Паливні проблеми ядерної енергетики України

ПАЛИВНІ ПРОБЛЕМИ ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

А.Шевцов, М.Земляний, А.Дорошевич

Успіх реалізації, проголошеної Україною, стратегії економічного зростання на основі інноваційного розвитку буде залежати, перш за все, від того, наскільки ефективно будуть виявлені та задіяні передові технології, що потребують прийнятного рівня інвестицій і здатні забезпечити їй гідне місце у світовому розподілу праці.

Однією із галузей економіки, яка базується на новітніх технологіях, є саме атомна енергетика і підприємства атомної промисловості, пов'язані з забезпеченням її функціонування.

Для України атомна енергетика є стратегічно важливим елементом енергозабезпечення: сьогоднішній і прогнозований внесок її складає близько 50% електроенергії, що виробляється в країні.

Успішне функціонування атомної енергетики - необхідна умова забезпечення національної безпеки країни.

Ядерний паливний цикл (ЯПЦ) є основним технологічним ланцюгом у виробництві електроенергії атомними електростанціями. У світовій практиці визначення політики в області ЯПЦ є прерогативою держави. Цей підхід зафіксовано в Об'єднаній конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП) та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (РАВ), прийнятий МАГАТЕ.

Складовими ланками ЯПЦ реакторів типу ВВЕР, що експлуатуються на українських АЕС, є процеси видобутку і переробки уранової руди, одержання гексафториду урану, його збагачення стосовно урану-235, видобутку і переробки цирконієвої руди, виробництва цирконієвого сплаву і прокату, виробництво тепловиділяючих елементів (ТВЕЛів), їхнього використання на АЕС, поводження з відпрацьованим ядерним паливом (ВЯП).

Після вивантаження з реактора ВЯП розміщують у спеціальному басейні витримки, який є на кожній АЕС. Після 3-5-літньої витримки радіоактивність палива знижується до 35 разів і його можна поміщати в сховище на тривале збереження чи направляти на переробку.

Саме заключний етап ЯПЦ, поводження з ВЯП, визначає його тип. У світі існує два види ЯПЦ: повний і неповний. При повному циклі ВЯП переробляється на радіохімічних заводах з витягом з нього урану, плутонію для повернення їх у паливний цикл і одержанням інших коштовних компонентів (нептунія, амереція, кюрія). Радіоактивні відходи, що залишилися вже зі зниженим рівнем радіоактивності й у зменшених обсягах, підлягають похованню. Такої концепції поводження з ВЯП дотримується більшість розвинутих країн, що мають ядерну енергетику (Росія, Франція, Швейцарія, Великобританія, Японія, Німеччина).

При неповному паливному циклі радіохімічна переробка ВЯП не провадиться, здійснюється його тривале (протягом декількох десятків років) збереження в пристанційних сховищах, після чого повинно бути здійснене його довгострокове поховання в постійних сховищах без переробки. Такий шлях обрали США, Канада і Швеція. США, найбільший у світі власник ВЯП (близько 60% світових запасів), планують проводити поховання накопиченого ВЯП у стійких геологічних породах на глибинах декількох сотень метрів.

Існує переконаність, що збереження палива протягом декількох десятків років є відкладене рішення з розрахунком на появу додаткових можливостей на його використанні в майбутньому.

Однією з таких можливостей може стати трансмутація - замикання ядерно-паливного циклу зі спалюванням у ядерному реакторі довгоживучих радіонуклідів (для цього планується використовувати реактори на швидких нейтронах та електроядерні установки).

У цілому, реалізація в повному обсязі ядерно-паливного циклу є дуже складною і коштовною проблемою. Єдиною країною у світі, якій вдалося вирішити її в повному обсязі, є Росія. Інші ж країни світу, що мають розвинуту атомну енергетику, окремі етапи ЯПЦ здійснюють за рахунок іноземних потужностей. Так, США, Франція і Великобританія купують природний уран; Японія, Німеччина, Швеція, Бельгія, Іспанія, крім природного урану, купують послуги по його конверсії і збагаченню.

Забезпечення українських АЕС свіжим ядерним паливом здійснюється за рахунок постачань готових ТВЕЛів з Росії. ВЯП вивозиться в Росію на переробку, після чого підлягає поверненню в Україну для поховання. Закупівля свіжого палива для АЕС коштує Україні при існуючих домовленостях до 250 млн. дол. у рік, вивіз ВЯП - до 50 млн. дол. У 1994-1999р.р. постачання палива для українських АЕС здійснювалися на компенсаційній основі за вивезену з території України ядерну зброю відповідно до Тристоронньої заяви Президентів України, Росії і США від 14 січня 1994 р., а також на основі прямих договорів між АЕС, НАЕК «Енергоатом» України й АТ «ТВЕЛ» (Росія).

Як спробу пошуку шляхів диверсифікації поставок ядерного палива слід розглядати розпочату разом з США програму по адаптації американського ядерного палива щодо його використання на українських АЕС. У програмі беруть участь фірма Westinhouse, Тихоокеанська Північно-західна національна лабораторія (США), україно-американська фірма “Вестрон”, НАЕК “Енергоатом” і ряд наукових центрів, в тому числі Центр проектування активної зони (ЦПАЗ, м. Харків). Питання, яке належить вирішити не є простим з тієї причини, що цирконієві сплави в американському і російському паливі не є взаємозамінними (в російському паливі застосовуються сплави цирконію з ніобієм, в американському - сплав цирконію з залізом, нікелем, оловом). Дослідну партію ядерного палива фірми Westinhouse планується поставити на блок № 3 Південно-Української АЕС вже у 2003 р. У 2005 р. загальне число касет повинно скласти 42. За цей час будуть одержані висновки щодо можливої адаптації американського палива до реакторів ВВЕР-1000 російської розробки, які важливі не тільки для України, але й для США, головного конкурента Росії на ринку ядерного палива.

Участь України у виробництві ядерного палива для вітчизняних АЕС включає видобуток і переробку уранової руди, поставку в Росію уранового концентрату (усе це в обсягах до 30% від власних потреб), видобуток і переробку цирконієвої руди і поставку у Росію цирконієвого концентрату (100%), карбіду бору і легованих добавок. Все інше виробляється в Росії: забезпечення концентратом урану (70%), одержання гексафториду урану, його збагачення стосовно урану-235, виготовлення цирконієвого сплаву і прокату, тепловиділяючих зборок, здійснюється також науково-технічний супровід ЯПЦ. Крім того, Росія поставляє до 85% необхідного для вітчизняних АЕС устаткування.

Така монопольна залежність від Росії в забезпеченні потреб вітчизняної атомної енергетики завжди розцінювалася як загроза енергетичній безпеці країни, і неодноразово починалися спроби для її усунення шляхом створення вітчизняного ЯПЦ.

Вперше проблема організації власного ЯПЦ була розглянута Кабінетом Міністрів у 1993 році. Потім цій темі були присвячені наступні документи: Указ Президента від 23.02.94 р. № 64/94, Комплексна програма створення ядерно-паливного циклу, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 12.04.95 р. № 267, Національна енергетична програма України до 2010 р. (розділ 5.10. Атомна енергетика) 1996 р. З багатьох причин проблема залишалася невирішеною.

У червні 2001 р. Постановою Кабінету Міністрів № 634-8 затверджена уточнена редакція «Комплексної програми створення ядерно-паливного циклу в Україні», складовими якої є:

1. Видобуток і переробка уранової руди - геологорозвідка перспективних родовищ урану; продовження освоєння Ватутинського і Мічурінського родовищ; освоєння Центрального, Новоконстантинівського, Лісового й інших родовищ із застосуванням новітніх технологій, у т.ч. підземного і купного вилуження; реконструкція гідрометалургійного заводу із збільшенням потужностей по випуску концентрату урану; нарощування обсягів хвостосховищ.

2. Виробництво гексафториду урану - у період 2007-2010 рр. передбачається розробити ТЕО з метою організації після 2010 р. виробництва гексафториду урану.

3. Виробництво заготовок з цирконієвого сплаву - одержання цирконієвого концентрату, фториду цирконію, ядерно-чистого металевого цирконію і на його основі сплаву для випуску заготовок, випуск заготовок.

4. Виробництво цирконієвого прокату - реконструкція машинобудівного корпусу ДНВП «Цирконій», освоєння технології випуску цирконієвих трубок для ТВЕЛів на українських підприємствах.

5. Виробництво ТВЕЛів - ця задача на дійсному етапі покладена на українсько-казахсько-російське спільне підприємство (СП). Співзасновниками СП з боку України є Мінпаливенерго і ФДМ, Росії - АТ «ТВЕЛ», Казахстану - АТ «Казахатомпром» (по 33% акцій).

Для рішення проблеми ВЯП розроблено “Програму поводження з ВЯП АЕС України”, відповідно до якої планується зменшення вивозу ВЯП у Росію аж до повного його припинення за рахунок спорудження сухих сховищ відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на усіх вітчизняних АЕС. Програма розрахована до 2005 р. Перша черга такого сховища уже введена в експлуатацію на ЗАЕС. Спорудження ССВЯП дозволить зберігати ВЯП протягом 50 років і, за попередніми оцінками, призведе до скорочення витрат на поводження з ВЯП у 10 разів (у порівнянні з вивозом до Росії). У подальшому Програмою передбачено створення централізованого сховища ВЯП.

Реалізація Комплексної програми створення ЯПЦ загалом оцінюється в $954 млн. Велику частину з цих коштів ($566,1 млн.) планується витратити на видобуток і переробку уранової руди, у т.ч. $107 млн. - на створення інфраструктури по освоєнню Новоконстантинівського родовища урану. Але ці оцінки потребують уточнення, багато хто вважає їх суттєво завищеними.

Джерелом фінансування Комплексної програми визначений спеціально створений Фонд ядерного паливного циклу (ФЯПЦ), у який повинні направлятися кошти від продажу електроенергії, виробленої з компенсаційного ядерного палива у 1993-1999 рр. Однак, реально в цей фонд замість запланованих 1216,4 млн. грн. надійшло 257,9 млн. грн., у тому числі грошовими коштами - 104,7 млн. грн.

Фінансування Комплексної програми із створення ЯПЦ у 2002 році скоротилося в порівнянні з аналогічним періодом минулого року майже в шість разів. За даними комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки у січні-вересні 2002 року із запланованих 247,5 млн. грн. НАЕК перелічила у фонд ЯПЦ лише 18,7 млн. грн. У цілому заборгованість «Енергоатому» перед фондом ЯПЦ за використане АЕС компенсаційне паливо на 1 жовтня 2002 року склала 708,3 млн. грн.

Таким чином, якщо не буде застосовано термінових заходів для необхідного фінансування Комплексної програми, її спіткає доля попередніх програм.

Програма повинна бути погоджена зі Стратегією розвитку атомної енергетики України, чого не було зроблено у свій час у зв'язку з відсутністю останньої. Сьогодні повідомлення про розробку такої Стратегії з'являються в ЗМІ, однак дотепер вона не стала надбанням ні широкого кола фахівців, ні громадськості. Але ж від розуміння суспільством задач і перспектив атомної енергетики багато в чому залежить і майбутнє самої атомної енергетики, і її паливного циклу.

Стратегія поряд з близько- та середньотерміновими планами повинна дати відповідь на питання: які інновації, які нові напрямки забезпечать вимоги, що висуваються спільнотою до нових реакторів та паливних циклів, а саме: природна безпека з виключенням тяжких аварій, забезпеченість паливними ресурсами, екологічно безпечне виробництво, закриття каналу поширення ядерної зброї та економічна конкурентоспроможність.

Відомо, що в декількох країнах світу (Росії, США, Японії та ін.) ведеться розробка нового покоління ядерних реакторів з внутрішньою самозахищенністю. МАГАТЕ об'єднує зусилля світової спільноти на цьому напрямку у рамках програми з інноваційних проектів ядерних реакторів і паливних циклів INPRO.

На жаль, Україна в цих проектах поки що участі не приймає. Більш того, залишаються невирішеними питання більш близької перспективи, такі наприклад, як продовження терміну експлуатації діючих ядерних блоків.

У цих умовах сьогодні можна говорити про необхідність зосередити зусилля і фінансові ресурси на виконанні, в першу чергу, тих етапів Комплексної програми зі створення ЯПЦ, що не пов'язані з економічними ризиками і мають спрямованість на задоволення довгострокових потреб не тільки внутрішнього, але і зовнішнього ринків. Мова може йти, перше за все, про уранову і цирконієву промисловість.

Обгрунтованість такої позиції базується на наступних даних.

Видобуток урану з родовищ планети в даний час забезпечує лише близько 60% поточних потреб АЕС світу. Дефіцит виробництва урану покривається в основному зі складських запасів. За прогнозом МАГАТЕ і Світової ядерної асоціації (WNA), світові потреби в урані будуть неухильно зростати: з 62000 тонн у 2000 році до 75000 тонн у 2020 році. Прогнозується збільшення виробництва природного урану з 34800 тонн у 2000 році до 52500 тонн у 2005 році (що складе близько 80% загальної потреби).

Навіть при використанні урану ядерної зброї загальні потреби атомної енергетики в паливі не будуть забезпечені. А це означає, що ціни на уран будуть неухильно зростати. До того ж запаси урану в Європі вичерпуються і, відповідно, видобуток урану різко скорочується. Це підтверджується й енергетичною стратегією Росії, відповідно до якої, запаси урану за ціною близько 40 дол. за 1 кг віднесені до дешевих, і навіть за ціною 80 дол. за 1 кг вважаються рентабельними при розробці уранових родовищ.

Розвіданих світових запасів урану (при використанні відкритого ядерного паливного циклу) вистачить на 60 років, а з урахуванням потенційних запасів - на 220 років. Тільки використання нових технологій (можливо, бридерної із замкнутим ЯПЦ) дозволить збільшити цей термін до декількох тисяч років.

По сумарним запасам урану Україна входить у першу десятку країн світу, при цьому більша їхня частина розвідана до високих категорій вивченості, що визначає їхню високу підготовленість до промислового освоєння.

На сьогоднішній день Україна має 12 детально розвіданих уранових ендогенних родовищ із сумарними запасами, які у стані забезпечити потреби вітчизняної атомної енергетики на 100 років. Найбільші з них розташовані в Кіровоградському рудному районі.

В останні роки в результаті аналізу і переоцінки накопиченої геолого-геофізичної інформації визначені досить значні перспективи виявлення нових типів родовищ на території України, багатих урановими рудами. Виявлення і розвідка таких родовищ могли б істотно поліпшити економічні показники вітчизняної уранодобувної промисловості в майбутньому.

Видобуток уранових руд і виробництво уранового концентрату в Україні здійснюються Східним гірничо-збагачувальним комбінатом (СхідГЗКом). Основна продукція підприємства - концентрат природного урану.

Однією з головних проблем для комбінату є зниження собівартості продукції, що випускається. Для рішення цієї задачі поряд з реалізацією існуючих заходів комбінатом ведуться дослідно-промислові роботи зі створення технологічних схем по купному і блоковому вилущенню урану з руд. У випадку успішної реалізації цієї технології собівартість уранового концентрату знизиться приблизно на 20%.

Підтримка потужностей діючого виробництва передбачається за рахунок запасів нижніх обріїв Ватутинського і Мічурінського родовищ і промислового відпрацьовування запасів Центрального родовища (Кіровоградська обл.). При запланованому фінансуванні буде збережений рівень випуску продукції в обсязі досягнутих показників СхідГЗКа протягом 20 років на базі діючих виробництв.

Збільшення обсягів випуску продукції потребує, насамперед, освоєння Новоконстантинівського родовища, розташованого в Кіровоградській області, реконструкції і розширення гідрометалургійного заводу в Жовтих Водах, а також реконструкції НПО «Автоматика і машинобудування».

Для освоєння Новоконстантинівського родовища передбачається будівництво видобувно-переробного підприємства, проект якого затверджено Кабінетом Міністрів (розпорядження КМУ № 256-р від 9 червня 2000 року). Проектом передбачено введення підприємства в експлуатацію та видача першої руди на п'ятий рік будівництва і досягнення проектної потужності на десятий рік від початку будівництва.

Переробка сировини в обсязі потреб АЕС в урані передбачається на гідрометалургійному заводі, потужність якого після реконструкції повинна бути збільшена в 2 рази. Не менш важливою залишається проблема збільшення ємності хвостосховища гідрометалургійного заводу і підтримка його безаварійної експлуатації, а також пошук альтернативних варіантів збереження відходів гідрометалургійного заводу.

Освоєння Новоконстантинівського родовища і реконструкція гідрометалургійного заводу дозволять поетапно збільшити випуск продукції до рівня потреби України в природному урані і створити базу для подальшого розвитку уранодобувної промисловості України.

Слід також зазначити, що для задоволення потреб в урані у світі використовуються так звані вторинні джерела, це - складські запаси, збройні запаси, переробка відпрацьованих ТВЕЛів і перезбагачених хвостів.

В Україні таким вторинним джерелом урану можуть стати хвостосховища, що розташовані в районі Дніпродзержинська Дніпропетровської області. В даний час у цьому регіоні знаходиться 10 сховищ радіоактивних відходів (хвостосховища колишнього ПО «ПХЗ», нині ДП «Бар'єр»). За різними оцінками, вміст урану в них може складати від 1000 до 5000 тонн. Вартість витягнутого урану буде значно менше промислового. При цьому слід зазначити, що одночасно з витягом урану на хвостосховищах повинно бути здійснено комплекс природоохоронних заходів, спрямованих на оздоровлення природного навколишнього середовища в регіоні.

Сировинна і виробнича база цирконієвої промисловості. Промисловим матеріалом для виробництва цирконію є мінерал циркон. Україна є найбільшим у світі і єдиним у Європі виробником циркону, розробляючи Малишивське родовище титано-цирконієвих руд у м. Вільногірську Дніпропетровської обл. Це не єдине в Україні родовище такої унікальної сировини, але розробляється тільки воно.

Видобуток руди і випуск цирконієвого і титанового концентрату здійснює Вільногірський державний гірничо-металургійний комбінат. Майже 80% своєї продукції комбінат поставляє на експорт у 25 країн світу, включаючи США, Японію і усі провідні країни Європи.

Щорічно комбінат поставляє в Росію 3 тис. тонн цирконієвого концентрату для виробництва ТВЕЛів, забезпечуючи потреби в цій сировині як України, так Росії. Цей фактор є надзвичайно важливим для збереження кооперації між ними в атомній промисловості.

Виробництво цирконію. В Україні у свій час були закладені основи для організації випуску цирконієвих сплавів на базі передових технологій, але в зв'язку з Чорнобильською аварією роботи в цьому напрямку було припинено.

Сьогодні виробництво цирконієвого сплаву для потреб АЕС Росії, України й інших країн з української сировини забезпечує російське ВАТ «ТВЕЛ» на базі єдиного підприємства в Удмуртії. Ядерне паливо російського і західного виробництва базується на різних сплавах цирконію, що ускладнює їхню взаємозамінність і обумовлює монополізм одного виробника. Заміна цирконію іншими металами у виробництві ядерного палива є економічно недоцільною, тому що тільки цирконій має унікальні фізичні і ядерні властивості, що сприяють ефективному розподілу урану.

Програмою по створенню ЯПЦ в Україні виробництво сплаву цирконію і цирконієвого прокату покладено на ДНВП «Цирконій», яке утворено при реструктуризації Дніпродзержинського ПХЗ. Виробнича діяльність підприємства має два основних напрямки: реконструкція, модернізація і техпереоснащення діючих потужностей, що вже сьогодні здатні забезпечити 50% потреб АЕС у цирконії, і розвиток потужностей для задоволення 100% потреб.

Для рішення стратегічних задач багато чого вже зроблено. Розроблено і затверджено «Програму інтеграції сплаву цирконію українського виробництва в ядерне паливо для реакторів ВВЕР». Розроблено технологію й устаткування для виготовлення трубної заготовки з цирконієвого сплаву методами електронно-променевої плавки, відцентрового і стаціонарного лиття. Виготовлено дослідну партію трубних заготовок зі сплаву цирконію, легованого 1% ніобію, отримано перші передільні труби з трубних заготовок. Розроблено технологію легування цирконію для одержання трубної заготовки зі складнолегованих сплавів методом лиття в електронно-гарнісажних печах і ін. Проведено попередні випробування зразків труб-оболонок ТВЕЛів зі сплаву цирконію українського виробництва, раніше виготовлених на дослідному заводі Державного трубного інституту й ВАТ “Нікопольський південнотрубний завод”, що підтвердили відповідність властивостей зразків технічним вимогам за основними показниками. Проведено дослідження впливу домісних елементів на характеристики цирконієвого сплаву, легованого 1% ніобію.

При створенні виробництва ядерно-чистого цирконію головним є наявність ефективної й екологічно безпечної технології переробки циркону з повним витягом усіх коштовних компонентів, у тому числі і гафнію

Одним з недоліків російської технології одержання цирконію є наявність у ньому домішки гафнію. Основною перевагою української технології одержання цирконію є зниження вмісту гафнію до 10 разів (0,002-0,005% мас), що дозволяє, як показують розрахунки вчених і фахівців, підвищити вигоряння урану до 4% і тим самим поліпшити техніко-економічні показники виробництва електроенергії на АЕС.

Гафній виробляли раніше лише дві ядерні держави світу - США і Франція. Україна стала третьою країною, що домоглася цього.

Гафній почав грати дуже помітну роль в атомній енергетиці США з 1953 року як високоефективний поглинаючий матеріал для транспортних реакторів підводних човнів, дуже стійкий до високої потужності потоку нейтронів, що виділяються в процесі ядерної реакції розподілу збагаченого урану. Він ефективно заглушає роботу реактора протягом 1-4 сек. У зв'язку з цим перспективним є напрямок досліджень по впровадженню гафнію як поглинаючого матеріалу в систему управління захисту українських і російських реакторів (у ПС СУЗ), що крім поліпшення експлуатаційних характеристик, призведе і до економії коштів, що потрібні на поховання опромінених ПС з карбідом бору, що відпрацювали.

ДНВП “Цирконій” має також двадцятирічний досвід роботи з рідкісними металами, сплавами, які широко використовуються для мікролегування у кольоровій металургії для поліпшення якості мідних, нікелевих, алюмінієвих, магнієвих сплавів. Сучасні гідрометалургійні і металургійні процеси, вакуумна техніка, унікальне обладнання дозволяють отримувати як метали, так і багатокомпонентні прецизійні сплави з низьким вмістом домішок. Широко застосовуються металотермічні процеси отримання не тільки цирконію, гафнію та їх сплавів, а й лігатур алюмінію зі скаднієм, цирконієм, ніобієм, магнію з цирконієм, нікелю з цирконієм і гафнієм, марганцем, титаном.

Виробничі потужності, науково-технічний потенціал та виробничій досвід, що є на підприємстві, дозволяють організувати сучасне виробництво дослідних партій рідкісних та рідкоземельних металів, їх сплавів від 1 до 10 тон у рік.

Окупність капвкладень для створення 100% потужностей по випуску цирконієвої продукції, за попередніми розрахунками, може скласти два роки, що є дуже привабливим інвестиційним проектом для такого профілю виробництва.

Сьогодні практично вся українська цирконієва продукція може бути тільки експортована, тому, що Україна не має її внутрішнього ринку збуту, крім виробництва оцтової кислоти. Тому основою її виробництва на найближчі роки повинно стати власне споживання в ядерній енергетиці і завоювання експортних ринків збуту в Росії й в інших країнах.

При необхідному фінансуванні й увазі з боку держави уранова, і цирконієва вітчизняна промисловість, а також супутні їм виробництва, ґрунтуючись на власній сировинній базі і передових технологіях, можуть стати основою економічного відродження України й інтеграції у міжнародну кооперацію.

У цілому, щодо паливних проблем ядерної енергетики України, слід зазначити ряд принципових положень, які витікають із викладеного вище:

1. Сьогодні і в ближній перспективі Україна не може відмовитись від використання ядерної енергії (майже 50% обсягів електроенергії), тим більш в умовах росту економіки, який прогнозується.

2. Україна має розвідані сировинні ресурси, які здатні в значній мірі забезпечити виробництво ядерного пального, у тому числі на велику перспективу (до 100 років).

3. Виконання «Комплексної програми створення ЯПЦ в Україні» у черговий раз знаходиться під загрозою зриву через відсутність фінансування. У 2002 р. у фонд ЯПЦ надійшло біля 10% коштів від запланованого обсягу. Якщо не буде розпочато проведення термінових заходів щодо фінансування програми, її спіткає доля попередніх програм. У той же час Комплексна програма вимагає додаткового обґрунтування й узгодження із Стратегією розвитку ядерної енергетики України. Доти, поки така робота не проведена, доцільно зосередити зусилля і фінансові кошти на виконанні тих етапів програми , що базуються на новітніх технологіях, не пов'язані з економічними ризиками і мають спрямованість на задоволення довгострокових потреб не тільки внутрішнього, але і зовнішнього ринків. Мова, у першу чергу, може йти про уранову і цирконієву промисловість, а також супутніх їм виробництв.

4. Розвиток уранового та цирконієвого виробництва та супутніх виробництв (гафнію та ін.), які принципово базуються на новітніх технологіях, дозволить не тільки забезпечити національну ядерну енергетику паливом, але і підвищити ефективність всього народного господарства. Обов'язковою умовою виконання програм з розвитку уранової і цирконієвої галузей є стабільне фінансування. На нашу думку (і так вважають керівники підприємств), таке фінансування може бути забезпечено тільки за умови, якщо воно буде спеціально передбачено в бюджеті країни.

5. Особливістю існуючих підприємств в Україні є те, що вони здебільшого використовують ключові технології, розроблені за радянських часів, які складають спільну інтелектуальну власність двох країн України та Росії, що, по суті, виключає їх приватизацію третьою країною із збереженням спеціалізації. З урахуванням цього положення, у разі передачі таких підприємств у приватну власність третій країні, невідкладно наступить ліквідація існуючих виробництв, які базуються на новітніх технологіях (через неможливість використання закритої технологічної документації).

6. Більшість існуючих виробництв мають хвостосховища з радіоактивними відходами, які є екологічно небезпечними об'єктами і доля яких може вирішуватись лише під контролем держави.

Базуючись на вищесказаному, очевидними є подальші організаційні кроки, пов'язані із поступовим розширенням участі українських підприємств у спільному з Росією виробництві ядерного палива:

§ збільшення долі українського урану та цирконію;

§ організація виробництва тетрафториду цирконію;

§ організація прокату цирконієвих трубок;

§ організація виробництва ПС СУЗ на основі гафнію (по ліцензії Росії).

Необхідною умовою здійснення цих кроків є зміцнення фінансової бази українських атомних підприємств. Цьому могло б сприяти:

§ впровадження прямої оплати атомним підприємствам за вироблену продукцію;

§ впровадження прямого перерахування коштів із “Енергоринку” до Фонду ЯПЦ ;

§ організація виробництва на цих підприємствах рідкоземельних металів і пошук надійних ринків їх збуту та нових ринків збуту цирконію і гафнію.

Атомна енергетика та підприємства, що її забезпечують, мають відігрівати визначну роль на шляху інноваційного розвитку економіки України і перебувати під постійним контролем з боку держави, як напрямок, який має виключне стратегічне значення.