Механізми соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С. Дем'янчука

Інститут педагогічної освіти

Педагогічний факультет

Контрольна робота

з методики роботи практичного психолога

Виконала: студентка 4 курсу

групи 62- ППС

Сабатіна Н.В.

Рівне - 2009

План

1. Погляди вчених щодо значимості тих чи інших механізмів соціалізації

2. Вплив ідентифікації, імітації, наслідування, керівництва, інтеріоризації, рефлексії, навіювання, популяризації, конформізму на процес соціалізації особистості

Список використаної літератури

1. Погляди вчених щодо значимості тих чи інших механізмів соціалізації

Автором терміна «соціалізація» стосовно до людини, є американський соціолог Ф.Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, -- «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Проте осмислення проблеми соціалізації почалося задовго до поширення відповідного терміна. За висловом одного із американських фахівців з теорії соціалізації, питання про те, яким чином людина стає компетентним членом суспільства, «старе, як Біблія». Воно завжди було в центрі уваги філософів, письменників і авторів мемуарів, а в останній третині XIX ст. почало інтенсивно досліджуватися соціологами і соціальними психологами.

До утвердження теорії соціалізації як самостійної галузі відповідні дослідження відбувалися в рамках інших, традиційних проблем людинознавства (завдання виховання, формування і розвиток особи й суспільства, форми наступності в культурі та ін.). З появою в науковому обігу поняття «соціалізація» сталася переорієнтація цих робіт у нове русло, і до середини XX ст. соціалізація перетворилася в самостійну міждисциплінарну галузь досліджень.

Сутність соціалізації полягає в тому, що в процесі її людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. Е. Дюркгейм, котрий одним із перших звернув пильну увагу на проблему соціалізації, підкреслював, що будь-яке суспільство прагне сформувати людину відповідно до наявних у неї певних універсальних, моральних, інтелектуальних і навіть фізичних ідеалів. Природно, ці ідеали змінюються залежно від історичних традицій, особливостей розвитку і соціального устрою суспільства. Водночас сьогодні соціалізація має багато характеристик, спільних чи більш або менш схожих для різних суспільств.

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, «механізмів».

Є різні підходи до розгляду «механізмів» соціалізації. Так, французький соціальний психолог Габріель Тард вважав основним наслідування. Американський вчений Юрій Бронфенбренер механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосовуваність) між людською істотою, що активно росте, і мінливими умовами, в яких вона живе. В.С. Мухіна розглядає як механізми соціалізації ідентифікацію і відособлення особи, а А.В. Петровський -- закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації й інтеграції в процесі розвитку особи.

Узагальнюючи наявні дані, можна вирізнити декілька універсальних механізмів соціалізації. Перша група -- психологічний і соціально-психологічний механізми соціалізації.

Імпринтинг (закарбовування в пам'яті) -- фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, що впливають на неї. Імпринтинг відбувається переважно в дитячому віці. Проте на пізніших вікових етапах можливе закарбовування в пам'яті якихось образів, відчуттів і т. ін.

Наслідування -- дотримування якогось прикладу, взірця. В даному випадку -- один із шляхів довільного і, найчастіше, мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.

Екзистенціальний натиск -- опановування мови і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значущими особами.

Ідентифікація (ототожнення) -- процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, взірцем.

Рефлексія -- внутрішній діалог, в якому людина роздивляється, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, товариству ровесників, значущим особам і т. ін. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог кількох видів: між різними «я» людини, з реальними або вигаданими особами та ін. За допомогою рефлексії людина може формуватися й змінюватися внаслідок усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій вона живе, свого місця в цій реальності і себе самої.

Друга група -- механізми соціалізації, які соціально формують.

Традиційний механізм соціалізації (стихійної) становить собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для її сім'ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння відбувається здебільшого на неусвідомленому рівні за допомогою зафіксовування, некритичного сприйняття панівних стереотипів.

Ефективність традиційного механізму дуже рельєфно проявляється тоді, коли людина знає, «як треба», «що треба», але це її знання суперечить традиціям найближчого оточення.

В такому разі має рацію французький мислитель XVI ст. Мішель Монтень, котрий писав: «...Ми можемо скільки завгодно твердити своє, а звичай і загальноприйняті житейські правила тягнуть нас за собою». Крім цього, ефективність традиційного механізму проявляється в тому, що ті чи інші елементи соціального досвіду, засвоєні, наприклад, у дитинстві, але згодом незатребувані або блоковані через умови життя, які змінилися (наприклад, переїзд із села у велике місто), можуть «виплисти» в поведінці людини під час чергової зміни життєвих умов або на подальших вікових етапах.

Інституціональний механізм соціалізації, як випливає вже з самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для його соціалізації, так і такими, що реалізують функції соціалізації мимохідь, паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні й інші структури, а також засоби масової комунікації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами і організаціями відбувається наростаюче нагромадження знань і досвіду соціально схвалюваної поведінки, які відповідають їм, а також досвіду імітації соціально схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного ігнорування виконання соціальних норм.

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою загалом розуміється ком-текс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку, певної професійної або культурної верстви, яка в цілому створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини остільки і тією мірою, оскільки і якою мірою групи людей, що є її носіями (ровесники, колеги та ін.), референтні (значущі) для неї.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для неї особами. В його основі лежить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії, ідентифікації і т. ін. Значущі особи можуть бути членами тих або інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури.

Але бувають нерідко випадки, коли спілкування із значущими особами в групах і організаціях може зробити на людину вплив, не ідентичний тому, який робить на неї сама група або організація. Тому доречно вирізняти міжособистісний механізм соціалізації як специфічний.

З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

-- імітація -- усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

-- ідентифікація -- засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

-- почуття сорому і провини -- негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація -- це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація -- вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому. Її дії органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість -- об'єкт і суб'єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соціальної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга -- як механізм зміни соціальної системи.

психологічний соціальний механізм соціалізація

2. Вплив ідентифікації, імітації, наслідування, керівництва, інтеріоризації, рефлексії, навіювання, популяризації, конформізму на процес соціалізації особистості

Соціалізація представляє собою не просто процес засвоєння індивідом певних норм і цінностей, а й активне їх відтворення, що стає можливим лише внаслідок переведення їх у внутрішній, особистісний план. Процес такого переведення характеризується різною мірою усвідомлюваності індивідом власного ставлення до норм і цінностей свого оточення.

Треба мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (преса, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише за допомогою трансляції певної інформації, але й через подання певних взірців поведінки героїв книжок, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко зауважив ще у XVIII ст. реформатор західноєвропейського балету французький хореограф Жан Жорж Новер, «оскільки пристрасті, які переживають герої, позначені більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше й наслідувати». Люди відповідно до вікових та індивідуальних особливостей схильні ідентифікувати себе з тими або іншими героями, приймаючи водночас властиві їм взірці поведінки, стиль життя і т.ін.

Вчені досить не однозначно оцінюють вплив мас-медіа на індивіда. З одного боку, на думку дослідників Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно), маємо справу з універсальним і тотальним впливом повідомлень мас-медіа як небезпечним засобом, що дає змогу вводити цінності, ідеї та інформацію безпосередньо вглиб пасивної, подрібненої аудиторії. Невід'ємними рисами культурної продукції вважається стандартизація, масовість і стереотипність. Варто також звернутися до поглядів Є. Денніса, який вважав, що „ЗМІ формують” нашу свідомість, „впливають” на наші думки та установки, „підштовхують” до певного типу поведінки.

Однак далеко не всі дослідники впевнені в такій могутності мас-медіа. Так, праці П. Лазарсфельда і Б. Берельсона присвячувалися ефектам та ефективності масової комунікації під час президентських кампаній. Віддаючи перевагу емпіричному аналізу явищ, представники цієї школи характеризували аудиторію ЗМІ як „гетерогенне утворення у своїх пристрастях до комунікації. Вона не є якоюсь однорідною масою. Це соціально стратифіковане утворення з активною вибірковою здатністю сприймати інформацію: члени аудиторії репрезентують соціальні групи і статуси, до яких належать, особливим чином реагуючи на інформацію”.

Інформаційно-комунікативна система в цілому і, особливо, найновіші засоби телекомунікації набувають особливого значення в контексті розбудови громадянського суспільства. ЗМІ - це складний, багатогранний соціальний інститут, який виконує чимало функцій, особливе місце серед яких відводиться соціалізуючій. Завдяки тривалому впливові та значенню як агента соціалізації, вони стають джерелом знань про світ та роль людини у ньому. З інтенсивним розвитком телебачення, новітніх засобів комунікації, індивід з ранніх років життя соціалізується та імітує дорослих набагато швидше, ніж передбачалося. І справді, телебачення є вельми своєрідною формою подачі інформації у конкретно образному вигляді. 80 % інформації діти та підлітки одержують саме в такий спосіб.

Отже, вплив телебачення полягає в гомогенізації стадій розвитку, коли діти дуже швидко стають схожими на дорослих, прагнуть „приміряти” їх ролі у поведінці з однолітками. Варто додати, що сукупний вплив мас-медіа на дітей сягає пікової точки тоді, коли передачі проглядаються з розважальною метою і коли діти сприймають їх зміст, як реальний.

ЗМІ виступають важливим джерелом національної та культурної соціалізації, а також інструментом виховання політичної культури. Важливо, що за допомогою матеріалів ЗМІ у внутрішній світ людини вводяться цінності нації як соціальної спільноти з її уявленнями про єдину територію, спільну історичну пам'ять, спільну культуру, єдині для всіх членів спільноти індивідуальні, політичні, соціальні права та обов'язки.

На думку відомого американського психолога А. Бандури, «засоби масової інформації відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні людської поведінки й соціальних відносин». Зрозуміти це допомагають чотири психологічні механізми соціалізації дітей: імітація -- усвідомлене прагнення копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для дітей зразками; ідентифікація -- засіб, яким діти сприймають і засвоюють цінності, в які вірять батьки та інші дорослі; сором та провина -- негативні механізми, що забороняють чи стримують деякі види поведінки. Сором звичайно асоціюється з відчуттям розкриття та ганьби; почуття провини може виникати незалежно від того, знає хто-небудь про поганий вчинок чи ні. Щодо інтеріоризації, то тут поведінка особистості регулюється немовби «зсередини», за допомогою самосвідомості людини, здатності до рефлексії, до морального та емоційного переживання; зовнішній нагляд дедалі більше поступається місцем самоконтролю, сором при порушенні суспільних норм -- почуттю провини, яка переживається зсередини.

Ідентифікація -- вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них. Ідентифікація (ототожнення) -- процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, взірцем.

Імітація -- це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація -- вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Наслідування -- дотримування якогось прикладу, взірця. В даному випадку -- один із шляхів довільного і, найчастіше, мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

Інтеріоризація -- це процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини. Характер перетворення соціальних норм, цінностей та інших компонентів навколишнього середовища на внутрішнє «я» зумовлений структурою кожної конкретної особистості, яка сформована попереднім досвідом. Особистість не розчиняється у середовищі, а ставиться до нього активно, маючи певну автономність. Взаємодія соціальної системи й особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу не тільки з боку соціальних систем на соціальні якості індивідів, а й навпаки -- особистість може впливати на зміну соціальної системи, виступаючи як суб'єкт соціальної взаємодії. Перше розглядається як механізм соціалізації, друге -- як механізм зміни соціальної системи.

Рефлексія -- внутрішній діалог, в якому людина роздивляється, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, товариству ровесників, значущим особам і т. ін. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог кількох видів: між різними «я» людини, з реальними або вигаданими особами та ін. За допомогою рефлексії людина може формуватися й змінюватися внаслідок усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій вона живе, свого місця в цій реальності і себе самої. Рефлексія - вирізнювальна риса людини, одна із найважливіших властивостей свідомості та мислення. Це феномен, який зумовив постання самої психологічної науки. На початковому етапі становлення психології рефлексія (опредметнена у формі методу інтроспекції) посідала чільне місце в системі пізнавальних засобів. І нині здатність до самопізнання привертає увагу дослідників, постаючи в якості структурно визначальної ланки системи психотерапевтичного впливу.

Інтерес до рефлексії зумовлюється і тенденціями сучасної науки. Значне накопичення знань, домінування предметного пізнання з превалюванням аналітичних методів, призводить до необхідності пошуку місця людини у продукованому знанні та культурі, розкриває рефлексію як життєво необхідну функцію. Людська діяльність опосередковує як мимовільні, прищеплені соціалізацією властивості, так і творчі процеси, які вимагають переоцінки ситуації, усталених способів взаємодії та власного місця у середовищі. Наша сучасність відзначається високою мінливістю культурних впливів, безперервною зміною вимог до пріоритетів, настанов, цінностей. Така ситуація зумовлює об'єктивну необхідність у здійсненні рефлексії, що покликана посилити адаптивні, самоактуалізуючі можливості людини й ті особистісні, стрижневі якості, які визначають її самоцінність і мають бути збережені в процесах соціального самовираження, захищені від нівелювання зовнішніми впливами, розкриті в продуктивному творенні.

Особливе місце посідає рефлексія у психологічному світі підлітків. Очевидна схильність до рефлексії є характерною особливістю підліткового віку. Ця тенденція має онтогенетичну зумовленість і перебуває у безпосередньому зв'язку із загальним особистісним становленням підлітка. Спостерігається своєрідне повернення дитини до самої себе, адже увесь попередній процес розвитку відбувався у соціалізуючому руслі. Натомість у підлітковому віці відбувається пошук власного „я” у вже освоєному середовищі.

Багато дослідників вважає конформізм негативним явищем, якому властиве свідоме пристосування, навіть пристосовництво до дійсності. Їх оцінки ґрунтуються на переконаннях, що конформізм за своєю суттю є явищем не так психологічним, як етичним. Опоненти ж доводять, що конформізм виконує важливі функції у процесі соціалізації особистості, інтеграції її у соціальну спільноту. Досить своєрідні міркування висловлюються щодо явища конформності, яке, на відміну від конформізму, окремі науковці вважають неоцінним, тобто таким, що перебуває поза оцінкою. Важливу відмінність конформності від конформізму вони вбачають у тому, що конформність може проявлятися не стільки на рівні індивідуальних відмінностей, скільки на рівні особливостей групової ситуації. Відомі також намагання трактувати конформність до групових норм в одних випадках як позитивний, в інших -- як негативний чинник функціонування групи. За твердженням прихильників цієї точки зору, деколи конформність може стимулювати навіть альтруїстичну поведінку або поведінку, яка узгоджується із моральними критеріями самої особистості.

Натомість прийняття групових норм, що переслідує особисту вигоду, кваліфікується як пристосовництво. За таких обставин конформність спричинює різні негативні ефекти.

Якщо індивід адаптується до нових соціально-культурних умов депривованої спільноти, його локальна адекватність може бути досягнута через вибір конформної моделі поведінки, щоб вижити в мінливому суперечному середовищі.

Розрізняють три моделі:

а) поведінкову (прагнення “йти разом з групою”);

б) пов'язану із зміною ставлення або переконання;

в) пов'язану з виявом конформних властивостей особистості. (А. Фурман).

Конформізм у цьому контексті розглядається як зміна поведінки або переконань під впливом реального чи уявного тиску соціальної групи, а на особистісному рівні - виявляється як конформність, тобто тенденція допускати вплив на власні думки, ставлення, дії і навіть сприймання усталених оцінок, норм, канонів. Термін був утворений від лат. сonformis - подібний, відповідний, конформне відображення - рівнокутне відображення однієї поверхні на іншу, при якому зберігаються кути між усіма напрямами. Він визначає пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами, а також різновид соціального впливу, соціальної дії, наслідком якої стає потреба т а прагнення відповідати нормам суспільної поведінки.

Соціальний конформізм є одним з дійових факторів адаптації особистості до соціальної системи, у тому числі її адаптації до умов різкої зміни життєвої ситуації, адаптації особистості в умовах різкої зміни соціального і культурного оточення. У боротьбі за виживання він є специфічним регулятором процесу соціальної адаптації до нових умов соціокультурного середовища, що дозволяє особистості змінюватися конгруентно змінам цього середовища, і також одна з його функцій - визволення від самотності та відчуження.

Ідеться про певний вид взаємовідносин індивіда як з макро-, так і мікро- середовищем у якості різноманітних соціальних інститутів. Конформна поведінка характеризується прийняттям запропонованих норм мислення, поведінки, орієнтування індивіда на включення у життєдіяльність соціальних спільнот навіть в ущерб власним інтересам. Загроза втрати соціального, а потім й особистісного статусу, загроза сповзання „вниз” викликає тривожність, залежність від пануючих стереотипів, норм і цінностей, зниження емоційного потенціалу тощо.

Список використаної літератури

1. Абельс X. Интеракция, идентификация, презентация (введение в интерпретативную социологию). - СПб, 1999. - С. 101-137.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1994. - С. 240-251.

3. Аронсон З., Уилсон Т., Зйкерт Р. Социальная психология. Психологические закони поведения человека в социуме. - СПб., 2002.- С. 361-391.

4. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психология личности: Учебн. пос. - М.: Аспект-Пресс, 2001. - 301 с.

5. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Соціальна робота: Навчальний посібник. -- К., 1997.

6. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. - К., 1995. - С. 234-266.

7. Майерс Д. Социальная психология. - СПб: Питер, 1998.- 688 с.

8. Москаленко В.В. Социализация личности. - К.: Вища школа, 1986. - 200 с.

9. Ольшанський Д.В. Психология масс. - СПб: Питер, 2001. - 368 с.

10. Пайнс 3., Маслач К. Практикум по социальной психологии. - СПб: Из-во Питер, 2000.

11. Реан А.А. Социализация личности// Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб., 2000. - С. 360-365.

12. Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід. - К., 2000. -150 с.

13. Шибутани Т. Социальная психология. - Ростов на Дону, 1998. - С. 396-508.

14. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. - Питер, 2001.- 448 с.

Размещено на Allbest.ru