ЦНС складається із головного і спинного мозку, де обробляється інформація, яка поступає по чутливим волокнам периферичних нервів від рецепторів шкіри, слизових оболонок, м'язів, і внутрішніх органів (тб. із навколишнього середовища і внутрішнього середовища організму), а також йде відповідна реакція організму, яка здійснюється за допомогою сигналів, які посилаються до м'язів, залоз, кровоносних судин і внутрішніх органів по руховим і вегетативним волокнам периферичних нервів ЦНС регулює і забезпечує функціональну єдність всіх органів і систем людини і здійснює двохсторонній зв'язок організму з навколишнім середовищем.

Безпосередній зв'язок з периферичними нервами здійснює спинний мозок, який розташований у каналі хребта і являє собою тяж в середньому 45 см. Від травм спинний мозок захищають мозкові оболонки, які його оточують в нижній частині хребта і оболонковий мішок, який містить спинномозкову рідину. Товщина спинного мозку неоднакова: найбільші потовщення є - шийне і попериково-крижове, де формуються нерви для іннервації відповідно верхніх і нижніх кінцівок.

Спинний мозок має сегментну будову, складається із 31-33 сегментів, об'єднаних у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий. Від кожного сегмента вправо і вліво відходять по одній парі задніх і передніх корінців, що утворюють спинномозкові нерви. Спинний мозок виконує рефлекторну і провідникові функції. Рефлекторна функція полягає у забезпеченні рефлексів, пов'язаних з роботою м'язів: підтримання постави, ходіння та регуляція функцій внутрішніх органів. Провідникову функцію виконує біла речовина, забезпечуючи зв'язок і узгоджену роботу всіх відділів ЦНС.

У верхній частині спинний мозок переходить в стовбур головного мозку. Головний мозок розташований в порожнині мозкового черепа. До його складу входять: 1) передній мозок (кінцевий, проміжний); 2 ) середній мозок; 3) ромбовидний (задній, додатковий). Всі відділи за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. У мозковому стовбурі розміщені численні ядра, визхідні та низхідні нервові шляхи, а також ретикулярна (сітчаста) формація, що являє собою сукупність нервових клітин, аксони яких утворюють велику кількість різноманітних розгалужень - колатералей.

Кінцевий або великий мозок є вищим відділом ЦНС. Довгастий мозок - безпосереднє продовження спинного мозку. В задній частині довгастого мозку знаходяться життєво-важливі центри: центр дихання, судинно-рухливий центр.

Задній мозок. До нього належать міст і мозочок. Основними функціями мозочка є координація рухів, нормальний розподіл м'язового тонусу.

Міст головного мозку переходить в середній мозок. Тут є чорна субстанція, яка приймає участь у виробленні рухових автоматизмів. Ретикулярна формація середнього мозку має широкі зв'язки з глибинними відділеннями півкуль головного мозку і виконує ряд важливих функцій, зокрема приймає участи в регуляції сну.

Середній мозок переходить в проміжний, який займає проміжне положення між двома великими півкулями головного мозку. До проміжного мозку відноситься таламус і гіпоталамус. Керують чутливістю, а також зором і слухом, смаку. Гіпоталамус регулює температуру тіла, водний, сольовий, жировий, вуглеводний обміни, функцію залоз внутрішньої секреції, симпатичною і парасимпатичною нервовою системою. Нервові клітини здатні виділяти секрет, який поступає по їх відросткам (аксонам) і кровоносним судинам в гіпофіз, а потім в кров.

Кінцевий (великий мозок) складається з двох півкуль, покритих корою. Тут відбувається розшифровка інформації, яка поступає із зовнішнього і внутрішнього середовища.

Отже, значення нервової системи велике і полягає в тому, що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, обумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини не тільки як біологічної, але і соціальної істоти - суспільно корисної особистості. Неоціненне значення в формуванні соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам'яті, мислення та інших видів психічної діяльності.

Мозок складається із сірої і білої речовин. Сіра речовина утворюється скупчення нервових клітин (з початковими відділами інших відростків), а біла речовина - це сукупність нервових волокон.

У головному мозку, у різних його відділах, сіра і біла речовини розташовані по-різному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина знаходиться на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називається корою. Під корою знаходиться біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини - ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розташовується зовні, а сіра речовина у вигляді ядер - всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра - в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного і спинного мозку, які регулюють діяльність орачів (цент слиновиділення, центр ковтання, центр дихання та ін.).

Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв'язують одні відділи головного мозку з іншими і виконують провідникову функцію - по них передається нервові імпульси. Головний і спинний мозок мають густу сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження кисню і поживних речовин. Порушення мозкового кровообігу може бути причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості, розладу мови та ін.).

Нерви, які відходять від головного і спинного мозку дають гілки до всіх органів нашого тіла, тобто іннервують всі органи. В органах є кінцеві нервові апарати - рецептори (чутливі, або аферентні, нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові закінчення, які викликають збудження робочого органу).

За допомогою нервів і їхніх розгалужень здійснюється зв'язок ЦНМ з органами, і усі системи органів поєднуються в єдине ціле - здійснюється цілісність організму.

Вияснення механізму дії ліків на ЦНС (нейротропних засобів) можливе тільки в світлі уявлень про її структуру і функції. Синапси різних відділів ЦНС проявляють різну чутливість до лікарських препаратів. Це дало змогу виділити групу речовин з переважною дією на кору головного мозку, довгастий мозок, спинний мозок та інші структури нервової системи.

Пошуки нових речовин з більш вибірковою дією на різні функції головного мозку привели до відкриття великої групи ліків, які дозволяють керувати емоціями людини і його психікою.

Важливу роль в механізмі дії нейротропних речовин відіграє ретикулярна формація, яка являє собою скупчення великої кількості нервових клітин в стовбурі головного мозку. Нейрони ретикулярної формації мають зв'язок з різними відділами мозку і впливають на функцію цих відділів збуджуючи їх або гальмуючи. Наприклад, збуджуюча дія ретикулярної формації на кору головного мозку викликає бадьорість, а при послабленні активної дії розвивається виражене гальмування кори головного мозку - сон. Встановлено, що синапси ретикулярної формації проявляють високу чутливість до багатьох нейротропних засобів, які використовуються в медицині. Всі лікарські засоби, які діють на ЦНС можна розділити на 2 групи: 1) засоби, які пригнічують функції ЦНС (засоби для наркозу, снодійні, протисудорожні, наркотичні анальгетики, деякі психотропні засоби (нейролептики, транквілізатори, седативні); 2) засоби, які збуджують функції ЦНС - аналептики, психостимулятори, ноотропні засоби, адаптогени.

Антидепресанти і солі літію займають проміжне положення.

Поскільки ЦНС регулює діяльність всього організму, то і дія нейротропних засобів в тій чи іншій мірі відбивається на стані всього організму.

Психофізіологічні особливості здорового сприйняття

Відповідно до змісту цієї сфери здоров`я, наведеному у підрозділі 1.1 (індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей - збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяви, почуттів тощо), були вибрані відповідні індикатори: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення, тобто індикатори, які відбивають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини. Безпосередній вимір таких властивостей психіки, як збудженість, психічна сталість, рівень емоційності, мета чутливості, стійкість стимулів, причетність до певного психотипу тощо, не проводився тому, що його неможливо здійснити засобами соціологічного опитування. Це потребує спеціальних психофізіологічних досліджень кожного індивіда у лабораторних умовах із застосуванням відповідної апаратури. Саме тому вибір індикаторів був достатньо різноманітним, щоб максимально охопити сферу психічного здоров`я тими засобами, які можливі у соціологічному опитуванні.

Показники духовного здоров`я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров`я, наведеному в підрозділі 1.1 (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість, ментальність, життєва самоідентифікація, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей), були вибрані індикатори, що свідчать про занепокоєння (або його відсутність) станом загальноприйнятих у суспільстві чинників духовності: релігійних, культурних, патріотичних. Про духовні запити свідчать індикатори вибору змісту дозвілля. Залучення до інституту освіти відбивають індикатори рівня освіти, характеру спілкування з освітянами. Природно, до переліку індикаторів не входили такі, що безпосередньо спрямовані на визначення рівня свідомості респондентів або ступеня відданості загальноприйнятому етичному кодексу людства, оскільки отримати об`єктивну інформацію за такими показниками не уявляється можливим.

Показники соціального здоров`я, що пов`язані з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму, визначалися такими індикаторами, як характеристики найближчого оточення і взаємостосунків в ньому, соціальний статус, соціальне самопочуття, наявність (відсутність) відчуття безпеки в соціумі, ступень задоволеності повсякденними умовами життя, самооцінка добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можливості відпочинку. Наведений перелік достатньо повно описує соціальне здоров`я респондентів. Саме у соціальній сфері здоров`я засоби соціологічного дослідження дають найбільш повне уявлення про стан справ і практично не потребують додаткового інструментарію з арсеналу інших наук.

Вимір рівня здоров`я і ступеня обізнаності щодо заходів його поліпшення. Про реальний рівень здоров`я респондентів найбільш повне уявлення дають висновки індивідуального поглибленого медичного обстеження. Зрозуміло, що скористатися цим методом в ході соціологічного опитування неможливо, тому застосовувались найбільш інформативні в цьому відношенні індикатори наявності (відсутності) захворювань протягом останнього року, перебігу хвороби, а також факту наявності/відсутності хронічних захворювань. Ці індикатори дають достатньо повне уявлення принаймні про суто медичний бік проблеми. Природно, для усіх респондентів, незалежно від рівня здоров`я, є актуальним питання його поліпшення або удосконалення. Цю можливість обумовлює перш за все ступінь обізнаності щодо можливих заходів. Взагалі, питання обсягу і якості наявної освіти та інформації щодо проблеми здоров`я одне з найважливіших питань індивідуального і громадського здоров`я населення країни. Фактично, цілеспрямована освіта і поінформованість є головнішими і необхідними передумовами усвідомлення молоддю цінності здоров`я і здорового способу життя. Для висвітлення цього аспекту буття молоді були вибрані відповідні індикатори у великому обсязі причому окремі індикатори відбивають також моделі можливих дій (або бездіяльності) щодо поліпшення власного здоров`я.

Показники здорового способу життя, можливостей його реалізації та засобів впливу на його формування.

Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

Харчування. Показовим чинником здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються в повсякденному режимі. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів в часі і ступенем їх користі для організму.

Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, надзвичайно суттєва. Саме тому цей аспект опитування містить велику кількість індикаторів, які досить повно відбивають спектр проблеми - причини не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто палить, паління в оточенні, віковий, кількісний і якісний ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь поінформованості і усвідомлення шкоди подібних звичок.

Безпечна сексуальна поведінка, чинник розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Статистика поширення в Україні в останні роки захворювань, що передаються статевим шляхом і ВІЛ/СНІДу, дані щодо погіршення репродуктивного здоров`я молоді потребують ретельного вивчення цих явищ у вітчизняному молодіжному середовищі. З огляду на це, опитування містить такі індикатори, що достатньо повно і різноманітно відбивають основні аспекти проблеми: інформацію про початок статевого життя, характеристики статевих контактів молоді, ступінь обізнаності щодо засобів запобігання статевим захворюванням і засобів контрацепції, сексуальну орієнтацію, ступінь задоволення статевим життям, обізнаність з проблеми ВІЛ/СНІДу, ставлення до груп ризику і хворих.

Можливості реалізації здорового способу життя. Опитування з проблем здорового способу життя, звичайно, не може обминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в існуючих умовах. Але складність вивчення полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб`єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об`єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній доход тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров`я. І навпаки, за достатньо об`єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично пропонувати такі індикатори для опитування, які б об`єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя - ці можливості переважно залежать від самої людини. З огляду на це, опитування не містить прямих запитань щодо згаданих можливостей - є вони чи ні. З іншого боку, існує певний мінімум об`єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Тому опитувальник містить декілька індикаторів, що опосередковано спрямовані на виявлення таких можливостей. Це індикатор добробуту родини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров`я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Певні уявлення щодо цієї можливості дають індикатори ступеня перманентного стресу і захворюваності - хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

Крім того, опосередкованими індикаторами можливостей пропонувалося пряме запитання - щодо наявності взуття і одягу для занять фізичною культурою. Воно обумовлено не стільки тим, що можливість занять фізичною культурою і спортом залежить від наявності екіпіровки, скільки тим, що молодь потребує достатньо модної екіпіровки, аби не видаватися гірше, ніж однолітки. Тому цей індикатор об`єктивно відбиває не факт наявності (відсутності) будь-якого одягу і взуття для занять фізичною культурою і спортом, а, скоріше, суб`єктивне сприйняття респондентами своєї можливості займатися. В цьому контексті наявність порядної екіпіровки опосередковано свідчить ще й про певні дії або принаймні прагнення до занять.

Певну інформацію про суб`єктивну оцінку молоддю наявних обмежень щодо можливостей здорового способу життя дають показники стурбованості питаннями занять фізкультурою і спортом, поінформованості про здоровий спосіб життя, стану довкілля.

Можливі засоби впливу на формування здорового способу життя. З огляду на необхідність впровадження політики здоров`я у молодіжному середовищі питання засобів цього впровадження є одним з головних. Індикатори опитування спрямовувались на визначення найбільш впливових, ефективних засобів, на сприйняття їх функціонування молоддю. Характер впливів різних джерел на формування способу життя молоді відбивають індикатори різних джерел інформації та їх ефективності.

Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров'я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру “здоров'я” як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінки фізичного здоров'я людини використовуються інформативні методики, які залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п'яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров'я методи кількісних оцінок поки що тільки напрацьовується та багато іншого.

центральний нервовий соціальний сприйняття

Використана література

1. В.Г. Западнюк. М.О.Гарбарець. Фармакологія з рецептурою.

2. М.П. Скакун, К.А.Посохова. Основи фармакології з рецептурою.

3. Ковалев А. Г. Личность воспитывает себя. - М.: Знание, 1983.

4. Психологія/ За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. шк., 1968.

5. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

6. Введение в психофизиологию/ Маврютина Т. М., Ермолаев О. Ю. - М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2001.

7. Брагина Н. Н., Доброхотова Т.Н. Функциональная ассиметрия мозга. - М.: Наука, 1988, 288 с.

8. Купер К. Индивидуальные различия. - М.: Аспект Пресс, 2000.

Размещено на Allbest.ru