Кризи розвитку дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота № 1

з дисципліни: загальна психологія

Кризи розвитку дитини

Виконала студентка 2 курсу

Ігнат'єва Євгенія Юріївна

ЦЗДН м. Лубни 2010 р.

План

Вступ

1. Кризи підліткового періоду

2. Виховання дитини у кризовий період

Висновок

Використана література

Вступ

Одна з головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку - зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими.

"Ми і дорослі" - постійна тема підліткової і юнацької рефлексії. Звичайно, вікове "Ми" існують і в дитини. Але дитина приймає розходження двох світів - дитячого і дорослого - і те, що відносини між ними нерівноправні, як щось безперечне, саме собою що розуміється. Підлітки знаходяться десь "посередині", і це проміжне положення визначає багато властивостей їхньої психології, включаючи і самосвідомість.

Французькі психологи (Б. Заззо, 1969) запитували дітей від 5 до 14 років, чи вважають вони себе "маленькими", "великими" чи "середніми" (не по росту, а за віком); при цьому з'ясувалася еволюція самих еталонів "росту". Дошкільники часто порівнюють себе з молодшими і тому стверджують, що вони "великі". Шкільний вік дає дитині готовий кількісний еталон порівняння - перехід із класу в клас; більшість дітей вважають себе "середніми", з відхиленнями переважно убік "великого". З 11 до 12 років точка відліку змінюється; її еталоном усі частіше ставати дорослий, "рости" - значить ставати дорослим.

Радянські психологи, починаючи з Л.С. Виготського, одностайно вважають головним новотвором підліткового віку почуття дорослості. Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому, у відмінності від дитини, вона вже не вважає таке положення нормальним і прагнути його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому підтверджений і виправданий.

Однієї з найважливіших потреб перехідного віку ставати потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших узагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція (не змішувати з відносинами між поколіннями!) у відносинах старшокласників з найбільш значимими для них конкретними дорослими, котрі є не тільки старшими за віком, але і повноважними представниками суспільства дорослих у цілому, - батьками і вчителями?

З факторів соціалізації, розглянутих по окремості, найважливішим і впливової була і залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства, вплив якого дитина випробує раніш усього, коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень і рівень утворення батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає уся внутрішньосімейна атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючи в структурі особистості. Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поводження підлітків і юнаком, що не залежав би від їхніх сімейних умов у чи сьогоденні минулому.

Правда, змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і тривалість його навчання залежали головним чином від матеріального рівня родини, то тепер цей фактор менш впливовий.

За даними ленінградського соціолога Е.К. Васильєвої (1975), у батьків з вищою освітою частка дітей з високою успішністю (середній бал вище 4 за п'ятибальною системою) утроє вище, ніж у групі родин з освітою батьків нижче семи класів. Ця залежність зберігається навіть у старших класах, коли діти мають навички самостійної роботи і не потребують безпосередньої допомоги батьків.

Крім освітнього рівня батьків, сильно впливає на долю підлітків і юнаків склад родини і характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови породжують, у більшості випадків, так званих важких підлітків.

Значний вплив на особистість підлітка робить стиль його взаємин з родителями, що лише частково обумовлений їх соціальним станом.

1. Кризи підліткового періоду

У цей період завершується дитинство, починається перехід до дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, стикаються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. Для перехідного віку характерна невідповідність між новими потребами “напівдитини, напівдорослої людини” і застарілим згори донизу ставленням до неї оточуючих. У цей час виникає криза, що виявляється у різному протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармонії, потягу до самостійності.

У підлітковому віці провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками, які мають певні якості особистості. Спілкування знову, як і в немовляти, стає провідною діяльністю, замінюючи в цьому плані навчальну діяльність.

Основним чинником ставлення особистості є спілкування. Тому дорослі мають приділяти спілкуванню з підлітками велику увагу.

Центральним психічним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості. В підлітковому віці підліток протиставляє себе дорослим виявляючи при цьому "максималізм самостійності", Це суб'єктивно приводить його до відмежування від навколишнього світу, усвідомлення себе, відкриття власного "Я" і як наслідок до зацікавленості власним внутрішнім життям та внутрішнім світом інших людей.

Інтенсивно формується власна особистість. Підліток стає суб'єктом саморозвитку здійснює цілеспрямований процес самовдосконалення на основі обраного ідеалу, який може бути завищеним і нереалістичним але він надає саморозвитку, самоорганізації особистості, значного поштовху в "саморусі". Зміни в особистості підлітка є такими помітними і значущими, що свідчить про друге народження особистості. У перехідний вік відбувається перетворення особистості підлітка на зрілу особистість.

Підлітковий вік, або середній шкільний вік привертає до себе увагу своїми анатомо-фізіологічними змінами в організмі дитини, особливо пов'язаними зі статевим дозріванням. Ці зміни впливають значною мірою на пізнавальну діяльність та поведінку, впливають на стосунки в колективі.

У підлітків підвищується рівень пізнавальної активності і розумового розвитку, зростає допитливість, виникає прагнення пізнати невідоме, зазирнути в майбутнє. Учні середнього шкільного віку посильно вивчають і виявляють прагнення до самостійності. Але це прагнення за умови неправильного виховання може виявитись у викривлених формах - негативному ставленні до доручень, порад учителів і батьків, невмотивованих вчинках в пори поведінки. Це трапляється, коли підліток не залучається до життя колективу, не виконує суспільне корисної праці, доручень, не бачить і не переживає результатів своєї діяльності, а вчителі і батьки не заохочують до цього, не враховують вікових особливостей його розвитку.

Усі підлітки відчувають потребу мати у колективі гідне місце і це стає провідним мотивом їхньої поведінки. Хлопчики для досягнення мети використовують перевагу у силі, то дівчата - успіхи у навчанні.

Для досягнення якоїсь мети дівчата використовують значно більше впертості, ніж хлопчики. В них є своєрідний "жіночий патріотизм", який їх об'єднує.

Розум і вроду цінують усі підлітки. Хлопчики-п'ятикласники часто небайдужі до своїх однокласниць, але взаємність у цьому віці рідкість.

Дівчатка більш емоційні, виявляють значний інтерес до своєї зовнішності, до якої хлопчикам поки що байдуже. У цей період дівчатка розвиваються швидше, ніж хлопчики.

Підлітковий вік - це найбільш складний та бурхливий період у формуванні особистості дитини, який характеризується глибоким змістом зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Це насамперед пов'язано з фізіологічною перебудовою організму, зміною становища дитини у відносинах з дорослими й ровесниками з високим розвитком пізнавальних процесів. Це досить відповідальний період, оскільки в цей час формуються ціннісні орієнтації, в основному закріплюються риси характеру і форми міжособистісною взаємодією, розвивається рефлексія, яка змінює перебіг і характер відносин з іншими людьми та ставлення до самого себе.

На початку підліткового віку посилюється, проявляється бажання бути схожим на старших, це бажання може бути настільки сильним, що прискорюючи події підліток передчасно відчути себе дорослим.

Це почуття дорослості є суперечним, з одного боку він є дорослим, а в з іншого ні.

Цей розрив підліток долає в основному за рахунок зовнішніх атрибутів дорослості, (зачіска, слідування дорослій людині, манерам, способом проведення дозвілля, засвоєння шкідливих звичок).

Прагнення стати дорослим вимагає і породжує зміну всієї системи стосунків підлітка з дорослими, а також ставлення до самого себе.

Підлітка приваблює все нове, але його інтереси різноманітні і водночас вибіркові. Інтерес до нового збуджує потяг у підлітків до фантастики і пригод.

В підлітковому віці встановлюються ідеали в особистості для молодих підлітків - це конкретні люди, а в старших - це узагальнені образи людей, якості яких імпонують підліткам. Ідеал стає взірцем, для наслідування правил поведінки згідно з якими підліток прагне діяти.

Цей вік характеризується бурхливим періодом емоцій, різними змінами настрою, вони є результатом складних стосунків підлітка з дорослими і ровесниками.

2. Виховання дитини у кризовий період

Виховання, з точки зору психології, можна вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та історично заданих здібностей. Виховання організовує, спрямовує психічний розвиток людини.

Виховна діяльність за своєю суттю має скеровувати, спрямовувати, організовувати індивідуальне становлення людської особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства.

Виховання - цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.

Усебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб'єкта.

Світогляд людини формується в процесі виховання та практичної діяльності. Зміст виховання спрямовано саме на оволодіння загальнолюдськими нормами життєдіяльності.

Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна. Вона вибудувалась з урахуванням таких рис національної ментальності як кордоцентризм, природний демократизм, схильність до інтроверсії. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов'язок, волелюбність і самовідданість у боротьбі за незалежність. Високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання. Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, криза урбанізації, екологічні катастрофи, загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та моралі тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал.

Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та навколишніх. Починаючи з епохи Відродження, коли людину було проголошено цінністю, освіту розглядають як спосіб сприйняття нею культурних норм та включення їх у дальший її розвиток. Освіта стала засобом створення власного образу особистості людини, її неповторної індивідуальності, духовності та творчого начала.

Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світового значення - цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого - призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.

Панування культу придбання та накопичення, духу нерівності і змагальності, відсутність комфортності і захищеності прирікає більшість дітей України на постійний страх, нервовість, депресії викликає навіть психічні захворювання.

Сформувати пристойні ціннісні орієнтації в сучасних умовах досить важко. Сучасна українська система виховання вимагає від школи звільнитися від авторитарних методів виховної роботи. Але ця ідея сприймається педагогами неоднозначно.

Проте, школа повинна виховувати дітей не лише на тих цінностях, які панують у суспільстві, а й на ще не реалізованих ідеалах. Настав час обґрунтувати новий підхід до людини, ставлення до неї як до найвищої цінності. Олюднення стосунків між людьми становлять “золотий фонд” гуманізму. Вони по-справжньому відображають загальну еволюцію соціального життя особистості.

В сферу людських стосунків входить і сума знань, і почуттів, осмислених і відчутих, сприйнятих розумом і серцем.

Гуманні стосунки між людьми фіксують найвищу моральну зрілість особистостей, визначний рубіж їх розвитку. Тому, яким би не був далеким ідеал гуманної особистості - мета її виховання об'єктивно актуальна і закономірна.

Найважливішою особливістю формування гуманних стосунків є те, що їх не можна нав'язати, вони не виникають за безумовної слухняності та підкорення зовнішньо заданим вимогам. Для їх виховання потрібен не зовнішній, а глибинний процес концептуального переосмислення провідних задумів, конструктивних принципів системи дій, засобів реформування всієї шкільної освіти.

Педагогічний процес є частиною глобальної, вселюдської соціально-педагогічної системи, яка виховує нове покоління, від котрих залежатиме доля всієї цивілізації; тому природно виникає необхідність об'єктивно розібратися, що потрібно відкинути, а що зберегти у великій теоретичній спадщині і педагогічному досвіді виховання людяності.

Школі потрібен інструментований педагогічний процес, побудований на тісному зв'язку знань, почуттів, поведінки, пріоритетності підходу до дитини, як суб'єкта виховання.

Характерною рисою такого педагогічного процесу є відсутність будь-якого тиску на дитину і селекції, стресових ситуацій, ніяких конфліктів між учителями і учнями. Замість одноманітності і обов'язковості має бути свобода вибору, демократичний стиль і норми людських стосунків.

Постала нагальна проблема ефективніше використовувати в гуманному вихованні духовні надбання народу. На жаль, бракує наукових та методичних розробок означеної проблеми, що гальмує їх впровадження у практику школи.

Забезпечення досягнення виховної мети - формування гуманних відносин учнів-підлітків - вимагає посилення в навчальних закладах стимулюючих гуманних функцій виховного процесу.

Сучасна педагогічна наука наголошує на тому, що у керуванні виховним процесом слід виходити із глибокої сутності гуманізму і природи самого виховання, його потреб і інтересів як суб'єкта виховної діяльності.

Натомість під керуванням розуміється організація різнобічної пізнавальне-творчої діяльності учнів, встановлення духовної близькості, стосунків взаємної поваги й довір'я між вихователем і вихованцем. Останнє спрямоване на створення умов для творчого самовиявлення особистості, зростання її самосвідомості.

Діяльності педагога притаманні і загальні закономірності, виявлення яких дає можливість застосовувати певні алгоритмічні приписи для розв'язання певного класу гуманних виховних задач і виділити їх типи з тим, щоб можна було діяти з наукових позицій.

Сучасна освіта повинна стати тією галуззю соціокультурної життєдіяльності, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної відповідати за долю цивілізації й культури, захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одними стосунки бувають тривалими, постійними, з іншими - короткочасними або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають також зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.

Проте, вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування спочатку в родинному колі, потім - з ровесниками в дитячому садку, а згодом - з членами учнівського колективу класу, школи.

Особистість дитини - її характер, почуття, мотиви діяльності та поведінки, інтереси, бажання - формується в процесі відносин з оточуючим світом. Так, природне середовище, що повсякчасно справляє певний вплив на дитину, не може проте зрівнятись із значенням для неї взаємин з людьми. Ці стосунки - найголовніші, визначальні. Саме люди виховують у дитини те чи інше ставлення до оточуючого світу ( до природи, речей). Від дорослих вона вчиться любити рослини, тварини, відчувати красу пташиної пісні, милуватися журавлиним ключем в осінньому небі або ж бути байдужою до цього всього.

В процесі спілкування і певних суспільних відносин поступово збагачується досвід людини, відбуваються зміни в її діяльності та поведінці.

Чим старшою стає дитина, тим більше у неї знань, досвіду, тим глибше сприймає і осмислює вона все, що відбувається навколо неї. Десь в період з 10-11 до 14-15 років, який прийнято називати підлітковим віком, з'являються значні й істотні зміни в обставинах життя та у внутрішньому світі дитини. Не випадково цей період називають “перехідним”, навіть “критичним”. У цей час інтенсивно відбувається фізичний, соціальний і моральний розвиток дитини. Помітними стають важливі зрушення в свідомості, почуттях і поведінці.

Життєвий досвід підлітка дає йому можливість значною мірою самостійно і більш критично підходити до аналізу, узагальнення та оцінки фактів, які він спостерігає в житті, усвідомлювати власну діяльність і поведінку. Стосунки між людьми, норми їх поведінки, поняття “справедливість”, “чесність”, посідають чи не найголовніше місце в свідомості дитини-підлітка.

Знання взаємин між членами учнівського колективу дозволяє вчителю зробити процес морального виховання більш ефективним. Моральне виховання дитини в усі періоди її життя є двостороннім процесом, причому і вихователь, і вихованець відіграють в ньому активну роль. Ця визначальна риса виховного процесу особливо виразно виступає при аналізі впливу вчителя на формування гуманних відносин учнів. Психологічні витоки моральних цінностей лежать у людських бажаннях, оскільки вони є справжнім змістом нашого життя, особистим ставленням до всіх явищ світу. Тому моральні цінності завжди є фактом бажання, а їх виховання рівнозначне їх переживанню, Кожна особисто вироблена цінність поза переживанням узагалі неможлива.

Висновок

Щоб покращити життя підлітка, потрібно помітно вплинути, і тоді міцніє його воля. Зростає інтерес до трудової діяльності, змінюються стосунки в колективі, поглиблюються і стають більш стійкими почуття, естетичні смаки. У старшому підлітковому віці інтенсивно формується ідейна спрямованість, світогляд і самосвідомість особистості. Діяльність стає більш спрямованою і соціально вмотивованою.

На мою думку складність виховання підлітків полягає в тому, що дорослі вважають їх дітьми, а вони самі прагнуть бути дорослими. Ось чому невміла опіка і навчання батьків пригнічують підлітка. І він бачить у цьому приниження своєї гідності. І він прагне грубо, різко уникнути опіки. У процесі формування характеру підліток виявляє нестійкість свого психологічного стану: підвищену збудливість, часті швидкі та різкі зміни настрою, форм поведінки.

У даний період формуються моральні почуття, але в поведінці підлітка не завжди поєднуються слова, почуття і діла, тому на це слід звернути велику увагу.

Підлітковий вік і юність для всіх сімей тяжкий час. Границі цих періодів розмиті, умовні, тому діти цього віку називаються то юними то підлітковими. Деякі діти уже досягли статевої зрілості, інші находяться посередині процеси зрілості.

Виникає закон нерівномірного індивідуального розвитку. Так само приходить розумовий і соціальний розвиток. Дитина може бути зовсім дорослою фізично, зате розумове і соціальне відставатиме від ровесників.

І все ж дівчата і хлопці так чи інакше стикаються з однаковими проблемами: взаємовідношення з батьками, ровесниками, учителями, самотність, перша любов, вибір професії, шкідливі звички, зовнішній вигляд, фанатизм і секти, молодіжна мода, музика, незалежність від батьків, проблеми підліткового сексу, кумири, ідеали. І подолати всі ці проблеми підлітки повинні з допомогою батьків, учителів, деколи і психолога, який повинен бути у кожній школі.

Батьки повинні бути великодушні: помагати своїм дітям найти спільну мову з ними. Любити один одного, говорити про це, навчатись виражати свою любов словами. Батьки не повинні заходити в кімнату до дитини без стуку, або в відсутності господаря кімнати. Повинні не рушати особисті речі, не підслуховувати телефонні розмови. Необхідно залишати за підлітком право вибору друзів, одягу, музики. Чесно говоріть, коли ви відчуваєте роздратованість, та не згадуйте старих гріхів, а говоріть про сьогоднішнє положення. Однак при цьому ніколи не тисніть, не наказуйте фізично, не принижуйте. Між батьками і дітьми все повинно бути загальним: і успіх, разом переживати, і сльози, і радість, сміх, разом співпереживати, надіятись, мріяти - все це приводить, до укріплення, з'єднання сімейних стосунків. Нехай підліток буде присутнім при всіх рішеннях сім'ї і буде її рівноправним учасником, нехай висловлює свою думку, мету. І у іншим питаннях що стосуються підлітка, батькам буде легше допомогти.

Діти повинні знати, що кожна людина має якесь задоволення, захоплення, чимось цікавиться і така людина завжди буде інтересувати оточуючих, а якщо в цієї людини є почуття гумору успіх цій людині забезпечений. А от красивим обличчям життя не купиш. Тому зовнішній вигляд не повинен бути на першому місці.

Якщо у дитини з'являються проблеми, або заради співчуття, привертання до себе уваги підліток хоче покінчити життя самогубством, то батьки повинні дати йому відчути, що він потрібен у сім'ї, розказати йому про себе у цьому віці, якщо є проблеми, то сказати, що вони з часом зникнуть.

Якщо у вас в сім'ї важкий підліток, не зловживайте покараннями, а найдіть причину такої поведінки, пам'ятайте, що для вашої дитини потрібен індивідуальний підхід, зацікавте підлітка різними видами діяльності, не тримайте ситуацію під постійним контролем. Розмовляйте, пояснюйте, та не ставте умови, потрібно знайти спільні сторони у підлітка, і правильно їх використовувати, розвивати, давати завдання під силу. В дитину потрібно вірити, мати надію. Велике значення для "важкого" підлітка має значення відчути радість від успіху щастя. Це призводить до самовдосконалення. Говорити з підлітком тактично, уникати різних виразів.

На молодіжний жаргон не слід привертати уваги, тому, що він зникне з часом без сліду. А на нецензурні слова слід звертати увагу.

Якщо дитина звернула увагу на якусь секту, і це її зацікавило, то поговоріть з підлітком. Переконайте, що контакти з такими людьми не принесуть ніяково доброго і корисного. Дійте рішуче, якщо помітили, що підліток пропадає з дому і часто говорить про ідеї сектантів. В цій ситуації повинен бути надмірний контроль.

Підлітки, які надмірно зацікавлені алкоголем, нікотином, наркотиками потребують допомоги, батькам потрібно спостерігати за своїми дітьми і якщо ви помітили зміни характеру, галюцинації, важке дихання, несвідомий стан, збудливість, вам необхідно подати руку допомоги, звернутись до лікаря, застосувати якісь міри.

Конфлікт з учителями. Не сваритись з підлітками, а дізнатись причину конфлікту. Ніколи не обсуджуйте з дитиною недоліків учителя. Ліпше поясніть яка важка це робота. З учителем говоріть без претензій, не ускладнюйте ситуацію. Ніколи не при яких обставинах не читайте щоденника дітей. Не намагайтесь вибрати за дітей їх життєвий шлях, так як вибір, зроблений іншими приводить в майбутньому до розчарування, незадоволення, невезінням.

Підлітки повинні гуляти півтори-дві години. Ліпше скоротити час перегляду телебачення та читання детективу. Після школи необхідно відпочити. І тоді підлітки будуть: спокійнішими, урівноваженими.

У цей кризовий період батьки, вчителі, друзі, рідні повинні допомогти підліткові перебути це самоутвердження в суспільстві.

Використана література

підліток особистість дорослість кризова

1. Абрамова П.С. Возрастная психология. - М., 1997.

2. Аверин В.А. Психология детей й подростков. - СПб: Изд. В. А. Михайлова, 1998.-379с.

3. Ананьев Б.Г. Избраннне психологические труды: В 2-х т. / Под ред. А.А. Бодалева, Б.Ф.Ломова. - М., 1980.

4. Берне Р. Я-концепция и воспитание. - М., 1986.

5. Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання. - К.: ІЗМН, 1998. - 240 с.

6. Битянова Н.Р. Психология личностного роста. М: Международная пед. Академия, 1995. - 64 с.

7. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х Т. - М.: Педагогика, 1979.

8. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. - М., 1968. - 254 с.

Размещено на Allbest