Формування духовно-моральних цінностей молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Моральне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Моральне виховання учнів початкових класів: зміст та завдання

1.2 Моральна свідомість як показник вихованості молодших школярів

1.3 Розвиток моральних знань молодших школярів

1.4 Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших

школярів

РОЗДІЛ 2. Процес і результати експериментального дослідження

2.1 Експериментальне дослідження формування моральної культури молодших школярів

2.2 Дослідження процесу виховання особистості молодшого школяра в умовах традиційної системи навчання

2.3 Дослідження емоційного відгукування молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми бакалаврської роботи. Молодший шкільний вік - особливий період в житті дитини. Його ще називають вершиною дитинства. З приходом дитини до школи відбувається перебудова всієї системи відносин дитини до дійсності. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, безпосередність, погляд на дорослого «знизу вверх». Але в цей період у дитини з'являється інша логіка мислення. Навчання для неї - значуща діяльність. В школі вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини.

У дитини 7- річного віку виникає усвідомлення можливості власних дій, вона починає розуміти, що не все може (початок самооцінки). Молодший школяр усвідомлює свої особисті якості (добрий, уважний, слухняний, чесний тощо). Перш за все діти усвідомлюють ті якості і особливості поведінки, які найчастіше оцінюють навколишні. Саме в цей період виникає внутрішня, особистісна свідомість, починає формуватися Я - концепція маленької людини.

В умовах сучасного суспільства, коли у нашому житті з'являються такі негативні явища як девальвація моральних цінностей, низький рівень культури населення проблема морального виховання є особливо актуальною.

Недаремно, питання морального виховання виходить на одне з перших місць у системі виховання майбутнього громадянина незалежної української держави.

Однією із складових морального виховання є виховання культури поведінки, яку розглядаються як важливу соціальну, педагогічну і психологічну проблему, від успішного розв'язання якої залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігенції і справжнього духовного багатства.

Питання виховання моральної культури є важливим фактором шкільного навчально-виховного процесу. Тому цілком логічно, що аналіз сьогоденної шкільної практики засвідчує підвищений інтерес до виховання моральної культури молодших школярів.

При цьому виникає потреба наукового підходу до розробки цієї проблеми з урахуванням умов, у яких перебуває суспільство і початкова школа зокрема.

Неадекватна оцінка можливостей різних форм і методів морального виховання та неналежне їх використання у виховному процесі початкової школи, значно збіднює моральну вихованість молодших школярів.

Розробленість теми:

У педагогічній науці накопичений великий науковий фонд з проблеми формування моральної культури молодшого школяра.

Значний інтерес мають праці вчених. Зокрема з таких проблем: морально-етичне виховання молодших школярів (А.Богуш, А.Каніщенко, А.Корнійчук, В.Мацулевич, Н.Смовська, К.Щербакова); виховання культури поведінки учнів (В.Білоусова, Н.Богданова, Т.Л.Говорун, Н.Кисельова та ін.); етики взаємин у шкільному колективі (В.Білоусова, О.Матвієнко).

Великий інтерес представляє робота В.К.Демиденко "Деякі аспекти морального виховання". У ній представлений вичерпний огляд теорій, різноманітність експериментальних методик, висновки і узагальнення авторів, які вносять значний внесок в скарбницю психологічної науки.

Проблему формування моральної культури також розглядав І.В.Ковальчук. Глибокий аналіз цієї проблеми представлений в його роботі "Моральне виховання учнів українських шкіл". Автор дає докладний опис морального виховання, різних теорій пов'язаних з ним, а також досліджує ряд чинників, що впливають на формування моральної культури при взаємодії людини з навколишнім світом.

Л.М.Степаненко розглядає проблему розвитку дітей молодшого шкільного віку з позиції соціальної психології. Також у її роботах даний аналіз різних точок зору про формування моральної культури у дітей молодшого шкільного віку.

Мета бакалаврської роботи полягає у вивченні особливостей усвідомлення моральних якостей особистості молодшими школярами.

Завдання бакалаврської роботи обумовлені її метою:

виявити та опрацювати фахову літературу з теми роботи;

вивчити поняття морального виховання, моральної свідомості та самосвідомості;

охарактеризувати розвиток моральних знань молодших школярів;

визначити способи впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів;

провести експериментальне дослідження формування моральної культури молодших школярів;

дослідити процес виховання особистості молодшого школяра в умовах традиційної системи навчання.

Об'єктом дослідження для даної роботи є процес формування моральної культури учнів початкових класів.

Предметом є педагогічні умови використання форм і методів формування моральної культури молодших школярів.

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, бесіда, спостереження, тестування.

Теоретична та практична цінність бакалаврської роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність, структуру морального виховання, визначені поняття моральної свідомості та самосвідомості. Проведено ряд досліджень, результати яких можуть бути використані в подальшій педагогічній практиці.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Бакалаврська робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ до бакалаврської роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

Базовими для експериментального дослідження було вибрано 1-й, 2-й, 3-й класи ЗОШ № 5 І-Ш ст. м. Дубна.

РОЗДІЛ 1. МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Моральне виховання учнів початкових класів: зміст та завдання

Велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх-давен. Багато видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості.

З педагогів минулого найбільш повно і яскраво характеризував роль морального виховання у розвитку особистості видатний вітчизняний педагог К. Ушинський. Він писав: «Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але..., я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання.., змогли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичинов був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

Ні, одного розуму і тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з нашим здоровим глуздом, а, часом і всупереч ним, зв'язує людей в правдиве, дружнє суспільство» [27, с. 35].

У загальному аспекті мораль - це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалюваних норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, доброта, свобода, рівність, верховенство народної культури, красивого у житті.

Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми [22, с. 11].

Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками в кожного народу, в кожному регіоні; в правилах і нормах поведінки вони конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються.

У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися. У народних оцінках вихованість передусім оцінюється гуманізмом, здійсненими добрими справами та вчинками. Тому завданням морального виховання завжди були:

виховувати доброту, чуйність, готовність прийти на допомогу будь- якій людині у біді, здатність співчувати;

виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі;

послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства;

формувати позитивний моральний досвід самих дітей;

спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і реалізацію моралі суспільства;

формувати моральне обличчя особистості, члена суспільства [24, с. 45].

Слід розрізняти й означувати такі категорії, як мораль і моральність.

Мораль - це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх відношення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою [18, с. 15].

Моральні норми складають основу моральності людини, але повністю її не визначають. Моральність включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку.

Моральна свідомість школяра - одна із сторін суспільної свідомості, її суб'єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображує реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні переконання - це пережиті та узагальнюючі моральні принципи, норми. Вони формуються в процесі активного і вольового оволодіння всім багатством моральної культури і стають керівництвом до дії особистості [36, с. 33].

Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в системі морального виховання з'являється емоційне відношення до того, що раніше було байдужим.

Моральні звички - це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки (образ дії), які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких ситуаціях і умовах [36, с. 33].

Моральна спрямованість - це стійка суспільна позиція особистості, що складається в результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах і обставинах.

Структура морального виховання зображена на мал.1.1.

Мал. 1.1. Структура морального виховання

Визначення поняття "моральної культури" ми знаходимо у підручниках В.І. Лозової та Г.В. Троцко. Моральна культура - це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють поведінку в усіх сферах життя [21, с. 46].

Головне завдання морального виховання - формування моральної культури особистості, яка включає такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні стосунки, поведінку і спілкування.

Індивідуальна моральна свідомість включає в себе ідеали, погляди, переконання, прагнення особистості, що складає духовно-моральну основу формування моральної культури особистості школяра.

Моральні почуття можуть бути як свідомими, так і стихійними. Тому важливо, щоб людина володіла своїми почуттями свідомо.

Моральні стосунки виявляють особисті якості школяра.

Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості. Визнання школярами загальних правил поведінки, знання основних категорій етики - ще не показник моральної культури особистості. Знання повинні знайти форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок, поведінки, організація діяльності і спілкування учнів, створення ситуацій морального вибору [21, с. 46].

В.І.Лозова та Г.В.Троцко також дають визначення поняття "моральні норми". Моральні норми - це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її [29, с. 65]

Моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини.

Поняття "добро" відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хороший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Розкриваючи сутність поняття "добро" В.О.Сухомлинський писав: "Добро - це думка, яка помножена на волю, тільки за цієї умови отримаємо непримиримість до зла, а це і є сама сутність добра» [37, с. 25].

Обов'язок - припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини - громадський обов'язок, до сім'ї - сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом [21, с. 47].

Совість - почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, спонукач доброго вчинку [21, с. 47].

Честь - визначення вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляються в шануванні, авторитеті і в той час у прагненні людини до визначення і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності [20, с. 31].

Гідність - передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність) [24, с. 46].

Поняття "щастя" безпосередньо пов'язане з розумінням людиною змісту життя, бо воно визначається як стан морального задоволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для інших - мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкретної людини визначається сенсом її життя, її потребами [41, с. 27].

Психолого-педагогічний аспект змісту морального виховання включає:

а)розвиток в учнів моральної свідомості (формування потреб мотиваційної сфери і озброєння знаннями суті, норм і правил моральної поведінки);

б)вироблення і розвиток моральних почуттів;

в)формування і закріплення стійких моральних вмінь, навичок і звичок;

г) закріплення і постійний розвиток волі та позитивних рис характеру [27, с. 37].

Моральне виховання учнів (залежно від їх вікових особливостей) здійснюється шляхом поступового поглибленого розуміння змісту моральних норм і вимог та оволодіння більш складними формами поведінки.

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурного поведінки і привчитися усвідомлено виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато, познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й одночасно умінню діяти в зв'язку з духом правил, знаходити правильний спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. У роботі з дітьми треба учити їхньому виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба здороватися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди здоровається з усіма вчителями і з батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не по злому намірі чи безпам'ятності. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (учителя, маму чи тата свого товариша й ін.), треба з ним обов'язково привітатися.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв'язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманізм, колективізм, дружба, відповідальність за свої вчинки і поведінку.

Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знання, навички і звички сприяє придбанню стійкої поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, обов'язковим, точним -- значить придбати такі якості, як ввічливість, точність, обов'язковість.

Отже, моральне виховання передбачає формування в учнів системи моральних уявлень, розвиток моральних почуттів, вироблення правильних оцінок і ставлень, якими діти зможуть керуватися в житті [23, с. 15]. Про моральний розвиток особистості свідчать такі якості, як висока свідомість громадянського обов'язку, колективізм і товариська взаємодопомога; гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, свідома дисципліна й культура поведінки, чесність і правдивість, моральна чистота; простота і скромність у громадському й особистому житті, взаємна повага у сім'ї тощо.

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми молодшого шкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи морального виховання -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей [42, с. 18].

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а)практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують увагу на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б)показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в)приклад поведінки дорослих. Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Діти можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г)оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони -- від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей молодшого шкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вчителем або обрані дітьми самостійно. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений [38, с. 26].

Методи формування моральної свідомості Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а)роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б)навіювання моральних норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили [33, с. 18].

Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди -- розмови вчителя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті [36, с. 33].

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дітей містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім'ї, суспільстві мають моральний смисл.

Вибір вчителем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх класах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Зміст, побудова, тривалість і методика бесіди залежать від її теми, віку дітей. Бесіди можуть бути колективними (з усією групою дітей), груповими (з кількома дітьми), індивідуальними.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дитини до наслідування людей, які оточують її, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) І стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дитини. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дітям притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вчитель не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини ("Ти поганий", "Ти хороший"). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних вчинків дитини. Дитині властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання її поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних вчинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вчитель, а й за відсутності педагогічного контролю;

ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Послуговування цим методом вимагає від вчителів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних вчинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Учень повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше ("Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це") [22, с. 12].

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

Результатом морального виховання є соціальна компетентність дитини -- відкритість до світу людей як потреба особистості, навички соціальної поведінки, готовність до сприймання соціальної інформації, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

Під рівнем вихованості школяра слід розуміти ступінь сформованості в нього відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є показниками вихованості.

Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості:

високий;

середній;

низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику.

Середній рівень констатують при наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.

Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загального числа, що розкриває критерії, чи у разі їхньої відсутності.

Критерії - це мірило, ознака, на основі якої здійснюється оцінка якої-небудь якості.

Критерії оцінки виховання -- ознаки, на основі яких можна робити висновок про рівні вихованості людини, оцінити результати виховного впливу [17, с. 32].

За якими ж показниками вчитель може визначити ефективність процесу засвоєння моральних знань учнями? Відповідь на це питання ми знаходимо в брошурці за редакцією С.Д.Максименка "Критерії моральної вихованості молодших школярів":

Оперування моральним поняттям при аналізі тієї чи іншої конкретної моральної ситуації, взятої з художнього твору, навколишнього життя чи власного морального досвіду.

Уміння дати визначення понять, що свідчить про усвідомлення школярем істотних ознак.

3. Кількість моральних понять, якими оперує учень [42, с. 18].

Вихованість характеризується показниками, кожен з яких служить узагальненим критерієм оцінки наявності в школяра відповідної якості.

Відомо, що не всі учні володіють у повній мірі загально значущими якостями: в одних такі якості добре розвинуті, виявляються у найрізноманітніших ситуаціях, у інших можна виявити лише окремі ознаки цих якостей, у третіх їх може взагалі не бути. Для педагога ця відмінність має досить важливе значення, так як характеризує ефективність процесу виховання, означає зміст та інтенсивність подальшої виховної роботи з учнівським колективом й окремими учнями. У зв'язку з цим стає явним необхідність кількісної оцінки вихованості школярів.

Так як вихованість особистості -- властивість складна, багато елементна, яка включає цілий ряд різноманітних показників, єдиного критерію для її оцінки явно недостатньо. Оскільки вчитель формує у своїх вихованців комплекс різних якостей, він повинен мати достатньо повне уявлення про кожну якість, про найбільш типові форми її виявлення, тобто керуватися чіткими та змістовними критеріями по кожному показнику окремо.

Виступаючи в ролі мірила, норми, критерій служить як би ідеальним зразком, еталоном, виражає вищий, найбільш досконалий рівень явища, що вивчається. Порівнюючи з ним реальні явища, можна встановити ступінь їх відповідності, наближення до норми, ідеалу. Але для цього критерій повинен бути достатньо розгорнутим, тобто включати в себе певні компоненти, якісь одиниці виміру, які дозволяють "заміряти" дійсність, порівнювати її з нормами.

Розгорнутий критерій представляє собою сукупність основних ознак, які розкривають норми, вищий рівень розвитку відповідної якості особистості школяра конкретної вікової ступені. Отже, являючись компонентом критерію, ознака в цьому випадку виступає як конкретне та типове проявлення одного з істотних боків, рис якості особистості, за допомогою якого можна "признати" наявність цієї якості, судити про рівень її розвитку.

Таким чином, щоб відповідати своєму призначенню, ознаки повинні в сукупності по кожному критерію всебічно розкривати сутність відповідної якості, яка застосовується до особливостей і можливостей школярів певного віку; охоплювати всі основні види їх діяльності (навчання, труд, суспільна праця, дозвілля, вільне спілкування); характеризувати поведінку школярів у різних ситуаціях - в школі, дома, на вулиці; відображати достатньо стійкі, прояви якості, яка повторюється; бути порівняно легко спостережливим.

Всяка якість особистості може вважатися такою при умові, якщо вона фактично виявляється у відношення, діях та вчинках. Всебічне вивчення цього питання дає підґрунтя зробити висновок про те, що ознаками, які в сукупності складають критерії оцінки розвитку певних якостей, можуть служити стійкі відношення, які відображають специфіку тієї чи іншої якості особистості, повторюють суттєві дії особистості, а також чітко виражені результати її звичних дій.

Серед ознак показників вихованості важливе місце належить відношенням особистості, які характеризують її зв'язки з яким-небудь боком дійсності.

Велике значення для об'єктивної характеристики рівня вихованості мають мотиви здійснених вчинків і поведінки людини.

Однак, оскільки в даному випадку мова йде про школярів, доводиться зважати, що дітям звичайно скрутно пояснити мотиви своїх вчинків, які часто носять ситуативний характер.

Однак існуючі труднощі з'ясування мотивів дій школярів не повинні служити перешкодою для вивчення ефективності їх виховання: типові вчинки школярів, їх повсякденна поведінка дає достатньо матеріалу для об'єктивного судження про їх вихованість, служить цілком надійними ознаками, які характеризують дійсність виховної роботи.

З метою організації морального виховання в початковій школі В.Южевич розробив критерії оцінки вихованості молодших школярів:

Патріотизм: інтерес до минулого та теперішнього рідного краю; любов та бережливе відношення до природи; любов до своєї школи.

Товариство: наявність друзів; добровільна участь в колективних заняттях, іграх; прагнення поділитися своїми радощами, прикрощами з товаришами; готовність безкорисно допомогти товаришу; прагнення не підвести свій клас.

Повага до старших: ввічливість; покірність; виявлення посильної допомоги вчителям, батькам, дорослим.

Доброта: дружелюбність; дбайливе відношення до малюків; готовність поділитися іграшками, книгами тощо з товаришами; любов до тварин.

Чесність: щирість; правдивість; звичка не брати без дозволу чужі речі; добровільне зізнання в своїх вчинках; виконання обіцянок.

Працелюбність: сумлінне навчання; сумлінне виконання обов'язків по домашньому господарству; активна участь в колективному самообслуговуванні, в суспільно корисній праці; інтерес до занять по труду.

Бережливість: охайний зовнішній вигляд; утримання в порядку особистих речей; бережливе відношення до шкільного майна.

Дисциплінованість: виконавчість; дотримання правил поведінки в школі, на вулиці, вдома, в суспільних місцях; виконання потреб колективу класу.

Старанність: акуратне відвідування учбових занять; уважність та старанність на уроках; регулярне та сумлінне виконання домашніх завдань.

Допитливість: інтерес до всього нового, невідомого; звертання з питаннями до оточуючих; любов до читання; гарна успішність у навчанні.

Любов до прекрасного: активна участь в художній самодіяльності; інтерес до занять з мистецтва; властивість помічати красу; прагнення все робити гарно.

- Прагнення бути сильним, спритним, загартованим: виконання розпорядку дня та правил особистої гігієни; щоденне виконання ранкової

гімнастики; інтерес до занять фізкультури; активна участь в спортивних іграх [58, с. 19].

1.2 Моральна свідомість як показник вихованості молодших школярів

Моральна свідомість індивіда існує в уявленнях, поняттях, переконаннях, ідеалах. У молодшому шкільному віці формуються елементарні уявлення про мораль, судження про те, що добре і що погано, що можна робити і чого слід уникати. У цьому процесі дитина вчиться правильно оцінювати вчинки, обирати адекватну ситуації форму поведінки, усвідомлювати свої дії. Оцінювання вчинків відбувається за способом їх здійснення (як вчинив), результатами (які наслідки вчинку) і мотивами (чому так вчинив).

Психолог Ж. Піаже, проаналізувавши генезис моральних суджень на різних етапах молодшого шкільного періоду, стверджував, що дітям молодшого шкільного віку властиві автономна мораль, некритичне ставлення до вимог дорослих. Свої вчинки вони оцінюють переважно за результатом. Приділяючи значну увагу розвитку логіки у моральних судженнях дітей, Ж. Піаже значно нижче оцінював значення моральних почуттів, що дало підстави визначити обґрунтовану ним теорію як моральний реалізм дитини.

Моральний реалізм дитини -- концепція, згідно з якою у дітей молодшого шкільного віку значно вище розвинута логіка моральних суджень, ніж моральні почуття [54, с. 52].

Вітчизняні вчені доводять, що всі моральні норми доступні для засвоєння дітьми, немає серед них "дорослих" і "дитячих" норм. Однак педагог повинен враховувати, що знання дитини існують у формі уявлень, тому не варто вимагати від неї тлумачення етичних понять. На цьому життєвому етапі вона усвідомлює лише загальну тенденцію: бути турботливим, чесним, ввічливим -- це добре. Користуючись згаданими поняттями, дитина не може витлумачити їх суті. Але, як свідчать дослідження, зміст моральних норм завжди цікавить дітей, що спростовує твердження про моральний реалізм дитини молодшого шкільного віку в умовах цілеспрямованого формування етичних уявлень. Часто неадекватними є визначення старших дітей. Диференціювання таких моральних понять, як "доброта", "чуйність", "справедливість", "чесність", "дружба", "товариськість", "працелюбство" та інші, відбувається поступово.

Моральним уявленням і судженням дітей молодшого шкільного віку властиві елементарність, конкретність, зв'язок із почуттями. Щоб виховання могло створити для людини "другу природу" (К. Ушинський), необхідно, щоб його ідеї трансформувалися у переконання вихованців, переконання -- у звички, а звички -- в нахили. Недостатній розвиток уявлень про норми і правила поведінки знижує рівень моральних мотивів, обмежує моральну поведінку [55, с. 22].

Навички моральної поведінки є невід'ємною складовою розвитку дитини, визначають її вчинки, зумовлюють ставлення до навколишньої дійсності, дорослих і однолітків. Адже важливо не лише те, як дитина поводиться, а й те, як вона приймає рішення про певний вчинок: самостійно чи під впливом дорослих. Звична поведінка дітей формується поступово, з набуттям досвіду.

У процесі пізнання дітьми моральних засад педагог має допомагати їм виховувати у собі самостійність, культуру спілкування і різних видів діяльності, налаштованість на вчинки відповідно до норм моралі. Часто рівень моральних уявлень випереджає розвиток поведінки дитини, оскільки формування навичок поведінки потребує більше часу і вправляння, ніж формування заснованих на пам'яті уявлень. Крім того, у процесі виховання педагог не завжди може забезпечити єдність знань дітей про моральні норми з вимогами дорослих щодо їхньої поведінки. Тому втілення уявлень про моральні норми у реальні вчинки дітей за різних життєвих ситуацій є дуже складним завданням.

У молодшому шкільному віці рушійною силою поведінки дитини є моральні почуття, які виражають бажання та емоційні стани, забарвлюють психічні процеси.

Моральні почуття -- стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття [54, с. 52].

У ранньому віці емоції мають соціальний характер і виникають у процесі спілкування з дорослими, згодом -- з однолітками. З часом моральні почуття стають глибшими, стійкішими, стосуються все ширшого кола явищ, що зумовлене збагаченням форм спілкування з дорослими та однолітками, опануванням різних видів діяльності.

Розвиток моральних почуттів дитини має супроводжуватись відповідними вчинками. Відповідність переживання і вчинку свідчить про моральну спрямованість поведінки дитини. У процесі морального виховання почуття дітей починають відігравати роль мотивів поведінки. Справжній моральності властива стійкість моральних мотивів, потреба у моральній поведінці. Якщо дитина здійснює вчинок з примусу чи страху перед покаранням, то моральною її вважати не можна. Сила моральних мотивів у молодшому шкільному віці може бути не меншою, ніж сила природних потреб дитини. Вже 5-6-рІчш діти здатні виконувати малопривабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть відмовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (наприклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задоволення товаришеві. Однак постійно вимагати від дитини такої поведінки ще рано, оскільки це може спричинити штучну, показну "вихованість". Виховання мотивів поведінки повинно відбуватися в єдності з вихованням свідомого ставлення до задоволення власних потреб.

Моральна свідомість визначається як "відображення в свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства" [46, с. 17].

Особливої значущості набуває формування моральної свідомості в дітей молодшого шкільного віку. Адже саме цей віковий період є найбільш чутливим для її розвитку, саме в цей час дитині притаманна внутрішня готовність до засвоєння моральних вимог.

І хоч моральне виховання дитини починається в сім'ї і в дошкільних закладах, де вона оволодіває першими моральними уявленнями, однак, з початком шкільного віку настає якісно новий етап у її моральному становленні: з одного боку, відбувається збагачення й розвиток наявних уявлень, сформованих іще в дошкільному віці, а з другого -- активний процес набування й засвоєння нових моральних уявлень і понять, тобто моральних знань.

Моральні знання становлять основу розвитку моральної свідомості в молодшому шкільному віці і є одним з основних її компонентів. Вони допомагають дитині правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Адже для того, щоб вчинки школяра відповідали вимогам моральних норм і правил, він повинен знати, що таке добре, і що таке погано. Слід зазначити, що вплив моральних знань на розвиток духовного світу дитини, звичайно, не обмежується рамками молодшого шкільного віку. Вони також є необхідною передумовою становлення у підлітковому та юнацькому віці таких складних утворень моральної свідомості, як переконання. Наголошуючи на великій ролі знань у моральному розвитку особистості, В. Сухомлинський писав: "Знання, розуміння суті моральних цінностей є немов фундаментом, основою вироблення ідейних переконань" [24, с. 45]. Розвиток і рівень зрілості моральної свідомості людини, перебувають в органічній єдності із змістом моральних знань і глибиною оволодіння ними.

Своєрідною особливістю процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами є те, що поняттєва форма мислення в дошкільників до початку шкільного навчання ще не сформована. Саме на період навчання у початковій школі припадає перший етап активного оволодіння істотними ознаками понять, відбувається перехід від моральних уявлень до моральних понять [20, с. 31]. Засвоєння школярами цих понять має стати спеціальним завданням виховного впливу з перших днів їх перебування в школі.

За якими ж показниками вчитель може визначити ефективність процесу засвоєння моральних знань учнями? По-перше, оперування моральним поняттям при аналізі тієї чи іншої конкретної моральної ситуації, взятої з художнього твору, навколишнього життя, чи з власного морального досвіду; по-друге, уміння дати визначення поняття, що свідчить про усвідомлення школярем істотних ознак; по-третє, кількість моральних понять, якими оперує учень.

Розвиваючи моральну свідомість молодших школярів, вчитель має враховувати, що процес оволодіння моральними поняттями відбувається нерівномірно. Так, діти легше набувають уміння оперувати ними, у них інтенсивно зростає кількість застосовуваних понять. Проте вироблення вміння давати визначення поняття відбувається повільніше (першокласники найчастіше дають загальну недиференційовану його оцінку, наприклад, «чуйна -- це хороша людина»). Характерним для них є визначення поняття за суто зовнішніми, функціональними ознаками («відповідальна людина -- це та, яка відповідає»). Залежно від складності, ступеня абстрактності поняття виникають значні труднощі в усвідомленні школярами його ознак, особливо у визначенні -- правильні чи неправильні, істотні чи неістотні ознаки. Тому треба застосовувати спеціальні методичні завдання, спрямовані на розвиток моральної свідомості дитини.

Їх можуть застосовувати як безпосередньо під час уроку, так і в позакласній роботі. Ці завдання, з одного боку, дають можливість діагностувати рівень сформованості окремих компонентів моральної свідомості, що допомагають скласти уявлення про моральний розвиток школярів на певному етапі їхнього навчання й виховання, з іншого -- систематичне застосування завдань є дійовим способом цілеспрямованого керування процесом становлення моральної свідомості дитини.

Однак варто застерегти від однобічності у моральному вихованні, коли основна увага вчителя зосереджується лише на засвоєнні молодшими школярами моральних понять. Розвиток моральної свідомості передбачає не тільки засвоєння моральних понять, оволодіння моральними знаннями, а й вироблення певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе. Моральна оцінка й самооцінка - невід'ємні складові моральної свідомості.

Принципово важливим є той факт, що успішний розвиток моральної вихованості дитини значною мірою залежить від її активної діяльності, від оволодіння нею позицією співучасника виховного процесу. Ігнорування цього вчителем у реальному виховному процесі призводить до типового дидактизму, моралізаторства, коли дитині відводиться роль пасивного слухача, в якого моральні сентенції дорослих, за влучним висловом А.Макаренка, відкладаються у вигляді "особливої педагогічної солі" [29, с. 66]. Тож, щоб засвоєні моральні знання стали для дитини особистісно значущими, школярі мають включатися в різноманітні форми оцінної активності.

Виявом моральної оцінки є судження школяра, в яких схвалюється чи осуджується вчинок, поведінка людини в цілому відповідно до моральних вимог. Оцінні судження належать до важливих критеріїв моральної вихованості молодших школярів.

Чималі труднощі, особливо для першокласників, становить уміння побачити за зовнішніми діями в реальній (чи уявній) ситуації моральність вчинку та усвідомити його. Тому завдання першого етапу полягає у вихованні відповідності оцінки вчинку (позитивної чи негативної) моральним нормам, правилам.

Другий етап - аргументація оцінки. Треба навчити школяра не тільки давати оцінку, а й пояснювати, чому він вважає той або інший вчинок хорошим чи поганим. При цьому необхідно поступово добитися підвищення ступеня її аргументованості.

Зміст моральної оцінки збагачується за рахунок включення до неї моральних понять. Цьому сприятиме застосування такого прийому, як вибір поняття з наведеного ряду.

Розвивати здатність глибоко проникати у сутність моральної ситуації, тобто усвідомлювати моральні спонукання, мотиви поведінки, допомагає, зокрема, спільний аналіз відповідей школярів на запитання: "Чому саме так вчинив головний герой?"; "Що спонукало його до такого вчинку?

Водночас важливо формувати в дитини власне ставлення до оцінюваного явища, щоб знання моральної норми, правила "пройшло" через її емоції, стало для неї особистісно значущим. "Як ти ставишся до вчинку героя? Що тебе схвилювало в ньому?", - саме в результаті виховання такої значущості моральної оцінки в учня формуються належні спонукання моральної поведінки, закладаються основи для єдності слова і діла. Продуктивним для цього є також розв'язування проблемних ситуацій типу: "А як би я вчинив?".

Важливим завдання виховного впливу в навчанні має бути організація вчителем пізнавальної діяльності учнів, спрямованої на глибоке опанування ними правил і норм моралі та розвиток моральної свідомості в цілому.

Арсенал методичних прийомів може бути дуже різноманітним: це постановка перед дітьми певних запитань, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, розв'язування школярами моральних колізійних ситуації із самостійним моральним вибором і різноманітні пізнавальні завдання та вправи морального змісту, завдання з розвитку моральної самооцінки та оцінки. Ці методичні прийоми допоможуть навчити дітей аналізувати поведінку Й почуття дійових осіб, порівнювати наявну в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться переносити моральний зміст твору на реальні моральні явища навколишнього життя.

Діти під умілим керівництвом вчителя не тільки вчаться аналізувати, порівнювати, узагальнювати моральні явища, оволодівають навичками морального оцінювання героя твору, а й виходять за рамки змісту вірша, переходять до конкретних ситуацій свого життя, роблять спроби в узагальненому вигляді назвати певні ознаки поняття «чуйність», дати йому визначення.

Важливим прийомом розвитку моральної оцінки школярів є включення до структури уроку різноманітних пізнавальних завдань. Наприклад: «Сьогодні ми прочитали два оповідання. Називаються вони по-різному. Подумайте, порівняйте і скажіть, що спільного в них? Чим вони різняться між собою? Яке з оповідань вам більше сподобалося? Чому?» Подібні завдання активізують розумову діяльність молодшого школяра, вчать аналізувати, порівнювати, правильно сприймати моральну ситуацію, визначати головне в моральному змісті, сприяють формуванню навичок морального оцінювання, допомагають виховати особистісне ставлення до тієї чи іншої ситуації, наведеної в творі.

Продуктивними для розвитку моральної оцінки є використання завдань колізійного характеру.

Включені у виховну роботу колізійні (реальні чи уявні) ситуації дають матеріал для самостійного осмислення школярами багатогранних проявів моральних явищ, сприяють розвитку здатності правильно оцінювати той чи інший вчинок, здійснювати правильний моральний вибір. Аналіз відповідей школярів допоможе вчителеві точніше здійснювати виховні впливи для забезпечення правильного вибору вчинку молодшими школярами. Практика шкільного життя завжди дає різноманітний матеріал реальних моральних ситуацій. їхній вчасний і ґрунтовний аналіз разом з учнями -- важливий шлях розвитку моральної свідомості, формування єдності слова і діла у школярів.