Психологічні процеси та закони, що управляють трудовою діяльністю

Психологічні процеси та закони, що управляють трудовою діяльністю

1. Фізіологічні та психологічні основи трудового процесу

Психічні (психологічні) процеси складають основу психічної діяльності людини. Без них неможливе формування знань та набуття життєвого досвіду. Розрізняють пізнавальні, емоційні та вольові психічні процеси.

До пізнавальних процесів належать пам'ять і мислення.

Пам'ять - психофізіологічний процес, який відбувається в центральній нервовій системі і забезпечує накопичення, зберігання та відтворення інформації. Пам'ять допомагає нагромаджувати певні знання про той чи інший об'єкт праці (його вигляд, будову, принцип роботи) та особливості його використання у процесі праці (порядок роботи, заходи, засоби безпеки праці тощо); процес пам'яті дозволяє відновити накопичені знання у разі необхідності їх застосування у конкретний момент процесу праці.

За часовою характеристикою пам'ять поділяють на:

короткочасну (збереження інформації протягом обмеженого, невеликого проміжку часу; наприклад, запам'ятовування розповіді викладача під час конспектування лекції);

довгочасну або довготривалу (збереження інформації протягом необмеженого, заздалегідь не окресленого проміжку часу; наприклад, запам'ятовування правил безпеки праці на вступному чи первинному інструктажі при зайнятті певної посади);

оперативну (інформація зберігається протягом тривалого, але обмеженого проміжку часу; наприклад, запам'ятовування навчального матеріалу з певної дисципліни з метою здачі заліку, екзамену, захисту дипломного проекту та ін.).

Середній обсяг короткочасної пам'яті обмежений (2-7 одиниць інтегрованої інформації). Така пам'ять може бути перетворена на довготривалу за умови зосередження волі, високої розумової активності, безперервності повторювання інформації. Крім того, короткочасна пам'ять виступає у ролі своєрідного фільтра, який здійснює відбір потрібної інформації з загального обсягу матеріалу, знищення непотрібної інформації, перехід решти інформації на інші рівні пам'яті.

Довготривала пам'ять має практично безмежний обсяг, але обмежені можливості щодо довільного згадування інформації, яка у ній зберігається. Пригадування здійснюються у вигляді відтворення або впізнавання. Відтворення відбувається за зовнішньої відсутності збереженого матеріалу, а впізнавання - у разі повторного надання інформації у нових умовах.

За характером сприйняття інформації пам'ять поділяють на:

зорову (забезпечує запам'ятання технологічних операцій, послідовності виконання, які потребують особливої уваги);

слухову (створює можливість контролю роботи обладнання та сприйняття звукових сигналів, в тому числі аварійних);

нюхову (створює можливість сприйняття стану середовища праці, стану роботи обладнання);

тактильну (забезпечує запам'ятання операцій, прийомів, рухів);

смакову (створює можливість забезпечення відповідного до вимог ситуації стану організму).

За характером інформації, яка сприймається, розрізняють пам'ять:

рухову (збереження і використання навичок праці);

образну (збереження і використання різноманітних образів та асоціацій);

емоційну (збереження пережитих почуттів).

Окремо стоїть пам'ять мовна (словесна) - сприйняття, збереження і використання мовної інформації (прочитаної, почутої, сказаної).

На продуктивність пам'яті впливають різні причини:

суб'єктивні - природна здібність до запам'ятовування, метод запам'ятовування, попередній досвід, стан організму, психологічна установка;

об'єктивні - зовнішні умови (фактори навколишнього середовища), кількість інформації, характер (логічність, зрозумілість, наочність).

Існують ефективні методи тренування пам'яті: регуляція уваги; вдосконалення сприйняття; керування уявою; розвиток здатності осмислення і структурування; використання спеціальних прийомів та дій.

Мислення - процес пізнання, відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв'язків і відношень між ними; це здатність людини правильно і швидко виносити судження, робити висновки і приймати рішення. Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними для всіх людей, і водночас має особливості залежно від змісту виконуваних завдань.

Відповідно до змісту завдань мислення є:

технічне (спрямоване на розв'язання технічних завдань);

наукове (спрямоване на вирішення наукових питань);

художнє (виконання завдань художнього зображення особливостей дійсності).

За характером процес мислення поділяють на:

наочне (діюче, пов'язане з практичною діяльністю);

образне (виділення в пам'яті обладнання, технологічних операцій);

абстрактне (дослідження загальних понять і закономірностей).

Отже, мислення фахівця зв'язку у процесі праці повинно бути обов'язково технічним, але може бути і наочним, і образним, і абстрактним.

Особливий тип мислення, характерний для фахівця зв'язку - оперативне мислення, яке здійснюється під час практичної діяльності та спрямоване на вирішення практичних завдань, характеризується швидкістю.

За тих чи інших умов мислення фахівця зв'язку повинно характеризуватися глибиною, гнучкістю, швидкістю, послідовністю, самостійністю та критичністю.

Глибина - вміння проникати в суть пізнаваних явищ, розкривати їх причини, знаходити їх основи та зв'язки з іншими явищами об'єктивної реальності, передбачати хід подій.

Гнучкість - вміння змінювати спосіб вирішення проблеми, знаходити нові шляхи її розв'язання, звільнятися від шаблонності у конкретних обставинах тих чи інших подій.

Швидкість - або ж інертність - вимірюється часом, протягом якого особистість вирішує пізнавальні завдання за умови правильності та обґрунтованості їх вирішення.

Послідовність - уміння дотримуватись логічних правил мислення і певного плану у викладенні думок, контролювати хід думок та їх відхилення від теми міркувань, доводити і обґрунтовувати висновки із міркувань.

Самостійність - уміння ставити нові питання, знаходити нові підходи до вирішення існуючих проблем, виявляти ініціативу у розв'язанні повсякденних задач.

Критичність - здатність переглядати існуючі погляди та теорії, змінювати їх, якщо вони суперечать новим даним теорії та практики.

Особливості мислення - винахідливість, точність, швидкість та ін. - вимагають спеціального тренування як в реальних умовах, так і шляхом моделювання ситуацій чи їх окремих елементів за допомогою тренажерів та спеціальних методик.

Однією з найнеобхідніших якостей пізнавальної діяльності людини є увага - психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (предмети, дії, явища, процеси), а також стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом окремого відрізку часу.

Залежно від вольового зусилля увага є:

пасивною (виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, доки діють ці подразники);

активною (свідоме зусилля, спрямоване на сприйняття об'єктів, явищ, процесів з попередньо визначеною метою).

Для попередження аварійних ситуацій, визначення правильної послідовності дій та можливості ускладнення ситуації велике значення має обережність - психологічна якість людини, яка включає розподіл, швидкість переключення, інтенсивність і стійкість уваги.

Розподіл - здатність зосередити увагу на кількох об'єктах чи одночасно виконувати дві та більше дій.

Швидкість переключення - здатність змінювати об'єкти уваги та переходити від одного виду діяльності до іншого.

Інтенсивність - ступінь напруження уваги під час сприймання об'єкта.

Стійкість - утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу (залежить від тренованості уваги).

Вимоги до тренування уваги:

вироблення зацікавленості предметом, явищем чи процесом праці;

вироблення дисциплінованості у праці за будь-яких обставин;

вироблення здатності зосереджувалися у будь-який момент і за будь-яких обставин;

вироблення рішучості та наполегливості;

чітка організація праці і здоровий психологічний клімат.

Емоційні процеси - короткочасні реакції на певний об'єкт, подію, ситуацію. Емоції - це власне процеси середньої сили, які добре контролюються свідомістю; це спонукальний рефлекторний апарат для задоволення потреб людини.

Емоційний процес розвивається послідовно: підсвідоме оцінювання; зіставлення; фізіологічне налаштування; переживання.

Залежно від виду потреб емоції поділяють на: нижчі (пов'язані з фізіологічними потребами); вищі (пов'язані з духовними потребами).

Залежно від ступеню задоволення потреби емоції поділяють на: позитивні (у разі задоволення потреби); негативні (у разі незадоволення потреби).

Залежно від часу формування виділяють емоції: первинні (формуються при народженні); вторинні (формуються протягом життя і розвитку людини).

Існує велика група емоційних процесів, де на першому місці перебуває специфічний компонент попереднього переживання - радість, розчулення, гнів, незадоволення, тривога, переляк, сум тощо. Якщо компонент збудження слабкий, довготривалий, то такий емоційний процес називається настроєм. Якщо компонент збудження сильний, то виникає інтенсивна емоційна реакція, яка призводить до втрати людиною контролю над висловлюваннями та вчинками. Така реакція називається афектом, найчастіше трапляється у людей з нестійкою психікою і вимагає великих зусиль для загальмування.

Переходом до афекту є стресове напруження (стрес) - сукупність захисних реакцій, які відображають дію зовнішніх факторів. Стрес супроводжується певними змінами стану організму - розсіюванням уваги, відчуттям втоми, швидкою мовою, втратою апетиту, відчуттям голоду, болем голови, шлунка, підвищеною збудливістю та ін.

Засобом для уникнення негативних емоцій, попередження стресів та афектів є розвиток вольових процесів та якостей. Воля - це здатність людини управляти своїми вчинками. Вона виражається у самовладанні в небезпечних ситуаціях, дисциплінованості, рішучості, наполегливості, умінні долати почуття сумніву і страху.

2. Пристосування людини до умов праці

Пристосування людини до умов праці, або ж адаптація, - це динамічний процес встановлення оптимальної відповідності особистості фахівця зв'язку до середовища праці в процесі виконання обов'язків, який забезпечує виконання вимог нормативних документів.

Психологічна адаптація включає такі важливі аспекти:

встановлення адекватної рівноваги між психічними та фізичними характеристиками людини;

оптимізацію постійних взаємовідносин між працівниками.

Чільне місце у процесі адаптації людини до умов праці займає психологічний стан населення України. Це засвідчує глобальна інформатизація суспільства, розвиток засобів боротьби, зростання безпосереднього втягнення населення у воєнні дії. Інформаційна війна отримує значні переваги внаслідок економічної ефективності, можливості широкого застосування прихованих методів ведення, необмеженості використання простору і часу, а також внаслідок вибору духовних та психофізіологічних особливостей людини для основного впливу. Розвинуті країни вже давно використовують такі поняття, як психологічна війна, психооперація, психоакція тощо.

Тому психологічне забезпечення набуває значення невід'ємної складової будь-якої праці і відіграє вирішальну роль у досягненні перемоги. Саме тому можна стверджувати, що чим більша популярність праці серед молоді, чим ширша проводиться робота з фізичної і моральної підготовки молоді до праці, тим краще і швидше особистість адаптується до умов праці.

Згідно з нормативними вимогами одним із основних принципів розбудови України є проведення психологічної підготовки населення, а також патріотичного виховання допризовної та призовної молоді, абітурієнтів та студентів на національно-історичних традиціях.

Психологічне забезпечення визначає основну форму психологічної підготовки. З 1995 р. цей термін набув статусу офіційного поняття, став ознакою нового виду виховання.

Схематично організацію психологічного забезпечення поділяють на такі складові:

духовна складова відповідає за інформаційне наповнення свідомості, її мета - мобілізувати людину на безумовне і гарантоване виконання завдань;

психологічна складова здійснює психологічну підтримку працівників, забезпечує інтелектуальну активність, наступальне управлінське і виконавче мислення суб'єктів;

реґламентаційна складова налагоджує систему обмеження та припису, структуризує поведінку людини;

організаційно-діяльна складова систематизує заходи із забезпечення готовності і здатності впевнено виконувати обов'язки кожною людиною;

життєзабезпечуюча складова створює духовні та матеріальні умови для повноцінного функціонування всіх життєзабезпечуючих елементів в обставинах активної праці.

Аналіз поняття психологічного забезпечення дозволяє виділити такі його рівні:

державний, який застосовується у масштабах всієї країни;

локальний.

До системи суб'єктів психологічного забезпечення на державному рівні належать органи державної влади, політичні партії та громадські організації, ЗМІ, які діють в межах України. На локальному рівні суб'єкти психологічного забезпечення - це керівники підприємств, установ та організацій, органи виховної роботи, працівники окремих ЗМІ, юридичних органів, медичних установ і закладів.

Об'єкти психологічного забезпечення умовно поділяють на групи:

все цивільне населення країни, особливо особи призовного віку та допризовна молодь;

населення та особовий склад збройних сил інших держав;

різноманітні колективи;

конкретні види повсякденної трудової, навчальної діяльності цивільного населення, а також завдання, які вони виконують.

Необхідність поширення психологічного забезпечення на вирішення завдань пов'язана з:

відсутністю стабільності у прилеглих до України регіонах;

розвитком засобів і способів боротьби;

продовженням та вдосконаленням інформаційної та психологічної війни;

змінами у політичній та соціально-економічній сферах;

зростанням бездуховності та аморальності суспільства;

погіршенням фінансового і технічного забезпечення.

Мета психологічного забезпечення буде досягнута тоді, коли ця робота здійснюватиметься безперервно, а на вирішення його завдань будуть спрямовані зусилля усіх форм впливу на свідомість і поведінку: інформаційно-пропагандистської та психологічної, військово-соціальної, культурно-виховної, а також протидії негативному впливу.

Фізіологічні основи праці та відпочинку

Динаміка працездатності людини - це наукова основа розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність - величина змінна і пов'язана зі змінами характеру протікання фізіологічних та психічних реакцій в організмі людини. Висока працездатність у будь-якому виді діяльності забезпечується тільки в тому випадку, якщо трудовий ритм збігається із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв'язку зі сталою добовою періодикою життєдіяльності у різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби піддаються певним коливанням. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності визначають у ранкові та денні години (з 8-ї до 20-ї години), мінімальна працездатність - у нічні години. особливо несприятливим для праці є проміжок від 1-ї до 3-4-ї години ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:

- фаза «впрацьовування» або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничого. Залежно від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза може тривати від кількох хвилин до 1,5 години;

- фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність чи навіть певне зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан сполучається із високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення бракованої продукції, зниження витрат робочого часу на виконання трудових операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій тощо). Залежно від ступеню важкості праці фаза стійкої працездатності може тривати 2.. 2,5 та більше годин;

- фаза розвитку втоми та пов'язаного з цим погіршення працездатності триває від кількох хвилин до 1…1,5 годин і характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.

Динаміка працездатності за зміну графічно є кривою, яка наростає у перші години, проходить потім на досягнутому високому рівні та спадає до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза впрацьовування протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижча за рівнем і менш тривала. У другій половині робочого дня зниження працездатності настає раніше і розвивається сильніше у зв'язку з більш глибокою втомлюваністю.

Працездатність людини не є стабільною протягом тижня, а піддається певним змінам. У перші дня тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку із поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру та ступеню важкості праці коливання тижневої працездатності бувають великими чи меншими.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями характер зміни працездатності зберігається. Однак у зв'язку із дводенною перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацьовування на початку тижня може дещо збільшуватися.

У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається всередині зими, а в жаркий період року вона знижується.

Підтримка працездатності на оптимальному рівні - одна з головних цілей створення норм, правил, інструкцій з охорони праці. Дотримання раціонального режиму праці та відпочинку є одним із засобів виконання їх вимог. Іншим способом захисту людини від впливу шкідливих та небезпечних факторів середовища праці є професійний відбір під час приймання працівника на роботу.

В сучасних умовах надійність та продуктивність технічних систем залежать від правильного добору та навчання спеціалістів.

До спеціалістів, які обслуговують сучасні складні технічні системи, висувають спеціальні вимоги, специфічні для кожної окремої галузі.

Для спеціалістів-операторів основним змістом роботи є складний комплекс розумової діяльності з невеликими елементами фізичної праці. В основі взаємодії оператора з апаратурою є приймання, опрацювання інформації, прийняття та реалізація рішень.

Важливою особливістю людини-оператора є те, що оптимальне опрацювання інформації відбувається у тому випадку, коли вона за обсягом узгоджена з його можливостями сприйняття. При великому навантаженні оператори не встигають виконувати задані функції, а при малому - втрачають активність.

Індивідуальною особливістю людини є також обсяг оперативної пам'яті, здатність до перебудови та коригування помилок. Пам'ять дозволяє оператору використовувати результати минулої діяльності у майбутньому при роботі в системі. Без урахування її ролі не може відбуватися ні навчання, ні адаптація до умов навколишнього середовища.

Аналіз діяльності спеціалістів, які працюють із радіоелектронною апаратурою, особливо з екранами індикаторів, дисплеїв, вказує, що коли до операторської діяльності підключаються люди, які не мають достатніх здібностей до цієї роботи, то вони не тільки значно довше та важче оволодівають спеціальністю, але й частіше роблять помилки та прорахунки.

Професійним добором називають процес вибору з групи кандидатів на професію осіб, від яких можна очікувати найефективнішого виконання потрібного обсягу робіт. Суть професійного добору полягає у порівнянні суті операторської діяльності та структури особи кандидата.

Професійний відбір можна здійснювати такими методами: стихійний; медичний; конкурсний; інженерно-психологічний.

Під час стихійного відбору кандидати на посаду призначаються з групи претендентів без урахування їх індивідуальних здібностей.

Під час медичного відбору враховують лише один фактор - стан здоров'я. За висновком медичної комісії про придатність до роботи відібрані кандидати можуть бути призначені на посади.

Під час конкурсного відбору кандидати на посади операторів відбираються за результатами перевірки їх індивідуальних здібностей шляхом проведення іспиту або конкурсу документів.

Найбільше відповідає потребам професійного добору інженерно-психологічний метод. У цьому випадку кандидати на посади відбираються з повним урахуванням антропологічних, фізіологічних, психологічних та інших даних.

Перший етап - відбір за висновками медичних комісій. Його основне завдання в тому, щоб виключити з претендентів осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати ті чи інші функціональні обов'язки оператора.

Під час другого етапу з'ясовують ступінь придатності кандидата до виконання даних професійних обов'язків.

Третій етап - контрольний. У його завдання входить:

вчасне виявлення між працюючими спеціалістами і тими, хто навчається, осіб, які не можуть ефективно виконувати свої функціональні обов'язки;

розробка методики навчання, адаптованої до даного кандидата (групи кандидатів).

Усі кандидати проходять короткий курс навчання на місцях праці. Вони знайомляться з особливостями робочого місця, обов'язками, порядком роботи та правилами безпеки праці. Після короткочасного навчання проводиться контрольний іспит, за результатами якого робляться висновки про придатність людини до діяльності оператора.

При потребі формування із кандидатів бригади, зміни, загону тощо, доцільно підбирати кандидатів з урахуванням психологічної сумісності, яка передбачає оптимальне поєднання людей. В основні її покладено спільність смаків, мети, вподобань, звичок, подібність динамічної спрямованості емоційних реакцій та ін.

Психологічна сумісність передбачає встановлення між особами групи відносин, які засновані на взаємодопомозі та увазі один до одного. Добра психологічна сумісність індивідуумів у групі досягається у тому випадку, коли рівень психорухової та розумової діяльності у них достатньо великий і рівнозначний.

Для формування емоційної стійкості у колективі при розподілі функціональних обов'язків між операторами за ступенем відповідальності на відповідальніші посади потрібно призначати операторів, які мають вищу емоційну стійкість. При можливості у складі групи потрібно мати кілька операторів з високою емоційною стійкістю, які б могли у разі виникнення стресової ситуації зберігати здатність до правильного прийняття рішень та оперативного втручання. Правильне та розумне виконання всіх цих вимог професійного добору дозволяє відібрати та навчити спеціалістів та груп спеціалістів, які спроможні забезпечити найвищу працездатність та необхідну надійність роботи.

3. Пільги жінок, підлітків та інвалідів

У Конституції України (стаття 24) на вищому законодавчому рівні закріплено рівність прав чоловіка та жінки. Разом з тим трудове законодавство встановлює спеціальні норми, які стосуються охорони праці та здоров'я жінок. Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах та роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати жінок до підіймання та переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них норми. Міністерство охорони здоров'я України наказом №241 від 10.12.93 встановило граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

підіймання та переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину);

підіймання та переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг; з підлоги - 175 кг.

Залучення жінок до роботи у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликано потребою і дозволено як тимчасовий захід.

Значна увага приділяється наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок заборонено залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт та у вихідні дні, а також направляти у відрядження. Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижуються норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на легшу і безпечнішу роботу зі збереженням попереднього середнього заробітку.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 днів після пологів). За бажанням жінки їй може надаватися відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку 6 років. Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю.

Законом «Про охорону праці» (ст. 14) забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах та на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 31.03.94 №46, яким затверджено перелік важких робіт та робіт зі шкідливим і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. Заборонено також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (таблиця 1).

Таблиця 1. Норми ваги вантажу для молоді

Календарний вік, років	Граничні норми ваги вантажу, кг
	Короткочасна робота	Тривала робота
	юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
14	5	2,5	-	-
15	12	6	8,4	4,2
16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років, за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює.

Заборонено залучати неповнолітніх до роботи у нічний час, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Усі особи, які не досягли 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних - 24-годинний. Заробітна плата працівникам, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується у такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються у літній час або, на їх бажання, у будь-яку іншу пору року. Тривалість такої відпустки 1 календарний місяць.

Чинне законодавство допускає обмеження в трудовій діяльності для пенсіонерів та інвалідів тільки в тому випадку, якщо стан здоров'я їй перешкоджає.

Більше того, законодавство передбачає для них пільги і додаткові гарантії, які можна класифікувати таким чином:

незалежні від того, де працюють інваліди та пенсіонери за віком;

тільки для працівників окремих підприємств, цехів та дільниць, призначених для праці цих осіб.

До пільг першої групи належать спеціальні правила працевлаштування інвалідів, а також пільги і гарантії у визначенні робочого часу і часу відпочинку.

На підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці пенсіонерів та інвалідів, адміністрація за узгодженням з профспілковим комітетом має право зменшувати для них норми виробітку. Для інвалідів І та ІІ груп встановлено скорочений робочий день (36 годин на тиждень).

Пенсіонерам за віком та інвалідам І та ІІ груп за їх бажанням надається щорічна додаткова відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до двох місяців.