Суть професійного самовиховання майбутніх педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

· з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;

· поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;

· початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, класний керівник повинен кваліфіковано планувати свою виховну роботу з учнями.

Прийоми роботи над собою

- Cамопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;

- Cамонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися»;

- Cамопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

- Cамозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;

- Cамопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;

- Cамоаналіз. Йому належить вирішальна роль у само вихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

- Практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» - щоденне планування діяльності на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» - аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків;

- «Правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків;

- Самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати;

- Упізнай себе. Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику;

- «самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характеристик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Професійне самовиховання майбутнього вчителя є саморухом особистості до самореалізації, усвідомленим процесом здійснення студентом сукупності творчих дій, який базується на єдності його свідомості та самосвідомості і спрямований на формування інтегральної готовності до педагогічної діяльності - психологічної, практичної, готовності до самовдосконалення після закінчення навчального закладу.

Професійному самовихованню як процесу притаманні такі інтегральні характеристики:

- єдність свідомого (самоцінного) ставлення майбутнього фахівця до знань про загальні та специфічні для педагогів дошкільної і початкової шкільної освітніх ланок уміння та якості, до самовиховання як творчості й засобу педагогічної підготовки, з одного боку, з його професійною самосвідомістю, - з іншого;

- наявність активності студентів у самовихованні як результату створення викладачами умов для усвідомлення ними потреби в ньому;

- спрямованість активності студентів у самовихованні на формування інтегральної готовності до педагогічної діяльності;

- постадійний та різнорівневий характер організації самовиховання як самотворчості.

Структурними компонентами системи педагогічного забезпечення активності студентів у професійному самовихованні є:

- створення умов для появи і розвитку в них інтересу до самовиховання як засобу професійного становлення;

- всебічне сприяння процесу відкриття студентами особистісного смислу самовиховання, формуванню його мотивів;

- забезпечення процесів самоформування майбутніми фахівцями «Я» - образу педагога та «Я» - концепції професійного становлення, всього комплексу загальних і специфічних умінь педагога певної ланки освіти;

- стимулювання самовиховної активності майбутніх педагогів;

- надання допомоги студентам у корекції самовиховної діяльності на основі аналізу одержаних результатів і потреб у подальшому професійному становленні.

Основними необхідними умовами активності майбутніх педагогів у професійному самовихованні є:

- високий рівень компетентності викладачів у галузі теорії професійного самовиховання;

- створення ситуацій внутрішнього прийняття студентами як самоцінних знань про зміст професіограми педагога, яка містить як загальні, так i специфічні для вихователя дошкільного закладу i вчителя початкових класів знання i вміння;

- вcебічне пeдaгoгiчнe забезпечення поступового переходу інтересу студентів до професійного самовиховання з рівня зацікавленості ним на piвень самоцінного ставлення до нього, а потім - на рівні поглиблення теоретичних знань про роботу над собою та їх практичного втілення;

- цілеспрямоване на формування особистісного смислу самовиховання спонукання майбутніх педагогів викладачами на емоційне переживання в єдності - знань про себе, систему якостей фахівця, теорію та технологію самовиховної діяльності; організація педагогічної практики з обов'язковою оцінкою студентами сформованості певних професійних умінь після її здійснення, письмовою фіксацією почуттів, які викликали результати власних дій у ролі педагога, i думок про самовиховання як зacіб поліпшення цих результатів;

- творче використання керівниками педагогічної практики способів оцінювання, побудованих у вигляді формул-настанов на оптимальну адекватну самооцінку рівня сформованості npoфесійних умінь у студента-практиканта i зорієнтованих на актуалізацію його здобутків у професійному самовихованні, створення ситуацій переживання практикантом факту, що на конкретному занятті він діяв краще, ніж раніше; застосування організаторами процесу самовиховання студентів оптимальної методики формування у майбутніх педагогів адекватної самооцінки протягом усього навчання у ВНЗ;

- педагогічне забезпечення використання студентами методик комплексного застосування засобів самовиховання, спрямованого на формування інтегральної готовності до npaцi;

- високий рівень стимулювання викладачами процесу якісних перетворень у свідомості та самосвідомості кожного студента предмета потреби у професійному самовихованні - професійних умінь, значущих для виконання педагогом певних функцій.

Обґрунтовані принципи організації професійного самовиховання майбутніх педагогів (цільової орієнтації самовиховання на оволодіння студентами загальними і специфічними для педагогів дошкільної і початкової шкільної ланок освіти якостями, цілісного підходу до управління впливом самовиховної активності майбутнього педагога на формування його інтегральної готовності до педагогічної діяльності тощо) випливають з виявлених закономірностей, а їх реалізація відбувається на основі запропонованого комплексу спеціальних методик, спрямованих на активізацію самовиховної роботи майбутніх фахівців.

За твердженням В. Сухомлинського: «Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу - почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу - доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою своєю суттю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням - це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри».

самовиховання професійний педагог

Размещено на Allbest.ru