Повітряні лінії електропередачі до 1000 В
Класифікація повітряних ліній електропередачі, їх характеристики. Проміжні, кутові, відгалужувальні, перехресні й кінцеві опори, їх виконання з підкосами або з відтяжками. Складання і оснащення опор повітряних ліній. Монтаж проводів повітряних ліній.
| Рубрика | Физика и энергетика |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.08.2010 |
| Размер файла | 1,7 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
ТЕМА: ПОВІТРЯНІ ЛІНІЇ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАЧІ ДО 1000В
Зміст
- Розділ І. Загальні відомості про повітряні лінії
- Розділ ІІ. Розбивання траси повітряних ліній і риття котлованів під опори
- Розбивання траси повітряних ліній
- Риття котлованів під опори
- Розділ ІІІ. Складання і оснащення опор повітряних ліній
- Розділ ІV. Піднімання і встановлення опор
- Розділ V. Монтаж проводів повітряних ліній
- Розкочування і з'єднування проводів
- Піднімання, регулювання стріли провисання і кріплення проводів на ізоляторах
- Список використаних джерел
Розділ І. Загальні відомості про повітряні лінії
Електричною повітряною лінією (ПЛ) називається пристрій, призначений для передавання й розподілення електричної енергії по проводах, розташованих на відкритому повітрі і прикріплених до різних опорних конструкцій. Повітряні лінії електропередачі поділяються на ПЛ напругою до 1000 В і понад 1000 В (3, 6, 10 кВ і вище за шкалою стандартних напруг).
Повітряні лінії електропередачі дуже поширені і характеризуються:
необхідністю виконання, як правило, незначного обсягу земляних робіт при будівництві ПЛ;
простотою експлуатації і ремонту ПЛ;
можливістю використання опор повітряних ліній напругою до 1000 В для підвішування на них проводів радіомережі, місцевого телефонного зв'язку, зовнішнього освітлення, телеуправління, сигналізації;
нижчою вартістю спорудження 1 км ПЛ (приблизно на 25 - 30%) порівняно з вартістю спорудження кабельної лінії такої самої довжини.
За номінальною напругою лінії і категорією приєднаних до неї споживачів повітряні лінії поділяються на І, II, III класи. Повітряні лінії напругою до 1000 В незалежно від категорії приєднаних до них споживачів належать до III класу.
При спорудженні повітряних ліній слід враховувати місцеві кліматичні умови, а також можливість ожеледевих утворів на проводах Ожеледеві утвори надзвичайно небезпечні, оскільки створюють на проводах повітряної лінії додаткові і часто надто значні навантаження, які можуть стати причиною обривання проводів і навіть руйнування опор лінії.
Район ожеледності характеризується за товщиною стінок криги, яка утворюється на проводах повітряної лінії. За цими ознаками розрізняють такі чотири райони ожеледності:
І район - товщина стінок криги на проводідо 5 мм,
II район - " " "від 6 до 10 мм;
район - " " "від 11 до 15 мм;
район - " " "від 16 до 20 мм.
Якщо товщина стінок криги, що утворюється на проводах повітряної лінії, перевищує 20 мм, то цю місцевість зараховують до особливого ожеледного району.
Проводи повітряних ліній напругою до 10 кВ кріплять до ізоляторів, установлених на дерев'яних або залізобетонних опорах. Залежно від конструкції, призначення і місця встановлення на трасі ПЛ розрізняють опори проміжні, кутові, відгалужувальні, перехресні й кінцеві.
Проміжні опори призначені для підтримання проводів на необхідній висоті від землі і не розраховані на зусилля, що створюються вздовж лінії однобічним тяжінням проводів на випадок їх обривання в одному з сусідніх прогонів. Проміжні опори встановлюють на прямих ділянках траси на відстані 35-45 м при напрузі ПЛ до 1 кВ, 50-60 м при напрузі ПЛ 6 і 10 кВ. Відстань, на яку опори ПЛ віддалені одна від одної, прийнято називати кроком опор. Проміжні опори становлять понад 80'% загальної кількості опор ПЛ.
Кутові опори встановлюють у місцях зміни напрямку траси ПЛ. Ці опори повинні сприймати за нормальних умов роботи складову тяжінь проводів суміжних прогонів, які діють по бісектрисі внутрішнього кута, утворюваного проводами.
Відгалужувальні опори призначені для відгалужень від проводів магістральних повітряних ліній при необхідності електропостачання споживачів, які знаходяться на деякій відстані від її траси.
Перехресні опори застосовують для виконання на них схрещування проводів ПЛ двох напрямків.
Кінцеві опори встановлюють на початку і в кінці повітряної лінії. Вони сприймають спрямовані вздовж лінії зусилля, які створюються нормальним однобічним тяжінням проводів.
У повітряних лініях застосовують також анкерні опори, що мають підвищену порівняно з переліченими типами опор міцність і складнішу конструкцію.
Анкерні опори можуть бути проміжними, кутовими, відгалужувальними, перехресними або кінцевими. Проміжні анкерні опори встановлюють, розташовуючи ноги опори або вздовж, або впоперек траси лінії; в першому випадку анкерна опора сприймає створювані проводами однобічні зусилля, спрямовані вздовж лінії, в другому - зусилля, спрямовані перпендикулярно до лінії. Відстань між двома анкерними опорами називається анкерним прогоном. На прямих ділянках траси середньої складності анкерний прогін ПЛ напругою 1 кВ дорівнює 150-180 м, а ПЛ напругою 6 і 10 кВ - 250-280 м. Застосування анкерних опор підвищує механічну міцність ПЛ. У разі обривання одного чи кількох проводів лінії все навантаження, викликане різко зрослим однобічним тяжінням проводів, сприймається анкерною опорою, а пошкодження, які виникають при цьому, локалізуються в межах анкерного прогону.
Опори незалежно від їх типу можуть виконуватися з підкосами або з відтяжками як однодротяними, так і багатодротяними.
Кількість і типи опор, необхідних для спорудження ПЛ, а також відстань між ними (крок опор) визначаються: складністю і конфігурацією траси; кількістю, матеріалом і перерізом проводів, які підвішують; кліматичними умовами району; ступенем заселення території, по якій проходить траса ПЛ; вимогами, що забезпечують надійність і безпеку експлуатації споруджуваної повітряної лінії.
Проводи ПЛ повинні бути підняті над землею і віддалені від неї, а також від об'єктів, що перетинаються або паралельно розташовані, на певні відстані, які називаються габаритами проводу, габаритами перетину і габаритами зближення.
Габаритом проводу ПЛ над землею називається відстань по вертикалі від точки найбільшого провисання проводу до землі.
Габаритом перетину проводу ПЛ називається найкоротша відстань по вертикалі від проводу до об'єкта, що перетинається. При перетині об'єктів, розташованих під повітряною лінією (дороги, ріки тощо), габарит проводу визначається відстанню від нижнього проводу ПЛ до об'єкта, що перегинається, а при перетині повітряною лінією об'єктів, розташованих вище ПЛ (під мостами, лініями електропередачі більш високих напруг тощо), - від верхнього проводу до об'єкта, що перетинається.
Габаритом зближення проводів ПЛ називається найкоротша допустима відстань від проводів лінії до об'єктів (будівель, естакад, надземних комунікацій тощо), розташованих паралельно трасі повітряної лінії.
За умовами механічної міцності для повітряних ліній напругою до 1000 В застосовують однодротяні й багатодротяні проводи перерізом, не менше: алюмінієві - 16 мм2, сталеалюмінієві й біметалеві - 10 мм2, сталеві багатодротяні--25 мм2, сталеві однодротяні - 04 мм.
Розплетені проводи, а також однодротяні сталеві проводи діаметром понад 5 мм та однодротяні біметалеві проводи діаметром понад 6,5 мм застосовувати забороняється.
З'єднання проводів з різних металів або різних перерізів повинні виконуватися лише на опорах. Ці з'єднання не повинні зазнавати механічних навантажень.
Фазні проводи можна розташовувати на опорі в будь-якому порядку, нульовий провід, як правило, - нижче від фазних проводів, а проводи зовнішнього освітлення - під нульовим проводом. Установлювані на опорах плавкі запобіжники розміщують нижче від проводів. У І і II районах ожеледності відстань між проводами на опорі по вертикалі повинна становити не менше 400 мм, а по горизонталі - не менше: 200 мм - при прогонах до 30 м; 300 мм - при прогонах понад 30 м.
У III і IV районах ожеледності відстань між проводами по вертикалі дорівнює 600 мм, по горизонталі - 400 мм. Відстань від проводів до поверхні опори або до її окремих елементів (траверси, ригеля, підкоса тощо) повинна становити не менше 50 мм. Для захисту від атмосферного перенапруження в мережах з ізольованою нейтраллю гачки і штирі фазних проводів та арматури залізобетонних опор ГІЛ заземлюють, а в мережах із заземленою нейтраллю з'єднують з нульовим заземленим проводом.
Заземлюючий спуск на опорі ПЛ повинен мати діаметр не менше 6 мм. Опір заземлюючого пристрою розтіканню струму повинен становити не більше 50 Ом. Заземлюючі спуски виконують також на опорах з відгалуженнями до вводів у приміщення, де може бути зосереджена велика кількість людей або які становлять значну господарську цінність (склади, гаражі тощо), і на кінцевих опорах ліній, які мають відгалуження до вводів.
Розділ ІІ. Розбивання траси повітряних ліній і риття котлованів під опори
Розбивання траси повітряних ліній
Розбиванням траси ПЛ називають комплекс робіт з визначення на місцевості проектних напрямків лінії та місць установлення опор.
Траса повинна бути прокладена на місцевості так, щоб після спорудження лінії забезпечувалися: нормальні умови руху транспорту і пішоходів; зручності експлуатаційного обслуговування та ремонту всіх елементів лінії.
Відстані від опор і проводів до різних підземних комунікацій та надземних споруд наведені нижче.
Об'єкт зближення Найменші
відстані, м
Підземні трубопроводи, каналізаційні труби і кабелі ………………………..1
Пожежні гідранти, водорозбірні колонки, колодязі (люки) під-
земної каналізації…………………………………………………………...…… ..2
Бензинороздавальні колонки………………………………………………………6
Розбивання траси повітряної лінії починають з того, що за допомогою теодоліта визначають напрямок першої прямолінійної ділянки, а потім за цим напрямком встановлюють дві вішки: одну на початку ділянки, другу - на відстані 200-300 м від неї (залежно від умов видимості). За отриманим напрямком у місцях розташування опор, зазначених у проекті, встановлюють тимчасово вішки, які візують з кінців ділянки для перевірки правильності розташування їх у створі споруджуваної ПЛ, а потім ці вішки видаляють, замінюючи пікетними знаками. На кожному пікетному знаку зазначають його номер, а також проектний номер опори, яка буде встановлена в цьому місці. Пікетні знаки розташовують у центрі майбутніх котлованів.
Котловани під одностоякові опори і А-подібні опори, які встановлюють уздовж створу лінії, повинні довгою частиною розташовуватися по осі траси, а котловани під А-подібні опори, встановлювані впоперек створу лінії, - перпендикулярно до осі траси.
У пункті зміни напрямку лінії на А-подібній кутовій опорі треба попередньо здійснити розбивання кута повороту траси. Для цього, обравши опору за вершину кута (рис.2.1, а), відкладають у напрямку обох боків кута однакові відрізки АВ і АС. Потім з'єднують точки В і С, а середину відрізка ВС з'єднують зі точкою А. Пряма AD і буде бісектрисою кута. Котловани знаходитимуться на цій бісектрисі і повинні бути віддалені від точки А на однакові відстані, які визначаються розхилом ніг встановлюваної опори. Розбивання котлованів під А-подібні опори доцільно здійснювати за допомогою спеціальних шаблонів, застосування яких дає змогу швидко і найточніше виконати цю операцію. Кути повороту лінії позначають кутовими знаками. На кутовому пікетному знаку зазначають його номер, величину кута повороту лінії та проектний номер опори.
Рис.2.1 Котловани під опори
а - розбивання котлована під кутову анкерну (А-подібну) опору,
б - готовий котлован для одностоякової проміжної опори
Здійснене розбивання траси на місцевості звіряють з проектом; наявні відхилення від проекту ліквідують або погоджують з проектною організацією, а потім розпочинають риття котлованів під опори.
Риття котлованів під опори
Риття котлованів під опори повинно здійснюватися механізованим способом. Котловани циліндричної форми під одностоякові опори риють за допомогою автоямобурів і самохідних бурильно-кранових машин, а прямокутні котловани під анкерні опори - одоківшовим екскаватором. Риття котлованів під опори вручну може бути допущене при незначному обсязі земляних робіт і в разі неможливості застосування відповідних механізмів внаслідок обмежених умов на трасі, можливості пошкодження працюючими механізмами розташованих поблизу об'єктів (підземних комунікацій, наземних споруд тощо) або небезпеки нанесення травм.
Роботи із спорудження ПЛ доцільно організувати так, щоб у міру готовності котлованів у них одразу встановлювалися опори. Поєднання робіт з риття котлованів і встановлення в них опор дасть можливість залишати котловани відкритими протягом мінімального часу і таким чином уникнути нещасних випадків з людьми й тваринами, а також обсипання стінок та накопичення вологи на дні котлованів.
Котловани бурять автоямобуром у кілька прийомів. Заглибивши бур на 0,4-0,5 м, його піднімають разом з ґрунтом, що знаходиться на ньому, і, збільшуючи частоту обертання бура, розкидають ґрунт. Потім бур повторно опускають у котлован і заглиблюють його ще на 0,4-0,5 м. Ці операції продовжують доти, доки не буде вирито котлован необхідної глибини і ширини.
Глибина котлованів під опори визначається проектом залежно від характеру ґрунту, висоти і призначення опори, кліматичних умов району, кількості розміщуваних на опорі проводів та їх загального перерізу, особливих умов на трасі тощо. Зовнішні межі котлованів на поверхні землі визначаються кутом природного від-косу. Площа основи котлована повинна допускати переміщення окоренка опори на 10-15 см впоперек осі траси для більш точного встановлення опор у створі лінії.
Котловани під кутові і кінцеві опори риють так, щоб незаймана стінка котлована знаходилася з боку тяжіння проводів ПЛ.
На ділянках траси з крутими схилами, які зазнають розмивання водою, що збігає по схилу, котловани розробляють вручну, при цьому поздовжня вісь котлована під опору повинна бути розташована перпендикулярно до напрямку схилу, а котлован для встановлення підкоса (ригеля) опори - перпендикулярно до розробки котлована. Котлован, розроблюваний вручну, виконують уступами (рис.2.1, б), щоб полегшити риття котлована і встановлення в ньому опори.
У разі встановлення опор на ділянках траси, що затоплюються паводковими водами, де можливе розмивання ґрунту, опори повинні бути закріплені підсипанням землі і влаштуванням навколо опори вимощення з булижного каменю.
Ручне розроблення ґрунту ведуть за допомогою ручного бура, ковша-лопати, саперної лопати, лома, плішні та інших інструментів. Якщо глибина котлована становить понад 2 м і риття котлована здійснюють у насичених водою ґрунтах, а також при необхідності тривалого перебування робітника в котловані стінки котлована повинні мати кріплення з міцних дощок завтовшки не менш як 25 мм і розпірок діаметром не менш як 100 мм.
Взимку рити котловани і встановлювати в них опори необхідно в гранично стислі строки для уникнення промерзання дна котлована, що може надалі призвести до відтавання й осідання ґрунту під опорою та опускання опори, а внаслідок цього - до порушення габариту проводів. При температурі навколишнього повітря нижче 0 °С для уникнення промерзання котловани риють на глибину меншу, ніж проектна позначка, на 15-20 см. Не вибраний раніше шар ґрунту знімають з дна котловану безпосередньо перед встановленням опори.
Котловани в місці встановлення опор слід рити, дотримуючись заходів безпеки особливо після досягнення глибини 0,4 м, внаслідок небезпеки пошкодження комунікацій або споруд, які знаходяться в землі. При виявленні під час розробки котлована підземного кабелю і яких-небудь трубопроводів або при появі запаху газу слід негайно припинити роботи і повідомити про це керівника робіт для отримання подальших вказівок.
Розділ ІІІ. Складання і оснащення опор повітряних ліній
Для спорудження повітряних ліній напругою до 1000 В застосовують дерев'яні і залізобетонні опори. Дерев'яні опори бувають різноманітних конструкцій (рис.3.1, а, б, в, г). Для виготовлення дерев'яних опор використовують переважно деревину дерев хвойних порід (модрини, ялиці, сосни тощо). Діаметр соснових колод для основних елементів опор (стояків, приставок, траверс, підкосів) ПЛ до 1000 В повинен становити не менше 14 см, а для допоміжних деталей (ригелів, підтраверсних брусів тощо) - не менше 12 см. Деревина опор недовговічна, наприклад строк служби дерев'яних непросочених соснових опор становить близько 5 років. Небезпечними руйнівниками деревини є стовбовий гриб, рожевий трутовик, шпальний грибок і такі комахи, як жуки-рогохвости, чорні скрипуни та терміти. Збільшення строку служби дерев'яних опор у 3-4 рази досягається обробкою іх різними хімічними речовинами-антисептиками; процес обробки дерев'яних опор називають антисептуванням. Як антисептик застосовують креозотове масло, фторид натрію, ураліт, доноліт тощо.
Рис.3.1 Конструкції дерев'яних опор ПЛ до 1000 В
а - одностоякова проміжна, б - кутова з підкосом в - кутова з відтяжкою, г - анкерна А-подібна; 1 - стояк, 2 - підкіс,3 - ригель, 4 - дротяна відтяжка, 5 - натяжний пристрій, 6 - бандажі, 7 - приставка (пасинок)
Дерев'яні опори виготовляють, антисептують і складають на спеціальних полігонах і будзаводах, а потім на автомашинах з причепами доставляють до місця встановлення. Одностоякові дерев'яні опори доставляють на трасу в складеному вигляді, багато-стоякові (А-подібні тощо) - частково складеними Ці опори складають на місці. Перед складанням усі деталі опори ретельно оглядають: у них не повинно бути таких дефектів, як руйнування захисних покрить (антисептичних, антикорозійних), пошкоджень нарізки болтів і шпильок, глибоких раковин на металевих хомутах і бандажах тощо В процесі експлуатації найшвидше пошкоджується ділянка дерев'яної опори, розташована на 30-40 см нижче і вище бід рівня землі, тобто в місці, де деревина зазнає найінтенсивнішого перемінного впливу атмосферних опадів і вологи, яка міститься в землі.
Рис.3.2 Способи сполучення дерев'яних стояків опор з приставками (пасинками): а - з однією дерев'яною; б - з однією залізобетонною; в - а двома дерев'яними; 1 - стояк; 2 - бандажі; 3 - дерев'яна приставка; 4 - залізобетонна приставка; 5 - шар толю
З метою економії деревини дерев'яні опори роблять складеними - з'єднують стояк опори з дерев'яною або залізобетонною приставкою (пасинком). Складені опори утворюють міцну конструкцію, застосування якої підвищує надійність роботи ПЛ і строк її служби. З'єднування стояка опори з однією або двома приставками (рис.3.2, а, б, в) здійснюють бандажами або хомутами. Для з'єднування дерев'яного стояка з дерев'яною-приставкою окоренкову частину стояка на довжині 1,5-1,6 м стесують на площі завширшки 100 мм. На таку саму ширину і довжину обробляють і верхню частину дерев'яної притавки. Стесані площини стояка і приставки повинні закінчуватися перпендикулярною зарубкою. Стик з'єднуваних деталей має бути щільним, без просвітів. На обох деталях накреслюють лінії бандажів і роблять невеликі виїмки для болтів, які стягують бандажі. По колу стояка і приставки по ширині бандажів (50-60 мм) видаляють нерівності для забезпечення кращого стягування цих деталей опори бандажами. Бандажі накладають на ділянку сполучення в двох місцях, відступивши вниз від верхівки приставки на 200 мм і вище окоренка стояка опори на 250 мм. Відстань між бандажами становить 1000-1100 мм. Для бандажів застосовують сталевий оцинкований м'який дріт 0 4 мм або неоцинкований дріт (катанку) 0 5-6 мм. Бандаж складається з кількох витків дроту, які, накладаються на ділянку сполучення стояка опори з приставкою f міцно скручені або стягнуті наскрізним болтом. Кількість витків кожного бандажа визначається діаметром бандажного дроту. Один бандаж повинен мати: 8 витків при діаметрі дроту 6 мм; 10 - 5 мм, 12 - 4 мм
Бандаж накладають на опору так. Загинають кінець бандажного дроту на довжині 3 см під прямим кутом і вбивають у дерев'яну приставку, а потім, намотавши і щільно уклавши необхідну кількість витків, розсувають їх посередині і, вставивши у простір між витками, що утворився, спеціальний ломик із загнутим кінцем, скручують усі витки. Наклавши описаним способом другий бандаж, перевертають опору і скручують ломиком обидва бандажі з іншого боку опори, міцно стягуючи таким чином бандажі на ділянці сполучення стояка опори з приставкою. Замість скручування для стягування бандажа можна застосовувати болт з фігурною головкою, шайбою і гайкою.
Сполучення бандажами стояка опори з двома приставками (рис.3.2, в) виконують аналогічно сполученню стояка з однією приставкою, при цьому стояк опори обробляють з двох боків. Кожну приставку кріплять до стояка окремими бандажами, для розміщення яких у відповідних ділянках приставок роблять попередньо вирубки завглибшки 6-8 мм і завширшки 60-65 мм. Місця сполучення деталей опор, вирубки, зрізи і затеси вкривають антисептиком. Під гайки і головки болтів підкладають шайби. Деревина під шайбами повинна бути затесана, але не вирубана. На висоті до 3 м від землі нарізку на кінцях болтів, які виступають з гайок, закернюють; кінці болтів, що виступають з гайок більш ніж на 10 мм, зрізують і також закернюють. Металеві неоцинковані деталі опор двічі вкривають асфальтобітумним лаком.
Для зручності накладання дротяних бандажів опора повинна бути припіднята над землею на 20-30 см, а приставки тимчасово з'єднані зі стояком опори за допомогою струбцин (рис.3.3, а).
Оснащення опор здійснюють у процесі виготовлення їх на буд-заводах, однак часто, щоб уникнути пошкодження ізоляторів і арматури під час транспортування, безпосередньо на місці спорудження ПЛ. Роботи з оснащення опор охоплюють розмічання місць розташування гачків, свердління в опорі отворів під гачки та встановлення в них гачків з ізоляторами.
Місця встановлення гачків на опорі розмічають за допомогою шаблона, виготовленого з шматка прямокутної алюмінієвої шини завтовшки 3-4 мм Шаблон (рис.3.3, б) коротким зігнутим кіпцем накладають на вершину опори спочатку з одного, а потім з другого її боку, позначаючи місця встановлення гачків відповідно за парними і непарними отворами шаблона. Розмічання отворів у траверсах для встановлення в них штирів здійснюють також за допомогою шаблона.
Рис.3.3 Пристрої для складання і оснащення дерев'яних опор:
а - струбцина для тимчасового скріплення стояка опори з дерев'яною і залізобетонною приставками; б - шаблон для розмічання отворів під гаки,
в - пристрій для свердління вручну отворів в опорі, г - ключ (завертка) для вкручування гаків у опору
Отвори в опорі свердлять за допомогою електрифікованого інструменту; якщо джерела електроенергії немає, застосовують бурав відповідного розміру або спеціальний пристрій (рис.3.3, в). Висвердлений в опорі отвір повинен мати діаметр, що дорівнює внутрішньому діаметру нарізування гачка, а глибину - яка дорівнює 3/4 довжини нарізаної частини гачка Гачок повинен бути вкручений у тіло опори всією нарізною частиною плюс 10-15 мм. Гачки вкручують у отвір за допомогою ключа (рис.3.3, г).
Ізолятори кріплять на арматурі (гачках, штирях) у майстернях або безпосередньо на трасі ПЛ під час оснащення опор. На ізоляторах не повинно бути розколин, сколів фарфору, стійких, що не підлягають очищенню, забруднень та інших дефектів. Брудні ізолятори мають бути очищені.
Очищення ізоляторів металевими щітками, скребачками чи іншими металевими інструментами забороняється. Більшість забруднень видаляють з поверхні ізолятора, протираючи забруднені ділянки сухим дрантям і ганчіркою, змоченою у воді, а стійкі забруднення (іржа тощо) - ганчіркою, змоченою в соляній кислоті. Працювати із застосуванням соляної кислоти слід у рукавичках з кислотостійкої гуми та в захисних окулярах.
Ізолятори і арматуру (рис.3.4) вибирають з урахуванням розрахункових навантажень від тяжіння проводів, району ожеледності (враховується маса можливих ожеледних утворів на проводах), тиску вітру на проводи тощо. При цьому враховують такі значення коефіцієнта запасу міцності відносно руйнівного навантаження: 2,5 при нормальному тяжінні проводів і 3,0 при послабленому тяжінні проводів.
Рис.3.4 Ізолятори і арматура ПЛ до 1 кВ:
а - ізолятори ТФ, РФО і ШФН, б - гак К. Н-16: в - штирі ШТ-Д (для дерев'яних траверс) і ШТ-С (для сталевих траверс)
Дерев'яні опори широко застосовують у будівництві повітряних ліній, особливо в районах, багатих лісами, проте, як уже зазначалося, дерев'яні опори недовговічні, тому вони поступово замінюються залізобетонними, строк служби яких становить 50 - 60 років.
Залізобетонні опори ПЛ напругою до 1 кВ мають конічну форму і прямокутний або кільцевий (круглий) переріз (табл.1). Для полегшення маси стояк залізобетонної опори на значній частині його довжини роблять порожнистим. Залізобетонні опори обладнані жорстким металевим каркасом з арматурної сталі, який підвищує механічну міцність опори; вони призначені для підвішування на них проводів на траверсах або гачках: в останньому випадку в тілі опори під час її виготовлення залишають отвори для встановлення в них гачків. У залізобетонній опорі є спеціальний вивід, приварений до арматури каркаса для приєднання його до нульового проводу лінії із заземленою нейтраллю.
Залізобетонну опору встановлюють у блочних фундаментах або безпосередньо в землі з підкладанням під неї залізобетонної плити.
Оснащення залізобетонних опор здійснюють практично так само, як оснащення дерев'яних опор, з незначними відхиленнями лише деяких другорядних операцій. Роботи з оснащення опор виконують до їх піднімання і встановлення в котловані, що дає змогу застосовувати різноманітні механізми і таким чином набагато полегшити працю монтажників.
Таблиця 1. Залізобетонні опори ПЛ:
Розділ ІV. Піднімання і встановлення опор
До початку робіт з доставки, піднімання і встановлення опор перевіряють можливість вільного пересування по трасі транспорту, який доставляє опори, і механізмів, призначених для піднімання або встановлення опор у котлованах. Такелажні механізми і пристрої повинні бути перевірені і приведені в робочий стан. Особливу увагу слід звертати на справність лебідок, блоків та поліспастів, а також міцність і цілість тросів, канатів, розчалок тощо. Піднімання і встановлення опор у котлованах слід здійснювати із застосуванням підйомних кранів або спеціальних механізмів (БМУ-2, БКТМ-АН-63 тощо). У разі піднімання і встановлення А-подібних опор за допомогою падаючої стріли (рис.4.1, а) опору викладають біля котлованів плиском з таким розрахунком, щоб основи ніг опори знаходилися
Рис.4.1 Піднімання і встановлення опор ПЛ у котловані:
а - дерев'яної А-подібної опори за допомогою лебідок і падаючої стріли; б - залізобетонної опори за допомогою крана; 1 - тяглова лебідка; 2 - тяговий трос; 3 - падаюча стріла; 4 - відтяжка; 5 - гальмівний трос; 6 - гальмівна лебідка; 7 - прокладки під ноги падаючої стріли, 8 - дротяні гачки для регулювання правильності встановлення опори біля краю котлованів на відстані 0,3 м від них.
До стінки котловани вертикально притуляють дошки для забезпечення ковзання по них ніг опори під час її встановлення в котловані. До верхівки опори прикріплюють дві відтяжки (розчалки) і гальмівний трос. Підтяжки призначені для утримування опори від можливих поперечних переміщень під час піднімання, а гальмівний трос утримує опору від падіння під час встановлення її у вертикальне положення. Падаючу стрілу розташовують по осі з нахилом на 15 - 20° в бік опори. В основі стріли під кожну ногу підкладають дошку завтовшки 40-50 мм для запобігання вчавлюванню ніг стріли в ґрунт під час піднімання опори. Тягловий трос від лебідки пропускають через вершину стріли і міцно кріплять до верхів'я опори, після чого здійснюють пробне піднімання опори на 0,5-0,8 м від землі для перевірки міцності кріплення троса і правильності положення стріли й опори. Висота стріли повинна бути на 1-2 м менша за відстань від центра ваги опори до її основи.
Перед початком піднімання стрілу кріплять до поперечного пруса опори за допомогою мотузки з блоком, щоб утримати стрілу під падіння після її виходу з роботи.
Опору підіймають повільно, без ривків і одночасно стежать за чим, щоб ноги опори, ковзаючись по дошках, опускалися до котлована. Після виходу стріли з роботи піднімання опори продовжують безпосередньо тягловим тросом. Під час підходу верхівки опори до точки "перевалу" гальмівний трос підтягують і стежать на тим, щоб він знаходився в натягнутому стані до моменту, коли опора опиниться у вертикальному положенні.
У разі піднімання і встановлення одностоякових залізобетонних опор (рис.4.1, б) кран повинен знаходитися в 3-4 м від осі і раси ПЛ. Опору в складеному вигляді вкладають біля котлована і прикріплюють до неї підйомні стропи дещо вище від центра її ваги, а до головки опори - мотузяні відтяжки, необхідні для подальшого вивірення її. З'єднування тросів та кріплення їх до механізмів і опор здійснюють лише за допомогою інвентарних захватів, ковшів і затискачів. Під час піднімання залізобетонних опор їх стояки захоплюють у двох місцях. Опору підіймають краном до вертикального положення і за допомогою відтяжок встановлюють у котловані на необхідній позначці.
Діаметри тросів визначають розрахунками, однак мінімальні розміри тросів для піднімання механізмами одностоякових опор ПЛ до 1 кВ повинні становити, не менше: 14 мм - для тяглових тросів; 12 мм - для гальмівних тросів і розчалок.
Якщо необхідних механізмів немає, допускається встановлення вручну незначної кількості одностоякових опор за умови дотримання заходів безпеки, які виключають можливість падіння опор і нещасних випадків з працюючими. Для піднімання одностоякової INN опори вручну її попередньо підіймають па руках настільки, щоб верхівка знаходилася на висоті 2,5-3,0 м від землі, після чого її починають підтримувати баграми й рогачами. Поступово, перебираючи баграми і рогачами, опору підіймають, при цьому окоренок опори, ковзаючись по вертикально встановленій у котловані дошці, опускається до котлована. Коли окоренок опори стане на дно котлована, її вирівнюють по вертикалі, перевіряють, чи знаходиться вона в створі ліній, чи спрямовані вздовж лінії площини з'єднань стояків з приставками і чи немає виступаючої кривизни опори.
Розділ V. Монтаж проводів повітряних ліній
Для повітряних ліній напругою до 1 кВ застосовують переважно алюмінієві, сталеалюмінієві і сталеві проводи, основні характеристики яких наведені в табл.2.
До комплексу робіт з монтажу проводів повітряних ліній входять: розкочування на трасі ПЛ і з'єднування проводів, піднімання, регулювання стріли провисання та кріплення проводів на ізоляторах.
Розкочування і з'єднування проводів
Розкочування проводів здійснюють по обидва боки - від установлених опор уздовж лінії.
Розкочування бухт проводів виконують за допомогою конусних вертушок (рис.5.1, а) або переносних верстатів (рис.5.1, б), а проводів, доставлених на трасу в барабанах, - за допомогою розбірного барабанного підйомника (рис.5.1, в).
Таблиця 2. Характеристика проводів, які застосовують для монтажу повітряних ліній до 1 кВ
|
Марка |
Діаметр |
Маса 1км проводу, кг |
Будівельна |
Марка |
Діаметр |
Маса 1 км проводу, кг |
Будівельна |
|
|
проводу |
проводу мм |
довжина проводу, м |
проводу |
проводу, мм |
довжина проводу, м |
|||
|
А-16 |
5,1 |
44 |
6000 |
ПС-25 |
6,8 |
194 |
||
|
А-25 |
6,3 |
68 |
5500 |
ПМС-25 |
||||
|
А-35 |
7,5 |
95 |
4500 |
ПС-35 |
7,8 |
296 |
||
|
А-50 |
9,0 |
137 |
3500 |
ПС-25 |
||||
|
А-70 |
10,6 |
188 |
2500 |
ПМС-35 |
||||
|
А-95 |
12,4 |
266 |
2000 |
ПС-50 |
9,2 |
396 |
1500-3000 |
|
|
А-120 |
14,0 |
323 |
1500 |
ПМС-50 |
||||
|
АС-16 |
5,4 |
62 |
3000 |
ПС-70 |
11,5 |
632 |
||
|
АС-25 |
6,6 |
92 |
3000 |
ПМС-70 |
||||
|
АС-35 |
8,3 |
128 |
4500 |
ПС-95 |
12,6 |
755 |
1500-3000 |
|
|
АС-50 |
9,9 |
183 |
3000 |
ПМС-95 |
||||
|
АС-70 |
11,6 |
296 |
2000 |
ПСО-4 |
4 |
99 |
500 |
|
|
ЛС-95 |
13,9 |
431 |
1400 |
ПСО-5 |
5 |
151 |
240 |
|
|
АС-120 |
15,0 |
524 |
1400 |
ПСО-6 |
6 |
222 |
230 |
Примітки:
1. У позначеннях марок проводів: А-алюмінієві, АС - сталеалюмінієві, ПСО - сталеві однодротяні, ПС - сталеві багатодротяні із звичайної сталі, ПМС - багатодротяні з міднистої сталі.
2. У таблиці наведені характеристики проводів, які найширше використовуються у ПЛ до 1 кВ.
Якщо довжина лінії не перевищує 0,5 км і переріз проводів становить до 50 мм2, установлюють вертушку, верстат або барабан з проводом на барабанопідйомнику біля першої опори на початку лінії і, обхопивши кінець проводу, протягають його до останньої опори, тобто до кінця лінії.
Якщо довжина лінії значна, ці пристрої розташовують у кузові автомашини з опущеним заднім бортом і в міру просування машини вздовж опор розмотують провід, стежачи за тим, щоб у проводі не утворилися петлі ("баранці").
Одночасно з розкочуванням проводу його ретельно оглядають, щоб виявити дефекти у вигляді обривів окремих жил, великих ум'ятин тощо. Виявлені в проводі дефекти позначають фарбою, а потім усувають до піднімання його на опору. Якщо провід доставлений до місця робіт у барабані, встановленому на домкратах, то його, не знімаючи з автомашини, розкочують, попередньо піднявши барабан на 10-15 см над настилом кузова за допомогою домкратів і труби, просунутої крізь осьовий отвір у барабані.
Кінець змотуваного з барабана проводу перед початком руху автомашини прикріплюють до анкерної опори, від якої здійснюють розкочування проводу до наступних по напрямку траси ПЛ опор. Якщо довжина розкочуваного проводу виявиться не достатньою, до нього приєднують провід аналогічної конструкції, марки і перерізу з іншого барабана.
Рис.5.1. Пристрої для розгортання проводів. а - дерев'яна конусна вертушка; б - розбірний розгортальній верстат з металевими стояками, в - розбірний барабанний розгортальний підйомник, 1 - конус; 2 - хрестовина; 3 - рама, 4 - металеві стояки; 5 - барабан; 6 - штанги, 7 - рукоятки.8, 9 - бічний і опорний ролики, 10 - тримач вала барабана
Для з'єднування проводів ПЛ до 1 кВ застосовують: скручування; бандажування; з'єднування в овальному з'єднувачі (гільзі) з наступним опресовуванням і зварюванням кінців проводу в петлі; зварювання в стик кінців проводів з наступним опресовуванням їх разом з шунтом у двох окремих з'єднувальних гільзах; зварювання в стик кінців проводів та опресовування їх разом із вставкою в овальній з'єднувальній гільзі; з'єднування проводів внапуск з опресовуванням у з'єднувальній гільзі; з'єднування проводів болтовим затискачем.
Рис.5.2. З'єднування проводів ПЛ до 1 кВ.
а-скручуванням; б - бандажуванняч;
в-опресовуванням у гільзі і зварюванням у петлі,
г - опресовуванням проводу разом із шунтом;
д - зварюванням в стик і опресовуванням у гільзі,
є - опресовуванням внапуск у гільзі;
є - болтовим затискачем
Скручування (рис.5.2, а) - найпростіший спосіб з'єднування однодротяних сталевих і біметалевих проводів, за яким кінці проводів накладають внапуск на довжині 180-200 мм, а потім, затиснувши її пасатижами в середині ділянки з'єднання, накручують один провід на інший (ліворуч і праворуч від пасатижів), укладаючи витки щільно один до одного.
Бандажування (рис.5.2, б) застосовують для з'єднування однодротяних проводів. Кінці проводів загинають під прямим кутом і накладають один на одного на довжині 80-120 мм залежно від їх перерізу. Далі намотують на один із з'єднуваних проводів 5 - 6 витків м'якого оцинкованого дроту 0 1,5 мм і переходять цим дротом на бандажування ділянки з'єднання. Вкривши витками дроту всю ділянку з'єднання, роблять 5-6 витків на другому із з'єднуваних проводів. Для збільшення міцності з'єднання мідних проводів у великих прогонах бандаж пропаюють припоєм ПОС-30 або ПОС-40.
З'єднування в овальній гільзі (рис.5.2, в) застосовують для багатодротяних алюмінієвих проводів. Для виконання з'єднання проводи вводять в овальну гільзу, підібрану за їх перерізом, і проштовхують їх уперед назустріч один одному так, щоб кінці проводів вийшли з протилежних (вихідних) отворів гільзи. Потім гільзу опресовують, а вільні кінці проводів зварюють* в стик у петлі.
З'єднування проводів опресовуванням у двох гільзах разом із шунтом (рис.5.2, г) застосовують переважно для монтажу багато-дротяних алюмінієвих проводів перерізом 70 мм2 і вище. Операцію опресовування гільз виконують опресовувальними механізмами.
З'єднування проводів в овальній гільзі попереднім зварюванням проводів у стик та наступним опресовуванням гільзи й проводів разом із вставкою (рис.5.2, д) застосовують найчастіше в середині великого прогону при монтажі багатодротяних проводів ПЛ, які знаходяться в III або IV районі ожеледності, та при ймовірному впливі на проводи лінії значних вітрових навантажень.
З'єднування проводів опресовуванням внапуск в овальній гільзі (рис.5.2, є) є найпростішим за виконанням способом, який застосовують для монтажу багатодротяних проводів перерізом 16-50 мм2.
Наведені на рис.5.2, а, б, в, г, д, є способи можуть використовуватися для з'єднування проводів у прогоні ПЛ.
Гільзи і проводи повинні бути з одного й того самого металу: мідні (СОМ) - для мідних проводів; алюмінієві (СОА) - для алюмінієвих, сталеві (СОС) - для сталевих.
З'єднування голих багатожильних проводів можна здійснювати також за допомогою болтових затискачів. Болтовим затискачем (рис.98, є) допускається з'єднування проводів лише на опорах і за умови, що проводи не зазнаватимуть механічних навантажень. Болтовий затискач складається з двох або трьох (залежно від перерізу проводів) оцинкованих болтів з гайками і двох плашок з поздовжніми канавками. Для забезпечення необхідного контакту в затискачі діаметри отворів, що утворюються при з'єднуванні плашок повинні бути дещо меншими від діаметрів з'єднуваних проводів.
Під час монтажу затискачів контактні поверхні плашок безпосередньо перед з'єднуванням проводів промивають бензином і змащують тонким шаром технічного вазеліну. Поверхні затискачів для з'єднування алюмінієвих проводів зачищають сталевою щіткою по шару вазеліну і також обробляють поверхні проводів. Затягування болтів слід здійснювати ключем 'із зусиллям, що не перевищує 25 кН. Застосовувати при цьому будь-які пристрої, які збільшують силу затягування, не допускається для запобігання зминанню з'єднуваних проводів або зриванню нарізки болтів.
Нарізку болтів і гайок затискача потрібно змастити вазеліном або солідолом. Застосування контргайок обов'язкове. Після затягування болтів між плашками повинен залишатися зазор 3-5 мм. Повне прилягання плашок затискача свідчитиме про відсутність необхідного контакту, і контакт необхідно замінити. Для захисту контактних поверхонь від окислення зовнішні зазори й місця виходу проводів із затискача вкривають 1-3-міліметровим шаром пасти - свинцевого сурику, розбавленого натуральною оліфою.
Через 8-10 днів після монтажу затискача рекомендується додатково підтягнути болти, оскільки внаслідок зменшення пружності проводів тиск між плашками й проводами дещо знизиться, що призведе до погіршення контакту між ними і можливого нагрівання ділянки з'єднання.
При розкочуванні проводів повітряної лінії часто виникає необхідність перетинати залізниці, шосейні дороги з інтенсивним рухом автотранспорту, а також лінії зв'язку, роботу яких не можна перервати навіть на короткий час. У таких випадках для розкочування проводів споруджують тимчасові перехідні пристрої. Поблизу діючих повітряних електричних мереж, контактних мереж, електрифікованого транспорту та відкритих підстанцій проводи слід розкочувати з дотриманням особливих заходів перестороги, які виключають можливість раптового торкання монтованих проводів до струмопровідних частин цих електроустановок.
Піднімання, регулювання стріли провисання і кріплення проводів на ізоляторах
Розкочені вздовж лінії проводи підіймають жердинами і закидають на гачки опор. Щоб не сплутати проводи, рекомендується підняти і натягнути спочатку один (самий верхній) провід, а потім почергово й інші.
Під час підвішування проводів необхідно дотримуватися певного порядку їх розміщення на опорах ПЛ. Ця вимога викликана тим, що при зміні температури навколишнього середовища стріли провисання проводів з різних матеріалів змінюються неоднаково: найбільша зміна стріли провисання при мінімальній і максимальній температурах властива алюмінієвим проводам, найменша - сталевим. Тому за найнесприятливіших умов (наприклад, при температурі навколишнього середовища, наближеній до - 40 °С) алюмінієвий провід, розташований у прогоні нижче від мідного або сталевого, наблизиться до них на небезпечно малу відстань. і навіть може торкнутися цих проводів. Щоб виключити можливість порушення нормованих відстаней між проводами, необхідно при вертикальному розташуванні на опорі проводів з різних металів алюмінієвий провід розташовувати вище за всі проводи, а сталевий - нижче від інших. При вертикальному розташуванні на опорах ПЛ проводів з одного й того самого металу (наприклад, лише алюмінієвих або лише сталевих) можна застосовувати будь-який порядок їх розміщення, оскільки стріли провисання за будь-яких змін температури навколишнього середовища змінюватимуться однаково.
Проводи натягують окремо в кожному анкерному прогоні, тобто між опорами анкерного типу, до яких належать також кутові й кінцеві опори. Один кінець проводу закріплюють глухою петлею на ізоляторах кінцевої або анкерної опори, а інший кінець проводу захоплюють "жабкою" (рис.5.3, а) або монтажним болтовим затискачем (рис 5.3, б), в якому зроблені канавки для проводів різних перерізів. Для мідних і особливо алюмінієвих проводів великих перерізів слід застосовувати "жабку" з плоскими затискачами, оскільки при застосуванні круглих затискачів провід у момент на тягування може бути пошкоджений. Найдосконалішим пристроєм для натягування проводів є універсальний монтажний затискач (рис.5.3, в). До "жабки", монтажного або універсального затискача прикріплюють поліспастний блок і, вибираючи мотузку блока, натягують провід до отримання необхідної стріли провисання. Провід перерізом понад 50 мм2 і при значній довжині анкерного прогону натягують за допомогою лебідки з ручним або електродвигуновим приводом.
Рис.5.3. Пристрій для монтажу проводів:
а - "жабки" з круглими і плоскими затискачами,
б - монтажний затискач, в - універсальний затискач КЕС-70
Стріла провисання всіх проводів анкерного прогону повинна мати одну величину. У разі підвішування проводів різних перерізів стрілу провисання обирають за проводом, який має найбільший переріз. Величина монтажної стріли провисання проводів визначається за кривими або таблицями стріл провисання для різних температур повітря в момент монтажу. Орієнтовні величини стріл провисання для алюмінієвих проводів ПЛ до 1 кВ наведені в табл.3.
Стріли провисання необхідної величини можна досягнути різними способами, однак найпростішим і тому найбільш часто застосовуваним є пряме візирування. Для того щоб встановити задану величину стріли провисання, на двох сусідніх опорах закріплюють по одній рейці з поділками, а потім електромонтажник, піднявшись на опору, дає команду натягувати провід до моменту, коли його нижня точка збіжиться з лінією візирування (рис.5.4)
Таблиця 3 Величини стріл провисання алюмінієвих проводів повітряних ліній до 1 кВ:
|
Довжина прогону, м |
Стріла провисання, см |
|||||||
|
дія перерізу проводів, мм2, при + 10°С |
для всіх перерізів |
|||||||
|
до 25 |
35 |
50 |
70 |
95 |
при +25°С більше на. см |
при-10°С менше на, см |
||
|
ЗО |
40 |
50 |
60 |
80 |
90 |
8 |
15 |
|
|
40 |
50 |
60 |
70 |
80 |
100 |
10 |
20 |
|
|
50 |
70 |
70 |
90 |
100 |
120 |
15 |
25 |
Примітка. Наведені величини стріл провисання справджуються при відстані між проводами лінії не менше 400 мм.
Рис.5.4. Визначення стріли провисання проводу
У разі вертикального розташування проводів на опорі стрілу провисання починають регулювати з верхнього проводу, а при горизонтальному - з середнього Після завершення регулювання провід в'язальним дротом кріплять до ізоляторів В'язальний дріт має бути виготовлений з матеріалу, однорідного з матеріалом проводу
Сталеві проводи прив'язують м'яким сталевим оцинкованим дротом 0 1,5-2 мм, а алюмінієві й сталеалюмінієві - алюмінієвим дротом 0 2,5-3,5 мм (можна використовувати дріт багатодротяних проводів).
Алюмінієві і сталеалюмінієві проводи в місцях кріплення попередньо обмотують алюмінієвою стрічкою дія захист) їх від пошкоджень На проміжних опорах провід кріплять переважно на головці ізолятора, а на кутових опорах - на шийці, розташовуючи його з зовнішнього боку кута, який утворюється проводами лінії. Проводи на головці ізолятора кріплять (рис.5.5, а) двома кусками в'язального дроту. Дріт закручують навколо головки ізолятора так щоб кінці його різної довжини знаходилися по обидва боки від шийки ізолятора, а потім два коротких кінці обмотують 4-5 разів навколо проводу, а два довгих кінці переносять через головку ізолятора і також обмотують навколо проводу.
Рис 5.5. Способи кріплення проводів ПЛ до 1 кВ на ізоляторах.
а - в'язанням на головці: б - в'язанням на шийці,
в - заглушкою, г - подвійне кріплення
Під час кріплення проводу на шийці ізолятора (рис.5.5, б) в'язальним дротом обхоплюють нетлею провід і шийку ізолятора, потім один кінець в'язального дроту обмотають навколо проводу в одному напрямку (зверху вниз), а другий кінець-у протилежному напрямку (знизу вверх).
На анкерних і кінцевих опорах провід кріплять заглушкою на шийці ізолятора (рис.5.5, в). У місцях переходу ПЛ через залізниці, трамвайні колії, а також на перехрестях з іншими силовими Лініями та лініями зв'язку застосовують подвійне кріплення проводів (рис.5.5, г).
Монтер, який виконує кріплення проводів, повинен бути в головному уборі, міцно стояти на монтерських кігтях і бути надійно пристебнутим до опори ланцюгом монтерського пояса (рис.5.6). Забороняється під час кріплення проводів на кутовій опорі стояти внизу кута, який утворюється проводами лінії.
Рис 5.6. правильне положення монтера на опорі під час кріплення проводів
У мережах із заземленою нейтраллю арматура залізобетонних опор ПЛ до 1000 В має бути надійно з'єднана із заземленим нульовим проводом.
Після завершення монтажу лінії здійснюють маркування її опор, зазначаючи на кожній опорі номер лінії і рік встановлення опори Цифри наносять на опори чорною фарбою на висоті 3-4 м з боку, найдоступнішого для їх читання.
Заново змонтовану повітряну лінію потрібно здати в експлуатацію. Під час здавання лінії в експлуатацію перевіряють: усі елементи лінії (оглядом з землі); міцність кріплення траверс, підкосів пасинків, ізоляторів і проводів (поверховий огляд) кріплення проводів
Список використаних джерел
1. Ктиторов А.Ф. Электрослесарь строительный: Учеб. для проф. - тех. училищ. - М.:
2. Стройиздат, 1990. - 383 с: ил.
3. Атабеков В.Б. Монтаж электрических сетей и силового злектрооборудования:
4. Учеб. для сред. проф. - тех. училищ. - 4-е изд., испр. - М.: Вьюш. шк., 1985. - 176 с, ил. - (Профтехобразование).
5. Корнилов Ю.В., Бредихин А.Н. Слесарь-электрик: Учеб. пособ. для СПТУ.2-е изд., перераб. и доп. - М.: Вьюш. шк., 1988. - 256 с: ил.
6. Кокорев А.С. Электрослесарь по ремонту электрических машин: Учеб. для СПТУ. - 3-є изд., перераб. и доп. - М.: Вьюш. шк., 1987. - 175 с: ил.
7. Родштейн Л.А. Электрические аппараты: Учебник для техникумов. - 4-е изд., перераб. и доп. - Л.: Энергоатомиздат. Ленингр. отд-ние, 1989. - 304 с: ил.
Подобные документы
Розрахунок повітряної лінії електропередачі. Визначення впливу зовнішніх сил й внутрішніх факторів: напруги, деформації. Як будуть змінюватися ці параметри при зміні умов експлуатації. Розрахунок монтажного графіка. Опори повітряних ліній електропередачі.
дипломная работа [386,0 K], добавлен 24.01.2011Аналіз сучасного стану проблеми захисту повітряних ліній електропередавання від ожеледі. Математична модель прогнозування навантаження від ожеледі на базі нейронних мереж. Способи та технічні засоби захисту повітряних ліній від паморозевих відкладень.
магистерская работа [2,3 M], добавлен 27.05.2014Проектування електричної мережі напругою 330/110/10 кВ. Вибір перетину і марки проводів повітряних ліній за значенням навантаження на кожній ділянці, визначення параметрів схем заміщення. Визначення потужності трансформаторів підстанцій ПС1 і ПС2.
курсовая работа [425,8 K], добавлен 14.03.2016Стисла характеристика району та споживачів. Вибір схеми електричної мережі. Визначення потоків потужності. Вибір номінальної напруги лінії мережі, перерізів проводів повітряних ліній та трансформаторів. Регулювання напруги на підстанціях споживачів.
курсовая работа [667,6 K], добавлен 25.12.2013Визначення електричних навантажень споживачів населеного пункту. Вибір місця встановлення. Методика розрахунку повітряних ліній з ізольованими проводами. Вибір перерізів проводів за мінімумом розрахункових затрат перевіркою їх на втрату напруги.
дипломная работа [4,3 M], добавлен 05.02.2013Варіанти виконання електропередачі й вибір найвигіднішого з них. Розрахунок робочих режимів електропередачі. Синхронізаційні режими передачі. Синхронізація на шинах проміжної та передавальної підстанцій. Техніко-економічні показники електропередачі.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 17.02.2011Схеми, конструкції розподільчих пристроїв, основне устаткування підстанції. Облаштування і конструктивне виконання повітряних ліній. Організація оперативного керування і робіт з експлуатаційного і ремонтного обслуговування магістральних електричних мереж.
отчет по практике [1,0 M], добавлен 15.03.2015Основні геометричні параметри монтажу проводу. Визначення зовнішнього діаметра проводу з ожеледдю. Розрахунок розподіленого навантаження від вітру та питомого навантаження від ваги проводу. Побудова графіку залежності натяжiння проводу від температури.
курсовая работа [132,4 K], добавлен 16.01.2014Налагодження і монтаж кабельних ліній. Трижильний кабель з поясною ізоляцією з просоченого паперу. Прокладання силових кабелів у блоках. Технічні параметри електроустановок. Експлуатація електроустановок і кабельних ліній. Тепловий режим роботи кабелів.
реферат [142,7 K], добавлен 02.02.2011Проблема підвищення експлуатаційної надійності електрообладнання. Експлуатація повітряних та кабельних ліній електропередач, трансформаторів та електричних машин . Принципові схеми плавки ожеледі змінним струмом та живлення споживача по кабельним лініям.
реферат [219,0 K], добавлен 26.03.2012
