Особистісні чинники агресивності девіантних підлітків

2

Міністерство освіти і науки України

Львівський Національний Університет імені Івана Франка

Педагогічний коледж

КУРСОВА РОБОТА

з психології

«ОСОБИСТІСНІ ЧИННИКИ АГРЕСИВНОСТІ ДЕВІАНТНИХ ПІДЛІТКІВ»

Виконала:

студентка групи ШКД-21

відділення «Початкове навчання»

Шепіда Тетяна Миронівна

Керівник курсової роботи:

Колобич Оксана Петрівна

Львів 2006

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Девіантна поведінка підлітків

1.1 Девіантна поведінка, її причини і прояви

1.2 Новоутворення у структурі особистості дитини, які перешкоджають процесу соціалізації

2 Особиста пересторога до адекватної поведінки

3 Специфіка вживання алкоголю і наркотиків у підлітковому віці

4 Динаміка зловживання психотропними речовинами у підлітковому віці

Розділ 2. Робота з девіантними підлітками

2.1 У пошуках вирішення проблем «важких» дітей

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Підлітковий вік називають перехідним, тому що в цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Вирішальна роль психічного розвитку налужить, передусім, системі соціальних відносин із навколишнім світом.

Підлітки помітно проявляють прагнення до самостійності. Але при неправильному вихованні це може виявлятися у викривлених формах - негативному ставленні до доручень, порад батьків і вчителів. Це трапляється тоді, коли підліток не включається у життя колективу, не виконує корисних доручень, не бачить результатів своєї роботи, а вчителі і батьки не спонукають його до цього.

У комплексі проблем виховання молодого покоління є низка питань, які знаходяться в центрі уваги науки і педагогічної практики. Особливо гостро сьогодні відчувається потреба у глибокому психолого-педагогічному аналізі важковиховуваних, змісту структури та динаміки їхньої поведінки, у визначенні шляхів і засобів їх своєчасного запобігання і подолання.

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання правопорушень, вчинених дітьми, підлітками, молоддю. Це пов'язано передусім із загальним соціальним напруженням, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, що важко переживає перехід до ринкових відносин та кризу соціальної системи.

Саме ті діти перебувають нині чи не в найскладнішому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя.

Об'єктом дослідження є люди з девіантною поведінкою. Предметом дослідження є особистісні чинники агресивності девіантних підлітків.

Мета дослідження - розкриття шляхів виникнення девіантної поведінки у підлітків.

Завдання дослідження:

- що таке девіантна поведінка;

- причини виникнення девіантної поведінки;

- адиктивна поведінка підлітків;

- специфіка вживання алкоголю і наркотиків у підлітковому віці;

- робота з «важкими» підлітками.

РОЗДІЛ 1. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ

1.1 Девіантна поведінка, її причини і прояви

У педагогічній літературі під девіантною поведінкою розуміють відхилення від прийнятих у даному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колективно соціальних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвиток і самореалізація до того суспільства, до якого людина належить.

У медичній літературі під девіантною поведінкою розуміють відхилення від прийнятих в даному суспільстві норм міжособистісних взаємовідносин: дій, поступків, висловлень, зроблених як у рамках психічного здоров'я, так і різних формах нервово-психологічної патології, особливо пограничного рівня.

У психологічній літературі девіантною називається поведінка, відхилена від соціально-психологічних норм (В.В. Ковалев, 1979), або як помилковий антисуспільний образ вирішення конфлікту, проявляючись в порушенні загальноприйнятих норм, чи в збитках, нанесених загальному благополуччю, оточуючим і собі. Не дивлячись на деякі розбіжності, всі автори головним критерієм девіації вважають порушення норм, прийнятих у суспільстві.

Причини соціального і психологічного характеру

Найбільшою причиною соціального характеру, як не дивно, являється відношення суспільства до підлітків. Проблеми підростаючого покоління і важких підлітків виникли тільки тоді, коли суспільство стало розглядати підлітків як окрему групу людей з особливими правами.

Серед причин психологічного і соціального характеру традиційно виділяють:

- дефекти правового пізнання;

- зміст потреб особистості;

- особливості характеру;

- особливості емоційно-вольової сфери.

Як правило, труднощі в поведінці підлітка пояснюються результатом неправильного розвитку особистості і неблагополучної ситуації, в якій він опинився, а також недостатнім вихованням.

У підлітковому віці серед найбільш поширених причин девіантності вчені називають незавершеність процесу формування особистості, вплив сім'ї і оточуючих, незалежність підлітка від потреб, норм і цінностей групи, до якої він належить. Крім того, відхилення від норми поведінки у підлітків часто являється середовищем самоутвердження, протестом проти дійсності чи потреб дорослих.

У віці 13-17 років підлітки і молодь знаходяться під впливом «своїх груп». Так, серед причин., що спонукали дитину спробувати наркотики, швидше всього є бажання не відставати від компанії, бути як всі. Однією з основних причин психологічного характеру багато дослідників називають низьку самооцінку дітей, особливо підлітків. Самооцінка, оцінювання людиною своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, являється важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежить взаємовідношення людини з оточуючими її людьми, її критичність, відношення до успіхів і невдач.

Серед причин соціального характеру однією з найпоширеніших є вплив соціального середовища, в якому живе і знаходиться дитина. Розвиваючись асоціально в несприятливому оточенні, підліток засвоює його норми і цінності, навіть коли вони суперечать тим, які прийняті в суспільстві, для дитини вони - найбільш правильні, адже вона не має життєвого досвіду в соціальному середовищі.

Причиною може стати і соціально сприятливе, але з низьким рівнем матеріального забезпечення оточення. Якщо у дитини, вихованої в тому середовищі, не сформовані моральні норми і цінності, навички самостійного планування життя, вона може переступити прийняті в суспільстві норми поведінки спершу у вигляді протесту проти умов життя, а тому і порушувати закон з метою підвищення свого рівня життя (крадіжка). Причиною може бути і соціально, і матеріально сприятливе середовище. При несформованості моральних норм, відхиленнях у розвитку, конфліктах з дорослими діти, які виховувались в благополучній атмосфері, можуть пуститись на «пошуки пригод» чи знайти підтримку в несприятливому оточенні і почати підпорядковуватись його нормам і законам.

Причини, пов'язані з віковими кризами

У віці від 7 до 17 років підростаюча людина проходить декілька стадій вікового розвитку, на кожній з яких відбувається зміна фізичного і психологічного стану, змінюються емоційні і комунікативні сприймання. При цьому не всі діти володіють своїми думками, почуттями і вчинками. Вікові кризи характеризуються переходом до нового типу взаємовідносин з дорослими, розглядаються як умовні позначення більш чи менш виражених станів конфліктності при переході від одного вікового періоду розвитку в інший, вони часто супроводжуються депресивним станом, виражені незадоволеністю собою, а також важковирішеними проблемами - внутрішнього (власного) і зовнішнього (міжособистого) характеру.

У зв'язку з вище сказаним, період підліткової кризи - найбільш сенситивний для виникнення різного роду девіацій.

Серед конкретних причин виникнення відхилень у поведінці найбільше значення мають проблеми в сім'ї дитини:

- неблагополуччя, розпад в сім'ї;

- педагогічна некомпетентність батьків; скарги, покарання за вчинки;

- нерозуміння чи незнання батьками труднощів дітей;

- алкоголізм батьків.

Не менш важливе значення мають проблеми самої дитини:

- хвороби;

- відставання у навчанні;

- неповна впевненість у собі;

- самотність;

- окремі емоційні і інтелектуальні характеристики підлітка, підвищена збудженість, низький рівень емоційно-вольового контролю.

Перераховані причини девіантної поведінки є основними.

Окремими небезпечними проявами девіації потрібно вважати такі відхилення від норми, як: суїциди, сексуальна розпуста, акцентуація характеру.

До найбільш вираженого прояву девіації можна віднести протиправову поведінку. Причому девіації можуть проявлятися як на рівні малих груп, так і в індивідуальному порядку. Не дивлячись на різні підходи до виникнення девіантної поведінки, його інколи важко визначити.

На сьогоднішній день більша частина ознак девіантної поведінки відмічається більшістю спеціалістів-практиків як важлива характеристика відхилень від норм поведінки, а окремі ознаки оцінюються як нездійсненні. Це проявляється в брехні, тютюнопалінні, ранньому статевому житті, зриві уроків, які стають настільки невизначеними в сучасних освітніх закладах, що перестають служити критеріями відхилень поведінки від норми.

Прикладом девіації, яка мінялась періодами, може бути відношення до куріння в американському суспільстві. Якщо на початку ХХ ст. активна протидія курінню, зумовлена вподобаючими і релігійними мотивами, була настільки сильна, що в 14 штатах воно було заборонене законом, то в період І і ІІ Світових війн куріння включалося в пайок військовослужбовців багатьох армій. Після ІІ Світової війни паління одержало не тільки розповсюдження, але й соціальне схвалення. Однак у 1957 р. виникла нова хвиля опозиції проти цієї звички, яка стала об'єктом загального осудження. У цей час у США куріння визнається однією з форм девіантної поведінки. Фактично курців почали порівнювати з наркоманами, невротиками, забрудниками повітря, винуватцями пожеж.

Таким чином, класифікація типів девіантної поведінки пов'язана із значними труднощами, так як дуже поєднується з поняттям «норма», яке визначається, по-перше, як щось середнє застояне, по-друге, як щось найбільш пристосоване, адаптоване в оточуючому середовищі. У зв'язку з тим, що будь-яка поведінка буде залежати від стандартів, за якими буде оцінюватись девіантна поведінка, і тим соціальним очікуванням, яке сформувалося у суспільстві.

Адиктивна поведінка (від англ. addiction - згубна звичка, схильність) - термін визначає поведінку людини, яка зловживає алкоголем чи іншими наркотичними (токсичними) речовинами.

Незалежно від того, якими саме речовинами зловживає молода людина, поведінка її називається адиктивною, оскільки в психологічному розумінні все це має єдину природу. Об'єднане уявлення про те, що алкоголізм краще, ніж вживання наркотиків, вважається хибним. У строго науковому розумінні вживання міцної кави, чаю, куріння також являються «слабкими наркоманіями». Звичайно, зовнішня картина поведінки, як і суб'єктивний стан людини після прийому тієї чи іншої речовини, різна, але суть її одна - зміна психологічного стану.

Так, Всесвітня організація охорони здоров'я визначила алкоголізм як одну з форма наркотичної залежності, і пропонує використати термін «залежність» як у відношенні алкоголю, так і інших наркотичних засобів. У третьому виданні довідника по діагностиці і статистиці психічних відхилень виділяють п'ять видів речовин, що вживає людина для зміни свого психічного стану: алкоголь; барбітурати і седативні речовини з аналогічною дією; опіати; амфетамін і психостимулятори з аналогічною дією; препарати індійської коноплі (гашиш, марихуана).

Враховуючи те, що вживання тих чи інших перерахованих речовин багато в чому визначаються сформованістю хімічної залежності, зарубіжні вчені пропонують розглянути стадії розвитку наркоманії в залежності від того, який засіб приймає людина:

- 1-а стадія - нікотиноманія;

- 2-а стадія - вживання алкоголю;

- 3-я стадія - куріння марихуани;

- 4-а стадія - вживання наркотичних препаратів, що заборонені для немедичних цілей.

1.2 Новоутворення в структурі особистості дитини, які перешкоджають процесу соціалізації

У житті кожної дитини рано чи пізно виникає ситуація ускладнення реалізації актуальних життєво важливих соціальних потреб. Більшість дітей долає цю ситуацію шляхом тимчасової відмови від мети, аби набути навиків, знань та умінь, яких бракує. Врешті-решт, можлива відмова від даної конкретної мети із заміною її на аналогічну, яка задовольняє ті самі потреби. Такий шлях подолання життєвих труднощів, звичайно, здійснюється підлітком успішніше в тому разі, якщо на допомогу йому приходить дорослий, який розуміє проблеми дитини й користується її довірою і повагою. Велике значення має також рівень особистісного розвитку самого підлітка. Якщо в його попередньому життєвому досвіді траплялися ситуації ускладнення задоволення життєво важливих соціальних потреб і він з успіхом долав їх завдяки власним зусиллям, тоді і в підлітковому віці знов посталі проблеми розв'язуватимуться безболісно. Звичайно, такий діяльний підхід до подолання перешкод знов-таки формується як результат попереднього життєвого досвіду, коли дитину вчать долати ускладнення в будь-яких життєвих ситуаціях, спираючись на власні зусилля.

Якщо ж підліток, внаслідок особливостей попереднього сімейного та шкільного виховання, залишився на низькому рівні особистісного розвитку, якщо його сприйняття навколишньої дійсності інфантильне, то будь-яка ситуація ускладнення може виступати для нього як ситуація неможливості. Як зазначалось вище, усвідомлення неможливості досягнення життєво важливих цілей дезорганізує поведінку, викликає важкі негативні емоції переживання. Ця ситуація напруженості, психічного дискомфорту не може тривати довго, тому відбувається «вмикання» захисн6их механізмів особистості. Поки ще не з'ясовано, скільки таких психотравмуючих ситуацій має перенести підліток, щоб реакція вмикання захисних механізмів стала стійкою, щоб сформувалися своєрідні «функціональні органи», тобто такі особистісні новоутворення, які, з одного боку, дають змогу зберігати емоційне благополуччя, але, з іншого - перешкоджають процесу соціалізації.

Природно, що формування особистісних утворень, котрі викривляють сприйняття навколишньої дійсності на догоду уявленням, які задовольняють суб'єкта, є гальмом у розвитку особистості. Більше того, скасовуючи необхідність діяльності суб'єкта як у напрямі реального перетворення дійсності (в плані подолання перешкод на шляху до мети), так і в плані самовдосконалення, ці нові «функціональні органи» детермінують поведінку, яка начебто задовольняє його соціальні потреби. Так, «важкий» підліток, який раніше не міг задовольнити свою потребу в спілкуванні, в самоствердженні ні в сім'ї, ні в колективі однокласників, потрапляючи в асоціально спрямовану неформальну групу, відчуває нарешті стан емоційного благополуччя, психологічної захищеності. Навіть той факт, що моральні цінності групи, її діяльність суперечать моральним настановам, прищепленим йому раніше в школі, не порушує стану психологічного комфорту. Це пояснюється вмиканням захисних механізмів особистості, які пропонують заміну тій, раніш референтній групі спілкування, або тій соціально схвалюваній діяльності, де підліток постійно наражається на неуспіх.

Діагностика новоутворень у структурі особистості, детермінуючи соціально дезадаптивну поведінку неповнолітніх, є необхідним компонентом психокоригуючої роботи з важкими дітьми. Це зумовлено тим, що такі новоутворення, які склалися одного разу, а потім перетворилися на свого роду «функціональний орган», починаючи визначати поведінку дитини, стали значним для неї засобом вирішення життєвих проблем. У цьому випадку й виникає «непроникність» щодо виховних впливів, заняття якої можливе тільки після подолання негативних особистісних новоутворень.

Розглянемо ж, у чому полягає сутність і які діагностичні ознаки особистісних новоутворень, що перешкоджають процесу соціалізації дитини.

Найбільш ранні прояви негативних особистісних новоутворень маємо у феномені «смислового бар'єру», поміченого Л.Славіною у дітей, починаючи з молодшого шкільного віку. Смисловий бар'єр виявляється в тому, що дитина начебто не розуміє (або не чує того), що говорить їй дорослий. Подібні феномени можна спостерігати в дошкільнят, коли захопившись цікавою справою (малюванням, грою), малюк не реагує на голос матері, яка кличе його обідати або лягати спати. У школярів така несприйнятливість до звертання дорослого виникає у зв'язку з афективними переживаннями. Смисловий бар'єр може існувати щодо конкретної людини або конкретної вимоги. Якщо дитина, виходячи з попереднього досвіду спілкування, негативно ставиться до дорослого, то вона начебто не сприймає його присутності. Наприклад, першокласник може внутрішньо «вимикатися» при звертанні до нього вчительки, яка є для нього надто сильним негативним емоційним подразником. Це виявляється в тому, що учень, навіть знаючи відповідь на запитання, мовчки, заціпеніло дивиться на вчительку, справді не розуміючи в цей момент, про що його запитують і що відбувається.

Якщо ж дитині настійно ставлять вимогу, виконання якої для неї неприйнятне, виникає смисловий бар'єр щодо вимоги. В цьому разі учень не тільки не виконує вимоги, а й виявляє афективну реакцію, що є характерною для поведінки у фруструючій ситуації.

Більш складний і генералізований вплив на поведінку дітей, починаючи з молодшого підліткового віку, справляє феномен «афекту неадекватності». Під афектом неадекватності мається на увазі негативний емоційний стан, що виникає у дітей у зв'язку з неуспіхом у діяльності та характеризується або ігноруванням самого факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

Складність роботи з підлітком, важковиховуваність якого детермінована порушенням особистісних ставлень, полягає в тому, що він не бачить своїх негативних якостей і тому не сприймає вимог педагога змінити свою поведінку. Справді, якщо підліток не усвідомлює своїх недоліків, у нього не виникає прагнення виконувати вимоги вчителя, що спрямовані на подолання цих недоліків. Вимоги вихователя залишаються зовнішніми щодо підлітка, внутрішньо він не сприймає їх. Це призводить або до формального виконання вказівок вчителя, або до активного опору з боку підлітка. На цю небезпеку звертав увагу ще С.Рубінштейн, зазначаючи, що «вимоги, поставлені ззовні, без внутрішньої опори в тому, до кого вони звернені, можуть викликати відсіч, більш чи менш рішучий протест». Лоти, доки вчителю не вдасться «зняти бар'єр» порушених особистісних ставлень, виховні заходи, спрямовані на подолання негативних якостей особистості підлітка, будуть безрезультатними. Більше того, поведінка підлітка не тільки не поліпшуватиметься, а скоріше навпаки, ще більше відхилятиметься від соціально схвалюваних норм. Це пояснюється тим, що в міру соціальної зрілості особистість стає відносно незалежною від зовнішніх впливів. Суб'єктивні, особистісні ставлення перетворюються на опосередковану ланку між об'єктивними впливами середовища та розуміння їх людиною. Зовнішні впливи зазнають значної переробки.

Отже, якщо відносини особистості й суспільства із «самого початку вже дефективні, якщо вони у відправній точці вже зіпсовані, то завжди існує величезна небезпека, що еволюціонувати й розвиватись буде саме ця ненормальність, і це буде тим скоріше, чим особистість сильніша, тобто чим активнішою стороною вона є в загальній картині конфлікту» (А.Макаренко). Так, уникаюча мотивація перешкоджає включенню підлітка в соціально цінну діяльність, що, у свою чергу, створює ситуацію неможливості задовольнити його потреби в самореалізації. Якщо дитина не має досвіду позитивних емоцій, переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Маючи вже звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, безнадійність повсякденності. В подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітніх на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки.

Ще складніше, коли підліток не усвідомлює себе суб'єктом життєдіяльності. В цьому випадку він поводиться ситуативно, не тільки не планує своїх дій та вчинків, але й узагалі не вважає можливим якимсь чином вплинути на те, що з ним відбувається.

Вказані новоутворення виявляються за результатами мотиваційного тесту Хекхаузена, за методиками «Лінія життя», «Неіснуюча тварина», за тестом Люшера, а також у ході експериментальної бесіди з урахуванням даних спостереження за підлітком та вивчення продуктів його діяльності.

Феномен схильності до адиктивної поведінки включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характерологічні особливості тощо).

Отже, ми розглянули особистісні новоутворення, які детермінують соціально дезадаптовану поведінку неповнолітніх. Йшлося про дітей, яким не властиві порушення психічного розвитку. Їх негативні прояви первісно детерміновані соціумом, а саме - порушення стосунків із значущим дорослим.

1.3 Особиста пересторога до адиктивної поведінки

Суть алкоголізму і наркоманії полягає у тому, що тут метою людини виступає поспіх змінити свій психічний стан. Тому знайти психологічні причини алкоголізму і наркоманії - це означає відповісти на запитання: чому людина хоче змінити свій психічний стан саме таким спокусливим (хімічним) шляхом.

Психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом і наркоманією неповнолітніх полягають передусім у виявленні психологічної готовності до вживання психотропних речовин, такі психологічні особливості підлітків, які проявляються свого роду «слабкою ланкою» у процесі соціалізації особистості. Саме ці психологічні особливості провокують «втечу від реальності» при спотиканні з життєвими проблемами.

Існує ряд загальних рис, характерних людям, що зловживають алкоголем чи наркотиками:

- слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни;

- невміння подолати труднощі;

- емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на важку ситуацію, невміння знайти продуктивний вихід із конфлікту.

Ці риси особистості характерні не тільки алкоголікам і наркоманам, але і погано адаптованим людям, тим більше неповнолітнім. Напевно, багато важковиховуваних підлітків мають такий психологічний портрет, хоч вони і не вживають психоактивних засобів. Але тут виникає небезпека: «Може бути, поки що не вживають?» Саме ці особисті особливості викликають відхилення у поведінці, напруження у соціальних контактах, що у свою чергу може бути пов'язане з виникненням у підлітків потреби змінити свій психічний стан.

Поступове захоплення підлітка вживанням психоактивних речовин являється симптомом загального особистого неблагополуччя. Психологічна готовність підлітка до вживання психоактивних речовин формується поступово і реалізується при виникненні і співпадінні ситуацій у його житті. Тому, коли неповнолітній починає зловживати алкоголем чи наркотиками, це ніколи не буває випадково, часто ситуативно. При всій неочікуваності видимої імпульсивності такої поведінки підлітка, алкоголізація (чи наркотизація) є логічним завершенням попереднього розвитку. Відсутність у підлітка психологічної готовності до вживання таких засобів, навпаки, дає йому свого роду «запас міцності», забезпечивши можливість протистояти несприятливому впливу алкогольного (наркотичного) оточення. Тому можна навести багато прикладів, «коли в одній тій самій групі профтехучилища чи у робочій бригаді, де існують стійкі алкогольні традиції, хтось із неповнолітніх починає зловживати спиртним і пізніше «спивається», а хтось байдужий до випивки, хоч і бере участь у застіллях, підпорядковується груповим нормам».

1.4 Специфіка вживання алкоголю і наркотиків у підлітковому віці

Причини алкоголізму і наркоманії неповнолітніх важкі і багатоаспектні: від економічних і соціальних до психофізіологічних, включаючи симптоми самих психотропних речовин, точніше специфіку їх впливу на мозок людини. Та не одна з цих причин не є вирішальною, не може виступати як основна у виникненні адекватної поведінки конкретного підлітка чи юнака.

У співвідношенні різних факторів виникнення психічної залежності від алкоголю чи наркотиків, інтенсивність їх впливу, безумовно, має значення, однак головна роль належить все ж таки переживанню підлітком своєї життєвої ситуації. Саме цим і пояснюються ті реальні фактори і життєві спостереження, коли одна дитина з неблагополучного оточення виростає достойною людиною, а інша з повністю благополучної забезпеченої сім'ї, що посідає досить високе соціальне становище, стає наркоманом чи алкоголіком.

Проблема попередження вживання неповнолітніми психотропних речовин не є лише частиною проблеми профілактики алкоголізму і наркоманії дорослих. Не зважаючи на те, що підлітки і дорослі п'ють одні і ті ж спиртні напої і вживають такі ж наркотики, а в психологічному розумінні - це різні прояви. Спроба вирішити проблему алкоголізму і наркоманії разом для підлітків і дорослих, приймаючи однакові методи дії, навряд чи дасть позитивний ефект. Це пояснюється тим, що психіка підлітків відрізняється від психіки дорослої людини. Життєдіяльність підлітка у всіх своїх проявах (враховуючи вживання психотропних речовин) розвивається за своїми специфічними закономірностями.

Систематичне вживання психотропних речовин неповнолітніми потребує передусім розгляду як психологічної, педагогічної, а не медичної проблеми. Це зумовлено тим, що п'янство підлітків, наркоманія чи токсикоманія завжди пов'язані з іншими порушеннями поведінки.

Якщо алкоголізм чи наркоманія у дорослої людини довгий час може розвиватись скрито, не відображаючись на трудовій діяльності, соціальному статусі, у неповнолітніх, навпаки, спочатку відбувається соціальна дезадаптація, а потім вони вже пристосовуються до вживання алкоголю чи інших психотропних речовин.

Виключення складають біологічно набуті алкоголізму підлітки, у яких хвороба може виникнути в результаті випадкової спроби спиртного.

Факторами виникнення у неповнолітніх потреби у вживанні психотропних речовин спостерігаються: несприятлива мікросоціальна ситуація розвитку, відхилення у функціонуванні вищої нервової діяльності, вікові особливості. У тому випадку, коли несприятливий вплив вказаних факторів, завдяки втручанню дорослих, віддаляється чи компенсується, зловживання припиняється без лікування і прийому медикаментозних препаратів. І навпаки, жодні ліки, погрози і накази не допоможуть, якщо відсутня умова для задоволення життєво важливих соціальних потреб підлітка зумовлена наказовими факторами.

Дитячі психіатри вважають, що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуативне порушення поведінки і появу нового захворювання.

Типова ситуація, коли підліток «відбився від рук», перестав виконувати накази батьків, вчителів, почав грубити, проводити весь час у компанії, подібній собі, пити спиртні напої чи експериментувати з іншими психотропними речовинами, може бути слідчим впливом одного з наступних факторів.

По-перше, це може бути реакцією здорового підлітка на важку ситуацію в школі чи вдома.

По-друге, проявом вікової особливості - негативізму, крайнього прояву реакції чи однієї з форм пошукової поведінки.

Все це з віком проходить само собою, по мірі загальної стабілізації поведінки.

По-третє, це може бути проявом психічних розладів чи декомпенсацією акцентуації характеру підлітка.

Дослідження показали, що алкоголізм і наркоманія неповнолітніх - це передусім прояв порушення поведінки, що, в свою чергу, зумовлено соціальним середовищем. Так, 75% підлітків росли в несприятливому оточенні; 90% правопорушників - також вихідці з неблагополучних сімей; 76% підлітків - несприятливо виховані; а 50% - з неповних сімей (В.Т. Кондратенко, 1988).

У плані виникнення і розвитку залежності від психоактивних речовин сім'я і найближче оточення підлітка інколи відіграють фатальну роль. У цьому також проявляється якісне відволікання алкоголізму чи наркоманії від дорослого. Так, якщо доросла людина сама може вибрати своє мікросоціальне оточення, протистояти згубному впливу, врешті-решт, може просто піти, поїхати, то для підлітка така свобода дій частіше всього неможлива.

Потрапивши у компанію алкоголіків, підліток робить все у русі її алкогольних звичаїв, п'є так, щоб «не відстати від інших». Оскільки в таких компаніях зазвичай прийнято пити до «відключення», підліток уже вдає сформованого алкоголіка, вживає більші дози спиртного.

Вживання алкоголю у ранньому віці має більш тяжкі наслідки для розвитку психіки. Тим не менше до закінчення підліткового віку потрібно говорити не про алкоголізм, а про інтоксикацію організму, так званою злоякісною інтоксикацією.

Тому можна зробити висновок, що фізіологія підлітка, його соціальний статус і його психологія непередбачувані, якісно відмінні підходи до попередження і вирішення проблеми вживання психотропних речовин неповнолітніми порівняно з дорослими.

1.5 Динаміка зловживання психотропними речовинами у підлітковому віці

Являючись елементом девіантної поведінки, зловживання алкоголем чи наркотичними речовинами, як правило, починається у групі. Зазвичай це те ж асоціальне угрупування, в якому бере початок і кримінальна поведінка. Однак серед елементарної молоді існують свої групи, де вживання психотропних речовин (частіше наркотиків)являється елементом їх субкультури, невід'ємною складовою їх життєвого стереотипу.

Як уже зазначалось, потрапивши в компанію алкоголіків, підліток п'є так, щоб «не відставати від інших» і вдає вже сформованого алкоголіка, вживаючи більші дози спиртного. Це призводить до того, що контроль організму над кількістю випитого втрачається, ще не встигши сформуватись. Іншими словами, вплив алкогольної групи на неповнолітнього призводить до стадії сп'яніння, що приводить від зловживання до хвороби і навіть випереджає хворобу.

В асоціальній групі завжди має місце зловживання алкоголем, оскільки це обов'язковий атрибут жорстокого світу, в який потрапляють підлітки. Перетворення такої групи у кримінальну чи наркотичну відбувається досить часто. Зазвичай таке перетворення пов'язане з появою лідера - дорослого чи старшого за віком, частіше вже судимого і маючого досвід вживання наркотиків. Вони починають активно пропонувати підліткам спробувати наркотик, красиво описавши його «чудодійством» засвоєння, переконуючи у його нешкідливості.

Останнім часом офіційна статистика засвідчує про неякісний ріст у підлітковому оточенні. За даними інституту спеціальної педагогіки і психології м. Санкт-Петербурга, за період з 1991 по 2000 р. число підлітків, які хворі алкоголізмом, виросло у 1,5 рази. Вживають алкогольні напої близько 82% людей у віці 12-22 років. Середній вік початку вживання алкоголю складає 14 років. Кожен день чи через день вживають алкоголь 33,1% юнаків, 20,1% дівчат (за даними А.Ю. Єгорова, м. Санкт-Петербург).

Етап перших спроб. Перші спроби наркотику зазвичай починаються з куріння гашишу. Під час чергової випивки в скромному місці, де зібралась група, хтось «пускає по колу косяк», кожен підліток, потягнувши сигарету з гашишем, передає її наступному. При цьому підлітки, у яких куріння гашишу викликає неприємну реакцію, зазвичай не признаються у цьому, а пристосовуються до загального настрою.

Рідше першим наркотиком, який пробує підліток, буває препарат опію. Це відбувається, коли новачок потрапляє в уже сформовану наркотичну групу чи має друга - досвідченого наркомана, який вмовляє його «пізнати справжній кайф».

Етап перших спроб не є хворобою, не має ніяких наркологічних закономірностей і повністю належить до поведінкових порушень. Більше того, як було сказано вище, перші спроби взагалі можуть залишитись єдиними, якщо це сталось з благополучними підлітками.

Прийом наркотиків стає все більш частішим, ритмічним, формує свій стереотип вживання психотропних речовин. Так виникає наступний етап - пошуковий полінаркотизм.

Пошуковий полінаркотизм. Пошуковий полінаркотизм - найбільш розповсюджена форма вживання психоактивних речовин у підлітковому віці. За даними дослідників-наркологів, 46,3% всіх досліджених підлітків вживати наркотики стали таким методом. На цьому етапі неповнолітні встигають перепробувати всі психоактивні речовини, які можуть дістати.

Оскільки вживання психоактивних речовин відбувається у групі, воно тісно пов'язане з стандартами групової поведінки. Підлітки збираються своєю компанією у такому місці, де їм ніхто не буде заважати, вони настроєні на те, щоб розслабитись, без проблем поспілкуватись під музику. Вживання наркотиків спочатку виступає як компонент приємного проведення часу, а не як самоціль. У цей же час підлітки із задоволенням прислуховуються до своїх відчуттів, викликаних дією того чи іншого препарату, запам'ятовують їх, порівнюють. Вони із задоволенням діляться один з одним своїми враженнями, обговорюють, який наркотик кращий. Престижним вважається вживання більш сильних психотропних речовин. На етапі пошукового полінаркотизму захоплення наркотиком поки відсутнє, у підлітка немає психічної залежності від нього. Це швидше всього стандарт групової поведінки, ситуаційна залежність, коли бажання вживати ту чи іншу психоактивну речовину виникає тільки у визначеній ситуації і визначеному оточенні. У підлітків уже на цьому етапі існує готовність до адиктивної поведінки. Коли лідер групи пропонує дістати чи прийняти уже наявну психоактивну речовину, ніхто з членів групи не заперечує.

Поступово етап пошукового полінаркотизму переходить у етап фонового полінаркотизму.

Фоновий полінаркотизм. Перепробувавши багато наркотиків, підліток виділяє той наркотик, який дає йому найбільше задоволення. На цьому етапі підвищується толерантність до психоактивних речовин, знижуються чи зникають захисні рефлекси. Переважаючою, звичайно, залишається речовина з найбільшою наркотичністю чи препарат, до якого підліток найбільш чутливий у силу своїх індивідуальних особливостей. Найчастіше у якості такої речовини виступає опій і снодійні препарати. Значно рідше - гашиш, ефедрін. Практично не зустрічаються на цьому етапі вживання хінолітиків.

Продовження етапу фонового полінаркотизму невелике - від 3 тижнів до півроку. Цей етап підготовляє становлення 1 стадії наркоманії.

Таким чином, захворювання наркоманією ніколи не буває випадковим. Захворювання завжди представляє доволі довгий період соціальної дезадаптації дитини (спочатку вдома, а потім у школі), період перших спроб психоактивних речовин, пошуковий полінаркотизм, де основну роль відіграють стандарти групової поведінки, фоновий полінаркотизм, де все ясніше проявляється мотив зміни свого психічного стану з допомогою переважаючого наркотику.

У період вживання психотропних речовин, ще до формування захоплення до них, поки немає психічної залежності, підліткові навряд чи зможе допомогти нарколог. Медикаментозне лікування ще приймати рано, а переконання у згубному впливі психотропних речовин на організм не сприймаються, оскільки у підлітка сформувалась психологічна готовність до вживання алкоголю чи наркотиків. Допомогти може тільки дія, спрямована на розрушення цієї готовності і виправленні відхилень у розвитку особистості. Найбільший ефект може дати психологічна дія, яка базується на знаннях психологічних причин виникнення у підлітка потреби у вживанні психотропних речовин.

РОЗДІЛ 2. РОБОТА З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ

2.1 У пошуках вирішення проблем «важких» дітей

Сприйняття світу дитиною, її думки та бажання великою мірою визначаються впливом на неї середовища, в якому вона перебуває. Якщо молода людина живе в атмосфері зла, серед спокус, розпусти та нестримних пристрастей, то не може не заразити свою душу. Немало цьому сприяють й телевізійні програми, які демонструють садизм, насильство і розпусту, але не варто списувати всі негаразди лише на них.

Так, дослідження впливу інформації з елементами насильства на підростаюче покоління, проведене в 1955-1956 рр. Х.Хіммельвайтом у п'яти найбільших містах Англії, не виявило ані шкідливих, ані сприятливих наслідків демонстрації екранного насилля. До таких же висновків дійшли і У.Шрем, Дж.Лайл та Е.Паркер, які в 1958-1960 роках провели подібні дослідження в різних регіонах США і Канади. Згідно з результатами, у підлітка не спостерігається схильність до агресії, якщо в сім'ї до нього виявляють належну турботу, любов і ласку, якщо він добре вписується у групу ровесників. За цих умов імітація ним насильства, побаченого в кіно, а тим більше правопорушення, практично виключається. Отже, захищені батьківською любов'ю і повагою діти мають більші шанси вистояти перед впливом згубного середовища, аніж ті, які покинуті напризволяще.

Останнім часом кількість «важких» дітей в Україні з багатьох причин помітно зростає. Спад виробництва породив безробіття, що в свою чергу спричинило біди, від яких одні батьки спиваються, інші шукають заробітку по світах, покладаючи виховання своїх дітей на дідусів чи бабусь, які далеко не завжди в змозі належним чином опікуватися дітьми, вберегти їх від згубних впливів. Часто будь-які спроби дорослого взяти під контроль поведінку підлітка, нав'язати йому свої погляди, смаки, інтереси викликають явний опір. На знак протесту вони можуть робити все навпаки.

Спілкуватися з такими дітьми дуже непросто. Вони рідко бувають відвертими, їм важко контактувати навіть з тими, чиї долі склалися подібним чином. Їхній ситуації в школі аж ніяк не позаздриш - програма для них однозначно заважка.

Засвоєння шкідливих звичок, формування адиктивної поведінки набагато ефективніше відбувається там, де є бажання якомога швидше стати дорослим, де є страх відстати від однолітків, видатися смішним в очах «крутої компанії». У такому товаристві з тобою рахуються залежно від того, скільки можеш випити чи викурити. До того ж у підлітковому та молодіжному середовищі ці форми поведінки поширюються подібно інфекційним захворюванням.

Не варто забувати й про потребу в спілкуванні з однолітками. Бажання посісти прийнятне місце серед ровесників. Заслужити їхню повагу та схвалення часто визначають поведінку підлітка. Спілкування з однолітками уявляється дітям найбільш цінним саме у підлітковому віці, оскільки у цей період така форма міжособистісних взаємин є свого роду навчальною моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з ровесниками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють з іншими дітьми, обмінюються інформацією, яку вони не змогли отримати від дорослих, вступають у емоційні контакти, які в цьому віці мають особливий специфічний тип. Задоволення потреби у спілкуванні зазвичай відбувається в групах, причому найчастіше неформальних, які утворилися стихійно.

Зауважимо, що таке групування, хоча й притаманне передусім підлітковому віку, спостерігається й у 8-12-річних. Об'єднання дітей та молодших підлітків мають ряд специфічних особливостей: вони стихійно виникають там, де діти внаслідок певних обставин опиняються без належного контролю (двір, вулиця, клас); у них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Спілкування в таких групах не індивідуалізоване, а навпаки, особистість пригнічується груповими нормами поведінки, що стають обов'язковими для новачка.

Підлітка віком 14-15 років така група вже не задовольняє. На цьому етапі психічного розвитку його свідомість індивідуалізується, спілкування стає вибірковим, а діяльність - цілеспрямованою, продуктивною, з'являється потяг до творчості. Старший підліток вже сам обирає собі друга, беручи до уваги власні симпатії та інтереси, а не відстань до місця проживання. Такі підлітки рідко об'єднуються в групи більше 4-6 осіб, віддаючи перевагу тіснішим особистим зв'язкам. Їхнє спілкування наповнене конкретною, заздалегідь визначеною й організованою діяльністю відповідно до спільних інтересів.

Асоціально спрямовані групи, не зважаючи на те, що до них входять підлітки та молодь віком 15-18 років, мають ознаки дитячих та молодших підліткових угруповань. Вони формуються за територіальною ознакою. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки молоді люди часто не мають чітко визначених індивідуальних інтересів, поглядів, потреб. Формування свідомості підлітка супроводжується підвищеною цікавістю до самого себе, свого внутрішнього світу і зовнішності. Він жадібно ловить будь-яку інформацію про себе. Ретельно аналізує висловлювання дорослих і однолітків про свою зовнішність, здібності, звіряє це з власною самооцінкою. Підліток замислюється про свої особистісні якості, порівнює себе з іншими. Шукає відповіді на питання: «Хто я?», «Який я?», «Навіщо я?». У цей період дитина розмірковує над сенсом життя, своїм місцем серед людей, з'являється усвідомлення своєї унікальності, неповторності. Ці абстрактні розміркування пов'язані з процесом вироблення власного погляду на навколишній світ, побудовою планів на майбутнє. Вони викликають у підлітка невідому раніше гаму переживань.

Такі світоглядні переживання у підлітка, який нормально розвивається, пов'язані з усвідомленням своєї індивідуальності, значущості, передчуттям життєвого успіху, реалізації своїх здібностей, досягнення поставлених цілей, самоствердження тощо. Він відчуває насолоду й радісне нетерпіння стати дорослим.

У випадку порушення процесу розвитку особистості згадані особливості формування свідомості супроводжуються негативними емоційними переживаннями. Найчастіше такі підлітки не доходять до рівня усвідомлення свого внутрішнього світу, осмислення свого призначення в житті, філософських роздумів про майбутнє. Цьому перешкоджає не стільки їхній низький інтелектуальний та культурний рівень, скільки соціальна та особистісна незрілість, болюче сприйняття негативної інформації про себе, яку вони отримують з оцінок оточення.

Нерідко підлітки асоціально спрямованих угрупувань через зловживання психотропними речовинами скоюють правопорушення та злочини. Ситуація останніх десяти років в Україні позначена подальшою криміналізацією середовища неповнолітніх, збільшенням питомої ваги тяжких злочинів, які скоюють особи віком до 18 років. Цей процес відбувається на тлі соціально-економічної кризи, що лише посилює криміногенні фактори. Зокрема, підраховано, що кожного дня підлітки скоюють 104 злочини, в тому числі одне вбивство або тяжке тілесне пошкодження, 2-3 розбійних напади, 8 пограбувань, 26 крадіжок державного, 45 - особистого майна громадян (з них 16 квартирних крадіжок) і майже щодня вчиняють зґвалтування. За вчинення злочинів засуджуються близько 18 тисяч неповнолітніх щорічно.

Така ситуація в Україні потребує рішучих кроків у напрямі боротьби зі злочинністю та пошуку методів її попередження шляхом створення соціальних служб та проведення профілактичних заходів. У лютому 1998 року Президія АПН України за участю зацікавлених міністерств та відомств (освіти, внутрішніх справ, юстиції, сім'ї та молоді, Академії медичних наук України та ін.) затвердила Концепцію превентивного виховання дітей та молоді. Термін «превентивний» розглядається як «попереджувальний» (запобіжний, охоронний, захисний) і стосується профілактики деструктивної поведінки, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, хибного способу життя.

Превентивне виховання є об'єктивною визрілою соціальною реакцією на суспільну необхідність збереження генофонду України, своєрідною філософією виховання, в основі якого лежить потреба практичного підходу у виробленні теоретичних і методичних засад розв'язання гострих соціальних проблем. Концепція превентивного виховання звернена до найширшого загалу педагогів, психологів, лікарів, соціологів, юристів, громадських організацій, релігійних конфесій. Її реалізація передбачає розробку конкретних технологій, зорієнтованих на допомогу людині (дитині, батькам, учителям) у розв'язанні різноманітних особистих і соціальних проблем. Мета превентивного виховання - досягнення сталої адекватної поведінки, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.

Основними завданнями превентивного виховання є:

- створення умов для формування позитивних якостей особистості у процесі трудової, навчальної, позашкільної та інших видів діяльності;

- забезпечення соціально-психологічної діяльності. Педагогічно зорієнтованої на протидію негативним ситуаціям;

- надання комплексної психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги тим підліткам, які її потребують;

- забезпечення адекватної соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;

- стимулювання неповнолітніх до здорового способу життя;

- сприяння виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів у підготовці спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), навчання батьків та об'єднання зусиль різних суб'єктів превентивної роботи.

Відповідно до основних напрямів державної молодіжної політики і з метою реалізації головних завдань, визначених Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». На підставі статті 6 цього Закону в нашій державі з 1992 року почала організовуватися система центрів соціальних служб для молоді (ССМ). Діяльність їх насамперед передбачає створення умов, що сприяють соціальній адаптації та самореалізації молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави в цілому.

За 1992-1998 рр. система центрів пройшла період становлення та формування. Були створені Український державний центр ССМ, обласні центри, міські; прийняті Постанови Кабінету Міністрів України №648 від 13.08.1993 р. «Про соціальні служби для молоді» та №839 від 17.10.1995 р. «Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді». Які заклали основу нормативно-правової бази системи.

То були роки пошуку, відбувався процес набуття та накопичення досвіду, апробації методик і технологій соціальної роботи. Нині система ССМ налічує 543 центри, в яких працюють близько 300 фахівців, зокрема соціальні педагоги, спеціалісти з соціальної роботи, психологи, наркологи, сексопатологи, юристи, соціологи. Понад 3300 позаштатних консультантів залучаються до роботи у центрах ССМ з реалізації соціальних програм.

Центри проводять соціальну роботу в багатьох напрямах, серед яких профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (алкоголізм, наркоманія, ВІЛ/СНІД, захворювання, що передаються статевим шляхом) та профілактика правопорушень (діти і молодь девіантної поведінки; неповнолітні, які перебувають на обліку в міліції у справах неповнолітніх; безпритульні та бездоглядні діти, їхні батьки та соціальне оточення; молодь, що повернулась із місць позбавлення волі).

Робота щодо профілактики негативних явищ представлена такими структурними компонентами: соціально-педагогічна профілактика, соціально-психологічна допомога, соціальна адаптація та реабілітація. Використовуються такі форми роботи, як відеолекторії, конференції, рекламно-інформаційні кампанії, спеціалізовані служби («Телефон довіри»), конкурси, рольові ігри, вікторини, вечори запитань та відповідей.

З метою профілактики правопорушень програми ССМ передбачають комплексний підхід і розраховані на правове навчання і виховання підлітків та молоді. При цьому надається соціально-педагогічна допомога неповнолітнім у налагодженні родинних і громадських стосунків; відбувається розробка та апробація на базі Концепції «неповнолітній - батьки - найближче оточення» моделі систематичної і комплексної соціально-психологічної реабілітації тих підлітків, які вчинили злочини тощо. Форми роботи: школи правових знань, клуби з відповідної тематики, громадські приймальні, спеціалізовані телефонні лінії, просвітницько-консультативна та інформаційно-профілактична робота, організація та робота притулків, консультативні пункти при приймальниках-розподільниках, організація тематичних змін таборів праці та відпочинку для дітей і підлітків з девіантною поведінкою.

Важливою формою соціальної роботи з молоддю є організація та впровадження комплексу заходів з вуличної соціальної роботи. Зокрема, це проведення профілактичних рейдів для виконання реабілітаційно-патронажної роботи з молодими особами з кризових, соціально незахищених груп (бездоглядні діти, наркомани, повії, молоді правопорушники, підлітки, схильні до девіантної, делінквентної та адитивної поведінки). Головна мета рейдів - надання цим незахищеним молодим особам соціально-педагогічної допомоги, їх захист та підтримка.

Закони і постанови виконувати людям, і багато залежить від того, які люди візьмуться за справу виховання молоді. Десятиліття атеїзму з його запереченням християнських цінностей не пройшли безслідно. Це спричинило глибоку кризу, що охопила сьогодні всі сфери нашого життя. Виходом з такої важкої ситуації може стати повернення до відкинутих ідеалів А.Маслоу писав, що «людській істоті, щоб жити і розуміти життя, необхідні система координат, філософія життя, релігія (або замінник релігії). Причому вони необхідні їй майже так само, як і сонячне світло, кальцій або кохання…» Хвороби, джерелом яких є відсутність цінностей, називаються по-різному - «втрата радощів життя», «моральний розклад», апатія, аморальність, безнадійність, цинізм і т. ін. - і цілком можуть перетворитись у хвороби фізичні. В історичному плані ми зараз живемо у період «міжцарювання», коли усі зовнішньо задані системи цінностей (політичні, економічні, релігійні й ін.) виявилися фальшивими, немає нічого святого. «…Нам потрібна обґрунтована, практично придатна система справжніх людських цінностей, в які ми можемо вірити і служінню яким ми можемо себе присвятити, …тому що вони істинні, а не тому, що нас примушують у них вірити».

ВИСНОВОК

Отже, підсумувавши все вище сказане, можна сказати, що підлітковий вік - вік, який потребує правильного і індивідуального підходу до кожної дитини.

Як уже відомо, що причиною девіантної поведінки є вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

Зовнішні фактори поділяються на мікросоціальні (родинні, школи, групи дозвілля), які посилюються внутрішніми і індивідуальними умовами розвитку такої дитини, і мікросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству).

Внутрішні фактори, які частіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми такі: