Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зігмунд Фрейд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870-1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885- 1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (3. Фрейд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно - як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання.

Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини і-тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887-1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав'язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення).

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя [90, c. 147].

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н. Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

2.2 Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

Гра як самостійна дитяча діяльність формується в ході виховання і навчання дитини, вона сприяє освоєнню їм досвіду людської діяльності.

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші - тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Гра - явище багатогранне, її можна розглядати як особливу форму існування всіх без винятку сторін життєдіяльності колективу. Так само багато відтінків з'являється з грою в педагогічному керівництві виховним процесом. Величезна роль у розвитку та вихованні дитини належить грі - найважливішого виду дитячої діяльності [27, c. 12]. Вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба впливу на Світ. Дошкільне дитинство - короткий, але важливий період становлення особистості. У ці роки дитина набуває початкові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. Основний вид діяльності дітей дошкільного віку - гра, в процесі якої розвиваються духовні та фізичні сили дитини, її увага, пам'ять, уява, дисциплінованість, спритність. Крім того, гра - це своєрідний, властивий дошкільного віку спосіб засвоєння суспільного досвіду. У грі формуються всі сторони особистості дитини, відбуваються значні зміни в її психіці, що готують перехід до нової, більш високої стадії розвитку. Цим пояснюються величезні виховні можливості гри, яку психологи вважають провідною діяльністю дошкільник. Гра - творча діяльність. Особливе місце займають ігри, які створюються самими дітьми, - їх називають творчими або сюжетно-рольовими. У цих іграх дошкільнята відтворюють у ролях все те, що вони бачать навколо себе у житті і діяльності дорослих. Творча гра найбільш повно формує особистість дитини, тому є важливим засобом виховання. Що дає право називати гру творчою діяльністю? Гра - відображення життя. Тут все "як ніби", але в цій умовній обстановці, яка створюється уявою дитини, багато справжнього; дії тих, що грають завжди реальні, їхні почуття, переживання справжні, щирі. У грі дитина починає відчувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії і вчинки своїх товаришів і свої власні. Моральні якості, сформовані в грі, впливають на поведінку дитини в житті, в той же час навички, що склалися в процесі повсякденного спілкування дітей один з одним і з дорослими, отримують подальший розвиток у грі .

Гра - важливий засіб розумового виховання дитини. Знання, отримані в дитячому садку і вдома, знаходять у грі практичне застосування і розвиток. Відтворюючи різні події життя, епізоди з казок та оповідань, дитина розмірковує над тим, що бачила, про що їй читали і говорили; сенс багатьох явищ, їх значення стає для неї більш зрозумілим. Втілення життєвих вражень у грі - процес складний. Творчу гру не можна підпорядковувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються найважливіші виховні завдання. Ігрову роль діти вибирають у відповідності зі своїми інтересами, своїми мріями про майбутню професію. Вони ще по-дитячому наївні, не раз зміняться, але важливо, що дитина мріє про участь в корисному для суспільства праці. Поступово в грі у дитини формуються загальні уявлення про значення праці, про роль різних професій. У грі розумова активність дітей завжди пов'язана з роботою уяви; потрібно знайти собі роль, уявити собі, як діє людина, якій хочеться наслідувати, що він говорить. Уява виявляється і розвивається також в пошуку коштів для виконання задуманого; перш ніж відправитися в політ, необхідно спорудити літак; для магазину треба підібрати відповідні товари, а якщо їх не вистачає, - виготовити самому. Так у грі розвиваються творчі здібності майбутнього школяра.

Цікаві ігри створюють бадьорий, радісний настрій, роблять життя дітей повним, задовольняють їх потребу в активній діяльність. Навіть в хороших умовах, при повноцінному харчуванні дитина буде погано розвиватися, стане млявим, якщо вона позбавлена захоплюючої гри. У грі всі сторони дитячої особистості формуються в єдності і взаємодії. Організувати дружній колектив, виховати у дітей товариські почуття, організаторські вміння можна тільки в тому випадку, якщо вдається захопити їх іграми, що відображають працю дорослих, їх благородні вчинки, взаємини. У свою чергу тільки при гарній організації дитячого колективу можна успішно розвивати творчі здібності кожної дитини, її активність. Більшість ігор відображає працю дорослих, діти наслідують домашнім справам мами та бабусі, роботі вихователя, лікаря, вчителя шофера, льотчика, космонавта [27, c. 13].

Отже, в іграх виховується повага до всякої праці, корисного для суспільства, стверджується прагнення самим брати в ньому участь. Гра і праця часто природно поєднуються. Нерідко можна спостерігати, як довго і захоплено діти майструють, готуючись до гри вже в певному образі; моряки будують корабель, роблять рятувальні кола, лікарі і медсестри обладнають поліклініку. Іноді в справжню роботу дитина вводить ігровий образ. Так, надягаючи білий фартушок і косинку, щоб робити печиво, він перетворюється на робочого кондитерській фабриці, а прибираючи ділянку, стає двірником. У грі формуються моральні якості; відповідальність перед колективом за доручену справа, почуття товариства і дружби, узгодження дій при досягненні загальної мети, вміння справедливо вирішувати спірні питання. Гра тісно пов'язана з художньою творчістю дошкільнят - малюванням, ліпленням, конструюванням. Незважаючи на різні засоби відображення вражень життя, думок, почуттів, ці види дитячої діяльності мають багато спільного; можна побачити одні й ті ж теми в грі та в малюнку; по ходу ігрового сюжету діти нерідко співають, танцюють, згадують знайомі вірші.

Таким чином, творча гра як важливий засіб всебічного розвитку дітей пов'язана з усіма видами їх діяльності. Цим визначається її місце в педагогічному процесі дитячого садка. В "Програмі виховання в дитячому саду зазначено, що гра - самостійна найважливіша діяльність, яка має велике значення для становлення індивідуальності та формування дитячого колективу. Для кожної групи визначені завдання виховання, які вирішуються за допомогою гри.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри [90, c. 148].

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших - виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями [90, c. 148].

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

2.3 Класифікація ігор

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем.

Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності, їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються [90, c. 148].

Ігри дошкільників поділяють на види з урахуванням різних ознак. Наприклад, найбільш поширена класифікація ігор складається з предметно-маніпулятивних, імітаційних (сюжетно-рольових), будівельно-конструктивних та режисерських (комбінаційних) ігор.

А. П. Усова найбільш помітними різновидами творчих ігор дітей вважала режисерські ігри, коли дитина управляє іграшкою, та ігри, де роль виконує сама дитина. До цієї ж думки приєднується і О. Є. Кравцова [107, с. 26].

Р. Й. Жуковська виділила вісім груп найхарактерніших дитячих ігор: побутові («в сімґю», «доньки-матері»); суспільно-виробничі (у водія, будівельника); культурно-суспільні («у дитячий садок», «в школу»); ігри на військову та воєнну тематику; ігри на сюжети літературних творів; ігри-драматизації; ігри з іграшками-тваринами.

Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871- 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював:

- ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);

- символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

- ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

- ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

- ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного вдосконалення);

- мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, - пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

- ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;

- ігри за правилами, заданими дорослими;

- ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності) [90, c. 149].

Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні («імітаційні») ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:

1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):

- ігри-експериментування;

- сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);

2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:

- навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

- розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.

Г. А. Урунтаєва пропонує вирізняти види ігрової діяльності дошкільника, як це представлено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Різновиди ігрової діяльності дошкільника

Творчі (сюжетно-рольові)	Ігри з правилами
власне сюжетно-рольові	будівельні	ігри-драматизації	дидактичні	рухливі
Творчо і за власною ініціативою осмислюють різні сторони життя дорослих за допомогою ролей і ігрових дій	За ініціативою дорослих, за розробленими ними правилами, передбачають попереднє ознайомлення дітей з цими правилами

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані) [90, c. 149].

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх - дорослі, переслідуючи виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами - вирішення завдань і виконання правил.

Крім згаданих різновидів гри дошкільників, у дитячій психології досліджуються також: ігри на теми літературних творів (Л. П. Бочкарьова, І. Д. Власова, В. А. Гелло, З. В. Лиштван, Т. А. Маркова,); ігри з тваринами (Е. Янакієва, Болгарія); ігри у процесі малювання (Т. С. Казакова, Т. С. Комарова, Н. П. Сакуліна, Є. А. Фльоріна); компґютерні ігри (В. В. Безменова, Є. В. Зворигіна, Л. А. Яворончук); театралізовані ігри (Р. К. Сєрьожнікова).

До найбільш поширених творчих ігор дошкільників належать будівельні ігри, у яких розгортання певного сюжету повґязано із предметними діями по спорудженню та конструюванню з кубиків, конструкторів, допоміжних матеріалів з використанням піску, глини, камінців тощо. Ці ігри дозволяють дошкільнику імітувати трудову діяльність дорослого, розкриваючи перед ним властивості різноманітних будівельних матеріалів, закономірності зґєднання частин та деталей, гармонійне їх співвідношення. Таким чином, будівельна гра містить значний потенціал для розвитку інтелекту й творчості дошкільників.

Будівельні ігри та сюжетно-рольові повґязуються тісними взаємними переходами. Створені споруди, будівлі, конструкції охоче використовуються дошкільником для декорування гри сюжетно-рольової: у «побудованих» кімнатах розгортається гра «у сімґю», у спорудженому «приміщенні» відкривається «магазин» чи «лікарня». Поєднання сюжетно-рольових та будівельних ігор дозволяє дошкільнику повніше відобразити життя людей, змоделювати цілісний його процес, де вирізняються окремі етапи: спочатку спорудження, будівництво, потім використання споруди у важливих для людини цілях. Головна відмінність між будівельними й сюжетно-рольовими іграми полягає у їхньому змісті: будівельна носить предметний характер, а сюжетно-рольова - комунікативний, коли моделюються відносини між людьми, виступаючими у різних своїх ролях. З віком дошкільників відмінності між будівельними й сюжетно-рольовими іграми все менш помітні: будівельна гра розгортається як сюжетно-рольова з визначенням сюжету й розподілом ролей. Водночас у будівельних іграх є ознаки, спільні з продуктивною діяльністю дошкільників: діти отримують реальний результат у вигляді споруди, архітектурного комплексу.

В іграх-драматизаціях зміст, ролі, ігрові дії зумовлені сюжетом і змістом певного літературного твору, казки. Вони подібні до сюжетно-рольових ігор: у їх основі лежить умовне відтворення подій, явищ, дій і взаємовідносин та присутні елементи творчості. Своєрідність ігор-драматизацій полягає у виконанні дітьми ролей у строгій відповідності до змісту літературного твору. Це відрізняє їх від режисерських ігор, де дитина вільно перебудовує сюжет, створює подібний сюжет до відомого їй за літературним твором; а також від театралізованих ігор, де присутній мотив гри «у театр». Як правило, основою ігор-драматизацій слугують казки. У казках образи героїв добре зрозумілі дітям, події розгортаються динамічно, вчинки мотивовані, у сюжеті виділяються чіткі етапи. Зручними для запамґятовування є віршовані твори. У цих іграх формується мовлення і памґять дітей, вони засвоюють глибинний зміст твору, причинну зумовленість подій. Розвивається здатність дітей діяти у колективі, узгоджувати свою поведінку з іншими дітьми. Потреба зіграти роль відповідно до змісту казки розвиває здатність дитини виконувати інструкцію, утримувати її у своїй памґяті.

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

Отже, можна зробити наступні висновки про класифікацію ігор дошкільника та особливості його творчих ігор:

- розмаїття різновидів ігор дошкільника ставить проблему їх класифікації, яка на сьогодні не має остаточного вирішення;

- крім сюжетно-рольової гри, дошкільник оволодіває творчими іграми (будівельними, іграми-драматизаціями) та іграми з правилами (дидактичними, рухливими);

- будівельні ігри мають ознаки, спільні з продуктивною діяльністю (отримання оригінального результату), з сюжетно-рольовою грою (уявна ситуація, роль) та формують у дітей позицію творця, перетворюючого дійсність (спільне з трудовою діяльністю);

- своєрідність ігор-драматизацій полягає у виконанні дітьми ролей у строгій відповідності до змісту літературного твору, як правило, казки; відступ від змісту літературного твору допускається у режисерських та театралізованих іграх.

Розділ 3. Експериментально-дослідницька робота у патріотичному вихованні дошкільників

3.1 Методика організації експерименту

Розвивальний характер трудової політехнічної підготовки в навчально-виховному процесі передбачає розвиток патріотизму дітей старшого дошкільного віку, їх національне виховання у праці. Такий комплексний підхід до визначення мети трудового навчання вимагає від вихователя під час підготовки і проведення кожного заняття чітко усвідомити, в чому буде виявлятися ріст кожної дитини в національному розвитку і які загальнолюдські якості діти здобудуть або закріплять у процесі і результаті трудової діяльності.

Саме практична діяльність дозволяє дитині «перекладати» складні абстрактні дії із внутрішнього (невідомого) плану в зовнішній (видимий), роблячи їх більш зрозумілими. Звичайно, подібне значення не може бути притаманне будь-якій ручній праці. Якщо на перший план ставиться оволодіння тільки практичними прийомами і технологіями, то результатом буде засвоєння навичок, а не розвиток особистості. Ручні уміння та навички, хоча і займають важливе місце в трудовому навчанні, можуть виступати як засоби, а не як основна мета навчання, особливо, у старшому дошкільному віці. Ручна конструктивна праця є передусім засобом розвитку сфери відчуттів, розуму, творчих сил, естетичного смаку, а також патріотичних якостей особистості дитини.

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 4 «Дюймовочка» м. Києва в групі дітей старшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Мета констатуючого експерименту: визначити рівень патріотизму дітей дошкільного віку.

В ході проведення дослідження дітям була запропонована анкета.

1. Чи любите Ви свою Батьківщину?

а) Так

б) Ні

в) Частково

г) Не знаю

2. Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів:

а) школа

б) батьки

в) навколишні люди, друзі

г) ЗМІ

3. Як Ви для себе визначаєте поняття «патріотизм»?

4. Найдавніші поселення району, міста. Що відомо з їхньої історії?

5. Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край?

6. Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він відомий?

7. Найдавніша споруда. Історія її створення.

8. Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі?

9. Які пісні про матір та Україну ти знаєш?

10. Які вірші ти вже вивчив?

11. Що означає герб нашого міста?

3.2 Основні експериментальні гіпотези і результати експерименту

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень, можемо зробити висновки, що результати експерименту є досить низькими. Діти мало що знають про свій край.

На питання "чи любите Ви свою Батьківщину?" були одержані наступні відповіді:

1. Так-7 (53,8%)

2. Немає - 2 (7,6%)

3. Частково - 5 (23,2%)

4. Не знаю - 3 (15,4%)

Рис. 3.1 Чи любите Ви свою Батьківщину?

Таким чином, більше половини відносить себе до патріотів. Сумніваються або частково відносять 23%. Троє дошкільників не змогли визначитися, або не відносять себе до патріотів.

На питання "Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів" були отримані наступні результати:

Школа - 4

Батьки - 6

Навколишні люди - 3

ЗМІ-3

не відповів - 1

Рис. 3.2 Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів?

Підводячи підсумки, можна сказати, що найбільший вплив роблять школа і батьки, менший вплив - ЗМІ, навколишні люди.

На питання "Як Ви для себе визначаєте поняття патріотизму" діти при відповіді виділили наступні категорії:

- Любити і дорожити (поважати) своєю Батьківщиною, країною - 7

- Любити народ - 2, природу -1, місто -2 (разом - 5)

- Почуття обов'язку перед Батьківщиною, самопожертвування ради неї, повинні любити і цінувати - 4.

Віра і відданість -1.

Особливо значущою є друга частина представленої анкети, оскільки вона дозволяє поставити перед дітьми запитання, що стосуються рідного краю, його історії, відомих земляків.

Для формування та розширення уявлень дошкільників про історичне життя України, державну символіку проведено захід під назвою «Ігри патріотів» (Додаток А). Для того, щоб підвищити патріотичні почуття у дітей старшого дошкільного віку нами було використано метод гри, насамперед народні ігри.

Мета контрольного експерименту: визначити рівень знань дітей про Батьківщину та рідний край після проведеної з ними роботи.

Повторне анкетування дітей підтвердило ефективність проведеного експерименту. Розуміння патріотизму дітей піднялося від середнього рівня до високого (кількість позитивних відповідей відповідно зросла на 9,6%).

У дошкільників розширилися знання про історію рідного краю, відомих земляків, герб міста, найдавнішу споруду, історію її створення.

3.3 Обґрунтування ефективних шляхів і засобів патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами гри

Ефективним шляхом і засобом патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку ми вважаємо народну гру. Під час проведення експерименту ми застосовували різноманітні види ігор. З методикою їх проведення ми познайомимось нижче.

Варто зазначити, що народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці. В даному випадку ми проводили у дитячому садочку у групі.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

А ми просо сіяли, сіяли;

Ой дід-лада, сіяли, сіяли...,

а в другому варіанті - «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли;

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

-Козачок,чи виорав мачок?

- Козачок, чи посіяв мачок?

- Козачок, чи посходив мачок?

- Козачок, чи пора молоть мачок?

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

- Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам...

А цьому не дам, бо цей буцман.

Він дров не носив,

Він діжі не місив,

Він печі не топив,

Діток гулять не водив -

Справжній лежень.

То я цьому не дам.

Змістом цієї гри - забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

Зозулю - кавулю, зозуле, голубонько,

Сім літ не кувала,

Закуй мені в цьому літі,

Скільки житиму на світі?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

В українських народних рухливих іграх часто використовується природний матеріал(шишки, гілочки, жолуді, камінчики тощо). Більшість ігор супроводжується віршованим текстом. Майже всі народні рухливі ігри граються в колі (замкненому чи розірваному).

Щоб народна рухлива гра пройшла успішно, треба підібрати інвентар та знати етапи її проведення: збір дітей на гру; зацікавлення їх грою; пояснення правил гри; розподіл ролей; гра; підбиття підсумків гри. Ці етапи для усіх вікових груп однакові, різні лише прийоми їх організації. Зупинимось на кожному етапі.

Збір дітей у гру

Організувати гру можна в різні способи. Так для дітей молодшого віку треба створити бадьору, емоційну атмосферу, сприяти залученню всіх вихованців до гри, активізувати їх дії, використовувати різноманітні іграшки. Дітям середньої групи вихователь пропонує погратися, проводить бесіду, загадує загадки, показує іграшки,використовує заклички тощо. У старшій групі діти заздалегідь домовляються, де вони зберуться, в яку народну гру гратимуть і за якими сигналами почнуть (ударом у бубон, дзвіночок; вигуком, сплеском.) зібрати дошкільнят на гру можна й закличкою. Але робити це слід швидко, бо будь-яка затримка послаблює інтерес до гри.

Зацікавлення грою

Передусім варто викликати інтерес в дітей до гри. У цьому разі вони краще засвоять її правила й чіткіше виконуватимуть рухи, до того ж, відчують емоційне піднесення. Щоб зацікавити дітей грою, бажано заспівати їм пісню, загадати загадку, прочитати вірш відповідної тематики, показати атрибути, іграшки до гри. Можна також ознайомити малят із дійовими особами, розповісти, як в цю гру грали в давнину. Заохоченням до гри може бути попередня домовленість про певну нагороду чи про спосіб штрафування невдахи. Однією з поширених форм штрафування в іграх є призначення «фантів». Завдання, які відповідають одному фанту, визначаються гравцями заздалегідь або переможцем наприкінці гри.

Пояснення правил гри

Пояснення нової гри може здійснюватися по-різному, залежно від її виду та змісту. Якщо у грі є пісня, вірш, недоцільно розучувати їх з дітьми напередодні - бажано ввести їх у гру несподівано. Такий прийом принесе дітям задоволення.

Ознайомлюючи дошкільнят із новою грою, вихователь повідомляє її назву, розкриває зміст і пояснює правила ще до початку гри. Якщо ж гра досить складна , то варто спочатку пояснити головне, а потім, у процесі гри, з'ясувати окремі деталі . Під час повторного проведення гри лише нагадують її основний зміст.

Зауважимо - пояснення змісту й правил гри має бути стислим, точним, емоційним.

Розподіл ролей

Успіх гри залежить від розподілу ролей. Якщо народна гра проводиться вперше, то головну роль бере на себе вихователь, а потім доручає її самим дітям. Ролі розподіляються самим жеребкуванням (льосуванням- від слова льос, що означає жереб, доля). Наведемо кілька його найпопулярніших способів.

Способи жеребкування

Відгадування. В якій руці є річ? Якого вона забарвлення? Парна чи не парна кількість затиснутих у кулак речей? Як упаде монета після підкидання її вгору? Хто вгадує, той отримує певну роль.

«Викидання на пальцях». За командою гравці водночас «викидають»( показують усім) певну кількість пальців на руці. Один гравець лічить за

Числовий жереб. Діти стають у коло, один гравець називає якесь невелике число. Інший - лічить по колу названого числа. Той, на кого воно випадає починає гругальну кількість пальців. Це число стає числовим жеребом і льосування далі відбувається подібно до попереднього.

Вимірювання палиці. Таке жеребкування проводиться попарно. Один гравець легенько підкидає палицю догори, а другий - ловить її однією рукою й тримає вертикально. Перший береться за палицю вище руки другого, а той знову вхоплює палицю впритул над рукою товариша. Так вони почергово й перебирають руками до кінця. Той, чия рука виявляється на палиці зверху, вважається «на кону». Він мусить повернути кулак з палицею так , щоб вона опинилася в горизонтальному положенні і потримати її протягом лічби до трьох. Якщо йому це вдається, він і отримує певну роль. Коли ж палиця впаде - це право отримує його товариш.

Відгадування символів. У такий спосіб здійснюється поділ гравців на команди. Спочатку обираються двох капітанів - найдосвідченіших гравців. Усі інші діти поділяються на пари. Вони домовляються осторонь про символи (умовні назви), які присвоюють собі. Наприклад, «солома та зерно», або «дерево та залізо». Пари по черзі підходять до ватажків із запитанням: « солома чи зерно?( дерево чи залізо?)». Гравець,назву якого вибрав капітан, стає членом його команди, а напарник іде до другого капітана.

Вибір лічилкою. Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так ї за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці бажано для такої гри використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розділити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином: гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником «ти».

Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, діти можуть домовитися, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один з них знаходиться в центрі з м'ячем. Він проголошує слова: «раз, два, три! Водити зараз будеш ти!». Коли проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а дитина, що стоїть в його центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м'яч - той і ведучий.

«Загальне голосування». Ним теж обирають ведучого. Діти роблять це колективно.

В окремих випадках вихователь може призначити ведучого сам. Так роль лідера може дістатися як активній дитині, яка краще за інших з нею справиться, так і несміливій, яка в такий спосіб підвищить свій авторитет в однолітків.

Ігровою діяльністю дітей керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри, від кількісного та вікового складу гравців, від їхньої поведінки. Чим менші діти, тим активніше виявляє себе педагог. Участь у грі вихователь бере й тоді, коли не вистачає пари. Під час гри він дає вказівки дітям до гри, оцінює їхні дії й поведінку,підказує доцільність виконання рухів. До того ж, дорослий має тримати в полі зору всіх дітей, стежити за самопочуттям кожного.

Народні ігри великої рухливості повторюють 3-5 разів, спокійніші - 4-5. Паузи між повтореннями тривають - 0,5-1 хв. Під час паузи діти виконують легкі вправи або повторюють віршовані слова тексту.

Підбиття підсумків гри

Уміле підбиття підсумків гри дає змогу реалізувати кілька завдань. По-перше, заспокоїти організм дитини. По-друге, визначити тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, швидкість, кмітливість і тямущість, дотримувався правил, підтримував товаришів. Вихователь аналізує, як вдалося досягти успіху в грі,чому, скажімо, «квач» швидко впіймав однихдітей, а інші жодного разу йому не попалися. Підбивати підсумки слід у цікавій формі, щоб викликати в дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

Народні ігри, як правило, не вимагають складного обладнання. Інвентарем часто служив підручний матеріал: палиці, камінці, горіхи, квасоля тощо. Зі спеціального інвентаря можна назвати м'яч, гилку, цурку, скраклі та деякі інші.

М'яч звичайно робили з шерсті. Навесні з вола чи корови насмикували чистої шерсті і, змочуючи її водою та слиною, катали між долонями. Спершу виходила маленька грудочка, яка згодом все більшала і більшала, набуваючи круглої форми. Чим довше, старанніше і рівномірніше робиться викачування, тим тугішим і дружнішим стає м'яч, тим краще він «стрибає».

Інколи його обшивають шкірою, виготовляючи чохол із чотирьох ромбоподібних шматочків шкіри, або ж набивають такий чохол «куницею», тобто борідками колосків очерету чи коноплі. Обшитий шкірою м'яч називається ремінним.

Трапляється, що перед грою для більшої ваги м'яч намочують водою. Тоді удар від нього сильніший і відчутніший.

Для ігор можна використовувати маленький гумовий м'яч, діаметром 6-8 сантиметрів.

Гилка - палиця діаметром 3-5 сантиметрів та завдовжки до метра. Вона використовується для того, щоб відбивати м'яч. Для гравців молодшого віку береться дощечка завдовжки 80 і завширшки 10 сантиметрів, закруглена і зачищена з одного боку, щоб її зручно було тримати.

Цурка - загострена з обох кінців паличка з міцного дерева завдовжки 20-30 сантиметрів. Для гри в цурку потрібна ще замашна палиця завдовжки 70 100 см і завширшки 2-3 см.

Великою популярністю користувались ходулі. Їх виготовляли таким чином: у дві високі жердини з боків вкручувались маленькі палички або прибивалися дощечки. Можна навіть декілька: нижче і вище. Часто для ходуль використовувалися дві тички з природними розкаракулями.

Цю інформацію ми знайшли в публікаціях А. Цьося, в яких автор не тільки розповідає про спеціальні атрибути для українських народних ігор, а й дає поради щодо їх виготовлення.

Гра досить рано входить у життя дітей - уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, - пише Т. Лубенець, - і, живучи, грає». Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки. Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра - забавлянка «Горошок».

Перебираючи пальчиками дитини, починаючи від мізинця промовляють:

А той старий когутисько

Не хтів іти до дітиська -

Та шуп з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5-6 чоловік. Текст слів у грі простий, це переважно заклички: «Дощику - дощику», «Вода холодная», «Зозулю - скавулю», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику - дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст з вихователем:

Не йди, не йди, дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Горщик розбився,

Дощик полився.

(Усі діти розбігаються).

Дітям четвертого року життя доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка - чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...». Наприклад гра «Галя по садочку ходила...».

Посередині кімнати або майданчика поставлено два стільчика спинками один до одного. На одному стільчику квітка, це «садок». Діти стоять у колі, одна дитина (Галя) з хусточкою в руках стоїть біля квітки. На слова:

Галя по садочку ходила,

Хусточку біленьку згубила

Ходить по садочку блукає

Хусточку біленьку шукає.

Діти йдуть по колу вліво. Галя ходить у середені кола біля квітки і на слова «згубила» залишає хусточку на стільчику біля квітки, а сама переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, й удає, що шукає хусточку. Потім сідає на стілець. На слава:

Не журися, Галю - серденько,

Ми знайшли хустинку біленьку,

У садочку, біля малини,

Під зеленим листом тернини

Діти йдуть по колу вправо і зупиняються, одна дитина, визначена вихователем, підходить до стільчика з квіткою, бере хустинку і промовляє:

Ти, Галя, хустинку не шукай,

Хто знайшов, відгадай!

Якщо Галя, не оглядаючись, відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється.

Діти стоять у колі і співають пісню:

Ой на горі калина,

Під горою малина,

Ой так, на горі калина,

Ой так, під горою малина.

Там зійшлася дітвора,

Танцювати почала.

На слова першого рядка діти тричі плещуть у долоні; на слова «Під горою малина» вони присідають, знову тричі плещуть у долоні (перед колінами); на слова «Ой так, на горі калина» тупають однією ногою (тричі), а на слова «Ой так, під горою малина» - обертаються ліворуч навколо себе. На слова «Там зійшлася дітвора» діти ступають чотири кроки вперед, зменшуючи коло; на слова «Танцювати почали» - роблять назад чотири кроки, збільшуючи коло; на слова «Ой так, там зійшлася дітвора» тупають другою ногою (тричі), а на слова «Ой так, танцювати почала» - обертаються навколо себе.

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом - діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне - біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та інші. Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обирають Водія, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

Водій, Водій! На чому стоїш?

На бочці.

Що в бочці?

Квас!

Лови курей, а не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом, текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «Задумала бабусенька» та інші.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Я гілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та інші.

Чимало народних ігор стануть у нагоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «ку-ку, ку-ку, птичка мала», «Прослужив я у пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та інші.

Наприклад. Із старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку». Троє - четверо дітей разом з вихователем домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть, потім співають:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руку тягти.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято і розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В. Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас повгамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними зберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».

Також окрім народних ігор доцільно застосовувати й дидактичні ігри, які сприяють патріотичному вихованню дітей старшого дошкільного віку.

Дидактична гра «Міські силуети»

Мета: Закріплювати уявлення про зовнішній вигляд скульптурного оздоблення Львова, розвиток сприйняття уваги, пам'яті, мовлення.

Ігровий матеріал: Ілюстрації з кольоровими зображеннями пам'яток. Картки із зображенням силуетів скульптурного оздоблення міста, кожна з яких включає в себе лише один правильний силует.

Хід гри: Пропонується розглянути і назвати всі кольорові зображення.

Вибрати з прикладених варіантів карток з силуетами відповідний кольоровому зображенню.

Ускладнення гри:

1. вибрати силует по пам'яті.

2. скласти невелику розповідь про пам'ятку або скульптуру.

Дидактична гра «Дізнайся, обведи, назви»

Мета: Закріплювати знання про символи міста, розвиток сприйняття, уваги і мови, підготовка руки до письма.

Ігровий матеріал: Робочі листи з контурними зображеннями символами, скульптурами і пам'ятниками.

Правила гри: Дізнатися за контурним зображенням символ, пам'ятник або скульптуру. Обвести контур кольоровим олівцем.

Дидактична гра «Логічний зв'язок»

Мета: Закріплювати знання про архітектурні пам'ятки міста. Вивчати, аналізувати, розвивати мовлення, доводити, вміти обґрунтовувати свою відповідь.

Ігровий матеріал: картинки із зображеннями символів, пам'ятників, скульптур.

Хід гри: Знайти логічний взаємозв'язок між картинками і об'єднати їх в пари. Вміти обґрунтувати свій вибір.

Мнемотаблиця «Міські будинки»

Мета: Розвивати пам'ять, мовлення, увагу.

Хід: Розглядання мнемотаблиці і запам'ятовування вірша.

Будинки міські

Великі і важливі:

Багатовіконні,

Багатоповерхові.

Є в новобудовах

Будинки - близнюки.

У старих районах

Побачиш палаци,

Будівлі музеїв,

Театрів, соборів,

Просто житлові, приємні погляду.

Дидактична гра «Що зайве?»

Мета: Закріплювати знання про архітектурні пам'ятки міста. Вивчати, аналізувати, розвивати мовлення, доводити, вміти обґрунтовувати свою відповідь.

Ігровий матеріал: картинки із зображеннями символів, пам'ятників, скульптур.

Хід гри: Розглянути картинки з зображеннями. Вибрати «зайву» картинку. Вміти обґрунтувати свій вибір.

Дидактична гра «Що спільне?»

Мета: Закріплювати знання про архітектурні пам'ятки міста. Вивчати, аналізувати, розвивати мовлення, доводити, вміти обґрунтовувати свою відповідь.

Ігровий матеріал: картинки із зображеннями символів, пам'ятників, скульптур.

Хід гри: Розглянути картинки з зображеннями. Пояснити чим вони схожі.

«Який дім»

Завдання гри: розвивати увагу, кмітливість, мислення, мовленнєву активність.

Правило гри: піймавши м'яч швидко назвати слово.

Ігрова дія: вихователь кидає м'яч дитині, який ловить його, називаючи:

- Будинок з 2 поверхів (який) -.... (двоповерховий) .

- Будинок з 3 поверхів (який) - (триповерховий)

- Будинок з 5 поверхів (який) - (п'ятиповерховий)

- Будинок з 9 поверхів (який) -....

- Будинок з 12 поверхів (який) -....

«Який дім»

Завдання гри: розвивати увагу, кмітливість, мислення, мовленнєву активність.

Правило гри: піймавши м'яч швидко назвати слово.

Ігрова дія: вихователь кидає м'яч дитині, який ловить його, називаючи:

- Будинок з дерева (який) -.... (дерев'яний) .

- Будинок з цегли (який) - (цегляний)

- Будинок з глини (який) - ...

- Будинок з каменю (який) -....

- Будинок зі скла (який) -....

- Будинок з льоду (який) - ... .

- Будинок зі снігу (який) - ...

- Будинок з паперу (який) - ...

- Будинок з картону (який) - ... .