Сучасні напрямки досліджень в економічній психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Методи дослідження в економічній психології

2. Психологічний зміст моделі «економічної» людини

3. Об'єктивна та суб'єктивна сторона грошей

Використана література

1. Методи дослідження в економічній психології

За період, що минув від початку радикальних економічних реформ, важко назвати в нашій країні науку, яка була б актуальнішою, ніж економічна психологія. Швидке зростання кількості публікацій з цієї тематики засвідчує потребу суспільства в нових, перш за все психологічних, методах і засобах впливу з боку держави, організації, конкретної особи на об'єкт економічної діяльності.

Динаміка розвитку економічної психології пов'язана з закономірностями розвитку суспільства, в якому все більшого значення набуває потреба зрозуміти не тільки закономірності світу зовнішнього, предметного, але й внутрішнього, духовного. На цей час у міжнародній економічній психології сформувались такі напрямки досліджень: психологія підприємництва, психологія грошей, психологія споживання, психологія економічної поведінки, психологія накопичення, економічна соціалізація, психологія прийняття рішень.

У вітчизняній науці перші роботи з проблем економічної психології з'явились у 1980 - 1990 роках. В них досліджувалися засоби підвищення ефективності господарського механізму. Тематика економічної психології пов'язувалася з людським фактором у виробництві та проблемами управління, а сама економічна психологія розглядалась як наука про психологічні умови ефективного господарювання. Йшлося про необхідність використання керівниками психологічних знань для активізації людського фактора. Саме тому економічна психологія розвивається певний час у рамках промислової психології і психології управління . Проте уже тоді з'являються праці, в яких обґрунтовується необхідність виділити економічну психологію в окрему галузь науки. Так, А. Кітов наголошує, що економіка і психологія - це галузі знань, які вивчають один і той самий об'єкт - людину. Економічна наука досліджує відносини людей в суспільстві стосовно “речей” і не приділяє уваги впливові суб'єктивних факторів на економічні відносини. Психологічна ж наука цілком зосереджується на людині, суб'єктивних аспектах суспільних відносин, абстрагуючись від конкретного економічного контексту. Значно глибше відображає економічне життя суспільства економічна психологія, яка об'єднує зусилля економічної і психологічної наук. метод дослідження економічний психологія

С. Малахов, один з перших радянських дослідників економічної психології, в дискусії щодо її предмета звернув увагу на розвиток на Заході “психологічної економіки” (або “поведінкової економіки”) та “економічної психології”. Він вбачав різницю між ними в методах дослідження. Психологічна економіка використовує абстрактно-дедуктивний метод, а економічна психологія - конкретно-індуктивний. Водночас межі між психологічною економікою і економічною психологією важко виявити, а їх предметні площини перетинаються.

В останні роки предмет економічної психології прагнуть уточнити як економісти, так і психологи. Російський психолог О. Дейнека вважає, що економічна психологія сформувалась на стикові політекономії, окремих економічних наук і соціальної психології. Предметом економічної психології, на думку О. Дейнеки, є відображення господарських відносин у свідомості і поведінці людини. Автор стверджує, що “в рамках цієї дисципліни вивчаються ефекти і феномени економічної поведінки, механізми і закономірності економічної діяльності, алгоритми і моделі, що описують економічні переваги, вибір, рішення і фактори, які впливають на досвід господарювання”. Враховуючи всю багатоманітність економіко-психологічних підходів та площини їх застосування, авторка загострює увагу на феномені економічної свідомості, що є властивим суб'єктові господарювання. Економічна свідомість розуміється як системна складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних відносин суспільно розвинутою людиною.

О. Дейнека виділяє такі структури економічної свідомості:

економічні емоції і почуття, які супроводжують процес придбання, колекціонування, заготівок тощо: емоції практичні (задоволення від результатів і процесу праці), гностичні (пов'язані з пізнанням), глоричні (бажання визнання, почестей), пунічні (бажання подолати небезпеку, відчути азарт, ризик), альтруїстичні або егоїстичні у обміні і розподіленні;

перцептивна сфера економічної поведінки (дослідження сприйняття грошей, ставлення до речей, товарів, послуг, неусвідомлена перцепція в рамках маркетингової гілки економічної психології - психологія споживача, реклами, методи продажу);

економічні уявлення і економічне мислення: уявлення про те, як функціонує економіка, створюється суб'єктивний економічний образ; здатність суб'єкт-соціальної людини або соціальної групи відображати, осмислювати економічні явища, пізнавати їх сутність, засвоювати і співвідносити економічні поняття, категорії, теорії з вимогами економічних законів, з реальністю і на цій основі будувати свою економічну діяльність;

вольові компоненти економічної свідомості - це економічні норми, економічний інтерес, економічний вчинок, діяльність тощо.

Отже, економічна психологія покликана вирішувати широкий спектр проблем на стикові психології та економічної науки. Слід зазначити, що в нашому суспільстві практикується зовсім інша, ніж на Заході, ієрархія пріоритетів у вирішенні прикладних економічних завдань. Ці пріоритети обумовлені, передусім, проведенням ринкових реформ і проблемами, які виникають у зв'язку з трансформацією суспільства. Це, перш за все, проблеми орієнтації особистості в умовах ринкової економіки. Такі як адаптація людини до нової економічної реальності, створення ринкової системи управління, стимулювання інвестицій, підтримка вітчизняного підприємництва, проблема бідності більшої частини населення. Це проблеми нашого сьогодення, необхідність дослідження яких обумовлена саме нашою економічною реальністю. В останнє десятиріччя набирають обертів дослідження проблем економічної психології в Російській Федерації. Особливо цікавим є аналіз проблем, який традиційно здійснюється російськими вченими в рамках соціокультурного підходу . Соціокультурний підхід означає, що автори надають першочергового значення тим характеристикам людської особистості, які формуються та еволюціонують у певному соціокультурному середовищі, складовою частиною якого є також економічна культура. Саме соціокультурний підхід виявився найбільш вдалим для аналізу російських особливостей проблем економічної психології в умовах переходу до ринкової економіки.

В середині 1990-х років починають з'являтися праці українських дослідників, виконані в рамках психології управління, в яких аналізуються проблеми економічної психології (Г. Щекін, В. Вітлинський, В. Лозниця, А. Кисельов, П. Друкер, Ю. Дайновський та інші) . Інтерес наших вчених концентрується також на людському факторі в економіці (В. Лагутін) , психології підприємництва (В. Рибалко) , проблемах підготовки учнівської молоді до життя та діяльності в умовах ринкової економіки (Н. Побірченко) . Увагу дослідників привертає і проблема економічної соціалізації (Г.Авер'янова). Остання особливо актуальна, бо в умовах економічної реформи і становлення ринкової економіки стає необхідною економічна ресоціалізація (вторинна соціалізація) для багатьох верств населення, особливо старших поколінь. Крім того, в зв'язку з перебуванням індивідів одночасно в двох суперечливих економічних реальностях (офіційна і неофіційна економіка) в економічній соціалізації з'явились дві тенденції - позитивна і негативна (десоціалізація). В цих умовах виникає потреба в науковому дослідженні закономірностей формування адекватного суб'єкта економічної діяльності.

Хоча економічна психологія розвивається у нас досить динамічно, все ж вона поки що не користується увагою, на яку заслуговує.

Вітчизняна економічна психологія, аналізуючи специфіку матеріальних економічних умов сучасного життя суспільства, має водночас оволодівати надбаннями зарубіжних дослідників. Йдеться не про запозичення змісту. Оскільки наша економіка рухається до ринку не за західними взірцями, а своєрідно, то постає актуальне питання: що саме можна запозичити зі світового досвіду для розробки психологічних засобів впливу на нашу економічну реальність? Тобто необхідно розробити концептуальні основи вітчизняної економічної психології. Зміст цієї концепції має будуватися на аналізі особливостей нашого суспільства з використанням вітчизняних наукових досліджень в інших галузях знання: психології, соціальній психології, соціології, економіці, культурології, етнографії, історії тощо.

Дослідження таких феноменів, як підприємництво, економічна соціалізація, психологія грошей, психологія прийняття економічного рішення тощо, матимуть практичне застосування, якщо проводитимуться в руслі концепції вітчизняної економічної психології. Вона може бути створена на основі моделі дослідження та аналізу діяльності суб'єкта господарювання з позицій її залежності від соціокультурного контексту, а також на основі використання здобутків української науки в галузі економіки знань, які підтверджують міждисциплінарний характер економічної психології.

В економічній психології існують різні моделі поведінки економічного вибору. Найбільш психологізованою є модель споживацького вибору Х. Шеса, який звертає увагу на такі фактори прийняття рішення, як привернення уваги до сприйняття товару, формування установки, виникнення наміру, акт придбання. Як початкові стимули в цій моделі розглядаються три групи факторів: якісні фізичні характеристики (розмір, форма, якість тощо) символічні стимули (наприклад, назва) і соціальні стимули (соціальний клас тощо). Надалі підключаються перцептивні конструкти - увага і відкритий пошук; вони фільтрують інформацію. Набуті конструкти (мотиви, критерій вибору, установка, сприйняття марки тощо) є ядром даної моделі (вони взаємодіють між собою).

Якщо перцептивні і набуті конструкти розглядаються як внутрішні механізми споживацької поведінки, то фактори виходу, які теж включають увагу, сприйняття, установку, наміри і новий конструкт - придбання, базуються вже на даних, які безпосередньо спостерігаються.

Останнім часом в дослідженнях психології прийняття рішення особлива увага приділяється особистісним властивостям людини, від яких залежить економічний вибір. Економічний психолог Бандштаттер (Bandstatter, 1993) вважає, що особистісні особливості повинні стати головним об'єктом, що вивчається економічними психологами у прийнятті рішень. Він наводить огляд літератури, де описуються особистісні змінні, включені в цей процес. Це - національні особливості, самоконтроль, схема гендерної ролі і потреба в знаннях. На думку О. Дейнеки, найважливішими особистісними особливостями, які впливають на економічний вибір, є мотиваційно-вольові, комунікативні, а також співвідношення раціонального і емоційного в профілі особистості. Вона показала, що цілеспрямованіші люди виявляються обережнішими в економічній поведінці, вони менше уваги приділяють другорядним ознакам товару, наприклад, упаковці, а більше - змістовим (якість, функціональність). У настирливіших виражена пошукова активність в поведінці споживача, послідовність і уникнення впливів ситуаційних авторитетів. Такі якості, як рішучість і самовладання, пов'язані з ризиком, прагненням до новизни, суттєво впливають на економічний вибір. Було встановлено також, що на споживацький вибір суттєво впливають комунікативні мотиви. Так, люди з вищим рівнем емпатії більше тривожаться, чи правильно вибрали товар. Оскільки вони емоційніші, то раціонально оцінюють товар уже після купівлі. Люди з яскраво вираженою аффілятивною потребою при виборі товару більше покладаються на інформацію з реклами. Особи з вираженою потребою у приєднанні частіше прислухаються до думки інших і менше уваги звертають на об'єктивні якості товару.

Було здійснено також дослідження, завдяки яким виявлено зв'язок між локусом контролю особистості і наданням переваги у споживанні. Перевага у виборі різних типів товарів корелює з орієнтацією на ідеалістичні або матеріалістичні цінності. Існують і загальні особистісні стилі, які корелюють з підходом до споживання.

Нині в західній економічній психології активно досліджується роль установки у прийнятті рішення (в рамках наміченої Дж. Катоною програми вивчення суб'єктивних факторів економічної реальності). Найчастіше при цьому використовуються підходи, сформульовані в теорії обгрунтованої дії Адзена і Фішбейна (Ayzen and Fischbein, 1980). Ці автори виходять з того, що у формуванні намірів діяти певним чином спостерігається протидія елементів установки і нормативних переконань. Нормативні переконання - це погляди значимих інших, помножені на коефіцієнт оцінки цих поглядів. Теорія пояснює непослідовність в установках і поведінці як результат впливу з боку норм і контексту. Людина може поводитися непослідовно в плані реалізації своїх установок, якщо вважає, що витрати перевершують вигоду і що відбудеться несхвалення з боку значимих інших. Наприклад, наміри купити щось визначаються комбінацією значимості покупки і того, як інші оцінять її. Звички людей і контроль обставин прийняття рішень та його наслідків можуть змінити вплив суб'єктивних норм і установок.

Автори теорії обгрунтованої дії свій підхід в аналізі факторів впливу на прийняття рішення використали у практиці прогнозування вибору покупцями певних марок пива й автомобілів. На основі урахування установок і нормативних переконань їм вдалося передбачити імовірність вибору покупки. В процесі цього дослідження вони виявили кілька контекстних ефектів, що впливають на прийняття рішення - наприклад, купує людина для себе чи для інших.

Дослідження ролі установки у прийнятті рішення в умовах невизначеності було здійснено також Тверскі і Канеманом, які в своїй моделі використали запропоноване Саймоном поняття “сполученої раціональності” (bounded rationality). Виходячи з цієї теорії, прийняття економічного рішення краще розуміти не як застосування стандартного логічного твердження (раціоналізм), а як використання евристик. Евристики - це способи міркувань, що використовують різні “бокові ходи” у переробці інформації та формулюванні висновків. Експериментальним шляхом, спираючись на популярну в сучасній економічній психології “проспект-теорію”, Канеман і Тверскі виділили деякі евристики, на які спираються люди у виборі рішення. Це, по-перше, евристика наявності - в своїх оцінках суб'єкти в більшій мірі, ніж це варто, покладаються на інформацію, яка легше виймається з пам'яті. По-друге, це евристика репрезентованості - у своїх оцінках суб'єкти схильні вважати стійкі стереотипи ще стійкішими і такими, що частіше зустрічаються, ніж це є насправді. По-третє, це евристика підпори - в своїх діях суб'єкти занадто покладаються на певні первісні опорні цінності. Наприклад, на ринку цінних паперів деякі фірми схильні перебільшувати значимість вибраного курсу і недооцінювати відхилені альтернативи.

Отже, суб'кти економічної діяльності при виборі рішення керуються не об'єктивними економічними законами, а своїми уявленнями про них, які можуть значно відхилятися від економічної вигоди. Використовуючи різні форми міркувань, люди прагнуть скоріше до обґрунтованості, ніж до оптимальності. Якщо якийсь спосіб у минулому довів свою ефективність в аналогічній ситуації, то люди задовольняються повторенням свого рішення, а не шукають оптимальнішого.

Отже, як випливає з цього невеликого огляду досліджень, прийняття економічного рішення - це не стільки галузь економічної психології і тим більше не стільки її проблема. Це її базова орієнтація.

2. Психологічний зміст моделі «економічної» людини

Економічна психологія в широкому розумінні є психологією суб'єкта господарських відносин, яким може бути одна людина, нація, організація чи держава. Як самостійна галузь знання, ця наукова дисципліна стала формуватися в першій третині ХХ століття, а в середині його остаточно підтвердила свою окремішність завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, вивчаючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки (1951 рік).

Проте економічна психологія не виникла на порожньому місці. Її джерела можна відшукати ще у працях таких економістів, як А. Сміт (1723 - 1790 роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А. Маршалл (1842 - 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію; Дж. Кейнс (1883 - 1946 роки) - автор теорії макроекономіки. Їхніми зусиллями було сформовано теорію раціональної “економічної людини”.

Класична модель “економічної людини” передбачає незалежність її від інших діючих на конкурентному ринкові суб'єктів, раціональність; володіння новою інформацією про ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи свої потреби; прагнення до максимізації своєї вигоди. Відповідно до змін самого ринкового господарства еволюціонував і образ “економічної людини”.

Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає анахронізмом, Т. Веблен (1857 - 1929 роки). Він вважав, що головним мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний статус, а це стимулює технічний прогрес. В зв'язку з цим Т. Веблен наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами - цілями людської поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з покоління у покоління. По-друге, культурно-обумовленим характером - інститутами, засобами досягнення цілей. Отже, Т. Веблен вважав за необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до методів психології.

До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини” відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в якості об'єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично визначене, об'єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини”. Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав'язані зовнішнім середовищем. І тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності.

Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується наприкінці ХІХ - початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 - 1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними.

Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних сферах економіки - виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості радикально впливати на результати діяльності організації та інших соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того, постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа - індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про людину, в першу чергу до психології.

Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології з'явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був належно оцінений.

За період, що минув від початку радикальних економічних реформ, важко назвати в нашій країні науку, яка була б актуальнішою, ніж економічна психологія. Швидке зростання кількості публікацій з цієї тематики засвідчує потребу суспільства в нових, перш за все психологічних, методах і засобах впливу з боку держави, організації, конкретної особи на об'єкт економічної діяльності.

Економічна психологія в широкому розумінні є психологією суб'єкта господарських відносин, яким може бути одна людина, нація, організація чи держава. Як самостійна галузь знання, ця наукова дисципліна стала формуватися в першій третині ХХ століття, а в середині його остаточно підтвердила свою окремішність завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, вивчаючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки (1951 рік).

Проте економічна психологія не виникла на порожньому місці. Її джерела можна відшукати ще у працях таких економістів, як А. Сміт (1723 - 1790 роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А. Маршалл (1842 - 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію; Дж. Кейнс (1883 - 1946 роки) - автор теорії макроекономіки. Їхніми зусиллями було сформовано теорію раціональної “економічної людини”. Класична модель “економічної людини” передбачає незалежність її від інших діючих на конкурентному ринкові суб'єктів, раціональність; володіння новою інформацією про ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи свої потреби; прагнення до максимізації своєї вигоди. Відповідно до змін самого ринкового господарства еволюціонував і образ “економічної людини”.

Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає анахронізмом, Т. Веблен (1857 - 1929 роки). Він вважав, що головним мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний статус, а це стимулює технічний прогрес. В зв'язку з цим Т. Веблен наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами - цілями людської поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з покоління у покоління. По-друге, культурно-обумовленим характером - інститутами, засобами досягнення цілей. Отже, Т. Веблен вважав за необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до методів психології.

До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини” відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в якості об'єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично визначене, об'єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини” . Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав'язані зовнішнім середовищем. І тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності. Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується наприкінці ХІХ - початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 - 1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними. Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних сферах економіки - виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості радикально впливати на результати діяльності організації та інших соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того, постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа - індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про людину, в першу чергу до психології.

Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології з'явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був належно оцінений.

Розвиток економічної психології розпочався з полеміки економістів і психологів щодо раціональної поведінки “економічної людини”, яка приймає економічне рішення. Поставивши за мету глибоке дослідження причин і факторів економічного вибору без певної інформації про результат, економічна психологія заявила про себе як наука психологічних факторів, що впливають на прийняття рішення суб'єктом економічної діяльності, який керується не теоретичними положеннями науки, а своїми уявленнями про економічну реальність.

Економічна теорія прийняття рішень за наявності альтернатив, реалізація яких має різний ступінь імовірності, пропонує різні концепції. Одна з найбільш поширених - визначення суб'єктивної корисності очікуваного результату на основі його помноження на ступінь імовірності . Згідно з класичною моделлю “економічної людини”, суб'єкт економічної діяльності, приймаючи рішення, керується принципом раціональної максимізації власної вигоди. Здебільш вибір робиться в ситуації імовірності результату, коли потрібно не просто порівняти альтернативи, а визначити числове значення кожного варіанту. Основи вивчення імовірнісної економічної поведінки заклали економіст О. Монгерштейн і математик Дж. фон Нейман у книзі “Теорія ігор та економічної поведінки”, яка вийшла 1944 року. В ній розглядається прийняття рішення раціональною “економічною людиною”. Подальші дослідження цього феномена дозволили з'сувати, що раціональний вибір - це лише один з варіантів поведінки. На всі подальші дослідження західних економічних психологів домінуючий вплив здійснила програма дослідження психологічних аспектів економічної поведінки Дж. Катони, побудованої на основі концепції лінгвістичного біхевіоризму, яка на тоді була досить поширеною. Дж. Катона виходить з того, що дія економічних умов на поведінку індивідуума опосередковується суб'єктивними поглядами на економіку. Так, наприклад, ніхто не може передбачити, в якому напрямку піде економіка - відбуватиметься її піднесення чи занепад. Проте людям потрібно вирішувати, як і куди вкладати свої накопичення. В цих умовах вирішальним фактором стає суспільна думка. Якщо велика група людей змінює поведінку, вирішуючи проблему вкладання своїх коштів, то їх рішення впливатиме на такий макроекономічний феномен, як обсяг грошей для інвестицій. Отже, психологічний фактор змінить перебіг бізнес-циклу.

Прийнята у відповідності з програмою Дж. Катони модель економічної поведінки отримала подальший розвиток в результаті аналізу прийняття рішення в умовах невизначеності. Такі дослідження здійснювали Тверскі і Канеман (Tvesky and Khaneman, 1981). Вони показали, що люди в умовах невизначеності демонструють, по-перше, неприйняття ризику в умовах можливого надійного виграшу, по-друге, прийняття ризику в умовах певного програшу. Одним з перших і найважливіших висновків західних вчених в руслі економіко-психоло-гічного підходу було відкриття того факту, що на принцип максимізації вигоди руйнівно впливають ефект насиченості і особливості колективної дії та впливу.

Ефект насиченості експериментально підтвердився в 1970-ті роки, коли було встановлено, що мотивація економічної діяльності має нелінійний характер. У дослідженні проблеми мотивації Т. Сцитовскі встановив, що на стадії новизни економічної діяльності мотивація прискорено зростає із зростанням стимулу, а на етапі комфорту уповільнює його. Потім виникає ефект насичення. Він пов'язаний з фактором психологічної інерції, яка полягає в тім, що психологічні витрати продовжуються в діяльності після того, як підвищився ефект від них, відтак вони стають непотрібними. Більше того, було встановлено, що в певній точці рівноваги додаткове приростання витрат, зокрема й психологічних, призводить лише до погіршення результату (у підборі персоналу, наприклад).

Зв'язок економічної поведінки як суб'єкта, так і соціальної групи з інерційністю економічної діяльності було експериментально встановлено Х. Лейбенстаном. Він показав, що суб'єкти не реагують на зміни в економіці доти, доки потреба в прийнятті нового рішення не стає занадто очевидною. Відповідно протягом певного часу максимізації вигоди не відбувається.

Неефективність “економічного егоїзму” була доведена американськими дослідниками й за допомогою концепції досягнення екстраординарних цілей, сформульованої в соціальній психології М. Шерифом. Суть її полягає в тім, що певної надмети можна досягти тільки в результаті психологічної взаємодії суб'єктів і готовності пожертвувати особистою вигодою і груповим фаворитизмом. Ця концепція знайшла застосування в практиці організації економічної взаємодії і спілкування. Зокрема, в контексті проблеми об'єднання інтересів суспільства і окремих індивідів, соціальні психологи використовують лабораторні ігри (гра Дж. Едні “Гайки” або “Горішки”) [51; 31], показуючи, як позитивно мислячі люди потрапляють у пастку взаємодеструктивних стратегій поведінки (“дилема двох в'язнів” або поведінка, пов'язана з економічною проблемою).

Отже, дослідження економічних психологів підтвердили, що поведінка “економічної людини” не підпорядковується простим закономірностям максимізації вигоди, раціональних розрахунків і раціонального вибору. На цю тему є чимала література (Т. Саймон, К. Ерроу, Дж. Бьюкенен, Х. Лейбенстан), в якій показано значний вплив психологічних факторів на економічне рішення.

Автор поведінкової теорії фірми Т. Саймон стверджує, що в процесі прийняття рішення відбуваються пошуки прийнятних варіантів, і в умовах недостатності або обмеженості інформації вибір робиться не на користь максимального варіанту, а на користь одного із задовольняючих. Американський економіст Дж. Стигліц показав, що менеджери великих корпорацій не зацікавлені в максимальних прибутках своїх фірм, оскільки це пов'язано з підвищеним ризиком. Тому вони обирають варіанти рішень, орієнтовані на стабільність. Модель “пошуки - вдоволення”, яку запропонував автор, сьогодні визнана економічною наукою і включається в різні теоретичні розробки.

У працях американських авторів представлено різні класифікації факторів, які впливають на прийняття рішення споживачами. Найвідомішою є класифікація Ж. Кролара. Автор вважає, що така сукупність потреб, як безпека, уподобання, комфорт, гордість і економія є найважливішими у виборі послуг чи товарів споживачами, і її потрібно враховувати в рекламі і продажах. Отже, попит на послуги і товари обумовлюється не тільки якостями товару, але й різними психологічними причинами. Престиж і мода, бажання наслідувати або виділитися, надія на поліпшення образу “Я” за допомогою товару, компенсувати недоліки і пом'якшити комплекси неповноцінності - такі психологічні фактори переінакшують корисність товару. Тому замість моделі максимізації потрібно використовувати модель оптимізації прийняття рішення, коли не раціональність, а оптимальність стає критерієм економічного рішення і вчинку. Під оптимальністю розуміється раціональність, обмежена певним фактором (наприклад, затратністю).

3. Об'єктивна та суб'єктивна сторона грошей

З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарства в цілому відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціонуванні грошей, що в даний час призвело до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни в грошовому обігу і в самих грошах при демонетизації золота, слід розкрити основу цього процесу за допомогою розгляду функцій грошей як загального еквівалента.

У розвиненому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засоби обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари порівнянними, а втілений у них абстрактний, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватися особливим товаром - грошима, які як конкретна форма втілення абстрактної праці самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, необхідна певна кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Воно називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового матеріалу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін був долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначав назву грошових одиниць (ден. од). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни, по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента іншим (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт ваги, а 1 / 15 або 1 / 16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувало ваговий вміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлювало держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконували об'єктивно. Масштаб цін не залежав від зміни вартості грошового металу, бо він був фіксованим ваговою кількістю металу.

В даний час функцію міри вартості виконує так звана "споживчий кошик", яка володіє реальною вартістю. Про це мова йде в 4 частини даного реферату. Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою: Т-Г - Т, де Т - товар, Г - гроші. Цей процес включає два протилежних акти - продаж товару за гроші (Т-Д) і куплю товару за гроші (Г-Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Г-Г) до товарного обігу за допомогою грошей (Г-Д-Т) дає можливість успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, що обмінюються ними. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі і просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На отримані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів і грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші, по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватися і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, нібито повноцінні. З огляду на це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото сріблом, міддю, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явилися паперові гроші.

Поява прообразу паперових грошей можна віднести до I тис. до н.е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені зі шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. У XIII в. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені з перетвореної на обдирання внутрішньої частини деревної кори - паперу. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до прийому. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая - онука Чингісхана.

Широке поширення паперові гроші придбало лише наприкінці XVII - на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716-1721 рр.. Багато випускалося так званих ассігнатов під час французької революції та в перші роки після неї (1789-1797 рр.)..

Паперові гроші функціонували у США у вигляді "континентальних" грошей з 1775 по 1780 р.; так званих гринбеков - у 1861 - 1879 рр.., В Англії у вигляді не розмінюється на золото банкнот - в 1797 - 1815 рр.. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 р., в Росії - з 1769, в Італії - з 1866, в Пруссії з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символом вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, призначає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

У результаті ряду етапів перетворень відповідно до змін у світовій економіці в XX ст. золото було вилучено спочатку з внутрішнього обігу. Це відбулося в першій половині XX ст. Золото було замінено спочатку національними валютами, а потім на додаток до них електронними картками-грошима і т.п.

Оскільки гроші - це такий особливий товар, за який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настає обмін грошей на товар і гроші покидають сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу накопичення полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість, або вільно конвертуються в іншу валюту.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому в тій чи іншій мірі він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть накопичуватися не тільки золото і срібло, але і паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків по відношенню до благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і за неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це призводить до того, що, з одного боку, все більше розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, який є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, а також цін циркулює маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Таким чином, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

У функції засобу накопичення золото залишається найбільш надійним і бажаним. Одночасно цю функцію все більше виконують і так звані вільно конвертовані валюти (ВКВ), перш за все долар США, німецька марка, а з січня 1999 р. і євро як об'єднана валюта країн ЄС, заснована на виводяться з ужитку з 1 січня 2002 р. валюта 11 країн, у тому числі німецької марки, французького франка та ін Однак саме в даній функції за золотом збереглася функція грошей, якої воно втратило в інших функціях.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. У товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, виплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, відзначається товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель - це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явилися в Італії в середні століття.

Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язання.

Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків.

Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку. Урахуванням векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота - це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші коштовності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти - важливі елементи функціонування ринку. У процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують істотні відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні - з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка потребує від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру необхідності. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Разом з тим в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

У цілому функція засобу платежу розвивалася і видозмінювалася в тісному зв'язку з функцією засобу обігу. Подібно останньої золото практично перестало виконувати цю функцію в першій половині XX ст. Воно було замінено поряд з національною валютою різного роду кредитними грошима. Внаслідок розвитку кредитних грошей товарно-грошовий обіг все більше перетворювалося в товарно-кредитне і зростала кредитна природа сучасних грошей.

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей стало виконувати тільки золото. В даний час витіснення золота з грошового обігу стосується також світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, євро, ієни і т.п.) зайняли місце золота в міжнародних розрахунках. Проте золото залишається бажаним для всіх країн і тому надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальне платіжне засіб, загальне купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальне купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є важливою складовою резервного фонду світових грошей. Основна роль у цій функції закріплена за національними резервними валютами та іншими різновидами валютних коштів.

У першій половині другої половини XX ст. функцію світових грошей, поряд із золотом, все частіше виконували ВКВ, в першу чергу долар США, як було офіційно визнано та встановлено. З 70-х років XX ст. золото разом зі своєю демонетизації пішло з обслуговування світових платежів. Ця функція закріпилася за ВКВ провідних країн світу та їх об'єднань (США, ЄС, Японія), SDR як міжнародного вільного конвертованого кошти МВФ. Проблема еволюції світових грошей спеціально освітлена в 4 частини даного реферату.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, металлочеканний і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худобу, раби, прикраси тощо Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослинного походження, які мало псувалися, а пізніше - і з металами. Металлочеканний тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, емісійний - різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою. У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента - депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах.

Висновки

Як самостійна галузь науки, економічна психологія оформилася в середині ХХ століття завдяки працям американського вченого Дж. Катони, який, досліджуючи відносини між психологією та економікою, запропонував перший проект емпіричного дослідження психологічних аспектів економічної поведінки.

Економічна психологія виникла як наука, що поставила за мету дослідження практичних причин неузгодженості реальної поведінки суб'єкта економічної діяльності з класичною моделлю „раціональної економічної людини” - максимізатора, що володіє повною інформацією про ринок, мета діяльності якої - отримання вигоди, доходу.

Економічна психологія, яка з'явилась на Заході внаслідок полеміки економістів і психологів про раціональну поведінку „економічної людини”, заявила про себе як наука суб'єктивних уявлень про економічну реальність, що впливають на прийняття рішень суб'єктом економічної діяльності, яка детермінується психологічними факторами.

Економічна психологія є синтетичною міждисциплінарною наукою, яка вирішує широкий спектр проблем, що перебувають на стикові психології і економічної науки. Вона має такі розділи:

психологія споживача;

психологія економічної поведінки;

психологія прийняття рішення;

психологія грошей;

психологія накопичення;

економічна соціалізація.

Вітчизняна економічна психологія почала розвиватися лише в останні п'ять років і має зовсім інші, порівняно з західною, пріоритети у вирішенні прикладних економічних завдань, які обумовлюються, по-перше, культурно-історичними традиціями, по-друге, проведенням ринкових реформ і проблемами, які виникають у зв'язку з трансформацією суспільства.

Економічна психологія почала свій розвиток з дослідження психологічних чинників економічного рішення. Одним з перших і найважливіших висновків західних вчених в руслі економічної психології було відкриття того, що на принцип максимізації вигоди руйнівно діють ефект насиченості і особливості колективної дії і впливу. Головним об'єктом, що вивчається сучасними економічними психологами у прийнятті рішень, є особистісні особливості, які досліджуються в когнітивній парадигмі.

Підприємництво є багатоаспектним соціально-психологічним явищем, що охоплює сферу суспільних, міжгрупових, внутрішньогрупових відносин і пов'язане з діяльністю спільнот і окремої особистості. Визначальні риси підприємницької діяльності, спрямованої на отримання прибутку як головної мети, це - самостійність, відповідальність, невизначеність, ризикованість, творчість, новаторство, ініціативність. Сукупність цих рис виражається в понятті підприємливість. Підприємництво - це діяльність людей, наділених здатністю до підприємливості, і які належать до соціальної групи підприємців. Підприємництво - це також процеси організації підприємницької діяльності відповідно до потреб суспільства.