Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

Кафедра педагогіки і психології

Курсова робота

ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В МИСЛЕННІ ЛЮДЕЙ

Виконала студентка 1 курсу

спеціальності «Практична психологія»

заочної форми навчання

Лінчук О. С.

Науковий керівник

Маляр О.І.

Вінниця - 2013



Зміст

Вступ

Розділ 1. Мислення людини та його формування

1.1 Поняття про мислення

1.2 Розумові дії та операції мислення

1.3 Форми мислення

1.4 Різновиди мислення

1.5 Індивідуальні особливості мислення

1.6 Мислення та інтелект

Розділ 2. Емпіричне дослідження мислення та його індивідуальності

2.1 Емпіричне дослідження мислення

2.2 Організація проведення дослідження та його результати

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень.

Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу.

Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення -- вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об'єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об'єкта пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Абстрактне пізнання здійснюється за допомогою мислення та уяви. Видатний філософ Р. Декарт стверджував таку максиму: "Я мислю, отже, я існую". І цілком справедливо: ніщо так переконливо не доводить існування людини, як акт мислення.

Актуальністю теми - є неабияке значення мислення людини в будь-якій сфері її життя.

Мета цієї роботи полягає в вивченні не тільки теоретичних аспектів мислення, а й дослідження індивідуальних відмінностей особливості.

Об'єктом досліджування є індивідуальність мислення.

Предмет дослідження - процесуально-динамічні характеристики розвитку індивідуального мислення в віці ранньої дорослості 25-30 років.



Розділ 1. Мислення людини та його формування

1.1 Поняття про мислення

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Аристотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю [7]. Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:

Роса, немов розсипаний алмаз, 

Дрижить на кожнім листі,

Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз, 

В казковому намисті. 

(Б. Лепкий)

Асоціації за контрастом допомагають нам визначити відмінності, протилежні якості, які підкреслюють специфіку певного об'єкта:

На двоє створено богом вино: 

Розумним на радість, на згубу дурному;

Багатство - на двоє теж дано воно:

На добро милосердним, на згубу скупому.

(І. Франко)

Ми встановлюємо зв'язки між предметами за їх суміжністю в часі та просторі:



Повіє вітер по долині...

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві, 

Дівчата вийдуть воду брать...

(Т.Шевченко)

Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу [9].

Особливість мислення полягає в тому, що завдяки йому в об'єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що ґрунтуються на об'єктивних відносинах і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах та явищах.

Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах. 

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об'єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями.

Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Мислення -- це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі потреби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення.

Сучасна психологія розглядає мислення як варіативний і досить неоднорідний процес, конкретні форми протікання якого залежать від багатьох чинників. Наведемо деякі класифікації видів мислення, кожна з яких базується на певних засадах (табл. 1.1)[20].

Таблиця 1.1. Вили мислення, виділені на різних засадах

Засада класифікації	Вили мислення
Форма	наочно-дійове наочно-образне словесно-логічне
Характер задач, які розв'язуються	теоретичне практичне
Рівень узагальнення	емпіричне теоретичне
Ступінь розгорнутості	дискурсивне інтуїтивне
Адекватність відображення реальної дійсності	реалістичне аутичне
Ступінь новизни та оригінальності	репродуктивне продуктивне (творче)
Вплив на емоційну сферу	патогенне саногенне

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є так звана трійка - виділення трьох видів мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне). Ці види мислення подаємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в людини як у філогенезі (тобто історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку).

Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення. Навіть для наукових теоретичних проблем пізнання, які не пов'язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства [10].

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. 

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична зумовленість мислення виявляється в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів насамперед належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і суспільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ значною мірою зумовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попередньому етапі історичного розвитку людського суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається тиск цілого океану, слушно зауважував з цього приводу Д. Писарєв, так і за кожною думкою людини, якою б новою чи оригінальною вона не здавалася, стоїть досвід багатьох попередніх генерацій.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається й формується у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв'язання яких воно спрямоване [3].

Об'єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. На нинішньому історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін. Поглиблення соціальної сутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв'язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання. Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність у передаванні від генерації до генерації інтелектуальних надбань, створюючи умови для соціального та науково-технічного прогресу.

1.2 Розумові дії та операції мислення

мислення пізнавальний інтелект дорослість

Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, що його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.

Розумові дії -- це дії з об'єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об'єкта.

При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислення. Дії мислення (наприклад, при розв'язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Гальперін, Н. Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спираючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення [11].

Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються. 

Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов'язані з конкретним матеріалом. У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або процеси -- розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння -- важлива розумова операція. За її допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів. 

“Усе у світі ми пізнаємо через порівняння, і якщо б нам спіткався якийсь новий предмет, якого ми не могли ні з чим порівняти, ні від чого відрізнити (якби такий предмет був можливий), то ми про цей предмет не склали б жодної думки і не могли б сказати про нього жодного слова”, -- вважав К. Ушинський [17].

Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Це уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх властивості. Починається аналіз у практичних діях і завершується уявним розумовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез -- це протилежні й водночас нерозривно взаємопов'язані процеси. Синтез -- це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле. Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення.

Аналіз і синтез -- основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Розумовий аналіз переходить в абстрагування (“абстрагувати” від лат. abstragere -- відволікати, відвертати), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Виокремленні у процесі абстрагування ознаки предмета розуміються незалежно від інших його ознак і стають самостійним об'єктом мислення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характером об'єктів -- машини, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, людина виокремлює рух як спільну для них властивість і осмислює його як самостійну категорію [5].

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати найскладніші явища об'єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Абстрагування готує Ґрунт для глибоких узагальнень. Операція узагальнення виявляється в уявному об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими у процесі абстрагування.

Узагальнення -- це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об'єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими та іншими ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об'єднання об'єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури [12].

Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, виокремити ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти об'єкти за особливими ознаками, визначити загальні основи класифікації, згрупувати об'єкти за певним принципом. Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів називається систематизацією.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об'єднання не окремих об'єктів, як це спостерігається при класифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об'єктивної дійсності, утворення наукових понять пробних складний і багатоплановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

1.3 Форми мислення

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження -- це форма уявного відображення об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах. Наприклад: “Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам”; “Ця квітка -- блакитна”; “Це вагомий доказ”.

Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється й формується в реченні. Проте судження та речення не тотожні. 

Судження -- це акт мислення, що відображує зв'язки, відносини речей, а речення -- це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями (“Агов!”, “Ану!”, “Хто це?”). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв'язок [14].

Кожне судження містить суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини. 

Предикат -- це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються” (“усі метали” -- це суб'єкт, а “при нагріванні розширюються” -- предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи “Кит -- не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними (“Київ -- столиця України”), частковими (“Деякі метали легші, ніж вода”), загальними (“Усі люди смертні”). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними (“У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові”). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об'єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні [14].

Істинність знань або суджень можна з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування -- це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід -- це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо, мідь -- метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються”.

Дедуктивний умовивід -- це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло -- метал; отже, срібло при нагріванні розширюється”.

Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками. Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття -- це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотними є такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших, тобто це властивості, без яких об'єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками). 

Поняття виникають на ґрунті чуттєвого досвіду. Він є передумовою формування змістових понять. Поняття відбивають світ глибше, повніше, ніж уявлення [14].

Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, з яких складаються різні галузі наук.

Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття -- елемент думки, слово -- елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: “вечоріє”, “так” -- це слова, але не поняття.

Іноді поняття виражається кількома словами. Наприклад, поняття “єдність організму та середовища” виражене словосполученням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття -- це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст поняття -- це відображена в ньому сукупність істотних ознак об'єктів.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими (“меблі”, “рослини”) стосовно понять з меншим обсягом ознак (“стіл”, “дерево”), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями (“рух”, “кількість”, “якість”, “простір”, “час”).

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбивають істотні ознаки одиничних об'єктів, називаються одиничними (“країна”, “місто”, “письменник”, “вчений”), а цілих класів предметів -- загальними (“елемент”, “зброя”).

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, “меблі”, “рослини”, “тварини”). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів (“вага”, “мужність”, “хоробрість”, “добро”, “зло” тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття [17].

1.4 Різновиди мислення

Об'єктом розумової діяльності людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістове підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв'язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або абстрактне [9].

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що при цьому розв'язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. Генетично це найбільш рання стадія розвитку мислення. Саме з цього починається розвиток мислення первісної людини у процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремилася з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду починається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв'язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-дійове мислення притаманне людям тих професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання, наприклад шахістам, конструкторам, винахідникам. Важливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та економічне розв'язання завдання пов'язане із застосуванням предметно-практичних процедур.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. 

Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати реальність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах [9].

Схематизація та символічне відображення дійсності виявляються продуктивними і в інших видах людської діяльності, допомагаючи з більшою точністю та узагальненістю відображати реальність, наприклад при складанні моделей сітьового планування діяльності, при розв'язанні конструкторсько-технічних завдань тощо.

Наочно-образне мислення розвивається в діяльності, характер якої потребує оперування образами різного ступеня узагальненості, схематичного зображення предметів та їх символічного позначення.

Словесно-логічне, або абстрактне мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв'язок з чуттєвою реальністю.

Саме цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези. 

Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами. 

1.5 Індивідуальні особливості мислення

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психологічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальними особливостями. Відмітності в розумовій діяльності виявляються в різноманітних якостях мислення. Індивідуальні відмітності мислення людей зумовлені передусім особливостями їхнього життя, характером діяльності, навчанням. Певний вплив на особливості мислення справляють тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та другої сигнальних систем. Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмітності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем.

Самостійність мислення тісно пов'язана з критичністю. 

Критичність мислення виявляється у здатності суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі “за” і “проти”, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій [7].

Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних завдань.

Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного способу розв'язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв'язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати закономірності природи та суспільного життя.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності [5].

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не “перестрибує” з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках.

Швидкість мислення -- це здатність швидко розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи належно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи можливих наслідків наспіх прийнятих рішень.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

1.6 Мислення та інтелект

Важливе місце серед досліджень інтелекту в сучасній психології посідають праці Ж. П'яже та його однодумців. Теорія інтелекту Ж. П'яже включає два основних компоненти -- вчення про функцію інтелекту й про стадії розвитку інтелекту. Основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти, -- це організація й адаптація.

Адаптація, у свою чергу, включає два взаємопов'язані процеси -- асиміляцію та акомодацію.

Асиміляція підкреслює відтворення суб'єктом у його пізнавальній активності певних характеристик об'єкта пізнання.

Акомодація -- це процес пристосування суб'єкта пізнання до вимог, які висуває об'єктивний світ. У процесі пізнавальної активності змінюється і сам суб'єкт пізнання, накопичуючи пізнавальний досвід. 

Цей досвід П'яже називає пізнавальною структурою Пізнавальні структури створюють схеми -- послідовності актів поведінки, що взаємодіють між собою Асиміляція й акомодація можуть перебувати в стані збалансованої або незбалансованої рівноваги [14].

Більшість досліджень школи П'яже торкаються стадій розвитку інтелекту. Це сенсомоторний інтелект (від 0 до 2 років), доопераційне мислення (від 2 до П років), період конкретних операцій (від 7--8 до 11--12 років) та період формальних операцій Розвинений інтелект розуміється як система операцій.

Операція -- це внутрішня дія, джерелом якої є зовнішня, предметна дія. Однак на відміну від останніх операція - дія згорнута, яка стосується не реальних предметів, а образів, символів, знаків.



Розділ 2. Емпіричне дослідження мислення та його індивідуальності

2.1 Емпіричне дослідження мислення

Емпіричне і теоретичне - поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Їх складна взаємодія обумовлює функціонування тієї чи тієї наукової дисципліни як єдиного цілого, що розвивається. Проблема вироблення критеріїв виділення емпіричного і теоретичного була поставлена у філософії логічного позитивізму. Емпіричне і теоретичне як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: емпіричне дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Емпіричне дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, емпіричний опис, складання графіків, таблиць тощо. На теоретичному рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії [6].

Особливості предмета дослідження фіксуються в засобах пізнання: на емпіричному рівні - прилади, експериментальні установки та інші матеріальні засоби і емпірична мова науки. Емпірична мова науки складно організована, включає крім емпіричних , теоретичні терміни, описує так звані емпіричні об'єкти - абстракції реальних об'єктів, але з обмеженим набором ознак. На теоретичному рівні як засіб пізнання використовується винятково теоретична мова, терміни якого репрезентують такі абстрактні об'єкти, що є логічними реконструкціями реальних об'єктів і їхніх зв'язків, відносин. Результат досліджень на емпіричному і теоретичному рівнях науки - складна система емпіричного і теоретичного знання. У емпіричному знанні можна виділити безпосередні дані спостережень і експериментів і емпіричні залежності й узагальнення, емпіричні факти.

Проблема необхідності розрізняти дані спостереження і Е. факти також була осмислена у філософії позитивізму, зокрема, у роботах Віденського гуртка. Емпіричність залежності (емпіричність закономірності) і емпіричні факти є безпосереднім базисом теорії. У структуру теоретичного знання входять шари теоретичних моделей приватного характеру, абстрактні теоретичні об'єкти, а також розвинуті наукові теорії, що включають фундаментальні теоретичні закони як головний елемент. Наприклад, теоретичні закони і моделі, що характеризують окремі види механічного руху і теорія ньютонівської механіки. Емпіричні і теоретичні рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання [13].

Історичний підхід до взаємодії емпіричного і теоретичного розкриває діалектичність їх взаємозв'язку. Емпіричні дослідження, виявляючи нові факти і залежності, стимулюють розвиток теоретичного пізнання. Своєю чергою, емпіричні знання є результатом саморозвитку попередньої теорії.

Формування емпіричної базису теорії робить необхідним теоретичну інтерпретацію основних емпіричних залежностей і фактів, подальший розвиток вихідних наукових абстракцій. Теоретична діяльність організує емпіричне, пророкує і втягує в коло дослідження нові факти.

Взаємодія і єдність емпіричного і теоретичного, тенденція до відокремлення емпіричного і теоретичного наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії емпіричного і теоретичного активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму [24, с. 167, 213].



2.2 Організація проведення дослідження та його результати

Теоретичний огляд і аналіз науково-психологічної літератури (зроблений нами в першому розділі) переконливо показують, що дослідженням проблеми займалося чимало психологів. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.

В умовах динамічно розвиваючого ринку праці особливе значення має підготовка конкурентоспроможних і компетентних фахівців, що досягається формуванням професійного мислення і становленням особистості.

У сучасному світі потрібні фахівці нового типу, які вміють вирішувати завдання в нестандартних умовах, гнучко і доцільно використовувати набуті знання, здатні приймати рішення в динамічних, постійно мінливих умовах. Компетентний фахівець з добре вираженими професійно важливими якостями повинен відрізняться індивідуальним стилем мислення у своїй діяльності. За цим, будь-яка професія в даний час пред'являє високі вимоги до розумової діяльності фахівця [1].

Поведінка людини в ситуаціях прийняття рішення набуває стійкість, психологічну основу якої становить певний індивідуальний стиль мислення.

Під стилем мислення розуміють відкриту систему інтелектуальних стратегій, прийомів, навичок і операцій, до якої особистість схильна в силу своїх індивідуальних особливостей. Стилі мислення починають складатися в дитинстві і розвиваються протягом усього життя людини.

Таким чином, перед нами постає особливе завдання вивчення індивідуально - типологічних стилів мислення у спеціалістів в процесі професійної діяльності.

Знаючи свій психологічний тип, можна визначити найбільш правильну життєву стратегію, компенсувати відсутність певних компонентів, розвинувши в собі ті чи інші якості, підвищити продуктивність професійної діяльності.

Проблема підготовки фахівців досить широко відображена в літературі (М. Б. Алексєєва, М. І. Дьяченко, А. О. Запорожець, Е. Ф. Зеєр, Л. А. Кандибович, Є. А. Климов, В. В. лихоліття, Г. Г. Шіханцов і багато інших). Автори досліджують особливості професійної діяльності різних спеціальностей, виявляють її структуру, розглядають питання, пов'язані з розвитком професійної компетенції та особистісних якостей майбутніх фахівців у процесі навчання та ін. [4].

На думку Ю. П. Платонова, в понятті «стиль мислення» (або «інтелектуальний стиль») знайшов відображення тривіальний факт: всі люди думають по-різному про одне й те ж.

Індивідуальні відмінності в мисленні виявилися настільки різноплановими, залежними від такого великого числа факторів, що привести їх до спільного знаменника не вдалося до цих пір, незважаючи на майже вікову історію їх експериментального вивчення [3].

Стиль мислення - відкрита, тобто поновлена весь час, система, яка володіє відносно постійним ядром, структурою і вибірковістю до зовнішніх впливів. Однак не всякий досвід легко і органічно включається в стиль конкретної людини.

Зустрічаються люди і зі складною стильової організацією, у яких таких ядер більше одного. Це означає, що вони або однаково добре володіють кількома стилями мислення (точніше, їх комбінацією) або характеризуються тим, що можна назвати інтелектуальної безхребетністю (не плутати з низьким інтелектом).

Головне полягає в тому, що розумових ядер, або стилів мислення, незмірно менше, ніж людей. За цим вчені А. Харісон і Р. Бремсоном і розходяться у визначенні їх кількості, але воно, як правило, не виходить за межі десятка [2].

А. Алексєєв і Л. Громова виділяють п'ять основних стилів мислення і їх комбінації, відзначаючи, що найважливіша відмітна риса якісного підходу - визнання рівноцінності всіх стилів мислення.

У кожного з них є сильні і слабкі сторони, але самі по собі вони не можуть бути побудовані в шеренгу від «кращого» до «гіршого» (або від «розумного» до «дурному»).

Стилі мислення не залежать від рівня розвитку інтелекту, принаймні, в діапазоні інтелектуальної «норми». На їх думку, будь-який стиль повинен володіти вбудованим в нього механізмом самозбереження, інакше він перестане бути стилем.

Завдяки такому механізму всякий успіх закріплює звичні стратегії, навички та схеми мислення і підтверджують їх цінність. У той же час будь-який промах, викликаний, зокрема, прихильністю до улюбленого стилю мислення, ми намагаємося виправдати чи хоча б пояснити обставинами, ситуацією, долею, аби тільки не змінювати себе. І дійсно, ми рідко використовуємо невдачі для того, щоб оволодіти новим способом мислення.

Однак, зберігаючи стиль, ми крім власної волі огороджуємо його подвійним бар'єром [15].

Зміцнювати і розвивати стилі мислення, людині допомагає навик їх аналізу в процесі життєдіяльності.

Характеристика стилів мислення по А. Алексєєву і Л. Громовий[11]

ь Синтетичний стиль мислення в тому, щоб створювати щось нове оригінальне, комбінувати несхожі, часто протилежні ідеї, погляди, здійснювати уявні експерименти. Девіз синтезатора - «Що якщо...». Синтезатори прагнуть створити по можливості більш широку, узагальнену концепцію, що дозволяє об'єднати різні підходи, «зняти» протиріччя, примирити протилежні позиції. Цей теоретизований стиль мислення, такі люди люблять формулювати теорії і свої висновки будують на основі теорій, люблять помічати протиріччя в чужих міркуваннях і звертати на це увагу оточуючих людей, люблять загострити протиріччя і спробувати знайти принципово нове рішення, інтегруюче протилежні погляди, вони схильні бачити світ постійно мінливим і люблять зміни, часто заради самих змін.

ь Ідеалістичний стиль мислення проявляється в схильності до інтуїтивним, глобальним оцінками без здійснення детального аналізу проблем.

Особливість ідеалістів - підвищений інтерес до цілей, потребам, людським цінностям, моральним проблемам; вони враховують у своїх рішеннях суб'єктивні і соціальні чинники, прагнуть згладжувати протиріччя і акцентувати подібність у різних позиціях, легко, без внутрішнього опору сприймають різноманітні ідеї та пропозиції, успішно вирішують такі проблеми, де важливими факторами є емоції, почуття, оцінки та інші суб'єктивні моменти, часом утопічно прагнучи всіх і всі примирити, об'єднати. «Куди ми йдемо і чому?» - класичне запитання ідеалістів.

ь Прагматичний стиль мислення спирається на безпосередній особистий досвід, на використання тих матеріалів і інформації, які легко доступні, прагнучи якнайшвидше отримати конкретний результат (нехай і обмежений), практичний виграш. Девіз прагматиків: «Що-небудь да спрацює», «Годиться все, що працює».

Поведінка прагматики може здаватися поверхневим, безладним, але вони дотримуються установки: події в цьому світі відбуваються неузгоджено, і все залежить від випадкових обставин, тому в непередбачуваному світі треба просто пробувати: «Сьогодні зробимо так, а там подивимося.»

Прагматики добре відчувають кон'юнктуру, попит і пропозиція, успішно визначають тактику поведінки, використовуючи на свою користь обставини, що склалися, проявляючи гнучкість і адаптивність.

ь Аналітичний стиль мислення орієнтований на систематичне і всебічний розгляд питання чи проблеми в тих аспектах, які задаються об'єктивними критеріями, схильний до логічної, методичної, ретельної (з акцентом на деталі) манері рішення проблем. Перш ніж прийняти рішення, аналітики розробляють докладний план і намагаються зібрати якомога більше інформації, об'єктивних фактів, використовуючи і глибокі теорії.

Вони сприймають світ логічним, раціональним, впорядкованим і передбачуваним, тому схильні шукати формулу, метод або систему, здатну дати рішення тієї чи іншої проблеми і піддається раціональному обґрунтуванню.

ь Реалістичний стиль мислення орієнтований тільки на визнання фактів, і «Реальним» є тільки те, що можна безпосередньо відчути, особисто побачити чи почути, доторкнутися і т. п. Реалістичне мислення характеризується конкретністю і установкою на виправлення, корекцію ситуацій з метою досягнення певного результату.

Проблема для Реалістів виникає кожного разу, коли вони бачать, що щось є неправильним, і хочуть це щось виправити.

Таким чином, можна відзначити, що індивідуальний стиль мислення впливає на способи вирішення проблем, на способи поведінки, на особистісні особливості людини.

У зв'язку з цим для вирішення експериментальної задачі нашого дослідження-емпіричного дослідження мислення полягає у встановленні індивідуального стилю мислення за допомогою тесту Громової «Індивідуальні стилі мислення» [15].

Ми провели тестування «Індивідуальні стилі мислення». В тестуванні приймали участь група досліджуваних (28 чоловіка).

Метою нашого дослідження було визначення домінуючих стилів мислення людей віком від 25 до 30 років та вплив виявлених індивідуальних стилів інтелектуальної діяльності на формування здібності до адаптації.

В експерименті взяли участь 28 людей працюючих в економічній сфері. Нами була обрана методика «Дослідження індивідуального стилю мислення» О. Алексєєва та Л. Громової, яка спрямована на визначення способу мислення людини.

При обробці даних необхідно врахувати можливість розвитку окремого стилю мислення на рівні:

- дуже сильної переваги певного стилю мислення, тобто він фактично є для людини головним;

- сильної переваги певного стилю мислення, тобто людина використовує його систематично, послідовно і в більшості ситуацій;

- помірної переваги певного стилю мислення, тобто при інших рівних умовах людина використовує його більше або частіше, ніж інші стилі;

- критичного, пластичного використання певного стилю мислення залежно від ситуації та проблеми;

- помірного нехтування певним стилем мислення, тобто при інших рівних умовах людина уникає його при розв'язанні значущих для неї проблем;

- сильного нехтування певним стилем мислення, тобто людина скоріш за все його постійно ігнорує;

- певний стиль мислення є для людини взагалі неприйнятним, тобто людина не використовує його практично ніде і ніколи, навіть якщо він є найкращим підходом до проблеми за даних умов.

Обробка даних здійснюється за допомогою Ключа, який показаний в табл.. 2.1. Буква в ньому відповідає твердженню з тесту. Цифра - позначає номер пункту того чи іншого твердження.

Табл. Ключ до тесту «Індивідуальні стилі мислення».

Синтетичний стиль

А1

Ж1

Н1

Б2

З2

О2

В5

И5

П5

Г4

К4

Р4

Д3

Л3

С3

Е2

М2

Т2

Ідеалістичний стиль

А2

Ж2

Н2

Б1

З1

О1

В4

И4

П4

Г3

К3

Р3

Д1

Л1

С1

Е3

М3

Т3

Прагматичний стиль

А3

Ж3

Н3

Б4

З4

О4

В1

И1

П1

Г5

К5

Р5

Д2

Л2

С2

Е4

М4

Т4

Аналітичний стиль

А4

Ж4

Н4

Б3

З3

О3

В3

И3

ПЗ

Г1

К1

Р1

Д5

Л5

С5

Е5

М5

Т5

Реалістичний стиль

А5

Ж5

Н5

Б5

З5

О5

В2

И2

П2

Г2

К2

Р2

Д4

Л4

С4

Е1

М1

Т1

Кількісно-якісний аналіз отриманих даних показав, що у досліджуваних домінуючими є такі стилі мислення:

аналітичний - 41,7 % (при цьому показник розвитку цього стилю знаходиться на рівні «помірна перевага»);

реалістичний - 31,2 % (показником розвитку зазначеного стилю є «помірна» та «сильна перевага»);

синтетичний - 18,8 % (цей стиль знаходиться на рівні «помірної переваги»);

прагматичний - 6,2 % (люди з таким стилем мислення демонструють критичне, пластичне його використання у навчальній діяльності);

ідеалістичний - 2,1 % (переважання цього стилю у досліджуваних майже не виявлено, але при цьому показники його розвитку в окремих випадках становлять рівні «пластичного використання» та «помірної переваги»). Кількісні результати дозволяють зробити висновок про те, що у більшості (62,6 %) сформовані такі стилі мислення (аналітичний, синтетичний, ідеалістичний), які створюють основу підготовчого індивідуального стилю діяльності, що передбачає ґрунтовне планування кінцевого результату. Це, в свою чергу, свідчить про достатній розвиток загальної адаптивності (яка зумовлює здатність особистості продукувати способи реагування у типових, звичних умовах здійснення діяльності).

Виконавчий індивідуальний стиль діяльності передбачає можливість знаходження нових механізмів виконання, зміну усталених способів дій і базується на сформованості таких стилів як реалістичний та прагматичний (37,4 %). Це означає, що ситуативна адаптивність (здатність особистості орієнтуватися у мінливому оточенні і виробляти відповідні способи дій, тобто на основі аналізу актуальної ситуації змінювати власні дії) у студентів не сформована в достатній мірі та потребує подальшого розвитку.



Висновки

Науково-теоретичне дослідження здійснене в нашій роботі, призводить до висновку про те, що процес мислення має свої характерні особливості.

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Мислення - психічний процес цілеспрямованого,опосередкованого та узагальненого пізнання істотних зв'язків та властивостей предметів i явищ. Мислення - це найвища форма активного відображення реальності.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою.

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень.