Вивчення характеру в психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність і суспільна зумовленість характеру

Сутність. Індивідуальна своєрідність особистості проявляється не тільки в особливостях перебігу психічних процесів (глибока спостережливість, добра пам'ять, багата уява) і рисах темпераменту, а й у її ставленні до інших людей, праці та ін., тобто в особливостях її характеру. За всієї своєї важливості особливості темпераменту не розкривають того, чим керується людина у своїх діях і вчинках, як ставиться до своїх обов'язків, інших людей і до себе. Але ці риси характеризують її як особистість. їх охоплює поняття «характер». Термін «характер» грецького походження і в перекладі означає «риса», «ознака», «особливість». У наукове і побутове використання його вперше ввів давньогрецький учений, філософ і друг АрістотеляТеофраст (IV-III ст. до н. є.). До нього для позначення діяльного чи практичного аспекту особистості використовували термін «етос». Із самого початку слово «характер» означало сукупність різних ознак (частіше морального плану), які відрізняють одну людину від іншої. Охарактеризувати людину означало виявити суттєві ознаки, які виокремлюють її серед інших людей. Поступово зміст його змінювався. У це поняття стали включати не всі істотні ознаки, а тільки такі, які позначають властивий певній людині спосіб поведінки і взаємодії з іншими людьми. У значенні прикметної ознаки слово «характер» використовують і донині в технічних, природничих і гуманітарних науках. У цьому розумінні говорять «характер сплавів різних металів», «характер зварювання», «характер погоди», «характер хвороби» та ін. Коли йдеться про характер людини, то мають на увазі такі її риси, як сумлінність чи несумлінність у роботі, чуйне чи байдуже ставлення до людей, привітність, скромність, егоїзм, сміливість, охайність, бережливість. Разом із тим у характері конкретної людини відображаються суспільно-історичні умови, в яких вона живе, і спрямованість її виховання, оскільки і те, й інше визначають певні риси характеру особистості.

Характер (гр. спагакіег - прикметна риса, ознака) - складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в ті поведінці. Характер є основою особистості. Від його особливостей значно залежать стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи й невдачі. Позитивні характерологічні риси допомагають долати серйозні труднощі при досягненні поставлених цілей. Люди з такими рисами доброзичливо ставляться до інших людей, установлюють дружні стосунки, успішно співробітничають, стимулюють діяльність колективу, роблять її цікавою і повнокровною. І навпаки, людина з важким характером - похмура, озлоблена, заважає жити всьому колективу, створює атмосферу напруженості, нервозності, є джерелом постійних конфліктів. Відносини між людьми встановлюються і розвиваються в суспільстві. При цьому в межах кожного етносу формується так званий типовий характер, що охоплює найтиповіші риси. Типові риси етносу по-різному виявляють себе залежно від інтересів, здібностей, почуттів, мотивів людини, тобто тих внутрішніх умов, через які переломлюються зовнішні впливи, що й зумовлює індивідуальність людини та неповторність її характеру. Виявляється характер людини в її діях та вчинках і накладає на них певний відбиток. Від нього залежить поведінка людини за різних обставин: рішучість у прийнятті рішень, наполегливість у досягненні поставленої мети, винахідливість при уникненні небезпеки тощо.

Характер і темперамент. Ці дві індивідуально-психологічні особливості людини тісно пов'язані між собою. Деякі вчені стверджують, що темперамент є динамічним аспектом чи навіть основою характеру. Проти такої думки рішуче виступив В. Мерлін, який стверджував, що включати темперамент у характер не слід, тим більше ототожнювати ці дві психологічні категорії. Він зазначав, що властивості темпераменту, характеризуючи особливості динаміки окремих психічних процесів, мають відноснупостійність, перебувають у строго закономірному співвідношенні як тип і одночасно зумовлені загальним типом нервової системи. Точніше було б вести мову про взаємозв'язок між темпераментом та характером і їх взаємовплив, що може набувати різної форми. В одних випадках наявне якісне перетворення темпераменту під впливом характеру, в інших - характер може перебувати під впливом темпераменту. Спостереження над людьми показують, що такі риси, як рішучість і сміливість, скоріше можна виявити у сангвініків і холериків, ніж у флегматиків. Навпаки, обережність і витримка більше властиві флегматику, ніж сангвініку. Але ці зв'язки не є закономірними, і на них не слід орієнтуватися в пізнанні людського характеру. Не можна заперечувати, що темперамент впливає на деякі риси характеру, надаючи їм своєрідного вираження. Але якщо темперамент може впливати на форму вияву характеру, то характер значно більше і глибше впливає на темперамент, на підпорядкування емоційної збудливості змістовому аспекту особистості, її спрямованості і волі. Способи формування характеру залежать від особливостей темпераменту. За однакових умов у холерика легше виробити рішучість і сміливість, ніж у флегматика чи меланхоліка, а у флегматика легше виховати витримку, ніж у холерика.

2. Структура характеру

характер індивідуальний риса людина

Повсякденне життя засвідчує надзвичайно велику складність і багатогранність характеру. Вчені, які його досліджують, нарахували у людини більше 1500 різних рис характеру. Проте ці риси не ізольовані одна від одної, а взаємопов'язані й утворюють цілісну структуру. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між окремими його рисами. Так, скромність і сором'язливість, як правило, поєднуються з тактовністю і поступливістю, а зарозумілість та пихатість - із недоброзичливим, неуважним і зверхнім ставленням до людей. Такі системи взаємопов'язаних властивостей називають симптомокомплексами. Виокремити структуру характеру означає виявити його основні компоненти в їх взаємовідношеннях та взаємодії. Б. Теплов запропонував виділяти в структурі характеру чотири симптомокомплекси, які виражають ставлення особистості:

— до суспільства, колективі/, окремих людей: товариськість, колективізм, ввічливість, чуйність, тактовність, доброзичливість, щирість, повага, замкнутість, безтактність, грубість, жорстокість, брехливість, безцеремонність та ін.;

— до себе: самокритичність, самоповага, вимогливість, суворість, зарозумілість, гордість, хвастливість та ін.;

— до праці: працездатність, працьовитість, старанність, сумлінність, упертість, лінь, безвідповідальність та ін.;

— до речей: акуратність, бережливість, неохайність, недбайливість та ін.

Структура характеру визначається не тільки взаємозв'язком окремих властивостей, а й властивостями, притаманними характеру загалом. Таких структурних властивостей характеру виділяють чотири:

1) ступінь їх глибини. Глибшими є ті властивості, які зумовлюються найважливішими, головними ставлення ми особистості і тому пов'язані з широкою системоюінших властивостей. У зв'язку з відмінностями в ступені глибини властивостей характеру не можна звестихарактеристику людини до переліку всіх системокомплексів;

2) активність. Визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам. Одні люди при зустрічі з несприятливими обставинами посилюють свою активність, долають труднощі і досягають мети, інші пасують перед ними. Томурозрізняють людей із сильним і слабким характерами;

3) рівень стійкості (мінливості).

Перша - третя властивості характеру є необхідними умовами пристосувальної діяльності;

4) пластичність. Щоб дії і вчинки людини були доцільними, потрібно зі зміною середовища відповідно змінювати й індивідуально-своєрідні способи дій. Усі властивості характеру є необхідною умовою навчання і виховання. Завдяки пластичності характер можна виховувати іперевиховувати.

Структура характеру не дається від природи, а формується в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Залежно від умов життя можуть розвиватися і по-різному проявлятися різні якості характеру.

3. Типологія характерів

В історії психології є чимало спроб класифікувати різноманітність індивідуальних характерів, звести їх до певної кількості типів. Однак розмаїття рис, що у своїй єдності утворюють характер, щоразу ставало на заваді прагненню виробити універсальну класифікацію. Усі підходидо вирішення цієї проблеми поділяють на чотири групи: конституційні (біологізаторські), соціальні, функціональні, акцентуальні. Найбільшою кількістю робіт представлені біологізаторські та функціональні теорії.

Конституційні (біологізаторські) теорії. У біологізаторських теоріях критерієм класифікації характерів є біотипи, тобто зумовленість характеру біологічними факторами (типом тіла чи фізичною конституцією людини). Так, Е. Кречмер залежно від особливостей тулуба і кінцівок, обличчя, шкіри і стану залоз внутрішньої секреції людини виділив чотири типи фізичної конституції: астенічний, атлетичний, пікнічний і диспластичний. Спостерігаючи деякі випадки відповідності між фізичною конституцією і психічними хворобами, він вважав це закономірним для всіх людей, стверджуючи, що з астенічним і атлетичним типами пов'язаний так званий шизотимічний характер, а люди пікнічного типу мають циклотимічний характер. У зв'язку з тим що до диспластичного типу було віднесено людей, які не мали ознак перших трьох, тип їх характеру Е. Кречмер не визначив. Ця теорія не одержала належного експериментального підтвердження. Близькою до кречмерівської є типологія В. Шелдона, в основу якої було покладено типи фізичної конституції: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Відповідно Шелдон виділив три типи темпераментів, по суті - характерів. Люди ендоморфного темперамент: вони люблять поїсти, багато відпочивати, є товариськими, добродушними, милосердними. Представники мезоморфного типу мають соматичний темперамент. Вони завжди активні, енергійні, сміливі, полюбляють командувати, схильні до любовних захоплень тощо. Індивід ектоморфної конституції наділений церебротонічним темпераментом. Він несміливий, загальмований, тривожний, образливий, замкнутий. Отже, за Кречмером і Шелдоном, характер людини фатально зумовлений будовою її тіла.

Соціальні теорії. Не більш достовірними за біологізаторські були соціальні теорії В. Дільтея, Е. Шпрангерата ін., які вважали, ніби існують вічні й незмінні, незалежні від суспільних умов типи ідеологічної спрямованості людей. При цьому під ідеологічною спрямованістю малися на увазі не ідеології різних класів, а ставлення до науки, мистецтва, суспільства, економіки, до всього того, що становить «вічні цінності» життя, незалежні від економічного і суспільного устрою. Е. Шпрангер у своїй книзі «Життєві форми» намагався все багатство характерів звести до шести «ідеальних типів»: теоретичного, економічного, естетичного, релігійного, соціального і політичного. Кожен із них розглядав дуже суб'єктивно. Така типологія є надуманою, штучною. Вона відриває духовне життя людини від суспільних відносин, на яких воно ґрунтується. Світогляд як стрижень спрямованості відіграє суттєву роль у характері людини, але не можна всупереч законам суспільного розвитку розглядати типи характерів як надбудову над світоглядом.

Функціональні теорії. У функціональних типологіях типи характерів зведено до переважання певної психічної функції чи комбінації декількох функцій у людини. Так, Т. Рібо в основу типології поклав почуття і актив ність. Невід'ємними рисами характеру він вважав внутрішню єдність і стійкість, а тому зі своєї класифікації виключив аморфних і нестійких за характером людей як невизначених. Т. Рібовиділив три основних типи характеру (чуттєвий, активний та апатичний) і три додаткових (апатично-активний, апатично-чуттєвий і помірний), а також виокремив часткові характери (всупереч повним), які відрізняються переважанням тільки однієї часткової риси, наприклад скупості. Така типологія є антиінтелектуальною, бо не враховує інтелект як одну з найважливіших якостей особистості. Однак її перевагою є наголошування на ролі емоційно-вольових компонентів.

Акцентуальні теорії. Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинута неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний вимір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру. Акцентуація характеру - граничний варіант норми, наслідок посилення окремих його рис. При цьому в людини з'являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуацій не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій. Єдиної класифікації типів акцентуацій поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926-1996) та ін.) називає різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій. Представникам екстравертного типу властиві постійна спрямованість на діяльність і спілкування, велика балакучість, хвалькуватість, непостійність у захопленнях та інтересах, висока емоційна збудливість, яка виникає внаслідок зовнішніх впливів, конфортність у поведінці. Інтровертний тип зосереджений на своєму внутрішньому світі. Зовнішній світ для його представників має другорядне значення. Вони замкнуті, повільно і важко адаптуються до нових обставин, високотривожні, невпевнені в собі, малокомунікабельні. Індивіди, що належать до некерованого типу, дуже імпульсивні в діях і вчинках. У спілкуванні завжди намагаються нав'язати свою думку. Нетерплячі до заперечень і схильні до конфліктної поведінки. Неврастенічний тип найчастіше зустрічається серед дітей підліткового віку. їм властиві підвищена дратівливість і легка втомлюваність, висока недовірливість і погане самопочуття. Вони емоційно нестійкі, схильні до афективних реакцій. Сензитивний тип теж в основному зустрічається серед підлітків. Таким дітям властиві велика сором'язливість, лякливість, емоційна нестійкість, невпевненість, висока самокритичність. Вони важко пристосовуються до нового середовища і нових людей. Замкнуті, уникають великих компаній, не беруть участі в ризикованих розвагах ровесників. Людям демонстративного типу властиве прагнення за будь-яку ціну виділитися серед інших, викликати захоплення чи співчуття, бути в центрі уваги. У них спостерігаються високий егоцентризм, позерство, видавання бажаного за дійсне.

У представників нестійкого типу слабко розвинуті вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив інших. Мають підвищений потяг до розваг, різних компаній, ліниві, схильні до бездіяльності. У житті не ставлять віддалених цілей. Намагаються уникати труднощів. Інколи у них є потяг до пияцтва і вживання наркотиків. Знаючи тип акцентуації, потрібно так вибудовувати власну діяльність і стосунки з іншими людьми, щоб уникати критичних ситуацій, які можуть провокувати небажану поведінку.

Останнім часом набуває все більшої популярності типологія, запропонована швейцарським психологом К.-Г. Юнгом у праці «Психологічні типи». її основи заклали ще А. Біне, В. Джеме і австрійський юрист, один із основоположників судової медицини Ганс Гросс (1847-1915). Юнг виокремив два основних психологічих типи. Перший, екстравертний тип, характеризується своєю спрямованістю на об'єкт, а другий, інтровертний, - на суб'єкта, на внутрішній світ. Кожен із них, у свою чергу, залежно від домінування певної пізнавальної функції поділяють на мислєннєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний. У екстравертів мисленнєвого типу сукупність життєвих проявів залежить від їх інтелектуальних висновків, але будь-яке судження вони організовують за зовнішніми критеріями (освіта, традиції). Мислителі-екстраверти часто стають державними діячами, адвокатами, академіками тощо. У екстравертів емоційного типу почуття узгоджуються із загальноприйнятими критеріями, переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей. Людина такого типу завжди буде оцінювати щось не за власними критеріями, а тому що «так вважають інші». Екстраверта сенсорного типу завжди притягують об'єкти, які викликають сильні відчуття. Вони спрямовані на конкретне насолодження реальним життям. Серед них можна зустріти бізнесменів, атлетів. Екстравертам інтуїтивного типу властиво сприймати в зовнішньому світі те, що відбувається «за кулісами подій». У них недостатньо здібностей для міркування, і вони рідко самі доводять справу до завершення. Інтровертний мислєннєвий тип схильний до теоретизування. Однак його розумова діяльність мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, а має власні критерії. Впертий, неподатливий до зовнішніх впливів, але дуже довірливий і нерідко безпорадний у особистих проблемах.Інтровертний емоційний тип керується всюди своїми переживаннями, не враховуючи наявних фактів. За будь-яких умов намагається бути малопомітним. Люди такого типу ухиляються від різних розваг, шумних компаній, вечірок, зборів, завжди мовчазні й малодоступні.

Інтровертний сенсорний тип свої дії та вчинки вибудовує залежно від того, що бачить і чує, а не від логічних міркувань. У людей такого типу виникають глибокі внутрішні враження, але зовнішня реакція на них є запітнілою.

Інтровертний інтуїтивний типмає інтуїтивну здатність проникати в майбутнє, але його інтуїція звернена на суб'єктивний психічний світ. Часто перебуває у сфері безплідних фантазій.

Усе розмаїття людських характерів важко охопити детальною типологією. І все-таки ознайомлення з типологією характерів дає змогу глибше пізнати себе, оцінити свої сильні й слабкі риси, у процесі цілеспрямованої роботи над собою долати помічені недоліки. Адже характер - це продукт тривалого і наполегливого самовиховання.

Отже, на відміну від вродженого темпераменту, характер є життєвим утворенням. Його властивості зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під впливом виховання і самовиховання.

Використана література

1. Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. - К., 1999.

2. КречмерЭ. Строение тела и характер. - М., 1995.

3. Левитов Н.Д. Психология характера. - М., 1969.

4. М'ясоїд П.К. Загальна психологія. - К., 1998.

5. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М., 1986.

6. Юнг К.Г. Психологические типы. - СПб., 1995.

Размещено на Allbest.ru