Безпосередня демократія в сучасній Україні

Протягом виборчої кампанії за виборчими округами було зареєстровано 5833 кандидати у депутати. З них висунуто безпосередньо групами громадян 62%, трудовими колективами - 27%, політичними партіями - всього 11%. У результаті в кожному окрузі було зареєстровано в середньому 13 кандидатів у депутати. За цих умов простому виборцю важко було зупинитися на певній кандидатурі. Не сприяло це й політичній структуризації суспільства, а отже, й самого парламенту.

Коли кажуть, що мажоритарна система застосовується в більшості країн світу, то слід мати на увазі, що йдеться переважно про країни Африки. Що ж до решти країн, в яких віддають перевагу цьому принципу, то в них історично склалися багатопартійні системи; це країни з високо розвинутим громадянським суспільством, відповідними демократичними інститутами. Мажоритарна система небезпечна (і особливо за нинішніх умов в Україні) ще й тим, що внаслідок її застосування регіональні інтереси в парламенті можуть взяти гору над загальнодержавними. Адже депутати, обрані поза партіями, так чи інакше намагатимуться відстоювати інтереси свого регіону, відомства, трудового колективу, аби не втратити в майбутньому депутатського мандата і всього того, що з ним пов'язане.

Не менш важливою формою безпосереднього народовладдя є референдуми, які за умови правильного їх застосування здатні відігравати роль консолідуючого фактору громадянського суспільства.

Референдум - це народне голосування, яке проводиться у зв'язку з прийняттям нової конституції, інших важливих законів або внесенням до них змін. Правова природа референдуму полягає в тому, що прийняті рішення в результаті голосування є загальнообов'язковими для державних органів, служать правовою базою їх правотворчої та правоорганізуючої діяльності.

Референдум є одним з важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

За предметом проведення розрізняють референдуми:

конституційний (на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційної поправки);

законодавчий (на всенародне голосування виноситься проект закону);

- консультативний (предметом референдуму є будь-який важливий принцип, від схвалення або відхилення якого залежить політика уряду, наприклад, про членство країни в Європейському співтоваристві).

За сферою застосування референдум може бути:

- загальнонаціональним (проводиться в масштабах усієї країни) або місцевим (проводиться в окремих суб'єктах федерації або адміністративно-територіальних одиницях).

Відомо, що Ленін з великим упередженням ставився до проведення загальнонародних референдумів. Простіше кажучи, більшовики боялися цих всенародних голосувань, маючи досвід розгону Установчих зборів, обраних демократичним шляхом. Ленін вбачав у народному голосуванні небезпеку того, що, проводячи референдум «старого зразка», але вже за нових умов, довелося б «рахуватись і торгуватись» з існуючим капіталістичним укладом, свідомо йти на об'єднання в законі, затвердженому референдумом з волі всієї нації - повалених експлуататорів і експлуатованих, що здобули владу. Іншими словами, референдум не вкладався у рамки теорії класової боротьби. Лише після досягнення загальної сумлінності й ліквідації панівного класу, за Леніним, можливе «рішення голосуванням до кінця», «рішення за більшістю». Коментарі, гадаємо, зайві.

Наголошуючи на винятковій ролі референдуму як форми безпосереднього народовладдя, слід водночас мати на увазі, що вкрай небезпечно виносити на всенародне голосування окремі питання державного будівництва (якою має бути національна символіка, державна мова тощо), оскільки це може розколоти суспільство.

Висновки

1. Треба зазначити, що демократія сама по собі не гарантує нічого. Вона пропонує можливість успіху і так само ризик невдачі. Отже, демократія є і обіцянкою, і викликом.

Обіцянкою того, що вільні люди, працюючи спільно, можуть управляти самі собою так, що це сприятиме реалізації їх особистої свободи, економічних можливостей і соціальної справедливості, викликом тому, що успіх демократичної ініціативи залежить не від будь-кого, а лише від громадян.

Громадяни демократичного суспільства поділяють тягар уряду і його досягнення. Беручи на себе обов'язок самоврядування, одне покоління намагається зберегти здобуту його попередниками особисту свободу, права людини і владу для наступного покоління. Кожне покоління повинно знову виконувати завдання демократії, виходячи з принципів минулого і пристосовуючи їх до умов нової доби і змін у суспільстві.

Сьогодні усім стало зрозуміло, що усі державні проблеми повинні реалізовуватися через призму загальнолюдських цінностей, до яких відносяться життя людини, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. У відповідності з Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, її головний обов'язок. У цих конституційних приписах закладено принципово нову для нас модель суспільних відносин, яка істотно відрізняється від тієї, за якою ми жили тривалий час.

Представницька та місцева влада несуть відповідальність за міліцію (поліцію), за стан доріг, мостів, шкіл, санаторіїв та інших послуг. Що ж стосується найманих працівників, то джерелом їх сили в демократичному суспільстві є профспілковий рух. Вони вільні та незалежні від уряду Профспілки - добровільне об'єднання працівників, які за допомогою демократичних механізмів визнають його політику та дії. Профспілки не гарантують лояльних зв'яків з працедавцями та урядом.

Досвід показує, що система, яка спирається на поєднання «контролю та рівноваги» - відповідальна; прагнення до зиску стимулює власників та акціонерів виробляти те, чого потребує споживач; уряд регулює умови економіки для запобіганню крайностей, а вільні профспілки захищають інтереси працюючих.

4. Отже, ми бачимо, що при побудові місцевої влади ми фактично вийшли на змішану форму правління, бо на місцях є також і сильні органи місцевого самоврядування, - Ради, які вирішують питання місцевої власності, місцевого господарства. У такий спосіб врівноважуються інтереси територій та інтереси загальнодержавні.

Підсумовуючи сказане, ми можемо стверджувати, що у нас є Конституція, яка дає змогу побудувати державу за формою демократичну, правову та соціальну; державу, яку можна поставити на службу громаді; державу, в якій права та свободи особи належно захищаються судом.

5. Сьогоднішня криза в Україні спричинена не стільки складностями перехідного періоду, скільки кризою влади, її нездатністю використати могутній економічний та інтелектуальний потенціал країни, а також корумпованістю державного апарату. Криза влади, у свою чергу, пояснюється незрілістю самого громадянського суспільства, яке тільки зароджується, недосконалістю його інститутів, особливо контрольних, тобто відсутністю ефективних механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави. Склалася ситуація, коли суспільство паралізоване й роз'єднане державною владою, з допомогою якої у всіх на очах відбувається пограбування народу, його національних багатств. І якщо внутрішньої кризи не вдасться подолати найближчим часом, то під загрозою може опинитися українська державність.

Список використаних джерел

За заг. ред. В.В. Копєйчикова. Теорія держави і права. Юрінком Інтер. Київ 2001.

Кельман М.С. Мурашин О.Г. загальна теорія права. Київ 2002.

Кельман М.С. Десять засад демократії II Право України. - 1996. - №8

Кельман М.С. Словник термінів та визначень з курсу правознавства. - Львів, 1997.

Кистякивский Б.А. Социальньїе науки и право. - М., 1992.

Комарів «Теорія держави і права» М. 1996 р.

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. II ВВР України. - 1996. - №ЗО. - Ст. 141.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. Навчальний посібник. Видання 3-те. Тернопіль 2002.

Одинцова А.В. Гражданское обшество: прошлое, настояшее, будущее // Социально-политические науки. -1981.-М2.-С. 43

Політологія. Заред. О.І. Семківа. - Львів, 1993. - С. - 119.

Размещено на Allbest.ru