Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природничих дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природичих дисциплін

Плющ Валентина Миколаївна доктор педагогічних наук, доцент, в.о. завідувача кафедрою природничих наук, хімії, географії та методик їхнього навчання

м. Кропивницький

Анотація

У статті розв'язується актуальна проблема організації самоосвітньої діяльності майбутніх учителів природничих дисциплін в аспекті педагогічного управління. Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю студентів визначено як спеціально організовану діяльність, спрямовану на розвиток умінь самоосвіти; процес, що охоплює засоби діагностики стану рівня самоосвіти студентів; методику розвитку самоосвітніх умінь під час навчання природничих дисциплін; систему критеріїв оцінки рівня самоосвіти майбутніх учителів при вивченні природничих дисциплін.

Наголошено, що ефективне педагогічне управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природничих дисциплін передбачає поступове розширення суб'єктних функцій студентів у освітньому процесі, який, у свою чергу, визначає стратегію педагогічного управління самоосвітою студентів. Виділено п'ять основних видів суб'єкт-суб'єктної взаємодії в управлінні самоосвітньою діяльністю студентів під час навчання їх у закладах вищої освіти: перший характеризується алгоритмічним розпорядженням викладача діяльністю студентів; другий визначається як альтернативний інструктаж щодо раціональних видів та форм діяльності, а право вибору надається студентами; третій вид характеризується тим, що викладач визначає завдання, подає інструкцію для пошуку можливих шляхів їх вирішення, обов'язково враховуючи рівень розвитку умінь самоосвіти; відповідно до четвертого типу - роль викладача передбачає постановку завдань та, за необхідності, консультування студентів, які самостійно визначають способи виконання отриманих завдань; останній; п'ятий вид суб'єкт-суб'єктної взаємодії характеризується переважно самоосвітньою діяльністю студентів.

Визначено етапи розвитку самоосвітніх умінь майбутніх учителів природничих дисциплін: діагностичний (передбачає визначення вихідного рівня розвитку самоосвітньої діяльності студента); організаційний (визначення мети та завдань самостійної роботи для студентів при вивченні природничих дисциплін, розробка завдань, проведення інструктажу); діяльнісний (передбачає консультації, методичну допомогу та контроль викладача).

Ключові слова: самоосвіта, самоосвітні діяльність студентів, самоосвітні уміння, майбутні учителі природничих дисциплін, педагогічне управлення.

Abstract

Pliushch Valentyna Mykolaivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Acting Head of the Natural Sciences, Chemistry, Geography and Methods of its Teaching Department, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University, Kropyvnytskyi

EDUCATIONAL MANAGEMENT OF FUTURE NATURAL SCIENCE TEACHERS' SELF-DIRECTED LEARNING

The article deals with a topical issue of organizing self-directed learning for future natural science teachers in the context of educational management. Educational management of students' self-directed learning is defined as a specially organized activity aimed at developing respective skills; a process that involves relevant tools to identify their level of such skills; methods for developing self- directed learning skills while teaching natural sciences; a system of criteria for assessing the level of such skills in future natural science teachers.

The article shows that effective educational management of self-directed learning skills in future natural science teachers lies in a gradual expansion of students' subjective functions in the educational process. In turn, this determines the strategy for educational management of students' self-directed learning skills. There are five main types of subject-subject interaction within educational management of self-directed learning skills in higher education institutions. The first type is characterized by the teacher's algorithmic regularization of student activities. The second type is seen as an alternative instruction on rational types and forms of activity, as well as students' right to choose. The third type allows teachers to assign tasks to students and provide instructions for finding possible ways to solve them, always taking into account their level of self-directed learning skills. According to the fourth type, the teacher's role involves setting tasks and, if needed, consulting those students who independently choose the ways of performing them. The fifth type of subject-subject interaction is mostly determined by self-directed learning of students.

Finally, the article specifies the stages of developing self-directed learning skills in future natural science teachers. They are as follows: diagnostic (determining an initial level of self-directed learning skills); organizational (setting the aim and tasks of independent work for students in the context of natural sciences, preparing tasks, providing instructions); activity-related (consulting, providing methodological assistance and supervising).

Keywords: self-directed learning, students, self-directed learning skills, future natural science teachers, educational management.

Постановка проблеми

Метою нової парадигми освіти інформаційного суспільства, що прямує до цифрової економіки, використовує цифрові технології є підготовка професіоналів, здатних працювати за умов постійно наростаючого об'єму інформації та постійних змін технологій. Про необхідність підготовки педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти з високим рівнем наукових, професійних та загальних компетентностей наголошується в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Концепції «Нової української школи», Концепції розвитку педагогічної освіти тощо. Зокрема, у Законі України «Про освіту» метою повної загальної середньої освіти визнаний «усебічний розвиток, виховання й соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення й навчання впродовж життя...» [1]. За цих умов зростає роль вищої освіти в підготовці майбутніх учителів з високим рівнем професійної компетентності, здатних до навчання та професійного самовдосконалення впродовж життя. В «Концепції розвитку педагогічної освіти» зазначено, що «на шляху розвитку інформаційного суспільства якісна освіта стає одним з головних чинників успіху, а педагог є одночасно і об'єктом, і провідником позитивних змін» [2]. Зміна освітньої парадигми у новій моделі вищої освіти пов'язана зі зміщенням акцентів з освітньої діяльності на самоосвітню. Професійні знання, уміння і навички, якими оволодіває майбутній учитель в освітньому процесі, повинні постійно оновлюватися і вдосконалюватися. Разом з тим, проблема розвитку у студентів умінь самоосвіти перебуває на етапі теоретичного та практичного дослідження, майже відсутні методичні засади розвитку умінь самоосвіти у студентів під час навчання природничих дисциплін. Отже, проблема актуалізації самоосвітньої діяльності майбутніх учителів взагалі, та природничих - зокрема є досить актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема самоосвіти та розвитку самоосвітніх умінь студентів студіювалась багатьма дослідниками. Особливостям організації самоосвіти студентів присвячено роботи А. Айзенберга, В. Буряка, Г. Сєрікова та ін. Зокрема, у наукових працях можна виокремити декілька підходів у дослідженні поняття «самоосвіта»: в педагогічній психології, як основна складова самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку особистості (Є. Ісаєв, В. Слободчиков тощо); в соціологічних дослідженнях, як діяльність особистості або соціальної групи, яка визначається свободою вибору діяльності, пов'язаної з підвищенням культурного, освітнього, професійного, наукового рівнів і спрямованої на задоволення духовних потреб та реалізацію потреб в соціалізації та самореалізації (Л. Колєсніков, Є. Шукліна тощо); в теорії неперервної професійної самоосвіти (Л. Бодалєв, А. Костенікова, В. Турченко та ін.). самоосвітній педагогічний уміння природничий

Проблема особистісного зростання, саморозвитку і самовдосконалення висвітлена у наукових дослідженнях К. Абульханової-Славської, С. Братченко, Г. Костюка, Л. Кулікової, К. Левітан, О. Леонтьєва, Л. Рубінштейна. Питання розвитку самоосвітніх умінь як необхідної умови професійного самовдосконалення вчителів висвітлено у наукових працях С. Гончаренка, М. Євтуха, Н. Кузьміної, О. Савченко В. Плющ та ін.

Мета статті - обґрунтувати види та визначити етапи педагогічного управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природничих дисциплін.

Виклад основного матеріалу

У науково-педагогічній та методичній літературі визначено два основних шляхи самоосвіти: самоосвіта як безпосередньо самостійна робота (вивчення позапрограмного матеріалу); самоосвіта як діяльність, що передбачена навчанням (під час лабораторних і практичних занять, домашньої роботи, науково-дослідної роботи). У такій діяльності студент є суб'єктом самоосвіти, активною, самостійною, ініціативною та відповідальною особистістю. У свою чергу, самостійність а також ініціатива визначені провідними особистісними якостями в системі формування самоосвітніх умінь [3].

Самоосвітні вміння розглядаються нами як готовність студента до теоретичних і практичних дій з самостійного оволодіння новими знаннями про предмет діяльності та застосування цих знань, тобто до професійного самовдосконалення. До самоосвітніх умінь належать: уміння самоорганізації діяльності, інформаційно-аналітичні вміння (вміння оволодіння та переробки інформації), вміння самоконтролю і самооцінки [3].

Одним із головних напрямів у розвитку умінь самоосвіти у студентів є педагогічне управління їх самоосвітньою діяльністю. У педагогіці чітко розмежовані поняття «управління» і «самоуправління». Для поняття «управління» обов'язкова наявність суб'єкта і об'єкта управління, об'єктивна необхідність наявності суб'єкта управління, що грунтується на врахуванні стану об'єкту та спрямованість діяльності суб'єкта на відновлення діяльності об'єкта зі здійснення самоуправління.

За твердженням Г. Ржевської, управління полягає в поєднані централізованого управління та самоуправління, спрямованості процесу на людину, прийнятті правильного самостійного рішення управлінцями будь- якого рівня [4].

У наукових студіях Є. Хрикова, наголошено, що сутність управлінської діяльності в закладах освіти є трансляція положень педагогіки, психології, досвіду в практику роботи відповідного закладу. Тому управління буде ефективним, якщо: здійснюється воно на основі науково обґрунтованого плану діяльності; в структурі управлінської діяльності реалізується спланований зміст в тому або іншому управлінському циклі; забезпечено воно достатньою інформацією про реалізацію управлінських рішень; забезпечується цілісність усіх функцій управління в кожному з управлінських циклів [5, с. 79-82 ].

Педагогічна організація самоосвітньої діяльності студентів передбачає взаємодію двох сторін освітнього процесу: студента та викладача. З боку студента необхідні самоаналіз визначення свого рівня знань, свого найбільш оптимального стилю учіння, прагнення до саморозвитку.

Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю студентів має сприяти розвитку у студентів внутрішніх мотивів до самоосвіти, формувати мету самоосвітньої діяльності, визначати основні способи самонавчання та самопідготовки, розвитку впевненості у своїх силах та здібностях у процесі самоосвіти.

Цілісність педагогічного процесу полягає у безперервному управлінні мотиваційною освітою студентів та у створенні оптимального комплексу сприятливих умов самоосвітньої діяльності, внаслідок чого буде сформована позитивна мотивація. Таким чином, важливим фактором, що впливає на формування самоосвітньої діяльності студентів, є наявність середовища, що забезпечує цілісність освітнього процесу та стимулює формування особистості, що прагне до постійного самовдосконалення.

Викладачу необхідно здійснювати уміле управління самоосвітою студентів, адже аналіз навчальної діяльності студента показує, що під час самоосвіти можуть виникати наступні труднощі: слабке володіння ними вміннями самопізнання і самооцінки; визначення цілей та задач самоосвітньої діяльності; нераціональне планування власної діяльності.

Педагогічне управління самоосвітою студентів передбачає поліпшення якості самостійної роботи студентів в період навчання у закладах вищої освіти, оскільки є засобом підготовки випускників до їх подальшої самоосвіти у процесі професійної діяльності. Без розвиненої досконало техніки самостійної роботи перехід до самоосвіти неможливий.

У педагогічній практиці характер взаємодії викладача та студента є головною обставиною, що спонукає особистість до самоосвіти. Вважаючи, що взаємодія між викладачем та студентом у педагогічній практиці максимально сприяє підвищенню у студента рівня самоосвіти та має всі ознаки системи, зазначимо основні умови, на підставі яких планується та здійснюється педагогічний вплив на особистість учнів. Головною складовою системи взаємодії викладача та студента є між ними суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Студенти отримують можливість через діяльність у рамках системної взаємодії з викладачем виявляти самоврядування та покращувати якість. Під час планування та реалізації самоосвітньої діяльності студента необхідно враховувати фактичний рівень готовності особистості до самоосвіти та завдання із зони найближчого розвитку, вирішення яких сприяє підвищенню у студента рівня розвитку умінь самоосвіти.

Щоб ефективно управляти процесом самоосвіти студентів, викладач повинен володіти, крім необхідних для цього знань та вмінь, особистісними якостями: професійною спрямованістю, високим почуттям відповідальності, організаторськими та педагогічними здібностями, етикою та тактом, якісно виконувати функціональні обов'язки, мати авторитет, володіти вміннями наукової організації праці, впливати на тих, хто навчається своєю особистістю, проявом ідейних, моральних та професійних якостей.

У процесі управління процесом самоосвіти студентів викладач виконує наступні функції: забезпечує якісну професійну підготовку фахівців та їх всебічний розвиток; перетворює педагогічні завдання на завдання самих учнів; коригує навчальний процес та аналізує результати. Для успішного управління самоосвітнім процесом викладач також має враховувати індивідуальні особливості студентів, використовувати результати соціально-психологічної діагностики студентів.

Отже, педагогічне управління самоосвітньою діяльністю студентів ми розуміємо як спеціально організовану діяльність, спрямовану на розвиток умінь самоосвіти; процес, що охоплює засоби діагностики стану рівня самоосвіти студентів; методику розвитку самоосвітніх умінь під час навчання природничих дисциплін; систему критеріїв оцінки рівня самоосвіти майбутніх учителів при вивченні природничих дисциплін.

У педагогічній літературі виокремлюють наступні види управління: пряме управління (студент діє за алгоритмами); співуправління (студент діє за планом, за допомогою підказок, навідних запитань, евристичних приписів тощо); самоуправління (студент ставить перед собою мету, для досягнення якої самостійно обирає шляхи її реалізації) [6].

Вважаємо, що ефективне педагогічне управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природничих дисциплін передбачає поступове розширення суб'єктних функцій студентів у освітньому процесі, який, у свою чергу, визначає стратегію педагогічного управління самоосвітою студентів. Нами визначено п'ять основних видів суб'єкт-суб'єктної взаємодії в управлінні самоосвітньою діяльністю студентів під час навчання їх у закладах вищої освіти. Перший - характеризується алгоритмічним розпорядженням викладача діяльністю студентів. Викладач повністю бере на себе обов'язки щодо роз'яснення всього комплексу процедур, який має виконати кожен студент під час вирішення завдань. Діяльність студента - репродуктивна. Проте студенти як суб'єкти самоосвіти не пасивні. Від їхніх вольових зусиль залежить сумлінне виконання інструкцій викладача.

Другий - визначається як альтернативний інструктаж щодо раціональних видів та форм діяльності, а право вибору надається студентами. Діяльність студента в цьому виді взаємодії все ще є репродуктивною, але вже з елементами продуктивної діяльності. Досягається цей вид взаємодії шляхом застосування рецептивно-репродуктивних та продуктивних методів виховання та навчання.

Третій - характеризується тим, що викладач визначає завдання, подає інструкцію для пошуку можливих шляхів їх вирішення, обов'язково враховуючи рівень розвитку умінь самоосвіти. Студенти як суб'єкти діяльності обирають запропоновані викладачем завдання та інструкції, які більшою мірою відповідають їх вирішенню. Можливе також самостійне створення студентами нової інструкції, придатної для вирішення відповідних завдань. Реалізується цей вид взаємодії за допомогою продуктивних методів навчання.

Четвертий - передбачає, що викладач має лише визначати завдання та, за необхідності, консультувати студентів, які самостійно мають визначати способи виконання відповідних завдань. Реалізується цей вид взаємодії шляхом використання пошукових та продуктивних методів.

П'ятий - характеризується переважно самоосвітньою діяльністю студентів. Студенти самі визначають завдання, відповідно до загальної мети та завдань, що наголосив викладач, здійснюють пошук способів, засобів, форм та методів їх вирішення. Викладач за допомогою методів самостійної роботи закликає студентів до самоосвіти, надає їм максимальну допомогу.

За твердженням Л. Кондрашової процес підготовки до самоосвітньої діяльності студентів характеризується:

динамічністю (гнучкістю), що проявляється у здатності процесу управління змінюватися залежно від мети і завдань навчальної діяльності як ключового стимулу самоосвітньої діяльності студентів;

сталістю процесу управління, що забезпечується стабілізацією й збереженням досягнень педагогічного (методичного) досвіду, наступністю у прийнятті управлінських рішень;

циклічністю й послідовністю управлінських дій (операцій), що породжується постановкою дидактичної мети, збором інформації про стан об'єкту управління, плануванням етапів організації і реалізації навчальної діяльності, вибором форм, методів і засобів вирішення навчальних завдань, контролем і аналізом досягнутих результатів, рефлексією і корекцією способів дій як основи підготовки студентів університету до самоосвітньої діяльності;

дискретністю, яка проявляється у нерівномірності перебігу процесу управління, коли спочатку відбувається накопичення потенціалу впливів при проектуванні й постановці мети, зборі інформації, а вже потім здійснюються активні управлінські дії [7].

Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю має циклічний характер та передбачає наступні етапи розвитку самоосвітніх умінь майбутніх учителів природничих дисциплін:

діагностичний (визначення вихідного рівня розвитку самоосвітньої діяльності студента);

організаційний (визначення мети та завдань самостійної роботи для студентів при вивченні природничих дисциплін, розробка завдань, проведення інструктажу);

діяльнісний (передбачає консультації, методичну допомогу та контроль викладача).

Ефективнісь управління процесом розвитку самоосвітніх умінь у майбутніх учителів природничих дисциплін залежить від реалізації наступних вимог:

розвиток позитивної мотивації до самоосвітньої діяльності;

забезпечення наступності аудиторної та позааудиторної діяльності для їх взаємодоповнення та взаємопроникнення;

використовувати всього потенціалу організації самоосвітньої діяльності для розширення професійного діапазону соціального та особистого розвитку студентів.

При реалізації першої вимоги необхідно спонукати студентів до активної самостійної навчальної діяльності задля досягнення освітніх цілей. Як показав досвід, важливою умовою ефективного управління самоосвітньою діяльністю студентів є мотивація їхньої самостійної роботи, передусім внутрішня. Для створення умов для забезпечення внутрішньої мотивації студентів за результати самоосвітньої діяльності необхідно формулювати її цілі таким чином, щоб студенти усвідомлювали їхню чіткість, здатність до діагностики, досяжність.

Друга вимога реалізується за рахунок інтеграції знань: загальних, спеціальних та міжпредметних, а також за рахунок розширення меж освітнього простору, використання можливостей соціального середовища, часу та простору для пізнання майбутньої професійної діяльності та збагачення досвіду самореалізації під час самоосвітньої діяльності.

Важливим засобом реалізації третьої вимоги є створення моделей майбутньої професійної діяльності з метою стимулювання активності студентів та їхньої дослідницької ініціативи.

Висновки

Отже, педагогічне управління самоосвітньою діяльністю майбутніх учителів природничих дисциплін відкриває нові можливості для оптимізації освітнього процесу та формування готовності до самоосвітньої діяльності, забезпечує результативність їх професійного становлення. Педагогічне управління самоосвітньою діяльністю студентів це тривалий процес розвитку у студентів умінь самоосвіти, що складається з кількох етапів та визначено нами як спеціально організована діяльність із підвищення рівня розвитку в студентів умінь самоосвіти. Розвиток цього процесу підпорядковується індивідуальним особливостям особистості студента, рівню розвитку мотиваційної сфери, організації самостійної роботи, готовності до майбутньої професійної діяльності.

Перспективи подальших досліджень будуть присвячені модернізації освітнього процесу шляхом розробки та впровадження методичної системи розвитку самоосвітніх умінь майбутніх учителів природничих дисциплін.

Література

1. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-УШ / Верховна ЛІТЕРАТУРА 302 Рада України

2. Концепції розвитку педагогічної освіти. Наказ Міністерства освіти і науки України від 1 блипня 2018 р. № 776

3. Плющ В. М. Професійне самовдосконалення майбутніх учителів природничих дисциплін: теоретичні і методичні основи. Кропивницький: ТОВ Поліграф-Сервір, 2019. 415 с.

4. Ржевская А.В. Управление процессом воспитания студентов высшего педагогического учебного заведения: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Луганск, 2002. 243с.

5. Хрыков Е.Н.Теоретические основы внутришкольного управления Луганск: Альма-матер, 1999. 118с.

6. Яресько К.В. Управління навчально-творчою діяльністю школярів в умовах інформатизації освіти: Дис. канд. пед. наук. Х., 1999. 211 с.

7. Кондрашова Л. В., Кондрашов М. М. Управління навчальної і виховної діяльністю у вищому навчальному закладі: навчальний посібник. Черкаси: ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2017. 226 с.

References

1. Zakon Ukrainy «Pro osvitu»» » [The Law of Ukraine «On Education»]. (n.d.).

2. Kontseptsii rozvytku pedahohichnoi osvity (2018) Nakaz Ministerstva osvity i nauky Ukrainy. № 776 /Conceptions of the development of pedagogical education. Order of the Ministry of Education and Science of Ukraine] № 776 [in Ukrainian]

3. Pliushch V. M. (2019) Profesiine samovdoskonalennia maibutnikh uchyteliv pryrodnychykh dystsyplin: teoretychni i metodychni osnovy /Professional Development of Future Natural Science Teachers: Theoretical and Methodical Principles] Kropyvnytskyi: TOV Polihraf-Servir [in Ukrainian].

4. Rzhevskaia A.V. (2002) Upravlenye protsessom vospytanyia studentov vbissheho pedahohycheskoho uchebnoho zavedenyia [Management of the process of educating students of a higher pedagogical educational institution] Extended abstract of candidate's thesis. Luhansk [in Russian]

5. Khrbikov E.N. (1999) Teoretycheskye osnovbi vnutryshkolnoho upravlenyia /Theoretical Foundations of Intraschool Management] Luhansk: Alma-mater [in Russian]

6. Yaresko K.V. (1999) Upravlinnia navchalno-tvorchoiu diialnistiu shkoliariv v umovakh informatyzatsii osvity [Management of the primary and creative activity of schoolchildren in the minds of informatization of education] Candidate's thesis. Kharkiv. [in Ukrainian]

7. Kondrashova L. V., Kondrashov M. M. (2017) Upravlinnia navchalnoi i vykhovnoi diialnistiu u vyshchomu navchalnomu zakladi: navchalnyi posibnyk /Management of educational and upbringing activities in higher education: a textbook] Cherkasy: ChNU imeni Bohdana Khmelnytskoho [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru