Юридична психологія особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття психології особистості і її структура.

2. Психологічна структура діяльності юриста.

3. Правова психологія.

Список використаної літератури

1. Поняття психології особистості і її структура

Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

Становлення і розвиток психологічної науки, структури і взаємодії її різноманітних галузей, що на сьогодні перевищують сотню, уже неможливо подати в лінійному або двомірному плані. Як слушно зауважує відомий психолог К. К. Платонов, мова може йти лише про «дерево» психологічної науки. психологія особистість юрист діяльність

Психологія особистості -- галузь науки, яка вивчає закономірності формування людини як суб'єкта життєтворчості; механізми, форми і методи інтегрування всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда у системну якість, що опосередковує його взаємодію із соціумом через предметну діяльність, соціально-значущі взаємини, процес соціалізації.

Предмет досліджень психології особистості охоплює структуру особистості та її функціональні характеристики; умови та рушійні сили формування; самосвідомість особистості, її рефлексивні властивості; самооцінку і образ «Я»; життєвий шлях; особливості ставлення до життя і смерті; формування особистості в групі; вплив екстремальних ситуацій на особистісний розвиток; життєву кризу на різних вікових етапах; відхилення в розвитку особистості; можливості гармонізації особистісного розвитку; методи особистісної діагностики, корекції, профілактики і прогнозування шляхів саморозвитку особистості.

Одним з досить поширених напрямів досліджень у психології особистості є так звана трансперсональна психологія. Предметом трансперсональної психології є надособистісні переживання (почуттєва взаємодія людини зі світом), як у межах «об'єктивної реальності», так і переживання, які виходять за її межі. До перших належать, наприклад, переживання ембріонального типу розвитку, філогенетичної пам'яті, елементів колективного несвідомого, передбачення, яснобачення (часове розширення свідомості), а також вихід за межі свідомості в міжособистісних стосунках і переживання єднання з партнером, ототожнення з іншою людиною, групою, тваринами або рослинами, планетарна та екстрапланетарна свідомість (просторове розширення свідомості).

Могутні соціальні зрушення в XX ст. значною мірою змінили уявлення про «нормальну», тобто таку, що соціально схвалена, і «патологічну» поведінку. Ситуація, що склалася, вимагає шукати додаткові методи опису особливостей особистості. Центральною ланкою, що визначає своєрідність складних і різноманітних структур особистості, є ціннісно-мотиваційна сфера. Саме в цій сфері, в особливостях зв'язку між різними ціннісними рівнями та їхніми елементами формується специфіка актуальних мотивів, загальна життєва спрямованість, характер включення особистості в соціальну діяльність. Розробка системних уявлень про ціннісні орієнтації може стати певним внеском у створення адекватної моделі типологізації та аналізу особливостей особистості як у нормі, так і в патології.

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «системою систем», на що вказував Г.С. Костюк.

Особистість -- це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість -- це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе. Спочатку він сприймає -- переважно як об'єкт -- різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона -- продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона -- очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з'являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність -- це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Синтез системного уявлення про особистість має відповідати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складовими елементами, ієрархічної організації елементів, системоутворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо. Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідомість.

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. У дослідженнях О.М.Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г.С. Костюка, К.К. Платонова, В.Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна психологічна структура особистості К.К. Платанова (1906-- 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд -- підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30--50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови структури особистості підтримали українські психологи Г.С. Костюк і П.М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі «закону комунікації». Горизонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внутрішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяльності особистості -- у відчутті, сприйманні та інших психічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б) ендогамна основа особистості -- її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості -- її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості -- сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіологічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах -- це єдиний процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, диспозицій і навпаки.

2. Психологічна структура діяльності юриста

Діяльність юриста належить до інтелектуальних видів праці, оскільки в її психологічній структурі домінує когнітивний компонент, тобто основні професійні функції юриста вимагають високої активності мислення (аналітико-синтетичних і логічних операцій), мови в її монологічній і діалогічній формах, довготривалої і оперативної пам'яті, стійкості уваги, уяви. При цьому дана діяльність, як складна система, включає й інші психічні функції, у взаємодії з якими вона зумовлює здібність юриста до ефективного вирішення професійних завдань.

За класифікацією професій діяльність юриста належить до гуманітарних видів професій типу «людина - людина» («людина - група» і «людина - суспільство»), оскільки вона пов'язана з постійною взаємодією з людьми.

У своїй діяльності юрист стикається з необхідністю оцінювати вчинки людей з позицій норм закону. При цьому він спостерігає найрізноманітніші прояви активності людей у кризових ситуаціях і повинен вирішувати їхню долю на основі норм правосуддя. Тому дана професія несе в собі високу соціальну значущість і відповідальність.

Юридична діяльність має перелік особливостей, що визначаються специфікою взаємодії в системі «людина -- право». Вони пов'язані з тим, що рівень злочинності невпинно зростає, а сама злочинність наповнюється новим змістом -- це потребує від працівників застосування спеціальних знань, інколи у дуже вузьких та специфічних сферах людської діяльності, нових форм та методів роботи.

Однією з центральних проблем юридичної психології є вивчення і розкриття закономірностей юридичної діяльності. Це потребує, насамперед, встановлення психологічної структури діяльності, що дає можливість більш повно і глибоко вивчити всі особливості діяльності, отже -- ретельніше підготуватись до її виконання. Виявлення та вивчення психологічної структури є необхідною передумовою і для вирішення проблем наукової організації цієї діяльності.

Виявити психологічну структуру -- це означає, передусім, визначити основні компоненти даного виду діяльності, що можна зробити, лише розглядаючи людину як суб'єкт праці, пізнання і спілкування. Таке розуміння сутності людини вперше сформульовано видатним російським психологом Б.Г. Ананьєвим. Будь-яка професійна діяльність людини у всіх випадках складається з цих трьох елементів, тому й психологічна структура діяльності повинна базуватись на їх аналізі. Але в різних видах діяльності співвідношення цих елементів різне. Саме це й визначає самостійність психологічної структури різних видів діяльності.

Будь-яка діяльність характеризується спрямованістю, наявністю специфічних цілей; особливостями об'єктів діяльності; конкретними методами і засобами досягнення мети; наявністю специфічних умов діяльності. Сказане повною мірою стосується і юридичної діяльності.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної діяльності визначається необхідністю забезпечення мов для функціонування правової держави та нормальної життєдіяльності (безпеки життя і здоров'я, права власності тощо) кожного конкретного громадянина такої держави. Жоден з інших видів діяльності не є носієм сукупності цілей, притаманних правоохоронній та правозастосовчій діяльності, то власне й визначає специфічність її психологічної структури.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності -- суворе правове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Реалізація професійних функцій у інших сферах людської діяльності регламентується загальними планами та інструкціями, які дозволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичайно, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання діяльності, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю винесення обґрунтованих та виважених рішень, надає юридичній діяльності напруженого характеру і може призвести до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловживанні службовим становищем, друга -- в нерішучому застосуванні владних повноважень, пов'язаному із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

3) наявність елементів небезпеки і ризику у тому числі й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочується керівництвом, а «невдалий» визнається невиправданим і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів -- у кожній ситуації можна виділити декілька аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний та ін.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що «лежить на поверхні», часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення декількох завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування -- у тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних «технік» спілкування, вміння «дистанціюватись від ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У цих умовах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця сукупності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, розвинена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок індивідуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Особливі умови діяльності створюються тими психологічними відносинами, які супроводжують її здійснення. Вони визначаються поведінкою осіб, що порушили закон чи є носіями інформації про нього, їх ставленням до суб'єкта діяльності -- працівника правоохоронних чи правозастосовних установ.

У юридичній діяльності слід завжди мати на увазі необхідність конструювання, враховувати його обов'язкове сполучення з іншими компонентами психологічної структури. Без урахування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналізу помилок пізнання видно, що вони значною мірою є результатом ігнорування чи неповного здійснення конструктивної діяльності, яка може виявлятись як у мисленому відтворенні майбутніх дій по досягненню результату, так і в прийнятті рішення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв'язками. Обов'язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень закону, покарання та ізоляції від суспільства злочинця, для унеможливлення повторення порушень закону. Усе це є проявами конструктивної діяльності у юрисдикційному процесі, спрямованої на прийняття позитивних рішень, зумовлених як правами, так і обов'язками відповідної уповноваженої державою особи.

Одним з обов'язків компонентів правоохоронної діяльності є комунікація, під якою слід розуміти особливості взаємодії в процесі спілкування людей. При вирішенні будь-яких складних завдань у багатьох галузях науки і практики основною є взаємна, одночасно здійснювана в спілкуванні взаємодія, результати якої можуть бути досягнуті тільки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмінюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на іншу, без попередньої складної комунікативної діяльності. За словами О.О. Бодальова, «пізнання та взаємний вплив людей один на одного -- обов'язковий елемент будь-якої свідомої діяльності».

Специфічною особливістю спілкування в юридичній діяльності є також його примусовий характер: об'єкти часто залучаються до взаємодії без урахування наявності у них такого бажання, закон зобов'язує їх робити це під загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлення примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упередженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, причини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та інших дій, та залежності об'єктів взаємодії від її суб'єктів.

Одним з допоміжних компонентів структури юридичної діяльності є профілактика -- правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопорушників (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дій надалі. У більш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об'єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи такої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особливими якостями людей, що є носіями негативних рис характеру, а також і носіями антисоціальних установок.

При здійсненні профілактики вплив може спрямуватись на конкретну особу (праворушника), на групу людей, на суспільство в цілому. Це потребує збору та розробки певних матеріалів, здійснення загальнопрофілактичних заходів, організації та керівництва діяльністю громадських організацій тощо.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити наступний висновок: робота юриста - складна, відповідальна і почесна. Тут потрібно дотримуватися найвищих етичних та професійних якостей. Чесність, порядність, справедливість, обізнаність - ось головні риси юриста будь-якої спеціальності.

У зв'язку з цим слід мати на увазі три основні групи професійно-психологічної підготованості юридичних кадрів:

Перша група - професійно-психологічні вміння. Частина дії і прийомів роботи юриста мають переважно психологічну спрямованість і зміст. Для їх успішного виконання психологічні рекомендації мають першорядне значення. Вищий ступінь оволодіння ними і характеризує професійно-психологічні вміння. До найважливіших з них відносяться:

- вміння враховувати і створювати психологічні умови для ефективного вирішення поставленого юридичного завдання. Кожен життєвий випадок, кожна службова ситуація, які стають предметом юридичного розгляду існують при цілком певних умовах. У комплексі цих умов суттєве місце належить психологічним умовам: об'єктним (відповідність дій юриста психології тієї особи, з якою він має справу і яка виступає об'єктом його сприйняття вивчення, взаємодії і впливу, установчим (відповідність дій юриста особливостям обстановки, взаємостосунків і т.п.), суб'єктним (відповідність дій юриста процесу реалізації наміченій ним меті його власної підготовленості, стану, установкам);

- вміння професійно користуватися основними психологічними засобами. Всяка дія, прийом впроваджуються в життя за допомогою певних засобів. У тому числі їх юридична наука і практика називають психологічні засоби: мовні і немовні. До психологічних засобів по праву можна віднести і рольову поведінку юриста. Справжня майстерність у використанні мови і немовних засобів спілкування, рольової поведінки в юридичній діяльності вимагає знання теоретичних основ спілкування і хорошої практики;

- вміння користуватися особливими психологічними прийомами юридичної роботи: складання психологічно портрету людини чи іншої групи, заяв і повідомлень свідків, потерпілих та інших осіб, встановлення психологічного контакту зі співрозмовником і діагностика брехні приховуваних обставин та ін.

Друга група професійно-психологічної підготовленості юриста - професійно розвинуті психологічні якості. Встановлено, що професійно розвинутому у юриста повинні бути сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення. Відсутність чи недостатній розвиток цих якостей стримує оволодіння професійними навиками і вміннями, точність дій. Спосіб формування і розвитку даних якостей - насамперед вправи - тренінги, реальна практика;

Третя група - професійно-психологічна стійкість. Зв'язок її з загальною психологічною стійкістю особистості безсумнівний, але в той же час це стійкість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона передбачає: відсутність психологічних реакцій негативного типу в екстремальних умовах чи при дії стрес-факторів; вміння виявляти розумну настороженість і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності, стійкість до психологічного тиску з боку третіх осіб, які намагаються впливати на суворо законне ведення юридичних справ; вміння керувати собою в психологічно напружених, конфліктних ситуаціях та ін.

Така структура психологічної підготовленості юриста має в своїй основі головну особливість його діяльності. Це робота з людьми, серед людей. Діяльність юриста завжди ставила великі вимоги до їх особистих якостей і професійної майстерності. Історія містить багаточисленні і переконливі свідчення того, що юридичний закон нічого невартий, якщо він знаходиться в руках соціально неповноцінних, аморальних людей. Навіть найкращий закон може породжувати несправедливість, якщо він впроваджується в життя професійно некомпетентним і духовно бідним працівникам.

3. Правова психологія

Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти -- юристи, психологи, юридичні психологи. К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет -- правосвідомість), кримінальну (предмет -- причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову.

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

загальні питання (предмет, система, методи);

правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників).

Правова психологія вивчає психологічні особливості відображення людиною правових явищ, досліджує психологічні аспекти ефективної правотворчості, психологію правової соціалізації особистості, психологію індивідуальної і суспільної правосвідомості.

Правова психологія - це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Список використаної літератури

1. Бедь В. Юридична психологія. - К.: Знання, 2003. - 375 с.

2. Васильев В.Л. Юридическая психология. - М.: Наука, 1999. - 258 с.

3. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Наука, 2001. - 297 с.

4. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. - К.: Знання, 1999. - 125 с.

5. Киричук О. В. Основи психології. - К.: Либідь, 2003. - 632 с.

6. Кондратьєв В.М. Юридична психологія. - К.: Либідь, 2000. - 351 с.

7. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1999. - 324 с.

8. Крысько В. Г. Психология в схемах и таблицах. - М.: Харвест, 1999. - 336 с.

9. Пирожков В. Криминальная психология. - М.: Наука, 1999. - 259 с.

10. Подольський М.І. Загальна психологія. - К.: Знання, 2000. - 311 с.

11. Романов В. Юридическая психология. - М.: Наука, 2001. - 259 с.

12. Сливка С. Юридична деонтологія. - К.: Атака, 2003. - 319 с.

Размещено на www.allbest.ru