главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Особливості роботи шкільного психолога

Роль та функції психологічної служби в освітньому закладі. Форми співпраці з іншими суб'єктами колективу школи. Зміст, напрями й особливості форм роботи шкільного психолога, його права та обов'язки. Організація психокорекційної роботи, її принципи.

Рубрика: Психология
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 26.03.2010
Размер файла: 39,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Психологічна робота з учнями
Складання психолого-педагогічної характеристики класного колективу. Участь шкільного психолога в педрадах, класних і шкільних батьківських зборах. Особливості роботи психологічної служби в альтернативних учбових закладах. Взаємодія психолога і вчителя.
реферат [43,9 K], добавлена 26.09.2009

2. Методи та алгоритми роботи психолога по відношенню до учнів молодшого шкільного віку
Особливості соціалізації, формування особистості та психічного розвитку учнів початкових класів. Робота шкільного психолога з учнями початкових класів, труднощі адаптації дитини до умов шкільного закладу. Корекція психологічної готовності дітей до школи.
курсовая работа [1,5 M], добавлена 09.11.2012

3. Діяльність психологічної служби в школі
Методологічні основи діяльності психологічної служби у сфері освіти. Принципи і цілі діяльності психолога в школі. План роботи психологічної служби в початковій школі. Складання плану роботи практичного психолога в початковій школі на поточний рік.
курсовая работа [61,2 K], добавлена 16.07.2011

4. Особливості психокорекційної роботи із надання психологічної допомоги в дитячому садку
Проведення психокорекційної роботи як базової складової практичної психології в умовах дошкільного освітнього закладу. Підвищення рівня готовності дитини до школи; розвиток тонких рухів руки і формування загальної обізнаності; технологічні етапи роботи.
отчет по практике [5,2 M], добавлена 19.08.2013

5. План роботи практичного психолога дошкільного навчального закладу на 2009 – 2010 навчальний рік
Необхідність дії психологічної служби в ДНЗ, збільшення ефективності навчально-виховного процесу як мета її діяльності. Перелік нормативно-правових документів, якими керується психологічна служба. Особливості основних напрямів роботи психологічної служби.
методичка [24,5 K], добавлена 16.10.2009

6. Психологічні особливості роботи психолога з учнями початкових класів
Психологічні проблеми дітей молодшого шкільного віку. Труднощі адаптації дитини до умов шкільного закладу. Проблеми спілкування та дитячі острахи. Типологія дітей з труднощами в навчанні. Психокорекційна робота психолога з учнями початкових класів.
курсовая работа [50,6 K], добавлена 21.01.2011

7. Особливості роботи практичного психолога
Функціональні обов’язки практичного психолога в умовах освітнього закладу. Задачі та методи діагностики психічних станів та психічних процесів. Особливості застосування тестових методик в процесі діагностики. Розробка схеми спостереження за учнем у класі.
отчет по практике [3,9 M], добавлена 03.06.2014

8. Психологічне консультування безробітних
Призначення психологічного консультування безробітних, об’єктивні підстави його виділення в окремий напрямок роботи психолога служби зайнятості. Психологічні особливості безробітних, методи вирішення їх емоціональних проблем, пов'язаних з втратою роботи.
реферат [18,9 K], добавлена 07.09.2009

9. Формування класного колективу старшокласників
Особливості формування класного колективу учнів старшого шкільного віку. Колектив: його види, сутність, зміст і функції. Соціально-психологічні проблеми колективу. Міжособистісні стосунки у колективі, як показник психологічного клімату класного колективу.
курсовая работа [50,9 K], добавлена 21.07.2010

10. Психокорекція дітей молодшого шкільного віку з проблемами в поведінці
Молодший шкільний вік: адаптаційні, навчальні и поведінкові труднощі. Соціально-психологічний тренінг для корекційної роботи з молодшими школярами (розробка С.Л. Коробко). Загальна характеристика корекційної роботи психолога з молодшими школярами.
курсовая работа [1,5 M], добавлена 21.03.2010


Другие работы, подобные Особливості роботи шкільного психолога

Страница:  1   2 


1. СПІВПРАЦЯ ПСИХОЛОГА З ПЕДАГОГІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ

Психологічна служба є порівняно молодим структурним підрозділом освітніх закладів. Тому досить часто вчителі, адміністрація школи, а іноді й самі психологи недостатньо виразно уявляють собі, яким чином вона має функціонувати і сприяти підвищенню ефективності навчально-виховного процесу.

У деяких школах психологічну службу вважають непотрібною. Мовляв, кожен вчитель сам спроможний розібратися у проблемах своїх вихованців і допомогти їм; а психолог займається нікому незрозумілим тестуванням. Якщо адміністрація школи дотримується таких поглядів, то зазвичай психолога завантажують різними додатковими справами. А вчитель тим часом залишається сам на сам з такими проблемами, як, наприклад, несформованість мотивів до навчальної діяльності та пізнавальних потреб, імпульсивність поведінки, емоційна незрілість, підвищена вразливість, соціально-педагогічна занедбаність тощо. Розібратися у. сутності цих проблем, з'ясувати їхню причину і усунути її самими лише педагогічними засобами неможливо. Тоді педагог розчаровується або у власних педагогічних здібностях, або у своїх вихованцях.

Іноді функції психолога у баченні педагогів зводяться до перевірки, контролю, оцінки психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, що у свою чергу викликає насторожене ставлення до особи, яка покликана виконувати ці функції. Тоді спроби психолога налагодити співпрацю зустрічають опір. Ситуація ускладнюється, якщо адміністрація школи залучає психолога до різноманітних перевірок, або якщо психолог з власної ініціативи береться за це.

Бувають випадки, коли адміністрація школи повністю підпорядковує собі психологічну службу, і регламентує не лише режим, а й зміст її роботи. Між тим, діяльність психолога суттєво відрізняється від роботи педагога, її не можна міряти тими самими мірками. Психологічна шкільна служба має зберігати статус відносно незалежного структурного підрозділу, який підпорядковується регіональним центрам практичної психології.

Досить часто психолог сприймається як "панацея від усіх хвороб". Від нього чекають негайного вирішення усіх шкільних проблем. Вважається, що поява у школі психолога розвантажить вчителів та вихователів. Коли ж подібні очікування не справджуються (а вони і не можуть справдитись), наступає розчарування, якщо не в самій психологічній службі, то у професійності психолога.

На думку Ю.3. Гільбуха, який одним із перших в Україні опікувався проблемами шкільної психологічної служби, у стосунках психолога з вчителями привертають увагу два моменти. Перший - це тенденція до повної відстороненості вчителя від функцій шкільної психологічної служби, до уникнення будь-якої участі в їхній реалізації. Вчитель займає позицію клієнта, якого повинні обслужити. Часто до цього додається ще й прагнення виконувати роль вимогливого критика. Другий момент - ставлення до особистості шкільного психолога як до чарівника, зобов'язаного одним рухом чарівної палички розв'язати будь-яку дидактичну чи виховну проблему.

Обидві ці установки є помилковими. В них виявляється переоцінка фізичних та методичних можливостей шкільного психолога, і водночас недооцінка професійного потенціалу педагога.

Шкільний психолог, один на всю школу, фізично не в змозі охопити своєю увагою всіх учнів, і тому змушений зосереджувати її лише на найскладніших і найважливіших ситуаціях. Тим часом, психологічної допомоги потребують, по суті, всі школярі. Отже, цю функцію може взяти на себе вчитель.

Якщо психолог обстежив важкого учня, визначив діагноз і намітив шляхи подолання його проблем, склав корекційну програму, то хто має забезпечити її реалізацію? В окремих випадках психолог сам проводить корекційні заняття з таким учнем. Проте безпосередньо контактувати з усіма школярами, які потребують корекційного впливу, він знову ж таки не має фізичної можливості. Тому, якщо корекційний вплив не здійснюється у вигляді спеціально організованих заходів, а реалізується безпосередньо у навчально-виховному процесі, як втілення педагогічного принципу індивідуального підходу, то таку роботу можуть виконувати педагоги і батьки.

У розпорядженні психолога є потужні психодіагно-стичні інструменти. Але можливості їхнього використання обмежені і досить специфічні, оскільки вони використовуються у штучних лабораторних умовах. А для визначення психологічного діагнозу часто потрібні факти, які характеризують навчання та поведінку учня у звичайних, природних умовах. Хто може доповнити такими відомостями результати обстеження? Звичайно, Тільки педагог та батьки.

Отже, психолог і педагог є однаковою мірою необхідними суб'єктами шкільної психологічної служби. Без активної участі всього педагогічного колективу школи така служба неможлива. Інакше кажучи, сама по собі присутність у школі практичногопсихолога ще не означає наявності в ній психологічної служби.

Тому основною причиною труднощів, які відчувають шкільні психологи, є схильність діяти самому, без опори на допомогу'і співпрацю з вчителями.

На наш погляд, ефективність роботи практичного психолога у школі значною мірою залежить від того, наскільки йому вдасться, по-перше, встановити довірливі, доброзичливі стосунки з педагогічним колективом, стати його частиною, і, по-друге, завоювати авторитет, зарекомендувати себе як висококваліфікованого фахівця у галузі практичної психології.

Ми не погоджуємося з такими уявленнями про функції психолога в освітніх закладах, за якими зміст його роботи зводиться до всебічного вивчення психіки всіх учнів школи з реєстрацією результатів обстеження у спеціальних психологічних картах, заведених на кожного учня. Така робота забирає багата часу, її результатами не можуть скористатись ні вчителі, ні батьки, ні сама дитина. За таких умов школа не відчуває користі від роботи психолога, оскільки на виконання інших функцій, на вирішення існуючих психологічних проблем у нього вже не вистачає часу.

Психолог має працювати на запит. Тобто його робота починається з того, що до нього звертається клієнт (учні, батьки, вчителі, адміністрація школи) з проханням допомогти розв'язати якусь психологічну проблему.

Наприклад, підліток може звернутись до психолога через те, що відчуває труднощі у спілкуванні з однолітками; вчитель, батьки можуть попросити психолога з'ясувати причини неуспішності у навчанні або дезадаптивної поведінки певного школяра; запит адміністрації школи може бути пов'язаний з необхідністю виявлення у школі дітей, що мають схильність до девіантної поведінки, і проведення Із ними профілактичних заходів.

Досвід показує, що робота психолога без запиту (діагностика для звітності, надання психологічної допомоги людям, які її не потребують або не усвідомлюють потреби в ній), завжди є неефективною і непотрібною.

Отже, психолог працює не з усіма без винятку учнями школи, а лише з тими, які потребують психологічної допомоги, за умови наявності запиту.

Психолог має домагатись від клієнта правильного формулювання запита

Приклади неправильних запитів:

1) від завуча: "обстежити інтелект учнів 5-го класу";

2). від батька: "зробити так, щоб син мене слухався";

3) від учня: "порадити, яку професію обрати після закінчення школи".

Приклади правильних запитів:

1) від завуча: "з'ясувати, хто з учнів 3-х класів і з якої причини має труднощі в адаптації до умов навчання у школі II ступеня";

2) від батька: "визначити причини ускладнення взаємостосунків з сином і шляхи їх усунення";

3) від учня: "визначити коло професій, які відповідають його здібностям, інтересам, потребам".

За потреби психолог залучає до своєї роботи педагогів. Так, педагог на прохання психолога може проводити педагогічне спостереження за тим чи іншим учнем, звертаючи особливу увагу на його поведінку, емоційні реакції у різних ситуаціях, оцінюючи ефективність вибраних способів педагогічного впливу на нього.

Вчитель також реалізує поради психолога щодо особливостей побудови взаємин з дітьми, які відвідують психокорекціині заняття. Наприклад, якщо психологу вдалося знизити високу тривожність учня щодо навчання в умовах кабінету, перенесення цих успіхів у реальне життя залежить значною мірою від того, наскільки вчитель зможе підтримувати прагнення такого учня бути активнішим на уроці, знецінювати його невдачі і підкреслювати щонайменші успіхи.

Педагог також виконує рекомендації психолога, які можуть сприяти подоланню проблем у навчанні або поведінці дитини, у тих випадках, коли діагностичне обстеження показало, що ці проблеми можуть бути усунені за допомогою спеціального психолого-педагогічного впливу безпосередньо у навчально-виховному процесі і не потребують застосування психокорекційних прийомів. Тобто психолог визначає конкретний зміст індивідуального підходу до дитини, а педагог реалізує його.

Однією з форм співпраці психолога та педагогів є психолого-педагогічний консиліум - колективний метод вивчення учнів, основними завданнями якого є виявлення характеру та причин відхилень у навчанні й поведінці учнів, складання програми виховний заходів, обговорення та прийняття рішення щодо конфліктних ситуацій.

Функціонування психологічної служби в освітніх закладах має відповідати певним принципам. Ці принципи викладені в етичному кодексі психолога, їх порушення може призвести до завданої клієнту шкоди, до дискредитації психолога як фахівця. Слід зазначити, що іноді дотриманню психологом професійної етики перешкоджають інші особи, що не мають достатньої інформації про специфіку його роботи. Предметом професійної діяльності практичного психолога є внутрішній світ іншої людини. Тому йому кожного разу необхідно вирішувати питання, як надати клієнту допомогу, і водночас не розпоряджатися його долею, не хазяйнувати у його душі.

На нашу думку, педагоги, адміністрація школи, з якими співпрацює психолог, мають бути ознайомлені зі специфікою та принципами його роботи, інакше неминучими будуть непорозуміння і конфлікти.

Одним з основних принципів, який найчастіше викликає непорозуміння, є принцип конфіденційності, зміст якого полягає у тому, що психолог не має права повідомляти без згоди клієнта відомості, отримані в результаті психодіагностичної та психокорекційної роботи. До документації, яка містить конфіденційну інформацію, доступ має лише сам психолог. Ознайомлювати з нею батьків, педагогів, дитину будь-кого, він не може. Психолог також не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність. Під час психодіагностичної, корекційної, консультативної індивідуальної чи групової роботи присутність сторонніх осіб забороняється. Якщо психолог працює з учнями, то такими сторонніми особами Можуть бути педагоги, адміністрація, батьки, інші діти.

Психолог захищає інтереси клієнта, суворо дотримується принципу добровільності участі дитини в обстеженнях. Психолог уповноважений запобігати неетичному і некоректному використанню результатів досліджень і має виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

У деяких школах психолог не може повноцінно виконувати свої функції через те, що йому не дозволяють проводити діагностичні та корекційні заняття під час уроків. Після уроків діти втомлені, тому працювати з ними важко. Крім того, психолог не має права затримувати дитину в школі.

Якщо школяр не встигає у навчанні, не виконує з тієї чи іншої причини вимог вчителя, його перебування на уроці є марнуванням часу. Коли він пропустить декілька уроків через те, що у цей час займався з психологом, завдяки чому з'ясована причина неуспішності, знайдені шляхи її усунення, то, на наш погляд, це буде відповідати інтересам і вчителя, і батьків, і самої дитини.

Тому адміністрація школи спільно з психологом та педагогічним колективом має визначити оптимальний час, протягом якого психолог може проводити індивідуальні та групові заняття з учнями. Психологу потрібно дозволити забирати дітей для індивідуальних діагностичних та корекційних занять з уроків, інакше він не зможе виконувати свої функції у школі. Звичайно, за потреби забрати дитину з уроку психолог узгоджує це питання з вчителем.

Ефективність роботи психолога з клієнтами значною мірою залежить від того, наскільки йому вдасться встановити з ними довірливі стосунки, створити доброзичливу, комфортну атмосферу спілкування.

Психолог не може виконувати свої функції у школі, дотримуватись Етичного кодексу, якщо у нього немає власного кабінету. У деяких школах психолог поділяє кабінет з логопедом. Це припустимо лише за умови, що режим роботи психолога і логопеда різний, тобто у години роботи психолога логопед відсутній. Якщо психолог проводить консультування, діагностичне або корекційне заняття, до його кабінету стороннім особам заходити заборонено,не можна у цей час і відривати його від роботи. Порушення цих умов призводить до того, що психологу не вдається встановити контакт з клієнтом і утримувати його протягом усього заняття."

Існують також певні вимоги до обладнання кабінету психолога.

На дверях має бути табличка з прізвищем, ім'ям, по батькові психолога і графіком його роботи. Також за потреби можна скористатися табличкою "Не турбувати, іде заняття".

Стіни кабінету слід пофарбувати у приємний пастельний колір (найкраще - зелений). Кімната має бути затишною, теплою.

У кабінеті слід вмістити такі меблі: шафи; стіл письмовий, стіл ігровий, стільці; невелика дошка; дзеркало, що використовується на заняттях, спрямованих на корекцію негативної "я-концепції"; м'які меблі (диван, крісло), які необхідні для організації корекційних занять, спрямованих на релаксацію, зниження напруження, імпульсивності; сейф для зберігання конфіденційних матеріалів. Потрібний також килим, на якому можна було б організовувати сюжетно-рольові ігри.

Кабінет психолога передбачає оснащення такою апаратурою: секундомір, за допомогою якого вимірюється час виконання завдань; диктофон, на який записуються оперативні матеріали роботи з клієнтом, зокрема, бесіда, розповідь клієнта про себе, придумані ним історії за тематичним апперцептивним тестом, міркування психолога щодо психічного стану клієнта тощо; магнітофон із записом музичних творів для музикотерапії; ксерокс для розмноження бланків, стимульного матеріалу одноразового використання; комп 'ютер з програмами діагностичних та корекційних методик.

Психолог має зібрати банк психодіагностичних методик, спрямованих на діагностику особистості та інтелектуальної сфери дітей молодшого шкільного, підліткового та юнацького віку; діагностичні методики для роботи з вчителями; банк психокорекційних вправ та ігор; обладнання для дидактичних розвивальних та Фожетно-рольових ігор; неструктурований матеріал для ігор (фарби, олівці, альбоми, кольоровий папір, пластилін, конструктор, м'яч, кеглі, мотузку, ковдру тощо); іграшки для вивільнення агресії.

II. ЗМІСТ І НАПРЯМИ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ПСИХОЛОГА

Існує два напрями діяльності практичного психолога: перспективний і актуальний. Перспективний напрям націлений на розвиток, становлення індивідуальності кожної дитини, на формування її психологічної готовності до життя, і передбачає такі завдання:

1. Збереження психічного здоров'я і попередження емоційних розладів, знімання психічного напруження, яким супроводжується у дітей період адаптації.

2. Створення умов, які сприяли 6 розвитку здібностей кожної дитини; можливості для самовираження, розкриття творчого потенціалу, розвитку самостійності мислення, активізації їхньої пізнавальної активності, зацікавленості у відкритті нового.

3. Сприяння розвитку кращого розуміння дитиною себе, самоприйняття, усвідомлення власного "Я", почуття впевненості у своїх силах.

4. Формування здатності до довільної психічної саморегуляції і самоконтролю у дітей.

5. Формування групової згуртованості і навичок спілкування з однолітками та дорослими, навичок навчального співробітництва.

6. Формування в учнів умінь опановувати соціально-прийнятні норми поведінки шляхом розвитку навичок психологічної компетентності.

Актуальний напрям діяльності психолога вимагає орієнтації на вирішення сьогоденних проблем, пов'язаних з тими чи іншими труднощами у навчанні та вихованні школярів, а саме:

1. Вивчення причин неуспішності в навчанні та пошуки шляхів їх подолання.

2. Регуляція стосунків у системах: дорослий - дитина, дитина - дитина, дорослий - дорослий. Розв'язування конфліктів.

3. Виявлення труднощів, проблем індивідуального розвитку особистості та вживання відповідних заходів.

4. Розв'язування проблем особистого життя учасників навчально-виховного процесу (дітей, батьків, вчителів).

Реалізує ці завдання психолог у контакті з дітьми, педагогами, батьками.

У роботі з дітьми шкільний психолог займається такими видами діяльності:

1. Діагностикою психологічної готовності до школи учнів 1-го класу. Виявленням першокласників, у яких особистіший, емоційно-вольовий або інтелектуальний компоненти психологічної готовності до навчання у школі не сформовані. Організацією умов для їхньої успішної адаптації.

2. Виявленням дітей, що мають труднощі адаптації до навчання у школі II та III ступеня. Забезпечує полегшення та прискорення цієї адаптації.

3. Діагностикою наявності відхилень у розумовому розвитку дітей, з'ясуванням причин цих відхилень і визначенням оптимальних умов для розвитку і навчання таких дітей.

4. Вивченням особливостей особистішого розвитку учнів, схильних до конфліктів, неадекватних вчинків, а також тих, хто має труднощі у контактах з однолітками та педагогами. Психолог визначає причини таких відхилень та можливості їх усунення.

5. Профілактикою виникнення невротичної, психопатичної, девіантної поведінки шляхом виявлення дітей з психологічною схильністю до таких видів поведінки і організацією відповідної психолого-педагогічної роботи, спрямованої на зниження ризику, усунення умов, сприятливих для формування негативних психологічних новоутворень.

6. Проведенням психологічного консультування на запит учнів.

7. Організацією факультативної, гурткової роботи, позакласних заходів, тренінгів, спрямованих на формування у школярів необхідних психологічних уявлень, розвиток самоусвідомлення, стимуляцію самовиховання, обговорення проблем психологічного характеру, що їх хвилюють.

Роботою з обдарованими дітьми.

Профорієнтаційною роботою.

Види діяльності психолога у співпраці з батьками:

Пропаганда психологічних знань. Розширення та поглиблення уявлень батьків про закономірності психічного розвитку дитини, про особливості соціальної ситуації розвитку у кожному віковому періоді. Руйнування хибних і формування правильних установок батьків щодо прийомів виховання дітей у сім'ї.

Індивідуальні консультації на запит батьків.

Психологічне консультування у випадках, коли проблеми психічного розвитку дитини зумовлені наявністю проблем у самих батьків.

Сімейні психологічні тренінги.

Слід зазначити, що робота з батьками потребує особливого такту і делікатності, орієнтації на світогляд батьків, їхнє бачення своєї ролі у вихованні дитини.

У співробітництві з педагогічним колективом психолог виконує такі види діяльності:

Встановлює довірливо-доброзичливі стосунки з усіма членами педагогічного колективу.

Роз'яснює функції, завдання, зміст та особливості роботи практичного психолога. З'ясовує шляхи взаємодії психолога та педагога.

Надає практичну допомогу вчителям у створенні розвивального середовища та сприятливого психологічного клімату в класах.

Допомагає користуватись методами психолого-педагогічного спостереження для діагностики міжособистісних стосунків, рівня інтелектуального розвитку, наявності проблем особистішого розвитку школярів.

Сприяє організації диференційованого навчання та індивідуального підходу в навчанні та вихованні учнів.

Пропагує психологічні знання. Надає інформацію про нові дослідження у галузі вікової та педагогічної психології.

Вивчає запити вчителів усіх класів.

Забезпечує індивідуальні консультації та психологічне консультування щодо особистих проблем на запит педагогів.

Проводить індивідуальні консультації та психологічне консультування на запит педагогів щодо проблем учнів.

10. Знімає негативний вплив нервово-психічногоперевантаження у педагогів шляхом організації роботи кімнати психологічного розвантаження, тренінгівспілкування та особистісного росту.

Організовує заходи психологічного спрямування на запит адміністрації школи.

Здійснює психологічне забезпечення заходів, які проводяться відповідно до річного плану роботи школи.

Бере участь у підготовці психолого-педагогічних консиліумів.

Оцінює ефективність впроваджуваних у школі нових програм, технологій навчання, нових підручників тощо, забезпечує їх психологічним обґрунтуванням.

Розглядаючи завдання психологічної служби, вважаємо за необхідне зазначити, що виконання цих завдань у повному обсязі можливе за двох умов: по-перше, наявності повної узгодженості дій, взаєморозуміння і співпраці психолога з педагогами; по-друге, збільшення кількості психологів у школі. Якщо у школі працюють два психологи, один з них спеціалізується на проблемах початкових класів, інший - старших. Крім того, вони мають можливість в особливо складних випадках радитись між собою, разом готувати і проводити профілактичні заходи, групові обстеження тощо.

У багатьох сільських школах психолог взагалі відсутній. Як відомо, 0,5 ставки психолога у сільській школі відкривається за наявності 200 учнів, а в переважній більшості таких шкіл нараховується 120-160 дітей.

Зараз передбачається одна посада психолога на школу за наявності 900 учнів, у деяких школах психологи не мають повної ставки. За таких умов психолог змушений зосереджуватись на виконанні лише окремих, найактуальніших завдань, інші залишаються поза його увагою. Щоб попередити можливі нарікання з цього приводу, на педагогічній раді має бути прийняте рішення щодо оцінки реальних можливостей психолога та пріоритетних напрямів його роботи: педагогічний колектив повинен сформулювати запит, окреслити головну проблему, над якою має працювати психолог.

Досвід психологічної служби в освітніх закладах показує, що іноді повноваження або можливості психолога перебільшуються. Це призводить до непорозумінь та конфліктних ситуацій. Тому вважаємо за необхідне поряд із завданнями розглянути й ті проблеми шкільного життя, у яких психолог не може бути компетентним.

Психолог не може виконувати функцій інших працівників школи. Зокрема, він не може безпосередньо займатись навчанням та вихованням дітей

Психолог освітніх закладів не є адміністратором. Він не зобов'язаний контролювати і оцінювати діяльність педагогів, керувати ними.

Поява психолога у школі не означає, що він бере на себе всі завдання виховання та розвитку школярів, а вчителю залишається лише функція повідомлення знань. Психолог потрібний там, де проблеми дитини носять не педагогічний, а психологічний характер, де самі лише педагогічні прийоми впливу виявляються неефективними.

Психолог не уповноважений визначати медичний діагноз. Він маже лише обстежити психіку дитини, скласти на неї психологічну характеристику, яка може бути використана у медичній резолюції.

Психолог не діагностує тип аномального розвитку (розумову відсталість, затримку психічного розвитку, порушення діяльності аналізаторів), оскільки ця функція належить психолого-медико-педагогічній консультації (ПМПК). Проте психолог проводить глибоке психолого-педагогічне обстеження цих дітей, результати якого впливають на рішення ПМПК.

Психолог не може надавати допомогу психічно хворим дітям, не може передбачити їхньої поведінки і відповідати за неї.

Якщо психолог проводить корекпійну чи консультативну роботу з дитиною, він не може гарантувати повного успіху, оскільки домагається певних змін у поведінці дитини в умовах особистісного спілкування* Чи будуть ці зміни актуалізовані в реальному житті дитини, залежить від само! дитини та від того, наскільки оточення (батьки, педагоги, однокласники) готові підтримати і прийняти ті позитивні зрушення, які поступово з'являються у поведінці дитини.

На сьогоднішній день не існує такого психологічного інструментарію, за допомогою якого можна було б визначити із стовідсотковою вірогідністю можливість скоєння асоціальних вчинків тією чи іншою особою, заздалегідь передбачити і не допустити їх. Тому, якщо подібні ситуації трапляються з кимось із вихованців школи, психолог не може нести за це відповідальність.

Права та обов'язки шкільного психолога Шкільний психолог мав право:

Брати участь у педрадах, педагогічних семінарах, педагогічних консиліумах, висловлювати свою думку про дітей, про той чи інший педагогічний досвід, про навчальні програми.

Брати участь у роботі методичних об'єднань вчителів.

Відвідувати уроки в класах, заняття гуртків, факультативів з метою проведення спостережень за поведінкою і діяльністю дітей.

Знайомитися з документацією школи.

Проводити з учнями групові та індивідуальні заняття, спрямовані на діагностику, корекцію, профілактику відхилень у психічному розвитку.

Забирати дітей з уроків для проведення індивідуальних психодіагностичних та психокорекційних занять.

Виступати з узагальненням власного досвіду роботи у наукових виданнях.

Поєднувати роботу практичного психолога з навчальним навантаженням відповідно до своєї освіти.

Вести просвітницьку роботу з пропаганди психологічних знань шляхом лекцій, бесід, виступів по радіо, телебаченню тощо.

Звертатись, у разі необхідності, до відповідних органів з питанням про надання допомоги дитині, зміни умов її навчання.

Рекомендувати батькам звертатись, у разі необхідності, до різних організацій.

Брати участь у роботі психолого-медико-педагогічних консультацій.

У своїй діяльності шкільний психолог зобов'язаний:

Керуватись Положенням про психологічну службу в системі освіти України та нормативними документами Міністерства освіти та науки України.

Розглядати питання та приймати рішення суворо в межах своєї професійної компетентності.

3. Керуватись у своїй діяльності Етичним кодексом психолога.

4. Працювати у тісному контакті з адміністрацією, педагогічним колективом закладу.

5. Інформувати педагогічну раду про зміст власної роботи, дотримуючись при цьому принципу конфіденційності. Надавати необхідну допомогу педагогічному колективу та адміністрації школи у психологічному забезпеченні навчально-виховного процесу, у вирішенні основних проблем, пов'язаних із забезпеченням індивідуального та особистісно-орієнтованого підходу до дітей, у подоланні відхилень у розвитку та поведінці, проблем у навчанні та встановленні міжособистісних стосунків.

Надавати компетентну допомогу батькам щодо виховання дітей у сім'ї.

Надавати допомогу дітям, які мають певні проблеми у поведінці, навчанні, розвитку, спілкуванні.

Добирати адекватні методи діагностики, корекції, консультації.

10. У разі необхідності направляти дитину з батьками для поглибленого діагностичного обстеження у відповідні центри в районі чи місті.

11. Проводити діагностичні обстеження тільки зі згоди батьків і дитини.

За наявності відповідних показників рекомендувати і у тактовній формі переконувати батьків у необхідності звернутись до медиків або дефектологів.

Обладнати кабінет психолога.

14. Брати участь у роботі методичних семінарів психологів освітніх закладів.

Постійно підвищувати свій професійний рівень.

Вести записи та реєстрацію усіх видів роботи. Належним чином оформлювати документацію відповідно до Рекомендацій Міністерства освіти та науки України № 1/9-352 від 27. 08. 2000 р.

Крім зазначеного у цьому документі переліку звітно-статистичної документації, на наш погляд, у психолога на кожну дитину, з якою він працює, має бути заведена папка з результатами обстеження, з програмою та конспектами корекційної роботи і т.п. Це робить зручним цілісний аналіз випадку від запиту, анамнезу, даних діагностики та спостережень, психологічного діагнозу до програми корекційної роботи, конспектів занять, результатів педагогічного впливу і аналізу результатів проведеної роботи. Усі ці матеріали носять конфіденційний характер і можуть знищуватись після завершення роботи або зберігатись психологом для можливості узагальнення власного досвіду роботи.

Психолог також може вести банк результатів обстеження дітей за різними психодіагностичними методиками, з метою складання або уточнення нормативів виконання цих методик учнями різного віку, статі тощо, а також для наукових досліджень. Збираючи такі відомості, психолог дотримується принципу анонімності.

За потреби психолог може зберігати і аналізувати матеріали за допомогою комп'ютера.

III. ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА

До основних форм роботи психолога відносять: психодіагностику, психокорекцію, психопрофілактику, психологічне консультування.

Психодіагностика - це процедура обстеження психіки індивіда за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини. Психологічний діагноз слід відрізняти від медичного та педагогічного. Медичний діагноз. - це резолюція лікаря про наявність чи відсутність тієї чи іншої хвороби або наслідків її перенесення (наприклад, олігофренія, шизофренія, психастенічний невроз, нестійка психопатія тощо). Педагогічний діагноз - це оцінка можливостей навчання або виховання дитини (наприклад, затримка психічного розвитку, розумова відсталість, соціально-педагогічна занедбаність, важковиховуваність, обдарованість тощо). Психологічний діагноз - це, по суті, психологічна характеристика на індивіда, в якій описуються притаманні тільки йому особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, риси характеру, система цінностей, інтересів тощо.

У психодіагностиці використовуються традиційні методи психології, такі, як спостереження, бесіда, а також специфічні психодіагностичні методики, до яких, зокрема, відносяться тести та проективні техніки.

Ефективність психодіагностики значною мірою залежить від дотримання психологом певних принципів:

Обстеження може проводитись, лише з відома батьків та за згодою дитини. (Добре, якщо психолог має можливість на батьківських зборах взяти в усіх батьків письмову згоду на участь дитини у психологічних обстеженнях.)

Під час обстеження дитині необхідно забезпечити фізичний комфорт: вона не повинна відчувати холоду, задухи тощо; їй має бути зручно сидіти, виконувати різні дії, оперувати стимульним матеріалом.

Забезпечення психологічного комфорту: дитина не повинна хвилюватися, боятися, сприймати обстеження як іспит. З іншого боку, вона має бути відповідним чином замотивована, зацікавлена в одержанні найкращих результатів при обстеженні інтелекту, і бути максимально відвертою при обстеженні особистості. Це досягається шляхом організації відповідного спілкування дитини з психологом, завдяки якому між його учасниками встановлюється контакт, невимушені стосунки. У процесі такого спілкування досліджуваному необхідно повідомити, що результати його обстеження є конфіденційними і можуть бути повідомлені будь-кому лише з його власної згоди.

Емпатійне ставлення психолога до клієнта. Психолог приймає обстежуваного таким, яким він є, ніяк не оцінює його.

Мета психодіагностичного обстеження - з'ясувати причини виникнення і психологічний зміст наявних у клієнта проблем у контексті історії його психічного розвитку.

Всебічність психологічного обстеження: діагностуються певні прояви психіки індивіда у різних вилах діяльності. Оскільки жодна психодіагностична методика не має стовідсоткової достовірності, то зазвичай при діагностиці тієї чи іншої якості використовується не одна, а кілька методик. Робити висновки на підставі обстеження тільки за однією методикою не можна.

Врахування вікових особливостей досліджуваного: обстеження та оцінка його результатів проводиться з орієнтацією на нормативи того віку, в якому знаходиться дитина. Особливої уваги при цьому потребують кризові періоди, оскільки особливості психічного розвитку, які розцінюються як критичні у період поступального розвитку, можуть вважатися Закономірними у період криз. Крім того, існують психодіагностичні методики, призначені для одного віку і непридатні для іншого.

Врахування індивідуально-психологічних особливостей індивіда, а саме: динаміки втомлюваності (від цього залежить тривалість одного психодіагностичного заняття); темпу діяльності (від цього залежить планування обсягу завдань, що пропонуються на одне заняття); інтересів дитини (по можливості, для діагностики підбираються такі завдання або сти-мульний матеріал, які відповідають інтересам дитини); контактність, особливості темпераменту, характеру, самооцінки (в залежності від цього психолог підбирає стиль спілкування).

9. Підтримка позитивної мотивації протягом усього обстеження. Для цього слід уникати запитань, міркувань, оцінок, які можуть бути неприємними дитині. Якщо вона під час обстеження переживає невдачу,подібний момент необхідно знецінити. Це досягається шляхом попереджень про те, що завдання складне, і діти даного віку зазвичай з ним не можуть впоратися, що воно розраховане на дітей старшого віку. Також для підтримки мотивації варто чергувати прості і складні завдання; цікаві і менш цікаві; творчі і репродуктивні.

10. Усі психічні процеси, стани, прояви тісно взаємопов'язані між собою. Тому порушення чи недорозвиток одного з них призводять до того, що страждають й інші. Тому під час діагностики необхідно з'ясувати структуру дефекту, тобто відокремити первинні та вторинні відхилення. Наприклад, недоліки мислительних операцій узагальнення та абстрагування можуть бути зумовлені недостатністю мовлення;агресивність дитини може бути викликана заниженою самооцінкою тощо.

Спрямованість обстеження на діагностику не лише актуального рівня, а й на зону найближчого розвитку. Від цього залежить правильність діагнозу і планування корекційних занять.

У процесі обстеження мають виявлятися не лише недоліки психіки дитини, а й її збережені сторони, оскільки корекційний вплив здійснюється тільки з опорою на те, що у дитини сформоване і добре розвинене.

13. Необхідно з'ясувати не лише психологічний зміст тих проблем, які є у дитини, а й її ставлення до них. Адже ефективність корекційного впливу значною мірою залежить від того, наскільки індивід усвідомлює свої вади, прагне їх позбутися і вірить у можливість позитивних змін.

Психодіагностичне обстеження може проводитись в індивідуальній та груповій формі. Вибір форми обстеження залежить від мети та від методик, що використовуються. Є такі психодіагностичні методики/які можна застосувати тільки індивідуальної

Переваги групового обстеження полягають у тому, що економлять час. Але при цьому ми не можемо розраховувати на високу точність і якість інформації. Під час групового обстеження кожну дитину треба посадити окремо і забезпечити бланком для відповіді та стимульним матеріалом. Групове тестування використовується, якщо необхідно обстежити велику кількість дітей. Зазвичай після опрацювання результатів виділяється декілька дітей, які для уточнення діагнозу потребують більш глибокої індивідуальної діагностики.

Індивідуальне обстеження забирає більше часу, проте є якіснішим. Завдяки індивідуальному обстеженню ми маємо можливість одержати додаткову інформацію, оскільки спостерігаємо за поведінкою дитини під час тестування, фіксуємо її емоційну реакцію на те чи інше завдання тесту, можемо відмітити не лише результат виконання завдання, а й спосіб його досягнення, маємо можливість підтримувати позитивну мотивацію, а іноді й зрозуміти, чому дитина саме так відповіла на те чи інше запитання.

Добір методик залежить також від ситуації обстеження. У психодіагностиці розрізняють ситуацію експертизи і ситуацію клієнта. У першому випадку обстеження проводиться з метою прийняття певного рішення щодо подальшої долі досліджуваного в залежності від результатів. Досліджуваний, таким чином, може бути зацікавлений у тому, щоб спотворити результати. Тому у ситуації експертизи слід підбирати методики, захищені від спотворення.

У ситуації клієнта, досліджуваний з власної ініціативи звертається до психолога і зацікавлений в об'єктивності результатів. Тому у цьому випадку можна використовувати відкриті тестові методики.

В залежності від мети обстеження, складності проблеми, індивідуальних та вікових особливостей досліджуваного, тривалість діагностики може бути різною. В одних випадках для цього достатньо одного заняття, в інших - проводиться від трьох до п'яти занять. При цьому тривалість одного заняття також залежить від віку та індивідуальних особливостей клієнта (для молодших школярів - до 30-45 хв.; для підлітків до 60-90 хв.)

Зрозуміло, що на цьому діагностика не завершується. Вона може органічно продовжуватися під час корекційних занять, повторюватись через певні проміжки часу з метою фіксації змін, що відбуваються у психіці дитини, оцінки ефективності роботи, яку з нею проводить психолог, педагог, батьки.

Психодіагностика може бути самостійним видом діяльності психолога, наприклад, у ситуації експертизи; може передувати і завершувати психокорекцію, може використовуватись як допоміжний прийом у психологічному консультуванні. Велике значення психодіагностика має для психопрофілактики, оскільки до неї вдаються, коли необхідно виділити "групу ризику", тобто дітей, що мають схильність до появи тих чи інших відхилень в особистісному розвитку, що можуть призвести до зниження успішності в навчанні або до девіантної поведінки. Н.Я. Семаго виділяє такі види діагностики: скринінгова, яка проводиться з групою і спрямована на виділення дітей, що мають певні властивості (наприклад, занижена самооцінка, високий рівень агресивності тощо); поглиблена; динамічне обстеження, за допомогою якого простежується динаміка розвитку, ефективність навчання, розвивальних або корекційних заходів; підсумкова, метою якої виступає оцінка стану дитини після певного етапу роботи з нею.

Психодіагностичне обстеження проводиться за такими етапами:

Запит, завдяки якому формулюється мета обстеження.

Збір анамнезу - відомостей про особливості психофізичного розвитку дитини до моменту обстеження, зібраних у батьків.

Збір інформації про дитину від педагогів.

Спостереження за дитиною у різних ситуаціях.

Складання програми психологічної діагностики, яка містить мету, перелік методик, обладнання, опис умов та режиму обстеження.

Встановлення з дитиною контакту. Створення доброзичливих, довірливих стосунків.

* 7. Бесіда з дитиною на предмет з'ясування кола її інтересів та ставлення до проблеми.

Реалізація програми психологічного обстеження з фіксацією результатів у протоколі.

Опрацювання результатів обстеження.

Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною методикою.

Цілісна інтерпретація результатів, при якій беруться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.

Складання психологічного діагнозу, який крім переліку використаних психодіагностичних методик, формальних даних про дитину, опису індивідуальних особливостей її психіки містить аналіз психологічних механізмів виникнення і прояву наявних проблем та рекомендації щодо форми і змісту допомоги, якої потребує дитина.

В залежності від змісту і глибини проблеми у поведінці дитини, від причин, що їх зумовили, психолог може рекомендувати:

* обстеження на психолого-медико-педагогічній консультації на предмет направлення до спеціальної школи, умови навчання та виховання якої відповідають потребам дитини (при підозрі на розумову відсталість, затримку психічного розвитку, наявність сенсомоторних вад);

направлення до лікаря-психіатра, який після медичного обстеження визначить медичний діагноз і призначить лікування;

індивідуальне навчання на певний термін, протягом якого завдяки використанню спеціальних корекційних психолого-педагогічних прийомів долається, наприклад, педагогічна занедбаність, гіперактивність, загальмованість, неконтактність;

консультацію для батьків, педагогів щодо психологічних особливостей дитини та змісту індивідуального підходу до неї;

психокорекційні заняття;

психопрофілактичну роботу.

Розробляючи програму психолого-педагогічної допомоги, слід відрізняти труднощі, що виникають у дитини через порушення та відхилення у розвитку від проблем, пов'язаних з надмірними вимогами з боку батьків або педагогів до дітей без врахування психологічних особливостей віку та можливих індивідуальних варіантів проживання цього віку тією чи іншою дитиною.

Психокорекція (у перекладі з латинської - це поправка, часткове виправлення або зміна), за визначенням Г.С. Абрамової, це вплив психолога на дискретні характеристики прояву внутрішнього світу людини. І.В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямовану на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.

Психокорекцію необхідно відрізняти від психологічного консультування та від психотерапії. Психологічне консультування та психотерапія передбачають глибоке проникнення у внутрішній світ клієнта та зміни його поглядів на себе та свої стосунки із зовнішнім світом. Ефективність психологічного консультування та психотерапії значною мірою залежить від особистісної зрілості клієнта, від його здатності до самоусвідомлення. Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. На наш погляд, психокорекція - це процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Психокорекція потрібна у роботі з такими клієнтами, які добре розуміють і усвідомлюють свої проблеми, знають, що потрібно робити, щоб їх позбутися, але змінити свої звички самотужки не можуть. Також психокорекція використовується для роботи з клієнтами, які відзначаються незрілою особистістю, зокрема з дітьми. Ця форма роботи психолога застосовується для виправлення вад пізнавальної та емоційно-вольової сфери, для подолання відставання в інтелектуальному або особистісному розвитку.

Психокорекція може виступати як самостійний вид діяльності практичного психолога, може доповнювати психологічне консультування. Психокорекційні прийоми використовуються також для психопрофілактики.

Організація психокорекційної роботи

На основі психологічного діагнозу складається програма психокорекції, яка містить мету, напрями корекції, психологічні механізми допомоги, у ній також зазначається приблизна кількість занять, їхня частота (двічі чи тричі на тиждень) та тривалість одного заняття. Перераховуються методи та прийоми, які будуть використовуватися, визначається форма занять (індивідуальна чи групова). На підставі психокорекційної програми складаються конспекти занять. Завдання, що добираються на кожне заняття, мають бути спрямовані на реалізацію усіх зазначених в програмі напрямів. Конспект містить опис завдань у певній послідовності, конкретний перелік обладнання. У ньому також виділяється колонка, в якій поруч з кожним завданням фіксується результат дитини. Після заняття психолог аналізує його успішність і складає конспект наступного заняття. При підготовці до групової психокорекційної роботи психолог складає програму на кожного учасника групи, у конспекті передбачається роль, види завдань та спосіб їх виконання для кожної дитини. Результати фіксуються також окремо для кожної дитини.

Психокорекційні заняття можуть проводитись в індивідуальній або груповій формі. Вибір форми занять залежить від мети. Так, наприклад, якщо об'єктом корекційного впливу виступають навички спілкування з однолітками, то більш ефективною, очевидно, буде групова форма. А корекцію вад пізнавальних процесів зручно проводити індивідуально. Крім того, при певних медичних та психологічних діагнозах (аутизм, грубе порушення поведінки тощо) існують протипоказання до групової форми занять. Кількість учнів у корекційній групі не повинна перевищувати п'ять чоловік/Тільки за такої умови психолог може виразно усвідомлювати все, що відбувається у психіці кожної дитини. Групову психокорекцію слід відрізняти від соціально-психологічних тренінгів. Під час тренінгу психолог працює з групою (7-12 учнів), а під час психокорекції - окремо з кожною дитиною.

Принципи психокорекції:

Єдність діагностики і корекції. Цей принцип реалізується у трьох аспектах. По-перше, корекційній роботі передує діагностика, по-друге, в процесі корекції йде уточнення діагнозу, по-третє, корекційна робота потребує постійної оцінки її ефективності, критерієм якої є ті зміни, які відбуваються у психіці дитини.

Діяльнісний принцип корекції. Головним засобом корекційно-розвивального впливу є організація активної діяльності дитини у співробітництві з дорослим.

Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони (за Л. С. Виготським) не матиме корекційного ефекту.

Спрямованість корекційної роботи "згори донизу", тобто на створення оптимальних умов для розвитку вищих психічних функцій, за рахунок яких будуть компенсовані недоліки елементарних психічних процесів. Наприклад, для подолання вад механічної пам'яті, необхідно розвивати мовлення, мислення, логічну пам'ять; для корекції недоліків уваги психолог удосконалює регулюючу функцію мовлення дитини, самоконтроль.

Принцип нормативності, зміст якого полягає в орієнтації на еталон розвитку на певному віковому етапі. Тобто в результаті корекції дитина має досягти такого рівня розвитку, який відповідає її віку.

Врахування в корекційній практиці системності розвитку. Усі особистісні якості, психічні функції тісно взаємопов'язані між собою. Тому недоліки однієї з них призводять до недостатності інших. Корекція має бути спрямована на усунення причини відхилень у розвитку.

Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота має починатись від тієї "точки", після якої почалось відхилення від ідеальної програми розвитку.

Дуже важливо, щоб корекція розвитку носила випереджаючий характер, була спрямована не на тренування й удосконалення того, що вже досягнуто дитиною, а на активне формування того, що планується досягнути у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуальності.

Принцип наступності: кожне заняття містить ті завдання для самостійного виконання, які на попередньому виконувались за допомогою психолога. Якщо на попередньому занятті дитина не впоралась з певним завданням, на наступному пропонується його спрощений варіант.

Врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини, її інтересів, здібностей, якостей характеру, соціальної ситуації розвитку тощо.

Дитина обов'язково має одержувати задоволення від психокорекційних занять. Це забезпечується завдяки тому, що психолог, по-перше, використовує цікаві для дитини види завдань; по-друге, створює такі умови, за яких дитина переживає успіх, задоволення від подолання труднощів; по-третє, виявляє емпатію, приймає дитину такою, яка вона є, не оцінює її.

Механізми психокорекції залежать від причин, що зумовили відхилення у психічному розвитку дитини. Якщо недостатня сформованість окремої психічної функції зумовлена локальним пошкодженням кори головного мозку, то для відновлення цієї функції необхідно "обійти ушкоджену ділянку", сформувати необхідні операції іншим шляхом, з опорою на збережені психічні процеси.

Іншою причиною наявності вад психіки може бути відсутність необхідних соціальних умов її розвитку або неврахування індивідуальних особливостей дитини. За сприятливих умов психічні процеси формуються у дитини спонтанно, завдяки наслідуванню дорослих і узагальненню досвіду. Через інертність нервових процесів, або порушення динаміки їхнього перебігу (переважання збудження чи гальмування), або через відсутність сприятливих умов психічні функції формуються неправильно, поверхово. У цьому випадку, щоб відновити ушкоджену функцію, необхідно провести дитину через весь процес її формування.

За теорією Л. С. Виготського, психічні функції формуються у спільній зовнішній діяльності з дорослим з наступною їх інтеріоризацією у внутрішній план. Тому механізмом корекції у цьому випадку буде організація відповідної практичної діяльності, яку психолог спочатку виконує разом з дитиною. Далі самостійність дитини у цій діяльності поступово збільшується. Дитина опановує її, удосконалює, робить своєю і переводить у внутрішній план.

Успішність цього процесу, на думку П.Я. Гальперіна, залежить від повноти і способу задання орієнтовної основи дії (система умов і ознак, від яких залежить правильність виконання дії), а також від поетапного переходу від практичних дій з предметами, оперування образами, до дій у мовленні і подумки.

Методи психокорекції, якими може користуватися шкільний психолог:

ігротерапія, арттерапія, психогімнастика, дидактичні та рухливі ігри.

Психологічне консультування - це процес створення психологом таких умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з іншими людьми, по-новому бачить і оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв'язання, бере відповідальність за своє життя на себе. Основне завдання психологічного консультування, за словами В.М. Федорчука, полягає у тому, щоб допомогти клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, змінити його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. На відміну від психокорекції, при якій психолог активно формує у клієнта певні навички, у психологічному консультуванні клієнт сам працює над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Якщо результатом психокорекції є зміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда.

Психологічне консультування використовується у тих випадках, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективне у роботі з особами, які здатні до глибокого самоаналізу, можуть критично поставитись до себе. Тому цей вид психологічної допомоги можна проводити з учнями підліткового та юнацького віку, з вчителями, батьками.

Психологічне консультування слід відрізняти від рекомендацій (Р.В. Овчарова називає їх консультаціями), що надаються батькам, вчителям, дітям; сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдатись до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу. Досвід роботи показує, що такі консультації рідко бувають ефективними, оскільки клієнти "сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, припускаються помилок, що в свою чергу викликає опір. Клієнти починають запевняти, що всі ці рекомендації вони виконують, але це не допомагає.

Принципи психологічного консультування:


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Особливості роботи шкільного психолога" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов