Виникнення будь-якої емоції має в своїй основі активацію різноманітних груп біологічно активних речовин в їхній складній взаємодії. Модальність, якість емоцій, їх інтенсивність визначаються взаємовідношенням норадренергічної, дофамінергічної, серотонінергічної, холінергічної систем, а також цілим рядом нейропептидів, включаючи ендогенні опіати [17].

Важливу роль в розвитку патології настрою й афектів відіграють біогенні аміни (серотонін, дофамін, норадреналін).

З ростом концентрації серотоніну в мозку настрій у людини піднімається, а його недостача визиває стан депресії. Позитивний ефект електрошокової терапії, у 80% випадках вбиваючий депресію у пацієнтів, пов'язаний з посиленням синтезу і кількості норадреналіну в мозку [1]. Речовини, які піднімають настрій, збільшують вміст норадреналіна і дофаміна в нервових закінченнях. Результати обстеження мозку хворих, які закінчили життя самогубством у стані депресії, показали, що він збіднілий як на норадреналін, так і на серотонін. Причому дефіцит норадреналіну прявляється депресією, а нестача серотоніну - депресією тривоги. Порушення в функціонуванні холінергічної системи приводять до психозу з переважаючим ураженням інтелектуальних (інформаційних) процесів. Холінергічна система забезпечує інформаційні компоненти поведінки. Холінолітики - речовини, які понижують рівень активності холінергічної системи, погіршують виконання їже добувної поведінки, порушують досконалість і точність рухових рефлексів уникнення, але не погіршують реакцію на біль і не знімають почуття голоду [18].

Стан агресивності залежить від співвідношення активності холінергічної та норадренергічної систем. Підвищення агресивності пояснюється зростанням концентрації норадреналіну та послабленням гальмівного впливу серотоніну. В агресивних мишів помічений знижений рівень вмісту серотоніну в гіпоталамусі, міндалині та в гіпокампі. Введення серотоніну пригнічує агресивність тварини.

Доброю експериментальною моделлю для вивчення біохімічної природи емоцій є феномен самостимуляції мозку [13]. Методику для самоподразнення мозку було розроблено Дж. Олдсоном та П. Мілнером. Найбільш точну карту точок самоподразнення в мозку криси склав Дж. Олдс. Виявилось, що найбільш сильний ефект самоподразнення пов'язаний з гіпоталамусом, медіальним передньомозковим пучком і перегородкою. При електричній самостимуляції мозку через вживлені електроди тварини прявляють дивну наполегливість у цілеспрямованому продовженні самоподразнення. Це означає, що дана самостимуляція супроводжується позитивними емоціями, які тварина хоче продовжити. Всі пункти самостимуляції поєднує те, що вони співпадають з локалізацією норадренергічних і дофамінергічних структур. Отже, феномен самоподразнення пов'язаний з участю двох основних систем: норадренергічної і дофамінергічної [13].

У феномені самостимуляції виділяють мотиваційний і підкріплюючий (нагороджуючий) компоненти. Припускають, що норадреналін пов'язаний зі збуджуючим, мотивуючим компонентом в реакції самоподразнення, а дофамін - з підкріплюючим, "нагороджуючим" ефектом, який виникає в результаті самостимуляції й супроводжується позитивним емоційним переживанням [19].

На основі даних про механізми самоподразнення більшість дослідників схиляється до думки, що виникнення позитивних емоцій пов'язане з активацією спеціального механізму винагородження ("нагороди"). Основою цього механізму є катехоламінергічна система.

Таким чином, сучасні дані вказують на жорстку залежність нашого настрою та переживань від біохімічного складу внутрішнього середовища мозку. Мозок має спеіцальну систему - біохімічний аналізатор емоцій. Цей аналізатор має свої рецептори та детектори. Він аналізує біохмічний склад внутрішнього середовища мозку та інтерпретує його в категоріях емоцій та настрою [8].

В теперішньому часі підвищений інтерес викликає концепція Дж. Папеца про особливі функції звивини поясу, яку він розглядає як орган, в якому формується суб'єктивне, свідоме емоційне переживання. Можливо, конкретно тут представлений корковий рівень емоційного аналізатора. Обернений зв'язок звивини поясу з гіпоталамусом, яка стверджується в концепції "кола Папеца", дає основу бачити в ній шлях, через який здійснюється вплив осмисленого суб'єктивного переживання на поведінкове вираження емоцій, яке в кінцевому рахунку програмується на рівні гіпоталамусу, координуючого вегетативні та моторні пряви емоцій [20].

Таким чином, на підставі багатьох експериментальних даних припускають, що функціональне значення різних частин лімбічних структур визначається їхнім загальним неспецифічним (збуджувальним чи гальмівним) впливом на здійснення поведінкових реакцій. Загальне неспецифічне збудження виявляється посиленням соматомоторних компонентів діяльності і сприяє формуванню активних і пасивних адаптивних реакцій, а неспецифічний гальмівний вплив функціонально різних структур лімбічної системи знижує рівень загальної збудливості і погіршує виявлення природжених і набутих форм пристосовної поведінки [22]. Але уся психічна діяльність людини супроводжується емоціями, завдяки чому організм швидше пристосовується до навколишніх умов. Інакше кажучи, не визначаючи параметрів впливу, організм може з рятувальною швидкістю відреагувати певним емоційним станом.

1.4 Функції емоцій та їх вплив на діяльність людини

З позиції теорії функціональних систем, емоції включені у найвідповідальнішу ланку цілеспрямованих поведінкових актів. Емоції виникають у процесі порівняння властивостей результату поведінки із запрограмованими властивостями майбутнього результату. Якщо мета досягається, потреба задовольняється, виникають позитивні емоції, якщо властивості результату поведінки не відповідають запрограмованим параметрам, виникають негативні емоції, неприємні хвилювання, почуття незадоволення, формування поведінкової реакції [11].

Емоційні вияви можуть змінюватись залежно від стану вищої нервової діяльності, а також у результаті медичних впливів (наприклад, гіпнозу), хімічних речовин. Утворення і прояв емоції залежить також від стану здоров'я [22]. Найбільш істотними характеристиками емоцій є їхній знак і інтенсивність. Позитивні і негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю-силою їх виявлення. Виділяють наступні функції емоцій:

Функція оцінки.

Важливо відмітити,що здатність емоцій виробляти оцінку добре узгоджується з їх характеристиками: їх виникнення в значимих ситуаціях, предметності, залежності від потреб і т. ін. Основний висновок, який слідує із об'єднаного аналізу всіх цих характеристик, полягає в тому, що емоції не є опосередкованим продуктом мотиваційного значення відображаючих предметів (якими є наприклад, орієнтовно-дослідні процеси, які розвиваються відносно до них), ними це значення неопосередковано оцінюється і виражається, вони сигналізують про неї суб'єкту. Інакше кажучи, тою системою сигналів, завдяки котрій суб'єкт дізнається потребному значенні того, що відбувається [14].

Функція спонукання (мотивуюча роль емоцій).

Суб'єктом чітко переживаються емоції збудження, які виникли у нього, причому саме ними він реально керується у житті, якщо тільки цьому не перешкоджають інші збудження (наприклад, бажання не здійснювати зла відносно інших, бути вірним своєму слову). Цей простий факт і лежить в основі концепцій, які стверджують, що емоції (включаючи в них і бажання) мотивують поведінку. Про здатності емоцій пробуджувати дії кажуть інші, більш специфічні їх функції. Так, в критичних ситуаціях, за неспроможності суб'єкта знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючих, частіше за все неочікуваних ситуацій, розвивається особливий вид емоційних процесів-так звані афекти. Одним із функціональних проявів афекту полягає в тому, що він нав'язує суб'єкту стереотипні дії, які представляють собою, спосіб "аварійного" рішення ситуації: втеча, агресія, заціпеніння, які склалися і закріпилися в ході еволюції [2].

Дезорганізуюча функція (здатність емоцій порушувати цілеспрямовану діяльність)

Емоції організовують деяку діяльність, відволікаючи на неї сили, увагу, що звичайно може заважати нормальному протіканню іншої діяльності, яка відбувається в той же момент. Сама по собі емоція дезорганізуючої функції не несе, все залежить від умов, в яких вона проявляється [23].

Навіть така груба біологічна реакція, як афект, зазвичай дезорганізує діяльність людини, за певних обставин може стати корисною, наприклад, коли від серйозної небезпеки їй приходиться рятуватись, покладаючись виключно на фізичну силу та витривалість. Це означає, що порушення діяльності є не прямим, а побічним проявом емоцій. На цій обставині не може бути оправданим протиставлення користі та шкідливості емоцій [6].

Регулююча функція.

вища нервова емоційна властивість

Це дві взаємодоповнюючі функції, які виконуються емоціями по відношенню до визначених психічних процесів, тобто представляють собою приватні випадки загального, регулюючого їх впливу. Мова йде про вплив емоцій на накопичення та актуалізацію індивідуального досвіду.

1) Ця функція обговорюється під різними назвами:

Закріплення - гальмування.

Слідоутворення.

Підкріплення.

Вона вказує на здатність емоцій залишати посліди у досвіді індивіду, закріплюючи в ньому ті впливи та доконані-недоконані дії, які їх збудили. Особливо яскрава слідоутворююча функція з'являється в випадках екстремальних емоційних станів [19].

2) Евристична функція.

Емоції відіграють значну роль в актуалізації закріпленого досліду, тобто використовувати залишений емоціями послід. Оскільки актуалізація послідів зазвичай випереджує розвиток подій і виникаючі при цьому емоції сигналізують про можливий приємний або неприємний вихід, виділяють передзахоплюючу функцію емоцій. Оскільки передзахоплення подіями значно скорочує пошук правильного виходу із ситуації, виділяють евристичну функцію.

У відношенні цих двох функцій емоцій важливо підкреслити те, що констатуючи визначену кількість емоцій, вони гостро ставлять задачу прояснення того, як саме емоції це роблять, прояснення психологічного механізму, який лежить в основі цих проявів [12].

Виходячи з вищенаведених даних, ми взяли за мету дослідити ступінь вираженості різних проявів емоційної поведінки у студентів різних спеціальностей. Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні задачі:

провести моніторинг форм прояву емоційної поведінки у студентів природничих спеціальностей;

зробити порівняльний аналіз ступеню домінування когнітивних форм емоційної поведінки у студентів природничих та гуманітарних спеціальностей;

виявити наявність переважаючих емоцій у студентів різних спеціальностей;

визначити загальну емоційність у студентів природничих та гуманітарних спеціальностей;

дослідити розподіл типів характеру серед студентів різних спеціальностей.

2. Методи дослідження

Як видно з рис.3.3, оптимізм найбільше спостерігався у студентів фізичного факультету (76%), найменш у студентів соціально-гуманітарного факультету (68%). У студентів біолого-екологічного та історичного факультетів він досягав 70%. Однак видно, що значних коливань ступінь прояву оптимізму у студентів природничих та гуманітарних спеціальностей не виявлено. Показники прояву песимізму у студентів соціально-гуманітарного факультету трохи превалюють над такими ж показниками студентів інших факультетів, досягаючи 32%, в той час як у студентів біолого-екологічного та історичного факультетів вони знаходяться приблизно на одному рівні. У студентів фізиків в порівнянні зі студентами інших спеціальностей показники песимізму найнижчі, ніж у других. В цілому наше дослідження показало, що для студентів як природничих, так і гуманітарних факультетів, характерне позитивне ставлення до життя і оточуючої дійсності.

Як відомо, оптимізм характеризує світлий радісний тон сприйняття і оцінку дійсності, в той час як песимізм характеризує негативну систему поглядів людини на події. Песимісти завжди знаходяться в настрої безвихіддя. Вони вважають, що неприємності мають постійне місце в їхньому житті, а радісні події швидкоплинні і відбуваються дуже рідко [2]. Песимісти замкнуті і сковані у взаємодії з оточуючим світом. Для песимістів характерна також глобальність в оцінках неприємних подій (перенос негативної, песимістичної оцінки на інші події та об'єкти). Джерелами емоцій слугують явища і предмети, які існують об'єктивно. В різний час значущість одних і тих же емоцій буває неоднакова. Із зміною компонента середовища змінюється відношення до предмету, тобто змінюється емоція.

Рис.3.3 Ступінь прояву оптимізму і песимізму у студентів третього курсу різних спеціальностей.

Отримані під час порівняльного аналізу дані, які приведені на рис.3.4, свідчать про явне переважання прояву оптимістичних стилів поведінки у студентів різних факультетів. При цьому для студентів природничих факультетів притаманний оптимістичний прояв когнітивних стилів поведінки, який у біологів досягає 52%, а у фізиків - 67%. У студентів гуманітарних спеціальностей переважає такий показник, як "Більш оптимісти, ніж песимісти". У соціологів він дорівнює 54%, у істориків 49%. Це говорить про те, що у студентів біолого-екологічного, фізичного, соціально-гуманітарного та історичного факультетів переважає оптимістичний погляд на життя. Рівень песимістичності у студентів всіх спеціальностей невеликий. Разом з тим, песимістів та тих, хто відноситься до категорії "Більш песимісти, ніж оптимісти", серед біологів більше (26%), у порівнянні зі студентами інших спеціальностей (12%, 14%, 11% відповідно). Найменший ступінь прояву песимістичного стилю емоційної поведінки був зареєстрований у студентів історичного факультету. Це може пояснюватися тим, що історія відноситься до наук, яка вивчає тісні взаємозв'язки людини з людиною, стосунки між людьми, відношення людини до оточуючого середовища, світосприйняття, вміння пристосовуватись до будь яких ситуацій, виходити із негативного настрою, стану.

Емоційні процеси діють на пізнавальні процеси, на внутрішній стан організму, а також не опосередковано на зовнішню поведінку. Пізнавальні процеси акцентують емоції, які були викликані подразниками, що прогнозують явища, котрі залежать від суб'єкту. Коли людина пізнає дійсність, вона так або інакше, відноситься до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості.

Рис.3.4 Ступінь прояву когнітивних стилів емоційної поведінки у студентів третього курсу різних спеціальностей.

Одні явища дійсності радують, інші спонукають до суму, треті-обурюють і т. ін. Відомо, що агресія, відраза, радість, страх, гнів, гордість, образа помста відносяться до основних зовнішніх проявів емоційних станів. Радість, сум, страх, смуток, гнів, стан захвату - все це різні види суб'єктивного відношення людини до дійсності, бо емоції відносяться до процесів, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного відношення людини до самої себе і оточуючого світу. Емоції впливають як на соматичні процеси, так і на сферу сприйняття, на пам'ять, на мислення, на діяльність людини. Ефект "звуженого зору" у сприйнятті має свій аналог у пізнавальній діяльності. Перелякана людина із складнощами здібна перевірити різні альтернативи. У розгніваної людини з'являються лише “розсерджені думки”. В стані підвищеної зацікавленості або збудження суб'єкт настільки захоплений допитливістю, що не здібний до навчання.

Для того, щоб виявити зв'язок між емоційним станом та пізнавальним процесом у студентів різних спеціальностей ми провели досліди направлені на виявлення переважаючих емоцій у людини. які допомагають виявити не конкретно емоції, а настрій, оптимізм чи песимізм, агресивність та інші характеристики особистості. Це зроблено для того, щоб виявити стійкі емоційні переживання досліджуваних. Тому отримані дані в значній мірі можна розглядати не як виявлення в чистому вигляді переживаємих емоцій (радості, гніву, страху, печалі),), а як схильність до оптимістичності чи песимістичності, до позитивного або негативного емоційного фону поведінкових реакцій. Зареєстровані в наших дослідах дані про превалювання позитивного фону студентів знайшли підтвердження при вивченні прояву переважаючих емоцій у досліджуваних осіб.

На рис.3.5 приведені дані, отримані під час порівняльного аналізу ступеню прояву переважаючих емоцій у студентів фізичного, біолого-екологічного, історичного та соціально-гуманітарного факультетів. Видно, що основною емоційною характеристикою на момент тестування є радість, яка значно переважає над іншими показниками.

Найбільш життєрадісними були біологи. Кількість студентів біологів, яким була притаманна ця емоція, була досить значною, бо досягала 85%. Для студентів соціально-гуманітарного та історичного факультетів цей показник був у межах 71% та 70%, тобто майже однаковий. Найменше значення емоції радості виявилось у студентів фізиків. Інші емоції (гнів, страх, смуток) у біологів мали зовсім невелике проявлення від 7% (гнів) до 3% (смуток). Майже таке ж проявлення мав гнів у фізиків (7%), соціологів (6%), трохи менше у істориків (5%). Проте емоція страху була найбільше виражена у фізиків (19%), наступними йшли історики (16%), у соціологів ступінь прояву цієї емоції практично був тим же, як і у біологів (6% та 7%). А ось така емоція, як смуток, була найбільш притаманна соціологам (15%), друге місце за проявом цієї емоції займали історики (9%), третє місце належало фізикам (7%), четверте біологам (3%).

Всі емоційні стани мають перехідний характер, але типічні стани зустрічаються у людини доволі часто і супроводжуються характерними для особистості проявами.

Всі емоційні стани, навіть які б суб'єктивні вони не були, детерміновані, обумовлені причино, хоч людина не завжди ясно розуміє причину свого буття.

Рис.3.5 Ступінь прояву переважаючих емоцій у студентів третього курсу різних спеціальностей.

Таким чином, треба відзначити, що у порівнянні з біологами емоції страху та смутку у студентів фізичного, соціально-гуманітарного та історичного факультетів були більш вираженими.

Як свідчать сучасні фізіологічні і психофізіологічні дослідження, основна лінія того чи іншого рішення, тієї чи іншої форми поведінки утворюється на основі неусвідомленого емоційного ставлення до тієї чи іншої події. Оскільки питання використаної методики допомагають виявити не конкретно емоції, а настрій, оптимізм, песимізм, агресивність та інші характеристики особистості, тобто стійкі емоційні переживання досліджуваних, то це має виняткове значення для з'ясування закономірностей поведінки людини, бо як було зазначено стратегія поведінки людини здійснюється на неусвідомленому рівні, а свідомість здійснює лише оперативну регуляцію поведінки.