Тенденції розвитку точних наукна базі Львівського університету (початок ХІХ ст.)

Своєрідна симбіотичність триєдиних епі- стем - етнічної самобутності, соціокультурної єдності та міжцивілізаційної навігації тривалий час супроводжувала усе українство до омріяної мети - державотворення. Аксіологічним мірилом цього тріо виявилося глибоке суспільне бажання «укорінити» національне та урізноманітнити його загальноцивілізаційними досягненнями, за посередництвом цілеспрямованої педагогічної діяльності. Такі тематичні розвідки у певні історичні «закутки» минувшини сьогодні слід відтворювати «золотими» літерами у національній пам'яті усього українства.

Перехресний вплив на західноукраїнські терени різнопланових геополітик актуалізувала формування своєрідного освітнього «клімату» проук- раїнської території. Тогочасна епохальність спровокувала висхідний рух низки наукових напрямів, які активно розвивалися у вітчизняних школах різних куточків нашої держави, відкриваючи тим самим «нове обличчя» освітніх концентрів.

Актуальність заявленої проблематики презентовано основоположними завданнями розбудови національної школи, що є наслідком тривалих історичних перипетій на шкалі вітчизняного розвитку соціокультурної сфери в цілому.

Окремі дослідницькі напрями, які дотичні до обраної проблематики, знаходимо у авторських працях В. Андрущенка, Н. Дем'яненко, В. Сиротюка, Т. Завгородньої, Т. Дудки та ін. Проте, комплексне розкриття проблем освітнього дискурсу етнографічного регіону Галичини, крізь призму розвитку точних наук на базі Львівського університету, потребує все глибшого відрефлексування, щоувійшло в основу реалізації дослідницьких задумів на сторінках змістового наповнення даної публікації.

У відповідності до окресленої мети виокремлено такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан проблеми, яка досліджується;

- прослідкувати особливості розвитку педагогічної теорії та практики досліджуваної історичної епохи;

- популяризувати вітчизняний історико- педагогічний досвід.

Методологічним інструментарієм дослідження послугував біографічний, хронологічно- змістовний, поетапно-проблемний, історико- генетичний, історико-педагогічний та порівняльний методи.

Початок ХІХ ст. ознаменувався в якості руйнівного «контраргументу» для Львівського університету. Територіальне перенесення зі «столиці» Галичини названої альма-матері до Кракова фактично тимчасово призупинило «життєздатність» вищої освіти для українства (зокрема, враховуючи факт нормативного затвердження заборони навчання українства у «новопольському» концентрі аж до 1808 р.) [8]. Функцію освітнього центру, на зміну перенесеному, було перекладено на Львівський ліцей, структура якого нагадувала попередній університет, поєднавши у собі значно меншу кількість кафедр, нижчий освітній рівень підготовки та коротший термін навчання.

Відсутність класичної вищої школи на Львівщині тривала ще протягом наступних дев'яти років поспіль і лише у 1817 р. вдалося змінити існуючу подієвість на користь повернення у первинну«колиску» Галичини вищеназваного університету [3]. Детальний пофакультетний зріз Львівського університету презентовано на рисунку (див. рис. 1).

Слід зауважити, що починаючи із 1817 р. в освітньому обігу Львівського університету ще більшої популярності в колі фізико-математичних наук почали набувати наукові вчення В. Лейбніца, які були логічним продовженням досліджень Р. Декарта. Така ситуативність була продиктована тим, що німецьке походження ГотфрідаВільгель- ма Лейбніца було досить близьким за духом проа- встрійським урядовим колам, які піклувалися про введення до науково-освітнього обігу досліджень цього ученого. Ще однією причиною, яка вплинула на цей процес було те, що самі точні науки перейшли кордон виключно прикладної необхідності і стали набувати обрисів більш чіткої практичної зорієнтованості. Остання причинність була наслідком «ланцюгової реакції» розвитку вітчизняної науки та освіти, який відбувався під впливом розвитку педагогічної майстерності. Загалом, «хвилі» математичних інновацій мали європейське походження, а тому й Галичина не могла «... залишатися осторонь найновіших наукових відкриттів, оскільки це привело б до поступового освітнього регресу регіону.» [12, 16]. Ці слова польського дослідника В. Заячковського(W. Zaj^cz- kowski) засвідчують про об'єктивну необхідність розвитку в досліджуваний період педагогічної майстерності, відсутність якої могла б привести до повноцінного освітнього регресу.

Соціокультурна девальвація інквізиційних рухів привела до ще більшого розширення масштабності змісту фізико-математичних наук у вітчизняних вищих школах, які доповнили нові наукові концепції та активізували розвиток освіти та науки в цілому.

У першій пол. ХІХ ст. під впливом високого рівня педагогічної активності вітчизняної професури у навчально-виховному процесі вітчизняних вищих шкіл вивчалися такі підрозділи чистої та прикладної математики, як: теорія функцій дійсної змінної; теорія функцій комплексної змінної; проективна геометрія; диференціальні рівняння та математичний аналіз [11]. Об'єктивна необхідність освоєння математичних вершин, за посередництвом педагогічної активності, була актуалізована розвоєм математичного аналізу у європейських вищих школах.

* - ліквідований з 1805 р. та реструктуризованийу форматкурсівмедичногопрофілю

Рисунок 1 -ПофакультетнийзрізЛьвівськогоуніверситетуіздеталізацієюсферидіяльностіпотенційнихвипускників(перша пол. ХІХ ст.)

Широка популярність цього математичного напряму продукувалася необхідністю розвитку суміжних навчальних дисциплін, яким необхідні були беззаперечні докази - так звані логічні «ланцюжки» певних мислиннєвих операцій. Математики у досліджуваний період виконала не лише певну соціокультурну функцію, а перш за все історико-педагогічну - актуалізувала підготовку фахівців нового «зразка». Такі фахівці в освітньо-науковому полі відрізнялися «гострим» раціоналізмом та виразним прагматизмом, що підтвердило світове визнання педагогів українського походження (зокрема, Т. Осиповсь- кого та М. Остроградського - представників Харківського університету; Я. Кулика - Львівського університету та ін.). Чому ж стрімкий розвиток фізико-математичних наук у вітчизняній вищій школі продукував рішучість дій наявного професорсько-викладацького складу? Відповідь на це запитання вбачаємо в наступному:

1) високий інтерес до політематичних досліджень та рівня розвитку навчально- виховної практики різних країн світу;

2) прогресивність розвитку камерально- дослідницької практики, результати якої вибудовували змістовий «скелет» місцевих вищих шкіл, популярність яких сягала різних куточків земної кулі;

3) відсутність засобів для проведення наукових дослідів індивідуального та групового характеру;

4) недостатня кількість інформаційних джерел рідною мовою, які розкривали науко- во-цивілізаційний та освітній поступ;

5) мінливістьосвітньоїполітики, продиктована варіативністюліберальних та консервативниххвиль;

6) уніфікованістьпонятійно-категоріальногоапарату та форм символічногозаписуінформації у соціокультурномупросторісвіту;

7) високийрівеньосвітньої та науковоїмобільностіпредставниківвищихшкілрізнихкраїнсвіту;

8) бажанняпіднятирівеньрозвиткувітчизняноїосвіти та науки, всуперечрегресивнимвпливамімперськоїполітики;

9) демократичнийпідхід до розгляду кандидатур на викладацькі посади європейськихуніверситетів за принципами відкритості та транскордонності;

10) проведенняслов'янськогоз'їзду (Прага, 1848 р.), якийідентифікувавренесанснаціональнихтрадиції у всіх сферах життєдіяльностіслов'ян (у т.ч. освіті) .

Висхіднийрухрозвиткуфізико-математич- них наук у стінахЛьвівськоїальма-матерібезумовнопозначився на рівнікваліфікаціїстудентськоїмолоді. У цьомуключі не можливооминутиувагоюісторико-педагогічнупостатьпрофесора Я. Кулика, якийпрезентувавкращіосвітнітрадиціїЛьвівщини - ліцею та університету. Рівеньйогопрофесійноїпідготовкибувнастількибагатогранним, щоінтелігентні кола освіченоїЄвропи «аплодували»: фундаментальності й раціоналізмуавторськихнауковихдоробків; педагогічніймайстерностіученого, продемонстрованій на освітнійниві низки іноземнихкраїн.

Педагогічним наставником та натхненником Кулика бувпрофесор Ф. Кодеш, якийздобувавосвіту у попередні роки у Празькомууніверситеті. Аналізуючисвого наставника Кулик зазначав, що Кодеш під час навчально-виховногопроцесуніколи не рухався строгими межами навчальноїпрограми. Педагог повсякчаснамагавсяурізноманітнитизмістматеріалуцікавимигалузевимифактами,якібулиінноваційними для тогочаснихумов [11]. Окрімцього, Кулик пригадує, щостудентськіймолодідужеімпонувала практична зорієнто- ваністьматематичнихпоглядів Кодеша, якийумівперетворитинавіть «найсухіші» словосполученнягіпотез у практичну «канву» суспільної практики [11]. Сьогодніможемоприпустити, щовочевидьтакапрогресивністьпедагогічнихпоглядів та переконань самого професорабулаблизькою по духу молодому Кулику настільки, щовінвирішив обрати для себе педагогічнупрофесію такого ж науковогопрофілю, як була у Кодеша.

Успішно завершивши навчання у Львівськійальма-матері Я. Кулик задумав податися в асистенти до знатного професора, щобпоступоворозпочатинаписаннядисертаційногодослідження. Проте, у цей час на територіїГаличини та Польщідосить скептично ставилися до представниківукраїнства, а тому не охоче приймали наших співвітчизників на адміністративно-службові посади. Цяситуативністьпояснюваласяпанівноюнедовіроюдіючоївлади до галичан та надмірнолояльнимставленням до самих австрійців і поляків.

Проте, молодий і цілеспрямованийукраїнець Я. Кулик не змиривсяіз такою нестерпноюнесправедливістю і прийняврішенняподатися до Чехії, яка у цей час досить толерантно ставилася до наших співвітчизників. Першоюіноземноюосвітньоюустановою, де розгорнув свою педагогічнудіяльність у 1814 роцімолодийвипускникльвівськогоуніверситетубувОломоуцькийліцей [2]. Характеризуючивищеназванийіноземнийосвітній заклад слідзауважити, що в досліджуванийперіодвінкористувавсянадзвичайноюпопулярністю на територіїСхідноїЄвропи, щовизначалосявисокимрівнемпрофесійноїпідготовкипедагогічнихкадрів та професійністювикладаннянавчальнихдисциплін, щоактуалізувалосиноні- мізуванняцьоголіцеюіз «другим» чеськимуніверситетом [2]. У славнозвісномуліцеїпівнічноїМоравії Кулику випала честь викладати три навчальнідисципліни - астрономію, математику та фізику.

У періодвикладацькоїдіяльності сам Кулик не лише передавав своїмвихованцямпопередньоздобуті ним знання, але як «губка» поглинавосвітнітрадиціїіноземноїдержави, якіпевним чином збагачувалипедагогічнийдосвід молодого і талановитогоукраїнця. Загалом, рівеньосвітньогопідготовкивихованцівдосліджуваногоперіоду в стінахзазначеноголіцеювідповідалауніверситетськимвимогам, щозасвідченокількістю ауди- торних годин відведених для викладаннядисциплінфізико-математичногопрофілю - по 5 занять на тиждень математики у перший рікнавчання та така ж кількість годин виділялося на фізику у другийрік [2]. Такапильнаувагакерівного складу ліцею до точних наук дала продуктивнірезультати, щопідтвержувалося у досліджуванийперіод рейтингом цьогонавчального закладу - другийпісляПразькоївищоїшколи та третійпісляВіденськоїальма-матері на територіїАвстрійськоїімперії [2].

Аналізуючинауково-педагогічнупріоритетністьпоглядів самого Я. Кулика слідпідкреслитиїхзорієнтованість на інтегрально-диференціальніобчислення, якібудували на дедуктивних началах корифеївфізико-математичногопрофілю - Рената

Картезія (відомого усім як Рене Декарт) та Готф- ріда Вільгельма Лейбніца [7]. У джерелознавчій літературі знаходимо гіпотетичні натяки, щодо можливої творчої співпраці українського педагога Я. Кулика та доктора філософії із Карлового університету Бернарда Больцано [1; 10]. Виходячи із зазначеного вище можемо припустити, що справді спільне коло їх наукових інтересів могло актуалізувати спільну співпрацю, виходячи навіть з того, що сам Кулик систематично у навчально- виховному процесі посилався на результати дослідної діяльності самого Больцана [1; 10].

Восени 1816 р. Я. Кулик посів почесне місце професора у Грацькому університеті, де викладав астрономію, математику та фізику. Для української історії педагогіки Грацький університет пев- ною мірою був знаковою вищою школою навіть судячи із таких його випускників - знаних педагогів епохи, зокрема:

- Артура Скедля - ректора Чернівецького університету (1898-1899 рр.) [9];

- Івана Боберського - засновника учнівського спортивного туризму на території Галичини [6];

- Євгена Мандичевського - професора Чернівецького університету [5];

- Луки Турчина - викладача Львівської академічної гімназії та дійсного члена Наукового Товариства імені Шевченка [4].

Починаючи із 1826 р. Я. Кулик обійняв посаду професора математики вже у Празькому університеті, де протягом тривалих років активно співпрацював із науково-педагогічною елітою Чеського Товариства Науковців - Л. Яндером, Ф. Герстне- ром, В. Матцкою та іншими [1; 10].

На основі вище викладеного можемо зробити висновок, що розвиток точних наук у структурі діяльності представників Львівського університету був обумовлений єдиноначальною структурованістю педагогічної науки (зміст, методи, засоби, принципи, форми та ін.), яка практично дозволяла широко використовувати її здобутки у практичній діяльності вітчизняних та іноземних вищих шкіл. Така організаційна структурованість феномена надала об'єктивну можливість педагогічним колам названої альма-матері на досить високому рівні: систематизувати знання точних наук, забезпечити надання належного освітньо-кваліфікаційного рівня наявним вихованцям, які згодом зайняли високі посади у науково-освітніх осередках того часу.

Перспективним нам видається подальше здійснення персоніфікованих розвідок, дотичних до розвитку Львівського університету досліджуваної епохи, який відбувався в умовах прямого впливу різнонаправлених історичних детермінант.

Список використанихджерел

4. Golovyn B. (2008). Turch'n Luka.Ternopil: Vydavnycho-poligrafichnyjkombinat«Zbruch» [in Ukrainian].

5. Golovyn B. (2005). MandychevskyjEvgenPorfyrovych.Ternopil: Vydavnycho-poligrafichnyjkombinat«Zbruch» [in Ukrainian].

6. DudkaT.Yu. (2017). Prosvitnyczkyjturyzmyakistoryko-pedagogichnyjfenomen: monograftya.Kyiv-Xerson: FOP Gryn D. S. [in Ukrainian].

7. PogrebysskyjY.B. (1971). GolfrydVylgelmLejbnycz.M.: Nauka [in Russian].

8. Semenyuk S. (2010). IstoriyaUkrayinskogonarodu.Lviv: Apriori [in Ukrainian].

9. CherniveczkyjnacionalnyjuniversytetimeniYuriyaFedkovycha. Imenaslavnyxsuchasnykiv.Dovidkovo-biografichnevydannya. Uporyadnyky: NeonilaStruk, OlenaMatvijchuk. K. [in Ukrainian].

10. Shenderovskyj V.A. (2010). Slavetniukrayinskimatematyky.Kamyanecz-Podilsk: Kamyanecz-Podilskyjnacionalnyjuniver. im. Ivana Ogiyenka [in Ukrainian].

11. Yushkevych A.P. (1927). Ystoryyamatematyky s drevnejshyxvremen do nachala XIXst.M.: Nauka [in Russian].