Розвиток загальної музичної освіти у Китаї (ХХ-ХХІ ст.)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук,

старший викладач Колоскова Ж. В.

Постановка проблеми

Загальна шкільна музична освіта існує в Китаї лише сто років. На сьогодні її розвиток є необхідним, оскільки проблема формування гармонійної особистості у китайському суспільстві стоїть дуже гостро. Країна, яка здійснила величезний прорив в галузі економіки, промисловості, науки й техніки, гостро потребує нейтралізації урбаністичних наслідків й оновлення особистості пересічного громадянина, понівеченого технократичною деформацією. Одним з найважливіших шляхів до вирішення означеної проблеми має стати естетичне виховання у школі, зокрема, залучення до музичного мистецтва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження становлення та розвитку музичної освіти Китаю були предметом наукових пошуків як вітчизняних (А. Антиповський, Н. Боревська, С. Савенко), так і закордонних (Го Мен, Сюй Бо, Ян Бохуа, Лю Ює, Чжао Цзинь, Цзоу Ся, Хоу Юе) науковців. Музичній освіті у Стародавньому Китаї було присвячене дослідження Сю Хайлінь. Серед авторів, які розглядали історію сучасної музичної освіти в контексті загальноосвітньої школи Китаю, потрібно виокремити Ван Бинджао, Ван Юйхе, Зоу Аймін, ЧжаоГуанхуй.

Мета нашого дослідження - проаналізувати процес становлення загальної музичної освіти в Китаї та дослідити шляхи її розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

1898 рік став початком реформи та створення нової системи освіти. На початковому етапі її роботи нестача підручників та вчителів спричиняли відсутність уроків музики у нових школах. В процесі розробки навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів у першому десятилітті ХХ століття учені проаналізували систему освіти Японії та західних країн та відзначили, що програми всіх досліджуваних середніх та вищих навчальних закладів містять і музичні заняття, тому необхідність запровадження таких уроків у Китаї стала очевидною. Разом з цим уряд Китаю сприяв ознайомленню пересічних китайців з європейською музикою, для чого відсилав учених та студентів опановувати європейські музичні інструменти та переносити здобутки музичної культури західних країн на китайський ґрунт, як наприклад, військовий оркестр, який китайці сприйняли із захватом. Також під впливом європейської та японської культур у китайських школах з'явилася так звана «культура співу у школі» - це спричинило появу класу для співу у загальноосвітній шуолі та створення шкільного пісенного репертуару [1, с.221-222].

Жанр шкільної пісні («сюетан юеге») народився у Китаї в першій чверті ХХ століття як результат соціальних перетворень та розвитку нової системи освіти. Для вивчення шкільної пісні у педагогічних та професійно-технічних коледжах, а також початкових та середніх загальноосвітніх школах за європейським зразком було запроваджено навчальну дисципліну «Музика-пісня», що сприяло поширенню народних наспівів пентатоніки, западного п'ятилінійного нотного стану та цифрової нотації. Шкільні пісні стали важливим джерелом здобуття знань та засобом виховання, оскільки мали яскраво виражене патріотичне спрямування, естетичну цінність та виконувалися на шкільних концертах та різних суспільних заходах як із супроводом фортепіано, так і ансамбля народних інструментів. Також ці пісні стали першим навчальним матеріалом для музичної освіти учнів у китайській школі, оскільки сприяли ознайомленню з багатьма європейськими музичними стилями та жанрами [3, с. 6 ].

Дослідники виокремлюють такі напрями виникнення «шкільного пісенного репертуару» у Китаї: китай музичний освіта школа

1. написання пісень на класичні стародавні вірші, які відрізняються простотою та виразністю та у яких тональність, ритм і стиль мелодії гармонічно поєднуються з стародавніми віршами (наприклад, пісні Гу Цзяньфень на вірші Мен Хаожен, Ван Вей, Ду Фу, Ду Му);

2. адаптація мелодій западноєвропейських, американських та японських популярних пісень до оригінальних (авторських) текстів (наприклад, пісня Лі Шутуна «Робочі, селяни і солдати, об'єднуйтесь!», написана на ґрунті мелодії японської пісні «У студентському гуртожитку використали старе відро»)

3. запозичення та аранжування традиційних народних китайських мелодій для нових текстів пісень («Жовта ріка», музика Шень Сингуна, текст Яна Ду).

Розвитку шкільних пісень сприяли такі музиканти-просвітники, як Шень Сингун, Лі Шутун, Цзен Чжимінь та інш. Особливий внесок у розвиток жанру шкільної пісні Китаю вніс Лі Шутун - видатний музикант, педагог, каліграф, театральний діяч, один з піонерів китайської драми. 1905 року Лі Шутун опублікував збірку «Колекція національних пісень», для створення якої автором було використано твори зі стародавньої пам'ятки китайської літератури «Шицзин» («Книга пісень») та стилю поезії «Чуські строфи », які він поєднав з європейськими та японськими наспівами. У шкільних піснях Лі Шутун вперше використав поліфонію, а також запровадив ансамблеве виконавство. Серед його творів є триголосний хор «Весіння прогулянка», створений у акордовому викладі з яскравими гармонічними ефектами. Цей твір розглядають як перший приклад китайського багатоголосся.

1907 рік став точкою відліку у поширенні соціальної музичної освіти, оскільки саме в той час у Шанхаї було проведено літній музичний семінар, на якому викладали основи гри на органі, фортепіано, скри пці, мідних духових (зокрема, на трубі) інструментах тощо. Цей захід мав неабиякий вплив на формування суспільних уявлень про західну музику та значно активізував китайське музичне життя. Свідченням тому стало запровадження у Пекінському університеті музичного дослідницького семінару, де стали викладати фортепіано, вокал та скрипку, та створення у Шанхаї комісії з китайського естетичного виховання. Ці дві музично-освітні інституції спричинили появу багатьох викладачів музичних дисциплін та вцілому мали позитивний вплив на розвиток китайської музичної освіти.

1908 року було засновано Об'єднаний педагогічний інститут провінції Чжецзян, навчальна музична підготовка якого складалася з наступних музичних дисциплін: історія китайської музики, гармонія, вокал, сольфеджіо, хор, фортепіано, орган, композиція, написання слів до пісень. Для запису музики використовувався європейський нотний стан [4, с. 44].

З 1912 року на вимогу шкільних вчителів музики декілька педагогічних університетів відкрили факультети музичної освіти, при деяких з них силами музичних педагогів було відкрито невеликі симфонічні оркестри, які виконували твори західних композиторів.

Після реформаторського руху Четвертого травня (1919 р.), завдяки композиторам Сяо Юмей, Цю Вансян, Шень Бінлянь, які продовжили справу Лі Шутуна, педагогічний репертуар дисципліни «Музика- пісня» поповнився хоровими творами, доступними для дитячого виконання. Серед кращих зразків музики даного періоду дослідники називають триголосні хори «Вечірня пісня», «Пісня, що обертається у кипарисовому лісі», двохголосний хор «Танець назустріч зимі» Сяо Юмея тощо [5, с. 128].

Також важливою була поява підручників з дисципліни «Музика-пісня», у яких запроваджувалися нотні стани та цифрова нотація, а також містилися керівництва до гри на органі та клавішних інструментах. Таким чином, западноєвропейське музичне знання, вокальне та інструментальне мистецтво, навички створення композиції - все це опановувалося китайською молоддю та широко використовувалося на практиці. Отже, з розвитком жанру «шкільної пісні» композитори покращували свої навички (важливим було опанування навичок багатоголосного хорового письма, що не було характерним для монодичної китайської музики), з'являлися нові підручники, а діти залучалися до хорового мистецтва на ґрунті національного матеріалу, що сприяло прищепленню любові до китайської народної музики, підвищення рівню національної самосвідомості та знання рідної мови - таким чином відбувалося формування нового типу освіти та становлення китайської хорової культури.

У ХХІ столітті система музичної освіти в Китаї є одним з авторитетів у світовій педагогіці, а професія музиканта - престижною та високооплачуваною. Причиною цьому, безумовно, є позиція держави, яка визнає незамінність музики у виховному процесі. Викладач музики у загальноосвітній школі зобов'язаний ознайомити учнів зі світовою музичною історією, музичними стилями, творчістю видатних композиторів, а також ознайомити з азами гри на музичному інструменті. З початку 90-х рр. у зв'язку з процесами комп'ютеризації суспільства на музично-педагогічних факультетах з'явилася низка дисциплін «Музична творчість за допомоги комп'ютера», «Основи комп'ютерної композиції», «Електронні музичні інструменти» тощо, які є дуже популярними серед студентства. Китайські навчальні заклади мають прекрасну матеріальну базу для запровадження подібних новацій і забезпечені MIDI-лабораторіями, студіями звукозапису та аудиторіями з електронними піаніно [2].

Іншим чинником зростання рівня культури та музичної освіти майбутнього покоління у сучасному сьогоденні КНР є запровадження безлічі дитячих мистецьких проектів різного спрямування, серед яких ми можемо виокремити дитячу оперу, музичну драму, дитячий мюзикл, музично-хореографічне шоу, дитячі ігрові та музичні шоу, медіа-проекти (театралізовані концерти, музичні, циркові та хореографічні спектаклі), у яких образи, стосунки, дії персонажів розкриваються через пісню. Аналіз пісенного репертуару зазначених проектів свідчить про жанрово-стилістичну та тематичну багатоманітність дитячих пісень: ліричні, патріотичні, жартівливі пісні, пісні-діалоги, пісні-ігри, пісні з танцювальними та цирковими елементами, пісні про тварин, дружбу, працю та родину тощо.

Аналіз феномену дитячої музичної драми надав змогу стверджувати, що означений жанр виник у Китаї у 20-ті рр. ХХ ст. (Лі Цзиньхуей) та набув розвитку 30-40 рр., коли у Шанхаї, Ухані та інших містах було відрито перші дитячі музичні театри. Після заснування КНР (1949 р.) було розпочато період нових пошуків та експериментів у дитячому драматичному мистецтві, результатом чого стало посилення уваги суспільства до розвитку дитячої творчості та виховання нового покоління дітей. З метою набуття естетичного та морально-етичного розвитку дітям доручалися головні ролі у постановках дитячих опер («Скарб судів», «Газетяр») та мюзиклів («Дитячий корпус», «Фруктовий сад та сестри») [6, с. 12].

Згідно дослідження Цзоу Ся, ґрунтом опери та мюзиклу є пісня, що легко запам'ятовується дітьми, а її головними героями - тварини, наділені людськими якостями та об'єкти неживої природи - сонце, зорі, вітер, які набувають рис персоніфікації. Така форма художнього виразу є найбільше відповідає психологічним особливостям дітей, відповідає їх інтересам, звільнює фантазію, допомагає розвивати спостережливість, мислення, допомагає краще усвідомити оточуючий світ. Розкриття художнього образу пісні відбувається за рахунок рухів, пластики, жестів, міміки та костюму.

З 2006 року міністерство освіти КНР з метою популяризації музичного мистецтва для дітей відродило показ дитячих мюзиклів шляхом трансляції на телебаченні та запровадило цілу низку дитячих пісенних конкурсів та фестивалів. Така політика держави стосовно дитячого музично-естетичного розвитку не тільки сприяє покращенню виконавської майстерності юних артистів, а й пропагує багатий культурний спадок нації та сприяє розширенню спектру міжкультурних зв'язків.

Висновки

Протягом останього століття європейська культура здійснила колосальний вплив на національну музичну освіту Китая, що спричинило масовий виїзд китайської молоді з метою отримання освіти за кордоном. При цьому європейська культура не поглинає китайську, а підкреслює складність та багатоаспектність останньої. У поєднанні з дисциплінованістю, терпінням, наполегливістю та іншими духовними якостями, які властиві представникам східних країн, навчання стає плідним. Система музичної освіти Китаю виходить на новий рівень й набуває авторитету серед ведучих педагогічних систем світу.

Бібліографія

1. Ли Юе Историографический очерк развития общего музыкального образования в Китае с древнейших време до рубежа ХІХ-ХХ веков / Ли Юе // Вестник КемГУКИ. №40. 2017 г. 215 - 225 с.

2. Савенко С. В. Достижения современной китайской системы музыкального образования [Текст] // Теория и практика образования в современном мире: материалы X Междунар. науч. конф. (г. Чита, апрель 2018 г.). Чита: Издательство Молодой ученый, 2018. С. 57-60. URL https://moluch.ru/conf/ped/archive/277/14053/

3. Справочник по хоровому искусству / Ред. Сунь Цунинь. Шанхай: Шанх. муз. изд-во, 2000 - 709 с.

4. Сун Цзинань. История музыкального образования в современном Китае. Шанхай: Изд-во Шанхай. консерватории, 2004. 669 с.

5. Ся Цзюньвей Становление хоровой музыки в Китае в первой половине ХХ века / Ся Цзюнвей // Вестник КемГУКИ. №45. 2018. С. 126-133.

6. Цзоу Ся Репрезентация детской песни в художественной культуре Китая ХХ - начала ХХІ века / Цзоу Ся: автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата иск-ния, спец: 17.00.09 - теорія и история искусства. Минск. 2014. 14 с.

Размещено на Allbest.ru