Традиції управління системою медичної освіти в США

Проблеми, пов'язані з реформуванням системи вищої освіти, згідно з високими стандартами якості та управління якістю освіти, стають провідними в теорії педагогіки. Водночас процес розвитку управління вищою освітою відбувається повільно і супроводжується багатьма труднощами, проблемами і суперечностями. У зв'язку з цим об'єктивною потребою вирішення назрілих проблем у галузі управління вищою освітою в Україні стає вивчення і трансформація досвіду країн, що лідирують у цій сфері. США одними з перших у світі заявили про свою націленість на підвищення якості й ефективності системи вищої освіти. Особливу увагу привертають досягнення цієї країни в галузі управління якістю вищої, зокрема, медичної освіти, де протягом десятиліть розробляється і реалізується ідея орієнтації всіх ланок освіти на людину та її потреби.

Проблемам управління вищою освітою присвячено розвідки М. Братко [3], І. Андрощук [2], І. Прохор [5], О. Поступної [4]. Натепер спроби дослідити особливості управління медичною освітою, зокрема в США, залишаються нечисельними, що підсилює актуальність пропонованої статті.

Мета розвідки полягає у дослідженні особливостей управління медичною освітою в США. медичний освіта якість

Якість підготовки лікарів у США залежить від нерозривного зв'язку, взаємодії та співпраці державних, професійних і соціальних суб'єктів вищої освіти. США одними з перших розпочали реформування системи освіти, і сучасний стан свідчить про низку позитивних зрушень. Для вдосконалення управління якістю вищої освіти в Україні інтерес становить американський досвід, що реалізується на технологічному рівні, який створює можливість для корекції спочатку поставлених цілей, змісту, способів взаємодії, пошук і застосування гнучких і раціональних рішень.

Визначимо коло концептуально-методологічних проблем і запитань, які, на нашу думку, є найбільш важливими і перспективними для забезпечення успішної реалізації та вдосконалення управління освітою і які будуть розглянуті нижче. До них відносяться: парадигмальні підстави управління; системність і збалансованість управління з позицій повноважень його суб'єктів, функцій, що реалізуються ними; системні підстави управління, перш за все його циклічність, відповідність принципам взаємодії компонентів; результативність, ефективність управління в його соціальному, економічному, педагогічному та організаційному вимірах [9].

Управління - це процес, під час якого формується інституційна і державна політика щодо вищої освіти (щоденне управління університетом відбувається відповідно до цієї політики). Управління залучає у взаємодію дві організаційні сили: перша - це влада, яка має юридичну силу командувати і керувати. Друга сила - це вплив, який здатний формувати політику і змінювати поведінку індивідуумів (а значить, і установ), не вдаючись до влади, але залучаючи вправність, контроль інформації, сусідство (з тими, хто при владі) або вміння переконувати.

Проблематика управління освітою через свою складність є міждисциплінарною. її розгляд може і має базуватися на теоретичному, концептуально-методологічному базисі педагогіки, теорії управління, праксео- логії, системології, соціології та інших наукових дисциплін.

У контексті аналізу особливостей управління вищою освітою в США доречним є визначення суті поняття менеджменту. У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі проблемам менеджменту в галузі освіти, а також аналізу різних організаційно-управлінських аспектів освітньої діяльності присвячено значну кількість праць. Однак велика кількість робіт з цієї тематики, не зважаючи на те, що їхні автори формулюють заявлену в дослідженні тему як аналіз управлінських процесів, зводяться або до виявлення позитивних результатів власних педагогічних практик з яскраво вираженою емпірично-описовою домінантою, або до поверхневого пояснення того, що слід вважати управлінням в освітніх організаціях (при цьому, як правило, автори зосереджують увагу виключно на одній з ланок освітнього процесу - школі чи університеті), роз'яснення сенсу категорій і понять, пов'язаних з питаннями управління в освіті, конструювання таблиць, зразкових планів, графіків, схем тощо.

Проаналізована література, пов'язана з управлінням освітою, може бути умовно розділена на три напрями: перший - управління процесом освіти (у деяких авторів - навчання, виховання, або формування особистості); другий - управління освітніми організаціями; третій напрям - управління системами (програмами, проектами) освіти.

Менеджмент у сфері освіти - це специфічна галузь управлінських наук, що увібрала в себе витоки педагогіки, психології, соціології управління, менеджменту і маркетингу. Освітній менеджмент має свою специфіку і властиві тільки йому закономірності. Професійні знання про менеджмент зумовлюють усвідомлення управлінцями, пов'язаними з освітою, трьох різних інструментів управління:

1) організації, ієрархії управління, при цьому основний засіб тут - вплив на людину зверху за допомогою мотивації, планування, організації, контролю, стимулювання тощо;

2) культури управління, тобто розроблених і визнаних суспільством, організацією, групою людей цінностей, соціальних норм і установок, особливостей поведінки;

3) ринку, ринкових відносин, тобто відносин, заснованих на рівновазі інтересів продавця і покупця [6].

Ефективність управління в сфері освіти полягає в злагодженому функціонуванні освітніх організацій для надання якісної освіти в умовах реальної економіки шляхом реалізації ідеї безперервної освіти, розширення можливості вибору учнем траєкторії освіти в умовах зниженої мобільності.

Зупинимося на детальному розгляді основних особливостей управління вищою освітою в США. Фундаментальною особливістю управління вищою освітою в США є її децентралізованість.

Критерієм оцінки централізації чи децентралізації управління освітою є те, на якому рівні приймаються суттєві управлінські рішення, якими повноваженнями і якою автономією володіють місцеві органи освіти й освітні установи, чи управління здійснюється обраними або адміністративно призначеними органами, чи беруть участь в управлінні на різних рівнях представники вчителів, батьків, роботодавців, профспілок та громадськості.

Відомо, що Сполучені Штати Америки - країна з децентралізованим державним управлінням. Щодо освіти можна також сказати, що і сама система освіти в США, і її фінансування, і управління нею є децентралізованими. По-перше, в США немає єдиної національної системи освіти, а є освітні системи штатів, що володіють багатьма загальними рисами, проте й мають істотні відмінності. По-друге, федеральний уряд і федеральні органи освіти відіграють певну роль в управлінні освітою в країні, але головні управлінські функції здійснюються не федеральними органами освіти, а органами освіти штатів і місцевими органами освіти, в тому числі в питаннях змісту освіти.

Такий характер управління освітою в США можна пояснити тим, що історично більшість соціальних послуг у США розвивалася в межах діяльності місцевого муніципального керівництва, яке завжди відігравало головну роль в освіті, охороні здоров'я, культурі тощо. Такий розподіл повноважень в освіті між федеральною владою, владою штатів і місцевими органами пов'язаний з історичними особливостями формування законодавства в галузі освіти в США.

Законодавчою основою розподілу повноважень в управлінні освітою слугують Конституція США та відповідні акти Конгресу, а також конституції штатів і статути, що видаються законодавчими зборами штатів. Конституція США, яку було прийнято 1787 року, не містила положення про соціальне право громадян на освіту чи зобов'язання організації такої соціальної діяльності федеральним урядом [10]. У 1791 р. було прийнято Десяту поправку до Конституції, яка встановлювала, що “повноваження, не надані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені для окремих штатів, зберігаються відповідно за штатами або за народом” [7]. Це важливе положення Конституції трактується як таке, що надає право кожному штату на законодавчу діяльність у соціальній сфері. Оскільки відповідальність за освіту взагалі не згадується в Конституції США, то вона законодавчо покладається на штати. Таким чином, кожен штат має право приймати законодавчі акти в галузі освіти, створювати і розвивати свою освітню систему, найбільш підходящу для конкретних місцевих умов і відповідно до інтересів і потреб жителів штату, за дотримання конституційних гарантій, прав і привілеїв громадян США [1, с. 180].

Конституції штатів - основне джерело законів про освіту в США - хронологічно створювалися пізніше, ніж федеральна Конституція. Тому в них роль урядів штатів у забезпеченні і розвитку освіти на їхніх територіях визначається чітко і детально.

Крім федеральної конституції і конституцій штатів, питання освіти (зокрема, і управління освітою) регулюються численними спеціальними федеральними законами, прийнятими з різних питань Конгресом США. Ці акти Конгресу зібрані в “Зводі законів Сполучених Штатів” у розділі 34, присвяченому освіті. Звід законів перевидається щорічно з доповненнями станом на 1 липня, оскільки Конгрес США щорічно приймає багато законів, зокрема з питань освіти [13].

По-перше, особливості управління розвитком освітньої системи США в нових економічних умовах визначаються місцем, яке посідає освіта в сучасному суспільному розвитку, а саме тим, що освіта перетворюється на одну з найбільш масштабних і важливих сфер людської діяльності, яка найтіснішим чином переплетена з усіма іншими сферами суспільного життя: економікою, політикою, сферами як матеріального виробництва, так і духовного життя. По-друге, особливості управління сучасною системою освіти США принципово визначаються тим станом, в якому в останні десятиліття перебуває сфера освіти у країні, а саме станом експоненціального розширення, що супроводжується періодичними кризовими явищами і пошуками шляхів виходу з кризи. Ці пошуки мають як теоретичний, так і практичний характер. Під час цих пошуків проявляються основні риси нової освітньої системи.

Характерною особливістю управління сучасною освітньою системою в США є подальший розвиток принципу автономності навчальних закладів, можливостей самостійно визначати основні характеристики освітнього процесу, зокрема методи і технології викладання, структуру кадрового потенціалу, джерела фінансування, контингент студентів, у можливості в цілому забезпечувати якість освітнього процесу.

Основою управління в системі вищої професійної освіти в США є інтегративність різних рівнів освітнього менеджменту. Тому ми будемо представляти управління як процес впливу, а освітній менеджмент - як систему управління, в якій основними елементами виступають: менеджмент на рівні держави в сфері освіти, менеджмент на рівні міністерства, університетський менеджмент [12, с. 25].

Застосовуючи “управлінську піраміду” і співвідносячи її з вертикальними рівнями менеджменту в системі освіти, ми отримаємо три ланки управління вищою освітою США: вища ланка управління - менеджмент на рівні держави в сфері освіти (top-management); середня ланка управління - менеджмент на рівні міністерства (middle-management); нижча ланка - університетський менеджмент (first-management, або low-management). При цьому кожна ланка піраміди, своєю чергою, може представляти “внутрішню управлінську піраміду”, що складається з цих же ланок, але в межах конкретного рівня. Ефективність такої системи управління в системі вищої професійної освіти залежить від ступеня взаємозв'язку цих рівнів і їх нерозривності. А оцінка управлінських рішень на всіх рівнях втілюється в ефективності й успішності університетського менеджменту.

Окрім цього, управління вищою освітою в США в сучасних умовах зумовлює необхідність залучення до вирішення проблем освіти різних соціальних інститутів, головним чином сім'ї, а також перегляду ролі студентів у організації та підтримці процесу навчання. Роль студента визначається самостійним вибором освітньої траєкторії в досить диференційованому освітньому просторі, а також тим, що він бере участь в оплаті свого навчання. Сім'я в організації вищої освіти відіграє певну роль: а) якщо сім'я здатна оплачувати освіту, вона бере участь в її фінансуванні; б) беручи участь у виборі вищого навчального закладу, а також спеціальності для абітурієнта, вона певною мірою впливає на зміст освіти; в) беручи участь у дистанційному навчанні на базі телекомунікацій, сім'я сприяє створенню і формуванню навчального середовища [11, с. 118].

На рівні університетів управління в американській, особливо приватній вищій освіті, здійснюється органами, які зазвичай називаються опікунськими радами, що складаються з людей, що займають високе положення і часто володіють достатніми фінансовими ресурсами, щоб займатися благодійністю на користь ВНЗ і завдяки своєму соціальному становищу спонукати інших робити аналогічні пожертвування. Члени опікунської ради дуже часто є випускниками цих ВНЗ і діють законно на добровільних засадах, оскільки мають інтерес у розвитку коледжу або університету і авторитет, здобутий під час таких дій. Влада в державних ВНЗ подібним чином перебуває в руках правлінь, а не міністерств. Ці державні правління обираються безпосередньо або призначаються губернатором і схвалюються законодавчим органом штату. Такі правління представляють не тільки громадські інтереси, а й інтереси якогось конкретного коледжу або університету. Таким чином, правління представляють інтереси суспільства і держави перед ВНЗ, а також представляють інтереси ВНЗ перед державою - здебільшого для належного розподілу державних коштів.

Найважливіший обов'язок правління - призначати, зокрема із співробітників факультету, студентів і випускників - головного керівника (який називається “президентом” або “номінальним головою університету”) для підтримки й оцінки діяльності і делегувати такому керівникові всі виконавчі завдання. Правління захищає президента (який найчастіше призначається зі штату університету) від факультету. Так і у разі з державним ВНЗ правління захищає президента або номінального голову від системи влади штату. Водночас, незважаючи на свою обмежену владу, професорсько-викладацький склад коледжу або університету США має дуже великий вплив на розробку навчального плану, затвердження або скасування програм, розвиток факультету, академічних стандартів тощо. Проте головне завдання професорсько-викладацького складу, особливо в дослідницьких університетах, - забезпечити розвиток університету як у сенсі підвищення заробітної плати, так і придбання обладнання або обрання найбільш престижного академічного персоналу.

Більшість державних коледжів і університетів Сполучених Штатів управляються не одним правлінням, а є частиною мультикампусної системи: групи державних ВНЗ, в якій кожен має свою місію, академічні та інші програми, внутрішню політику і методики, а також головного операційного директора, якими управляє єдине правління за допомогою системного директора. Системний директор визначає широку системну політику, розподіляє громадські кошти серед ВНЗ (у межах, визначених державою), призначає керівника кампуса (за рекомендацією ради професорсько-викладацького складу), а також засновує, підтверджує або змінює місії і програми ВНЗ, що входять у систему [8, с. 148]. Інші ВНЗ з власними президентами або номінальними головами і вченою радою затверджують власний професорсько-викладацький склад, зараховують студентів, розробляють (відповідно до системної політики) власні програми, стандарти, навчальні плани, збільшують свої кошти за рахунок пожертвувань і контрактів на дослідження, розподіляють ці кошти (поряд із засобами держави і платою за навчання) серед різних конкуруючих відділень і спрямовують на різні потреби.

Висновки. Таким чином, у межах нашого дослідження ми розуміємо управління як процес, під час якого формується державна й інституційна політика щодо вищої освіти. Поняття управління є складним і багатовекторним, тому його розуміння можливе лише на міждисциплінарному рівні. З позицій педагогіки і праксеології управління вищою освітою є феноменом професійної діяльності, який, об'єднуючи загальнонаукові та специфічні прийоми, забезпечує ефективний моніторинг, координування та корекцію діяльності всіх рівнів вищої освіти.

Управління вищою медичною освітою в США має свої соціально, економічно, політично та культурно зумовлені особливості. До найбільш важливих рис управління вищою освітою США, які виробилися впродовж ХХ століття та закріпилися в ХХІ, відносимо децентралізованість. Будучи закріпленою юридично Десятою поправкою до Конституції США та Конституціями штатів, децентралізованість передбачає автономію навчальних закладів, можливість самостійно визначати основні характеристики освітнього процесу, зокрема, методи і технології викладання, структуру кадрового потенціалу, джерела фінансування, контингент студентів, самостійно обирати шляхи забезпечення якості освітнього процесу. Системність та інтегративність рівнів управління вищою освітою проявляється у взаємодії координації дій різних ланок вищої освіти.

Використана література