Творча ігрова діяльність як засіб музичного розвитку молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча ігрова діяльність як засіб музичного розвитку молодших школярів

Юлія Сидорчук

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету)

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Черкасов В. Ф.

Постановка проблеми

Розробка нових педагогічних технологій у навчанні й вихованні на сучасному етапі розвитку освіти викликана соціальним замовленням суспільства, що пов'язано з необхідністю формування естетично й емоційно розвиненої, творчої висококультурної особистості засобами мистецтва.

Музично-естетичний розвиток збагачує внутрішній світ дитини, допомагає глибше сприймати, розуміти і відчувати музику, уважно відноситись до навколишнього світу. Велике значення у цьому процесі мають творчі ігри. Щоб розкрити роль і характер впливу творчої гри як засобу музично-естетичного виховання школяра, необхідно зосередити увагу на вивченні нових шляхів використання різноманітних ігор на уроках музики і в позакласний час. Питання про те, до чого привчається дитина, граючись, розглядається як ігрова діяльність, яка не є самоціллю, а ефективним засобом виховання і навчання.

Мета статті - обгрунтування значення творчої ігрової діяльності як засобу музичного розвитку молодих школярів.

Виклад основного матеріалу

Під музичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання - до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток.

Велике виховне значення музично-творчої активності підкреслюють психологи, які стверджують, що музика найбільше стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру (систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети); вміння і навички, набуті в галузі музики, переносяться на інші, немузичні, види діяльності.

Музично-творча активність учнів може сприяти розвитку їх творчих здібностей, уяви, мислення, винахідливості. Вона також є специфічною формою самореалізації. Позитивний наслідок музично-творчої активності - це активний розвиток її перцептивних можливостей, що відіграють неабияку роль в процесі формування особистості.

Більш глибоке визначення поняття «творчості» дає Г. П. Шевченко у статті «Розвиток у підлітків творчої активності», де говориться про те, що творчість - це не створення нового естетичного предмету, а новий спосіб використання його чи новий спосіб дії [4, с. 28].

Ідея педагогічного стимулювання, як стратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізації учнів молодшого шкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності. Не дивлячись на те, що у дітей 6-7 років змінився статус із дошкільника на школяра, гратися вони не перестали, тому в навчанні й доцільно використовувати елементи гри.

Гра розглядається психологами як генетична основа художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що розбуджують творчу активність.

Як вид творчої діяльності вона спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті у праці і повсякденному житті людей. При цьому мета зливається з мотивом гри, бо єдиною спонукою, що спрямовує активність дитини на заняття грою, є нестримне і палке бажання її до пізнання і активної участі в житті, праці дорослих з їхніми практичними діями, турботами. Змістом гри є, по-перше, знання про людей, їх дії, взаємини, виражені в образах, мові, переживаннях і діях дитини. По-друге, способи дії з предметами у певних життєвих обставинах. І, по-третє, моральна оцінка і почуття, що виступають у судженнях про позитивні і негативні чинники, про корисні і шкідливі дії людей.

Наслідком гри є глибокі уявлення дітей про життя і діяльність дорослих, про їх обов'язки, думки і взаємовідношення, а також товариські почуття, гуманне ставлення до людей, різноманітні пізнавальні інтереси і розумові здібності, що формуються в ігровій діяльності, у грі розвиваються спостережливість і пам'ять, увага, мислення, творча уява, воля.

Найважливіший результат гри - глибока емоційна задоволеність самим її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям дієвого пізнання навколишнього світу та активного спілкування між людьми. Тому керівництво грою - це найповніше використання педагогом повних, освітньо-виховних можливостей, притаманних цій надзвичайній діяльності особистості учня.

Виховне значення гри в житті, їх різноманітність, спонукали вчених до наукових пошуків, пояснень природи і походження цієї гідної подиву дитячої творчої діяльності. Ряд вчених відзначали, що гра є несвідомою підготовкою молодого організму до життя. Так готується, наприклад, до виконання ролі матері трирічна дівчинка, коли вона колише ляльку. Тому джерелом гри є інстинкти, тобто діалогічні механізми, які однаково діють як у тварин так і в людини. педагогічний навчання виховання музичний естетичний

К. Мюллер, Г. Спенсер пояснювали гру звичайною витратою зайвої енергії, яку нагромаджує дитина і не витрачаючи на працю, вона проявляє її в ігрових діях. К. Мюллер, підкреслюючи звичайну захопленість, з якою грають діти стверджував, що весь зміст гри полягає в тому задоволенні, яке отримує граюча дитина. Однак, при цьому залишається нерозкритою причина, що породжує в дітей почуття радості від гри.

З. Фрейд вважав, що дитину спонукає до гри почуття власної неповноцінності. Не маючи змоги насправді бути лікарем, шофером або вихователем, дитина заміщає реальну роль грою. У цьому вигаданому житті вона оживляє властиві потяги й бажання.

Наведені пояснення гри здаються начебто неоднаковими, проте всі згадані автори стверджують, що в основі гри - інстинктивні, біологічні потреби дитини: її потяги і бажання. Бажання з'являються мимовільно і визрівають з розвитком, проявляючись в іграх незалежно від того, як і де дитина живе, хто і як її виховує.

Принципово по-іншому підходять до пояснення природи гри російські і вітчизняні вчені. Вже у дореволюційний час А. І. Сікорський, П. Ф. Каптерев, П. Ф. Лесгафт, К. Д. Ушинський висловлювалися за своєрідність гри як справжньої творчої діяльності. О. В. Сухомлинський, Л. С. Макаренко, сучасні педагоги і психологи Д. В. Менджерицька, А. В. Чирков, Р. І. Жуковська, Д. В. Ельконін, П. Г. Саморукова, Р. М. Римбург, Г. О. Люблінська, А. Н. Усова) поглибили аналіз значимості гри і науково пояснили її як своєрідну творчу діяльність. Вони зважають гру своєрідною формою світовідношення дітей до оточуючої дійсності, формою пізнавальної діяльності і відношення до життя. У такій своїй якості гра є одним з видів діяльності. Широкі та різноманітні можливості гри дозволяють оцінювати її в іншому плані - як цінний метод виховання і розвитку.

За словами Л. С. Виготського «гра дитини - це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини». Тобто гра розглядається як творча діяльність в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви [2, с. 52 ].

Прояв творчої гри дозволяє дитині глибше зрозуміти навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити себе у діяльності. Радість творчої гри змінює дитяче життя, наповнює його казкою та чарами. Оскільки гра охоплює всі сторони особистості учня, вона потребує активної роботи мислення, трудових умінь, прояву емоційних, щирих почуттів.

Образно-рольові ігри стають джерелом сюжетно-діяльнісного процесу, які досягають своєї найбільш розвинутої форми в середньому шкільному віці. Перевага надається іграм за правилами. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не відміняє значення попередніх, уже освоєних, - всі вони зберігаються у творчому досвіді особистості.

У сюжетно-рольових іграх молодші школярі відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чітко дотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання.

Творча гра має свою структуру, де сюжетом стає сфера дійсності, яка відбивається у творчій інтерпретації граючих. Центральним компонентом у сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе учень. І його імпровізаційні, ігрові дії. У розгорнутій формі гра є колективною діяльністю, де її учасники вступають у відносини співробітництва. Розгорнута гра за сюжетом об'єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить свою частку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всією групою. Водночас кожен учень підкоряється правилам, що диктує взята на себе роль.

Спільні переживання, захоплення творчою діяльністю, яка відображає життя з його пригодами, небезпеками, радощами і відкриттями, незважаючи на те, що багато робиться, «начебто», не заважає їм переживати справжні почуття. Тому у грі створюються винятково сприятливі умови для розвитку колективістських відносин, почуття гуманізму.

Шестилітня дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно виключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає - загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушення шестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вона незлюбить школу, навчання, книгу, самого педагога [1, с. 18].

В зв'язку з цим, відомий педагог О. В. Запорожець писав, що дитяча гра - істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості [3, с. 22]. Саме під час гри у дитини формується пізнавальний інтерес до різних видів музикування.

Усвідомлюючи бажання дітей молодшого шкільного віку до участі в різних видах музикування, учитель повинен зберігати й зміцнювати пізнавальний інтерес школярів послуговуючись як сталими, так і новітніми музично-педагогічними технологіями, пропонувати цікавий для вивчення і засвоєння навчальний матеріал. «Пізнавальний інтерес стимулює інтелектуальну спрямованість особистості на пошук нового в конкретних видах музичної діяльності» [4, с. 299] - наголошує В. Ф. Черкасов. Для цього використовуються різні музично-педагогічні технології та сучасні методики навчання. Перевага надається тим видам діяльності, які пов'язані з дидактичними іграми (розв'язування ребусів і кросвордів, гра на музичних інструментах, виконання пісень з рухами, імпровізації тощо). За допомогою дидактичних ігор діти засвоюють навчальний матеріал значно легше та успішніше. Відбувається набуття музичного досвіду, що сприяє творчому розвитку особистості.

Висновки

Таким чином, перехід від гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов'язаною з появою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так і в позакласній роботі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Асафьев Б. В. О музыкально-творческихнавыках у детей // Избранныестатьи о музыкальномпросвещении и образовании. - Л., 1973.- С. 95-106.

2. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детскомвозрасте / Л. С. Выготский. - М., 1967. - С. 21-86.

3. Єрохіна А. Дидактична гра як засіб активізації навчання на уроках музики / А. Єрохіна. // Початкова школа. - 1997. - №4. - С. 41-42.

4. Черкасов В. Ф. Теорія і методика музичної освіти : навч. посіб / Володимир Черкасов. - К. : ВЦ «Академія», 2016 - 240 с. - (Серія «Альма-матер»)

5. Шевченко Г. П. Естетичне виховання в школі: Посібник / Шевченко Г. П. - К. : Педагогіка, 1985. - С. 75-135.

Размещено на Allbest.ru