Особливості участі політичних партій в АР Крим у електоральних процесах першого десятиліття ХХІ ст.

Джерело: Центральна виборча комісія. Вибори Президента 2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011; Центральна виборча комісія. Вибори Президента 2010. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP0011

У Таблиці 2. показана тенденція збільшення кількості голосів, відданих за проукраїнського кандидата в Президенти. За результатами голосування 26 грудня 2004 р. В. Ющенко здобув у Криму 15, 4% голосів (178 755 виборців) підтримки. Меджліс доводив, що 108 тисяч із них - це голоси кримських татар. При цьому ніхто не рахував, скільки голосів, і не тільки в Криму, втратив кандидат В. Ющенко, а потім і Політична партія «НУ-НС» «завдяки» технологіям опонентів: «Ющенко - Президент кримських татар» або «У випадку перемоги помаранчевих кримські татари отримують національну автономію». У реальності ці гасла не мали підстав. Про що свідчить бездіяльність центральної влади в Криму у роки президентства В. Ющенка. Навіть створена Л. Кучмою Рада представників кримськотатарського народу за роки каденції Ющенка збиралася... один раз [8].

Очільник кримської організації Народно-демократичної партії Куніцин в останні дні 2004 р. ініціював створення політичної коаліції «Народний вибір Криму». У заяві про створення коаліції вказувалося за що, а не за кого був «народний вибір Криму»: за статус російської мови, подвійне громадянство, соціально-орієнтовану економіку, економічну автономію, за самостійну геополітичну стратегію розвитку Криму [9].

Об'єднавчий форум демократичних сил, організований прихильниками В. Ющенка у лютому 2005 р. за участю представників партій та організацій, які входили до коаліції «Кримчани - за Ющенка», народних депутатів України від Криму і депутатів багатьох місцевих рад, священнослужителів майже всіх конфесій, включно з митрополитом УПЦ МП Лазарем. Запрошенні були й керівники автономії, які очолювали КРО ПАРТІЇ РЕГІОНІВ і НДП. Метою форуму було згуртувати розколоту виборами політичну спільноту автономії і підтримати програму Президента. Освистаними залишили трибуну спікер парламенту Б. Дейч, лідери кримських організацій Партії промисловців і підприємців України, Християнсько-Демократичного Союзу, які підтримували В. Ющенка, так і опоненти - представники ПАРТІЇ РЕГІОНІВ, Слов'янської партії, а також «помаранчеві» політики: керівник кримського головкому НБУ А. Бурдюгов та віце-спікер, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу І. Умеров [10]. Власне, об' єднавчий форум демократичних сил був свідомо й організовано провалений, засвідчивши про суперечності і конфлікти у команді новообраного Президента.

У кримському парламенті була створена нечисленна депутатська група «Сила в єдності» на підтримку В. Ющенка, перейменована згодом на «Народний союз - «Наша Україна». Натомість, колишня більшість - група «Стабільність» змінили свою назву на «Народний союз «Стабільність», яка об'єднала депутатів, які представляли ПАРТІЮ РЕГІОНІВ, СДПУ(о), НДП, Народну Партію, депутатів - кримських татар, які не входили у жодні партії, інших безпартійних. Після виборів Президента України 2004 р. у виконком ПАРТІЇ РЕГІОНІВ ніхто з представників Криму не ввійшов [11].

Політика нового українського Президента і особливості земельних самозахоплень з боку кримських татар, зростання підтримки з боку Росії призвели до збільшення і зростання популярності російських організацій у Криму, зокрема, радикальних. Серед них: «Російський фронт Сергія Шувайникова», Російська громада Криму, Молодіжний рух «Прорив»(А. Добичін), Євразійська спілка молоді Криму, Народний фронт «Севастополь - Крим - Росія» (2005 р., В. Подьячий), «Руський Крим»(С. Юхін). Остання своїми виступами під гаслом «Україна - без Криму!», відвертими закликами до сепаратизму привертала увагу не лише преси, а й СБУ. Проти очільників організації було порушено кримінальну справа що змусило їх до втечі за межі Криму і України. Метою Молодіжного руху «Прорив» визначалася силова протидія «помаранчевій окупації».Усі ці організації вимагали більш радикальних дій, ніж ті, які проголошувала «Російська громада Криму» та її політичне «крило» - Кримська організація Партії «Руський блок».

Російська громада Криму у 2004-2005 рр. стала однією з базових суспільно-політичних сил в автономії, які чинили політичний опір «помаранчевій революції». Її представники проводили в Сімферополі багатотисячні мітинги проти політико-правового свавілля у м. Києві, на підтримку В. Януковича як кандидата, який виграв президентські вибори, заявляючи про нелегітимність третього туру президентських виборів в Україні. Центральне керівництво ПАРТІЇ РЕГІОНІВ відзначало активність Російської громади Криму і встановило з нею партнерські відносини [12].

Виборча кампанія ПАРТІЇ РЕГІОНІВ з виборів до парламенту України і до місцевих рад 2006 р. розпочалася з участі В. Януковича в святкуванні 12 червня 2005 р. Дня Росії в м. Сімферополі, де йому було присвоєно звання «Почесний член Російської громади Криму».

Не останню роль відігравали і засоби масової інформації. Приміром, на 378 тисяч жителів Севастополя видавалося десять агресивних антиукраїнських газет: «Русский Севастополь»,

«Российская община», «Русский выбор», «Русский блок», «Севастопольская правда», «Колесо», «Последний бастион», «Территория М», «Черноморец», «Русичи»*, частина накладу яких розповсюджувалася безкоштовно і причому безперешкодно у державних установах, у районних адміністраціях. Траплялося, що і головними редакторами були не просто проросійськи налаштовані громадяни, а й громадяни Росії, які мали відношення до російських силових структур. Зокрема, газету «Черноморец» очолював капітан першого рангу С. Горбачов, військовослужбовець Чорноморського флоту Російської Федерації, перший заступник головного редактора газети «Флаг Родины», офіційного органу Міністерства оборони Російської Федерації. А газета «Русичи» видавалася у Севастополі за благословенням тодішнього патріарха Московського і всея Русі Алексія ІІ і роздавалася в усіх церквах Московського патріархату.

Кожна з організацій мала «ідейного натхненника» у Російській Федерації: «Російська громада Криму» - К. Затуліна, Народний фронт «Севастополь-Крим- Росія» - Ю. Лужкова, молодіжний рух «Прорив» - М. Колерова, Євразійська спілка молоді Криму - В. Суркова, О. Дугіна.

Орган місцевих комуністів «Севастопольская правда» в одному з номерів писала, що в Україні триває процес відродження фашизму, очолюваний Президентом В. Ющенком. Газета «Русский Севастополь» у лютому 2006 р. опублікувала статтю одного з діячів місцевої російської громади Є. Морозова «Аннексированный Крым», основна її ідея - Крим захоплений Україною, ніяких українців немає, це австрійська вигадка. В. Пашков у статті «Русский проект для Украины» зазначав: «Проблема руських Украины в том, что впервые, пожалуй, в истории нам приходится жить в государстве, в духовной основе котрого заложены откровенно антирусские, антироссийские интенции» [13].У передовиці «Российская община Севастополя» у День російської культури наголошувалося: «Да, сей час мы разделены границей, но верим, что пройдет время и, разделенный русский народ снова воссоединится в единой великой державе» [14]. Газета «Русичи» у номері 10 за 2006 р. опублікувала матеріал «Войну между Украиной и Россией начнут в 200...?».

У період після президентських виборів 2004 р. у Криму активізувалася діяльність проросійських організацій. Цей період став часом створення нових організацій, які здійснювали активну проросійську політику. Значну роль у цьому процесі відігравали ЗМІ. Натомість, центральна влада практично усунулася від політичної участі у політиці АРК.

Кожна газета мала наклад у середньому п'ять тисяч примірників. Усі севастопольські газети друкувалися у друкарні Чорноморського флоту Російської Федерації.

Парламентські вибори 2006 р. стали своєрідним символічним продовженням жорсткого протистояння «помаранчевих» і «біло- синіх» політичних сил [15]. Уперше вибори до Верховної Ради АРК проходили виключно на пропорційній основі. Отже, в Україні відбувалося структурування влади за партійною ознакою. Напередодні парламентських виборів у Криму діяли регіональні організації 121 української політичної партії. Суб'єктами виборчого процесу на території автономії стало 19 виборчих блоків, які об'єднували 47 партій. Усього ж за голоси кримських виборців боролися 75 політичних партій України [16].

Досить поширеною було думка про те, що «населення Криму все одно буде обирати не за політично-партійними вподобаннями, а за особистісно-лідерським критерієм» [17]. На виборах політичні партії дістали легальну можливість вести антиконституційну пропаганду, пронизану ксенофобією і національною ненавистю: У Севастополі висіли білборди з обличчям Наталії Вітренко і закликом: «Остановим оранжевих нацистов!» [18].

Напередодні парламентських виборів 2006 р. до ПАРТІЇ РЕГІОНІВ інкорпорували представників прокремлівських структур. Зокрема, лідери Російської громади Криму і Кримської організації Партії «Руський блок» С. Цеков, О. Черноморов, А. Жилін та О Слюсаренко змінили партійність і стали членами ПАРТІЇ РЕГІОНІВ [19], а Кримські республіканські організації ПАРТІЇ РЕГІОНІВ і Партії «Російський блок» створили Виборчий блок «За Януковича!» для участі у виборах до Верховної Ради автономії [20]. Зазначимо, що утворене виборче об'єднання контролювало депутатську більшість і керівництво парламенту автономії, ключові посади в уряді Криму і низку посад голів у найбільших містах автономії.

Міжпартійна конференція затвердила передвиборчу програму Блоку «За Януковича!» і виборчий список з 100 кандидатів - 70% списку сформований ПАРТІЄЮ РЕГІОНІВ, 30% -Партією «Руський блок». Список очолив перший заступник голови Ради Міністрів Криму, депутат парламенту автономії А. Гриценко [20].

У першу десятку увійшли: голова Республіканського комітету профспілок працівників освіти і науки С. Сидорова, голова Російської громади Криму, депутат кримського парламенту С. Цеков, начальник управління оборонно-мобілізаційної роботи Ради Міністрів Криму О. Волков, генеральний директор ТОВ «Крим- теплиця» О. Васильєв, 1-й заступник голови КРО ПАРТІЇ РЕГІОНІВ П. Запорожець, голова Партії «Руський блок» О. Свистунов, заступник голови Ради Міністрів Криму, депутат парламенту автономії М. Колісниченко, голова Кримської республіканської ради ветеранів війни, праці та військової служби О. Крижко, генеральний директор аеропорту «Сімферополь», депутат кримського парламенту В. Ануфрієв. Блок розраховував на дві третини мандатів [20]. У кримський парламент від блоку балотувався колишній віце-прем'єр України Д. Табачник і народний депутат України Г. Антоньєва. Основні положення передвиборчої програми Блоку «За Януковича!» включали, зокрема, надання російській мові статусу другої державної в Україні та право кримчан на проведення референдуму про статус російської мови, підтримка позаблокового статусу України, реалізація досягнутих міждержавних угод зі створення ЄЕП і суворе виконання Україною угод щодо Чорноморського флоту [20].

Серйозним конкурентом Виборчого об'єднання «Блок «За Януковича!»було Виборче об'єднання «Російський об'єднаний блок «Крим-Росія» створений у січні 2006 р. за ініціативою «Російського фронту Сергія Шувайникова», за участі кримських організацій Партії малого і середнього бізнесу, Партії «Совість України» і Слов'янської партії [21]. Важливо зазначити, що очільник «Російського фронту Сергія Шувайникова» - С. Шувайников відмовився від балотування, вважаючи, що це «продумане особисте рішення, оскільки у майбутньому складі Верховної Ради Криму не буде політиків, які стоять на позиціях російської національної ідеології». З його погляду, «російська національна політика» з' явиться у Криму тільки тоді, коли етнічні росіяни півострова створять свої «структури національної представницької влади, на зразок Курултаю і Меджлісу кримськотатарського народу» [21].

Керівник Кримської республіканської організації Народно- демократичної партії С. Куніцин звернувся з пропозицією до Народної Партії (В. Литвин) про створення в автономії передвиборчого блоку «Литвин - Куніцин» [22]. Народна Партія не підтримала таку пропозицію. Х конференція Кримської республіканської організації Народної Партії схвалила рішення Політ- виконкому Народної Партії про створення Народного блоку Володимира Литвина. Натомість, Блок Куніцина створили кримські організації Народно-демократичної партії (НДП), Партії державного нейтралітету України і Демократичної партії України наприкінці 2005 р., перед місцевими виборами. Очолив його колишній двічі Прем'єр-міністр Криму, радник Президента України С. Куніцин [23].

Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція»виступав за надання російській мові статусу державної, вимагав виходу з МВФ та утворення міждержавного союзу з Росією та Білоруссю, проти вступу України до НАТО, СОТ і ЄС, позитивно ставився до базування Чорноморського флоту Російської Федерації у Криму [24]. Н. Вітренко і очільник Партії «Союз» Л. Миримський підписали відкритий політичний договір, згідно з яким передбачалося, що Блок «Народна опозиція» та Партія «Союз» сприятимуть прийняттю проекту нової Конституції Криму Верховною Радою АРК після виборів до Верховної Ради України та Верховної Ради АРК у 2006 р. Проект передбачав значне розширення прав автономії і зменшення впливу центральної влади на процеси, які відбувалися у Криму, пропонувалося наділити реальною владою Верховну Раду АРК, уряд і органи місцевого самоврядування Криму [25].

У зв'язку з діяльністю екстремістських проросійських організацій у Криму, які мали «антиукраїнську спрямованість і націленість на руйнування суверенітету та цілісності Української держави», влітку 2006 р. свою позицію щодо державного устрою країни висловило ВО «Свобода». У заяві 11 червня 2006 р. партійне утворення виступило за ліквідацію автономії Криму та переформування її в Кримську область, щоб «позбавити іноземних окупантів можливості проводити РЯ-кампанії за сценарієм Кремля» [26]. Місту Севастополю пропонувалося надати право вільного порту і запровадити пільговий податковий режим для курортно-рекреаційної економічної діяльності на території Південного та Західного узбережжя Криму [27]. Ці питання пропонувалися винести на референдум.

Напрямом своєї роботи ВО «Свобода» визначало боротьбу за розірвання пролонгації угод про перебування російського Чорноморського флоту в Україні і виведення підрозділів російських військових з території держави до 2017 р. Свободівці також вимагали посилити контроль над діяльністю російських військових у Криму і здійснити перерахунок орендних ставок за перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України [27].

Політичні партії Криму проросійського спрямування різними засобами намагалися ігнорувати загальноукраїнські акції: прихильники Комуністичної партії України чергували біля храму невизнаного Київського патріархату Української православної церкви в центрі Сімферополя, щоб перешкодити проведенню в столиці Криму у листопаді 2008 р. акції «Незгасима свічка» на згадку про загиблих під час голодомору 1932-1933 років [28].

Вагомим для виборчої кампанії 2006 р. і надалі залишалося кримськотатарське питання. Політичним партнером Меджлісу на виборах став Народний Рух України. Кримське відділення НРУ виступало за підтримку ідеї створення кримськотатарської автономії у складі України. Меджліс і місцеві прибічники ВО «Батьківщина» вели публічну боротьбу за голоси кримських татар. Меджліс відстоював свою монополію, а ВО «Батьківщина» здобувало голоси репатріантів, незадоволених політикою Меджлісу і В. Ющенка [8]. Кримські організації Політичної партії «НС-НУ» виступали за введення діяльності Меджлісу та інших організації кримськотатарського руху у цілком продержавне русло, на підставі перегляду з їхнього боку ідеї створення власної державності в Криму.

За результатами виборів до Верховної Ради України 2006 р. у Криму: ПАРТІЯ РЕГІОНІВ здобула 58, 01%; Блок «НАША УКРАЇНА»- 7, 62%, Блок Юлії Тимошенко - 6, 54%, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» - 6, 18%; Комуністична партія України - 4, 54% [29].

Вибори 2006 р. в Криму відзначалися значними порушеннями. Виникла навіть необхідність перегляду результатів виборів до Верховної Ради АРК. Представники низки кримських політичних сил - Блок Куніцина і Опозиційний блок «Не так!» та Партія Зелених України провели акції протесту та мітинг під назвою «Проти порушень і свавілля влади на виборах», виступаючи проти перемоги ПАРТІЇ РЕГІОНІВ та створеного нею Блоку «За Януковича!» на виборах 2006 р. Опоненти «регіоналів» та їхні колишні союзники вважали цю перемогу нечесною і вимагали мінімум - перерахунку бюлетенів, максимум - перевиборів до Верховної Ради АРК [30]. До вимог визнати вибори депутатів Верховної Ради автономії недійсними приєдналися кримські організації Політичної партії «Народний Союз «Наша Україна», Блоку Юлії Тимошенко, Партії підприємців і промисловців України, Блоку «Наш Крим», а також низка більш дрібних політичних сил автономії . Лідер кримських комуністів Л. Грач оголосив про початок політичної кампанії масової громадянської непокори, спрямованої на скасування «сфальсифікованих результатів виборів». Його однопартійці розбили наметове містечко на центральному майдані Сімферополя і закликали усі політичні сили Криму «єдиним фронтом виступити проти криміналітету» [30]. Добитися перерахунку голосів не вдалося.

За результатами виборів до Верховної Ради АРК найбільшу кількість голосів - 32, 55% (324 750 голосів) здобув Виборчий блок «За Януковича!». На другому місці Партія «Союз» - 7, 63% (76 143), на третьому -Блок Куніцина, який отримав7, 56 % (75 391) [29]. Комуністична партія України здобула 6, 55% (65 357) голосів, кримська крайова організація Народного Руху України, за списком якого балотувалися представники Меджлісу кримськотатарського народу, - 6, 26% (62 416), кримський Блок Юлії Тимошенко «Прозора влада» - 6, 03% ( 60 187), Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» -4, 97% (49 541) і Опозиційний блок «Не Так!» -3, 09% (30 839) [29]. При такому розкладі Блок «За Януковича!» здобув 44 з 100 місць у кримському парламенті, Блок Куніцина і партія «Союз» - по 10, Комуністична партія України - 9, кримська крайова організація НРУ і кримський БЮТ - по 8, Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» - 7 і Опозиційний блок «Не Так!» - 4 [29].

Протести проти порушень під час виборів висловили 16 кримських організацій партій і блоків, які підписали звернення. Серед підписантів явні політичні антагоністи: Опозиційний блок «Не так!», Соціалістична партія України, Партія Зелених України, Блок Юлії Тимошенко, Народно-демократична партія, Партія «Союз», Комуністична партія України, Комуністична партія трудящих, блок «Наш Крим», Партія «Реформи і порядок», Політична партія «Народний Союзу «Наша Україна», Народний блок Литвина, Партія національно- економічного розвитку України «За Крим без корупції», Кримськотатарський блок, Патріотична партія України і Національно-консервативна партія.

Таблиця 3.