Предметність - властивість перцептивного обзору, яка полягає у його здатності перебувати за межами аналізатора, в об'єктивній системі координат. Це добре видно на прикладі зору: світловий вплив предмета на око сприймається я к предмет, а не як його зображення на сітківці. До того ж, між зображенням на сітківці і образом немає прямої відповідності. По - перше зображення двовимірне, а образ тривимірний; по - друге, стимуляція сітківки змінюється залежно від розміщення, освітленості, віддаленості предмета, тим часом як його образ є відносно стабільним; по - третє, одне й те саме зображення може породжувати не великий предмет з близької відстані і великий - з далекої, хоча зорові образи у цьому разі будуть різними.

Цілісність - властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис. Це те, що передусім відрізняє сприймання від відчуттів.

Гештальтпсихологія показала, що сприйманню цілісного предмета передує сприймання його частин. Вже маленькі діти сприймають предмет в цілому: спочатку його загальні риси, а потім окремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт подається схематично (на малюнку). Принагідно зауважимо, що комп'ютер у такому разі його не «розпізнає». Вочевидь, еталонні образи у людини і технічного пристрою - якісно різнорідні явища.

Гештальтпсихологи визначали цілісність образу як властивість, незалежну від досвіду людини. Проте дослідження засвідчили, що ця властивість формується в процесі дій, що відтворюють предмети такими, якими вони є, тобто цілісно, в сукупності їхніх ознак.

Структурність -- властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це, власне, й дає змогу розрізняти образи, близькі за змістом. У пам'яті, наприклад, зберігаються сліди великої кількості раніше почутих мелодій, однак завдяки різній будові їх розрізняють і розпізнають під час повторного прослуховування. I що простішою є будова, то швидше відбувається ідентифікація та розпізнавання: народні і класичні мелодії щодо цього вимагають менше часу, ніж джазові композиції.

Гештальтпсихологами встановлено залежність структурності від того, що в образі предмета є центральною частиною -- фігурою, а що периферійною -- тлом. Коли якась частина структури сприймається як фігура, то тло немовбито відступає на задній план. На (на малюнку) показано, як змішується перцептивний образ однієї і тієї структури залежно від того, що є фігурою: ваза чи профіль обличчя.

Константність (від лат constans -- постійний) -- властивістю, яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зорового, образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання. Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позначається на образі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним. Тому й разюча відмінність розмірів двох людей на фотографії ( на малюнку, б) не видається дивною за реальних обставин сприймання (на малюнку, а).

Та й форма предмета сприймання залишається начебто такою самою при зміні кута зору. Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежно від відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Втім це, швидше, відносні, ніж абсолютні відмінності: збільшення віддаленості все таки супроводжується зменшенням міри константності.

Ця, як і інші властивості сприймання, також формується в ході перцептивної діяльності, котра під час багаторазового сприймання одних і тих самих предметів виділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберігаються в пам'яті у вигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому акті сприймання, коригує його результати у бік стабільності Через це ігноруються мінливі фізичні умови сприймання, а предмети та явища сприймаються в сукупності їх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприймання не позначаються на особливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповідним чином відбиваються на константності. Про це свідчать, зокрема, живопис: художники-європейці, художники-африканці чи східноазіати зображають предмета і простір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яка народилась і виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці[8, 203].

Осмисленість -- властивість перцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим. Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризації -- співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності. Отже, сприймання невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика. Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витоки якого приховані в історії людства. Поряд зі значеннями -- засобами осмислення -- перцептивний образ має певний особистісний смисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Про це свідчить явище аперцепції (від лат. аd -- до, реrсерtio -- сприймання) -- властивість перцептивного образу нести в собі досвід та індивідуальність суб'єкта сприймання. Випадком аперцепції можна вважати й ефекти психології спілкування. Аперцептивним по суті, є будь-який образ, але на перший план це явище виступає у вигляді очевидних «внесків» суб'єкта в нього. Особливо помітні вони за наявності перешкод. Суб'єкт за таких умов не стільки осмислює предмет, скільки «домислює» його, вкладаючи в нього зміст, що йде від нього самого. Розглядаючи, наприклад, чорнильні плями, люди майже завжди розпізнають в їх обрисах хмари, озера, тварин, людські обличчя тощо. При цьому одні зосереджують увагу на контурах, інші -- на дрібних деталях, ігноруючи загальну конфігурацію плями. Практика психологічної діагностики показала, що реакції на такі невизначені стимули вельми надійно характеризують і розрізняють людей. Ця закономірність стала підґрунтям для побудови різноманітних проективних тестів, за допомогою яких психолог визначає індивідуально-психологічні особливості досліджуваних. Аперцепція нерідко спричиняється дією настановлення. Так, якщо досліджуваний тривалий час обмацуватиме лівою рукою велику кулю, а правою -- маленьку, а потім обома руками -- однакові кулі, то куля, яка у нього в правій руці, здаватиметься йому більшою, ніж та, що в лівій. Йдеться, очевидно, про операційне настановлення. Дією цільового настановлення пояснюється й виокремлення фігури з фону: під час пред'явлення досліджуваним двозначних малюнків як фігура сприйматиметься та, на яку сформовано готовність. Аперцепція -- невід'ємна властивість сприймання і тому не може розглядатись як чинник, що знижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдяки цій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання. Псевдоскопічного ефекту, наприклад, не буває під час сприймання добре відомого предмета. Досліджуваний не помічає нічого незвичайного, коли дивиться на добре знайому йому людину, яка перебуває у так званій кімнаті Еймса (на малюнку), що спотворює розміри. Якщо аперцепція привносить у перцептивний образ характерні зміни, то ілюзії (лат. illusio -- обманювати) сприймання, фактично, спотворюють його. Йдеться про помилкове відображення предметів, спричинене здебільшого особливостями їх будови або навколишнім середовищем .

Про це ж свідчить і відома ілюзія місяця. Хоч би в якій точці небосхилу був у певний час місяць, величина його зображення на сітківці залишається незмінною. Та коли він сягає зеніту, то здається меншим, ніж коли перебуває над горизонтом. Здається також, що відстань від спостерігача до місяця є меншою тоді, коли він опиняється біля горизонту. Але якщо його розглядати крізь отвір у картоні, ілюзія зникає: місяць має такий самий вигляд, як і тоді, коли він у зеніті.[7, 265-269]

2. Функції сприйняття

Людина постійно взаємодіє з навколишнім світом. Будь-який акт такої взаємодії спирається на чуттєву представленість її найближчого (а іноді й неіснуючого) середовища, що включає загальне орієнтування, оцінку місця розташування релевантних об'єктів, їхніх фізичних властивостей і ситуативної значущості, поведінкового, символічного або естетичного змісту. Така первинна інформація слугує джерелом для появи і функціонування вищих форм психічної діяльності, що виходять за межі безпосередньої даності і забезпечують регуляцію різноманітної орієнтованої, пізнавальної і практичної діяльності (локомоції, пошук розв'язання завдання, акт соціальної комунікації або трудові операції тощо).

Загалом у життєдіяльності людини сприйняття виконує такі функції:

ь загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці);

ь оцінювання (оцінку місце розташування релевантних об'єктів, їх форм, поличний, фізичних властивостей розташування один щодо одного, ситуативного значення, поведінкового, символічного або естетичного змісту);

ь пізнавальна (відображення нових предметів та явищ, їх сутності, зв'язків між ними тощо);

ь контролю практичної діяльності (під час створення нових об'єктів);

ь регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі взаємодії :і предметами та явищами).

Інформація, отримана на основі сприйняття, слугує джерелом ДЛЯ ПОЯВИ і функціонування вищих форм психічної діяльності. Вона забезпечує регулювання різнобічної орієнтованої, пізнавальної та практичної діяльністі. Це стосується і пошуку розв'язання завдання, і локалізації, і актів соціальної комунікації, і операцій праці тощо.

Висновок

Отже, мислення - це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. Інакше кажучи, це узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.

Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує саме за допомогою мислення - вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності.

Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.

Перспективною є така модель мислення, в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів.[9, 156]

Список літератури