Психологія масових явищ
Структура та напрями юридичної психології, її розвиток на стику двох наук - психології та юриспруденції. Особистісний підхід як методологічний принцип юридичної психології. Масова психологія, натовп і його характеристика. Психологічна маса як нова істота.
| Рубрика | Психология |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.10.2012 |
| Размер файла | 43,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Психологія масових явищ
Содержание
- 1. Структура та напрями юридичної психології
- 2. Психологія масових явищ. Натовп і його характеристика
- Завдання
- Використана література
1. Структура та напрями юридичної психології
Методологічною основою всіх прикладних наук, у тому числі і юридичній психології, є філософія. "Ця обставина, - підкреслює В.П. Тугарінов, - випливає з положення філософії серед інших наук, а саме: філософія є підсумком, узагальненням усього попереднього розвитку науки й практики. Ця обставина робить філософію теоретичною основою, ідейним фундаментом всіх соціальних наук". Філософія допомагає вирішувати ряд найважливіших проблем, серед яких насамперед варто назвати питання про природу, рівні психічного стану й про концепції людини й особистості.
Юридична психологія розвивається на стику двох наук - психології і юриспруденції, які, у свою чергу, безпосередньо пов'язані з людиною як особистістю й членом суспільства. Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, те юридична психологія досліджує людину в правопорушнику, свідку, що потерпів і т.д.
Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвивається й протікає не інакше, як підкоряючись загально-психологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології полягає у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обґрунтованих методів зниження можливості порушенні правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.
Видатний радянський психолог Б.Г. Ананьев писав, що всезростаюче різноманіття аспектів людинопізнання - специфічне явище сучасності, пов'язане із прогресом наукового пізнання і його додатком до різних областей суспільної практики, що проблема людини стає загальної для всієї науки в цілому, що для наукового вивчення людини характерні всезростаючі диференціація, спеціалізація окремих дисциплін, тенденція до об'єднання різних наук, аспектів і методів дослідження в комплексних системах, до побудови синтетичних характеристик людського розвитку.
Якщо в самому загальному виді охарактеризувати стан сучасного наукового знання й методологічні потреби, що формуються на цій основі, те, видимо, треба насамперед констатувати, що наукове знання стало більше глибоким і складним, багаторівневим і багатомірним. Саме цим властивостям і разом з тим потребам розвитку сучасного наукового знання й відповідають основні напрямки системного підходу. Юридична психологія може успішно розвиватися й вирішувати комплекс вартих перед нею завдань тільки завдяки системному підходу.
Для юридичної психології продуктивне застосування одного із принципів системного аналізу - ієрархії систем, суть котрої полягає в тім, що будь-яка система розглядається як частина іншої, більше широкої системи, а її елементи - як самостійні системи. Цей принцип дозволяє, з одного боку, акцентувати увагу на багаторівневій організації досліджуваної дійсності, а з іншого боку, представляє можливість зосередити дослідження на певнім якісно своєрідному явищі.
Одним з методологічних принципів юридичної психології є особистісний підхід. Юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості й виділити такі її елементи, які є значимими в криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т.д.
Одне з важливих завдань юридичної психології - виділення внутрішніх особистісних передумов, які у взаємодії з певними зовнішніми факторами можуть створити для даної особистості криміногенну ситуацію, тобто виділення криміногенних особистісних якостей і передумов.
У цьому зв'язку особливу цінність здобуває розвиток провідної у вітчизняній науці загально-психологічної теорії - теорії діяльності. Будь-яка діяльність включає мету, умови, у яких вона дана, способи й засоби її досягнення, мотив, заради якого людина прагне до досягнення певної мети і який сам виступає як віддалена мета, і, нарешті, результат діяльності.
К.К. Платонов дає наступне визначення діяльності: "Людська діяльність або, що є синонімом, свідома діяльність - це така форма взаємозв'язку із середовищем, у якій людина здійснює свідомо поставлену мету. Структура будь-якої діяльності може бути покладена в таку загальну схему: ціль - мотив - здатності - результат".
Юридична психологія. Юридична психологія - галузь психологічної науки, що вивчає психологію державно-правових явищ як цілісність, в якій органічно поєднується психологічне і юридичне і виділяються юридична й психологічна підсистеми, що перебувають у русі, розвитку й нерозривному зв'язку.
Юридична психологія вивчає також закономірності особистості та її діяльності у сфері правових відносин.
Перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології під впливом експериментальної психології були проведені наприкінці XIX - на початку XX ст. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології слідчих показань і допиту (А. Біне, Г. Тросе, К. Марбе, В. Штерн та ін.), "діагностики причетності" до злочину (К. Юнг та ін.), судової та слідчої роботи, психологічних основ професійного відбору й навчання юристів (Г. Мюнстерберг).
Система юридичної психології складається із загальної та окремої частин.
У загальній частині вивчається її предмет, метод, зв'язки з іншими науками; проводиться психологічний аналіз ситуацій правового регулювання соціальної поведінки людини, досліджується правосвідомість людини на суспільному й особистісному рівнях; розглядається психологія юридичної діяльності, зокрема психологічний профіль юриста, професіограми юридичних професій, проблеми профвідбору та профорієнтації осіб відповідно до вимог юридичної діяльності.
Окрема частина юридичної психології аналізує психологічні закономірності різних стадій провадження правосуддя; вивчає особистість злочинця, формування злочинної мотивації, соціально-психологічні особливості злочинних груп. До структури цієї частини входять: кримінальна психологія; слідча психологія, психологія потерпілого; виправно-трудова психологія.
Виникнення і розвиток нової галузі психологічної чи будь-якої іншої науки викликається об'єктивними причинами: з одного боку, "саморозвитком" базової науки (психології), яка експансивно опановує все нові сфери дійсності і від неї відпочковуються нові "пагони” наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки (юридична психологія), з другого - соціальним замовленням, потребою практики. Це лише передумови для становлення нової наукової галузі знання. Для отримання статусу науки нова галузь наукового знання мусить мати свої специфічні об'єкт, предмет, методи, методологію дослідження, понятійний і категоріальний апарат, структуру, принципи і завдання.
Однак деякі вчені продовжують стверджувати, що юридична психологія є "…дисципліною, яка вивчає людину у всій повноті" [6, с.14], чи, що ця наука є "…однією з галузей загальної психології”, "…самостійною науковою областю і навчальною дисципліною" [7, с.5]. Думаю, що такі висловлювання можуть свідчити або про незнання основ наукознавства, або про дуже довільне поводження із визначенням і дефініціями.
В історії психології мали місце різноманітні підходи до визначення її предмета. Ним вважали і душу, і свідомість, і поведінку, й особистість, і навіть обробку інформації мозком. При цьому часто психіка відривалася від зовнішнього світу, активної життєдіяльності суб'єкта, анатомо-фізіологічних структур, або оголошувалася недоступною для пізнання. Ці підходи ще й нині виявляються в українській психологічній науці. Ще значна частина українських психологів перебувають під впливом теоретичних і методологічних підходів радянської психології, в якій домінували діяльнісний та особистий підходи. Фундаторами діяльнісного підходу були Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія. С.Л. Рубінштейн у передмові до книги "Основи загальної психології”, яка вийшла у Москві 1940 р., розкритикував власний підхід до психології, виражений у його книзі "Основи психології” (М., 1935). Він вказав, що ця книга пронизана споглядальним інтелектуалізмом, а сам перебував під впливом абстрактного функціоналізму і в новій роботі реалізував рішучу ломку застарілих норм психології [12, с.8]. Надалі в указаній роботі автор вказує на єдність свідомості (і психіки взагалі) і діяльності, а людина й її психіка проявляються, формуються, вивчаються у діяльності, що розуміється як практична і теоретична діяльність суб'єкта. О.М. Леонтьєв у визначенні предмета психології виходив з її емпіричної основи - явища відображення дійсності. Цим ніби зазначалось, що психологічна наука має базуватися на принципах матеріалістичної діалектики, на теорії відображення. У зв'язку з цим малося на увазі не будь-яке відображення, а саме психічне його породження і функціонування психічних утворень, які вже склалися. Таким чином, предметом психології, на бачення О.М. Леонтьєва, виступає породження, функціонування і будова психічного відображення реальності, які опосередковують життя індивідів чи відображення реальності у процесах діяльності індивідів [13, с.12].
О.Р. Лурія предметом психології називав психічну діяльність людини, її закони [14, с.3]. До предмета психології він відносив:
а) психічні явища - відчуття, сприйняття, пам'ять, увагу, емоції, уявлення, поняття, почуття і бажання;
б) психологічні риси особистості - темперамент, характер, інтереси, ідеали, здібності людини;
в) психологічні особливості діяльності - мотиви, які спонукають людину до діяльності, психологічні особливості вмінь, навиків різноманітної діяльності (праці, гри, навчання, спорту).
Основні підручники з психології, написані прихильниками теорії діяльності, визначали предмет психології як закономірності виникнення розвитку і прояву психіки взагалі, і свідомості людини - конкретно-історичної особистості, зокрема [15, с.3], чи психологічні факти, закономірності і механізми психіки [16, с.7], чи психічну діяльність людини, її психічні процеси, стани, особливості [17, с.4]. Цей перелік можна продовжити.
Другий напрям у радянській психології (психологія особливості) був закладений ще російськими вченими В.М. Бєхтєревим, О.Ф. Лазурським, М.Я. Гротом, С.Л. Франком та розвинутий у радянський час їх учнями Б.Г. Ананьєвим, В.М. М'ясіщевим, Б.Ф. Лоліовим та ін.
Основою особистісного підходу в психології є твердження В.М. Бєхтєрева про те, що особистість - це об'єднуюче та скеровуюче начало, яке керує думками, діями і вчинками людей [18, с.15]. Розвиваючи це міркування, Б.Г. Ананьєв стверджував, що під час аналізу поведінки чи конкретних видів діяльності особистість займає центральне місце, а в кожному з психічних процесів представлені проекції всіх основних характеристик людини як індивіда, особистості й суб'єкта діяльності. Змінюючись у процесі індивідуального розвитку людини, структура особистості детермінує спрямованість, ступінь змін і рівень розвитку всіх феноменів психічного розвитку [19, с.289 і наст.].
Якщо спробувати спростити ці два підходи, то суть першого полягає в тому, що діяльність, якою займається людина, формує психіку й особистість, а суттю другого є те, що особистість, розвиваючись у філо- й онтогенезі, сама впливає на характер і зміст діяльності. За радянських часів перший підхід схвалювався і підтримувався, оскільки він десь продовжував ідею Ф. Енгельса "праця створила людину” та узгоджувався з центральною ідеєю "короткого курсу історії ВКП (б) ” (редагований самим Й. Сталіним) про те, що між специфікою соціальних умов, характером діяльності й особливостями особистості пролягає прямий жорсткий зв'язок.
У силу об'єктивних процесів інтеграції-диференціації наукового знання, які почалися у другій половині ХХ ст., а нині починає домінувати інтегративний аспект процесу, монодисциплінарний підхід до пізнання майже неможливий. Суть монодисциплінарого підходу полягає у тому, що пізнання у рамках конкретної науки здійснюється у спрямованості на конкретний предмет лише її специфічними методами, для виконання лише її завдань. Такий утилітарний підхід має місце у галузевих юридичних науках (та й психологічних теж). З ускладненням процесу пізнання вимоги до методологічного, понятійного і методичного апарату науки зростають, що ще більшою мірою інтенсифікує потребу контактів між окремими науками. Вони визначають мультидисциплінарний підхід до пізнання, який полягає у тому, що об'єкт пізнання досліджується з різних позицій, тобто методами і засобами різних наук. Об'єкт пізнання у цьому разі розглядається з позицій різних систем знання, що дозволяє отримати деяке узагальнене уявлення про нього, комплексний результат, який може бути використаний будь-якою наукою, що досліджує його.
Ще одним видом пізнання дійсності є міждисциплінарне, або комплексне. Воно є результатом контакту і взаємодії між двома і більше науками, які мають "власні” предмети і методи дослідження, але змушені проводити власні міждисциплінарні дослідження сутності конкретного об'єкта, що дозволяє виявити невідомі його характеристики, прояви, якості. Отримане під час такого дослідження знання якісно і кількісно перевищує те, що може бути здобуто внаслідок монодисциплінарного підходу.
Комплексний підхід має різні форми реалізації:
а) безпосередньо у процесі наукового дослідження;
б) на різних етапах дослідження, під час оцінення результатів, їх обробки.
Приведене дозволяє стверджувати, що предмет юридичної психології є комплексним, тобто комплексним є не лише процес, технологія, методика пізнання, але й сам предмет пізнання.
Для повноти аналізу необхідно розглянути наявні в юридичній психології підходи до визначення предмета цієї науки. На цю тему є досить спорів і ця стаття не має на меті їх припинення. Хоча автор відкидає тривіальну формулу "в спорі народжується істина”. У спорі нічого не народжується… Спір дає змогу його учасникам "відточити" свої розмірковування та віднайти нові аргументи на користь своєї точки зору.
Водночас у предметі юридичної психології (знову ж опираючись на системний підхід) можна виділити психологічні складові ? процеси, стани, явища, вчинок, поведінку, діяльність, особистість, установку, спілкування й ін. та юридичні ? правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, осудність, вину, умисел, мотив, ціль й ін.
Однак оскільки ці елементи предмета юридичної психології аналізуються у контексті саме юридичної психології, то вони вже не можуть мати тієї самостійної суті, якою були наділені (володіли) окремо у рамках психології чи юрисдикції. Вони незмінно характеризуватимуться діалектичним зв'язком з юридичної психології і в парадигмі цієї науки поза цим предметом не мислимі, хоч "назовні" можуть виявлятися як певні його підсистеми. Будучи умовно включеними як підсистеми в іншій системі, не пов'язані з предметом юридичної психології, вони тим не менше будуть у цих інших системах представлять всю систему предмета юридичної психології, можливо у "знятому виді” (на бачення Г. Гегеля).
Така спроба визначити предмет юридичної психології, його межі може викликати застереження і критику правознавців, які прагнуть (чи мають прагнути) до максимальної чіткості, інформаційної насиченості й логічної завершеності. Психологи ж більш схильні до описових визначень, однак і вони стосовно до предметів конкретних галузевих психологічних наук прагнуть до максимальної дефінітивності. Воно і зрозуміло, у будь-якій науці потрібні одиниці аналізу, з допомогою яких завжди можна перевірити чи своєю сферою пізнання ти зайнятий. Такими одиницями, як вже вказувалось, виступають предмет, завдання, категорії, принципи конкретної науки. З другого боку, діалектика розвитку наукового пізнання у будь-якій із його сфер така, що неминуче приходиться виходити на стик, межу чи навіть вторгатися у сферу, яка вважається чужою. Для повнішого уявлення про проблеми, які висвітлюються, необхідно звертатися до суміжних та нерозривно пов'язаних з ними. Тому, можна стверджувати, об'єкт і предмет юридичної психології неминуче розширюються. Перший за рахунок розширення сфери пізнання взагалі, другий у зв'язку з пізнанням психологічної складової все ширшого кола державно-правових явищ та привнесення в юриспруденцію психологічних знань, які отримані психологією останнім часом.
2. Психологія масових явищ. Натовп і його характеристика
Масова психологія розглядає окрему людину як члена племені, народу, касти, стану або як складову частину людської юрби, у відомий час і для визначеної мети згрупована в масу. Явища, що виявляються в цих особливих умовах - вираження особливого, глибше не обґрунтованого первинного позиву, що в інших ситуаціях не виявляється.
Індивід при визначеній умові почуває, думає і поводиться зовсім інакше, чим можна було б від нього очікувати, при включенні в людську юрбу, що набула властивість "психологічної маси". Але що ж таке "маса", чим здобуває вона здатність так рішуче впливати на життя окремої людини й у чому складається істина зміна, до якого вона людину змушує?
Ле Бон у своїй книзі "Психологія мас" так відповідає на ці питання:". У психологічній масі саме дивне наступне: якого би роду не були індивіди що її складають, якими схожими або несхожими не був б їхній спосіб життя, заняття, їхні характери і ступінь інтелігентності, але одним тільки фактом свого перетворення в масу вони здобувають колективну душу, у силу якої вони зовсім інакше почуваються, думають і поводяться, чим кожний з них окремо почувався, думав і поводився б. Є ідеї і почуття, що виявляються або перетворюються в дію тільки в індивідів, поєднаних у маси. Психологічна маса є. нова істота з якостями зовсім іншими, чим якості окремих кліток".
У масі стираються індивідуальні досягнення окремих людей і зникає їхня своєрідність; расове несвідоме проступає на перший план, зноситься психічна надбудова, настільки по-різному розвинута в окремих людей і оголюється (приводиться в дію) несвідомий фундамент, у всіх однаковий.
"У масових індивідів є в наявності якості, якими вони не володіли, і причини цього в наступних трьох основних моментах.
Перша з причин полягає в тому, що в масі в силу одного тільки факту своєї безлічі, індивід випробує почуття нескоримої сили, що дозволяє йому віддатися первинним позивам, що він, будучи одним, змушений був би приборкувати. Для приборкання їхнього приводу тим менше, тому що при анонімності, і тим самим і безвідповідальності мас, зовсім зникає почуття відповідальності, що завжди індивіда стримує.
Друга причина - заражуваність - також сприяє прояву в масі спеціальних ознак і визначенню їхньої спрямованості. Заражуваність є легко констатується, але непояснений феномен, який варто зарахувати до феноменів гіпнотичного роду. У юрбі заразлива кожна дія, кожне почуття, і притім у такому сильному ступені, що індивід дуже легко жертвує своїм особистим інтересом на користь інтересу загального. Це - цілком протилежне його власні натурі, на яке людина здатна лише в складі складової частини маси.
Третя, і найважливіша причина, обумовлює в об'єднаних у масу індивідів особливі якості, зовсім протилежні якостям індивіда ізольованого. Я маю на увазі сугестивність, причому згадана заражуваність є лише її наслідком. Індивід, що знаходиться на протязі деякого часу в лоні активної маси, упадає незабаром, унаслідок випромінювань, що виходять від неї, або по якій-небудь іншій невідомій причині в особливий стан, досить близький до "зачарованості", що опановує загіпнотизованим під впливом гіпнотизера. Свідома особистість зовсім загублена, воля і здатність розрізнення відсутні, усі почуття і думки орієнтовані в напрямку, зазначеному гіпнотизером.
Такий, приблизно, і стан індивіда, що належить до психологічної маси:. зникнення свідомої особистості, перевага несвідомої особистості, орієнтація думок і почуттів у тому самому напрямку унаслідок вселяння і зараження, тенденція до невідкладного здійснення викликаних ідей. Індивід не є більше самим собою, він став безвладним автоматом. "
Приведемо ще одну важливу точку зору для судження про масового індивіда: "Крім того, одним лише фактом своєї приналежності до організованої маси людина спускається на кілька ступіней нижче по сходинках цивілізації. Будучи одиничним, він може був би, освіченим індивідом, у масі він - варвар, тобто істота, обумовлена первинними позивами. Він володіє спонтанністю, поривчастістю, дикістю, а також і ентузіазмом і героїзмом примітивних істот". Потім Ле Бон особливо зупиняється на зниженні інтелектуальних досягнень, що відбувається в людини при розчиненні в масі.
Маса імпульсивна, мінлива і збудлива. Нею майже винятково керує несвідоме. Імпульси, яким кориться маса, можуть бути, залежно від обставин, шляхетними або жорстокими, героїчними або боягузливими, але у всіх випадках вони настільки наказові, що не дають виявлятися не тільки особистому інстинкту, але навіть інстинкту самозбереження. Ніщо в неї не буває навмисним. Якщо вона і жагуче бажає чого-небудь, то завжди ненадовго, вона нездатна до сталості волі. Вона не виносить відстрочки між бажанням і здійсненням бажаного. Вона почуває себе всемогутньою, в індивіда в масі зникає поняття неможливого.
Маса легковірна і надзвичайно легко піддається впливу, неправдоподібного для неї не існує. Вона думає образами, що породжують один одного асоціативно, не перевіряються розумом на відповідність з дійсністю. Маса, таким чином, не знає ні сумнівів, ні непевності.
Маса негайно доходить до крайності, висловлена підозра відразу ж перетворюється в неї в непохитну впевненість, зерно антипатії - у дику ненависть.
Будучи в основі своєї цілком консервативною, маса почуває глибоку відразу до всіх нововведень і прогресу і безмежне благоговіння перед традиціями.
Масові дії відбуваються в ході революцій і при багатьох інших обставинах менш драматичних соціальних змін - наприклад, під час міських погромів. Дії юрб погромників у цілому можуть здаватися деструктивними і випадковими, але часто служать визначеним цілям, заради яких вони були початі.
Феномен паніки. Паніка виникає, коли маса розкладається. Характеристика паніки в тім, що жоден наказ начальника не удостоюється більшої уваги, і кожний піклується про себе, не вважаючи на інших. Гігантський безглуздий страх зростає до такого ступеня, що виявляється сильніше всіх зв'язків і турбот про інші. Тепер, коли індивід піклується тільки про себе самого, коли він з небезпекою один на один, він, звичайно, оцінює її вище. Приклад - пожежа в театрі або іншому розважальному місці.
Утрата полководця також породжує паніку, причому небезпека залишається тою ж, але якщо поривається зв'язок з вождем, то, як правило, пориваються і взаємні зв'язки між масовими індивідуумами з усіма наслідками, що випливають.
Рівень свідомості сучасної людини, звичайно, незмірно вище, ніж у дикуна, і процес індивідуації (становлення особистості) проходить винятково через свідомість. Юнг зі смутком зауважує, що, незважаючи на підвищений рівень свідомості, нинішні люди користуються нею не для індивідуації, а зовсім для інших цілей. Сам по собі рівень свідомості ще аж ніяк не гарантує, що психічне життя людини не можна звести до колективних її форм. Свідомість може преспокійно залишатися свідомістю, але при цьому бути одержимою "змістами несвідомого", віддаючи собі звіт у чому завгодно, тільки не в цій своїй одержимості. Саме це і відбувається, по Юнгу, у сучасному суспільстві з його масовою "культурою", придушенням особистості і тоталітарною державою. Навіть демократія з її прагненням до заохочення індивідуальних "воль" не захищає людину від одержимості колективним початком - адже вона споконвічно орієнтована на більшість.
Тому "маса" може бути охарактеризована також і як явище психологічного плану. Це не завжди скупчення людей. Подивившись на одну-єдину людину, ми можемо сказати, чи є вона масою чи ні. У силу ряд причин людина-маса - це той, хто не може оцінити самого себе, як з поганої, так і з гарної сторони, це той, хто почуває себе "таким як усі" і аж ніяк не переживає через це. Людина-маса почуває себе зробленою у всіх відносинах, вона марнолюбна, він не бачить необхідності мінятися або змінювати свій спосіб життя. Їй подобається почувати себе так, як усі. Вона здатна тільки вимагати виконання своїх прав і не здатна на творчу діяльність у жодній зі сфер існування, навіть якщо вона має великі сили і можливостями. Уявіть собі просту людину, що намагається дати сама собі оцінку в силу якихось особливих причин, наприклад, щоб довідатися, є чи в неї який-небудь талант, чи відрізняється вона чимось від інших чи ні. І от вона довідається, що в неїо немає ніяких видатних якостей. Ця людина буде почувати себе посередністю, бездарною, звичайною людиною, але не буде себе почувати "людиною-масою". На відміну від людини-маси людина, що належить до обраної меншості, вимоглива і вимоглива до себе, вона здатна бути аскетом, вона почуває внутрішню потребу служити етичним цінностям. Інакше кажучи, аристократію відрізняють не її права, а її обов'язки.
Коли мова заходить про "обрану меншість", то в побуті звичайно псується значення цього вираження, вважається, що людина "обраної меншості" - зарозумілий нахаба, що несе себе вище інших, однак це не так. "Обраний" жадає від себе більше, ніж інші, тим самим ускладнюючи собі життя, а не пливе без особливих зусиль за течією, як людина-маса.
Поділ на масу і виняткову меншість не є, таким чином, розподілом на класи. Це розподіл на типи людей. Серед представників кожного класу є маса й обрана меншість.
У суспільстві існують самі різні види діяльності. Є і такі, котрі по своїй природі мають специфічний характер і, отже, не можуть виконуватися людьми, що не мають до них спеціальної схильності, наприклад, деякі види мистецтва або ж сфера керування і політичних суджень про суспільні справи. Раніш ці функції виконувалися так називаними "людьми шляхетного походження". Маси ж не прагнули до цього виду діяльності, вони усвідомлювали те, що якби вони хотіли в неї вписатися, то їм належало б придбати спеціальну підготовку і мати особливі здібності, і тоді вони перестануть бути масою. Раніш маси напам'ять знали свою роль у суспільному житті.
Зараз усі нам вказують на те, що маси будь-що-будь вирішили висунутися на передній план і заволодіти всім тим, що раніше належало деяким. Маса, не перестаючи бути масою, витісняє меншість. У наш час ця хвороба поширилася на всі сфери громадського життя. Маси прийшли і до політичної влади. Маси діють, не дотримуючись строгих принципів і захопленої віри в закон, маси діють в обхід законів, пускаючи в хід матеріальний тиск. Вони не поважають меншість, тіснять і займають їх місце.
Схильну до всіх крайностей масу збуджує лише надмірне роздратування. Той, хто хоче на неї впливати, не має потреби в логічній перевірці своєї аргументації, йому личить живописати яскравими фарбами, перебільшувати і завжди повторювати те ж саме.
Тому що маса в істинності або хибності чого-небудь не сумнівається і при цьому усвідомить свою величезну силу, вона настільки ж нетерпима, як і підвласна авторитету. Вона поважає силу, добротою же, що представляється їй усього лише різновидом слабості, керується лише в незначній мірі. Від свого героя-ватажка вона вимагає сили, навіть насильства. Вона хоче, щоб нею володіли і неї придушували, хоче боятися свого пана.
Хоча потреба маси йде вождю назустріч, він усе-таки повинний відповідати цій потребі своїми особистими якостями. Він повинний бути сам захоплений глибокою вірою (в ідею), щоб розбудити цю віру в масі; він повинний володіти сильною імпонуючою волею, що перейме від нього безвладна маса. Вожді стають впливовими завдяки тим ідеям, до яких вони самі відносяться фанатично. Цим ідеям, як і вождям, Ле Бон приписує крім цього таємничу, непереборну владу, називану їм "престижем". Престиж є свого роду панування, що набув над нами індивід, діяння або ідея. Воно паралізує всю нашу здатність до критики і виконує нас подивом і повагою. Воно викликає, мабуть, почуття, схоже на завороженість гіпнозу.
Привабливість ватажка має індивідуальний характер і тримається не ім'ям і не славою. Юрба перестала б бути юрбою, якби взяла до уваги заслуги ватажків перед батьківщиною або перед партіями. Юрба кориться лише привабливості ватажка: почуття інтересу або подяки отут не при чому.
Ле Бон вважає, що як тільки живі істоти зібрані воєдино у визначеному числі, усе рівно будь то череда тварин або людська юрба, вони інстинктивно ставлять себе під авторитет глави. Маса - слухняна череда, що не в силах жити без пана. У неї така спрага підпорядкування, що вона інстинктивно підкоряється кожному, хто назве себе її владарем.
В. Троттер веде психічні феномени, що спостерігаються в масі, від стадного інстинкту, що природжена людині так само, як і іншим видам тварин. Біологічно ця стадність є аналогія і як би продовження багатоклітинності, вираження схильності всіх однорідних живих істот до з'єднання в усі більш великі єдності. Окремий індивід почуває себе незавершеним, якщо він один. Протиріччя череді дорівнює відділенню від неї, і тому протиріччя боязко уникають. Але череда відкидає все нове, незвичне. Стадний інстинкт - по Троттеру - щось первинне, навіть нерозкладне.
Для правильного судження про моральність мас варто взяти до уваги, що при спільному перебуванні індивідів маси в них відпадають всі індивідуальні гальмуючі моменти і просипаються для вільного задоволення первинних позивів усі жорстокі, грубі, руйнівні інстинкти, що дрімають в окремій особі, як, пережитки первісних часів. Але під впливом уселяння маси здатні на велике самозречення, безкорисливість і відданість ідеалу. У той час як в ізольованого індивіда навряд чи не єдиним стимулом, що спонукує, є особиста користь, у масі цей стимул переважає дуже рідко. Можна говорити про підвищення морального рівня окремої людини під впливом маси. Хоча й інтелектуальні досягнення маси завжди багато нижче досягнень окремої людини, її поведінка може як небагато перевищувати рівень індивіда, так і набагато йому уступати.
Моральний вигляд маси в інших випадках буває вище, ніж моральність складових її індивідів, і така сукупність людей здатна до високої безкорисливості і відданості.
"Особиста вигода є навряд чи не єдиною спонукальною причиною в ізольованого індивіда, однак у маси вона переважає досить рідко". Так вважає Ле Бон.
Інші заявляють, що, по суті, суспільство є тим, що пропонує людині норми його моральності, окрема ж людина, як правило, від цих високих вимог якимось чином відстає. Ще й інше: при виняткових обставинах у колективності виникає ентузіазм, завдяки якому зроблені чудові подвиги.
Що стосується інтелектуальних досягнень, те все-таки продовжує залишатися незаперечним, що великі рішення розумової роботи, є наслідками відкриття і рішення проблем, можливі лише окремій людині, що трудиться в самоті. Але і масова душа здатна на геніальну духовну творчість, і це насамперед доводить сама мову, а також народна пісня, фольклор і інше. І, крім того, залишається невирішеним, наскільки мислитель або поет зобов'язаний стимулам, отриманим їм від маси, серед якої він живе, і чи не є він, скоріше, завершувачем роботи, у якій одночасно брали участь інші.
Завдання
Даний тип темпераменту відповідає сангвініку. Для сангвініка характерні наступна характеристика.
Сангвінічний темперамент. Представник цього типу - живий, допитливий, рухливий (але без різких, рвучких рухів). Як правило, веселий і життєрадісний. Емоційно хитливий, легко піддається почуттям, але вони в нього звичайно не сильні і не глибокі. Швидко забуває образи, порівняно легко переживає невдачі. Дуже схильний до колективу, легко встановлює контакти, товариський, доброзичливий, привітний, швидко сходиться з людьми, легко налагоджує гарні стосунки.
При правильному вихованні сангвініка відрізняє високорозвинене почуття колективізму, чуйність, активне відношення до навчальної роботи, праці і громадському життю. При несприятливих умовах, коли відсутній систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можуть виявлятися легковажне, безтурботне і безтурботне відношення до справи, розкиданість, невміння і небажання доводити справа до кінця, несерйозне відношення до навчання, праці, іншим людям, переоцінка себе і своїх можливостей.
психологія юридична масова натовп
Використана література
1. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. - К.: Вища шк., 1990. - 259 с.
2. Бандурка А.М., Бачарова С.П., Землянська Е.В. Юридическая психология: Учебник. - Х.: Из-во Нац. ун-та вн. дел, 2001.
3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2000.
4. Загальна психологія / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. Підручник. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Вінниця: Нова Книга, 2004.
5. Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука і В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1995.
6. Теорія держави і права // За заг. ред.В. В. Копейчикова. - К., 1995.
7. Дулов А.В. Судебная психология. - Изд.2-е. - Минск, 1975.
8. Васильев В.Л. Юридическая психология. - Ленинград, 1974.
9. Васильев В.Л. Юридическая психология. - СПб., 1997.
10. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Х., 1990.
11. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Академічний курс. - К., 2004.
12. Бедь В.В. Юридична психологія. - Львів, 2002.
13. Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія. - Чернівці, 2007.
14. Юридична психологія // За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К., 2000.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Характерні риси юридичної діяльності та інтеграція юриспруденції та психології. Основні етапи розвитку та сучасні напрями юридичної психології в Україні. Кваліфікаційні ознаки злочинних груп, причини утворення, структура та особливості функціонування.
контрольная работа [40,6 K], добавлен 03.08.2010Юридична психологія як галузь психологічної науки. Предмет судової психології за А. Дуловим. Загальні й одиничні завдання юридичної психології. Система судової психології за В. Васильєвим. Особлива частина науки: дисципліни, специфічні завдання.
реферат [13,7 K], добавлен 17.10.2012Юридична психологія - молода галузь психологічної науки. Антропологічний підхід у кримінології, закладений італійським психіатром Ч. Ломброзо. Спроби обґрунтування кримінально-правових позицій психологічними знаннями. Розвиток психології та права.
реферат [20,6 K], добавлен 03.02.2009Психологія як наука про людину. Зміст індивідуальних внутрішніх процесів. Види адаптації, її вивчення вченими різних наук. Основні напрями та методи в сучасній психології, її зв'язок з іншими науками. Характеристика методів дослідження в психології.
курсовая работа [35,3 K], добавлен 17.12.2010Взаємодія психології як науки з іншими науками. Основні розділи та принципи психології. Методи психології: експеримент, спостереження, дослідження продуктів діяльності людини, метод тестів і анкетування. Психічний образ як основне поняття психології.
реферат [16,8 K], добавлен 24.06.2008Завдання та значення психології, її зв'язок з іншими науками. Внутрішній світ людини. Свідомий, підсвідомий та несвідомий рівні психіки. Теоретико-методологічна основа сучасної психології. Залежність психології від природознавства та філософії.
реферат [47,9 K], добавлен 19.10.2012Народження соціальної психології, публікація підручників Росса і МакДаугалла. Розмежування двох напрямків соціальної психології: аналіз поводження індивіда й дослідження групової динаміки. Культура й особистість як основне гасло розвитку психології.
реферат [27,6 K], добавлен 23.06.2010Історія психології та її предмет і задачі. Розгляд розділів історії розвитку психології. Антична психологічна думка. Розвиток психологічних знань в Середні віки і епоху Відродження. Зародження психології як науки. Психологічна думка Нового часу.
курсовая работа [105,2 K], добавлен 06.04.2015Поява та розвиток індустріальної організаційної психології. Короткі біографічні відомості про психолога Хьюго Мюнстерберга, його вклад в розвиток судової, клінічної та індустріальної психології, основні праці. Прикладна психологія в Сполучених Штатах.
реферат [25,7 K], добавлен 26.10.2010Предмет психології. Місце науки "психології" в системі наук. Розвиток психіки. Мозок, психіка та свідомість. Розвиток психіки. Розходження психіки тварин і людини. Процеси та направлення в психології. Пізнавальні процеси. Направлення в психології.
курсовая работа [29,8 K], добавлен 07.08.2008
