Психологічна компетентність вихователів, які працюють з проблемними дітьми

Значення психологічної компетентності для особистісно-професійної ефективності вихователів, які працюють з проблемними дітьми. Аналіз моделі структурної організації психологічної компетентності педагогів з позиції її розгляду як системного феномену.

Рубрика Психология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2012
Размер файла 233,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru/

Психологічна компетентність вихователів, які працюють з проблемними дітьми

У статті обґрунтовується значення психологічної компетентності для особистісно-професійної ефективності вихователів, які працюють з проблемними дітьми. Запропоновано модель структурної організації психологічної компетентності педагогів-вихователів, які працюють з дітьми з проблемними дітьми, з позиції її розгляду як системного феномену.

Ключові слова: психологічна компетентність, модель психологічної компетентності.

Зміст

Актуальність теми

Аналіз досліджень

Постановка мети дослідження

Виклад основного матеріалу

Висновок

Список використаних джерел

Актуальність теми

психологічний компетентність вихователь професійний

Сучасне соціально-економічне та політичне життя нашої країни породжує проблеми не тільки економічного та політичного характеру, але й соціального. Одне із них - питання виховання та навчання дітей у сучасних умовах, які постійно змінюються. Важко не погодитися з думкою багатьох науковців та практиків: сучасним дітям потрібні сучасні педагоги. Нинішній стан розвитку та реформування системи освіти характеризується зорієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення усередненості та рецептурності у вихованні та навчанні. Особливо вагомого значення це набуває на першому етапі соціального становлення особистості, в період здобуття дітьми суспільної дошкільної освіти.

Аналіз досліджень

Професійна діяльність вихователя дошкільного закладу загалом є менш вивченою, ніж діяльність вчителя. У цьому плані інтерес для нас становлять праці Н.В.Кузьміна, Е.О Панько, І.Д.Беха, О.Л.Кононко, К.Л.Крутій, В.У.Кузьменко та ін. Разом із цим зазначаємо, що проблема розвитку психологічної компетентності педагогів-дошкільників, які працюють з проблемними дітьми, є майже не дослідженою.

Вчені звертаються до вивчення таких сторін психологічної компетентності педагогів, як соціально-психологічної, комунікативної, аутопсихологічної, диференційно-психологічної. Разом з тим, важливою проблемою залишається неоднозначність і суперечливість трактувань структури психологічної компетентності, фрагментарність її розгляду, демонструється недостатнє розуміння системного характеру даного феномена. Прояв психологічно компетентної поведінки в одній сфері професійної діяльності може виступати передумовою компетентної поведінки в інших сферах, але не забезпечує успішність вирішення комплексних професійних завдань.

Постановка мети дослідження

Тому нами була поставлена мета - проаналізувати психологічну компетентність як системний феномен з позиції її структури та побудови праці вихователя, який працює з проблемними дітьми.

Виклад основного матеріалу

Психологічну компетентність педагогів-вихователів слід розглядати як системний феномен в силу ряду причин.

По-перше, праця педагога носить системний характер. Л.М. Мітіна представляє працю педагога у вигляді багатовимірного простору: особистості вихователя, педагогічної діяльності та педагогічного спілкування [4, с. 27].

По-друге, психологічна компетентність зачіпає не тільки вихованців та педагогічний колектив як суб'єктів освітнього процесу, а й особистість самого вихователя.

По-третє, говорити про психологічну компетентності вихователя можна в разі системного володіння психологічними знаннями, вміннями і навичками, відповідними їм психологічними якостями і здатністю виявляти їх на практиці.

Саме тому, ядро психологічної компетентності складають психологічні властивості особистості. Вченими виділяються різні психологічні властивості як внутрішньої основи психологічної компетентності. Н.В. Яковлєва вважає, що ядро психологічної компетентності становить саморегуляція, А.К. Маркова - психологічні якості та професійно-психологічні позиції, Р.І. Овчарова - рефлексія [8].

Психологічні властивості складніше піддаються формуванню, ніж психологічні компетенції, особливо у педагогів з великим досвідом роботи. В.Н. Дружинін, Е.Ф. Зеер і Л.М. Мітіна відзначають негативні феномени, що виникають при тривалій професійній діяльності, на наш погляд, ускладнюють формування ядра психологічної компетентності: професійні деформації, стереотипізація в педагогічному спілкуванні. Тому формування психологічної компетентності - важливе завдання професійного навчання майбутніх педагогів-вихователів.

Психологічні знання - це інформація, якою володіє педагог в певних змістовних галузях професійної діяльності. Володіння знаннями не означає наявність компетенції. Вченими Л. і С. Спенсерами підкреслюється цінність не психологічного знання, а вміння реалізувати його практично і поінформованості про джерела пошуку потрібної психологічної інформації [2, с. 10]. Знання не зумовлює відповідної поведінки. Крім того, можуть мати місце механічне запам'ятовування психологічних знань, прийняття їх на рівні обізнаності зі збереженням звичної орієнтації на життєвий психологічний досвід.

Професійно-психологічні позиції - це, згідно А.К. Маркової, стійкі системи відносин вихователя (до вихованців, себе, колегам, діяльності), що визначають його поведінку і пов'язані з особистісним сенсом діяльності [6, с. 91]. Вони висловлюють професійну самооцінку, рівень професійних домаганні вихователя, його ставлення до місця в системі суспільних відносин в освітньому закладі. Професійна позиція пов'язана з мотивацією педагога-вихователя і усвідомленням сенсу праці. Психологічну позицію можна визначити як узагальнену структуру очікувань вихователя (за Л.І. Божович).

Можна виділити особистісно-орієнтовану, авторитарну, фасилітарну позиції вихователя. М. Тален виділив такі професійні позиції вихователя, як «Сократ» (схильність до дискусійного характеру занять), «генерал» (жорсткість, однозначність і авторитарність), «керівник групової дискусії» (посередник, пошук згоди важливіше результатів виховання та навчання), «менеджер» (заохочення ініціативи вихованців, контроль якості результату), «майстер» (зразок для наслідування в житті), «гід» (лаконічність, точність, стриманість, ерудованість) і «тренер» (орієнтація на кінцевий результат, корпоративність при ігноруванні індивідуальності учнів) [1, с. 119].

Володіння педагогом-вихователем психологічними знаннями, відповідними їм уміннями і навичками, які він може актуалізувати в педагогічно складних ситуаціях, означає наявність у нього психологічних компетенцій. Проте дані компетенції не забезпечують високу частку ймовірності демонстрації педагогом-вихователям психологічно ефективної та адекватної моделі поведінки в повторюваних ситуаціях. Це пов'язано з тим, що відсутній внутрішній стрижень особистості, що зумовлює її здатність діяти певним чином у конкретних професійних обставин.

Наявність у вихователя тільки психологічних властивостей (емпатія, толерантність, соціально-психологічна спостережливість, саморегуляція) передбачає вибір психологічно вірних рішень з метою розвитку особистості вихованця, але не гарантує його. Особливості у випадку, коли дитина проблемний тип спілкування.

Психологічні властивості без наявності відповідної наукової основи обумовлюють інтуїтивний характер дій вихователя. В результаті має місце змінний успіх у реалізації педагогічної взаємодії та педагогічної діяльності, що супроводжується суб'єктивізмом в оцінці факторів, що забезпечують успіх або невдачі.

Зміни психологічних компетенцій та властивостей вихователя тягне за собою трансформацію професійної психологічної позиції та рівня психологічної компетентності в цілому.

Механізм функціонування і формування психологічної компетентності у відповідності з цією схемою можна представити таким чином. Першоосновою психологічної компетентності вихователя є цінності і мотиви. Це означає, що він повинен володіти дієвої мотивацією підвищення і формування психологічної компетентності.

Дж. Дорівнює вважає, що компетентність неможлива без інтересів людини в конкретній області й відповідних цінностей [3, с. 208]. Крім того, вчений розглядає ціннісно-мотиваційний компонент як системоутворюючий і визначальний в структурі компетентності.

Психологічна компетентність вчителя в педагогічній діяльності включає володіння способами вирішення творчих професійних завдань, створення атмосфери «самодіяльності» вихованців (С.Л. Рубінштейн) і свободи самовираження, а також вміння враховувати їх вікові та індивідуально-психологічні особливості при проектуванні та організації виховного процесу. Дана компетентність передбачає знання учителем психологічних механізмів перетворення свого предмета на засіб розвитку особистості учнів, тобто забезпечує високий рівень психологічної продуктивності праці вихователя, значимість якої зазначає Я.Л. Коломинский [3, с. 333].

Специфіка педагогічної діяльності, згідно Я.Л. Коломинский і А.А. Реан, полягає в тому, що вона будується за законами спілкування. Отже, у структурі суб'єктних властивостей педагога важливе місце належить психологічної компетентності в області педагогічної взаємодії.

Даний вид психологічної компетентності - провідний фактор успішності вчителя, оскільки педагогічне спілкування опосередковує засвоєння знань і розвиток учнів.

Психологічна компетентність у галузі педагогічної взаємодії включає в себе володіння педагогом прийомами та засобами створення довірчої атмосфери і діалогічного характеру спілкування, невербальними засобами спілкування, стратегіями вирішення конфліктних ситуацій, високим рівнем розвитку соціально-перцептивних механізмів (рефлексія, ідентифікація, емпатія, децентрація). Психологічно компетентний вихователя має здатність до конгруентної комунікації - як соціально-рольової (ділової характер спілкування), так і міжособистісної.

Але у випадку коли дошкільник має дефіцитарний тип спілкування, що є однією з провідних психологічних проблем дітей дошкільного віку. Дефіцит спілкування деструктивно впливає як на педагогічну взаємодію між вихованцем та вихователем, так і на формування особистості дошкільника в цілому [7, с. 38].

Вихователю, який працює з дітьми з дифіцитарним спілкуванням, для того щоб повноцінно виконувати свою професійну діяльність мало базових психологічних знань та навичок, які дозволяють вихователям повноцінно виконувати свою професійну діяльність.

Арсенам психологічних знань вихователя дошкільників з дефіцитом спілкування має вивчати такі додаткові елементи:

1. Вихователь має мати наступні психологічні особливості: високий рівень розвитку самоконтролю, довільність поведінки, високу стресосійкість, розвинені комунікативні навички та інтуїцію, ораторські вміння (в першу чергу для роботи з батьками) та не мати яскраво виражених психологічних проблем та акцентуацій характеру.

2. Вихователь має мати знання в таких галузях як: соціальна психологія, спеціальна психологія, диференційна психологія, вікова психологія, педагогічна психологія, корекційна психологія, психологія особистості, психодіагностфика, сімейна психологія. Повинен вміти визначати основні напрямки розвитку та корекції, застосовувати на практиці методики діагностики та розвитку особистості дошкільника, налагоджувати продуктивну взаємодію між вихованцем з дефіцитом спілкування та іншими дітьми групи, вчасно помічати ознаки проблемного та патологічного розвитку вихованців. Також вихователь має знати специфічні техніки роботи з проблемними дітьми, освоєння більшості яких вимагає спеціальної підготовки та засвідчується сертифікатом.

3. Найбільш оптимальною професійно-психологічною позицією вихователя, який працює з дошкільниками з дефіцитом спілкування, є симбіоз особистісно-орієнтованої та авторитарної позиції. Таке поєднання дозволить об'єктивно оцінювати сильні та слабкі сторони кожного вихованця, продуктивно підбирати методи заохочення, обирати найбільш продуктивний стиль спілкування в кожному конкретному випадку.

4. Психологічна компетентність вихователя в області саморозвитку має бути представлена аутопсихологічною, особистісною чи індивідуальною компетентністю. Вона означає володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності в рамках професії. Включає володіння навичками постановки та реалізації задач психологічного розвитку, самовдосконалення, компенсації відсутніх психічних властивостей, стійкість до професійного вигорання і деформацій, саморегуляцію. Відповідає за розвиток «професійного Я».

Висновок

Підводячи підсумок вищесказаного, доцільно зазначити, що формування у педагогів-вихователів психологічної компетентності, в силу її системного характеру, сприятиме усуненню низки суперечностей педагогічної діяльності: між динамічністю професійних завдань і недостатньої внутрішньої готовністю вихователя до їх психологічно компетентному рішенням, репродуктивним характером підготовки вихователя і необхідністю продуктивної педагогічної діяльності, прагненням забезпечити демократичний стиль педагогічного спілкування та недостатнім розумінням позиції дитини, прагненням до самореалізації та відсутністю внутрішньої свободи. Чітке визначення структури та системного характеру психологічної компетентності дозволить зробити процес її формування у вихователів керованим.

Список використаних джерел

1. Алферов А.Д. Опыт и проблемы повышения психологической компетентности учителя // Вопросы психологи. - 1990. - №4. - С. 116-120.

2. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. - К.: Освіта, 1998. - 255с.

3. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 с.

4. Кузьменко В.У. Педагогічні новації в роботі дошкільних закладів. - К.: Навч. посібн., 1999. - 98 с.

5. Панько Е.А. Психология деятельности воспитателя детского сада: Учебное пособие для пед. инст-тов. - Мн.: Выш. шк., 1986. - 157с.

6. Словник психолого-педагогічних термінів і понять / Упорядник Ю.В.Буган, В.І.Урупський. - Тернопіль: Астон, 2001. - 176 с.

7. Феномен дефіциту спілкування та його особливості у дошкільному віці / Збірник наукових статей Київського міжнародного університету й Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Серія «Психологічні науки: проблеми і здобутки» Випуск 2 - К., КиМУ, 2011. - С. 29-40.

8. Яценко Т. Психологическая компетентность будущих учителей как системный феномен. - http://pidruchniki.ws/14620114/psihologiya

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.