Конфліктний функціоналізм Г. Зіммеля та конфліктність особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Конфліктний функціоналізм Г. Зіммеля

2. Конфліктність особистості

3. Специфіка сімейних конфліктів

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

1. Конфліктний функціоналізм Г. Зіммеля

Г.Зіммеля більшість учених відносить до засновників теоретичної конфліктології. Він, як і К.Маркс, вважав, що конфлікт у суспільстві неминучий і невідворотний. Але якщо Маркс соціальну структуру суспільства подав у вигляді панівних і підлеглих, чи пригноблених, страт (рівнів), і конфлікт, на його думку, виростає у системі "панування-підкорення" та завжди веде до руйнування або соціальних змін, то Зіммель соціальну структуру суспільства подав у вигляді нерозривно взаємозв'язаних процесів асоціації та дисоціації її елементів. Конфлікт є природною складовою цих процесів, а оскільки конфлікт властивий і дисоціації, і асоціації, то він не обов'язково приводить до руйнування системи чи до соціальних змін.

Зіммель відзначає позитивні наслідки конфліктів: збереження і зміцнення соціальної системи як цілісного об'єднання і уніфікація соціального організму.

Як джерела конфлікту Зіммель називає не тільки зіткнення інтересів, але і прояв людьми так званих "інстинктів ворожості". Інстинкт ворожості може посилити гостроту конфлікту. Пом'якшити ж конфлікт можливо завдяки гармонії відносин між людьми та інстинкту любові.

Таким чином, Зіммель виділяє своєрідні чинники, що впливають на характер перебігу конфлікту -- інстинкти любові і ненависті.

Зіммель розглядає конфлікт як мінливу змінну, що проявляє різні ступені інтенсивності або сили. Полюсами шкали інтенсивності є конкуренція і боротьба. Боротьбу Зіммель визначив як безладну безпосередню битву сторін. Конкуренція -- це більш впорядкована взаємна боротьба сторін, що приводить до їх взаємного відособлення.

На відміну від Маркса, який вважав, що конфлікт врешті-решт обов'язково посилюється, набуває революційного характеру і приводить до структурних змін системи, Зіммель зосередився на аналізі менш інтенсивних і гострих конфліктів, які посилюють міцність і інтеграцію соціальної системи. Нодночас, Зіммель висловив декілька значущих для загальної конфліктології думок про гостроту і силу конфлікту. П,і думки пули формалізовані і узагальнені Тернером наступним чином. Конфлікт тим гостріший, чим:

1)більш емоційно група занурююється у конфлікт;

2) краще організовані кожна з груп, втягнутих у конфлікт;

3)вище відносна згуртованість груп, що беруть участь у конфлікті;

4) міцнішою була згода між учасниками до початку конфлікту;

5)менш ізольовані і обмежені конфліктуючі групи у широкій соціальній структурі;

6) більше конфлікт стає самоціллю;

7)більше, за уявленням його учасників, конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей і інтересів.

З розглянутих вище положень виходить, що сильніші емоції, викликані конфліктом, з більшою вірогідністю ведуть до появи насильства. У міжособистісних конфліктах почуття, викликані колишньою близькістю, ворожнечею або ревнощами, посилять гостроту конфлікту. У міжгрупових конфліктах внутрішня згуртованість, гармонійність відносин груп, що беруть участь у конфлікті, з більшою вірогідністю викликає насильство стосовно опозиційної групи.

Ці погляди Зіммеля позначають шляхи зниження гостроти конфлікту за допомогою послаблення емоційних зв'язків, зниження згуртованості членів групи та посилення ізольованості і розрізненості групи.

2. Конфліктність особистості

Особистісним фактором виникнення конфліктів є рівень конфліктності особистості. Коли цей рівень високий, говорять про конфліктну особистість, яка схильна до конфліктних взаємовідносин. Для керівника також корисно знати, які риси вдачі, особливості поведінки людини характерні для конфліктної особи. Узагальнюючи дослідження психологів, можна сказати, що до таких якостей можуть бути віднесені наступні:

неадекватна самооцінка своїх можливостей і здібностей, яка може бути як завищеною, так і заниженою. В тому й іншому випадку вона може суперечити адекватній оцінці оточуючих -- і ґрунт для виникнення конфлікту готовий;

прагнення домінувати будь-що, де це можливо і неможливо;

консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання подолати застарілі традиції;

зайва принциповість і прямолінійність у висловах і думках, прагнення сказати те, що є, на погляд особи, правдою, іншому в очі, незважаючи ні на що;

певний набір емоційних якостей особи: тривожність, агресивність, упертість, дратівливість.

Конфліктологи виділяють декілька форм конфліктної поведінки, які виявляються залежно від індивідуального рівня конфліктності особистості:

активно-конфліктна поведінка (виклик);

пасивно-конфліктна поведінка (відповідь на виклик);

конфліктно-компромісна поведінка;

компромісна поведінка.

Різне поєднання конфліктних якостей у характері конкретної людини обумовлює типи конфліктних особистостей, до яких належать наступні:

демонстративні: прагнуть будь-що перебувати у центрі уваги;

ригідні: надмірна честолюбність, завищена самооцінка, небажання рахуватись з думкою інших;

некеровані: імпульсивність, нестриманість, зухвалість, знижений самоконтроль, агресивна, екстравагантна поведінка;

педантичні: надмірні вимоги до інших, різка критика, тривожність, підозрілість, чутливість до оцінок з боку керівників;

раціоналісти: використовують конфлікт як засіб досягнення своїх цілей;

безвольні: без власних переконань, принципів, діють під впливом інших.

Як вважає М.Пірен, існує значна кількість комбінацій особистісних рис, які утворюють різноманітні типи кон-фліктогенної особистості.

Агресивісти, що постійно чіпляються до оточуючих, висловлюючи їм свої уїдливі зауваження, непомірно дратуються, коли їх ігнорують;

Скаржники, які завжди на когось або на щось скаржаться, але не беруть на себе відповідальності за проблеми;

Мовчуни, які тримають свої міркування при собі і цим ставлять оточуючих у складне становище, бо їм важко здогадатись, про що насправді думають і чого бажають їхні партнери по спілкуванню;

Надто поступливі, які завжди погоджуються з усім і обіцяють підтримку, проте слова в них розходяться з ділом;

Песимісти, які завжди у будь-якій справі передбачають невдачу, на різні пропозиції з легкістю відповідають "ні" і відчувають сильне занепокоєння, з чимось погодившись;

Нерішучі, які бояться помилитись, якомога довше не приймають рішення, що залежить від них, аж поки потреба у ньому не відпадає;

Всезнайки, які своєю начебто обізнаністю вводять в оману оточуючих.

Ю.П. Черненький з'ясував залежність конфліктності вчителів від властивостей їх когнітивного стилю. Найбільш конфліктними виявились педагоги, для когнітивного стилю яких одночасно притаманні ознаки поленезалежності, імпульсивності, когнітивної простоти.

3. Специфіка сімейних конфліктів

Сімейні конфлікти є однією з найпоширеніших форм конфліктів. За оцінками фахівців, у 80-85 % сімей відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки з різних приводів.

Сімейні конфлікти -- це протиборство між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно направлених мотивів і поглядів.

Сімейні конфлікти мають свої особливості, врахування яких необхідне при попередженні і подоланні таких конфліктів.

1. Перш за все, сімейні конфлікти відрізняються особливим предметом, специфіка якого обумовлена унікальністю сімейних відносин. Найважливішою особливістю сімейних відносин є те, що їх основний зміст складають як міжосо-

бистісні стосунки (любов, кровна спорідненість), так і правові й етичні зобов'язання, обумовлені реалізацією функцій сім'ї: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної.

2. Сімейні конфлікти відрізняються своїми причинами.

Найважливішими з них є:

обмеження свободи активності, дій, самовираження членів сім'ї;

ненормативна поведінка одного або декількох членів сім'ї (алкоголізм, наркоманія і т. д.);

наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреби одного з членів сім'ї (з його точки зору);

авторитарний, жорсткий тип взаємостосунків, що склалися в сім'ї;

наявність важковирішуваних матеріальних проблем;

авторитарне втручання родичів у подружні відносини;

* сексуальна дисгармонія партнерів у шлюбі й ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні чинники мікро- і макросередовища. До чинників мікросередовища слід віднести: погіршення матеріального положення сім'ї, надмірну зайнятість одного або обох на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя або інших членів сім'ї; тривала відсутність житла; відсутність можливості влаштувати дітей до дитячої установи й ін.

3. Особливості сімейних конфліктів виявляються в їх динаміці, а також у формах протікання. Динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (ви никнення конфліктної ситуації, усвідомлення конфліктної ситуації, відкрите протиборство, розвиток відкритого протиборства, вирішення конфлікту й емоційне переживання конфлікту). Але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства (докори, образи, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т. п.), а також і способами їх подолання (примирення, досягнення згоди, полагодження відносин на основі взаємних поступок, розлучення й ін.).

4. Істотною особливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати важкі соціальні наслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто призводять до різних захворювань членів сім'ї. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають для дітей.

Класифікація сімейних конфліктів

Висновок

Основним поняттями конфліктології є людина, індивід, малі групи, етноси, нації, держави, військо, сім'я, політичні інтереси, економічні інтереси, фінансові відносини, сімейні взаємини, міждержавні інтереси, проблемні ситуації різного типу, національна безпека, творча особистість, проблемні ситуації в процесі навчання, виховання, життя тощо. Словом, усе, що свідчить про розвиток, дію чи смерть, -- проблемне і конфліктне. Тому можемо стверджувати, що все наше життя та людські відносини пов'язані з розв'язанням певних проблем.

Конфліктологія як наука спрямована на вивчення складних проблем духовно-психологічного розвитку народів, індивідів, функціонування в рамках загальноприйнятих у суспільстві норм, принципів, законів.

Осмислюючи поняття та категорії цієї науки в наш час, ми тим самим осмислюємо функціональну роль її на перспективу.

Оскільки конфлікти відбуваються в усіх сферах життєдіяльності людини, індивіда, особистості, груп людей, то й конфліктологія має зв'язок з багатьма науками. Скажімо, з гуманітарно-політичними й техніко-природничими циклами наук.

Зв'язок конфліктології з циклом юридично-правових наук полягає в тому, що ці науки утверджують принципи і норми, права й обов'язки, в рамках яких повинна перебувати людина, малі та великі суспільні групи, бо порушення цих норм і прав призведе до конфліктних ситуацій, а вони, у свою чергу, до конфліктів; водночас, саме ці науки створюють межі, які не можна переходити, або дають обґрунтування певних меж у процесі вивчення й запобігання конфліктам в усіх сферах життєдіяльності людей через правове поле.

Зв'язок конфліктології з циклом математичних наук полягає в тому, що, з одного боку, математичне моделювання дає успішні прогнози для запобігання та вирішення конфліктів; з іншого боку -- у період дослідження конфліктів використовуються математичні методи розрахунків, аналізу, що допомагає дослідникам виводити закономірності.

Зв'язок конфліктології з циклом історичних наук надає конфлікте логові матеріал для аналізу політичних, соціальних, воєнних та інших типів конфліктів. Історичний досвід навчає уникати конфліктів, бо вони завдають величезних втрат суспільству. Разом з тим історія своїм досвідом навчає політиків уміло враховувати негативні моменти минулого, щоб запобігати їм у майбутньому. Історичний досвід свідчить про те, що природний відбір -- це виживання сильних, мислячих людей. Саме такі вимоги висуває XXI століття перед особистістю.

Зв'язок конфліктології з циклом психологічних дисциплін полягає насамперед у тому, що глибоке психологічне осмислення проблемних ситуацій сприяє набуттю досвіду вміло поводитися з опонентами, давати правильні поради, як запобігти проблемним ситуаціям, як виходити з них або розв'язати конфлікт, коли він розпочався.

Психологічні дисципліни, наприклад вікова й педагогічна психологія, закладають основи, як правильно формувати поведінку дитини та підлітка, формувати особистість, знати вікові відхилення, особливості індивіда, щоб не зашкодити психологічному розвитку в подальшому та соціалізувати особистість у суспільстві.

Психодіагностика допомагає конфліктологові проводити дослідження прогностичного плану. Психокорекція, психотерапія, психологічне консультування допомагають налагодити стосунки в малих і великих групах, а також індивідуально. Важливо враховувати досвід психологічної науки, його позитивну роль у процесі вирішення внутрішньоособистісних конфліктів.

Практика життя вчить нас враховувати взаємозв'язок конфліктелогії з циклом педагогічних наук. Проявляється цей зв'язок з процесу виховання дитини, особистості й навчання майбутнього фахівця, з одного боку, а з другого -- з виявлення педагогічного такту в процесі розв'язання проблемних ситуацій та життєтворчості.

Першими проблеми конфліктів соціального типу почали вивчати соціологи, тому й доцільно простежити взаємозв'язок конфліктології з соціологією. Вивчаючи громадську думку з тієї чи іншої проблеми, соціологи робили висновок, де виникають негативні моменти, до чого вони можуть призвести тощо.

Конфліктологи виявили взаємозв'язок конфліктології з науками культурно-мистецького циклу. Саме зображення творчої особистості, формування та становлення неординарних мистецьких шедеврів -- конфлікт пошуку, дії, страждань, перемоги чи смерті (Шекспір, Шевченко, Гойя, Гоголь, Достоєвський та ін.).

Обмірковуючи взаємозв'язок конфліктології з іншими науками, можна твердити, що з філософської точки зору конфліктологія -- галузь наукових знань про шляхи та способи передбачення, запобігання, подолання суперечностей у житті суспільства, держави, особистості.

Із соціально-психологічного погляду конфліктологія є сферою наукових знань про шляхи й способи передбачення, запобігання, подолання суперечностей та гармонізації відносин між окремими людьми, групами та об'єднаннями, знаходження дороги до злагоди.

З педагогічного погляду конфліктологія -- сфера наукових психолого-педагогічних знань про шляхи, способи та засоби передбачення, запобігання й подолання суперечностей, що виникають у навчально-виховному процесі та подальшому житті.

З психофізіологічного погляду конфліктологія -- сфера наукових знань, що осмислює відносини між людьми на психогігієнічному рівні.

Отже, статус науки залежить від її предмета, його якісної відмінності від предметів інших наук, а також від функціональної ролі конкретної науки в суспільстві і власне епохи суспільного розвитку.

Список використаних джерел

конфлікт зіммель особистість сімейний

1) Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. -- М.: ЮНИТИ, 2007. -- 551 с.

2) Бабосов Е.М. Конфликтология: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. -- Мн.: ТетраСистемс, 2001. -- 464 с.

3) Дуткевич Т.В. "Конфліктологія з основами психології управління.

Размещено на Allbest.ru