Інноваційні аспекти технологічної освіти в контексті комунікативної компетентності

Размещено на http://www.allbest.ru

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Україна

Інноваційні аспекти технологічної освіти в контексті комунікативної компетентності

INNOVATIVE ASPECTS OF TECHNOLOGICAL EDUCATION IN THE CONTEXT OF COMMUNICATIVE COMPETENCE

Оксана Букатова

кандидат педагогічних наук, доцент

Oksana Bukatova

PhD of Pedagogical Science, Associate

Professor

Izmail State University of Humanities,Ukraine

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються основні інноваційні аспекти розвитку технологічної освіти у контексті комунікативної компетентності, що є досить актуальним у сучасних умовах інформаційних перетворень суспільства та освіти. Трактується педагогічна інновація, як наукова дефініція, тобто нововведення в галузі педагогіки, цілеспрямована прогресивна зміна, яка додає до освітнього середовища стійкі елементи (нововведення), що покращують характеристики як деяких її компонентів, так і цілої освітньої системи. Визначаються особливості впливу високих інтелектуальних технологій на педагогічні технології та можливість їх освоєння на основі розвитку навичок творчого, логічного мислення та вдосконалення навичок міжособистісної комунікації. Наводиться інноваційний аспект використання теорії соціальної комунікації до сфери технологічної освіти, що в умовах модернізації освіти в нашій країні є актуальним. Робиться наголос на те, що модернізаційні процеси та реформи в освіті являють собою систему відповідних нововведень, спрямованих на повне перетворення та покращення функціонування, розвитку та саморозвитку освітніх установ та системи управління ними. Аналізуються основні напрямки досліджень щодо визначення структури та детермінант соціальної комунікації відповідно до специфіки педагогічної діяльності. Зазначається, що педагогічні інновації можуть реалізовуватись не тільки за рахунок власних освітніх ресурсів (інтенсивний шлях розвитку), а також за допомогою введення інвестицій, тобто капітальних вкладень, нового обладнання, інноваційних засобів та технологій, тощо (екстенсивний шлях розвитку). Визначаються основні напрями та об 'єкти педагогічних інноваційних перетворень. Розглядаються технології інноваційних процесів та умови їх здійснення. Доводиться, що сучасні соціально-економічні умови вимагають розробки спеціалізованих комунікаційних технологій, які покликані забезпечувати передачу всієї сукупності соціальної інформації на основі сучасних засобів її доставки, обробки та уявлення, що пов 'язано з розвитком наукомістких технологій та інформатизації соціального простору.

Ключові слова: технологічна освіта, педагогічні інновації, інноваційний аспект, комунікативна компетентність.

інноваційний комунікативний освіта

ABSTRACT

The article considers the main innovative aspects of the development of technological education in the context of communicative competence, which is quite relevant in the modern conditions of informational transformations of society and education. Pedagogical innovation is interpreted as a scientific definition, that is, an innovation in the field of pedagogy, a purposeful progressive change that adds sustainable elements (innovations) to the educational environment that improve the characteristics of some of its components and the entire educational system. The peculiarities of the influence of high intellectual technologies on pedagogical technologies and the possibility of their development on the basis of the development of creative and logical thinking skills and the improvement of interpersonal communication skills are determined. An innovative aspect of the use of the theory of social communication in the field of technological education is given, which is relevant in the conditions of modernization of education in our country. Emphasis is placed on the fact that modernization processes and reforms in education represent a system of relevant innovations aimed at the complete transformation and improvement of the functioning, development and self-development of educational institutions and their management system. The main directions of research on determining the structure and determinants of social communication in accordance with the specifics of pedagogical activity are analyzed. It is noted that pedagogical innovations can be implemented not only at the expense of own educational resources (intensive path of development), but also through the introduction of investments, i.e. capital investments, new equipment, innovative means and technologies, etc. (extensive path of development). The main directions and objects of pedagogical innovation transformations are determined. The technologies of innovative processes and the conditions for their implementation are considered. It is proven that modern socio-economic conditions require the development of specialized communication technologies, which are designed to ensure the transmission of the entire set of social information based on modern means of its delivery, processing and representation, which is connected with the development of science-intensive technologies and informatization of the social space.

Key words: technological education, pedagogical innovations, innovative aspect, communicative competence.

Постановка проблеми. Технологічна освіта спрямована на освоєння культури ставлення до техніки та технологічних перетворень навколишнього середовища, заснованим на оптимізації використання та збереження ресурсів. Важливим аспектом є взаємодія людини та машини, обладнання, енергетичних пристроїв. Широке застосування отримали системи керування машинами за допомогою комп'ютерних систем та технологій.

Актуальність теми. Перед тим викликом, який несе з собою ХХІ століття, кожен з нас зобов'язаний набувати нових і нових знань, здібностей, навичок, що дозволяють діяти ефективно. Однією з багатьох проблем сучасності, з якими доводиться стикатися в освіті, це введення інновацій. Наукові інновації, що просувають прогрес, охоплюють усі галузі існуючих знань. У цьому сенсі все суспільство стає освітньою системою, де фахівці не лише готуються до життя, а й повноцінно живуть нею. Відповідно змінюється і ціль освіти.

Комунікативна компетентність, творча рухливість і толерантність виходять сьогодні на перший план освіти людини, характеризуючи її і як спеціаліста, який вміє відчувати зміни у світі професії, вловлювати напрями розвитку професійних знань та як члена безперервно мінливої полікультурної соціальності. Саме в цьому сенсі зміст освіти набуває комунікативного характеру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою інноваційних аспектів технологічної освіти займалися як вітчизняні так і закордонні педагоги-науковці, серед яких О. Білоблоцький, В. Дідух, Р. Захарченко, Ю. Кирильчук, Г. Левченко, В. Сидоренко, Г. Терещук, Д. Тхоржевський, А. Антонов, І. Волощук, Р. Гуревич, Л. Денисенко, А. Матюшкін, М. Скаткін, О. Коберник та ін., а в контексті комунікативної компетентності -- О. Данилова, Ю. Вторнікова, Т. Вольфовська, О. Добротвор, Т. Дубок та ін.

Мета роботи. Розглянути інноваційні аспекти технологічної освіти та розкрити їхню сутність в контексті комунікативної компетентності.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі модернізації системи освіти одними з центральних є питання формування інноваційних механізмів розвитку освіти та управління інноваційними процесами.

Виникнення та розгортання соціально-освітніх ініціатив, спричинених прагненням модернізувати освітню реальність, потребує перетворень в організації та змісті методичного та науково-методичного забезпечення функціонування освітньої системи на всіх її рівнях.

Наукові інновації, що просувають прогрес, охоплюють усі галузі існуючих знань. Виокремлюють соціально-економічні, організаційно-управлінські, техніко-технологічні інновації. Щодо педагогічних інновацій, то вони є одним із різновидів інновацій соціального спрямування.

Трактуючи педагогічну інновацію, як наукову дефініцію, слід зазначити, що - це нововведення в галузі педагогіки, цілеспрямована прогресивна зміна, яка додає до освітнього середовища стійкі елементи (нововведення), що покращують характеристики як деяких її компонентів, так і цілої освітньої системи.

Педагогічні інновації можуть реалізовуватись не тільки за рахунок власних освітніх ресурсів (інтенсивний шлях розвитку), а також за допомогою введення інвестицій, тобто капітальних вкладень, нового обладнання, інноваційних засобів та технологій, тощо (екстенсивний шлях розвитку) (Коберник, 2008: 25)

Поєднання інтенсивного та екстенсивного напрямів розвитку педагогічних систем сприяє здійсненню так званих «інтегрованих інновацій», які грунтуються на стику різнопланових та різнорівневих педагогічних підсистем разом з їхніми компонентами. Щодо інтегрованих педагогічних інновацій, то вони за звичай є усвідомленими перетвореннями, які походять із глибинних потреб та знань системи. Все це сприяє підвищенню ефективності педагогічної системи. Визначають такі основні напрями та об'єкти педагогічних інноваційних перетворень:

концептуальні та стратегічні розробки розвитку освіти та удосконаленню освітніх установ;

оновлення змістового наповнення освіти; розробка та впровадження інноваційних технологій навчання та виховання;

модернізація керування освітніми установами та управління системою освіти загалом;

удосконалення підготовки педагогічних кадрів та підвищення їх кваліфікації;

впровадження проекетів нових моделей освітнього процесу;

дотримання психологічної та екологічної безпеки здобувачів освіти;

розробка та використання здоров'язберігаючих технологій навчання;

моніторинг освітнього процесу в котексті успішності навчання здобувачів освіти та їхнього виховання,

видання підручників, навчальних та навчально-методичних посібників нового покоління та ін.

Інновації можуть відбуватися на різних рівнях, наприклад вищий рівень -- інновації, які стосуються всієї педагогічної системи.

Прогресивні інновації утворюються на науковій основі та сприяють просуванню практики вперед. Щодо педагогічної науки, то в ній виник принципово новий та важливий напрямок - теорія новацій та інноваційних процесів (Ничкало,1996: 49).

Модернізаційні процеси та реформи в освіті являють собою систему відповідних нововведень, спрямованих на повне перетворення та покращення функціонування, розвитку та саморозвитку освітніх установ та системи управління ними (Пушкарьова, 200: 1).

Термін «інновація» починає застосовуватися у специфічному понятійному значенні в культурології та лінгвістиці кінця XIX століття при описі процесів культурної та мовної дифузії (трансферу). Мався на увазі такий процес розвитку, коли феномени одного культурного ареалу досить природно, без втручання владних механізмів управління поширюються на інші як культурну (мовну) інновацію і в тій чи іншій мірі модифікують їх культурні традиції.

Нове життя це поняття отримало тоді, коли Й. Шумпетер на початку XX століття вжив його в макроекономічному аналізі, розглядаючи великі прориви-винаходи в технології та виробництві як стимули економічного зростання, фактори виходу з періодичних економічних криз надвиробництва. Входження до нового циклу кризи пов'язувалося їм із завершенням органічного розвитку нововведення та відсутністю нових техніко - технологічних проривів (звідси «довгі хвилі» Кондратьєва та уявлення про життєві цикли нововведення). Головне завдання Шумпетеру - це постійна підтримка новаторських ініціатив, яка дозволить подолати циклічний характер розвитку капіталістичної економіки.

У другій половині минулого століття ідеї Шумпетера отримали заломлення в інноваційній політиці фірм, що діють на ринку, яка бул а підтримана державою. Позиції інноваційних фірм на ринку, зокрема, утримання старих та захоплення нових областей ринку, розширення продажів товарів та послуг забезпечувалися за рахунок постійної пропозиції нових та вдосконалених товарів та послуг. Щоб постійно здійснювати цей процес, фірмами було розроблено принципово новий організаційний механізм взаємодії наукових досліджень, інженерних розробок та виробництва. На відміну від традиційного щодо підходу, коли ці складові були відносно відокремлені та йшли один за одним у перерахованому порядку, інноваційна організація діяльності передбачає, що процес починається з вивчення потреб та потенціалу ринку, більше того, проектного освоєння цього ринку за рахунок формування нових потреб з боку виробника (процеси маркетингу). Маркетолог ставить перед виробничою структурою фірми завдання випустити новий товар чи послугу в найкоротші терміни та з певною якістю. Виконати цю постійно відтворювану вимогу можна, підключивши до структури виробництва інженерну службу, що постійно діє, яка працює на замовлення маркетолога. У свою чергу, інженерні служби зможуть діяти в заданому режимі в тому випадку, коли за прямими замовленнями працюватиме прикладна наука. (Ця система організації отримала назву «індустріальних досліджень», «Industrial Research».) Таким чином, на зміну традиційної послідовності прийшла зворотна їй: від вимог ринку до вимог до виробництва, а від нього - до інженерних розробок і далі до прикладних досліджень (Коберник, 2008: 39).

Інноваційна політика вимагає постійного оновлення ринкових пропозицій, що обумовлює циклічне та швидкоплинне життя кожного окремого нововведення: воно має з'явитися, зробити свій економічний ефект і померти, поступившись місцем наступному нововведенню. Подобається нам це чи ні, але суспільство починає жити за поставленим йому принципом постійного оновлення та масового споживання нових і нових товарів і послуг.

Цінність нового стає універсальною та поширюється на всі сфери життя, зокрема культуру та освіту.

Розглянемо технології інноваційних процесів та умови їх здійснення. Щодо педагогічних інновацій, то вони здійснюються за певним алгоритмом. І. П. Подласий виділяє десять кроків розробки та реалізації педагогічних інновацій:

Розробка апарату критеріїв та вимірювачів стану педагогічної системи,яка підлягає реформуванню. Таким чином, на даному етапі слід визначити чи є потреба у нововведеннях.

Загальна перевірка та оцінка якості всієї педагогічної системи щодо необхідності її модернізації за допомогою спеціального інструментарію. Слід зазначити, що експертизі мають піддаватися всі складові педагогічної системи. Таким чином має бути точно визначено, що необхідно модернізувати як застаріле, неефективне, нераціональне.

Відбір зразків необхідних педагогічних рішень, які мають випереджальний характер та можуть бути використані для процесу моделювання нововведень. За підсумками аналізу відомих передових педагогічних технологій необхідно знайти матеріал, який можна перетворити на нові педагогічні конструкції.

Загальний всебічний аналіз прогресивних наукових розробок, які містять творче вирішення актуальних педагогічних проблем (можлива корисна та необхідна інформація з мережі Інтернет).

Творче проєктування інноваційної моделі педагогічної системи загалом чи її окремих частин. У зв'язку з чим, створюється проєкт нововведення із конкретними заданими властивостями, які значно відрізняються від існуючих традиційних варіантів.

Виконавча інтеграція реформи. Цей етап характеризується необхідністю персоналізації завдання, визначити відповідальні засоби вирішення поставлених завдань, встановлення форми контролю.

Робота над практичним здійсненням відомого закону характерної зміни праці. Таким чином, перед впровадженням у педагогічну практику інновацій слід точно розрахувати їхню практичну значущість та ефективність.

Побудова алгоритму впровадження педагогічних інновацій у практику. У педагогіці розроблено необхідні узагальнені алгоритми. Наприклад, такі як аналіз практики педагогічної діяльності для пошуку ділянок, які підлягають оновленню чи заміні, моделювання нововведення з урахуванням аналізу досвіду та даних науки, розробка програми та проведення експерименту, визначення його результатів, запровадження необхідних коректив, проведення підсумкового контролю.

Введення у професійну педагогічну лексику нових понять чи переосмислення існуючого професійного словника. У процесі відпрацювання професійної педагогічної термінології для її впровадження у практику дотримуються принципів діалектичної логіки, теорії відображення та ін.

Захист педагогічної інновації від псевдоноваторів. При цьому необхідно дотримуватись принципу доцільності та виправданості нововведень. Є факти, коли витрачаються матеріальні засоби, а також величезні зусилля на непотрібні та навіть шкідливі перетворення. Збитки від цього бувають непоправними, тому не можна допускати хибного педагогічного новаторства. Наприклад, формальна зміна назв освітніх закладів; піднесення підновленого старого як нового; перетворення і копіювання творчого методу будь-якого педагога-новатора без його творчої переробки тощо (Даниленко, 1998: 34).

Проте для впровадження інноваційних процесів у педагогіці існують реальні бар'єри:

консерватизм деяких педагогів (особливо шкідлдивим є консерватизм керівників освітніх закладів та органів освіти);

сліпе послідування традиції на кшталт: «У нас і так все добре»;

недостатність необхідних педагогічних кадрів та фінансових засобів для підтримки та стимулювання впровадження педагогічних інновацій, особливо це стосується педагогів- експериментаторів;

шкідливі соціально-психологічні умови деяких навчальних закладів та ін.

У процесі організації інноваційної педагогічної діяльності слід пам'ятати, що:

у педагогічній діяльності, на думку деяких провідних вітчизняних та закордонних науковців-педагогів, передається не досвід (технологія), а думка, яка виведена з досвіду;

набутий досвід педагог має «пропускати через себе» тобто через свою психіку, погляди, способи діяльності та виробляти свій метод, що найбільше відповідає рівню його особистісного та професійного розвитку;

педагогічні інноваційні ідеї мають бути чіткими, переконливими та відповідати реальним освітнім потребам окремо взятої людини та суспільства загалом, вони мають бути трансформовані у конкретні цілі, завдання та технології;

інновація повинна опанувати умами та засобами всіх (або більшості) членів педагогічного колективу;

інноваційна діяльність має морально та матеріально стимулюватися, необхідне правове забезпечення інноваційної діяльності;

у педагогічній діяльності важливі як результати, а й методи, кошти, методи їх досягнення (Нісімчук, 2000: 68).

Таким чином, незважаючи на очевидну необхідність інновацій у педагогіці, існує ряд причин, що перешкоджають їх впровадженню в освітній процес, а це, безсумнівно, певною мірою уповільнює розвиток педагогіки.

Щодо технологічної освіти, то швидкі зміни сучасних професійних та культурних світів зумовлюють потребу в таких професіоналах, які були б готові та здатні до так само швидким трансформаціям. Сучасний фахівець сьогодні перебуває у ситуації, коли інформаційно-комунікативний рух змушує його постійно виступати у різних ролях. Це принципово змінює статус та мету освіти, особливо технологічної, оскільки для відповідності сучасним вимогам ринку необхідно освоювати найперспективніші технології, які є запорукою високої якості та низької собівартості продукції. Відомо, що поняття «технологія» трактується як мистецтво, майстерність, уміння в сукупності з методами обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції.

Оскільки термін «технологія» характеризує сукупність знань про засоби та способи проведення виробничих процесів, остільки зміст поняття «технологія» асоціативно пов'язується з процесом виробництва матеріальних цінностей та за цією ознакою не застосовується до поняття «освітній процес». Більш того, якісна зміна предметів природи (технологічний процес) передбачає не просто створення виробу потрібної якості та задоволення відповідної потреби, а й максимально можливе скорочення витрат на виготовлення продукції; причому її кількісні параметри виступають як вираження результатів безпосередньо процесу праці.

У зв'язку з позицій виробництва поняття «технологія» може розглядатися в історичному аспекті як результат науково-технічної революції, спосіб перетворення матерії, що вимагає як контролю якості виробленого, так і управління технологічним процесом. На сучасному етапі розвитку суспільства стає очевидним і філософський аспект поняття, що розглядається, а також трансформація його суті стосовно соціуму.

Технологічна освіта спрямована на освоєння культури ставлення до техніки та технологічних перетворень навколишнього середовища, заснованим на оптимізації використання та збереження ресурсів.

Важливим аспектом є взаємодія людини та машини, обладнання, енергетичних пристроїв. Широке застосування отримали системи керування машинами за допомогою комп'ютерних систем та технологій. З'явився клас технологій, які називають високими. До високих технологій відносять зазвичай такі, які забезпечують швидке протікання технологічних процесів з використанням високоточних маніпуляторів, керованих комп'ютерною технікою (мікроелектроніка, інформаційні технології типу Інтернет тощо, біотехнології, мікромеханіка та ін.).

Одним із інноваційних аспектів технологічної освіти стає можливість у процесі навчання та ефективного освоєння різних дисциплін, переважно технічного плану, використовувати високі технології (наприклад, системи автоматизованого проектування, системи автоматизованого збору даних та ін.). При цьому вивчаються і самі високі технології та обладнання, що забезпечує їх роботу (Коберник, 2008: 47).

Застосування високих технологій не обмежуються сферою суто виробничих процесів. Має місце особливий їх різновид, а саме - високі інтелектуальні технології, що характерно для сфери творчості, науки, управління колективами. У світлі сучасних тенденцій розвитку освіти зазначене поняття повною мірою застосовується і до сфери освіти.

Останнім часом для розробки освітніх моделей увагу багатьох дослідників привертають можливості використання високих технологій, хоч на перший погляд, такі поняття як «високі технології» та «освітні технології» несумісні. Поява високих інтелектуальних технологій у сфері освіти разюче змінює звичну картину роботи педагога, вченого, підкреслюючи переваги установи, регіону, країни сфери розумової професійної діяльності. Особливості ці полягають у тому, що вони не тільки включають наукомісткі процеси і мають високу економічну ефективність, але вимагають для свого освоєння постійного тренінгу, а тому не можуть бути вивчені лише за книгами. Більше того, процедура їх освоєння вимагає формування та розвитку навичок творчого, логічного мислення та вдосконалення. навичок міжособистісної комунікації (Пєхота, 2002: 61).

Освоєння та розвиток нових високих технологій - значний ресурс удосконалення навчальних програм вишів. Вивчення питань складної наукомісткої теорії та практики спирається на знання дисциплін всіх рівнів підготовки фахівця, показує їх взаємозв'язок, позначає місце та важливість кожного елемента підготовки у системі вищої освіти. Інноваційний аспект цього напряму обумовлений тим, що з'являються нові акценти у процесі навчання, які показують явну перевагу цих форм, оскільки високі інтелектуальні технології:

викликають підвищений інтерес студентів внаслідок більшої частки новизни та значимості,

концентрують їх увагу внаслідок введення різноманітних прийомів подачі матеріалу,

дозволяють вводити елементи порівняння нових технологій із традиційним акцентуванням уваги на окремих сторонах того чи іншого процесу.

Щодо статусу, то процес освіти сьогодні зачіпає будь-яке підприємство матеріального виробництва, сфери послуг і культури, таким чином розширюється і його простір. Воно втрачає автономію та ізоляцію, втрачає функціональну роль інкубатора з вирощування спеціалістів. У цьому сенсі все суспільство стає освітньою системою, де фахівці не лише готуються до життя, а й повноцінно живуть нею. Відповідно змінюється і ціль освіти. Інтелектуалізоване середовище інформаційного, комунікативного світу, його динаміка, невизначеність та відкритість майбутнього зумовили потребу формування у процесі освіти таких якостей особистості як гнучкість і адаптивність, здатність жити в безперервно змінюваному світі. Комунікативна компетентність, творча рухливість і толерантність виходять сьогодні на перший план освіти людини, характеризуючи її і як спеціаліста, який вміє відчувати зміни у світі професії, вловлювати напрями розвитку професійних знань та як члена безперервно мінливої полікультурної соціальності. Саме в цьому сенсі зміст освіти набуває комунікативного характеру.

Педагогічний зміст переходу освіти на принципи комунікативної організації полягає у можливості використовувати із загальної теорії комунікації її гуманітарні властивості. Гуманітарні тенденції у сучасній науці - явище складне, оскільки, з одного боку, вони мають свою філософську та соціальну основу, а з іншого, мають місце значні проблеми з однозначним їх визначенням. Вони охоплюють різноманітну проблематику і широко представлені в різних науках. Необхідно зрозуміти ту величезну, хоча все ще не до кінця оцінену, роль соціальної комунікації в освіті, вихованні та перевихованні суспільства, а особливо - молодого покоління та її величезну відповідальність у даному процесі.

Здобувач освіти, який перебуває в процесі становлення, повинен мати не тільки можливості для розвитку, але повинен мати уявлення про мету свого розвитку, ідеал якого б він прагнув, Уявлення про ідеальну людину постійно знаходиться в динаміці, трансформується з давнини та до наших днів (Ничкало, 1996: 51)

Перед тим викликом, який несе з собою ХХІ ст., кожен із нас має набувати дедалі нові здібності, навички, які дозволяють діяти ефективно. Одна з багатьох проблем, з якими нам доводиться стикатися в освіті, це збереження правильних відносин між педагогм та здобувачем освіти (незалежно від освітнього ступеня).

Успіх роботи педагога полягає не у використанні влади та авторитету, а в умінні задіяти розум здобувачсів освіти та у створенні атмосфери взаємної довіри, що беззастережно вимагає від обох сторін толерантного спілкування, а це дозволяє зробити процес освіти привабливими для обох сторін.

У світлі вищесказаного, можна дійти невтішного висновку у тому, що правильно збудована комунікація учасників освітнього процесу дозволяє реалізувати повною мірою принцип суб'єкт-суб'єктного підходу в освіті, що зумовлює як творчу самореалізацію педагога, так і формування самостійності і відповідальності здобувача освіти. Діалог стає внутрішньою необхідністю обох сторін навчальної взаємодії, а не чимось нав'язаним ззовні.

Ще одним інноваційним аспектом, викликаним гострою необхідністю сучасності, є адаптація теорії соціальної комунікації до сфери у технологічній освіті. Зростаючий останнім часом інтерес вітчизняних та зарубіжних дослідників до проблеми комунікації зумовлює посилення потреби представників багатьох спеціальностей (педагогів, психологів, фізіологів та ін.) у дослідженні як самого ходу процесу комунікації, так і результатів цього процесу.

Насамперед, необхідно визначити поняття та структуру соціальної комунікації через з'ясування її детермінант з метою заломлення дії кожної з них відповідно до специфіки педагогічної діяльності, що загалом дасть можливість будувати педагогічну діяльність як комунікативну подію (Ващук, 2003: 98).

Будемо представляти освіту як необхідний процес виховання та навчання на користь людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином (здобувачем освіти) встановлених державою освітніх рівнів, процес, за допомогою якого суспільство через заклади загальної середньої освіти, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину - накопичені знання, цінності та навички - від одного покоління до іншого. Сьогодні сформувалася система освіти, адекватна можливостям та розумінню устрою світової цивілізації та розвитку суспільства.

Систему освіти можна уявити у вигляді двох складових частин. Одна частина - технологічна, у якій здійснюється комунікація у вигляді педагогічних технологій, що забезпечують процес передачі інформації (виховання і навчання). Друга - допоміжна, що забезпечує підтримку інфраструктури, яка необхідна для реалізації комунікації. Залежно від технологічного процесу комунікації будується інфраструктура, куди входять комунікації управління, забезпечення тощо. З урахуванням накопиченого досвіду та досліджень педагогічної науки реалізуються різні принципи виховання та передачі інформації. Тут і традиції європейської педагогіки, засновані на вивченні навчальних предметів, побудованих навколо ідеальних об'єктів наук природного типу (у вивченні дисциплін гуманітарного циклу при цьому зберігається природничо-натуралістичний підхід), класно- урочній формі організації навчального процесу, заданих методах освоєння навчального змісту, контролю навчальних знань тощо. І більш сучасні педагогічні технології, що використовують творчі та проектні методи навчання, ділові ігри, наукові методи на основі нових перспективних типів мислення, діяльності та відповідних професійних сфер. Насамперед, це організаційно-управлінська та проєктна діяльність, підприємництво, гуманітарні технології (соціо-, культуро-, антропотехніка, громадські зв'язки, засоби масової інформації тощо) (Пометун, 2002: 66).

Зазначимо, що по новому поглянути на педагогічні технології дозволяють і високі технології, які сьогодні широко застосовуються у наукових дослідженнях і на виробництві. Розвиток комп'ютерних технологій та Інтернету вплинуло на наше уявлення про технології передачі інформації, що поряд із застосуванням у процесі навчання високих технологій потребує певного коригування та комунікаційних технологій.

Впровадження в систему освіти засобів високих технологій дозволять організувати навчальний процес так, щоб сформувати у здобувачів освіти навички самостійності навчальної праці (вміння планувати самостійну роботу, раціонально її організ овувати, в індивідуальному режимі вивчати теорію, проводити експериментальні дослідження, набувати практичних навичок та умінь шляхом тренувальних дій, здійснювати самоконтроль), що активізує процес пізнання. Адже незаперечний той факт, що навчальна інформація сприймається більш активно, якщо існує потреба у її сприйнятті.

Існуючі трактування поняття «педагогічні технології» можна умовно розділити на дві групи, зумовлені існуванням принципових відмінностей у підходах до розгляду сутності освіти:

Педагогічна (дидактична, освітня) технологія є процесуальною єдністю змісту, форм і методів навчання та виховання (освіти), що забезпечує гарантоване досягнення запланованих результатів. У разі технологія постає як модель педагогічного процесу.

Педагогічна (дидактична, освітня) технологія є сукупність педагогічних дій щодо створення та реалізації ефективного, гарантованого результату педагогічного (дидактичного, освітнього) процесу. Тут технологія сприймається як модель діяльності педагога.

Найбільш яскравим представником першого підходу є В. П. Беспалько, який дає таке визначення: «Педагогічна технологія - це систематичне втілення практично заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу». Педагогічна система розуміється автором як сукупність взаємозалежних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого і навмисного педагогічного впливу на формування особистості із заданими якостями. Відмінністю педагогічних технологій від будь-яких інших є те, що вони сприяють більш ефективному навчанню за рахунок підвищення інтересу та мотивації до нього у здобувачів освіти.

Другий підхід до розуміння педагогічної технології пов'язаний із технологічним підходом до педагогічної діяльності, тобто йдеться про технологію навчання як пр о технологію побудови самого навчального процесу, який включає:

постановку цілей та їх максимальне уточнення, формулювання навчальних цілей з орієнтацією на досягнення результатів (цьому етапу роботи впедагога надається першочергове значення);

підготовку навчальних матеріалів та організацію всього ходу навчання відповідно до навчальних цілей;

оцінку поточних результатів, корекцію навчання, спрямовану на досягнення поставлених цілей;

заключну оцінку результатів.

Таким чином, педагогічні технології слід розглядати як науку про вибір методів і засобів навчання у приватних ситуаціях з урахуванням сформованих типів відносин у процесі освіти (Пушкарьова, 2001: 4). При цьому під типами відносин необхідно розуміти ті, що ґрунтуються на сприйнятті особистості здобувача освіти (особистісно-орієнтований та/або діалогічний підхід). Формуванню таких відносин сприяють різноманітні інтерактивні методи, що активізують процес комунікації, володіння якими вимагає від педагога не стільки знань основ педагогічного конструювання процесу навчання, скільки вміння працювати в режимі постійного педагогічного та інтелектуального тренінгу. При цьому, розробляючи нові або застосовуючи апробовані педагогічні технології, слід орієнтуватися на умови навчання та матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу.

Узагальнюючи підходи до розуміння педагогічної технології, найбільш переважно виділити таке розуміння. Педагогічна технологія є сукупністю засобів та методів відтворення, теоретично обґрунтованих процесів навчання та виховання, що дозволяють успішно реалізовувати поставлені освітні цілі. Педагогічна технологія передбачає відповідне наукове проектування, при якому цілі задаються однозначно, і зберігається можливість об'єктивних поетапних вимірювань та підсумкової оцінки досягнутих результатів. Особлива проблема у педагогічній технології полягає у цілеспрямованому виборі організаційних форм навчання, ефективність яких зумовлюється не тільки економічною рентабельністю, а й головним чином якістю підготовки майбутніх фахівців, у яких має бути сформована мотивація до постійного саморозвитку, застосування отриманих знань на практиці. Однією з умов ефективної реалізації цього завдання є розвиток у суб'єктів освітнього процесу мотивації до здійснення позитивної комунікації у міжособистісній взаємодії. У зв'язку з чим сам процес навчання та педагогічні технології можна трактувати як один із видів соціальної комунікації.

У сучасній педагогічній практиці на всіх рівнях освіти представлено широкий спектр інновацій - проблемних, імітаційних, дослідницьких, ігрових, комп'ютерних, проєктивних, контекстних та інших моделей навчання. Використовуються різноманітні форми спільної (групової) навчальної діяльності, які передбачають організацію взаємодії суб'єктів освітнього процесу у рамках вирішення педагогічних завдань. Будь-яка продуктивна людська діяльність (у тому числі навчання) по суті є рішенням будь-якої проблеми, завдання, задуму (загалом, проєкту) і підпорядковується законам проєктування (Пушкарьова, 2001: 5)

Слід зазначити, що соціальні комунікації в освітньому процесі мають бути орієнтовані на певну спрямованість інформаційних потоків. Основне завдання освіти - це не тільки передати інформацію, а й забезпечити продуктивну діяльність здобувачів освіти, зокрема ефективно користуватися інформаційною базою, а згодом її примножувати (поповнювати). Педагогічна наука у своєму розвитку дійшла створення педагогічних технологій, які забезпечують якісну передачу та засвоєння інформації. Проте більш детальний аналіз наведених понять показує їхній тісний взаємозв'язок, що зумовлено появою нових видів освітніх технологій, а саме - інформаційних, інтегративна функція яких реалізується за схемою: високі технології о інформаційні технології о освітні технології. У аспекті безумовної необхідності входження нашої країни у міжнародний освітній простір значимість розвитку та освоєння інформаційних технологій неухильно зростає. Зазначена обставина наголошує на актуальності більш детального розгляду прийомів та способів застосування високих технологій (або відповідних елементів) в освітньому процесі, особливо у напрямку підвищення ефективності якості навчання (Освіта, 2003: 1).

ВИСНОВКИ

Поява технологій людського спілкування та взаємодії є результатом соціальної еволюції, коли способи виробництва, контролю та управління виступали і як найважливіший резерв, і як ресурс, а в багатьох випадках - фактор регулювання інтенсивності процесів розвитку. У цьому, мабуть, інтуїтивному етапі розвитку соціальний прогрес визначався результатами досвіду культурних традицій. Останні формували такі соціальні технології, які вже тоді оптимізували управлінський процес у напрямі отримання найефективнішого соціального результату. Соціальний розвиток супроводжувався появою відповідних технологій та у системі освіти. Саме освіта стає одним із головних факторів, що впливають і створюють умови реалізації функції відтворення всіх соціальних інститутів.

Сучасні соціально-економічні умови вимагають розробки спеціалізованих комунікаційних технологій, які покликані забезпечувати передачу всієї сукупності соціальної інформації на основі сучасних засобів її доставки, обробки та уявлення, що пов'язано з розвитком наукомістких технологій та інформатизації соціального простору.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

Ващук О.В. Використання комп'ютерних технологій у навчальному процесі учнів 5-7 класів. Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. Рівнен. держ. гуманіт. ун-т. Рівне, 2003. Вип. 25. С. 98-103.

Даниленко Л. І. Модернізація змісту, форм та методів управлінської діяльності директора загальноосвітньої школи : монографія. К. : Логос, 1998. 234 с.

Коберник О. М. Інноваційні педагогічні технології у трудовому навчанні : навч.- метод. посібник. Умань : СПД Жовтий, 2008. 212 с.

«Комп'ютерно-інформаційні і комунікаційні технології у навчальному процесі середньої та вищої школи»: [Матеріали міжнар. наук. конф., м. Косів Івано-Франківської обл.]. Освіта. 2003. 23-30 лип. (№34). С.1-7.

Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К., 2000. 368 с.

Ничкало Н.Г. Філософія сучасної освіти. Педагогіка і психологія. №4. 1996. С. 49-57

Пєхота О. М. Організація навчального процесу в сучасній школі: навчально- методичний посібник для вчителів, керівників навчальних закладів, слухачів ІПО. Освітні технології. К.: «А.С.К.», 2002. 220 с.

Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. К., 2002. 136 с.

Пушкарьова Т. Інноваційні освітні технології. Інтерактивні підходи. Директор школи. 2001. (№ 45). С. 1-6.

REFERENCES

Vashchuk O.V. (2003). Vykorystannia komp'iuternykh tekhnolohii u navchalnomu protsesi uchniv 5-7 klasiv. Onovlennia zmistu, form ta metodiv navchannia i vykhovannia v zakladakh osvity: Zb. nauk. pr. Rivnen. derzh. humanit. un-t. Rivne. Vyp. 25. Р. 98-103. [in Ukrainian].

Danylenko L. I. Modernizatsiia zmistu, form ta metodiv upravlinskoi diialnosti dyrektora zahalnoosvitnoi shkoly : monohrafiia. K.: Lohos, 1998. 234 р. [in Ukrainian].

Kobernyk O. M. Innovatsiini pedahohichni tekhnolohii u trudovomu navchanni : navch.- metod. posibnyk. Uman: SPD Zhovtyi. 212 р. [in Ukrainian].

«Komp'iuterno-informatsiini i komunikatsiini tekhnolohii u navchalnomu protsesi serednoi ta vyshchoi shkoly». (2003). [Materialy mizhnar. nauk. konf., m. Kosiv Ivano-Frankivskoi obl.] Osvita. 23-30 lyp. (№34). Р. 1-7. [in Ukrainian].

Nisimchuk A.S., Padalka O.S., Shpak O.T. (2000). Suchasni pedahohichni tekhnolohii. K. 368 р. [in Ukrainian].

Nychkalo N.H. (1996). Filosofiia suchasnoi osvity. Pedahohika i psykholohiia. №4. Р. 4957. [in Ukrainian].

Piekhota O. M. (2002). Orhanizatsiia navchalnoho protsesu v suchasnii shkoli: navchalno- metodychnyi posibnyk dlia vchyteliv, kerivnykiv navchalnykh zakladiv, slukhachiv IPO. Osvitni tekhnolohii. K.: «A.S.K.». 220 p. [in Ukrainian].

Pometun O., Pyrozhenko L. (2002). Interaktyvni tekhnolohii navchannia: teoriia i praktyka. K. 136 p. [in Ukrainian].

Pushkarova T. (2001). Innovatsiini osvitni tekhnolohii. Interaktyvni pidkhody. Dyrektor shkoly. (№ 45). Р. 1-6. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru