Історія політичних теорій

* Династична політика (у монархічних державах).

Проблема війни і миру в істоpії і сучасності

Питання про війну та мир завжди було центральним питанням міжнародних стосунків. Але характер та зміст його змінювався. Протягом довгого часу війна розглядалась як священна справа. Але ця ідеалізація була пов'язана головним чином з її невідворотністю: “Хочешь мира - готовься к войне”. Мирного часу, однак, було небагато. За даними Норвезької АН протягом всієї історії людства (5,5 тис. років) було 14,5 тис. війн, в яких загинуло 3,6 млрд. чоловік, і лише 292 роки було повністю мирних. В міжнародному праві право війни безумовно домінувало над правом миру. Наприклад, з 13 Гаагзьких конвенцій 1907 р. лише одна трактує про мирне вирішення міжнародних конфліктів, всі інші регулюють закони та звичаї ведення війн.

Разом з тим, виправдання війни завжди поєднувалось з її засудженням. У давнину казали: “Война дурна тем, что больше создаёт злых людей, чем уничтожает их”. Поступово священний ореол війни руйнувався. Цьому сприяв, з одного боку, прогрес культури і цивілізації, а з іншого - зростання кількості втрат. Багато мислителів звертались до проблеми ліквідації війн, встановлення загального та вічного миру. Один з таких проектів міститься в трактаті І.Канта “К вечному миру” (1795 р.).

Існують і економічні підстави різних поглядів на війну. В традиційних суспільствах, у яких обсяг багатства обмежений, і основне багатство - земля та золото, завоювання було справді одним із найбільш “рентабельних” видів економічної діяльності для переможця. В індустріальних суспільствах поступово змінюється “рентабельність” завоювань щодо рентабельності продуктивної праці.

Отже, існує 2 погляди на війну:

* Раціоналістичний: війна розглядається як законний та правомірний засіб зовнішньої політики, тільки щоб вона була об'явлена та велась відповідним чином. На початку ХІХ ст. німецький теоретик К.Клаузевіц теоретично обгрунтував роль війни як продовження політики іншими засобами - війна є знаряддям політики, ведення війни в своїх головних обрисах є сама політика, що змінила перо на меч, але від того не перестала мислити згідно з власними законами.

* Моральний підхід. Спробою поєднання морального підходу та необхідності є поділ війн на справедливі та несправедливі. Але послідовним висновком з цього підходу є абсолютний пацифізм, який стверджує, що війна є злочином проти людства, а нині ще й безумством. Війни не є раціональним інструментом зовнішньої політики, а лише призводять до самогубного безглуздя.

Історія ХХ ст. вочевидь довела необхідність відмови від війни як засобу політики. В 1 світовій війні брало участь 38 держав і загинуло 10 млн. (20 млн. поранених). В 2 світовій війні брала участь 61 держава і загинуло більше 60 млн.

В 1928 р. була зроблена перша спроба засудити війну як засіб врегулювання міжнародних спорів - пакт Бріана-Келлога. До 1939 р. його підписали 63 країни, але він не зумів попередити другої світової війни. Після другої світової війни в Уставі ООН була заборонена будь-яка загроза силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави.

В середині ХХ ст. людство здобуло можливість здійснити власне самогубство, про що давно попереджали. Першими про цю небезпеку сказали вчені у відомому Маніфесті А.Ейнштейна-Б.Рассела (1955). Тут була висловлена головна думка нового політичного мислення: неможливість перемоги в ядерній війні, а отже - відмова від війни як засобу політики, відмова від застосування сили та забезпечення безпеки виключно політичними засобами.

Але й це не зупинило війни. Тільки за 1945-1982 рр. відбулось 253 війни і військових конфлікта, включаючи громадянські та національно-визвольні війни, в яких загинуло 35 млн, з яких 80% - цивільні люди. За минуле десятиліття у війнах було вбито більше 1,5 млн. дітей и більше 4 млн. зкалічено. У 1996 р. за даними Стокгольмського Міжнародного інституту проблем миру на Землі відбувалось більше 30 великих військових конфліктів, в кожному з яких було більше 1000 загиблих. За словами Пола Бівера, після закінчення “холодної війни” “мы продолжаем жить в самом опасном десятилетии века, а может быть, и всей истории человечества”. Сьогодні неможлива та нерентабельна світова війна, але ще висока рентабельність гонки озброєнь і ще великі ареали традиційних суспільств, де трапляються звичайні війни. Крім того, війна розглядається сьогодні як поліцейська акція міжнародного плану, яка має на меті охорону закону, цивілізації та порядку на міжнародному рівні (приклад - війна 1991 р. в Перській затоці).

Особливості розвитку міжнародних відносин в другій половині ХХ ст. Зміни міжнародної ситуації і балансу сил у світі у 80-90 рр.

* Після 2 світової війни остаточно склалась біполярна система. Ідеологічне протистояння 2 таборів (капіталістичного та соціалістичного) втілюється у холодну війну, яка характеризується форсуванням гонки озброєнь, створенням військових блоків та мережі військових баз, використанням сили та погрози силою, економічною, інформаційною, дипломатичною війною. Закінчується на межі 80-90 років.

* Відбуваються зміни у характері та ролі війн у зв'язку з вдосконаленням озброєнь. Гонка ядерних озброєнь і ядерне стримування.

* Розпад колоніальної системи (остання колоніальна імперія - португальська, зазнала краху у 1975).

* Значне збільшення суб'єктів світової політики (держав та організацій).

* Протистояння Північ-Південь (між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються).

* Поява нових центрів сили - Західна Європа, Японія, Китай, “азіатські тигри”.

* Інтернаціоналізація суспільного життя, створення взаємозалежного світу, включення економіки, культури, ідеології в міжнародні стосунки.

* Посилення ролі економічних факторів та інститутів (Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та ін.).

* Загострення глобальних проблем.

* Посилення ролі міжнародного права, переговорів, договорів, міжнародних організацій, систем колективної безпеки.

За останнє десятиліття відбулись дуже значні зміни ситуації та розкладу сил у світі, а саме:

* Падіння соціалістичних режимів в країнах Східної Європи (1988-1990 рр.), зникнення “соціалістичного табору”.

* Розпад СРСР (1991 р.).

* Розпад Югославії та Чехословаччини (1991-1993 рр.).

* Об'єднання Германії (3 жовт. 1990 р.).

* Кроки до об'єднання Європи.

Попередні підсумки цих змін: перебудова системи міжнародних стосунків, завершення протистояння двох систем і двох наддержав, завершення стану “холодної війни” і початок співробітництва великих держав у вирішенні спільних проблем. Можливі наслідкі:

позитивні:

* зміцнення єдиної системи колективної безпеки на базі ООН, обмеження гонки озброєнь;

* подальша інтеграція Європи на базі зближення політичних та військових структур (ОБСЄ та НАТО).

негативні:

* тенденція до гегемонії США, до монополярного світу і нав'язування американських інтересів;

* домінування НАТО як військово-політичного блоку в Європі, відродження військово-політичної конфронтації між НАТО і країнами, що не входять до цього блоку (Росія, СНД);

* загострення нових ліній протистояння: між США, Європою - і Азією; між великими та малими державами.

Актуальні проблеми світової політики

Скорочення ядерних озброєнь. Загалом у світі за 50 років було вироблено 127922 боєзарядів. Спроби обмежити цю гонку та розпочати скорочення ядерних озброєнь привели до підписання у 1987 р. - Договору про ліквідацію ракет середньої та малої відстані - першого в історії договору про ліквідацію цілого класу озброєнь. У 1991 р. підписаний Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНВ-1) між СРСР та США, а в 1993 р. - СНВ-2 між Росією та США. Ці договори передбачають скорочення найнебезпечних озброєнь приблизно втричі. У травні 1997 р. Б.Єльцин заявив про ненацілювання ракет Росії на країни НАТО, а в грудні 1997 р. - про перспективи нового скорочення стратегічних ядерних сил.

Нерозповсюдження ядерних озброєнь. Ще у 1968 р. був підписаний Договір про нерозповсюдження ядерних озброєнь, який закріпив легальний статус п'яти ядерних держав та створив механізм контролю за нерозповсюдженням. До нього приєднались близько 120 держав. Але поза Договором залишились держави, які згодом стали фактичними або потенційними власниками ядерної зброї (Індія, Пакистан, Ізраїль та ін.). У квітні 1995 р. Договір продовжений безтерміново, але проблема нерозповсюдження залишається дуже гострою.

Заборона ядерних випробувань. За 50 років на Землі зафіксовано 2072 ядерних випробування, з них майже 1500 - підземні. З 1963 р. існує Договір про заборону ядерних випробувань в космосі, атмосфері і під водою, до якого, однак, не приєднувались Франція та Китай. Втім, згодом стала зрозумілою і небезпека підземних вибухів. Близько 65% усіх землетрусів, зареєстрованих за останні 45 років, зпричинені ядерними випробуванями. З необхідністю остаточно заборонити ядерні випробування нарешті погодились усі ядерні держави, і у вересні 1996 р. був відкритий до підписання Договір про всеосяжне заборонення ядерних випробувань.

Обмеження звичайних озброєнь. Сьогодні діє Договор про звичайну зброю в Європі підписаний у Парижі в листопаді 1990, який передбачає обмеження за видами озброєнь для 30 держав. У грудні 1997 р. в Оттаві 125 країн підписали Конвенцію про заборону протипіхотних мін як антигуманної зброї, спрямованої в першу чергу проти мирного населення. Ініціатори цієї кампанії нагороджені Нобелівською премією миру за 1997 р.

Заборона хімічних озброєнь. Їх застосування заборонялось ще Женевським протоколом 1925 р. У 1993 р. підписана, а в квітні 1997 р. почала діяти Всесвітня конвенція про хімічну зброю, але її реалізація пов'язана з величезними труднощами та екологічною небезпекою.

Розширення НАТО. Це питання постало після зникнення Організації Варшавського Договору і стосується в першу чергу країн Східної Європи та деяких колишніх республік СРСР. В січні 1994 почала діяти Програма “Партнерство заради миру”, яку підписало близько 30, з яких 12 подали заявки до НАТО. Питання загострилося з грудня 1994 р., коли була заявлена негативна позиція Росії. Після довготривалих переговорів Росія та Україна підготували договори про особливе партнерство з НАТО, які були підписані 27 травня в Парижі (з Росією) і 9 липня в Мадриді (з Україною). Це відкрило шлях до вирішення проблеми. 8-9 липня 1997 р. в Мадриді відбулась Сессія Ради НАТО, де прийняте рішення про прийом найближчим часом нових членів - запрошення надіслані Польщі, Чехії та Угорщині, також створена Рада Євроатлантичного партнерства.

Європейські організації. Провідною політико-економічною організацією залишається Європейський Союз. Він створений у 1957 як Європейське економічне співтовариство, за Маастріхтським договором (1993 р.) значно розширена економічна та політична інтеграція 15 країн-членів. Планується введення єдиної валюти. Шенгенський договір (1995) передбачає відкритість кордонів у межах ЄС. Люксембурзький самміт ЄС в грудні 1997 надіслав запрошення на вступ у члени ЄС Польщі, Чехії, Угорщині, Словенії, Естонії та Кіпру. Розширюють діяльність також Західно-Європейський Союз, Рада Європи та інші організації.

Гарячі точки. Це райони конфліктів, як міждержавних, так і внутрішніх - відкриті або перманентні війни, політичні протистояння. Приклади - Близький Схід; Перська затока; Афганістан; колишня Югославія (Хорватія-Сербія, Боснія); колишній СРСР (Чечня, Карабах, Абхазія) та інші.

Зовнішня політика України

Україна - велика європейська країна, яка з'явилась як незалежний суб'єкт міжнародних стосунків з 1991 р., сьогодні має дипломатичні відносини більш ніж зі 140 країнами. Член ООН (з 1945 р.), ОБСЄ, Ради Європи (з 1995 р.), СНД, та інших міжнародних організацій. Принципи зовнішньої політики, якими керується Україна, були викладені ще в Декларації про державний суверенітет 1990 р. - це загальновизнані принципи мирного співіснування, а також принципи без'ядерності та нейтралітет.

Реалізація принципу нейтралітету передбачає, зокрема, неучасть у військових блоках, а також скорочення армії до меж розумної достатності. Дійсно, Україна не входить сьогодні у військові блоки (хоча розширює співробітництво з НАТО), а армія за 6 років скорочена удвічі - з приблизно 800 до 386 тис.

Що стосується ядерної зброї, то після розпаду СРСР в Україні залишилось 4,5 тис. тактичних і стратегічних боєзарядів - більше, ніж у Англії та Франції разом. В 1992 р. Україна добровільно відмовилась від тактичної зброї. Наприкінці 1994 р. Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та ратифікувала Договір СНВ-1, за яким підлягало ліквідації 42% боєголовок і 36% ракет, що були розташовані в Україні. Після надання гарантій безпеки Україні від держав ядерного клубу, до 1 червня 1996 р. були виведені усі ядерні боєзаряди - Україна фактично перетворилась у без'ядерну державу.

Пріоритети зовнішньої політики України:

* Країни СНД та Росія. В Співдружності Незалежних Держав Україна проводить політику розвитку переважно двохсторонніх стосунків, уникає надмірної інтеграції. Стосунки з Росією розвиваються досить непросто, але покращились після візиту президента Б.Єльцина в Київ 30-31 травня 1997 р. та підписання Договору про дружбу та взаємостосунки. Зокрема, була нарешті вирішена проблема Чорноморського флоту. За угодами травня 1997 р. Росія арендує на 20 років базу у Севастополі (бухти Севастопольська, Південна, Карантинна) з виплатою щорічно близько $100 млн. Це дозволило завершити розподіл флоту.

* Європа - розширюється співробітництво з НАТО та ЄС, Україна стала членом Ради Європи та деяких інших організацій.

* Країни-сусіди - Польща, Румунія, Угорщина, Словакія. В цілому відносини із сусідами розвиваються нормально. Україна також бере активну участь в роботі організації Чорноморського Економічного Співробітництва.

* Країни великої сімки. В першу чергу приділяється увага розвитку Візит Л.Кучми до США в лист. 1994 - Хартія українсько-американського партнерства, дружби та співробітництва. Стратегічне партнерство. Візити Л.Кучми в США в травні та листопаді 1997. Участь українського космонавта Л.Каденюка у польоті “Шаттла” (листопад - грудень 1997).

Тема 19. Політичні аспекти глобальних проблем людства

Наш мир един в жизни и смерти.

Джавахарлал Неру

І засурмив третій Ангол, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип... А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона.

Об'явлення Св. Івана Богослова

Поняття глобальних проблем та їх зміст

Глобальні проблеми (фр. global - загальний, від лат. globus - куля) - це об'єктивні суспільні явища всесвітньо-історичного значення, породжені сучасними умовами матеріального виробництва, технічним рівнем озброєнь, соціально-політичними протиріччями сучасної цивілізації, які досягли критичної межі. Критеріями визначення глобальних проблем можна вважати таке:

* вони ставлять проблему виживання людського роду, його самозбереження, спасіння цивілізації від загибелі;

* вони становлять центральну вісь загальних інтересів усіх країн, соціальних та національних спільностей;

* їх неможливо розв'язати без широкого міжнародного співробітництва.

Глобальні проблеми породжені, перш за все, бурхливим розвитком індустріального виробництва. Інтенсивне зростання проблем у сфері глобальної політики на межі 3 тисячоліття підвело цивілізацію до критичного стану. При цьому на порядку денному стоїть не одна, а кілька досить різноманітних глобальних проблем. Зокрема, можна виділити такі:

1. Глобальні військово-політичні проблеми.

* ризик виникнення світової війни;

* зростання озброєнь;

* існування великої кількості заплутаних політичних вузлів та гарячих точок;

* мілітаризація мислення і накопичення недовіри між державами.

2. Глобальні політико-екологічні проблеми.

* погіршення якості біосфери;

* загроза безповоротних змін у кліматі;

* зростання кількості великих стихійних лих;

* широке розповсюдження небезпечних захворювань.

3. Глобальні політико-економічні проблеми.

* виснаження ресурсів (сировинних та природних);

* голод;

* незбалансованість росту народонаселення;

* економічне відставання країн, що розвиваються.

4. Глобальні соціально-політичні проблеми.

* тероризм;

* наркоманія;

* злочинність;

* захист прав людини.

Розглянемо для прикладу деякі екологічні та економічні проблеми.

Сучасне людство знаходиться перед вибором подальшого шляху розвитку в зв'язку із загостренням екологічної кризи - посилюється забруднення оточуючого середовища - повітря, води, грунту, виснаження невідтворюваних природних ресурсів, порушення стабільності і зменшення різноманітності біосфери, погіршення здоров'я і якості життя. Все це вже за кілька десятиріч може обернутись екологічною катастрофою.

За даними ООН, щороку в атмосферу викидається 1,5 млрд. т двоокису вуглецю, 300 млн. - окису вуглецю, 150 млн. - двоокису сірки, 50 млн. - окису азоту, 1 млн. т свинцю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т токсічних хімікатів. На вселенське звалище перетворився світовий океан. До початку 90-х років у нього скинуто 20 млрд. т сміття - від консервних банок до радіонуклідів та хімікатів. Сьогодні на кожного жителя Землі виробляється по 20 т відходів на рік, які викидаються у біосферу. В силу цього ризик загинути від кислотних опадів в індустріальних країнах удвічі вищий від ризику позбутися життя у автокатастрофах.

З початку століття площі, зайняті рослинністю, скоротилися на третину, внаслідок чого концентрація вуглецю в атмосфері тільки за останні півсторіччя підвищилася на 20%. Кількість озону в Північній півкулі зменшилось за 1975-1990 рр. на 3%, що призвело до появи небезпечних для здоров'я “озонових дірок”. В звязку з викидам окисів вуглецю виникає парниковий ефект. Є припущення, що до 2050 р. середня t поверхні Землі підвищиться на 1,5-4,5C, що призведе до підняття рівня моря на 1,4-2,2 м. Виникає реальна загроза незворотніх кліматичних змін, яка тягне за собою непередбачуване збільшення стихійних лих - землетрусів, паводків, ураганів, циклонів, цунамі, внаслідок яких тільки за 70-80-ті роки загинуло 3 млн. чоловік і 800 млн. залишилось без даху над головою.

Ерозія щорічно руйнує 26 млрд. т родючих грунтів, 6 млн. га сільскогосподарських угідь перетворюються у пустелі. Щорічно знищується 11 млн. га лісів, що призводить не тільки до зменьшення опадів і збільшення площі пустель, але й до загрози зникнення близько 1/3 усіх видів рослинного та тваринного світу. Нині майже дві третини населення Землі позбавлені чистої питної води, щодня 26 тис. чоловік помирають внаслідок вживання поганої води.

Кожен день у світі гине від голоду 40 тис. дітей у віці до 5 років. Більше 50 млн. дітей вимушені працювати здебільшого на шкідливих виробництвах, близько 120 млн. дітей у віці 6-11 років позбавлені можливості відвідувати школу.

Кожен п'ятий мешканець Землі страждає від недоїдання або голоду. В Африці таких 800 млн., з них 200 млн. - діти; населення 20 країн з цієї причини знаходиться під загрозою загибелі. Це при тому, що нинішні ресурси планети та технології їх розробки могли б забезпечити продовольством 7-9 млрд. населення (зараз - 6 млрд.). Але воно дуже нерівномірно розподіляється між багатими та бідними країнами. В цілому близько 10% населення знаходиться на межі голодної смерті, 30% отримують їжу низької якості; 30% недоїдають, 20% харчуються нормально, і 10% - переїдають.

“Чумою ХХ століття” називають страшенну хворобу - СНІД. На початок 1996 р. у світі вже було 30,6 млн. ВІЛ-інфікованих, з них 21,8 млн. - хворих на СНІД (63% - в Африці), 9,2 млн. вже померли від СНІДу (7,6 млн. - в Африці). В деяких країнах Африки зараження СНІДом досягає 50% населення. За 1995 р. кількість інфікованих зросла на 4,7 млн., при цьому 516 тис. дітей народились вже інфікованими. За темпами росту кількості інфікованих останнім часом на перше місце вийшла Росія, хоча абсолютні показники там поки що значно менші, аніж, наприклад, у США. В Україні за 10 років зареєстровано близько 9 тис. інфікованих, з них 254 отримали діагноз СНІД, а 111 - померли. Дієвих засобів лікування СНІДу поки що не знайдено.

Екологічні проблеми України

Небезпечне екологічне становище склалось і в Україні - Чорнобильська трагедія, проблеми Чорного та Азовського морів, загибель тисяч річок, катастрофічний стан атмосфери. Природні ландшафти Донбасу, Придніпров'я, Криворіжжя та Прикарпаття перетворені у промислові комплекси зі шкідливими для здоров'я людини відходами.

В останній час річний видобуток мінеральної сировини досяг 1 млрд. т, а відходів гірської породи при цьому - 3 млрд. т. Загальний об'єм промислових та комунально-побутових відходів в Україні складає 25 млрд. т, з них 4,7 млрд. т токсічних. Щорічно в Україні накопичується більше 40 млн. м3 твердих побутових відходів. Тільки незначна їх частина утілізується промисловим методом; дуже швидко збільшується кількість несанкціонованих звалищ.

Внаслідок цього за 1950-1990 рр. площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилась на 3 млн. га, а орних земель на 1,8 млн. га. Крім того, в Україні 12 млн. га земель пошкоджено водною ерозією, і 19,2 млн. га - повітряною ерозією. Щорічно ерозія забирає 600 млн. т родючого грунту. Внаслідок нерозумної системи природокористування вміст гумусу в грунтах зменшився з 6-9% до 3-5%, що призвело до перетворення найродючіших чорноземів у звичайні малогумусні грунти. В Україні зіпсовано 60% чорноземів. Тільки аварія на ЧАЕС назавжди вилучила із землекористування 3,7 млн. га землі. Залишкова кількість пестицидів у продуктах зросла тільки за 80-ті роки у 9 разів.

Розвиток продуктивних сил України супроводжувався прискореними темпами розвитку водопостачання. Це призвело до нестачі води не тільки у Криму, а й у Донбасі, західних та північних областях. З географічної карти через варварське господарювання щезло 20 тис. малих річок. Щорічно в річки скидається 18-19 км3 відпрацьованої води, з яких 4-5 км3 зовсім не очищені.

Розвиток промисловості супроводжується інтенсивним забрудненням повітря. В середньому за рік воно становить 20 млн. т шкідливих викидів. В Донбасі, Прикарпатті, Придністров'ї концентрація шкідливих речовин перевищує гранично допустимі норми в 5-10, а в деяких районах, зокрема, в 21 місті, забруднення повітря перевищує допустимі норми в 15-20 разів.

В цілому на Україні склалась катастрофічна екологічна ситуація, яка призвела до погіршення здоров'я населення і збільшення його смертності. З 1991 р. смертність перевищує народжуваність, внаслідок чого абсолютне зменшення населення України за 6 років склало 1,2 млн.

Політичні аспекти вирішення глобальних проблем

Вже загально визнано, причому не тільки вченими, але й політичними колами, що глобальний характер набули проблеми екології, від успіхів у вирішенні яких залежить само існування людства. Це уявлення про можливий катастрофічний кінець планетарної цивілізації привело до декількох важливих міжнародних акцій.

Вже з 1972 р. у структурі ООН діє спеціальна Екологічна програма (UNEP). Її головна мета - координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони довкілля. Прикладами спільних спроб вирішення проблем екології можуть бути заборона виробництва хімічних сполук, які містять фреон - речовину, яка на думку вчених руйнує озоновий шар планети; або заборона на промисел морських китів. Але добитись безумовного виконання цих рішень міжнародні організації поки не можуть.

Глобальним проблемам виживання людства були присвячені три міжнародних форума, які проходили на найвищому рівні: Конференція ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Всесвітня зустріч в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.), і спеціальна 19-та сесія Генасамблеї ООН, присвячена реалізації прийнятої в Ріо-де-Жанейро програми за 5 років (1997 р.).

Конференція в Ріо-де-Жанейро, проведена на урядовому рівні, знаменувала важливий етап в розвитку суспільної свідомості. Була підписана Кліматична рамкова конвенція ООН, яка набрала чинності з 1994 р. Разом з тим, політичні мотиви не дозволили відкрити нові горизонти цивілізації, які бачать вчені. Один з найважливіших висновків цієї Конференції полягає в тому, що модель розвитку, яку використовують десяток багатих розвинутих країн, вичерпала себе. Президент США Дж.Буш не підписав на Конференції Конвенцію про збереження біологічної різноманітності, оскільки вона передбачала передачу новітніх ресурсо- і енергозберігаючих технологій країнам, що розвиваються.

У грудні 1997 р. в Кіото (Японія) 160 країн провели ІІІ Конференцію держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції ООН, названу форумом з проблем глобального потепління клімату. Основна ідея - скоротити викид в атмосферу відпрацьованого газу, що приводить до парникового ефекту. Але знову виявились різні підходи між розвинутими країнами, та країнами “третього світу”. США також не погоджувались з позицією країн ЄС, які пропонували певні відсотки скорочення викидів газу, тобто підхід “влада диктує - фірми скорочують”, а відстоювали ринковий принцип - заохочувати тих, хто скорочує. Зрештою було прийняте рішення, яке вимагає від 34 розвинутих країн зменшить шкідливі викиди до 2012 р на 5,2% порівняно з 1990 р. При цьому США мають скоротити викид відпрацьованого газу на 7%, країни ЄС - на 8%, Японія - на 6%, а країни, що розвиваються, звільняються від жорстких рамок нормованого викиду газу (Україні визначена норма не вище рівня 1990 р.).

Один з найважливіших висновків, які зроблені на згаданих вище форумах, полягає в тому, що модель розвитку, яка використовувалась кількома багатими країнами, вичерпала себе. Необхідно шукати нові підходи. Звичними методами ведення господарства при традиційних владних інститутах людство не здатно попередити і контролювати катастрофи, що виникають.

На підставі найновіших наукових знань вченими розроблені моделі стійкої світової системи, які б могли стати основою нового світового порядку - справа за політиками. Зокрема, ці моделі передбачають такі принципи:

* перехід від принципу кількісного росту до принципу розвитку людства, від принципу безмежного накопичення матеріального багатства за рахунок руйнування Землі до принципу звеличення сфери розуму і духу при стриманому, лише необхідному достатку;

* стабілізація чисельності населення Землі за формулою “кожній сім'ї - не більше 2-х дітей”;

* економічне і ефективне використання ресурсів Землі;

* використання лише екологічно чистих технологій;

* відмова від війни і застосування сили;

* рівноправність держав і народів та заборона ідеології панування однієї чи групи держав чи народів над світом;

* збереження і розвиток самобутніх культур народів світу, повага до всіх релігій світу.

Отже, напередодні третього тисячоліття вимальовується механізм нового глобального політичного порядку. На даному етапі розвитку політичної історії людства роль такого механізму могла б виконувати ООН, яка може стати унікальним міжнародним центром, здатним акумулювати колективний розум і політичну волю жителів Землі, тобто вона може виконувати роль світового уряду.

Створення глобальної електронної інформаційної мережі (Інтернет) вперше в історії створило передумови для формування та швидкого розвитку транснаціонального, або глобального громадянського суспільства як шляхом зв'язків між неурядовими організаціями, масовими рухами, так і шляхом безпосередніх міжособових контактів. Будь-яка форма науково-технічної діяльності може бути під контролем такого громадянського суспільства. І, можливо, змістом політики ХХІ століття стане використання нових технологій для створення максимально цілісного світу, який би відповідав новому часу, спираючись на міжнародні інститути, пресу, культуру.

Размещено на Allbest.ru