Психологічна готовність до материнства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Материнство, його функції та психологічна готовність до материнства

1.1 Материнство як психологічний феномен

1.2 Проблема психологічної готовності жінки до материнства

1.3 Особливості психології вагітної жінки

1.4 Усвідомлене батьківство та виховання

Розділ 2. Практичне дослідження відношення до ролі матері

2.1 Дослідження особливостей у ставленні до майбутньої дитини

3.2 Визначення психологічної готовності до материнства

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

ВСТУП

Актуальність досліджуваної проблеми. Останнім часом проблема материнства встає перед нашим суспільством дуже гостро, насамперед, через зниження рівня народжуваності і збільшення кількості жінок, що відмовляються від своїх новонароджених дітей. Сприйняття жінками своєї вагітності, особливості переживання цього періоду, багато в чому впливають на відношення до своєї майбутньої дитини, прийняттю або неприйняттю її у своє життя, тому дана проблема досить актуальна.

Дана проблема має довготерміновий характер, але вирішує найважливішу проблему сучасної України - відношення наших жінок до народження дитини в сім"ї, ставлення до дітей.

Репродуктивне здоров'я є важливим чинником забезпечення сприятливих демографічних перспектив країни, важливою передумовою формування її демографічного, а отже й соціально-економічного потенціалу. Проблема збереження репродуктивного здоров'я в Україні - надто актуальна вже протягом кількох десятиліть, і відношення до вагітності є її важливою складовою частиною.

Об'єкт дослідження - материнство, ставлення до материнства.

Предмет дослідження - особливості формування материнської сфери під час вагітності, ставлення до власної дитини.

Гіпотеза дослідження: існують відмінності в уявленнях і ставленні до майбутніх дітей у жінок.

Метою дослідження є дослідження психологічної готовності до материнства.

Для поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

1. проаналізувати науково-методичну літературу з даної психологічної проблеми;

2. вивчити теоретично психологію вагітної жінки;

3. підібрати відповідний меті інструментарій;

4. визначення психологічної готовності до материнства;

5. Дослідження особливостей у ставленні до майбутньої дитини у жінок.

Методи дослідження: підбор і вивчення науково-методичної та спеціальної літератури; класифікація і систематизація даних; емпіричні методи: опитувальником «Психологічна готовність до материнства», методика PARI, бесіда, спостереження.

Теоретична і практична новизна: у даній дипломній роботі розглянута проблема материнства як психологічного феномену, досліджено психологічну готовність жінок до материнства, ставлення до вагітності і до майбутньої дитини. Розроблено комплекс методик, який дозволяє практично дослідити готовність до материнства вагітних жінок.

Дані цього дослідження можуть бути використані психологами-практиками в центрах сім'ї та молоді, в жіночих консультаціях. Також можуть бути використані під час підготовки до практичних та лекційних занять з курсу «Психологія сім'ї»

РОЗДІЛ 1. МАТЕРИНСТВО, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО МАТЕРИНСТВА

материнство психологічна готовність

1.1 Материнство як психологічний феномен

Перед сучасним суспільством все частіше постає проблема створення ґендерного паритету як основи взаємодії в політиці та культурі фемінного та маскулінного. Для нас важливим є розуміння не тільки необхідності побудови такого явища, а насамперед принципів та підвалин його існування ы утворення. Важливо показати не тільки психологічні розбіжності лідерства чоловіка й жінки виходячи з “родового” [14; с. 96], а зазначити всі риси, що унеможливлюють створення “рівності” між статями, без урахування культурологічних кодів, за якими й утворюється подібний паритет в будь-якій культурі світу.

На наш погляд, основою побудування взаємин між статями є погляд на материнство як основу майбутнього суспільства. При цьому слід чітко розрізняти відмінність материнства від поняття дітонародження. Під материнством розуміється соціальна опіка дитини, яка веде до так званого материнського мислення, що визначає пріоритети і досягнення, необхідні для “зростання” дитини [21; с. 130-131]. В різні періоди історії людства відношення до виховання дитини і ролі матері в цьому процесі були різними і до кінця всі аспекти взаємодії відносин “дитина-мати” не вивчені.

Саме по собі народження дитини ще не робить жінку матір'ю. Більшість жінок вбачає в материнстві (народженні дитини) лише причину своєї залежності від неї, що не дозволяє сучасній жінці повноцінно реалізуватися. На мій погляд, під материнством слід розуміти складну систему етичних понять, яка використовується людством під час процесу “становлення” дитини і з застосування яких формується поняття фемінності культури, її продуктивний напрямок, зі створенням відповідних культурних цінностей. До того ж сфера жіночого впливу завжди знаходиться в центрі ритуальних локусів, саме в руках жінок знаходиться сакральне [33; с. 83].

Слід усвідомлювати, що процес становлення майбутніх громадян завжди буде знаходитися під пильним наглядом держави, принципи “виховання” будуть всіляко підганятися під рамки суспільства. Тому створення паритету на основі принципів материнства є дуже слушним у світлі виявлення зон насилля, корелятом яких в культурології виступає образ матері. Постать матері в більшості моментів пов'язується з символікою медіума, який вводить дитину в світ дорослих, віддає накази-доручення, які дитина має виконувати, щоб пройти певний етап інкультурації, без чого залишається культурно неосвіченою, не має певних знань. Слід згадати велику кількість свідчень про табу порушення материнських наказів та силу материнських прокльонів. Дитина через прокльон навіть набирала нових ознак, вилучалися із традиційного соціуму. Так за народними уявленнями русалками ставали саме прокляті діти. Материнські прокльони сприймаються як відчутний спосіб відокремлення дитини від матері, в такий спосіб дитина позбавляється захисту, з нею припиняються родові й суспільні зв'язки (Никитина, 2001, с.92). Образ матері привабливий як такий, що контролює сферу насильства, будь-хто, навіть символічно пов'язаний з матір'ю, більш захищений від насильства, ніж той, у кого цей зв'язок відсутній. До того ж перерозподіл між статями функцій насильства покладає на жінку роль медіатора насильства, вона може як дати згоду на початок насильства, тобто бути його провідником (але ні в якому разі не виконавцем), так і припинити його, блокувати, зводити нанівець [18; с. 169]. Материнська санкція захисту від насилля настільки важлива, що захищає навіть в суді (як прояві соціального насилля). Найсильнішим оберегом вважалося материнське благословення. Без права розпоряджатися силою і життям своїх синів материнство навіть втрачає сенс. Тільки мати може давати санкцію на насилля щодо своєї дитини, вона проектує будь-який вияв насильства щодо дітей, без її “дозволу” цей акт стає незаконним.

Жінка, яка “позбавляється”/“відмовляється” своєї дитини на будь-якому рівні, сама миттєво стає об'єктом насилля. Крайні прояви цього знаходимо серед жінок, соціальний стан яких унеможливлює дітонародження: проститутки, ув'язнені. Але це не значить, що таке правило не торкається кожної “нормальної” жінки. Більшість сучасних жінок стають дійовими особами в політиці й бізнесі, “входять” до сфери чоловічого, не замислюючись над тим, що по суті повинні вести “чоловічу” гру-диспут, в якій діють військові правила. Це провокує відмову жінки від статусу матері сім'ї (в широкому розумінні), робить її долю побудованою на ідеї жертовності. Ось звідки побутує думка про те, що жінка лише “тактик” у великій стратегії чоловічого. Звідси бере свої корені практика “побиття політичного лідера” як така, що вкладається в систему чоловічих розваг-агонів і повинна сприйматися як “запрограмований” акт насилля над жінкою, що відійшла від принципів материнства взагалі.

Маскулінна культура просякнута ідеєю насилля й війни взагалі, будь-який агон сприймається як необхідний прояв чоловічого. Втягування жінок в культуру насилля відбувається шляхом позбавлення їх “материнства”. Для чого завуальовано висувається теза про “звільнення” жінки від цього обтяжливого обов'язку, який тепер можна перекласти на суспільство. Замість цінностей материнства всілякими негативами фарбується здатність жінки до продукування, її спонукають до “чистого” дітонародження, але усувають від “права” на дитину. Чим краще оформлений процес усунення жінки від виховання власної дитини (будь-які обмеження державою формування особистого підходу в цій галузі), тим більше суспільство стоїть на шляху мілітаризації.

Прикладом такої маскулінності є завуальована політика емансипації жінки, що розквітла в радянському суспільстві з 20-х років. Вона несла по суті лише одну спрямованість - будь-яке відокремлення жінки від материнських функцій, що в першу чергу колективною опікою над процесом дітонародження й сексуальністю взагалі. Ідейні засади цього процесу були закладені Олександрою Коллонтай, яка в 1915 році закінчила дослідження становища піклування материнством у різних європейських країнах і констатувала повну відсутність вирішення питання допомоги жінкам-матерям і всіляко засуджувала політику різних держав у цьому питанні. Це підтверджує наш висновок про те, що нехтування проблемами материнства веде до міліарної спрямованості суспільства. Але вже в 1922 році у передмові до другого видання своєї праці “Суспільство і материнство” О. Коллонтай закликає вирішувати проблему допомоги зубожілим матерям шляхом створення державної структури, яка б піклувалася всіма дітьми у державі. Поряд з таким підходом до виховання дітей, суспільство починає розглядати жінку як об'єкт, що повинен бути продуктивно залученим до виробничої сфери, шляхом перекладання обов'язків догляду за дітьми на державу (її структурні підрозділи). Жінкам нав'язували роль бійця, вірної бойової подруги, вони починають виконувати не властиві їм функції, оволодівати “чоловічими” професіями. Всі ці модні радянські лозунги звільнення жінки від “рабства сім'ї” швидко перетворювались на цілеспрямовану практику усунення жінки з її традиційної сфери, при виконанні функцій якої вона блокує насилля. Особливими перевагами розписувався подвиг відмови від функцій материнства задля кращого майбутнього. Ось саме в цьому контексті стає зрозумілим, чому найкращою моделлю для ролі будівниці кращого майбутнього стає проститутка. Опозицію до цього образу жінки займає “звичайна” жінка, що насамперед мріє стати матір'ю [33; с. 85].

В подальшому радянське суспільство все далі йде шляхом воєнізації: колективізація потягла за собою утворення дитячих садків, де піклування за дитиною було покладено на комуну, тоді як усі жінки були задіяні у виробничій сфері від світанку до заходу (по суті позбавлені материнства), за свідченням багатьох опитуваних, чиє дитинство припало на 30-ті роки ХХ століття, вони майже не бачили власних матерів, в кращому випадку мама зранку давала доручення для своїх дітей і вони виконували їх самостійно. Ця практика пропагувалася упродовж всієї радянської ери: цілодобові дитсадки, “легка” (достатньо написати заяву) можливість віддати дитину в дитячий притулок або інтернат під опіку державі.

Саме відмова від материнства (в широкому розумінні) є наріжним каменем провокування насильства в суспільстві. Місце, де немає матері - війна (як квінтесенція насильства). Це ілюструє, наприклад, пісня гурту “Любе” - “А на войне, как на войне - солдаты видят мамку во сне”. Для людини “буття без матері” є образ суцільної беззахисності, яку можна подолати тільки за допомогою “усиновлення”, на крайній випадок через придбання “батька” (наприклад, в пісні це “батяня-комбат”), згадаймо хоча б привабливість статусу “син полку” під час Другої світової війни, бо в ньому застосовується термін “син” як антагонізм буття “без матері”.

Показовим є бум створення дитячих притулків як в радянському Союзі, так і в націонал-фашистській Німеччині, який провадився за рекламним гаслом, що, мовляв, найкраща мати - держава. Тисячі немовлят, позбавлених материнської опіки, ставали легкою здобиччю для будь-яких культурологічних “завантажень”, які проводилися за допомогою чоловічого символу (вождь-фюрер-командир). Вони були позбавлені сталого зв'язку з матір'ю, тобто ставали зовсім беззахисними в сфері насильства.

Разом з цим простежується чітка лінія емансипації жіночої сфери в тоталітарних суспільствах, що має скриту символіку очоловічування жінки. Саме у такий спосіб зникання з соціокультурної сфери медіатори, що мали б контролювати насильство. Тоталітарність суспільства призводить до пониження ролі продуктивної сфери (жінки+діти) задля підвищення ролі силової сфери (чоловіки), шляхом відкидання значущості перших, з повним загарбання їх функцій і культурологічних ролей для забезпечення безконтрольності проявів мускулистості та насильства.

Будь-яке “відокремлення” дитини від матері й навпаки провокує насилля. Було б вірним констатувати, що відмова від дитини провокує зло, яке не тільки направлене на дитину, а сама дитина стає джерелом і провокатором насильства і застосування сили. В традиційній культурі відмова від дитини, залишення її без опіки і навіть без молока (що дорівнює процесу виживання) призводить до того, що самі дитячі душі мстяться своїм матерям за порушення цих загальнолюдських норм [20; с. 67].

В цьому контексті дуже важливим є підхід до трактування загальновідомого міфу про Едипа. На мій погляд, фрейдистський “Едипів комплекс” слід перетлумачити в контексті етики материнства. Першопочатком всього є відмова батьків від Едипа. Це призводить до низки “фатальних” трагедій - він вбиває свого батька і одружується з рідною матір'ю. Не звертаючи уваги на слова оракула, його батьки повинні були ніколи не відмовлятися від своєї дитини і тільки в такій спосіб позбавитись пророцтва. Така, на мій погляд, провідна ідея міфу. Будь-який сексуальний потяг до матері слід розглядати як прояв і наслідок “не материнського” ставлення до дитини. Воно провокує насильство, яке рикошетом вдаряє здебільшого по батькові, бо начебто з його “вини” відбувається “відмова” матері від дитини. Таким чином, вину за підсвідоме або свідоме небажання жінки бути “матір'ю” дитина найчастіше перекладає на батька. Дитина шукає захисту хоча б в нього, покладає на нього відповідальність за процес координування жінкою насилля. В цьому контексті стає зрозумілим психологічний стан Андрія Білого, та його складні відносини до проявів статі та проблеми інцесту, як прояву насилля. Ось чому Андрій Білий в дитинстві називав тата - “баба”, він в такий спосіб шукав проявів материнського захисту в батька, бо маму, яка била його, він змальовував як маскулінний образ -“клоун Клеся з вусами”. Будь-яке насилля зі сторони жінки-матері збільшує його в геометричній прогресії, бо дитина інстраполює його як в бік батьків, так і свого оточення, виступаючи певним передавачем і виконавцем волі матері. Для того, щоб повернути “материнство”, діти можуть вдаватися до насильства, яке, між іншим, виливається в форму інцесту як акту, що поєднує в собі “творення” нової людини (“перероблення” ставлення до дитини з боку матері або батька), і квінтесенції покарання сексуальної сфери, якщо йдеться про зґвалтування. В цьому контексті слід згадати про сталий зв'язок тиранії з ідеєю інцесту з матір'ю як дій поза законом. Не випадково в біографії тиранів зустрічається мотив сексуального зв'язку з матір'ю. Інцест слід розглядати як відтворення загарбання влади - син позбавляє в такий спосіб матір можливості наказувати йому, бо він починає володіти нею як жінкою, позбавляє її функцій материнства щодо себе самого - він нікому не підвладний.

Жіноче в політиці повинне ґрунтуватися виключно на етиці “материнства”. За Ю. Кристєвою, саме як мати жінка досягає бажаних меж мови культури та суб'єктивності [15; с. 67-84]. Материнство потрібно розуміти не тільки як фізіологічний акт народження дитини, а як систему світосприйняття.

Виходячи з цього, потрібно констатувати нагальну необхідність забезпечення права жінки на материнство і всіляку підтримку інституту “мати(батько)-дитина”, що за умови вільного демократичного суспільства набуває рис пріоритету забезпечення прав саме жінок та чоловіків, що мають неповнолітніх дітей та виділення цього прошарку в особливу категорію населення, що має пріоритет при вирішенні політичних й економічних проблем. Наприклад, у Японії робітники саме з появою у сім'ї дітей починають розраховувати на всілякі пільги і підвищення зарплатні та особливе ставлення. В українському законодавстві проблема захисту материнства не тільки не розроблена, навіть відсутнє визначення понять “материнство” та “батьківство”. Багатогранність системи поведінки материнства потрібно протиставляти заполітизованим маскулінним іграм і створити розуміння переходу жінки від матері сім'ї (тільки за умов, що вона дійсно сумлінно виконує всі етичні засади цієї ролі) до принципу материнського відношення до всього суспільства.

Зараз пропагується образ мускулінно-фемінної жінки-політика, що займає проміжне місце між цими позиціями і стає по суті андрогінною. Такий стан речей просто завуальовує проблему жіночої рівності в політиці, бо без набуття в політиці суто фемінних рис жінка не зможе ставити перед собою і вирішувати проблеми, що назріли для створення ґендерного паритету в суспільстві. Без усвідомлення прав жінки саме виходячи з її потреб народження та виховання дитини не можна досягти ґендерного паритету. Нав'язування жінці андрогінної ролі в політиці є безумовно дещо демократичнішою формою ставлення до неї, але все рівно дискримінує її рівність в можливості прояву своєї статі та відстоювання прав і свобод інших жінок. Бо відповідальність за порушення відносин “мати-дитина” лежить на всьому роду (в широкому розумінні суспільстві).

Такий підхід до ґендерного паритету розкладає суспільство на дві великі групи (незалежно від статі) - материнсько-продуктивну (фемінну) й охоронно-насильницьку (мускулінну). Навіть чоловіки в продуктивному віці вилучаються культурними регулянтами зі сфери насилля (Щепанская, 2001, с. 160). До речі, спираючись на психологічні дослідження, можемо констатувати, що чоловіки здебільшого заздрять вагітності, дітонародженню і материнству (Хорни, 1993, с. 31). Цей факт викликаний, на мій погляд, напівсвідомим бажанням стати з захищеними психологічної точки зору (набути природнього, а краще сказати жіночого стану) для чоловіків, що стикаються з проблемами насильства у першу чергу. І навпаки, агресивна чоловіча поведінка всіляко пропагує факт відмови від того, що вони були народжені жінкою, особливо це помітно у підлітковому віці, коли перед хлопчиком постає питання відокремлення себе від матері. Відокремлення від матері - визначаюча риса в розвитку маскулінності (Брант, 1998, с. 175). За ознакою фемінності культури мати має право керувати своєю дитиною.

Такий стан речей лежить в основі всіх культур людства, утворює сталий контінімум, що регулює культурне спрямування суспільства. Ось чому, навіть в тих суспільствах, де сфера жіночої етики має глибоку традицію в умовах військової кризи жінки починають “втягуватися” в сферу насилля. Наприклад, армія Ізраїлю (згадаймо канонічний образ єврейської матері-захисниці) призиває до своїх лав і дівчат, створюючи таким чином ґендерний “паритет” з фемінною частиною населення, маючи на меті не тільки забезпечення внутрішньої безпеки в суспільстві, а й для “отримання материнського дозволу” на проведення військових дій щодо ворогів та проведення подальшої пропаганди залучення до лав армії майбутніх дітей, військовозобов'язаних мам. Звідси майже повна відсутність жінок в парламенті Ізраїлю.

Таке відношення до системи формування влади (особливо воєнізованої) в суспільстві пояснює крайнє небажання бачити жінок в політиці, особливо тих, що не приймають їх стратегії й тактики проведення політичних агонів, бо їх майже неможливо піддати обструкції за правилами політичних ігор. Вони пропонують свою, більш вищу за етичними принципами, політику материнського. Ось звідки постійне висміювання образу “домогосподарки”, буцімто вона нездатна перебувати в політиці. Саме за принципом зупинення насилля її етичні якості стають не тільки протилежними, але й більш вагомими, ніж будь-які агресивні (яскраві) дії маскулінної частини суспільства, оскільки від неї залежить отримання дозволу на початок/припинення будь-якого насильства. Принцип розділення сфер насилля і репродукування є ключем до розуміння проявів зон насилля в структурі соціуму як наріжного каменя ґендерного паритету. У зв'язку з цим постає нагальна потреба подальшого розширення усвідомлення таких культурологічних понять, як “материнство” та “батьківство”.

1.2 Проблема психологічної готовності жінки до материнства

Вивчення готовності до материнства останніми роками відбувається в різних аспектах: у плані соціологічних досліджень пізнього материнства і материнства неповнолітніх; при дослідженні чинників ризику психічної патології дитини у зв'язку з соціальними і психічними аномаліями матерів; у філогенетичному аспекті.

Досліджуються значущі особові характеристики майбутньої матері, розробляються методи, що виявляють відносини батьків до майбутньої дитини, вивчаються чинники, що впливають на материнську поведінку.

У зарубіжній літературі виділено більше 700 чинників, представлених в 46 шкалах, що характеризують адаптацію жінки до вагітності і раннього періоду материнства. Вони відображають історію життя жінки, її сімейний, соціальний стан, особові якості, зв'язок з особливостями розвитку дитини. Не дивлячись на те, що проблеми пренатального розвитку слабо вивчені, робляться спроби організації пренатального виховання в руслі ідеології психоаналізу і трансперсональної психології.

Основними складовими структури психологічної готовності до материнства є:

· особливості комунікативного досвіду, отриманого в дитинстві;

· переживання жінкою вагітності, зокрема відношення до дитини, яка ще не народилася;

· орієнтація на стратегію виховання і догляду за немовлям.

Найбільш важливими чинниками, що говорять про характер переживання жінкою своєї вагітності, є бажаность-небажаность дитини і особливості протікання вагітності. Найбільш сприятливі для майбутньої материнської поведінки бажаність дитини, наявність суб'єктного відношення матері до дитини, яка ще не народилася, яке виявляється в любові до неї, прагненні інтерпретувати рухи плоду як акти спілкування.

Установки жінки на стратегію виховання також свідчать про переважання суб'єктивного або об'єктивного відношення до дитини. Тут враховується те, як жінка збирається доглядати за дитиною, чи буде слідувати строгому режиму, буде пропонувати пустушку чи ні, і т. п., тобто її прагнення орієнтуватися на потреби дитини або керуватися власними уявленнями про те, що їй необхідне.

За наслідками дослідження С. Ю. Мещерякової були виділені три рівні психологічної готовності до материнства:

· Низький рівень готовності до материнства характеризується наявністю коливань в ухваленні жінкою рішення мати дитину, негативних відчуттів і переживань в період вагітності. Таки жінки скупо і формально відповідають на питання стосовно їх відношення до майбутньої дитини (багато хто не переживає відчуття спільності з дитиною, не уявляє собі малюка). Вони переважно орієнтуються на дотримання жорсткого режиму, є прихильницями «суворого» виховання.

Такі матері частіше указують на відсутність в дитинстві прихильності до власної матері і суворе відношення батьків, вони рідко грали з ляльками; віддавали перевагу дітям старше за три роки.

· Високий рівень готовності характеризується відсутністю коливань в ухваленні жінкою рішення мати дитину, таки жінки радіють, дізнавшись про вагітність. Вони відзначають переважання позитивних відчуттів і хвилювання в період вагітності, охоче і розгорнено відповідають на питання, стосовно їх відношення до своєї дитини (вони розмовляли з малюком, прислухалися до ворушіння, реагували на нього будь-якими діями). Орієнтувалися на дотримання м'якого режиму (годувати по потребі дитину, частіше брати її на руки і т. п.). Всі вони мали в дитинстві сприятливий комунікативний досвід: випробовували прихильність до матері, ласкаве відношення власних батьків, любили грати з ляльками. Такі жінки відзначають, що люблять немовлят.

· Середній рівень готовності характеризується частково схожим з відповідями в першій групі і частково -- в другій. У жінок спостерігається суперечлива установка на виховання (жінки не збираються часто брати дитину на руки, не є прихильницями годування по годиннику і т. д.). Половина з цієї групи відзначає відсутність прихильності до матері, їх ранній комунікативний досвід був неоднозначним. Третина групи віддає перевагу іграм в «дочки-матері», половина відзначає, що любить дітей до року, інші -- по старше.

Виділені три рівні психологічної готовності до материнства відповідають різним типам материнської поведінки, що стійко зберігаються на подальших етапах.

Немовлята матерів з високим рівнем психологічної готовності до материнства виявляють найвищий рівень спілкування з матір'ю. Вони більш ініціативні, краще володіють експресивно-мімічними засобами спілкування, уміють розвивати комунікативну ситуацію, виявляють виражену цікавість до спілкування, швидко і із задоволенням включаються в нього, не припиняють контакту за своєю ініціативою і активно протестують, коли його припиняє мати. У подальшому вони відрізняються яскравою емоційністю, відкритим і доброзичливим відношенням до людей, високою допитливістю.

Немовлята першої групи мають найнижчі показники компонентів комплексу пожвавлення, часто відволікаються від спілкування, у них слабо виражено прагнення до співпереживання з матір'ю в радіючій ситуації. Пізніше вони насилу вступають в контакт із сторонніми, слабо володіють мовою, погано уміють грати.

У немовлят з третьої групи визначається нижчий рівень спілкування з матір'ю, чим у другої. Вони менш ініціативні, але мають високі показники компонентів комплексу пожвавлення, демонструючи переважно у відповідь поведінку, слабкіше уміють розвивати комунікативну ситуацію, нерідко самі припиняють спілкування.

За даними анкетування і поведінці,яка реально спостережується у матерів першої групи, переважує об'єктивне відношення до дитини, у матерів другої групи -- суб'єктивне, а у матерів третьої групи наголошується змішане, або проміжне відношення.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що жінки, готові і не готові до материнства, мають різні уявлення про матір і її роль. У жінок, готових до материнства, присутній образ приймаючої, чуйної матері, що сприяє розвитку і навчанню дитини, розділяє його самостійну цінність. У жінок, не готових до материнства, яскраво простежується надцінність дитини і не вираженість таких якостей, як ухвалення, чуйність і прагнення до розвитку дитини.

На рівень психологічної готовності до материнства впливають різні чинники, зокрема ступінь психофізіологічної зрілості. Велике значення грає вік жінки, оскільки для жінок різних вікових груп характерні фізіологічні і психологічні особливості, що впливають на готовність до материнства.

Вчені стверджують, що вік від 16 до 18 років не є сприятливим для народження дитини ні у фізіологічному, ні в психологічному плані.

Так, Е.Фенвік - автор «Настільної книги для батьків» стверджує, що жінка молодше 18 років ризикує народити мертву або недоношену дитину.

Сучасною наукою встановлено, що, не дивлячись на акселерацію - прискорення темпу індивідуального розвитку, - фізична, інтелектуальна і соціальна зрілість, необхідна для народження і виховання дитини, в 16 - 18 років, на жаль, не наступає. Першу дитину жінка повинна народити у віці 19 - 28 років..

Кашапова С.О., досліджуючи психоемоційні і особові особливості у дівчат у віці від 16 до 18 років, чекаючих народження дитини, робить висновок про те, що для вагітних цього віку характерні неадекватна самооцінка, внутрішня конфліктність, інфантилізм. При порівнянні отриманих результатів з даними становлення материнської сфери у жінок оптимального дітородного віку, автор відзначає спотворене формування материнської сфери дівчат, що не досягли 19 років, які чекають народження дитини.

« У дівчат 18 років ще не завершений розвиток організму» - пише Анна де Кервасдуе. Зокрема автор відзначає, що незрілість кісток тазу є причиною передчасних пологів, природженої потворності. Велике значення в цьому віці мають проблеми морально-соціального порядку. Це і проблеми в сім'ї (наприклад, реакція батьків), і проблеми з навчанням, яке молодій мамі доведеться перервати або зовсім кинути. Як наслідок, зменшуються шанси знайти роботу і зайняти гідне положення в суспільстві. Це і проблеми особистого характеру. Дівчинка відчуває загальне засудження, у неї знижується самооцінка, вона віддаляється від тих, що оточують, посилюється відчуття самоти, непотрібності. Виникають і проблеми у відношенні з дитиною. Автор стверджує, що дівчатка 16 - 18 років відчувають внутрішню розгубленість, а пережиті труднощі можуть стати причиною жорстокого відношення до дитини.

Таким чином, дівчина у віці 16 - 18 років не готова стати матерью. Така рання вагітність не бажана не тільки зважаючи на медичну риску для матери і дитини, але і із-за морально-соціального клімату, зовсім не сприятливого для подальшого розвитку молодої мами і її малюка.

У жінок у віці 19 -21 роки організм цілком сформований для народження дитини, але для цього віку характерне те, що більшість дівчат зайнята навчанням, що є головним мотивом обмеження народжуваності в цьому віці. Першорядне значення має освіта, оволодіння спеціальністю, щоб надалі мати гідну роботу.

Долбік-Воробей Т.А. в ході проведених досліджень виявила, що для студентської молоді характерна сімейна дезорганізація, що веде до ослаблення почуття сімейного обов'язку, сімейних традицій. У зв'язку з цим важливою проблемою стає народжуваність в молодих сім'ях. Студентські сім'ї, що мають дітей, стикаються з найбільшими труднощами, наприклад, - поєднання навчання з вирішенням проблем пристрою побуту сім'ї і виховання дітей. Підтвердженням цьому є листи читачок журналу «Щасливі батьки».

Таким чином, період з 19 до 21 року також не достатньо сприятливий для народження дитини в тому плані, що для жінки на даному етапі головною метою є здобування освіти, а не народження малюка.

У віці від 21 року до23 років навчання в основному закінчується, жінка замислюється про своє майбутнє. А саме про заміжжя, сім'ю, дитину, а також роботу. Останнє має важливе значення. Робота повинна бути цікавою, з гідною зарплатою. Крім того, жінки вважають, що необхідне якийсь час, щоб влаштуватися на новому робочому місці, досягти певної постійності в професійній діяльності. Все це необхідно для того, щоб «побудувати основу» (побутова облаштованість, хороша зарплата, матеріальне благополуччя) для планованого сімейного життя і, зокрема, для народження дитини.

В.С. Корсако указує, що молоде подружжя, якому від 20 до 22 років знаходяться в самому розквіті фізичної форми. Зараз їм все під силу, у них достатньо енергії, щоб виростити здорову дитину, вагітність і пологи проходять без особливих ускладнень. Але більшість пар в цьому віці ще не вирішили свої матеріальні і житлові проблеми. Крім того, бажання зробити кар'єру, реалізувати свої можливості може перешкодити виконати свої і батьківські і подружні обов'язки.

Жінка 24-26 років в основному визначається в професійному плані. Також відбувається усвідомлення того, що цілі щодо навчання, роботи досягнуті і тому необхідно «переходити» до постановки і досягнення наступних, а саме, до створення сім'ї і народження дитини. Корсако В.С. вважає, що самий кращий вік у жінок для народження первістка 24-27 років.

Вчені-медики також вважають цей вік найбільш сприятливим для народження дитини. У жінок старше 29 років вище частота народження дітей з недостатньою масою тіла і недоношених. Смертність на першому тижні у таких дітей в 20 разів вище, вище і вірогідність вроджених вад розвитку (Шнейдерман Н.А.). Зв'язано це з тим, що можливості статевої системи жінки після 29 років знижуються.

Крім того, межа в 26 років пояснюється тим, що, починаючи з 25 років, виявляється наступна закономірність: чим старше жінка, тим частіше вона відмовляється від народження дитини (Жваво В.В.). Тому вік, в межах 24-26, років найбільш сприятливий для становлення жінки матерью.

Таким чином, жінки кожної вікової групи виявляють певні характеристики, що впливають на рівень її готовності до материнства.

Проведений нами аналіз існуючих підходів і положень, що стосуються материнства, дозволив укласти наступне:

· єдиного визначення материнства в даний час не існує;

· немає строгого визначення поняття «Психологічна готовність до материнства»;

· існують різні погляди щодо компонентів психологічної готовності, що становлять, до материнства.

1.3 Особливості психології вагітної жінки

Вчені розглядають вагітність як час емоційної кризи, стресу, поворотного пункту, або як якийсь вид хвороби, нав'язаний жінці.

З їхньої точки зору, вагітність, особливо перша, -- це кризова крапка в пошуку своєї жіночої ідентичності. Вагітність доводить статеву приналежність жінки і видимим чином заявляє зовнішньому світу, що вона мала сексуальні відносини.

За визначенням вітчизняних авторів, вагітність -- це фізіологічний процес розвитку в жіночому організмі заплідненої яйцеклітини, в результаті якого формується плід, здібний надалі до існування.

Вагітність це якісно-новий стан організму, що вимагає максимальної роботи всіх органів і систем.

Дотримуються погляду, який поєднує обидва підходи: вагітність, пологи і материнство -- це певні ступені формування зрілої жіночої ідентичності. На думку, ці етапи зв'язані між собою таким чином, що від того, наскільки повно жінка проживе попередній етап, залежить можливість проходження наступного. Розглядаючи вагітність як стадію розвитку, можна виділити основні характеристики цього періоду.

На психофізіологічному рівні виділяють зміни в наступних сенсорних областях.

Акустична: вагітним жінкам часто не подобається гучна музика, вони починають віддавати перевагу класичній або медитативній музиці. Вони здригаються, коли чують гучний звук, вистрілюючий звук або раптовий шум.

Візуальна: багато жінок повідомляють про зміни в зоровому сприйнятті, зокрема, емоційних реакціях на візуальні стимули, такі, як зображення потворності, жорстокість, неприємні події; в той же час вагітні починають глибше відчувати красу і гармонію. Вони також чутливіші до колірних поєднань.

Кінестична: більшість вагітних жінок стають чутливішими до способу дотику до них і інших тактильних сигналів.

Запах: з'являється більш диференційоване відчуття нюху. Оскільки сильні запахи можуть бути шкідливі для майбутньої дитини, а деякі запахи діють на матір цілюще і заспокійливо, більш диференційований нюх дозволяє їй уникати або шукати певні запахи і їх джерела.

Смак: багатьом вагітним жінкам не подобаються певна їжа і напої, так само, як речовини, які є шкідливими для нормального розвитку плоду, наприклад, нікотин, алкоголь, кофеїн і т.п. Проте вагітні часто починають несвідомо вживати в їжу ті продукти, в яких є необхідні живильні речовини.

Психологічні зміни під час вагітності виявляються в так званому синдромі вагітності -- це новий психогенний стан, обмежений певним періодом часу, який починається не в день зачаття, а при усвідомленні жінкою свого нового положення, і закінчується не пологами, а у момент «пігмаліонізації» своєї дитини. Синдром вагітності переживається жінкою, як правило, на несвідомому рівні, має певні часові межі і характеризується наступними симптомами.

На першому етапі жінки найчастіше випробовують афект усвідомлення себе вагітній. Чим вище соціальний і інтелектуальний рівень вагітної жінки, чим більш вона незалежна і професійно успішна, тим більше питань про сенс дітородіння буде поставлено нею перед собою, тим важче їй буде зважитися стати матір'ю.

Часто жінки перший час «покладаються на волю випадку», підсвідомо бажаючи, щоб все вирішилося «само собою» (наприклад, викидень або необхідність штучного переривання вагітності за медичними показниками). Якщо вагітність не була запланована, в більшості випадків жінка звертається в консультацію із запізненням, коли вагітність вже стає очевидною для неї самої і їй не залишається нічого іншого, окрім ухвалення себе в новій якості. Описане явище може бути охарактеризоване як симптом ухвалення рішення. Для даного симптому характерне підсвідоме відділення себе жінкою від факту власної вагітності; існують два полюси: «Я і вагітність». У цей період в самовідчутті робиться акцент на собі (на своєму «Я»), а зовсім не на материнстві і майбутній дитині.

Наступним етапом розвитку синдрому вагітності є ухвалення рефлексії нового власного образу: «Я вагітна» (симптом нового «Я»), який характеризується визнанням фізіологічних змін в своєму організмі.

Особливої уваги заслуговує симптом емоційної лабільності, який в тому або іншому ступені властивий всьому періоду вагітності. Під цим симптомом розуміється емоційна дезадаптовність, яка виявляється в коливаннях фону настрою. У деяких жінок зростає пасивність і з'являється відчуття вищої задоволеності і насолоди. У інших в цей час наступає легка депресія і посилюється фізична активність, можливо, тому, що вагітна намагається заперечувати нове відчуття власної пасивності. Коливання настрою можуть виражатися у внутрішній напрузі різного ступеня -- від відчуття нудьги, зростаючої незадоволеності собою до відчуття пригнічення.

З моменту усвідомлення і внутрішнього ухвалення себе вагітній у жінки виявляється симптом суперечливого відношення до вагітності. В. І. Брутман і М. С. Радіонова вважають, що навіть найбажаніша вагітність забарвлюється суперечливим афектом, в якому одночасно співіснують радість, оптимізм, надія і насторожене очікування, страх. Тут і побоювання, і страхи, що пов'язані з майбутніми пологами, іноді доходять до паніки («Чи винесу я пологи?»); і невпевненість в своїх здібностях народити і стати повноцінною матір'ю; і страх за здоров'я і долю майбутньої дитини, стурбованість можливим погіршенням матеріального положення своєї сім'ї, можливим утиском особистої свободи; і, нарешті, переживання своєї тілесної метаморфози і пов'язаною з цим сексуальною непривабливістю.

Далі виникає характерна для вагітності психічна перебудова самосвідомості жінки з поступовим включенням в нього образу дитини (симптом ухвалення нового життя в собі). Цей етап найчастіше наступає тоді, коли жінка починає відчувати перші ворушіння плоду. Дитина своїми рухами як би примушує визнати себе окремою людською істотою з своїм власним життям, якому мати управляти не може.

У міру зростання плоду плотський компонент цих відчуттів стає яскравішим, набуває відтінку наочності. Жінка в цей період зазвичай починає трактувати поведінку майбутнього немовляти: «прокинувся», «веселиться», «турбується» і т.п. Наділена сенсом вагітність надихає майбутню матір, створює відповідний афектний фон, яким вона одухотворяє свого майбутнього немовля, його присутність викликає відчуття ніжності, забарвлюється в теплі емоційні тони.

Деякі жінки настільки занурені в ці переживання, що в їх поведінці також починають з'являтися риси дитячості. Вони стають більш безпорадними і «розм'якшеними». Як вважають дослідники, в цей період вагітності зазвичай виникає внутрішній діалог матері з дитиною. Особливий емоційний стан сприяє формуванню образу дитини, яка включається в самосвідомість жінки. Цей образ наповнюється особливим плотсько-смисловим змістом, який можна охарактеризувати як «соединство», «зріднення».

Симптом ухвалення нового життя в собі є вершиною синдрому вагітності, будучи своєрідним індикатором сприйняття, переробки і оцінки жінкою досвіду цього психофізіологічного стану. Він характеризується відповідальністю за долю дитини, снами, мріями і фантазіями про нього.

У цей період вагітності явно простежується зміна «Я -- навколишній світ». Жінки схильні наділяти своє звичне соціальне оточення новими якісними характеристиками на тлі підвищеної вимогливості. Цю схильність можна визначити як симптом завищених домагань по відношенню до інших.

Усередині симптому завищених домагань слід розділяти феномен недовіри до тих, що оточують і феномен відношення до батька майбутньої дитини. Жінка, підсвідомо вимагаючи особливого відношення до себе може маніпулювати оточуючими. Змінюється і сприйняття чоловіка, який перетворюється на батька майбутньої дитини. Більшість чоловіків, підсвідомо чекаючи зміни соціометричного статусу і свою непотрібність (пов'язану з перспективою появи іншої значущої людини в житті своєї жінки), на свідомому рівні приховують викликану цим тривогу, реалізовуючи свої нові відчуття в неусвідомленому уникненні дружини. Таким чином, жінка виявляється позбавленої чоловічої підтримки в той момент, коли вона більше всього потребує її.

Все це посилюється ще і тим, що більшість жінок під час вагітності випробовують так званий сенсорний голод, що викликає підвищену дратівливість, нерідко перехідну в агресію по відношенню до тих, що оточують, а особливо до свого чоловіка. В даному випадку доречно говорити про симптом відчуття депрівації, що супроводжується духовним відчуженням.

Починаючи з періоду в 20 -- 25 тижнів виникає ще одна проблема, заслуговуючи особливої уваги. Фізіологічні зміни, що відбуваються з вагітною жінкою, нерідко роблять для неї неможливою повноцінне сексуальне життя, що створює або збільшує дистанцію в спілкуванні з чоловіком. Перераховані чинники можуть сприяти виникненню симптому сексуальної неповноцінності періоду вагітності.

Наступним і одним з найяскравіших і емоційно насичених симптомів є симптом страху перед пологами. Ймовірно, кожна жінка в деякій мірі іспитує внутрішній конфлікт, який виражається, з одного боку, в бажанні, нарешті, народити, а з іншого боку, уникнути пологів. З одного боку, вона чекає благополучного завершення вагітності, з іншого боку, пологи викликають страх і неспокій. На ступінь психічної незахищеності жінок перед пологами указує те, з якою легкістю більшість з них погоджуються на застосування будь-яких знеболюючих препаратів, не думаючи про можливі наслідки для дитини.

Одним з останніх симптомів, що переживаються жінкою в період вагітності, є симптом нетерпіння. Жінка випробовує наростаюче нетерпіння і збудження, пов'язане з вже обридлою вагітністю, і непереборне прагнення до її закінчення. У цей же період спостерігаються характерні коливання настрою: від радості, тому що дитина ось-ось стане реальністю, до різних свідомих і несвідомих тривог всіх вагітних (про можливість смерті від пологів, про те, чи нормальна дитина і чи не пошкодять її під час пологів). Деякі жінки радіють, що знову зможуть грати активну роль і залишити вимушено пасивну роль вагітної.

Завершуючим симптомом синдрому вагітності є пігмаліонізація народженої дитини: перехід в сприйнятті матері від її фантастичного образу до реального. Описаний вище синдром є типовим для періоду вагітності у всіх жінок. Разом з тим його симптоми можуть бути різною мірою виражені у кожному конкретному випадку. Найбільш яскраво вказані симптоми, посилені страхом перед невідомим, виявляються протягом першої збереженої вагітності. Таким чином, суб'єктивне відношення до дитини є головним чинником в структурі психологічної готовності до материнства. Воно проектується в стиль материнської поведінки і тим самим забезпечує найбільш сприятливі умови для психічного розвитку немовляти, найважливішими показниками якого є рівень спілкування дитини з матір'ю, особливості становлення у нього образу себе і потреби в співпереживанні. Для більшості жінок вагітність є не тільки усвідомленим бажанням, натхненним дійсним сенсом материнства, але і в значній мірі необхідністю відповідати соціальним вимогам. Вирішення проблеми збереження вагітності визначається, перш за все, особою майбутньої матері в системі її відносин із зовнішнім світом.

Виходячи з сказаного, можна з повною мірою рахувати вагітність якісно новим станом організму і психіки жінки.

У психології вагітності особливий інтерес представляє можливість прогнозування відхилень від адекватної материнської поведінки і проектування психологічного втручання. У цих цілях розробляються типології і способи виявлення відношення жінки до вагітності.

Стиль переживання вагітності включає:

* фізичне і емоційне переживання моменту ідентифікації вагітності;

* переживання симптоматики вагітності;

* динаміка переживання симптоматики по триместрах вагітності;

* переважний фон настрою в ці періоди;

* переживання першого ворушіння і ворушінь протягом всієї вагітності;

* зміст активності жінки в третій триместр вагітності.

Г. Г. Філіппова виділяє шість стилів переживання вагітності.

1. Адекватний.

Для нього характерні: ідентифікація вагітності без сильних і тривалих негативних емоцій; виражені соматичні відчуття від стану вагітності. У першому триместрі можливе загальне зниження настрою без депресивних епізодів, поява дратівливості, в другому триместрі -- благополучний емоційний стан, в третьому триместрі -- підвищення тривожності і її зниження до останніх тижнів. Активність в третьому триместрі орієнтована на підготовку до післяродового періоду. Перше ворушіння дитини відчувається в 16-20 тижнів, супроводжується позитивними емоціями; подальші ворушіння чітко відокремлені від інших відчуттів, не супроводжуються негативними соматичними і емоційними переживаннями.

2. Тривожний.

Ідентифікація вагітності тривожна, із страхом, неспокоєм, які періодично поновлюються. Соматичний компонент сильно виражений за типом хворобливого стану. Емоційний стан в перший триместр підвищений - тривожне або депресивне, в другому триместрі не спостерігається стабілізації, повторюються депресивні або тривожні епізоди, в третьому триместрі це посилюється. Активність в третьому триместрі пов'язана із страхами за результат вагітності, пологів, післяпологовий період. Перше ворушіння відчувається рано, супроводжується тривалими сумнівами або, навпаки, чіткими спогадами про дату, годину, умови, переживається з тривогою, переляком, можливі хворобливі відчуття. Подальші ворушіння часто пов'язані з тривожними відчуттями, тривогою за себе і здоров'я дитини. Характерна спрямованість на отримання додаткових відомостей, патронаж. Характер ворушіння інтерпретується з погляду можливих порушень в розвитку дитини.

3. Ейфорійний.

Всі характеристики носять неадекватне ейфорійне забарвлення, наголошується некритичне відношення до можливих проблем вагітності і материнства, немає диференційованого відношення до характеру ворушіння дитини. Зазвичай до кінця вагітності з'являються ускладнення. Проектні методи показують неблагополуччя в очікуваннях післяродового періоду.

4. Ігноруючий.

Ідентифікація вагітності дуже пізня, супроводжується відчуттям досади або неприємного здивування. Соматичний компонент або не виражений зовсім, або стан навіть краще, ніж до вагітності. Динаміки емоційного стану по триместрах або не спостерігається, або наголошується підвищення активності і загального емоційного тонусу. Перше ворушіння наголошується дуже пізно; подальші ворушіння носять характер фізіологічних переживань, як що доставляють фізичну незручність. Активність в третьому триместрі підвищується і направлена на зміст, не пов'язаний з дитиною.

5. Амбівалентний.

Загальна симптоматика схожа з тривожним типом, особливістю є різко протилежні по фізичним і емоційним відчуттям переживання ворушіння, характерне виникнення больових відчуттів. Інтерпретація своїх негативних емоцій переважно виражена як страх за дитину або за результат вагітності, пологів. Характерні посилання на зовнішні обставини, що заважають благополучному протіканню вагітності.

6. Відкидаючий.

Ідентифікація вагітності супроводжується різкими негативними емоціями; вся симптоматика різко виражена і негативно фізично і емоційно забарвлена. Вагітність переживається як кара, перешкода і т.п. Ворушіння забарвлене неприємними фізіологічними відчуттями, супроводжується незручністю, гидливістю. До кінця вагітності можливі сплески депресивних або афектних станів.

При порівняльному вивченні вагітності у «благополучних» вагітних і жінок, що відмовляються від дітей, було виявлено, що відсутність або сильне зниження вираженості симптоматики вагітності характерний для «відмовниц». Дуже сильна вираженість симптоматики, що супроводжується негативними емоційними переживаннями, також характерна для несприятливого відношення до вагітності і материнства.

1.4 Усвідомлене батьківство та виховання

Демографічне виховання повинно передбачати формування правильного ставлення до материнства і батьківства. Материнство поглиблює моральні почуття, посилює почуття до чоловіка-батька її дитини. Жінка-матір більше усвідомлює і переживає свою гідність. Факт материнства взагалі дуже корисно впливає на ступінь дозрілості жінки. Ті жінки, які з тих чи інших причин не могли стати матерями, у порівнянні з матерями, що народили дитину, мають схильність до концентрування уваги на функціонуванні власного тіла з відчуттям його неповноцінності. Окрім цього, у них настає послаблення енергії і погіршення настрою, їм характерний стан неспокою, лякливості, непевності, приглушення чуттєвості.

У зв'язку з вищесказаним важливе значення у виховній роботі набирає формування культу Матері. Любов до матері і повага до жінки мають один корінь. В школі проводять вечори матерів, збори: „Наші мами”, шкільні свята „Прославимо жінку-матір!”, „Я люблю тебе, мамо!” тощо. В молодших класах розучують вірші про маму, проводять бесіди „Наші мами - героїні” тощо. В школі доцільно обладнати стенди, присвячені Матері „Бережіть ваших матерів”, „Без матері немає ні поета, ні героя”. В ряді шкіл проводять шкільні свята Матері з підведенням підсумків того, що учні створили своєю працею для матері.

Загальна картина сімейного виховання і всього життя у сім'ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною функцією кожної людини. В розвинутій формі батьківство включає: ціннісні орієнтації шлюбних партнерів; батьківські установки й очікування; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання. При цьому варто зазначити, що всі ці компоненти мають три складові - когнітивну, емоційну й поведінкову.