Фактори розвитку особистості

Міністерство освіти та науки України

РЕФЕРАТ

на тему:

«Фактори розвитку особистості»

Черкаси 2010

Вступ

З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплутаною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч різних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.

Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.

Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однакових людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєднує представників людської раси.

Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.

Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особистості, вважаючи, що особистість - це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони формуються і розвиваються.

Формування особистості - це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Предметом мого дослідження є процес формування людської особистості під впливом біологічних факторів.

Ціль роботи складається в аналізі впливу цих факторів на розвиток особистості. З теми, мети і змісту роботи випливають нижче-перераховані задачі:

визначити вплив на розвиток особистості людини таких біологічних факторів як спадковості, уроджених особливостей, стану здоров'я;

у ході теоретичного аналізу педагогічної, психологічної літератури по темі роботи спробувати з'ясувати, які ж фактори роблять більш вагомий вплив на формування особистості: біологічні чи особливості її соціального досвіду.

Поняття особистості

Слово «особистість», як і багато інших психологічних понять, широко використовуються в повсякденному спілкуванні поряд з іншими термінами. Тому щоб відповісти на запитання: «Що таке особистість?», необхідно, насамперед, провести розмежування понять «людина», «особистість», «індивідуальність», «індивід».

Людина - з однієї сторони істота біологічна, тварина, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю трудитися; з іншої сторони людина - істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.

Особистість - це та ж людина, але розглянута тільки як суспільна істота. Говорячи про особистість, ми відволікаємося від біологічної природної її сторони. Не всяка людина є особистістю. Недарма ж, напевно, можна чути про одного що це «дійсно особистість!», а про іншого - «ні, це не особистість».

Індивідуальність - це особистість конкретної людини, як неповторне поєднання своєрідних психічних особливостей.

Індивід - одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальний і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб і т.д. Поняття «індивід» у цьому випадку вживається в значенні «конкретна людина». При такій постановці питання не фіксується які особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, темпераменту), так і різниця соціальних умов життєдіяльності людини. Індивід у даному випадку розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і фейлогенеза людини, особистість - підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей.

Одні вчені вважають, що психіка людини біологічно обумовлена, що всі сторони особистості є уродженими. Наприклад: характер, здібності успадковуються як колір очей, волосся.

Інші учені вважають, що кожна людина завжди знаходиться у визначених відносинах з іншими людьми. Ці суспільні відносини і формують людську особистість, тобто людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми.

Чи припустимо ігнорувати, не брати до уваги біологічну сутність людини? Ні, його біологічну, природну сутність ігнорувати не можна. Зрозуміло, що відповідають природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини. Необхідні людський мозок і нервова система, щоб на цій основі стало можливе формування психічних особливостей людини.

Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи навіть не стане подобою особистості. Відомий випадок, коли в Індії в 1920 році були знайдені дві дівчинки, що жили у вовчій зграї, молодша швидко вмерла, а старша (її назвали Камалой), якій було 6-7 років, прожила більше 10 років. Преса повідомляла ще про декілька подібних випадки: один хлопчик був виявлений знову в Інді і знову серед вовків і два хлопчика виявлені в Африці у зграї мавп. Очевидно, діти були викрадені тваринами, але залишені в живих. В усіх цих випадках спостерігалася та сама картина: діти не вміли ні стояти, ні ходити, але швидко пересувалися на четвереньках чи спритно лазили по деревах; не володіли мовою і не могли вимовляти членороздільні звуки; відмовлялися від людської їжі, харчувалися сирим м'ясом, дикими рослинами, жуками ; воду хлебтали, зривали із себе одяг, кусалися, вили, спали на підлозі.

Досвід соціальної ізоляції людського індивіда доводить те, що особистість розвивається не просто шляхом автоматичного розгортання природних задатків. Вивчення сприйняття подібними індивідами себе як окремої істоти в навколишньому світі показало, що вони не мають власного "Я", тому що в них цілком відсутнє уявлення про себе як про відособлену, окрему істоту в ряді інших подібних їм істот. Тим більше такі індивіди не можуть сприймати свою відмінність і подібність з іншими індивідами. У даному випадку людська істота не може вважатися особистістю.

У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показують, що людина - істота біологічна і соціальна.

Слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них - вже індивідуальність . Але ще не особистість! Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона багато чого придбала із соціального оточення.

Особистість не тільки існує, але і вперше народжується саме як «вузлик», що зав'язується в мережі взаємних відносин. Усередині тіла окремого індивіда реально існує не особистість, а її однобічна проекція на екран біології, здійснювана динамікою нервових процесів.

Процес розвитку здійснюється як вдосконалення людини - біологічної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток в цілому, обумовлює фактор спадковості.

Цегельний будинок не може бути побудований з каменю чи з бамбука, а з великої кількості цеглин можна побудувати будинок безліччю різних способів. Біологічна спадщина кожної людини поставляє сирі матеріали, що потім формуються різними способами в людську особу, індивіда, особистість.

Немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків, але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковий фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості. Ця програма закономірно і гармонійно перетворюється в життя, якщо, з одного боку, в основі біологічних процесів лежать досить якісні спадкоємні фактори, а з іншого, зовнішнє середовище забезпечує зростаючий організм усім необхідним для реалізації спадкового мінімуму.

Надбані протягом життя навички і властивості не передаються в спадок, наукою не виявлено також особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

Молодим людям, що вступають у шлюб, варто пам'ятати, що в спадок передаються не тільки зовнішні ознаки і багато біохімічних особливостей організму (обмін речовин, групи крові й ін.), але і деякі хвороби чи схильність до хворобливих станів. Тому кожній людині необхідно мати загальні уявлення про спадковість, знати свій родовід (стан здоров'я родичів, їхні зовнішні особливості і таланти, тривалість життя й ін.), мати уявлення про вплив шкідливих факторів (зокрема алкоголю і паління) на розвиток внутрішньоутробного плоду. Усі ці відомості можуть бути використані для ранньої діагностики і лікування спадкових захворювань, профілактики вроджених пороків розвитку.

Риси біологічної спадщини доповнюються вродженими потребами людської істоти, що включають потреби в повітрі, їжі, воді, активності, сні, безпеці і відсутності болю, Якщо соціальний досвід пояснює в основному подібні, загальні риси, якими володіє людина, те біологічна спадковість багато в чому пояснює індивідуальність особистості, її споконвічну відмінність від інших членів суспільства. Разом з тим групові розходження вже не можна пояснювати біологічною спадковістю. Тут мова йде про унікальний соціальний досвід, про унікальну субкультуру. Отже, біологічна спадковість не може цілком створити особистість, тому що ні культура, ні соціальний досвід не передаються з генами.

Протягом 19 століття вчені припускали, що особистість існує як щось, що цілком сформувалося всередині яйця - подібно мікроскопічної гомункулі. Особистісні риси індивіда довгий час приписувалися спадковості. Родина, предки і гени визначали те, чи буде людина геніальною особистістю, зарозумілим хвальком, закоренілим злочинцем чи шляхетним лицарем. Але в першій половині 20 століття довели, що вроджена геніальність автоматично не гарантує того, що з людини вийде велика особистість. Можна мати гарну спадковість, але залишатися при цьому розумово неповноцінним.

Однак біологічний фактор необхідно враховувати, тому що він, по-перше, створює обмеження для соціальних груп (безпорадність дитини, неможливість довго знаходитися під водою, наявність біологічних потреб і т.д.), а по-друге, завдяки біологічному фактору створюється нескінченне розмаїття темпераментів, характерів, здібностей, що роблять з кожної людської особистості індивідуальність, тобто неповторне, унікальне створіння.

Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності. Великий російський вчений І.П.Павлов у своїй праці про типи вищої нервової діяльності зробив найбільш успішну спробу поєднати темперамент з особливостями організму людини. Він припустив, що всі риси темпераменту залежать від особливостей вищої нервової діяльності.

Темперамент тісно поєднаний з іншими особливостями особистості. Він є як би тією природною канвою, на яку життя наносить візерунки характеру.

Виховання як фактор

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, « робити саму себе».

у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями.

у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, щоб досягти певної мети в учнівському колективі.

у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання.

Останнім часом поняття « виховання» в обмежено вузькому розумінні все більше набуває значення життєтворчості. Життєтворчість передбачає відкритість життя учнів для добрих справ, колективної праці для інших людей, турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та інше. У цьому контексті « виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості - її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

На відміну від суспільного, сімейне виховання засноване на почуттях любові,взаємоповаги,співчуття, співпереживання тощо. Вони визначають моральну атмосферу сім'ї та взаємини,що впливають на людину протягом життя. Якщо в сім'ї відсутня гармонія,а дорослим притаманні шкідливі звички,нещирість,брехливість,асоціальна поведінка,то розвиток особистості ускладнюється,сімейне виховання стає негативним чинником формування особистості дитини,сім'я набуває проблемного характеру.

Під впливом несприятливих соціальних,економічних,психолого -педагогічних чинників,притаманних проблемній сім'ї,в особистості підлітка відбуваються серйозні деформації. За даними соціологічних,психолого-педагогічних досліджень підліткам із таких сімей характерні труднощі при побудові взаємин з оточуючими людьми,поверховість почуттів,споживче

відношення,звичка жити за підказкою інших,складність при побудові взаємин,порущення в сфері свідомості,поглиблення труднощів в опануванні навчального матеріалу, прояви брутальної поведінки, бродяжництво тощо. У стосунках із дорослими в підлітків з проблемної сім'ї виникають почуття своєї непотрібності, втрати своєї цінності та цінності інших людей.

Основним надбанням підліткового віку є самосвідомість, самооцінка, уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, спілкування. Функціонально самосвідомість складається з єдності самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе, саморегуляції. Через самопізнання підліток усвідомлює свою значущість. Узагальнені результати пізнання та емоційно - ціннісного ставлення до себе закріплюються підлітком внаслідок відповідної самооцінки.

Уявлення про себе, як «Я - образу» формуються на основі різних оцінок своєї особистості, тому загальна самооцінка складається з багатьох складових: оцінки своїх моральних якостей, здібностей і можливостей у різних видах діяльності,зовнішності, місця в колективі тощо.

Основними характеристиками самооцінки є ступінь адекватності міра стійкості та значущості. За адекватної самооцінки підліток об'єктивно оцінює свої якості. Однак самооцінка може не відповідати реальним можливостям і об'єктивній оцінці підлітка, яку дають інші люди. У таких випадках мова йде про неадекватну самооцінку особистості, яка може бути завищеною або заниженою, тому що самооцінка різних сторін особистості може знаходитись на різних рівнях адекватності.

Значущість кожної складової самооцінки особистості також неоднакова. Вона пов'язана із певним видом діяльності, де підліток намагається самоствердитись. Невдачі викликають у підлітка переживання, примушують переглянути свої можливості, здібності, знизити рівень вибагливості або розпочати роботу із самовдосконалення.

На основі значущих сомо оцінок ґрунтується самоповага, що є узагальненою самооцінкою особистості, ступенем сприйняття себе як цілого. Самооцінка підлітка формується під впливом оточуючих: батьків, вчителів, товаришів, а також результатів власної діяльності. У підлітковому віці ставлення до себе йде на фоні підвищеної емоційності, ранимості, тривожності, притиріч. Підліток ще не вміє правильно ставитись до себе, своїх здібностей, якостей особистості як позитивних, так і негативних.