Особливості гендерної психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психоаналіз (від греч. Psyche - душа й analysis - рішення) - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З. Фрейдом для діагностики й лікування істерії. Потім він був перероблений Фрейдом у психологічну доктрину, спрямовану на вивчення прихованих зв'язків і основ людського душевного життя. Ця доктрина будується на припущенні, що відомий комплекс патологічних уявлень, особливо сексуальних, «витісняється» зі сфери свідомості й діє вже зі сфери несвідомого (яке мислиться як сфера панування сексуальних прагнень) і під усякими масками проникає у свідомість і загрожує духовній єдності Я, включеного в навколишній світ.

Сутність психоаналізу можна схематично розташувати на трьох рівнях:

Ш психоаналіз - як метод психотерапії;

Ш психоаналіз - як метод вивчення психології особистості;

Ш психоаналіз - як система наукових знань про світогляд, психологію, філософію.

Загалом особливості гендерної психології приваблювали багатьох дослідників. Немає жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої і жіночої психології.

Зиґмунд Фрейд та його висновки про проблему відмінностей чоловічої та жіночої психології

У теорії З.Фрейда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені анатомічними відмінностями будови статевої сфери. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) та «заздрість до пенісу» у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за Фрейдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «едипів комплекс» (у дівчаток він еквівалентний «комплексу Електри»), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням «віддалити» одного з них.

Видається, що спочатку, до встановлення різниці між статями за допомогою едипового комплексу, для Фрейда існували тільки хлопці. Але його завжди цікавили терміни «чоловічий» і «жіночий». У до аналітичний період його приваблювала поширена на той час ідея, що сексуальне бажання в суті своїй є «чоловіче» (у вузькому значенні - належить чоловікам), а утримання - «жіноче» (тобто характерне для жінок). Від цієї ідеї він щоправда згодом відмовився.

Коли Фрейд вважав, що справжні відмінності між статями пов'язані зі здатністю розмножуватися, а тому вони з'являються тільки в перехідному віці, то мав на увазі те, що через це вони були найважливішими чинниками у формуванні людського життя. Відмінності існували ще в ранньому дитинстві, не викликаючи на цьому етапі особливої зацікавленості Фрейда, не маючи пояснення і розв'язання. Очевидно, що тут він залишається надто прив'язаним до функціонального біологічного розвитку. Фрейд зауважив, що в дівчини з'являться почуття сорому, відрази, жалю зі значно меншою протидією ніж у хлопця, вона готова стримувати свою сексуальність, і часом її сексуальність набуває пасивної форми. Якщо лібідо як таке не є виключно прерогативою чоловіків, то було б справедливо, за Фрейдом, від раннього періоду сексуальної активності як хлопчиків, так і дівчаток, називати його «чоловічим», між іншим наголошуючи на тому, що воно діє однаково для обох статей. Зрозуміло, що згодом Фрейд відчув збентеженість, потрапивши в ситуацію, коли, використавши поняття - чоловічий і жіночий, він тим самим кинув виклик точній науковій утилітарності, проте він це мусив зробити.

Фрейд писав: «Необхідно усвідомити, що поняття «чоловічий» і «жіночий», значення яких видається таким зрозумілим пересічній людині, є найбільш заплутаними науковими термінами. Можна виділити принаймні три їхні значення. «Чоловічий» і «жіночий» можуть асоціюватися з поняттями активності і пасивності, інколи - із їхнім біологічним значенням, а також вони вживаються в соціологічному сенсі. Перше з цих трьох значень важливе й адекватне для розв'язання завдань психоаналізу. Коли, наприклад, лібідо описують як «чоловіче», то це слово означає, що інстинкт завжди активний, навіть тоді, коли перед ним поставлено пасивну мету. Друге, або біологічне, значення «чоловічого» і «жіночого» визначити найлегше. Тут «чоловіче» і «жіноче» характеризуються наявністю сперматозоїда чи відповідно яйцеклітини, а також похідними від них функціями. Активність і супровідні явища (сильніший розвиток мускулатури, агресивність, більша інтенсивність лібідо), зазвичай, пов'язані з біологічним розумінням чоловічості; але це необов'язково, оскільки існують такі види тварин, у яких ці властивості навпаки властиві жінкам. Третє, або соціологічне, значення можна визначити, спостерігаючи за наявними індивідами чоловічої і жіночої статі. Таке спостереження засвідчує, що в людській істоті чоловічість або жіночість у чистому вигляді не існує ні у психологічному, ні в біологічному значенні. Навпаки, кожен індивід демонструє суміш характерологічних рис як статі, до якої він належить особисто, так і протилежної. Він виявляє єдність активності і пасивності, незважаючи на те, чи збігаються ці характерологічні риси з біологічними. Фрейд звернувся до поняття бісексуальності, намагаючись прорватися крізь обмеження, накладені поняттями «чоловічість» і «жіночість», щоб виявити їхнє психологічне значення або встановити їхню безглуздість. Він стверджує, що усім людям притаманна бісексуальність, але що цікаво, у жінок вона виявлена у значно більшій мірі.

Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фрейда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і статева ідентичність розвивається значною мірою не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму. У своїй теорії статі З.Фрейд стверджував нездатність жінок до творчого мислення, творчих видів діяльності, їхню слабкість впливу на розвиток соціокультури порівняно до чоловіків. Під впливом філософських установок (Платон, Кант, Шопенгауер, Ніцше, Вайнінґер та ін.) щодо природи жіночої та чоловічої статі, Фрейд розглядав природу жінки як незмінну. Психоаналіз не зауважував можливих змін гендерного суб'єктивного світу в часі, його трансформації під впливом соціокультурних та історичних обставин. Сучасні дослідники розкрили усі парадокси та суперечності психоаналітичного міркування про жіночу стать, які подібно до легенд епохально передавалися з одного «великого наративу» до іншого.

Аналітична психологія Юнга та його погляд на проблему статі

У цій теорії жіночність і мужність розглядаються як сукупність якостей, притаманних як чоловікам, так і жінкам. Чоловічі риси («тіні») жіночої психіки Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси у психіці чоловіка - Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуалізації, тобто розширення свідомої частини особистісної психіки, збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуалізації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі очевидні, адже чоловік, ідентифікуючись зі своєю маскулінністю, ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

Юнг пише, що у чоловічій свідомості існує колективний образ жінки, за допомогою якого він осягає жіночу природу. Кожна мати і кожна кохана жінка стає втіленням цього вічно присутнього образу, який відповідає глибинній суті людини.

Образ жінки, оскільки він є архетипом колективного несвідомого, може дещо мінятися в різні епохи, але зберігає незмінну характеристику позачасовості: Аніма зазвичай виглядає молодою. Вона мудра, але не надто, вона швидше володіє «прихованим секретом мудрості». Аніма часто пов'язана із землею і водою, несе в собі «хаотичну вимогу життя» і може бути наділена великою владою. Вона також має два аспекти - світлий і темний: вона може відрізнятися чистотою і доброзичливістю, а може бути спокусницею і зрадницею. Інколи Аніма схожа на ельфа або фею, яка відволікає чоловіка від роботи удома, або сирену античності, русалку чи німфу, що затягує його в свою стихію води, щоб він назавжди полюбив її або потонув. Аніма непостійна як жінка, в образ якої вона втілюється, і для її опису Юнг зазвичай звертається до міфологічного підходу, який «просліджує життєвий процес душі набагато акуратніше, ніж абстрактна наукова формула».

Анімус жінки проявляє в ній, перш за все, її чоловічі риси. В цілому, подібно до Аніми чоловіка, це поняття включає три різнорівневі компоненти: колективний образ чоловіка, індивідуальні уявлення людини про чоловічі якості і чоловічий принцип, прихований усередині жінки. Якщо Аніма приносить неусвідомлені хвилі настрою, Анімус - несвідому переконаність, заставляючи наполягати на сприйнятих твердженнях і загальноприйнятих думках замість їх дійсного усвідомлення.

Так як мати є першим носієм образу Аніми, так батько та безліч інших чоловічих фігур втілюють у собі образ Анімуса. Анімус може втілювати будь-яка чоловіча фігура, від найпримітивнішої до дуже духовної, уві сні він може з'явитися і як хлопчик, і навіть просто як голос. Також він персоніфікується як група чоловіків, що менш характерно для Аніми, яка частіше втілюється однією. Анімус подібний до зборів прабатьків або гідних людей, які прорікають незаперечні «розумні» думки. При найближчому розгляді ці думки виявляються широко поширеними висловами або думками, більш менш несвідомо засвоєними з дитинства і спресованими в догму істини і справедливості.

психоаналіз істерія фрейд юнг

Карен Хорні та її критика психоаналізу Фрейда

Карен Хорні була ученицею Фрейда і тим не менш вона дозволила собі різко критикувати його теорію і висунула власні революційні припущення. Вона зазначила, що погляди на жінку походять з чоловічого нарцисизму. Вона заперечує теорію Фрейда, що «заздрість до пеніса» відіграє головну роль у розвитку жінки і більше того стверджує, що чоловікам притаманна «заздрість до матки», через те, що вони не можуть народжувати дітей.

Загалом, її першою роботою була стаття «Втеча від жіночності», має характерний підзаголовок: «Комплекс маскулінності у жінки очима чоловіків і жінок». Крім того, вона активно залучала соціальний контекст розвитку жінки, відзначаючи «недооцінку дискримінації (жінки) в психоаналітичній літературі». До заслуг Хорні відноситься і те, що вона розширила уявлення про найбільш часті відхилення жіночої психіки від норми, що виявляються в комплексах кастрації, маскулінності, фригідності, передменструальній напрузі.

Хорні, на відміну від інших психоаналітиків, розглядала потяг до материнства не лише як наслідок бажання мати пеніс, але і вважала його первинним інстинктом. Ця несподівано радикальна точка зору все-таки знайшла своїх прибічники в сучасному психоаналізі.

Вивчаючи проблему жіночого мазохізму, вона в першу чергу досліджувала культурні чинники, що беруть безпосередню участь в його породженні. Серед них вона виділяла, наприклад, неможливість для жінки відкрито виражати свої почуття і сексуальність; обмеження кількості дітей, народження яких приносить жінці позитивні емоції; погляд на жінку як на приземлену істоту, що значно понижує її упевненість в собі; економічну, і, як наслідок, адаптаційну емоційну залежність від чоловіка, а також обмеження діяльності жінки тими сферами, де переважають емоційні зв'язки. Крім того, вона визначає не анатомічні, а анатомо-психологічні чинники, що сприяють жіночому мазохізму. До їх числа входять, наприклад, наступні: велика фізична сила чоловіків (що є, як підкреслює Хорні, набутою ознакою), а також можливість зґвалтування, що провокує появу у жінки відповідної емоційної установки і мазохістських фантазій; хворобливість і кровавость процесів менструації, дітородіння, дефлорації; асиметрія участі в статевому акті («у жінку проникають») - все це дає можливість тлумачення своєї ролі як мазохістською, а чоловічої - як садистської. Висновок, який робить Хорні, відрізняється від висновків багато інших психоаналітиків.

В результаті в роботах феміністок вона згадується як одна з тих, хто «запропонував єдину, або «унітарну» теорію розвитку людини замість дуалістичної теорії розвитку чоловіка і жінки», і при цьому «розглядав кожну людину як унікальну індивідуальність».

Очевидно, що психоаналітичні погляди на вивчення статі не обмежуються лише радикальними висновками З. Фрейда. Великі психоаналітики зробили значний внесок у розвиток гендерної психології і пролили світло на деякі важливі питання, які до них були татуйовані. Проте, не варто опиратись лише на психоаналітичне підґрунтя у процесі вивчення гендерної психології, адже існує ще чимало цікавих, ґрунтовних теорій, які зі своєї точки зору описують проблему статі у психології.

Список використаної літератури

1. Бендас Т.В. Гендерная психология: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2006. - 9-33 с.

2. Браун Дж. Психология Фрейда и постфрейдисты. М.: REFL-book; Киев: Ваклер, 1997 - 297-304 с.

3. Гапон Н. П. Соціальна психологія: Навчальний посібник. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. - 113-116 с.

4. Мітчел Д. Психоаналіз і фемінізм: Радикальна переоцінка психоаналізу Фройда/Перекл. з англ.. І. Добропас і Т. Шмігер - Львів: Астролябія, 2004 - 78-87 с.

5. Юнг К.Г. Очерки по психологии безсознательного. 2-е изд. - М.: Когито-центр, 2008. - 107-133, 147-161 с.

6. www.wikipedia.ru

Размещено на Allbest.ru