Теорія і практика психотренінгу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Зростання напруженості у сучасному суспільстві обумовлює збільшення різноманітних конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення.

На прикладі проведення тренінгу з подолання міжособистісних конфліктів ми розглядаємо методи прогнозування конфліктних ситуацій, виявлення конфліктогенів у спілкуванні, диференціації захисних механізмів людини, які закладені в типі нервової системи. Така робота дозволяє не лише допомогти особистості одержати знання про ефективні способи розв'язання конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, про можливості саморегуляції у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість з метою гармонізації її психічного та соціального життя.

1. Поняття "тренінг"

Останні двадцять років XX століття, з точки зору психології, виділяються тим, що практична психологія з кожним роком усе ширше використовувала групові форми роботи, серед яких особливе місце займають тренінги. Своєю ефективністю, конфіденційністю, внутрішньою відкритістю, психологічною атмосферою, індивідуальною й груповою рефлексією та іншими явищами тренінг приваблює всіх його учасників і зацікавлює тих, хто не брав у ньому участі.

Феномен тренінгу, особливо психологічного, насамперед у тому, що безпосередні учасники одержують таку підготовку, яка відповідає вимогам сучасного життя. Останні розв'язуються за допомогою тренінгів різних напрямків і шкіл. Вважається, що перші тренінгові групи, спрямовані на підвищення компетентності в спілкуванні, були організовані учнями К. Левіна в СІЛА й одержали назву Т-групи. Поняття "психологічний тренінг", яке зараз широко використовується в психологічній практиці, ввів М. Форверг.

ПТ спрямований на розвиток особистості, формування комунікативних умінь та навичок, засвоєння міжособистісної взаємодії. Саме ПТ є найперспективнішим методом психолого-педагогічної підготовки фахівців різних галузей, особливо тих, що пов'язані з різноманітними людськими контактами. Результати тренінгу не можна зводити лише до розвитку когнітивного компоненту (навчання), завдяки йому в кожного учасника формується адекватне розуміння самого себе і корекція самооцінки, відбувається вивчення індивідуалізованих прийомів міжособистісної взаємодії для підвищення її ефективності.

Аналогічної точки зору притримується і Л. А. Петровська - "психологічний тренінг можна інтерпретувати як засіб розвитку компетентності у спілкуванні".

Відомий фахівець з активних методів навчання Ю.М. Ємельянов зазначає: термін "тренінг" повинен використовуватися не для позначення методів навчання, а для позначення методів розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, і зокрема спілкуванням".

І.В. Вачков дає робоче визначення тренінгу: "Груповий психологічний тренінг є сукупністю активних методів практичної психології, які використовуються для формування навичок самопізнання й саморозвитку. При цьому тренінгові методи можуть використовуватися як у рамках клінічної психотерапії при лікуванні неврозів, алкоголізму і соматичних захворювань, так і в роботі з психічно здоровими людьми, які мають психологічні проблеми, щоб надати їм допомогу в саморозвитку". З точки зору практичної психології, автор розглядає тренінг як метод пізнання й саморозвитку особистості.

2. Основні принципи психологічного тренінгу

Тренінги, як правило, проводяться за відповідними принципами. Перед його початком керівник пропонує принципи (норми, правила), якими буде керуватися група впродовж усього періоду занять (зустрічей). Ці принципи обговорюються групою (можуть доповнюватися або скорочуватися) і приймаються як керівництво до дії.

На думку психологів, головний принцип тренінгу - кожний засвоює нове тільки шляхом власних активних зусиль.

Принцип активності ґрунтується на визначеній закономірності про засвоєння людиною 10% інформації, що сприймається на слух, 50% інформації, сприйнятої зором, і 90% інформації, яка отримується під час самостійної діяльності.

Принцип комплектування груп. При комплектуванні групи потрібно брати до уваги два принципи:

1) принцип добровільності;

2) принцип інформованої участі (учасник заздалегідь має право знати все, що з ним може відбуватися, а також про ті процеси, які будуть відбуватися в групах, тому з учасниками проводиться попередня бесіда про те, що таке тренінг, які його цілі, які результати можуть бути одержані).

Не рекомендується включати до тренінгової групи осіб, які мають виражені фізичні дефекти і порушення психічного здоров'я, а також тих, хто відчуває свою непридатність до роботи в групі.

Професійний склад. Рекомендується підбирати членів у групу, враховуючи принцип однорідності за професійним складом (наприклад, група шкільних психологів, група педагогів).

Віковий і статевий склад групи. Групи комплектуються з осіб різної статі у віковому діапазоні до 40-45 років. Бажано, щоб вік учасників однієї групи був приблизно однаковий.

Взаємовідношення учасників групи. У групу не рекомендується включати близьких родичів; осіб, які знаходяться у службовій залежності один від одного, а також тих, хто має стійку неприязнь один до одного. Найбільш оптимальний варіант - участь у тренінгу незнайомих між собою людей.

Обладнання приміщення й розміщення учасників групи. Тренінги проводяться в ізольованому приміщенні. Стільці (краще крісла) треба поставити колом. Таке розміщення учасників (оптимальний варіант для спілкування) дозволяє всім добре чути й бачити один одного, що дає можливість кожному сприймати широкий спектр невербальних проявів співучасників.

Активна позиція учасників тренінгу. Активність - норма поведінки у тренінгу. Йдеться про реальне включення в інтенсивну групову взаємодію кожного члена групи. Використання цього принципу дозволяє здійснювати розвиток компетентності в спілкуванні в ПТ не шляхом безпосереднього впливу психолога на учасників, а створенням умов для самовдосконалення засобів організації комунікативної взаємодії.

Модель ПТ О.В. Сидоренко побудована на таких принципах:

- принцип виклику або задачі, яка закликає;

- принцип позитивного зворотного зв'язку; принцип вагомості або "сухого залишку"; принцип ефективності методів і вправ.

Вона відводить неординарну роль критеріям моделі партнерських стосунків:

принципу партнерства, який проявляється в тому, що тренер виходить із передумови рівного права кожного учасника висловлювати свою думку, виявляти свої почуття, виражати протест, вносити пропозиції тощо, і тому уважно та доброзичливо приймає все;

- розгляду тренінгу як спільної творчості, цінності внеску кожного і відмічає значущість цього внеску;

- виконує свої обов'язки і свої обіцянки;

- дотримується правил, які сам виголосив і послідовно вимагає цього від кожного учасника;

- не уникає відповіді на незручні для нього питання, надає допомогу, коли його про це просять, і не відмовляється демонструвати запропоновані ним "техніки".

Для учасників тренінгових груп нерідко характерною є тенденція до відхилення від основної теми, схильність до загальних розмов, міркувань, далеких від змісту тренінгу. Цей принцип орієнтує учасників тренінгу на те, щоб предметом їх аналізу постійно були процеси, які відбуваються в групі у конкретний момент.

Принцип акцентування сприяє глибокій рефлексії учасників, вчить учасників зосереджувати увагу на собі, своїх думках, почуттях, розвиває навички самоаналізу.

Принцип персоніфікації висловлювань. Його суть полягає в тому, що учасники тренінгу повинні бути зосереджені на процесах самопізнання, на самоаналізі й рефлексії. Навіть оцінка поведінки повинна здійснюватися через висловлення власних почуттів і переживань. Відмова від безособових мовленнєвих форм допомагає людям у повсякденному спілкуванні приховувати власну позицію й уникати відповідальності. Забороняється використовувати висловлювання на зразок: "Більшість моїх друзів вважає...", "Ми думаємо, "У нас думка інша..." тощо, якими перекладається відповідальність за почуття і думки конкретної людини на аморфне "ми", і цим самим роблять її знеособленою. Усі висловлювання повинні будуватися з використанням особових займенників однини: " Я думаю...", "Я переконаний...", "Я відчуваю...", "Мені приємно..." і т.д. Використання вказаного принципу допомагає розв'язати одне із завдань тренінгу - навчитися брати відповідальність на себе і приймати себе таким, яким є. "Особиста власність" на авторство повідомлення передбачає відповідальність особи за висловлені в повідомлені думки та почуття.

Успіх ПТ також залежить від реалізації принципу "щирості й відкритості". Найголовніше тут - не обманювати, бути щирим, відвертим, Конгруентним. С. Джурад підкреслював, що розкриття свого "Я" іншому є ознака сильної й здорової особистості. Саморозкриття спрямоване на іншу людину, але дозволяє стати самим собою і зустрітися із собою справжнім. Щирість і відкритість сприяє одержанню й наданню іншим чесного зворотного зв'язку, тобто тієї інформації, яка є важливою для кожного учасника і запускає механізми розвитку самосвідомості та механізми взаємодії у групі.

Принцип акцентуації мовлення почуттів. Відповідно до цього принципу емоційна сторона спілкування повинна бути добре і повно вираженою учасниками тренінгу; їм рекомендується акцентувати увагу на станах і проявах (своїх власних і партнерів) і при відтворенні зворотного зв'язку, якщо можливо, використовувати мову, яка відображає цей стан. Прикладом цього може слугувати така констатація: "Твоя манера розмовляти на підвищених тонах дратує мене". Більш опосередковану форму мовлення почуттів утворює мова образів, асоціацій і метафор, які використовуються в тренінгу як на вербальному, так і невербальному рівні. Опосередкована мова, як правило, менш травмує і є менш жорсткою, що суттєво, якщо потрібно повідомити не дуже приємну інформацію.

Важливим принципом ПТ є уникнення безпосередніх оцінок людини, замінюючи їх описом власних емоційних станів, оскільки вірогідність неприйняття негативного зворотного зв'язку зростає тоді, коли остання має суто оціночний характер. Не бажано використовувати висловлювання: "Ти мені не подобаєшся", потрібно сказати: "Мені не подобається твоя поведінка" тощо. Відомо, що негативна інформація активізує захисні механізми особистості і нерідко відкидається.

Принцип довірливого спілкування - один із фундаментальних елементів тренінгу. Розвиток довірливого клімату - складний процес. Найпростіший перший крок до практичного створення клімату довіри: ведучий пропонує прийняти єдину форму звертання на "ти", яка психологічно зрівнює усіх членів групи і вносить у стосунки деякий елемент інтимності й довірливості між членами групи та керівником. Кожний реалізує той рівень відкритості, до якого він готовий, залежно від своїх особливостей і загального рівня довірливості в групі.

Конфіденційність всього, що відбувається в групі, - важливий принцип ПТ, який є необхідною умовою створення атмосфери психологічної безпеки й саморозкриття. Все, що відбувається під час занять, не виноситься за межі групи. Учасники не бояться, що зміст їхнього спілкування може стати загальновідомим.

Цикл занять ПТ розрахований на 30-60 годин, середня тривалість занять -4-8 годин. Оптимальна чисельність групи - 12 чоловік (бажано різної статі), які включаються в заняття, враховуючи принцип добровільності. Власна практика ведення різних тренінгів у студентських академічних групах вносила корективи в число учасників тренінгів групи, яка іноді зростала до 20 осіб.

Крім названих вище принципів, Г.І. Марасанов при веденні тренінгів керується такими правилами:

1. Вчасно розпочинати і закінчувати заняття.

2. Не відмовлятися від права сказати "ні", а також від права самому вирішити, як поводитися, як діяти у тій чи іншій ситуації.

3. Мати право на підтримку, допомогу з боку групи.

4. Слухати того, хто говорить, намагатися не перебивати.

5. Мати право висловити свою думку з будь-якого питання.

6. Повідомляти про свої труднощі, які заважають роботі групи (необхідність пропустити заняття, піти або прийти раніше чи пізніше призначеного часу). Причому, кожний учасник має право робити це раніше. В цьому випадку питання про подальшу його участь у роботі буде вирішувати група.

3. Вивчення соціально-психологічних чинників міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці

Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зокрема, у зарубіжній психології вона представлена роботами представників різних підходів: психоаналітичного (З. Фройд, К.-Г. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Дауголл, С. Сігеле); етологічного К. Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим роботам у психологічній науці було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання.

Серед радянських та російських досліджень з проблематики конфліктів варто відзначити роботи В.С. Агєєва, В.І. Андрєєва, О.Я Анцупова, В.К. Васильєва, Н.В. Гришиної, Т.В. Драгунової, С.І. Єріної, Е.І. Кіршбаум, М.М. Коряк, Н.В. Крогіус, А.Н. Лєбєдєва, М.О. Новікова, В.П. Левкович, О.Е. Зуськової, В.А. Нужного, О.В. Первишевої, Л.А. Петровської, Т.А. Полозової, В.А. Смєхова, А.І. Тащєвої, Н.І. Фригіної, О.І. Шипілова.

В Україні проблему конфліктів успішно розробляють А.І. Бузнік, А.М. Гірник, Н.М. Дорошенко, О.В. Кришевич, В.Г. Ласькова, Г.В. Ложкін, В.М. Кушнірюк, І.Б. Омелаєнко, М.І. Пірен, Н.І. Пов'якель, В.М. Радчук, О.Л. Світличний.

Незважаючи на те, що ще у підлітковому періоді формуються основні комунікативні уміння, у ранньому юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь. Нова соціальна ситуація розвитку особистості у ранньому юнацькому віці обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжособистісних стосунків. І хоча школа та інші навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подальшого життя та здобуття професії, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками.

Міжособистісні конфлікти у ранньому юнацькому віці тісно пов'язані насамперед із соціогенними потребами даного віку, які загострюють індивідуально-психологічні особливості юнаків та соціально-психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці. Такими чинниками є, насамперед, індивідуальний стиль спілкування особистості, рівень розвитку її комунікативних умінь, стиль поведінки у конфліктних ситуаціях, соціальний статус особистості, рівень тривожності, самооцінка, гнучкість особистості, властиві їй форми агресивних реакцій та ін.

В якості ефективних психолого-педагогічних умов попередження і подолання міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці є підвищення комунікативної культури особистості, оволодіння прийомами конструктивної поведінки у конфліктах, підвищення конфліктної компетентності та самоактуалізацію особистості юнака.

Одна з перших цілісних концепцій конфлікту склалася у психоаналітичному підході. З. Фройд вважав, що під час нервової хвороби її симптоми відображають конфлікт, який веде хворого спочатку до глибокої регресії, а потім - до цілющої ідентифікації з сильною особистістю. Вперше було розведено поняття патогенного невротичного конфлікту та звичайної боротьби психічних поривів, які стоять на одному психологічному ґрунті.

Значну увагу конфліктам приділяли представники фрустраційно-агресивного підходу Д. Доллард, Л.Берковітц. Вони вважали, що агресія є наслідком фрустрації, яку вони розглядали як конфлікт між людиною з притаманними їй інстинктами та взагалі незмінним та ворожим до неї середовищем. 

У рамках біхевіористичного підходу А. Басс вбачав причини виникнення конфліктів у соціальному оточенні індивіда. Агресивна поведінка одного індивіда може стати стимулом для прояву агресивності іншого.

У інтеракціоністському підході (Т. Шибутані) як причина конфліктів розглядається належність людини одночасно до кількох соціальних груп.

У другій половині ХХ століття у зарубіжній психології дослідники основну увагу починають приділяти конфлікту як центральній ланці досліджень. Виникають три основних напрямки: мотиваційний, представлений роботами М. Дойча; теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон) та теорія і практика переговорного процесу (Д. Прюіт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі та інші). З цього періоду починається вивчення конфліктів у прикладному аспекті.

У радянській та українській психології дослідження конфліктів обмежувалися окремими роботами, присвяченими вирішенню практичних завдань в основному у галузі педагогіки та оптимізації діяльності трудових колективів. Проте в останні десятиріччя відбулося загострення усіх суспільних суперечностей і проблема конфліктів набула актуальності і значущості. Окремі аспекти проблеми міжособистісних конфліктів знайшли своє відображення у працях В.С. Агєєва, Ю.Є. Альошиної, О.І. Анцупова, О.І. Бондарчука, Г.В. Ложкіна, А.М.Гірника, Н.В. Гришиної, Є.А. Донченка, Т.В. Драгунової, Е.Г. Ейдеміллера, С.І. Єріної, А.І. Захарова, А.Г. Здравомислова, О.Е.

4. Міжособистісні конфлікти

Міжособистісні конфлікти можуть обумовлюватися суб'єктивними або об'єктивними чинниками, а передумови виникнення конфліктів можуть мати ситуативну та характерологічну основу. Узагальнення теоретичних положень, представлених у окремих роботах, дозволило припустити, що міжособистісні конфлікти у ранньому юнацькому віці можуть зумовлюватися рядом соціально-психологічних чинників, і, насамперед, індивідуальним стилем спілкування особистості, конфліктністю особистості, яка пов'язана з цілим рядом індивідуально-психологічних особливостей, та соціальним статусом особистості у групі.

Встановлено, що юнаки розглядють конфлікти переважно як негативне явище, усвідомлюють власну схильність до конфліктності, схильні приписувати ініціативу конфліктів іншим людям, у більшості випадків усвідомлюють чинники конфліктів та спонтанність власної поведінки, бажають розширити свої знання і набути умінь щодо попередження конфліктів. Існує також протиріччя між частотою проявів конфліктності та неадекватно високою самооцінкою розвитку якостей та наявності знань для попередження конфліктів.

Вивчення впливу індивідуального стилю спілкування на виникнення міжособистісних конфліктів здійснювалося за допомогою таких методик: методика діагностики стилю міжособиснісного спілкування МЛО Т. Лірі, опитувальник К. Томаса для діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки, адаптований варіант опитувальника В. Бойка для діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у конфліктах, методика діагностики комунікативних та організаторських здібностей КОЗ - 1 В.В. Дослідження індивідуального стилю спілкування юнаків дозволило виявити такі особливості: значна кількість сучасних юнаків проявляє схильність до авторитарного стилю спілкування, прагне до домінування у міжособистісних взаєминах, у конфліктних ситуаціях переважаючим стилем поведінки є компроміс, недостатній рівень розвитку комунікативних умінь і нахилів, низький рівень розвитку організаторських умінь і нахилів, недостатній рівень комунікативного контролю у спілкуванні, домінуючою стратегією психологічного захисту у конфліктах є уникання, рівень психологічної готовності до ведення переговорів і розв'язання конфліктів наближається до середнього.

Авторитарний стиль спілкування тісно пов'язаний із низьким соціометричним статусом особистості. Переважання незалежного-домінуючого стилю спілкування тісно пов'язане із прагненням до домінування, у той час як із прагненням до доброзичливості існує зв'язок негативної спрямованості. Особистість із переважанням прямолінійно-агресивного стилю характеризується високою конфліктністю та особистісною ригідністю, ворожістю по відношенню до оточуючих, агресивністю як стратегією психологічного захисту у конфліктах, особистісною тривожністю, образою та підозріливістю як формами агресивних реакцій. Виявлено зв'язок негативної спрямованості прямолінійного стилю спілкування з прагненням до доброзичливості. Особистість, у якої переважає недовірливий-скептичний стиль спілкування, не можна однозначно характеризувати як доброзичливу чи недоброзичливу, оскільки виявлено зв'язок негативної спрямованості як із фактором доброзичливості, так і з фактором домінування. При переважанні покірно-сором'язливого стилю спілкування домінує доброзичливість, відсутня підозріливість, ворожість; проте така особистість не ухилятиметься від конфлікту. При переважанні залежного-слухняного стилю особистість характеризується доброзичливістю, у якості психологічного захисту схильна обирати уникання, може вдаватися до фізичної агресії, проте не прагне до домінування. Співпрацюючий стиль однаково пов'язаний як із фактором домінування, так і з фактором доброзичливості; однак особистість із переважанням співпрацюючого стилю є ригідною, схильна обирати стиль пристосування у конфліктних ситуаціях, вміє спілкуватися і бути безкомпромісною. Особистість із переважанням альтруїстичного стилю також однаковою мірою прагне як до домінування, так і до доброзичливості, здатна пристосовуватися, співпрацювати, має високий комунікативний контроль.

Юнакам, які прагнуть до домінування, властиві висока конфліктність, низький соціальний статус, прояви вербальної агресії. Доброзичливі юнаки схильні застосовувати стиль пристосування у конфліктних ситуаціях, мають високий рівень розвитку комунікативних нахилів і умінь, однак не схильні до компромісів.

Результати діагностики переважаючого стилю поведінки у конфліктних ситуаціях свідчать про таку ієрархію стилів у ранньому юнацькому віці: компроміс, співробітництво, суперництво, ухиляння та пристосування.

Виявлено значну кількість взаємозв'язків стилів поведінки у конфліктних ситуаціях з іншими властивостями особистості:

1. Зокрема, юнакам, які віддають перевагу стилю суперництва, властива ригідність, низький комунікативний контроль, низький рівень розвитку комунікативних та організаторських умінь і нахилів, низький соціометричний статус.

2. Юнаки, які обирають стиль співробітництва, не схильні до суперництва, компромісів та ухиляння від конфліктів, їм властивий альтруїстичний стиль міжособистісних взаємин.

3. Для особистості, яка віддає перевагу компромісному стилю у конфліктних ситуаціях, не властивий співпрацюючий стиль взаємин, доброзичливість, непряма агресія. 

4. При переважанні стилю ухиляння юнаки проявляють занижену самооцінку, неконфліктність, вони схильні застосовувати уникання у якості психологічного захисту у конфліктах.

5. Тим, хто віддає перевагу стилю пристосування, властивий альтруїстичний або співпрацюючий стиль міжособистісної взаємодії, вони не схильні до суперництва.

6. Особистість, у якої переважаючою є стратегія миролюбності, має низьку самооцінку, гнучка, має добре розвинені комунікативні та організаторські здібності, має низький рівень комунікативного контролю.

При високому рівні розвитку комунікативних умінь особистість не схильна до суперництва у конфліктах та застосування у якості психологічного захисту миролюбності.

При високому комунікативному контролі юнаки не застосовують у якості психологічного захисту стратегію миролюбності, не схильні до суперництва.

У якості психологічного захисту у конфліктних ситуаціях близько половини сучасної молоді схильна до застосування стратегії уникання. У разі уникання як стратегії психологічного захисту особистість має добре розвинені комунікативні уміння, намагається уникати конфліктних ситуацій, їй властивий залежний-слухняний стиль міжособистісної взаємодії. Проте у неї виявляється недостатній рівень знань, необхідних для успішного розв'язання міжособистісних конфліктів.

Серед індивідуально-психологічних особливостей, які впливають на виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці, провідна роль належить рівню конфліктності, рівню особистісної тривожності, неадекватній самооцінці, особистісній ригідності, певним формам агресивних реакцій. Конфліктність особистості розглядається як інтегративна особистісна властивість, яка характеризує частоту виникнення конфліктів та включення в них особистості. Дана властивість визначається цілою низкою психологічних (темперамент, рівень агресивності, психологічна стійкість та саморегуляція, рівень домагань, емоційний стан), соціально-психологічних (соціальні установки та цінності, ставлення до опонента по спілкуванню, комунікативна культура) та соціальних (особливості життя і діяльності, загальний рівень культури, можливості для задоволення потреб і т.ін.) факторів.

Встановлено, що більшість юнаків проявляють середній та високий рівень особистісної тривожності. Виявлено кореляційний зв'язок позитивної спрямованості особистісної тривожності із агресією як стратегією психологічного захисту, особистісною ригідністю, рівнем розвитку організаторських умінь та навичок, комунікативним контролем та зв'язок негативної спрямованості із миролюбністю, прямолінійно-агресивним стилем міжособистісного спілкування та підозріливістю.

Виявилося, що лише 13% юнаків і дівчат мають адекватну самооцінку, а більше половини - завищену, також лише 7% здатні проявляти мобільність, гнучкість, у той час як 27% властива особистісна ригідність.

Це дозволило нам стверджувати, що переважаючі форми агресивних реакцій властиві юнакам у такому порядку: вербальна агресія, почуття провини, непряма агресія, роздратування, фізична агресія, підозріливість, образа, негативізм. Практично усі форми агресивної мотивації тісно пов'язані між собою. 

Виявлено, що на виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці впливає також низький соціальний статус особистості та негативні емоції, які виникають у різних ситуаціях взаємодії. Виявилося, що більшість юнаків, схильних до конфліктів, мають низький соціометричний статус. Найбільше негативних емоцій у молодих людей викликають ситуації, у яких співрозмовники перекручують зміст їхніх слів і вкладають у них інший зміст - на це вказали близько 70%. Друге місце серед потенційно конфліктогенних займають ситуації, у яких співрозмовник не дає юнакові висловити власну думку, постійно перебиваючи його. Також близько 60% зазначили, що їх дратує, якщо співрозмовник осаджує їх.

5. Психологічні умови попередження міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці.

Основними умовами успішного попередження та розв'язання міжособистісних конфліктів є підвищення конфліктної компетентності, комунікативної культури особистості, оволодіння прийомами конструктивної поведінки у конфліктах та самоактуалізація особистості юнака. Реалізація цих умов можлива активними методами навчання, зокрема, за допомогою соціально-психологічного тренінгу конфліктної компетентності. Для проведення формуючого експерименту було створено експериментальну та контрольну групи по 30 осіб у кожній. З метою формування конфліктної компетентності було сформувано 2 групи із студентів 2 курсу Київського електромеханічного технікуму імені М. Островського, у кожній групі було по 15 осіб. Заняття проходили у формі тренінгу, їх тривалість становила близько двох годин один раз на тиждень, було проведено 14 занять. Метою роботи у тренінгових групах було оволодіння знаннями, уміннями та навичками ефективної поведінки у конфліктних ситуаціях.

Завданнями тренінгу з формування конфліктної компетентності були:

оволодіння загальною системою знань про закономірності сприймання людьми один одного у процесі спілкування;

оволодіння системою знань про міжособистісні конфлікти;

оволодіння умінням адекватно виражати власні емоції та почуття;

формування умінь і навичок ефективного спілкування з іншими людьми;

формування гнучкості у міжособистісній взаємодії;

оволодіння здатністю до ефективного вирішення міжособистісних конфліктів;

усвідомлення власних особливостей та особливостей інших людей у різних ситуаціях взаємодії.

На кожному занятті здійснювалася робота над різними проблемами, що стосуються міжособистісної взаємодії взагалі та конфліктної зокрема. На заняттях учасникам пропонувалися вправи та ігри, спрямовані на усвідомлення особливостей свого фізичного Я та проблем у спілкуванні з оточуючими, якостей, важливих для спілкування та розв'язання конфліктних ситуацій, тренінг умінь аналізувати власні риси та риси інших людей, уміння сприймати та аналізувати інформацію, передану засобами невербальної комунікації, здатності до розуміння внутрішнього світу інших людей, уміння аргументовано відстоювати власну думку у взаєминах з іншими людьми, уміння передбачати наслідки власних вчинків та прогнозувати поведінку партнерів по взаємодії, усвідомлення особливостей дружніх стосунків.

Окремий блок тренінгу був присвячений ознайомленню учасників тренінгу з теоретичними та практичними знаннями про міжособистісні конфлікти: знайомству із стилями поведінки у конфліктних ситуаціях, усвідомленню власних можливостей до володіння конфліктними ситуаціями та власних особливостей, важливих для успішного розв'язання конфліктів, ознайомлення з основними правилами переконання та формування уміння розв'язувати конфлікти.

Висновки

тренінг конфлікт міжособистісний

1. Проблема дослідження міжособистісних відносин має тривалу історію, впродовж якої накопичено значний обсяг теоретичних та емпіричних знань про закономірності виникнення, протікання та розв'язання міжособистісних конфліктів. У психології до даної проблеми зверталися представники практично усіх шкіл і напрямків. Кожен науковий напрямок зробив певний внесок у розуміння конфлікту як складного явища, яке виникає у процесі взаємодії людей. Сучасна зарубіжна психологія конфлікту є прикладною галуззю досліджень. У вітчизняній психології не було сформульовано єдиного розуміння міжособистісного конфлікту та чіткого підходу до вивчення даного феномену.

2. Міжособистісні конфлікти, які виникають на різних етапах онтогенезу, зумовлюються різними індивідуальними, психологічними та соціальними чинниками. У дітей старшого дошкільного віку серед чинників виникнення міжособистісних конфліктів у ігровій діяльності провідними є дотримання правил гри та формування складу її учасників, а конфлікти з дорослими часто є наслідком недостатності уваги з боку дорослих, дефіциту доброго ставлення, байдужості. У підлітковому віці конфлікти є відображенням особливостей процесу соціалізації підлітків. Необхідність вивчення соціально-психологічних чинників міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці зумовлена новою соціальною ситуацією розвитку, особливостями міжособистісної взаємодії юнака з оточуючими та тими особистісними і соціальними завданнями, які обумовлюють необхідність удосконалення комунікативних умінь і навичок, набутих на попередніх вікових етапах.

3. Вивчення особливостей усвідомлення юнаками соціально-психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів показало, що ранньому юнацькому віку властиве: розуміння конфлікту переважно як негативного явища; достатньо адекватне усвідомлення міри власної схильності до конфліктності та її спрямованості на певні об'єкти; приписування ініціативи міжособистісних конфліктів іншим людям; протиріччя між частотою проявів конфліктності та неадекватно високого самооцінного розвитку особистісних якостей та наявності знань для попередження конфліктів; бажання розширити свої знання і набути умінь і навичок щодо попередження конфліктів.

4. Міжособистісні конфлікти у ранньому юнацькому віці зумовлюються взаємодією соціально-психологічних чинників, провідними серед яких є особливості індивідуального стилю спілкування, сформованого у особистості, індивідуально-психологічні особливості особистості та її соціальний статус у групі.

5. Індивідуальний стиль спілкування особистості як соціально-психологічний чинник виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці проявляється у стилі спілкування, переважанні прагнення до домінування чи доброзичливості, переважаючому стилі поведінки у конфліктних ситуаціях, рівні розвитку комунікативних та організаторських умінь, рівні комунікативного контролю у спілкуванні, стратегії психологічного захисту у конфліктах, готовності до ефективного розв'язання конфліктів. Сучасним юнакам властива схильність до авторитарного стилю спілкування, прагнення до домінування у міжособистісних стосунках, схильність у конфліктних ситуаціях обирати стиль компромісу дівчатами та стиль суперництва юнаками, недостатній рівень розвитку комунікативних умінь, низький рівень розвитку організаторських умінь, недостатній комунікативний контроль у спілкуванні, вибір уникання як стратегії психологічного захисту у конфліктних ситуаціях. Водночас юнаки досить високо оцінюють власну психологічну готовність до ведення переговорів та розв'язання конфліктів.

6. Психологічні особливості юнаків, які можуть призводити до виникнення міжособистісних конфліктів, проявляються у рівні конфліктності, особистісної тривожності, ригідності, самооцінці, виборі форм агресивних реакцій у фруструючих ситуаціях. Ранньому юнацькому вікові властиві середній та дещо вищий за середній рівень конфліктності, висока тривожність, неадекватна самооцінка, особистісна ригідність, застосування різних форм агресивних реакцій, основними серед яких є вербальна агресія, наявність почуття провини, роздратування, фізична агресія та підозрілість.

7. Соціальними чинниками виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці є низький соціальний статус, який пов'язаний із переважанням авторитарного стилю спілкування, прагненням до домінування, вибором стилю суперництва у міжособистісних конфліктах. Також до виникнення конфлікту може призвести нездатність юнаками керувати власними емоціями, дратуватися у різних ситуаціях міжособистісної взаємодії.

8. У юнаків переважають середній та вищий за середній рівні конфліктності, які тісно корелюють з прямолінійно-агресивним стилем міжособистісної взаємодії, схильністю до домінування, ригідністю, агресією, високою самооцінкою та особистісною тривожністю. У юнаків, які мають високий рівень конфліктності, переважає прагнення до домінування у міжособистісних взаєминах, вони застосовують переважно авторитарний та прямолінійно-агресивний стиль спілкування. При виборі стилю поведінки у конфліктних ситуаціях юнаки надають перевагу компромісу.

9. Зниження рівня конфліктності можливе за умови формування конфліктної компетентності юнаків, яке вимагає оволодіння системою знань про закономірності сприймання людьми один одного у процесі спілкування, про міжособистісні конфлікти, уміннями адекватно виражати власні емоції та почуття, навичками ефективного спілкування, формування гнучкості у міжособистісній взаємодії, здатності до ефективного вирішення міжособистісних конфліктів, розширення самоусвідомлення, що може бути досягнуто за допомогою активних методів навчання.

10. Тренінг підвищення конфліктної компетентності юнаків, розроблений з урахуванням чинників міжособистісних конфліктів у цьому віці, актуалізував прагнення до доброзичливості, співробітництва, зумовив зростання рівня комунікативних умінь, підвищення здатності контролювати себе у процесі спілкування, зростання рівня готовності до ефективного розв'язання конфліктів, зниження рівня конфліктності, тривожності, ригідності; у досліджуваних більш адекватною стала самооцінка, знизилися показники фізичної агресії, непрямої агресії, негативізму, підозріливості та вербальної агресії, відбулося зростання соціального статусу досліджуваних у групі. Запропонований нами тренінг призвів, таким чином, не лише до підвищення загальної комунікативної культури, але й стимулював самоактуалізацію особистості юнаків. Тому врахування чинників виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці при взаємодії з молодими людьми відкриває перспективи як конструктивного попередження та розв'язання конфліктів, так і особистісного зростання юнаків. 

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшу роботу ми вбачаємо у дослідженні соціально-психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів на різних вікових етапах, розробці програм навчання психологів попередженню конфліктів та наданню ефективної психологічної допомоги щодо конфліктів, визначенні структури феномена конфліктної компетентності для різних вікових етапів.

Література

1. Матяш-Заяц Л.П. Організаторські та комунікативні нахили і уміння як передумова успішного розв'язання конфліктів в управлінській діяльності // Наукові праці МАУП, Випуск 4: Соціально-психологічні проблеми вдосконалення управлінської діяльності. - К.: МАУП, 2002. С. 116 - 117.

2. Матяш-Заяц Л.П. Природа міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці // Наукові записки: Зб. наук. статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2001. - Випуск 41. - С.133 - 135.

3. Матяш-Заяц Л.П. Комунікативні уміння і нахили як передумова успішного подолання конфліктів у ранньому юнацькому віці // Проблема личности в современной науке: результаты и перспективы исследований. Тезисы докладов Четвертой Международной научной конференции молодых ученых 26 - 28 сентября 2001 года. Киев, 2001. - С. 87 - 88.

4. Матяш-Заяц Л.П. Передумови виникнення конфліктів у ранньому юнацькому віці. Вісник: Збірник наукових статей викладачів, докторантів, аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова / Укл.: П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко, О.П. Симоненко. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2002. - Випуск 3. - С. 18 - 20.

5. Любов Долинська, Людмила Матяш-Заяц. Уявлення сучасної молоді про особливості міжособистісних конфліктів // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С.Д., Циби В.Т., Шайгородського Ю.Ж. та ін. - К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. - С. 331 - 338 (У роботі представлено результати експериментального дослідження автора).

Размещено на Allbest.ru