Підвищення надійності експлуатації потужних водогрійних котлів

Размещено на http://allbest.ru

ІНСТИТУТ ГАЗУ

УДК 620. 9:62-6 621.182.1

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата технічних наук

ПІДВИЩЕННЯ НАДІЙНОСТІ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ПОТУЖНИХ

ВОДОГРІЙНИХ КОТЛІВ

05.14.06. - технічна теплофізика та промислова теплоенергетика

Гут Пилип Омельянович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі теплотехніки та теплових електричних станцій у Національному Університеті “Львівська політехніка” та ВАТ “Львів ОРГРЕС”, м. Львів

Науковий керівник: доктор технічних наук, професор Мисак Йосиф Степанович, Національний Університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Сігал Ісаак Якович Інститут газу НАН України, завідувач відділу

кандидат технічних наук Дюков Володимир Андрійович Державне підприємство з науково-технічних робіт по енергозбереженню ІУ кр енергоефективність І, директор.

Провідна установа Національний технічний університет України І Київський політехнічний інститут І, м. Київ

Захист відбудеться 25.04.2002р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.255.01 в Інституті газу НАН України за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 39, тел.456-44-71.З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту газу НАН України (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 39).

Автореферат розісланий 25.03.2002р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Б.К.Ільєнко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Стан проблеми. Розвиток централізованого теплопостачання вимагав, як будівництва теплоелектростанцій, так і створення потужних районних опалювальних котелень на яких встановлювались водогрійні котли великої теплової продуктивності. Ці котли встановлювались як основна і пікова потужності, а також як резерв.

На сьогоднішній день в системі Мінпаливенерго України, а також в інших країнах СНД, в експлуатації знаходяться біля 1000 водогрійних котлів великої продуктивності (більше 100 Гкал/год). Крім того, є значна кількість котлів типу ПТВМ і КВГМ продуктивністю 30 - 50 Гкал/год. Із-за специфіки використання вони знаходяться в роботі не більше 3 - 5 тис.год. в рік.

Після введення водогрійних котлів в експлуатацію проведено чимало досліджень, які були направлені на покращення їх роботи. Однак дослідження щодо інтенсифікації процесу горіння, підвищення економічності роботи котлів, переведення на роботу з малими надлишками повітря за рахунок розробки схем підігріву повітря, яке надходить в пальники, нами були виконані і впроваджені на ряді котлів вперше.

Разом з тим мало уваги приділялось проблемам збереження водогрійних котлів в резерві. Практично дослідження щодо оптимізації умов знаходження їх в резерві і пов'язаних з цим процесів корозії і втрат тепла до останнього часу не проводились.

Тому були відсутні відповідні рекомендації щодо оптимізації умов знаходження водогрійних котлів у резерві, з погляду втрат тепла, пов'язаних з захистом поверхонь нагріву котлів від корозії.

Згідно з “Правилами технічної експлуатації” устаткування енергоустановок, яке прийняте в експлуатацію, повинно знаходитись в одному із чотирьох оперативних станів: роботі, резерві, ремонті або консервації.

Виходячи із цього, термін “експлуатація” нами трактується в подальшому як оперативний стан, що охоплює весь період його працездатності. При цьому терміни “робота” та “резерв” є основними етапами експлуатації. Ці терміни характеризують працездатний стан устаткування,тобто, коли воно знаходиться в роботі чи резерві і в будь-який момент може бути введено в роботу.

Уточнення цих термінів набуває принципового значення у період, коли частина устаткування часто знаходиться в стані резерву.

Враховуючи сказане, в дисертації наведені результати аналітичних розрахунків, експериментальних досліджень і розроблених відповідних рекомендацій щодо підвищення надійності водогрійних котлів, включаючи основні періоди експлуатації, тобто знаходження в оперативному стані роботи чи резерву.

Актуальність теми. На стадії введення в роботу і початковий період експлуатації водогрійних котлів виявлено низку конструктивних недоліків, які обмежували їх теплову продуктивність, тривалу робочу кампанію і не забезпечували надійної і економічної роботи. До них, зокрема, можна віднести високі теплові напруги топкового об'єму (470Ч103 ккал/м3год), наявність великої кількості пальників.

Одним із суттєвих недоліків обох модифікацій водогрійних котлів типу ПТВМ і КВГМ є відсутність попереднього підігріву холодного повітря, яке надходить в пальники.

Таким чином, виникла проблема підвищення надійності і економічності водогрійних котлів, а також зниження шкідливих викидів в атмосферу.

Проблеми підвищення надійності роботи котельних установок завжди були актуальними і, в першу чергу, вирішувались для пріоритетніших енергетичних котлів.

Окремі проблеми, які вирішувались для енергетичних котлів були актуальними і для водогрійних котлів, зокрема специфічні питання корозії поверхонь нагріву та екології. Їх реалізація вимагала урахування конструктивних особливостей і режимів експлуатації водогрійних котлів.

До останнього часу не вирішувались питання визначення і оптимізації витрат тепла під час знаходження водогрійних котлів у резерві, пов'язаних з захистом від корозії поверхонь нагріву циркуляційного контуру з внутрішньої і зовнішньої сторони.

Із наведеного випливає, що підвищення надійності експлуатації водогрійних котлів є актуальною проблемою комплексного характеру і її вирішення внесе суттєвий вклад в оптимізацію одного із основних джерел теплопостачання з урахуванням не менш актуальних питань енергозбереження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась за тематикою наукової роботи кафедри та планами робіт підприємства, які враховували роботи координаційних планів галузі, доручень Міненерго, та рішень науково-технічних нарад, семінарів і конференцій з проблем підвищення ефективності експлуатації водогрійних котлів.

Мета роботи і завдання досліджень. Мета роботи - розробка заходів та їх теоретичне обгрунтування щодо підвищення ефективності експлуатації водогрійних котлів, а саме: підвищення їх економічності, надійності, як під час роботи, так і при знаходженні в резерві.

Для її дослідження у дисертаційній роботі були поставлені такі завдання:

- аналіз конструктивних недоліків і стану експлуатації водогрійних котлів, а також методів, спрямованих на підвищення ефективності їх роботи;

- аналітичне дослідження процесів корозії металу і захисту зовнішніх поверхонь нагріву під час простоювання котлів;

- забезпечення інтенсифікації процесу горіння за рахунок впровадження підігріву повітря;

- розробка методики інженерного розрахунку схеми ежекційного підігріву холодного повітря,

- виконання маломасштабного моделювання системи “ежекційно-змішувальний пристрій-пальник”, визначення конструктивних параметрів;

- експериментальне дослідження ефективності роботи водогрійних котлів зі схемою ежекційного підігріву повітря;

- експериментальне визначення втрат тепла при знаходженні котлів в резерві та розробка заходів щодо їх оптимізації.

Наукова новизна роботи полягає в науковому обгрунтуванні та інженерній розробці нових методик і заходів, які підтверджені відповідними винаходами, щодо підвищення ефективності експлуатації водогрійних котлів, тобто:

- вперше аналітично і експериментально обґрунтовано ефективність роботи спеціальної системи “ежекційно-змішувальний пристрій-пальник”;

- розроблена методика інженерного розрахунку схеми ежекційного підігріву холодного повітря на основі якої розрахована, впроваджена і досліджена схема підігріву повітря водогрійних котлів типу ПТВМ;

- на підставі проведених експериментальних та дослідних робіт, їх аналізу і відповідних теоретичних розрахунків розроблені методики визначення втрат тепла під час знаходження котлів у резерві та присмоктів повітря в топку водогрійних котлів типу ПТВМ;

- вперше отримані аналітичні та графічні залежності втрат тепла, пов'язані з захистом від корозії поверхонь нагріву і газоходів водогрійних котлів під час знаходження їх у резерві.

- отримано залежності впливу відносної вологості повітря на низькотемпературну корозію, яка протікає на поверхнях нагріву водогрійних котлів під час їх простоювання.

Практичне застосування одержаних результатів полягає в:

- розробці та реалізації ежекційного підігріву повітря;

- визначенні та оптимізації втрат тепла під час простоювання котлів у резерві;

- розробці та впровадженні нормативно-технічної документації (галузева методика теплових випробувань водогрійних котлів та методика визначення присмоктів повітря в топку).

Впровадження роботи здійснено:

- ежекційний підігрів повітря на котлі ПТВМ-100 Курської ТЕЦ (Росія), котлі ПТВМ-50 Брестської ТЕЦ (Білорусь), котлі ПТВМ-30М Мажейкяйської ТЕЦ (Литва);

- визначення і оптимізація втрат тепла під час простоювання водогрійних котлів у резерві на Київській ТЕЦ-5;

- визначення і оптимізація втрат тепла під час простоювання водогрійних котлів у резерві на Київській ТЕЦ-6;

- підігрів повітря з автоматичним пальниковим пристроєм на Львівській ТЕЦ.

Особистий внесок здобувача в опублікованій науковій праці полягає в: участі і керівництві проведення комплексу експериментальних робіт з метою підвищення ефективності роботи котлів і визначення втрат тепла під час їх простоювання; розробленні методу інженерного розрахунку схем ежекційного підігріву повітря; розробленні методик; обробці, аналізі та розрахунках отриманих результатів, а також при написанні статей і винаходів.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень та розробок автора обговорювались на сімох Міжнародних і Республіканських конференціях та семінарах: семінарі підвищення надійності работи водогрійних котлів (Москва,1978р.); ІІ Республіканській науково-технічній конференції (Київ,1979р.); науково-технічній нараді щодо підвищення надійності водогрійних котлів типу ПТВМ і КВГМ та схем теплопостачання (Рига,1982); Всесоюзній науково-технічній конференції "Работы ПО "Союзтехэнерго" по cнижению удельных расходов топлива. Повышение надежности оборудования” (Москва,1983); І Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми економіїенергії", Державний університет "Львівська політехніка" (Львів,1998); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми економії енергії", Державний університет "Львівська політехніка" (Львів,1999); Х Міжнародній конференції "Вдосконалення проектів та апаратів хімічних та харчових виробництв", Державний університет "Львівська політехніка" (Львів,1999).

Публікації: Основний зміст дисертації опубліковано в чотирнадцяти працях, серед яких одинадцять статей у фахових наукових журналах України, три статті у збірниках праць міжнародних конференцій (одна із них без співавторства), три тези доповідей на конференціях і чотири свідоцтва на винаходи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. ЇЇ загальний обсяг на 159 сторінках, з них на 13 сторінках список використаних джерел із 142 найменувань, на 15 сторінках- 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дано характеристику сучасного стану проблеми, обгрунтовано актуальність роботи, сформульовані основна мета та завдання дослідження, показано її новизну та практичне значення. Представлено відомості про апробації та публікації за темою роботи.

У першому розділі наведено конструктивні особливості водогрійних котлів типу ПТВМ і КВГМ теплопродуктивністю більше 30 Гкал/год, а також основні їх недоліки.

Для котлів ПТВМ основними недоліками є: недостатньо надійна гідравлічна схема, застосування водного відмивання, виконання конвективних пакетів з мінімально можливим кроком труб, застосування великої кількості пальників з індивідуальними вентиляторами, підключення котлів до індивідуальної металевої димової труби.

Для котлів КВГМ до основних недоліків можна віднести: ненадійність роботи ротаційних форсунок, підвищений гідравлічний опір котла, вібрацію пальників, повітропроводів.

Приведено аналітичний огляд заходів щодо підвищення надійності та економічності роботи водогрійних котлів. В основному ці заходи проводились в двох напрямках: забезпечення надійної роботи поверхонь нагріву котлів та окремих його вузлів, а також підвещення економічності.

Для забезпечення надійної роботи проводились: реконструкція гідравлічної схеми, впровадження сухих методів очищення поверхонь нагріву, заміна ротаційних форсунок на паромеханічні.

Підвищення економічності роботи здійснювалось, в основному, за рахунок різних методів інтенсифікації процесу горіння: спалювання палива у вертикальному прямотоково - вихровому факелі, низькотемпературного вихрового спалювання мазуту, циклонного методу спалювання, а також впровадження пальників двостадійного спалювання та реверсивних пальників.

У водогрійних котлах типу ПТВМ і КВГМ не передбачений підігрів повітря перед його подачею в пальники.

Організація топкового процесу на холодному повітрі, особливо при спалюванні мазуту, викликає низку труднощів при запалюванні палива і тривалій роботі водогрійних котлів.

Збільшення в часі із-за цього підготовчої стадії процесу запалювання рідкого палива призводить до сильного сажоутворення, затягування горіння у конвективні поверхні нагріву, їх інтенсивного забруднення тощо. Неможливість спалювання у цих умовах мазуту з низькими значеннями коефіцієнтів надлишків повітря призводить до необхідності роботи в зоні високих значень температур точки роси пари сірчаної кислоти і, як наслідок, значного її накопичення на поверхнях нагріву і в самих відкладеннях.

Таким чином, попередній підігрів повітря, яке надходить у пальники, є одним із основних факторів, що забезпечує оптимальні умови для процесу займання газомазутного палива, стабільного топкового режиму і підвищення економічності роботи водогрійних котлів.

У розділі окреслені проблеми збереження водогрійних котлів під час знаходження їх у резерві.

До останнього часу проблемою визначення і оптимізації втрат тепла під час знаходження водогрійних котлів у резерві ніхто не займався, що підтверджується відсутністю відповідних даних у періодичній технічній літературі. Із згаданої причини ці втрати не регламентуються нормативними документами і не враховуються в тепловому балансі ТЕЦ чи котельні. Таке становище не стимулює заходів щодо оптимізації втрат тепла під час знаходження котлів у резерві.

Таким чином, питання збереження водогрійних котлів під час знаходження у резерві є не менш актуальним, ніж під час їх роботи.

У другому розділі приведено аналіз методів підігріву повітря. В науково - технічній літературі, в основному, описані методи попереднього підігріву повітря для енергетичних котлів.

Показано, що найбільш доцільним способом підігріву повітря для водогрійних котлів типу ПТВМ і КВГМ є змішування гарячих продуктів згорання палива, які відбираються з газоходів тракту котла або безпосередньо з топки, з холодним повітрям, яке подається вентилятором.

Для запобігання інтенсивного обмерзання повітряних трактів і вентиляторів при мінусових значеннях температур зовнішнього повітря, а також зменшення концентрації оксидів азоту, на водогрійних котлах були спроби підігріву повітря до плюсових температур за рахунок рециркуляції відхідних газів на всмокт дуттьових вентиляторів.

При цьому температура димових газів не перевищувала 350 оС, що явно недостатньо для підігріву повітря вище 100 оС для того, щоб інтенсифікувати процес горіння.

Рівень необхідної температури димових газів, які відбираються на рециркуляцію, з подальшим їх змішуванням з холодним повітрям визначається з рівняння:

,

деVдг, Vхп, Vсм- витрати димових газів, холодного повітря та суміші;

Jдг, tхп, tсм- температури димових газів, холодного повітря та суміші;

сдг, схп, ссм- теплоємність димових газів, холодного повітря та суміші.

При цьому необхідно забезпечити мінімальне баластування повітря продуктами згорання палива, виходячи з умов забезпечення вмісту кисню в суміші не менше 17%. Для аналізу рівня баластування введено поняття коефіцієнта цінності суміші (Ас) як окисника:

,

де- коефіцієнт цінності димових газів як окисника;

- вміст кисню в димових газах, які відбираються для змішування з холодним повітрям;

- мінімально-допустимий коефіцієнт цінності суміші як окисника.Як показують розрахунки, для того щоб підігріти повітря на 150 оС з задовільним баластуванням повітря продуктами згорання, температура продуктів згорання, які відбираються на рециркуляцію, повинна бути вищою 700 оС.

Тому виникла необхідність шукати нові методи організації подачі продуктів згорання з високою температурою для змішування з холодним повітрям, яке подається в топку.

Виходячи з цих умов, найбільш привабливою є організація відбору гарячих продуктів згорання з газового тракту або топки котла за допомогою ежекторів в яких газом-енергоносієм є потік холодного повітря від наявних вентиляторів котла.

Ці ежектори повинні відповідати таким умовам:

- мати допустимий рівень аеродинамічного опору по тракту холодного повітря;

- мати можливість компонувати канал подачі гарячих продуктів згорання мінімальної довжини;

- забезпечувати відсмоктування високотемпературних продуктів згорання в кількості, яка достатня для підігріву повітря до заданої температури;

- абезпечувати ефективне змішування гарячих продуктів згорання з холодним повітрям.

Виходячи з аналізу класичної схеми ежектора, коли газ-енергоносій (активний потік) подається по центральному соплу, а газ, який відсмоктується (пасивний потік) і надходить по соплу, яке концентрично охоплює центральне (активне) сопло, обгрунтовано зміну прийнятої схеми ежектора. В цій схемі пасивний потік надходить по центральному соплу, а активним соплом є периферійний канал ежектора.

Така зміна класичної схеми ежектора має ряд переваг, зокрема дозволяє звести до мінімуму довжину каналу по якому в ежектор будуть надходити гарячі продукти згорання палива.

У результаті аналітичних розрахунків та маломасштабного моделювання системи “ежектор-пальник” встановлено високу ефективність її при роботі на відкритий вихлип, тобто тоді, коли за дифузором ежектора відсутній будь-який опір.

При незначному зростанні опору ежектор практично припиняє роботу. На основі цього був зроблений висновок про непридатність прямоструменевого ежектора для роботи в схемі підігріву повітря.

Коефіцієнт ежекції (К), може бути виражений через співвідношення швидкостей

де W1- швидкість газу-енергоносія в перерізі ежектувального сопла;

W2- швидкість потоку газу, який підсмоктується у вихідному перерізі підвідного сопла;

W3- швидкість суміші газів у вузькому перерізі дифузора.

З рівняння видно, що для підвищення ефективності ежектора, в першу чергу, доцільно підвищувати швидкість в соплі потоку газу-енергоносія (W1). Відомо, що при рівних середньовитратних швидкостях газового потоку, ефективна величина швидкості закрученого потоку більша від середньовитратного значення швидкості в 1/sina (a - кут підйому по спіралі закрученого потоку повітря).

Для закручування потоку застосовано завиткове підведення газу-енергоносія до ежектувального сопла. Ежектор з закрученим потоком газу-енергоносія.

Основна перевага завиткового підводу газу - простота конструкції і достатня стабільність кута піднімання по спіралі закрученого потоку повітря від інтенсивності крутки, яка пов'язана з конструктивними параметрами завитка, тобто

,

де d- діаметр циліндричного каналу;

a- висота вхідного патрубка;

b- ширина вхідного патрубка;

c- віддаль між патрубком і циліндричною порожниною підводу.

У результаті проведених аеродинамічних досліджень роботи маломасштабної моделі системи “ ежектор - пальник”, з закрученим потоком газу - енергоносія в ежекторі, було отримано її робочу характеристику.

Для побудови характеристик за результатами аеродинамічних досліджень моделей і натурних зразків газоповітряного ежектора та схем використана безрозмірна характеристика тракту:

,

де DРтр- опір повітряного тракту за ежектором (перепад статичного тиску на ділянці “вихідний переріз дифузора - топка”);

DРе- опір ежектора (перепад статичного тиску на ділянці “під-відний патрубок повітря - вихідний патрубок дифузора”).

Встановлено, що ежекторна система задовіль-но працює з опором на стороні нагнітання. В прийнятій конструкції паль-никового пристрою в робочій точці характеристики в ізометричних умовах ежекторна система забезпечує коефіцієнт ежекції на рівні 0,27, тобто її можна використовувати в схемі підігріву повітря для водогрійних котлів.

Для перевірки збіжності результатів, які були одержані при дослідженні маломасштабної моделі, з результа тами, які очікувалось одержати при дослідженні системи на водогрійних котлах, була проведена ізотермічна продувка системи "ежектор-пальник", виготовлено в натуральну величину

В залежності від складу устатковання і компоновання котлів розроблені різні схеми організації відбору гарячих продуктів згорання.

З конвективного газоходу котла 1, в якому температура продуктів згорання достатньо висока (600-1000 оС), гази відсмоктуються в ежекційно-змішувальний пристрій, вихідна частина якого з'єднана з всмоктувальним трактом вентиляторів. Допустимий рівень температури суміші повітря-газ залежить від типу встановленого вентилятора. Для вентиляторів типу ВД граничний рівень підігріву становить 200 оС, для ВГД - 350 оС.

У представленій схемі ежектор виконує роль ежекційно-змішувального пристрою. При цьому відсмоктування гарячих продуктів згорання проходить за рахунок комбінованого ефекту: ежекції потоком повітря, а також розрідження, яке створюється вентилятором. Для такої схеми розроблена методика інженерного розрахунку конструктивних параметрів окремих її вузлів.

Встановлено вплив підігріву повітря на надійність і економічність роботи водогрійних котлів типу ПТВМ.

Дослідження при спалюванні мазуту проведені на котлі ПТВМ-30М.

Показано, що температура гарячих продуктів згорання в соплі залежить від навантаження котла. При навантаженні котла 28 Гкал/год вона знаходилась на рівні 730 оС, при 15 Гкал/год різко знижувалась до 450 оС. Експериментально досліджено, що при навантаженнях близьких до номінального спостерігається відносна стабілізація цієї температури. Такий характер зміни температури продуктів згорання накладає певну залежність на підігрів повітря. Температура повітря за ежекційно-змішувальним пристроєм досягає 230 оС, а із зменшенням теплопродуктивності до 15 Гкал/год знижується до 50 оС. Встановлено межі надійної роботи дуттьових вентиляторів, а також забезпечення необхідної їх продуктивності. Температуру повітря в експлуатаційному діапазоні навантажень потрібно підтримувати на рівні 110-30оС.

Аналіз складу повітря перед пальниками показав, що вміст кисню в ньому, в залежності від режиму роботи, змінюється від 18,6 до 19,4 %. Середнє значення вмісту кисню становить 19 %, що відповідає вмісту в повітрі ~9 % інертних продуктів згорання.

Дослідження роботи котла на холодному повітрі показали, що максимальне його навантаження становило приблизно 28,5 Гкал/год. Подальше збільшення навантаження обмежувалось продуктивністю димосмоктів.

При підігріванні повітря до 110 оС оптимальний коефіцієнт надлишку повітря знизився на 8 % абс. і досягнув 1,07.

Оптимальний коефіцієнт надлишку повітря визначався концентрацією частинок в яких є вуглець, яка на номінальному навантаженні знаходиться на одному рівні під час роботи котла на холодному та підігрітому повітрі.

Зниження оптимальних значень коефіцієнта надлишку повітря обумовлено зменшенням сажоутворення в головній частині факела за рахунок підігріву повітря.

Якщо концентрація сажі на виході з топки при оптимальних значеннях надлишків повітря (холодне і гаряче повітря) практично однакова, то в головній частині факела вона різниться майже в два рази.

При підігріванні повітря до 30 оС, що відповідає навантаженню ”16 Гкал/год, підігрів суттєво не впливає на температуру відхідних газів. З підвищенням рівня підігріву до 110 оС різниця темератур відхідних газів при холодно-му і гарячому повітрі досягає 10 оС.

Таким чином, в результаті зниження коефіцієнта надлишку повітря і температури відхідних газів на номінальному навантаженні під час роботи на гарячому повітрі втрати тепла з відхідними газами зменшились на 1,2 % в порівнянні з роботою на холодному повітрі.

На номінальному навантаженні ККД котла з подачею гарячого повітря на горіння складає 89,5 % проти 88,3 % на холодному повітрі.

Підвищення економічності роботи котла дозволило збільшити максимально-можливе навантаження котла до 32 Гкал/год, тобто на ”12 %.

При проведенні досліджень визначався вплив підігріву повітря на концентрацію в димових газах оксидів азоту (NОx).

Утворення основної кількості термічних оксидів азоту проходить в умовах максимальної температури і залишається суттєвим на деякому інтервалі цієї температури. На концентрацію оксидів азоту також впливає наявність кисню в зоні горіння .

Теоретична температура горіння визначається за формулою

.

При подачі димових газів у топку зміна теоретичної температури горіння (Dtтr) визначається за формулою

,

де Jr- температура інертних газів, яка надходить в топку з повітрям, оС;

r- частка інертних газів в суміші.

Теоретична температура горіння з врахуванням підігріву повітря визначається за формулою:

Аналіз формул показує, що збільшення температури повітря, яке надходить в топку, призводить до підвищення теоретичної температури горіння, а при подачі димових газів на рециркуляцію вона знижується пропорційно приросту частки інертних газів в суміші.

Як видно з рисунка 8 концентрація оксидів азоту з підвищенням навантаження збільшується.

Причому збільшення коефіцієнта рециркуляції димових газів зменшує загальний рівень викидів оксидів азоту.

У третьому розділі викладені теоретичні, лабораторні та експериментальні дослідження процесів корозії під час роботи котлів і їх простоювання в резерві. Визначені основні чинники, які впливають на швидкість корозії поверхонь нагріву при знаходженні котлів у резерві.

Після виведення котлів у резерв процеси корозії металу поверхонь нагріву продовжуються, тільки змінюються умови, що спричиняють корозію, її характер і інтенсивність.

На основі досліджень встановлено, що основною відмінністю процесів корозії під час роботи і простоювання котлів є характеристика середовища в якому знаходяться поверхні нагріву, тобто:

під час роботи котлів при спалюванні мазуту чи твердого сірчистого палива метал поверхонь нагріву знаходиться в агресивному середовищі, де температура точки конденсації водяної пари димових газів у залежності від низки режимних чинників, змінюється в широкому діапазоні температур (від 80 оС до 180 оС);

під час знаходження котлів у резерві чи в стані консервації метал поверхонь нагріву знаходиться під дією навколишнього середовища, яке характеризується близьким до нейтрального, де температура конденсації водяної пари повітря залежить від відносної вологості і температури навколишнього середовища, яка в реальних кліматичних і експлуатаційних умовах знаходиться на рівні 20 - 25 оС.

Встановлено, що до основних чинників, які обумовлюють процеси корозії на зовнішніх поверхнях нагріву непрацюючих котлів, відносяться:

вид і властивості палива, яке спалювалося перед виведенням котлів у резерв;

хімічний склад і властивості відкладень на поверхнях нагріву;

відносна вологість і температура повітря, що омиває поверхні нагріву;

температурний стан металу поверхонь нагріву;

заходи щодо зниження вмісту сірки у відкладеннях на поверхнях нагріву перед виведенням котлів у резерв.

Дослідами встановлено, що протягом тривалих простоювань котлів у результаті гідратації сульфатів відкладень може утворитись сірчана кислота. Але вирішальна роль в утворенні агресивного середовища припадає на наявну у відкладеннях сірчану кислоту, корозійна активність якої визначається її концентрацією. Всі відкладення, включаючи і сульфати заліза є достатньо гігроскопічними. Через це відбувається поступове наповнення їх вологою із навколишнього середовища і, як наслідок, розчинення наявної там кислоти та утворення додаткових за рахунок гідратації сірчанокислих солей заліза. Таким чином, відкладення стають більш агресивними і викликають корозію металу поверхні. Накопичення вологи (води) у відкладеннях залежить від відносної вологості повітря та швидкості його обміну, тобто вентиляції топки і газоходів.

Спеціальними лабораторними дослідженнями встановлено, що найбільша кількість кислоти, яка прореагувала з металом, відповідає відносній вологості повітря - 95 %. При цьому вся сірчана кислота вступає в реакцію з металом. Коли відносна вологість повітря 90% реакція до кінця не проходить і закінчується тоді, коли втрачається близько третини наявної у відкладеннях сірчаної кислоти. Подальше зменшення відносної вологості повітря призводить до спаду інтенсивності корозійного процесу і при відповідній вологості 75% корозійний процес зупиняється після витрачання 8-10% загальної кількості кислоти.

Із збільшенням відносної вологості повітря зростає не тільки інтенсивність корозії, але й її швидкість.

Поглинання вологи з навколишнього середовища продовжується до настання стану рівноваги, коли парціальний тиск пари води в навколишньому повітрі і парціальний тиск пари відкладень вирівнюються.

Запобігти інтенсивному поглинанню вологи із повітря або випарити її можна тоді, коли температуру металу (відкладень) підтримувати вищою від температури конденсації водяної пари повітря.

Аналіз виконаних експериментальних досліджень показує, що корозія металу поверхонь нагріву проходить і тоді, коли у відкладеннях відсутня H2SO4 (наприклад, коли перед виведенням котлів у резерв спалювався природний газ, або проведена ретельна очистка поверхонь). У цьому випадку корозія відбувається тільки під дією вологи із повітря (так звана атмосферна корозія). Це підтверджується тенденцією заліза в присутності води, навіть хімічно-чистої, до реакції з утворенням оксидів. Звичайно, наслідки від цієї корозії, як показав досвід експлуатації, порівняно менші. У випадку відсутності H2SO4 корозія прогресує при відносній вологості повітря більше 60 %.

Показано, що під час простоювання котлів у резерві температура конденсації водяної пари в реальних умовах електростанції знаходиться на рівні 15-20 оС і залежить від таких чинників: температури стінки металу; температури повітря, яке омиває поверхні нагріву; відносної вологості повітря.

Як показано в роботі основні способи захисту від корозії зводяться до двох чинників, а саме: зниження вмісту сірки у відкладеннях і забезпечення відповідного температурного стану металу поверхонь нагріву, який усунув би умови появи роси з реальною відносною вологістю повітря.

На основі теоретичного обгрунтування та виконаних спеціальних досліджень встановлено, що зниження вмісту сірки у відкладеннях можна реалізувати такими методами:

переведення котлів, які перед зупином працювали на мазуті, на спалювання природного газу;

проведення водяної обмивки поверхонь нагріву котла з подальшою їх пасивацією обмивочною водою з рН 10-11. Цей захід рекомендується застосовувати перед виведенням котлів у довготривалий резерв або ремонт.

У роботі показано, що чинник температури (температурного стану) металу поверхонь нагріву впливає як на інтенсивність корозії внутрішніх, так і зовнішніх поверхонь нагріву в таких напрямках:

зниження температури мережної води призводить до зменшення інтенсивності корозії внутрішніх поверхонь нагріву циркуляційного контура;

зниження температури мережної води нижче температури конденсації водяної пари призводить до збільшення інтенсивності корозії зовнішніх поверхонь нагріву;

при температурі металу нижче температури конденсації водяної пари і наявності нерухомої плівки сконденсованої пари повітря на зовнішніх поверхнях виникають умови для протікання інтенсивнішої корозії, ніж на внутрішніх поверхнях нагріву навіть після спалювання природного газу, коли відбувається, в основному, киснева корозія. У випадку виведення котла в резерв після спалювання мазуту інтенсивність корозії в даних умовах суттєво збільшується.

Таким чином, оптимальною, як з погляду зменшення внутрішньої, так і зовнішньої корозії є температура металу, яка вища за температуру конденсації водяної пари при відповідній відносній вологості повітря, що суттєво змінюється як протягом доби, так і протягом року.

У четвертому розділі представлено аналітичне та експериментальне дослідження характеристик і режимів експлуатації котлів. Загальні річні витрати тепла (Qзаг) котлами котельні можна визначити наступним чином

де n- кількість працюючих котлів протягом року;

z- кількість котлів, які протягом року знаходились в стані простоювання або резерві;

Qів- годинна продуктивність і-го котла;

Qіпр- годинні втрати тепла і-го котла під час простоювання або резерву;

tр- тривалість роботи і-го котла;

tпр- тривалість простоювання або резерву і-го котла.

Розглянуті питання захисту від корозії поверхонь нагріву і газоходів котла, а також приведені експериментальні дані втрат тепла під час простоювання котлів у резерві.

Показано, що захист від корозії внутрішніх поверхонь нагріву здійснюється, в основному, шляхом мокрої консервації з циркуляцією мережної води. При швидкості води в контурі більше 0,03 м/с величина корозії, в основному, залежить від температури та рН середовища. При цьому температура, з погляду корозії внутрішніх поверхонь нагріву, повинна бути мінімальною.

З результатів досліджень і узагальнень досвіду експлуатацї випливає, що для забезпечення оптимальних умов перебування котлів у резерві з погляду корозії потрібно дотримуватись таких засад:

максимально можливе видалення·із відкладень сірчаної кислоти;

закупорення газоповітряного тракту після спалювання природного газу перед виведенням котлів у резерв;

забезпечення відповідного температурного стану металу поверхонь нагріву, тобто температури вищої від температури конденсації водяної пари на 5 - 10 оС, тобто tм > tк +Dt.

У роботі показано, що процес усунення із відкладень сірчаної кислоти здійснюється завдяки циркуляції мережної води з відповідною температурою. Із збільшенням цієї температури час випаровування кислоти може бути суттєво скороченим, наприклад, у випадку циркуляції мережної води з температурою 70 - 80 оС прогнозована тривалість сушіння буде в межах 10 - 15 год.

Усунення випарованої з відкладень кислоти здійснюється через нещільності шиберів чи напрямних апаратів димосмоків за рахунок самотяги димової труби.

На основі експериментальних досліджень та досвіду експлуатації водогрійних котлів встановлено, що захист від корозії внутрішніх і зовнішніх поверхонь нагріву котлів під час простоювання у резерві здійснюється одночасно при забезпеченні відповідного температурного режиму металу. Температуру металу поверхонь нагріву потрібно підтримувати за рахунок циркуляції через водяний тракт котлів мережної води з температурою 40 - 80 оС. При цьому температура металу поверхонь нагріву, в середньому, на 3 оС нижча від температури мережної води.

Встановлено, що в залежності від тривалості простоювання водогрійних котлів у резерві і необхідності включення їх у роботу можна застосовувати два режими циркуляції мережної води: через байпас dу 50 вхідної засувки або через основний трубопровід з витратою ”4000 т/год.

Втрати тепла, пов'язані з захистом поверхонь нагріву від корозії, залежать від низки чинників.

,

де tмв- температура мережної води;

tзп- температура навколишнього повітря;

V- кількість присмоктаного повітря у газовий тракт котла.

Під час простоювання котлів у резерві є втрата тепла з повітрям, яке присмоктується в котли через нещільності топкової камери, і газоходів та проникає через запірні шибери і напрямні апарати дуттьових вентиляторів та димосмоків. Присмоктане повітря проходить через газоповітряний тракт і, омиваючи поверхні водяного тракту котла через які ·циркулює зворотня мережна вода з температурою 40 - 80 оС, нагрівається до відповідної температури і виноситься в навколишнє середовище через димову трубу до якої під'єднані котли, тобто є втрата тепла з підігрітим повітрям. Цю втрату позначимо через аналогічно втратам з відхідними газу ми для працюючих котлів

,

де- витрата повітря через котел за рахунок самотяги димової труби, нм3/год;

сп- теплоємність повітря, ккал/(м3 .оС);

tп- температура повітря перед котлом, оС;

- температура підігрітого повітря за котлом, оС.

У зимовий період, коли температура зовнішнього повітря нижче нуля оС, мережна вода також подається і на водяні калорифери з метою запобігання їх пошкодження (розморожування).В цьому випадку має місце додаткова втрата тепла (Qкал) внаслідок інтенсивнішого прогрівання частини холодного повітря, яке проходить через калорифери за рахунок самотяги котла і димової труби. Її можна визначити за формулою

,

де- витрата повітря через калорифери, нм3/год;

схп- теплоємність холодного повітря, ккал/(м3.оС);

- температура підігрітого повітря за калориферами, оС;

tхп- температура холодного повітря, оС.

В результаті цього підвищується температура повітря на виході із котла в середньому на 3 оС, що призводить до збільшення втрат тепла під час простоювання котлів у резерві.

Під час простоювання водогрійних котлів у резерві існує втрата тепла в навколишнє середовище через обмурівку котла, тобто втрата, яка умовно позначається .

У реальних умовах під час простоювання котлів у резерві втрата з не є однозначною величиною·і залежить переважно від таких чинників:

- температури мережної води, яка циркулює по водяному тракту котла;

- температури повітря в котельні;

- технічного стану ·і якості теплової ізоляції.

В порівнянні з втрати тепла з є несуттєвими. Тому за основу в розрахунку прийнята нормативна величина q5 з введенням поправок на реальний температурний стан котлів і навколишнього середовища.

Експериментально встановлено, що під час простоювання водогрійних котлів у резерві і циркуляції через водяний тракт котла мережної води з температурою 60 оС і температурі в котельні 15 - 25 оС, середня температура обшивки обмурівки котла дорівнює 25 - 30 оС. На підставі аналізу наведених даних приймається втрата , яка дорівнює половині нормативної величини q5, тобто 0,025 %, що в перерахунку на абсолютну величину, віднесену до номінальної теплової продуктивності котла становить

Втрати тепла в літній період визначаються за формулою:

,

а в зимовий період відповідно:

Загальні річні втрати тепла становлять:

,

де t1, t2- число годин простоювання котлів відповідно у літній і зимовий період;

Експериментальне визначення втрат тепла під час простоювання котлів у резерві проводилось на котлах ПТВМ - 180 та КВГМ - 180.

На основі аналізу досліджень, встановлено, що на втрати тепла під час простоювання водогрійних котлів у резерві впливає положення шиберів за котлом(котли ПТВМ-180) димосмоками (котли КВГМ-180), схема циркуляції мережної води, тобто включення калориферів (котли КВГМ-180), висота димових труб і кількість працюючих котлів, підключених до цих труб та технічний стан котлів, зокрема щільність газоповітряного тракту.

Закриття шиберів призводить до зменшення кількості повітря, яке проходить через газоповітряний тракт, на (13ё15).103 нм3/год. При цьому в діапазоні температур навколишнього повітря від плюс 20 оС до мінус 20 оС втрати тепла змінюються від 0,017 Гкал/год до 0,23 Гкал/год , відповідно.

Циркуляція мережної води через водяні калорифери, які включаються при температурі навколишнього повітря нижче нуля оС, призводить до підвищення температури повітря за котлом в середньому на 2 - 3 оС, що збільшує втрату тепла в навколишнє середовище на 0,03 Гкал/год.

Суттєвий вплив на втрати тепла під час простоювання котлів у резерві має висота димової труби до якої під'єднані котли. Так на ТЕЦ, де висота димової труби дорівнює 250 м кількість повітря, яке виноситься із котла знаходиться на рівні 31,0.103 нм3/год, тоді як на ТЕЦ з димовими трубами висотою 150 м, кількість повітря, що виноситься в навколишнє середовище не перевищує 18,0.103 нм3/год. Крім цього, деякий вплив на втрати тепла спричиняє режим роботи електростанції чи водогрійної котельні, тобто кількість одночасно працюючих котлів, які під'єднані до однієї димової труби. Це впливає на зміну кількості повітря, яке виноситься через димову трубу, і відповідно на її самотягу.

Основними чинниками, які впливають на втрати тепла є температури навколишнього повітря та мережної води. Отримані розрахункові залежності втрат тепла з підігрітим повітрям, винесеним із котлів, у реальних кліматичних умовах і оптимальних режимах експлуатації, тобто при температурі навколишнього середовища від мінус 30 оС до плюс 30 оС та температурі мережної води від 40 до 80 оС.

При цьому враховувалось, що абсолютна величина втрат тепла в навколишнє середовище через обгороджувальні поверхні котла на номінальному навантаженні складала 0,045 Гкал/год.

Для оцінки ефективності зберігання водогрійних котлів у резерві запропоновано коефіцієнт ефективності зберігання водогрійних котлів, який позначається і визначається як відношення фактичної суми втрат тепла () до номінальної теплової продуктивності котла ()



У п'ятому розділі представлені основні засади методик досліджень та вимірювань.

Розроблена методика визначення присмоктів повітря, яка базується на принципі зміни витрати газу в залежності від величини присмоктів повітря.

Присмокти повітря згідно методики визначаються за формулою

,

де В, В - витрата природного газу, який спалюється в одному пальнику, при відповідно різній кількості працюючих пальників n1 і n2 .

Наведена методика визначення поправок до температури відхідних газів на відхилення від оптимальних значень витрат води через котел (DD) і температури мережної води перед котлом (tўв). Поправка на зміну витрати води визначається за формулою:

,

де - температура відхідних газів, оС;

Do - розрахункова витрата води через котел, т/год;

D - фактична витрата води через котел, т/год.

Поправка на зміну температури води на вході в котел:

водогрійний котел тепло горіння

,

де Dt=

- розрахункова температура води на вході в котел, оС;

- фактична температура води на вході в котел, оС.

Методика визначення втрат тепла розроблена відповідно до реальних умов одного із етапів експлуатації, тобто під час простоювання котлів у резерві. Методика грунтується на засадах рівнянь теплових балансів циркуляційного контура і газоповітряного тракту котлів.

Тепло (Qмв), яке виноситься із котла (втрачається за рахунок охолодження мережної води), визначається за формулою

Qмв = ,

де Gмв- витрата мережної води, яка циркулює у водяному контурі котла, т/год; - ентальпія мережної води на вході і виході із котла, ккал/кг.

Кількість тепла (Qп), яке виноситься із котла нагрітим повітрям, можна визначити за формулою:

Qп = ,

де V- кількість повітря, яке виноситься із котла за рахунок самотяги, нм3/год; с- теплоємність повітря, яке виноситься із котла, ккал/м3 оС;

- температура навколишнього повітря, оС;

- температура повітря, яке виноситься із котла, оС.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ

1 Дослідження та експлуатація водогрійних котлів виявили низку конструктивних та режимних недоліків, які обмежували їх теплову продуктивність, тривалу робочу кампанію і не забезпечували достатню економічність та надійність.

Показано, що ці недоліки проявлялись, як при роботі водогрійних котлів, так при їх простоюванні у резерві.

2 Встановлено, що для підвищення ефективності експлуатації водогрійних котлів потрібно вирішити мінімум два основних завдання:

інтенсифікувати топкові процеси;

оптимізувати збереження котлів у резерві.

3 Показано, що із низки завдань, які спрямовані на інтенсифікацію топкових процесів, а відповідно, підвищення економічності, надійності та збільшення кампанії їх роботи є підігрів холодного повітря, яке подається на горіння.

4 Розроблена методика розрахунку ежекційно-змішувального способу підігріву повітря для інтенсифікації топкового процесу котлів типу ПТВМ та КВГМ.

5 На основі розробленої методики розрахунку ежекційно-змішувального способу підігріву повітря виконано маломасштабне і натуральне його моделювання.

Визначена залежність коефіцієнта ежекції від співвідношення опорів тракту за ежектором і самого ежектора.

При величині цього співвідношення 0,15ё0,25 забезпечується коефіцієнт ежекції 0,15ё0,27.

6 Вперше розроблено та впроваджено на котлах ПТВМ різні схеми ежекційно-змішувального способу підігріву повітря, що подається на горіння.

Для котла ПТВМ-30М максимальна температура суміші за ежекційно-змішувальним пристроєм становить 230 оС.

Для надійної роботи дуттьових вентиляторів, а також забезпечення необхідної їх продуктивності експериментально встановлена оптимальна температура суміші 110 оС.

7 Отримано ряд залежностей впливу підігріву повітря на коефіцієнт надлишку повітря, величину сажоутворення (q4), втрату тепла з відхідними газами (q2), зміну економічності котла (Dhк), вихід оксидів азоту.

Показано, що впровадження ежекційно-змішувального способу підігріву повітря на котлі ПТВМ-30М знижує надлишок повітря на 8 %, температуру відхідних газів на 10 оС, що призводить до підвищення ККД котла приблизно на 1,2 %. Зменшення вмісту кисню в суміші на 1,5 % призводить до зниження концентрації оксидів азоту в середньому на 10 %.

8 Розроблена методика та визначені втрати тепла під час простоювання водогрійних котлів типу ПТВМ і КВГМ у резерві.

Розроблені заходи щодо збереження водогрійних котлів у резерві, що дозволяють мінімізувати втрати тепла при їх простоюванні.

Вперше впроваджено термін - коефіцієнт ефективності зберігання водогрійних котлів у резерві, який залежить від теплопродуктивності котла і абсолютних втрат тепла.

9 Виявлені основні чинники, що впливають на швидкість корозії поверхонь нагріву.

Викладені лабораторні та експериментальні дослідження процесів корозії під час простоювання водогрійних котлів у резерві.

10 На основі лабораторних та експериментальних досліджень запропоновано та впроваджено заходи щодо мінімізації корозії поверхонь нагріву та газоходів котла.

Одним з них є підтримання температури металу поверхонь нагріву на 5ё10 оС вище від температури конденсації водяної пари повітря.

Вперше отримано взаємозв'язок між температурою поверхонь нагріву водогрійних котлів та температурою мережної води.

Виявлено, що температура металу в середньому на 3 оС нижча від температури мережної води.

Розроблена та впроваджена в експлуатацію методика визначення присмоктів повітря в топку котлів типу ПТВМ.

11 Достовірність та обгрунтованість поданих у дисертації результатів забезпечена коректністю прийнятих аналітичних розрахунків з лабораторними і експериментальними даними, а також з аналізом літературних джерел.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гут П.О. Втрати тепла під час простоювання водогрійних котлів у резерві і заходи щодо їх оптимізації.//Вісник Державного університету "Львівська політехніка". Проблеми економії енергії.-1999.-№2. -С.176-180.

2. Гут Ф.Е. Методические указания по испытаниям водогрейных котлов при сжигании природного газу и мазута. Служба передового опыта ПО "Союзтехэнерго", Мин. энергетики и электрифик. СССР. М.: -1988 г. -59с.

3 Гут Ф.Е., Левандовский О.Ф., Синякевич Б.Г. Горелка для жидкого и газомазутного топлива с рециркуляционным подогревом воздуха// М.:-Энергетик.-1980.-№10.-С.13-15.

4 Гут П.О., Крук М.Т., Мисак Й.С. Захист від корозії зовнішніх поверхонь нагріву під час простоювання котлів у резерві.//Вісник Державного університету "Львівська політехніка". Теплоенергетика. Інженерія довкілля. Автоматизація. -1999. -№ 365. -С.47-55.

5 Гут П.О., Крук М.Т. Оптимізація втрат тепла під час простоювання у резерві пікових водогрійних котлів. //Вісник Державного університету "Львівська політехніка". Теплоенергетика. Інженерія довкілля. Автоматизація. -1999. -№ 365. -С.95-100.

6 Щеткин В.С., Берсенев А.П., Гут Ф.Е. Опыт освоения головного водогрейного котла КВГМ-180-150 при сжигании мазута.//М.:-Энергетик.-1986. -№5.-С.1-4.

7 Голишев Л.В., Гут П.О., Мисак Й.С. Обладнання котлів ПТВМ-100 реверсивними пальниками тепловою потужністю 8 МВт. // Энергетика и электрификация. -2000. -№7.-С.27-30.

8 Л.В. Голишев, П.О.Гут. Методи визначення величини засмоктувань повітря в котел типу ПТВМ.//Энергетика и электрификация. -1998г. -№ 4.-С.6-.

9 Л.В. Голишев, П.О.Гут, Й.С. Мисак. Розробка і впровадження на водогрійному котлі ПТВМ-100 системи підігріву повітря з автономним пальниковим пристроєм.//Энерг. и электрификация. -2000. -№ 6.-С.45-49.

10 Мисак Й.С., Гут П.О. Експлуатація газомазутних теплофікаційних котлів типу ПТВМ та можливі шляхи підвищення їх економічності і надійності.//Вісник Державного університету "Львівська політехніка". Проблеми економії енергії. -1998. -Спецвипуск. -С.56-57.

11 Втрати тепла, пов'язані з простоюванням газомазутних блоків Трипільської ТЕС у резерві, та заходи щодо їх оптимізації./ Й.С. Мисак, М.Т. Крук, П.О. Гут та ін. //Энергетика и электрификация. -1999. -№ 3,-С.15-17.

12 Дослідження роботи котла після його модернізації під час спалювання природного газу і суміші природного газу і мазуту./ Й.С. Мисак, П.О. Гут, О.С. Клиновий та ін. //Энергетика и электрификация. -1999. -№ 4.-С.9-13.

13 Визначення і оптимізація втрат енергії під час простоювання основного устатковання електростанції у резерві./ Мисак Й.С., Гут П.О., М.Т. Крук та ін.//Вісник Державного університету "Львівська політехніка". -1998. -Спецвипуск.-С.131-132.

14 Захист від корозії низькотемпературних поверхонь зупинених котлів./П.І. Янко, П.О. Гут, Й.С. Мисак та ін. //Энергетика и электрификация. -1999. -Спецвипуск.-С.23-26.

15 А.С. 1006862 СССР, МКИ F22 B31/08. Котельная установка / Л.П.Вайнштейн, Ф.Е. Гут, Б.Г. Синякевич (СССР). №3313012/24-06; Заявлено 06.07.81, Опубл.23.03.83, Бюл.№11.-3с.

16 А.С. 1105728 СССР, МКИ F23 С9/00. Горелочное устройство топки / Л.П.Вайнштейн, Ф.Е. Гут, В.Е. Дорош, В.И. Потапов, Б.Г. Синякевич (СССР). №3606365/24-06; Заявлено 25.04.83, Опубл.30.07.84, Бюл.№28.-2с.

17 А.С. 1603137 СССР, МКИ F23 С9/00. Способ работы топочной камеры / Ф.Е. Гут, Т.Г. Мироненко, В.И. Потапов, Г.Н. Зайченко (СССР). №4628005/24-06; Заявлено 21.11.88, Опубл.30.10.90, Бюл.№40.-2с.

18 А.С. 1837137 СССР, МКИ F23 С11/00. Способ работы топки котельного агрегата / В.И. Потапов, Ф.Е. Гут, Т.Г. Мироненко, Г.Н. Зайченко (СССР). №487419/06; Заявлено 17.10.90, Опубл.30.08.93, Бюл.№32.-3с.

АНОТАЦІЯ

Гут Пилип Омельянович. Підвищення надійності експлуатації потужних водогрійних котлів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.14.06 - технічна теплофізика та промислова теплоенергетика. - Інститут газу НАН України, Київ, 2002.