовців групи з суїцидальними думками, 9,1% військовослужбовців контрольної групи притягувались до дисциплінарної відповідальності згідно статей дисциплінарного статуту.

Результати проведених досліджень свідчать, що у 5,7% військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 38,9% військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, 38,8% військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 25,3% військовослужбовців контрольної групи матеріальне (грошове) забезпечення на 1 члена сім'ї в місяць становило до 100 грн.

У процесі проведеного дослідження серед обстежених осіб були виділені наступні форми АП відповідно до класифікації Х.А. Гасанова (1989), що представлені у табл.1.

Провідними формами АП у групах військовослужбовців внутрішніх військ із завершеними та незавершеними суїцидами були власне суїцидальні форми (98,9%, 86,1%), в групі військовослужбовців із суїцидальними думками переважали парасуїцидальні (42,8%) та власне суїцидальні (36,2%) форми. В контрольній групі військовослужбовців у більшості випадків зустрічались парасуїцидальні форми (7,4%), а в контрольній групі цивільних осіб - несуїцидальні форми (1,7%) АП.

В ході дослідження були виділені два варіанти аутоагресивних проявів у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України за темпом формування: гострий та підгострий. При гострому темпі аутоагресії у військовослужбовців (98,8%) він формується протягом короткого проміжку часу - від декількох хвилин до декількох годин. Найбільшу небезпечність при цьому становлять істинні спроби суїциду. До даної групи відносились й імпульсивні самопошкодження у вигляді членоушкодження.

У 12,0% військовослужбовців за підгострого темпу аутоагресії формувалися в більш пізні терміни - від декількох днів, тижнів до декількох місяців. У 43,7% вивчених випадків аутоагресивні тенденції у військовослужбовців виникали суто за психогенними механізмами та пов'язані безпосередньо з психологічно-зрозумілими переживаннями. Даний варіант позаморбідних аутоагресій можна визначити як особистісний.

Таблиця 1

Форми АП в обстежених осіб

Категорії обстежених осіб	Форма АП	Разом
	Несуїцидальні форми	Пре - та постсуїцидальні форми	Парасуїцидальні форми	Власне суїцидальні форми
	абс.	%±m	абс.	%±m	абс.	%±m	абс.	%±m	абс.	%±m
Військовослужбовці з завершеними суїцидами (n=88)	0	0	0	0	1	1,1 ±1,1 **	87	98,9 ±2,9 ***	88	100,0 ±0,0
Військовослужбовці з незавершеними суїцидами (n=36)	0	0	1	2,8 ±2,7	4	11,1 ±5,2 *	31	86,1 ±5,8 ***	36	100,0 ±0,0
Військовослужбовці з суїцидальними думками (n=152)	14	9,2 ±2,4 **	18	11,8 ±2,6 **	65	42,8 ±4,0 ***	55	36,2 ±3,9 ***	152	100,0 ±0,0
Військовослужбовці контрольної групи (n=285)	2	0,7 ±0,5	11	3,9 ±1,1	21	7,4 ±1,6	5	1,7 ±0,8	39	13,7 ±2,0
Цивільні особи контрольної групи (n=60)	1	1,7 ±1,7	0	0	0	0	0	0	1	1,7 ±1,7

Примітка. Різниці вірогідні (* - p<0,05, ** - p<0,01, *** - p<0,001).

Основним способом здійснення суїциду в групі військовослужбовців із завершеними суїцидами був вогнепальний (62,5%), в групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами переважали самопорізи (61,1%).

Завершені та незавершені суїциди здійснювались частіше військовослужбовцями внутрішніх військ на службі (78,4% і 83,3%), у будній день (53,4% та у 86,1%), в зимову пору року (31,8% і 41,7%). В групі військовослужбовців із завершеними суїцидами суїциди здійснювались військовослужбовцями у часовий проміжок доби від 18: 00 до 24: 00 (44,3%), в групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами у часовий проміжок - від 00: 00 до 06: 00 (41,7%).

Проведене клінічне обстеження військовослужбовців груп із АП (з завершеними, незавершеними суїцидами, суїцидальними думками), а також контрольних груп (військовослужбовців, цивільних осіб) дозволило діагностувати різні психічні розлади (специфічні розлади особистості (F 60.), органічні психічні розлади (F 0.), реакції на стрес та порушення адаптації (F 43.), інші невротичні розлади (F 48.), що представлені в таблиці 2. Встановлення діагнозу здійснювалось згідно міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду (МКХ-10).

Таблиця 2

Розподіл обстежуваних осіб залежно від психічних розладів

Категорії обстежених осіб	Психічні розлади	Разом
	Специфічні розлади особистості (F 60.)	Органічні психічні розлади (F 0.)	Реакції на стрес та порушення адаптації (F 43.)	Інші невротичні розлади (F 48.)	Без психічних розладів
Військовослужбовці з завершеними суїцидами (n=88)	абс.	18	2	8	3	57	88
	%±m	20,5± 4,3***	2,3 ±1,6	9,1± 3,1*	3,4±1,9	64,8 ±5,1 **	100
Військовослужбовці з незавершеними суїцидами (n=36)	абс.	16	2	9	9	0	36
	%±m	44,4± 8,4***	5,6 ±3,9	25,0± 7,3***	25,0± 7,3**	0	100
Військовослужбовці з суїцидальними думками (n=152)	абс.	10	2	55	56	29	152
	%±m	6,6 ±2,0	1,3 ±0,9	36,2± 3,9***	36,8± 3,9***	19,1± 3,2***	100
Військовослужбовці контрольної групи (n=285)	абс.	11	1	37	2	234	285
	%±m	3,9 ±1,1	0,4 ±0,4	13,0 ±2,0	0,7 ±0,5	82,1± 2,3	100
Цивільні особи контрольної групи (n=60)	абс.	1	0	0	1	58	60
	%±m	1,7 ±1,7	0	0	1,7 ±1,7	96,7 ±2,3	100

Примітка. Різниці вірогідні (* - р<0,05, ** - р<0,01, *** - р<0,001).

Результати проведених досліджень свідчать про те, що психічні розлади були діагностовані у 31 (35,2%) військовослужбовця групи з завершеними суїцидами, у 36 (100,0%) військовослужбовців групи з незакінченими суїцидами, у 123 (80,9%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 51 (17,9%) військовослужбовця контрольної групи, у 2 (3,3%) цивільних осіб контрольної групи.

Специфічні розлади особистості (F 60.) були діагностовані в процесі дослідження у 56 осіб обстежених груп: у 16 (44,4%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 10 (6,6%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 18 (20,5%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 11 (3,9%) військовослужбовців контрольної групи, у 1 (1,7%) цивільної особи контрольної групи.

В структурі клінічних проявів при специфічних розладах особистості (F 60.) у військовослужбовців груп із АП були: понижений настрій (53,1%), зниження працездатності (35,9%), швидка (підвищена) втомлюваність (31,3%), внутрішня напруга (37,5%), роздратованість (15,6%), тривога (42,2%), фобії, пов'язані з використанням зброї (37,5%), інсомнії (54,7%).

Серед специфічних розладів особистості (F 60.) у військовослужбовців внутрішніх військ групи із завершеними суїцидами частіше діагностувався демонстративний (33,3%) тип розладу особистості (F 60.4). Для військовослужбовців із демонстративним типом розладу особистості характерні підвищена емотивність, егоцентризм, навіюваність. Аутоагресивні дії у них виникали при неможливості подолання бар'єрів у міжособистісно-службових відношеннях. Суїцидальні спроби здійснювались на тлі афективної насиченості, імпульсивності та фантазування. У військовослужбовців із демонстративним типом розладу особистості групи із завершеними суїцидами переважали власне суїцидальні форми.

У військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами та контрольної групи провідним був емоційно-нестійкий тип розладу особистості (F 60.3) (60,0% та 45,5%).

Військовослужбовці з емоційно-нестійким типом розладу особистості здійснювали суїцидальні спроби, суїцидальні дії на тлі емоційного дискомфорту з дисфорічним відтінком та зі стереотипним механізмом.

У військовослужбовців з емоційно-нестійким типом розладу особистості суїцидальні спроби носили імпульсний характер і відрізнялись вербалізацією настанов. Форми АП були представлені як демонстративними спробами, так і імпульсивними аутоагресивними діями на висоті емоційних переживань, переважали власне суїцидальні форми АП.

Причини суїцидальних дій, які найчастіше зустрічались у даної групи військовослужбовців із АП, пов'язані зі службово-особистісними конфліктами (47,8%).

Гостра реакція на стрес (F 43.0) була діагностована у 41 особи обстежених груп: у 6 (6,8%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 5 (13,9%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 22 (14,5%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 8 (2,8%) військовослужбовців контрольної групи. Гостра реакція на стрес (F 43.0) розвивалась у відповідь на фізичний та психологічний стрес. При гострих реакціях на стрес дисстресорними чинниками є переживання розлуки, розрив відношень з рідними та близькими (27,9%), переживання за матеріальне неблагополуччя сім'ї (44,2%), зрада нареченої або коханої дівчини (дружини) (12,3%).

Симптоми розладу виявляли типову змішану та мінливу картину, розвивались протягом декількох хвилин після впливу стресового подразнення або події та зникали протягом двох-трьох днів.

Після розвитку гострої реакції на стрес в умовах військової служби посилювалася емоційна нестійкість під впливом навіть незначних психотравмуючих чинників, які сприяли недостатньому самоаналізу ситуації, що склалася, з реалізацією суїцидальних установок на тлі зниженого настрою або депресії.

Для військовослужбовців з гострою реакцією на стрес характерні парасуїцидальні та власне суїцидальні форми АП.

Розлади адаптації (F 43.2) діагностовані у 68 осіб обстежених груп (у 2 (100,0%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 4 (11,1%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 33 (21,7%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 29 (10,2%) військовослужбовців контрольної групи.

У 2 (100,0%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 3 (75,0%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 14 (42,4%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 9 (31,0%) військовослужбовців контрольної групи розлади адаптації (F 43.2) розвивались на тлі наслідків перенесеної закритої черепно-мозкової травми.

У 1 (25,0%) військовослужбовця групи з незавершеними суїцидами, у 5 (15,2%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 4 (13,8%) військовослужбовців контрольної групи розлади адаптації (F 43.2) розвивались на тлі наслідків перенесеної нейроінфекції.

Клінічна картина у військовослужбовців із розладами адаптації (F 43.2) характеризувалась гострим початком (69,7%), наявністю тривожно-депресивних проявів (69,8%), які розвивалися у поєднанні з вираженою астенією (39,4%), що супроводжувалась швидким формуванням елементів соціальної дезадаптації (79,3%).

У клініці розладів адаптації у військовослужбовців груп із АП переважали: тривога (85,3%), втомлюваність (60,7%), напруженість (49,2%), депресія (44,3%), гнів (24,6%), роздратованість (55,7%), фобії (49,2%), порушення сну (60,7%).

Специфіка анксиозних проявів у військовослужбовців із АП полягала в тому, що тривога та страх були обумовлені переважно чинником наявності в них зброї, необхідності брати її в руки, користуватися нею, а також зміною життєвого стереотипу. Дезадаптація таких військовослужбовців відбувалась безпосередньо після розвитку психотравми. Це призводило до імпульсивного здійснення суїцидальних спроб у вигляді психогенної реакції на стрес.

Серед військовослужбовців із адаптаційними розладами найбільший суїцидальний ризик відмічався у військовослужбовців із пролонгованою депресивною реакцією. При розладах адаптації дистресорним чинником були службово-побутові конфлікти у межах нестатутних взаємовідносин (67,2%), а також непереносимість військового режиму (71,4%).

Для військовослужбовців внутрішніх військ із розладом адаптації характерною є наявність власне суїцидальних і парасуїцидальних форм АП. Суїцидальні спроби відбувались на тлі збудженої емоційно-вольової рівноваги в стані відчаю.

Органічні емоційно-лабільні (астенічні) розлади (F 06.0) діагностовані у 7 осіб обстежених груп: у 2 (2,3%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 2 (5,6%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 2 (1,3%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 1 (0,4%) військовослужбовців контрольної групи. У даної групи військовослужбовців під впливом суворої регламентації армійського укладу легко виникали періоди зниженого настрою (95,0%), які ускладнювали конфліктну ситуацію. У таких осіб суїцидальні спроби здійснювались на висоті афективних коливань в умовах додаткових обмежень на тлі загострень органічних розладів.

Для військовослужбовців із органічними емоційно-лабільними (астенічними) розладами характерним є переважання власне суїцидальних і парасуїцидальних форм АП.

Невротичні розлади (F 48.) у вигляді неврастенії (F 48.0) діагностовані у 71 особи обстежених груп: у 9 (25,0%) військовослужбовців групи з незавершеними суїцидами, у 3 (3,49%) військовослужбовців групи з завершеними суїцидами, у 56 (36,8%) військовослужбовців групи з суїцидальними думками, у 2 (0,7%) військовослужбовців контрольної групи, у 1 (1,7%) цивільної особи контрольної групи. Вони характеризувались домінуванням загальноневротичних та вегетативних розладів із переважанням астенічного компоненту. Провідним клінічним синдромом у військовослужбовців груп із незавершеними суїцидами та суїцидальними думками був астенічний (33,3% та 42,9%). В групі військовослужбовців із завершеними суїцидами розподіл провідних синдромів був наступним: депресивно-іпохондричний (33,3%), тривожно-депресивний (33,3%), тривожно-іпохондричний (33,3%).

При даному розладі під впливом зростаючих психофізичних навантажень проявлялась нездатність особового складу внутрішніх військ МВС України до виконання службових зобов'язань, яка помічалася товаришами по службі та була додатковим психотравмуючим чинником. Ці особи намагались розв'язати конфліктні ситуації наодинці, довго виношували суїцидальні наміри, до суїциду удавались за відсутності, на їх погляд, умов та вирішень виходу з ситуації, що склалася.

При неврастенії психогенним чинником є страх не витримати фізичні навантаження (52,4%), побоювання не впоратися з психічними навантаженнями (61,3%), розчарування у службі через переважання господарських робіт (62,7%).

Для військовослужбовців внутрішніх військ із неврастенією були характерні парасуїцидальні та власне суїцидальні форми АП.

Результати дослідження феноменологічної структури АП у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України свідчать, що у більшості випадків АП формується на тлі психічного розладу (специфічного розладу особистості (F 60), органічного емоційно-лабільного розладу (F 06.6), розладу адаптації (F 43.2), гострої реакції на стрес (F 43.0), невротичних розладів (неврастенії) (F 48.0)). Завершені (18 (20,5%) осіб) та незавершені (16 (44,4%) осіб) суїциди здійснювались військовослужбовцями внутрішніх військ МВС України переважно на тлі специфічного розладу особистості (F 60). Суїцидальні думки частіше виникали у військовослужбовців групи із суїцидальними думками на тлі розладу адаптації (F 43.2) (у 33 (21,7%) осіб), на тлі гострої реакції на стрес (F 43.0) (у 22 (14,5%) осіб), на тлі невротичних розладів (неврастенії) (F 48.0) (у 56 (36,8%) осіб).

Вищевикладене дає підстави вважати, що клінічні прояви АП у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України на тлі зазначених вище психічних розладів відрізняються своєрідністю, що повинно враховуватися у повсякденній практиці військових психіатрів.

Проведений клініко-психопатологічний аналіз дозволив виділити наступні психопатологічні критерії:

а) характер психотравми та значення її у розвитку психічних розладів;

б) час виникнення психічних порушень та їх взаємозв'язок із психотравмою;

в) динаміка протікання АП на тлі вищезазначених розладів;

г) форма зовнішнього вираження АП;

д) характер й особливості домінуючих психічних розладів при АП.

Використання описаних критеріїв сприяє вдосконаленню якості діагностики АП на тлі вищезазначених психічних розладів та об'єктивізації їх клінічних проявів.

В результаті аналізу проведених психодіагностичних досліджень виявлені суттєві розбіжності патопсихологічного оформлення АП.

Психологічне обстеження військовослужбовців внутрішніх військ МВС України із АП вказує на певний набір характерологічних особливостей, які вірогідно частіше зустрічаються у суїцидентів. До них належать знижена толерантність до емоційних навантажень, неадекватна (занижена, лабільна або підвищена) самооцінка особистісних можливостей, слабкість особистісного психологічного захисту. Про це свідчать результати проведеного обстеження військовослужбовців груп із АП та осіб контрольних груп за допомогою тесту СБДО у модифікації Ф.Б. Березина зі співавт. (1988).

Результати тестування дозволили виділити у військовослужбовців внутрішніх військ груп із АП (незавершеними суїцидами, суїцидальними думками), у осіб контрольних груп (військовослужбовців, цивільних) чотири типи особистісних профілів (перший - закодований за Уелшем профіль 8*7 ^// 491-603/25FLK; закодований за Хатеуеєм профіль 871^/496/-6: 6: 16; другий - закодований за Уелшем профіль 2137 ^// 80^/654-91/F^/KL-; закодований за Хатеуеєм профіль 213780^/654-11: 12: 21; третій - закодований за Уелшем профіль 20^/3146^/9857-F^/KL-; закодований за Хатеуеєм профіль 20314^/789-10: 13: 22; четвертий - закодований за Уелшем профіль 468 ^// 23 ^// 0579K^/LF-; закодований за Хатеуеєм профіль 46823^/0579X13: 9: 24).

Найчастіше в групах військовослужбовців з АП (незавершеними суїцидами, суїцидальними думками) зустрічався (р<0,001) перший "суїцидогенний" тип особистісного профілю (у 32 (88,9%) осіб групи з незавершеними суїцидами, у 55 (36,2%) осіб групи з суїцидальними думками). У військовослужбовців з першим типом особистісного профілю відмічалась виражена емоційна напруга. Військовослужбовці із зазначеним типом особистісного профілю знаходились у стані різко вираженої дезадаптації, що супроводжувалася емоційною напруженістю. Відмічались труднощі у спілкуванні з товаришами по службі. Поведінка таких військовослужбовців визначалась страхом відповідальності за дисциплінарне порушення. Ситуація з непрогнозованим закінченням, швидкою зміною діючих чинників була для них стресовою. Це призводило до виникнення стану декомпенсації та клінічних порушень. Проблеми службового та сімейного характеру сприяли розвитку у таких військовослужбовців стану емоційної напруги. У них відмічався знижений фон настрою, схильність до аутоагресії, непередбачуваність вчинків, фіксація на негативних переживаннях, проблемах.

У контрольних групах (військовослужбовців, цивільних осіб) провідним був четвертий тип особистісного профілю (закодований за Уелшем профіль 468 ^// 23 ^// 0579K^/LF-; закодований за Хатеуеєм профіль 46823^/0579X13: 9: 24) (у 180 (63,2%) військовослужбовців контрольної групи та у 59 (98,3%) цивільних осіб контрольної групи). У військовослужбовців і цивільних осіб з четвертим типом особистісного профілю відмічалось превалювання ригідності афекту, імпульсивність, виражене напруження, емоціональна незрілість, схильність до міжособистісних конфліктів та до асоціальної поведінки.

Особистісна тривожність (за результатами тесту Ч. Спілберга - Ю. Ханіна (1980)) у військовослужбовців груп з АП (з незавершеними суїцидами та суїцидальними думками) була вірогідно (р<0,05) вище, ніж у контрольних групах (47,7 бали та 41,9 бали).

Результати особистісної тривожності свідчать про стійку схильність військовослужбовців внутрішніх військ груп із АП (з незавершеними суїцидами та суїцидальними думками) сприймати значне коло ситуацій як загрожуючі, реагувати на такі ситуації станом тривоги, а також про наявність невротичного конфлікту, емоційних та невротичних зривів.

Високі показники реактивної тривожності у військовослужбовців груп із АП характеризувались напругою, занепокоєнням, невротичністю та свідчать про їх схильність до виникнення стану тривоги у ситуаціях оцінки їхньої компетенції.

Результати тестування обстежуваного контингенту за допомогою тесту інтерперсональної діагностики Т. Лірі (1999) дозволили виявити типи відношення до оточуючих. У групі військовослужбовців із незавершеними суїцидами та суїцидальними думками частіше відмічався залежний та підлеглий типи відношення до оточуючих. У осіб із залежним типом відношення встановлена висока тривожність, підвищена чутливість до зовнішніх впливів. Невпевненість у собі тісно пов'язана з нестійкою самооцінкою. У них відмічаються нав'язливі страхи, побоювання щодо дрібних життєвих проблем.