Соціально-антропологічний вимір життєдіяльності дитини в контексті дошкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

життєдіяльність людина антропологічний соціалізація

Стаття з теми:

Соціально-антропологічний вимір життєдіяльності дитини в контексті дошкільної освіти

Любов Тарабасова, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти, Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

В'ячеслав Шинкаренко, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти, Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти»

Ольга Передерій, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти, Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти

Соціально-антропологічний вимір життєдіяльності людини розглядається у нерозривній єдності процесу діяльності та життєвих стратегій, що пов'язано з процесом її соціалізації, формуванням відповідних образів майбутнього.

Діяльність як універсальна характеристика відношення людини до навколишнього світу розкриває сутнісні ознаки людини як активної істоти, спрямованої на творчу перебудову світу зовнішнього та самої себе. Діяльність має предметно-перетворювальний характер і пов'язана з цілепокладанням, тобто усвідомленням мети і засобів її досягнення. Життєдіяльність особистості визначає процес організації її життя на основі соціальної, психологічної та біологічної активності й охоплює всі напрями її змін, якісну різноманітність цих змін. Особистість людини формується та розвивається в результаті впливу різних факторів, об'єктивних і суб'єктивних, природних і суспільних. Дитина виступає як суб'єкт формування власної особистості, тобто становлення себе, як соціальної істоти в результаті взаємовпливу оточуючого середовища та системи виховання. У середовищі дитина соціалізується. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві соціуму, суспільству і соціальним групам до яких він належить, а з іншого - активно входить у систему соціальних зв'язків, завдяки яким і набуває соціального досвіду.

Ключові слова: соціалізація, соціальна ситуація розвитку, соціальне середовище, соціально-антропологічний вимір, життєдіяльність.

Освоюючи навколишній світ, дитина прагне діяти в цьому світі, виявляючи своє відношення не лише до доступних речей, але й діяти як дорослий. Процес оволодіння предметними діями, тобто діями з речами, що мають певне суспільне значення, відбувається у дитини в спільній діяльності з дорослими, і лише поступово дорослі передають дитині весь процес виконання дії, який дитина починає виконувати самостійно.

Саме в діяльності дитина визначає своє місце в житті, стверджує свою суспільну природу, виявляє себе як творча, вільна індивідуальність.

Поняття «діяльність» поширене в соціальній філософії використовується як загальна наукова категорія. В науці про живу природу воно ввійшло як поняття про дію, творення. Власне слово «діяльність» - не загальнонаукове, а соціально-філософське поняття. В такому значенні діяльність є поняття, що визначає будь-яке виявлення соціальної активності.

Впродовж старшого дошкільного віку істотно розширюється коло людей з якими спілкується дитина. Предметом її уваги все більше стає світ соціальних взаємин дорослих людей, в який дитина намагається ввійти. Головним для неї та її щоденного буття є дорослий як носій суспільних функцій і вимог. Найважливіша потреба дитини - прагнення жити з людьми, які її оточують, спільним життям, входити з ними у безпосередній контакт, постійно перетинатися з дорослим світом.

Процес життєдіяльності дітей дошкільного віку в філософського-освітньому контексті в тій чи іншій мірі досліджено у працях Л. Буєвої, Л. Виготського, І. Кона, А. Макаренка, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами соціального середошвища та розвитком особистості. Проблеми соціалізації особистості висвітлювали в наукових працях Р. Байярд, І. Бех, А. Біне, І. Зязюн, О. Киричук, Л. Коваль, О. Кононко, І. Кон, Л. Максименко, Т. Поніманська; зарубіжні вчені Дж. Мід, О. Нейл, Ж. Піаже, Г. Тард, З. Фрейд, С. Френе.

Постановка завдання полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні життєдіяльності дитини в контексті соціально-антропологічного виміру.

У ході дослідження необхідно визначити сутність життєдіяльності дитини дошкільного віку, чинники що впливають на соціальне становлення особистості дошкільника.

Соціалізація - від лат. socialis - суспільний - історично обумовлений, що здійснюється в діяльності і спілкуванні процес та результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду [10, 136].

Термін соціалізація в сучасній психології означає «процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин». В процесі соціалізації людина отримує переконання, суспільно схвалювальні норми поведінки необхідні їй для нормального життя в суспільстві. Як наслідок люди оволодівають нормами спільного проживання та праці, навчаються ефективно взаємодіяти один з одним. Поняття соціалізації стосується якостей, які людина отримує засвоюючи культуру людських стосунків, в процесі формування певних соціальних норм, ролей, функцій [6, 176].

Універсальну характеристику відношення людини до навколишнього світу виявляє її діяльність. Ще Аристотель говорив, що спостерігаючи за гідною людиною, судять про неї за її ділами, оскільки інакше неможливо віднайти, якого вибору дотримувалась. Так Аристотель вбачав у розумній діяльності призначення людини, вважав, що в цьому полягає відмінність людини від усякої іншої живої істоти [1, 25].

Саме в діяльності людина визначає своє місце в житті, стверджує свою суспільну природу, виявляє себе як творча, вільна індивідуальність. Поняття «діяльності» поширене в соціальній філософії використовується як загальна наукова категорія. В науці про живу природу воно ввійшло як поняття про дію, творення. Власне слово «діяльність» - не загальнонаукове, а соціально- філософське поняття. В такому значенні діяльність є поняття, що визначає будь-яке виявлення соціальної активності [12, 58].

Сенс взаємодії «Я» і «значущого іншого» розкривається за умови залучення всіх учасників у таку діяльність, у якій переслідується одна для всіх мета, що потребує з боку всіх учасників спільних дій та операцій. Ж. Піаже, з цього приводу, розглядав операціональну структуру і кооперацію як паралельні структури [2, 12]. Це була гіпотеза про вирішальну роль соціальної взаємодії у розвитку мислення. Л. Виготський розрізняв шляхи утворення понять у дітей. Він зазначав, що з раннього віку у дітей формуються уявлення про такі поняття як «дружба», «справедливість», «індивідуальність», «авторитет». Але вони формуються саме під впливом соціально-когнитивних чинників, при чому соціальне виконує домінуюче значення [2, 69].

Газіна вважає, що дитина формує свою особистість, відштовхуючись не тільки від онтологічної складової. На процес становлення особистості впливає й соціальний вимір життєдіяльності дитини. Формується особистісний простір і ідентичність. Дитина починає ідентифікувати себе саме завдяки соціальним ролям. Ми розуміємо, що людське життя під кутом зору його суб'єктивного, активно-творчого початку виступає як проблема творення життя особистістю. Якщо проблема життєвого шляху охоплює життєдіяльність дитини в єдності об'єктивних умов і суб'єктивних устремлінь, то проблема життєтворчості зосереджується на проблемі творення себе, побудові власного життя, виходячи із особистості, її духовного світу, світогляду, цілей, устремлінь, у кінцевому підсумку - з розуміння нею сенсу життя [3, 138].

Своє життя кожна особистість творить у конкретних соціальних умовах. Вихідною точкою життєтворення є суспільне становище особистості, її місце в системі соціальних відносин. Ця об'єктивна характеристика особистості дозволяє конкретизувати умови, в яких розгортається її життя, і той соціальний простір, у якому вона може реалізувати, втілити себе.

О. Глашевська стверджує, що впродовж старшого дошкільного віку істотно розширюється коло людей, з якими спілкується дитина. Предметом її уваги все більше стає світ соціальних взаємин дорослих людей, в який дитина намагається ввійти. Головним для неї та її щоденного буття є дорослий як носій суспільних функцій і вимог. Найважливіша потреба дитини - прагнення жити з людьми, які її оточують, спільним життям, вступати з ними у безпосередній контакт, постійно перетинатися з дорослим світом. Проте, життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом дорослих. Розрив між ідеальними прагненнями та реальними можливостями дошкільника усувається моделюванням дитиною бажаних взаємин у сюжетно-рольовій грі [4, 38].

С. Гончаренко впевнений, що у старшому дошкільному віці порівняно з попереднім життєвим періодом істотно змінюється місце дошкільника серед дорослих: у нього з'являється коло елементарних обов'язків; спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням вимог, вказівок, доручень, прохань дорослого; впроваджуються елементи систематичного навчання як певним чином організованої та унормованої діяльності [5, 26].

До початку кожного вікового періоду складаються своєрідні, специфічні для даного віку, єдині та неповторні відносини між дитиною та навколишньою дійсністю, перш за все соціальною Ці відносити Л. Виготський назвав «соціальною ситуацією розвитку». Соціальна ситуація розвитку є вихідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку упродовж даного періоду. Вона визначає повністю ті форми, той шлях, йдучи по якому, дитина отримує все нові властивості особистості, черпаючи їх із соціальної дійсності, як з основного джерела розвитку, це шлях по якому соціальне стає індивідуальним [2, 258].

Соціально-антропологічний вимір життєдіяльності дитини з точки зору операціональності являє собою процес оволодіння відповідними соціальними ролями, що мають санкціонований характер у суспільстві. У цьому процесі значну роль виконують так звані технології «примірювання» на себе певних ролей, які закріплюються у поведінці дитини на основі принципу наслідування (про що вказували свого часу Г. Тард [11, 165] та Ж. Піаже [9, 187]. Але не менш важливою технологією в сучасному суспільстві є технологія ідентифікації себе з іншими (як у символічному, так і у психологічному плані). Так, згідно

З. Фрейду, важливим для формування дитини і, зокрема, соціально-антропологічного виміру її життєдіяльності є цілеспрямований вплив на неї з боку батьків та іншого найближчого оточення (який проявляється у так званому «Едиповому комплексі» [13, 79].

В. Котова наголошує, що виховання та освіта постійно присутні в процесі соціалізації. Але у той же час паралельно з вихованням дитина перебуває під впливом стихійно-спонтаного процесу трансформації індивідуальної свідомості. Тому для дитини величезну роль мають так звані «значущі друзі» , тобто ті, хто, на її думку, вражають або несуть в собі найбільш типові характеристики представника тієї спільноти, яку копіює дитина [8, 12].

Досить багато про формування соціально-антрпологічного виміру життєдіяльності особистості з точки зору символічної складової її життя знаходимо у С. Гончаренко. У центрі уваги дослідника - структурна оранізація свідомості. Йдеться про паралельність спонтанного іманентного змісту свідомості та панівного зовнішнього блоку контролю, що репрезентує собою соціальну норму, мораль і не допускає відхилень від їх соціально-антрополоічного змісту. Вважаючи основою дій людини не тільки вчинки інших, а й інтерпретацію їхніх намірів (символізація жестів, рухів, зовнішніх атрибутів), С. Гончаренко вбачав саме значущість жесту у житті людських груп [5, 29].

С. Козлова впевнена, що поняття життєдіяльності дитини конкретизується в понятті життєдіяльності особистості, яке абстрагується від біологічного боку життя дитини і охоплює його соціальний та індивідуальний аспекти. Життя створюється самою людиною. І його зміст залежить від її активності, таланту, психічних, розумових, моральних та інших особистісних якостей, особливостей. Але розгортання активності особистості відбувається не поза будь-якими соціальними формами, а тільки через об'єктивно існуючі суспільні відносини. І в цій діяльності як формі життєдіяльності особистості є соціальні межі, що зумовлені рівнем розвитку людської цивілізації, як цілого, місцем особистості у системі суспільних відносин. Поняття життєдіяльності дитини відбиває єдність прояву особистості в різних видах діяльності. Воно відображає життєдіяльність як цілісний феномен, що має свою структуру - ієрархію видів діяльності, різні обсяги видів діяльності, певний характер співвідношення між ними [7, 45].

Проте в деяких філософських концепціях життя людини розглядається не як цілісний феномен, а як механічна сукупність реакцій на повсякденні ситуації, що постійно змінюються. Кожна ситуація потребує рішення, виходу з неї. Тому життя людини - це сукупність переходів із однієї ситуації в іншу, постійний вибір варіантів вчинків. У цих концепціях життя розглядається як випадок або, ще точніше, ланцюг випадків, нанизане на час намисто окремих людських вчинків - таким уявляється індивідуальне життя. Отже, ні про яку справжню єдність, цілісність феномена індивідуального людського життя при такому його тлумаченні говорити не доводиться. На наш погляд, таке розуміння життя не дає можливості зробити досконалу програму дошкільного виховання. Все ж таки, програми повинні орієнтуватися на життя людини, починаючи з дитинства.

Результатом дослідження є розкриття сутності життєдіяльності дитини, її соціально-антропологічний вимір. Життєдіяльність розуміється як цілісний феномен, що включає процес організації життя на основі різних форм і способів діяльності, комунікації, історичних та соціокультурних чинників. Доведено, що життєдіяльність людини проявляється у цілеспрямованій зміні та претворенні як зовнішнього світу природи та суспільства, так і внутрішнього світу людської сідомості.

Визначено, що розвивальне середовище це процес та результат саморозвитку особистості, формування її ставлення до базових цінностей, засвоєння соціального досвіду.

Перспективою дослідження вбачаємо дослідження форм і методів організації життєдіяльності дитини у дошкільній освіті визначено подальші розвідки з обґрунтування та практичного впровадження ефективних освітніх моделей.

Список використаних джерел