Організація фізичного виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Організація фізичного виховання дітей дошкільного віку



Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні засади фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.1 Поняття і головні засади фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.2 Основна мета та завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.3 Значення фізичного виховання дітей дошкільного віку

Розділ 2. Організація фізичного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Форми організацій фізичного виховання дітей дошкільного віку

2.2 Основні засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

2.3 Методи та прийоми фізичного виховання дітей дошкільного віку

Висновок

Список використаної літератури

фізичне виховання розвиток дошкільнят



Вступ

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що фізичне виховання та заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя, самостійно і систематично займатися фізичними вправами [4; с.9-10].

Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини, особливо коли йде мова про молодших школярів[11; с. 88].

Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її працездатності.

Ця мета відображає суспільні та особисті інтереси кожної людини. Вона реалізується у вигляді конкретних матеріальних показників: рівня здоров'я, фізичного розвитку, рухової підготовленості та творчого довголіття.
Мета фізичного виховання має об'єктивний характер, тому що вона відображає потребу нашого суспільства у всебічно фізично підготовлених людях для творчої праці та інших суспільно важливих видів діяльності. Праця як необхідна умова існування людей, є головним фактором у формуванні мети фізичного виховання підростаючих поколінь[14; с.104-105].

Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.

Фізичне виховання у навчально-виховному процесі дітей дошкільного віку, як складова частина загальної системи освіти, має закласти основи забезпечення та розвитку фізичного та морального здоров'я, комплексного підходу до формування розумових і фізичних якостей особистості, вдосконалення фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використанняарізноманітних методів і форм фізичного удосконалення, безперервності цього процесу тощо.

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків педагогічної й психологічної науки свідчать про те, що дошкільний вік є найсприятливішим для формування переконань і звичок, засвоєння норм і правил поведінки. Сучасною наукою обґрунтовано зміст і форми фізичного виховання дітей дошкільного віку, подається цілісна система забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей (Л. Голубєва, М. Кістяковська, Н. Кочетова, С. Лайзане, М. Литвинова, В. Шишкіна та ін.)[20; с. 234].

На думку вчених і практиків (Г. Воробей, А. Вольчинський, О. Ковальчук, В. Левків, Є. Приступа, А. Цьось та ін.) ефективність виховання дітей підвищується, якщо воно ґрунтується на традиціях рідного народу. У процесі історичного розвитку в Україні були відібрані найбільш ефективні засоби, методи і форми різнобічного фізичного виховання дітей.

Основи фізичної культури закладаються ще в дошкільному віці з урахуванням анатомо-фізіологічних періодів виховання і розвитку фізичних якостей, спрямованих на розв'язання виховних, освітніх та оздоровчих завдань з фізичної культури.

Зважаючи на це нами було обрано тему дослідження:«Фізичне виховання дітей дошкільного віку».

Об'єкт дослідження - діти дошкільного віку.

Предмет дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.

Мета дослідження - визначити основні засоби, методи і прийоми фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Для досягнення поставленої мети передбачено постановку та розв'язання таких завдань:

1. Визначити основні поняття і головні засади фізичного виховання дітей дошкільного віку

2. Охарактеризувати завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку

3. Експериментально дослідити форми, засоби, методи та прийоми фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Гіпотеза курсової роботи - фізичне виховання дошкільного віку має свої особливості на відміну від фізичного виховання молодших школярів.

Методи дослідження: теоретичні: вивчення науково-теоретичних джерел, порівняння, аналіз, узагальнення отриманої інформації; емпіричні: спостереження.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.



Розділ 1. Психолого-педагогічні засади фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.1 Поняття і головні засади фізичного виховання дітей дошкільного віку

Фізичне виховання можна визначати як передачу рухового досвіду від старшого покоління до молодшого. Чим багатший цей руховий досвід, тим різноманітніша й ефективніша повинна бути сучасна система фізичного виховання. Тому актуальною проблемою наукових досліджень є вивчення закономірностей розвитку теорії і методики фізичного виховання дітей у світовій та українській практиці [16; с.177-178].

На необхідність фізичного навантаження для зміцнення здоров'я дітей вказували видатні філософи минулого Сократ, Платон, Аристотель. У своїх працях вони відзначали необхідність фізичних навантажень для зміцнення здоров'я дитини.

Предметом вивчення теорії фізичного виховання є визначення нагальних закономірностей фізичного виховання людини як соціального явища. Під загальними закономірностями розуміють ті, які однаковою мірою властиві будь яким контингентам населення: дітям, підліткам, юнакам та дорослим; тим, хто тільки починає займатися фізкультурою, і кваліфікованим спортсменам [14; с.256-257].

У теорії і методиці фізичного виховання застосовується специфічний понятійний апарат, розуміння та засвоєння якого обов'язкове для спеціалістів дошкільного виховання. Зміст цих понять не є постійним, він уточнюється та поглиблюється у зв'язку з розвитком науки про фізичне виховання та її практичне застосування. Фізична культура - частина загальної культури, сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни, фізкультурні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого населення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного виховання. Фізична культура має багато функцій: нормативну, яка полягає у закріпленні раціональних норм рухової діяльності; інформаційну, яка відображує властивості накопичувати культурну інформацію, бути засобом її розповсюдження та передачі їх від одного покоління до іншого; комунікативну, яка характеризується властивістю сприяти спілкуванню, встановленню міжособистісних контактів; естетичну - задоволення естетичних потреб особистості у красивих рухах, своєму гармонійному фізичному розвитку та ін.; біологічну, яка пов'язана з задоволенням природної потреби людини (особливо дітей) у русі, покращання її фізичного стану та забезпечення високої працездатності організму [16; с. 45-46].

Фізичне виховання - це організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов'язаних з ними знань. Фізичне виховання в дитячому садку як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, які передбачено програмою (щоденні заняття фізкультурою, ранкова гімнастика, рухливі ігри та ін.). Фізичний розвиток - це процес становлення та змін біологічних форм та функцій організму людини під час її індивідуального життя. Він оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та довжина тіла, окружність грудної клітки та ін.), фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.). Фізична підготовка - цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини (наприклад, фізична підготовка моряка, спортсмена, космонавта та ін.).

Фізкультурна освіта - цим терміном визначають рівень знань з фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок.

Фізична досконалість - передбачає міцне здоров'я, гармонійний фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя, праці та захисту Батьківщини.

Фізичні вправи - це рухи, рухові дії, а також складні види рухової діяльності (рухові та спортивні ігри), які відібрані засобами для вирішення завдань фізичного виховання [2; с.56-57].

Пізнаючи і враховуючи закономірності потенційних можливостей дитини, теорія фізичного виховання дітей передбачає вимоги науково обґрунтованої програми всією виховно-освітнього комплексу фізичного виховання, засвоєння якої забезпечує дітям необхідний рівень фізичної підготовленості.

1.2 Основна мета та завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку

Спрямованість системи виховання та основні закономірності її функціонування відображено у меті, завданнях та загальних принципах, виходячи з яких здійснюється педагогічна діяльність з фізичного виховання підростаючого покоління у нашому суспільстві.

Мета виховання, яку ставлять перед собою люди та суспільство, містить прогноз результатів, які передбачається досягнути внаслідок спрямованих на дитину педагогічних впливів, втілюючи їх у необхідний ступінь її фізичного та рухового розвитку, у придбання життєво-важливих знань, умінь та навичок. При цьому мета відображає певні суспільні потреби, що визначаються об'єктивними умовами життя суспільства на сучасному етапі його існування.

Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її працездатності [4; с.9-10].

Ця мета відображає суспільні та особисті інтереси кожної людини. Вона реалізується у вигляді конкретних матеріальних показників: рівня здоров'я, фізичного розвитку, рухової підготовленості та творчого довголіття.

Мета фізичного виховання має об'єктивний характер, тому що вона відображає потребу нашого суспільства у всебічно фізично підготовлених людях для творчої праці та інших суспільно важливих видів діяльності. Праця як необхідна умова існування людей, є головним фактором у формуванні мети фізичного виховання підростаючих поколінь. Автоматизація та механізація виробництва ставить принципово нові вимоги щодо удосконалення фізичних сил та здібностей людини. Вимоги до підготовки захисників України з урахуванням постійного розвитку сучасної військової справи також відбиваються на змісті мети фізичного виховання [11; с. 52].

Видозмінюються та поширюються зв'язки фізичного виховання з економікою, культурою та іншими сторонами суспільної практики. Фізичне виховання все більшою мірою перетворюється у важливу культурну цінність, воно стимулює високу активність особистості у всій її життєдіяльності.

Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дітей. Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів фізичної культури.

Для вирішення мети фізичного виховання дітей дошкільного віку, вирішуються основні завдання фізичного виховання, які повинні вирішуватися в комплексі та взаємозв'язку з завданнями розумового, морального, трудового і етичного виховання. Основними завданнями фізичного виховання є:

* зміцнення і охорона здоров'я дитини, загартовування організму;

* досягнення повноцінного фізичного розвитку (статури, фізичної та розумової працездатності дитини);

* створення умов для доцільною рухової активності дітей;

-Формування життєво необхідних видів рухових дій: ходьба, бігу, стрибків, повзання і лазіння, кидання, ловлі і метання; ходьби на лижах, плавання, їзда на велосипеді;

* формувань широкого кола ігрових дій;

* розвиток фізичних (рухових) якостей: спритності, витривалості, швидкісно-силових якостей;

- Сприяння формуванню правильної постави та попередження плоскостопості;

* формування доступних уявлень і знань про користь занять фізичними вправами та іграми, обгрунтованих гігієнічних вимогах і правилах;

* виховання інтересу до активної діяльності і потреби в ній. (Осокіна Т. І.).

У дошкільному віці здійснюються спільні завдання фізичного виховання: оздоровчі, освітні та виховні. У цій роботі розглядаються ці завдання [1; с. 88-89].

Головним завданням фізичного виховання дошкільників є охорона життя та зміцнення здоров'я, загартовування організму дітей, яка відноситься до загальної оздоровчої завданню. Гарне здоров'я визначається нормальною роботою всіх органів і систем організму

Виходячи з особливостей розвитку дитячого організму, завдання зміцнення здоров'я визначаються в більш конкретній формі по кожній системі: зміцнювати опорно-руховий апарат і формувати правильну поставу; розвивати всі групи м'язів; зміцнювати дихальну систему, розвивати рухливість грудної клітини; сприяти правильному функціонуванню внутрішніх органів; сприяти врівноваженості процесів збудження і гальмування, рухливості їх, а також вдосконалення рухового аналізатора органів чуття (зору, слух і ін); сприяти посиленню струму крові до серця, поліпшенню ритмічності його скорочення і здатності пристосовується до раптово змінилася навантаження; виховати фізичні здібності (координаційних, швидкісних і витривалості).

У процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку також вирішуються освітні завдання: формування основних життєво важливих рухових вмінь і навичок, прищеплення навичок правильної постави, навичок гігієни, освоєння знань про фізичне виховання[4; с.9-10].

У дітей рухові навички формуються порівняно легко. Рухові навички полегшують зв'язок з навколишнім середовищем і сприяють її пізнання: так, дитина, повчитися повзати, сам наближається до тих предметів, які його цікавлять, і знайомиться з ними.

Правильне виконання фізичних вправ ефективно впливає на розвиток м'язів, зв'язок, суглобів кісткової системи. Наприклад, вміння дитини правильно метати на дальність сприяє кращому розвитку відповідних груп м'язів, зв'язок, суглобів.

Сформовані рухові навички дозволяють економити фізичні сили дитини. Якщо дитина виконує вправи легко, без напруги, то він витрачає менше нервової енергії. Завдяки цьому створюється можливість повторювати вправи більшу кількість разів.

Використання міцно сформованих рухових навичок дозволяє осмислити завдання, що виникають у непередбачених ситуаціях рухової та ігрової діяльності.

Рухові навички, сформовані до семи років, складають фундамент для їх подальшого вдосконалення в школі, і дозволяють надалі досягати високих результатів у спорті [15; с. 34].

Дітям дошкільного віку важливо повідомляти елементарні знання, пов'язані з фізичним вихованням. Важливо, щоб діти знали про користь занять, про значення фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання, мали уявлення про правильної постави, техніці рухів, про правила рухливих ігор, а також елементарні знання про особисту гігієну.

У процесі фізичного виховання не менш важливо вирішувати широкі виховні завдання, Необхідно виробляти у дітей потреба, звичку до щоденних занять фізичними вправами, розвивати вміння самостійно займатися цими вправами в дитячому закладі і вдома.

У дітей необхідно виховати любов до занять спортом, інтерес до їхніх результатів.

Розумове і фізичне виховання тісно пов'язані між собою. Правильне фізичне виховання створює найбільш сприятливі умови для нормального функціонування органів і систем, що допомагає кращому сприйняттю і запам'ятовуванню. Крім того, у дітей закріплюються знання, а також розумові процеси [8; с. 98].

Необхідно виховати у дітей уміння творчо користуватися набутими знаннями і навичками в руховій діяльності.

У процесі фізичного виховання здійснюється трудове виховання.

Підготовка до праці полягає в тому, що у дітей розвивається здатність до швидкого оволодіння руховими навичками і виховуються фізичних якостей, необхідні для праці.

Оздоровчі, освітні та виховні завдання дуже тісно взаємопов'язані між собою. Процес фізичного виховання дітей дошкільного віку повинен будується так, щоб одночасно вирішувалися всі перераховані завдання. Тільки в цьому випадку дитина набуває необхідну базу для подальшого всебічного розвитку, не тільки фізичного, а й духовного. (А. В. Кенеман).

1.3 Значення фізичного виховання дітей дошкільного віку

У дошкільному дитинстві закладаються основи здоров'я, виховуються основні риси особистості людини. Сім'я, дошкільні заклади мають створити сприятливі умови для оптимального фізичного розвитку дитини, отримання знань про людський організм, опанування санітарно-гігієнічних навичок. Дитина повинна поступово вчитися бути творцем досконалості свого тіла, здоров'я [4; с.9-10].

Фізичне виховання дітей дошкільного віку - систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров'я, формування рухових навичок і фізичних якостей.

У перші шість-сім років фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини.

Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:

- зміцнення здоров'я;

- забезпечення гармонійного розвитку організму;

- розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);

- підвищення фізичної та розумової працездатності;

- загартування організму;

- прищеплення культурно-гігієнічних навичок, формування уявлень про здоровий спосіб життя;

- виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом.

Фізичний розвиток у дошкільному віці є особливо стрімким. З огляду на це фізичне виховання має бути своєчасним, методично правильно організованим.

Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини [6; с. 113].

Фізичний розвиток - процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:

- антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;

- розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);

- рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);

- рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Ріст і розвиток дитини - не тотожні процеси: ріст -- це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розвиток - диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціювання тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного росту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні. їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей[9; с. 46].

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму.

Фізичне виховання пов'язане з іншими виховними аспектами, оскільки, як зауважував В. Сухомлинський, турбота про здоров'я дитини є не просто комплексом санітарно-гігієнічних норм і правил, а передусім турботою про гармонійну повноту всіх її фізичних і духовних сил.

Стан здоров'я дитини є передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний розвиток забезпечує загальну високу працездатність організму. Рухова діяльність сприяє розвитку системи аналізаторів, активізує роботу органів чуття, прискорює розвиток мовлення, допомагає формуванню розумових дій. Дитина вправляється у пізнанні навколишнього світу, у неї розвиваються просторові уявлення, розширюється кругозір. Заняття фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують емоційну сферу [11; с. 67-68].

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Розвиток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою, спритною.

Засвоюючи правила гігієни, дитина набуває навичок культури поведінки, а організація фізкультурних занять з яскравим інвентарем, іграшками, у відповідному одязі розвиває естетичні почуття.

Рухова діяльність у процесі фізичного виховання готує дитину до трудової діяльності. На фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики виховується дисциплінованість, виробляється прагнення досягти успіху, наполегливість. Успішна рухова діяльність у колективі однолітків, позитивна оцінка зусиль дитини дорослими, самоаналіз якості виконання вправ, радість співучасті у рухливих іграх - усе це сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери.



Розділ 2. Організація фізичного виховання дітей дошкільного віку

2.1 Форми організацій фізичного виховання дітей дошкільного віку

Ефективність вирішення завдань спрямованого використання фізичної культури в ранньому та дошкільному віці залежить від організацій доцільного рухового режиму.

Форми організації фізичного виховання є виховно-освітній комплекс різноманітної діяльності дітей, основу якого складає рухова активність дитини. Сукупність цих форм створює певний руховий режим, необхідний для повноцінного фізичного розвитку та зміцнення здоров'я дітей [4; с.9-10].

Форми організації ФВ дітей можна поділити на урочні та позаурочні.

Урочні форми - це фізкультурні заняття урочного типу в дошкільній установі.

Позаурочні форми - фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня; організовані групові, індивідуальні та самостійні заняття.

У дитячих садках отримали розповсюдження такі форми фізкультурних занять з дітьми:

1. фізкультурні заняття урочного типу;

2. заняття фізичними вправами в режимі навчального дня садка:

1) ранкова гімнастика;

2) гігієнічна гімнастика після денного сну;

3) рухливі ігри;

4) спортивні розваги;

5) фізкультхвилинки;

6) прогулянки;

7) дні здоров'я.

3. фізкультурні свята;

4. самостійні заняття дітей;

5. пішохідні прогулянки в зони відпочинку.

Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня є обов'язковими і необхідними для дітей дошкільного віку. Щоденно в режимі дня дошкільнят проводяться: ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультурні хвилини під час проведення навчальних занять, фізкультурні паузи у перерві між малорухомими заняттямb [6; с.90].

Ранкову гімнастику в дитячих садках проводять перед сніданком, а в цілодобових групах відразу після нічного сну. Добираючи вправи для ранкової гімнастики треба виходити з того, що вони повинні всебічно впливати на організм дитини. При цьому слід керуватись такими вимогами:

· вправи повинні бути прості і доступні, що не вимагають великої затрати зусиль;

· вправи повинні бути різноманітними за видами рухів і охоплювати великі групи мязів;

· вихованцям молодших груп пропонують вправи з імітацією рухів;

· для урізноманітнення ранкової гімнастики впроваджувати вправи з предметами.

Кількість рухових вправ та їх дозування у комплексах ранкової гімнастики є неоднаковими для дітей різних вікових груп. Відтак, для першої молодшої групи комплекс складається з 3-4 вправ ігрового і наслідувального характеру у поєднанні з ходьбою, бігом, підстрибуванням. Його тривалість до 5 хв. У підготовчій групі комплекс складають 7-8 вправ, тривалістю до 12 хв. До дітей семирічного віку вимоги значно зростають - загально-розвиваючі вправи вони повторюють 10-12 разів, тривалість бігу залом у середньому темпі доводиться від 2 до 5 хв, а кількість стрибків на закінчення ранкової гімнастики - до 35 разів. Таким чином, в цілому збільшується фізіологічна дія на організм дітей.

Корисно поєднувати комплекс ранкової гімнастики з повітряними і водними загартовуючи ми процедурами. Музичний супровід створює у дітей бадьорий, піднесений настрій. Комплекс ранкової гімнастики необхідно змінювати через 2 тижні, або змінювати одну вправу кожного дня.

Щоденно після денного сну у всіх дошкільних групах проводиться комплекс вправ гігієнічної гімнастики. До нього входять загально-розвиваючі вправи, які виконувались вранці, а також вправи з профілактики порушень постави та плоскостопості. Біг на початку гімнастики не пропонують у зв'язку з тим, що організм дітей після вставання з ліжка ще перебуває в стані гальмування й значне фізичне навантаження, не бажане. Температура повітря у приміщенні може бути в межах 16 - 18 градусів. Поєднання гігієнічної гімнастики із загартуванням повітрям значно підвищує її оздоровчий вплив.

При сидінні в одній позі і розумовому напруженні наступає розумова втома дитини, послаблюється її увага, уповільнюється тік крові, погіршується кровопостачання мозку. З метою забезпечення короткочасного активного відпочинку, активізації організму дітей в цілому та загального обміну речовин, сприяти випрямленню і розвантаженню хребта проводяться фізкультхвилинки [21; с. 300].

Фізкультурна хвилинка - це форма активного відпочинку під час малорухливих занять. Застосовується починаючи зі старшого дошкільного віку. До комплексів фізкультурних хвилинок входять 3-4 вправи, кожна з яких повторюється 4-6 раз. Темп виконання вправ - середній або повільний. Загальна тривалість - 1-2 хв.

Вимоги до підбору вправ:

· вправи типу потягувань, які спрямовані на випрямлення хребта та підвищують тонус м'язів розгиначів тулуба;

· вправи в нахилах і поворотах;

· вправи для м'язів ніг (відведення, присідання, стрибки);

· остання вправа повинна бути спрямована на зниження навантаження стосовно попередніх (повільне піднімання рук вгору, опускання з глибоким вдихом і видохом.

Ці вправи виконуються з різних вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, стоячи біля стола. До комплексів треба включати вправи, які вивчались на заняттях з фізичної культури.

До системи оздоровчо профілактичних заходів входить обов'язкове проведення фізкультпаузи (динамічної перерви) між заняттями на яких переважає розумове навантаження.

Зміст фізкультпауз - ігри середньої та малої інтенсивності, танцювальні рухи під музику, комплекс вправ ритмічної гімнастики або загально-розвиваючих вправ (5-6), які вже знайомі дітям. Тривалість фізкультпаузи 6-10 хвилин. Необхідно закінчувати проведення динамічної перерви за 2-3 хвилини до початку наступного заняття [15; с. 98].

Фізкультурні заняття урочного типу - основна форма роботи з фізичного виховання із дітьми дошкільного віку. На цих заняттях діти своєчасно оволодівають необхідним обсягом знань, рухових вмінь і навичок, які не можуть бути засвоєнні тільки у процесі ігор, повсякденного спілкування з дорослими, самостійної рухової діяльності. Засвоєнні дітьми на заняттях уміння і навички є основою змісту інших занять фізичними вправами.

Заняття урочного типу є обов'язковими, проводяться з постійним складом дітей певної вікової групи, за чітким розкладом, щоденно протягом календарного року. Зміст занять визначено “Програмою виховання в дитячому садку”. У процесі проведення занять вирішуються оздоровчі, освітні і виховні завдання.

Залежно від поставлених педагогічних завдань заняття з фізичної культури поділяють на заняття ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, закріплення та вдосконалення фізичних вправ, заняття змішаного типу та контрольні. За змістом заняття поділяються на предметні та комплексні.

В основу побудови занять покладено загальноприйнятий розподіл їх на підготовчу, основну та заключну частини.

Завдання підготовчої частини - організувати дітей, сконцентрувати їхню увагу на майбутніх рухових завданнях, підготувати організм до виконання вправ основної частини. Тривалість частини - 7-12 хв.

В основній частині здійснюються формування і вдосконалення рухових вмінь і навичок, розвиток фізичних якостей. До цієї частини заняття обов'язково включають рухливу гру. Ігри можуть становити основний зміст будь-якої частини заняття. Тривалість -12-25 хв.

У заключній частині вирішується завдання поступового переходу до інших видів діяльності та приведення організму дітей до відносного спокійного стану. Для цього використовуються ходьба, малорухливі ігри, хороводи. Тривалість цієї частини - 1-5 хв.

Загальна тривалість обов'язкових занять з фізичної культури в першій та другій молодших групах - 20-25 хв, у середній групі - до 30 хв, у старшій і підготовчій групах - 35-40 хв.

Важливою умовою поліпшення якості заняття є використання раціональних методів організації дітей, способів виконання фізичних вправ і досягнення оптимального фізичного навантаження на їх організм.

Для організації дітей на практиці користуються елементарними способами управління, різними способами виконання вправ та методами організації діяльності дітей [11].

Елементарні способи управління - шикування і перешикування; перехід від одного місця занять до іншого; індивідуальні заняття під час засвоєння вправ.

Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний.

Наявність елементарних способів управління та способів виконання вправ дає змогу ефективніше використовувати методи організації діяльності учнів. У практиці застосовуються фронтальний, груповий та індивідуальний методи організації.

Залежно від кількості дітей, рівня їх підготовки, етапу навчання, специфіки навчального матеріалу і завдань бажано протягом заняття змінювати методи організації та способи виконання вправ, оскільки кожен із них має різну ефективність.

Фізичне навантаження залежить від багатьох факторів, які враховуються при його регулюванні у процесі занять. Доцільно чергувати фізичне навантаження з відпочинком, більш інтенсивні рухи з менш інтенсивними, більш складні за структурою з менш складними, засвоєні дітьми вправи з новими [11].

2.2 Основні засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є передумовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюваності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчаться цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знання про гігієну; звикають до організованості, охайності, порядку.

Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім'ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збуджують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки [9; с. 56-57].

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності -- фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами[8].

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика - система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я. З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості, її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі, виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвитку м'язової системи і всебічного впливу на організм дитини. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і перещикування використовують для раціонального й організованого розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають легкість, ритмічність рухів, правильну поставу [16; с.45-46].

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухливим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитячих дошкільних закладах найчастіше організовують сюжетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного характеру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хороводні ігри.
Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різноманітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи
Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранкової гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рухливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність комплексного використання фізичних вправ з метою створення умов для найбільшої рухової активності дитини, доцільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізичного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними наукових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим, спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчально-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяльність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х - 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18-32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організаційних форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг [15].

Норми фізичного розвитку дітей містяться у програмах їх виховання у дошкільних закладах. Автор системи сімейного виховання дітей Б. Нікітін пропонує у з'ясуванні рівня фізичного розвитку дітей послуговуватися «індексом справедливості», який ураховує зріст, масу тіла, витривалість дитини. Його визначають у природних умовах, під час ігор і подолання перешкод (лазіння по деревах, перехід через канаву тощо).
Педагог-новатор Микола Єфименко вважає, що основою кожного заняття має бути ігрове дійство з ненав'язливо вплетеними у нього елементами навчання, розвитку, реакції, оздоровлення, виховання. Завдання педагога полягає в такій організації заняття, щоб діти засвоювали передбачений програмою матеріал підсвідоме, із задоволенням рухаючись, граючись. Ігровий підхід, за його переконанням, повинен стати провідним в усіх аспектах ро-віти, передусім у діагностиці фізичного розвитку дітей: кожне рухове завдання педагога має бути маленькою театральною ігровою сценою. Цій меті підпорядковані розроблені автором тренажери і вправи, ігрова термінологічна мова, якою повинен користуватися педагог, навчаючи дітей рухів.

Різноманітність засобів фізичного виховання передбачив необхідність знання особливостей кожної дитини, постійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відповідних коректив, що можливе за безумовної єдності інтересів і зусиль вихователів, батьків.

2.3 Методи та прийоми фізичного виховання дітей дошкільного віку

Методи, використовувані при навчанні дітей рухам, збираються у відповідності з визначальними їх джерелами. До них відносяться об'єкти навколишньої дійсності, слово і практична діяльність.

Процес навчання розглядається дидактикою кік організована пізнавальна діяльність, в якій здійснюється і поступово розширюється процес пізнання or його вихідного моменту - відсутність знань до все більш точним, повним і досконалим знанням. У цьому процесі пізнанні неодмінними компонентами є: чуттєве сприйняття, абстрактне мислення і практика [18; с. 123-124].

У зв'язку з цим у навчанні використовуються: наочний метод, що забезпечує яскравість чуттєвого сприйняття і рухових відчуттів, необхідних для виникнення у дитини найбільш повного і конкретного уявлення про рух, що активізує розвиток його сенсорних здібностей; словесний метод, звернений до свідомості дітей, допомагає осмислювання поставленої перед ними, і в зв'язку з цим свідомому виконання рухових вправі, що грає велику роль в засвоєнні змісту і структури вправ, самостійному їх застосування в різних ситуаціях; практичний метол, пов'язаний з практичною руховою діяльністю дітей, що забезпечує дієву перевірку правильності сприйняття русі на власних м'язово-моторних відчуттях. Практичні методи характеризуються повною або частковою регламентацією, проведенням вправ в ігровій (образної) формі, використанням елементів змагання [17; с. 134-135].

Регламентація вправ необхідна при багаторазовому повторенні рухових дій або їх окремих елементів. Вона характерна конкретної послідовністю рухів, дотриманням нормування навантаження та відпочинку, їх певним чергуванням. Все це сприяє кращому освоєнню рухових вмінь і навичок, збереженню оптимального функціонального стану організму і психіки дитини.

Ігровий метод, близький до провідної діяльності дітей дошкільного віку, найбільш специфічний, а емоційно-ефективний у роботі з ними, що враховує елементи наочно-образного і наочно-дієвого мислення. Він дає можливість одночасного вдосконалення різноманітних рухових навичок, самостійності дій, швидкої реакції на умови, що змінюються, прояву творчої ініціативи.

У процесі ігрових дій у дітей формуються морально-вольові якості, розвиваються пізнавальні сили, здобувається досвід поведінки і орієнтування в умовах дії колективу.

У молодших групах при навчанні дітей рухам широко застосовуються ігрові прийоми, які б емоційно-образним уточненню уявлень про характер рухів (наприклад, «Будете бігати легко і тихо, як мишки», «Треба стрибати, як зайчики»),

Змагальний метод в процесі навчання дітей дошкільного віку може застосовуватися за умови педагогічного керівництва[3].

Цей метод використовується переважно в старших групах дитячого саду з метою вдосконалення вже набутих рухових навичок (але не змагання і боротьби за першість). Обов'язкова умова змагання - відповідність їх фізичним силам дітей, виховання морально-вольових якостей, а також правильна оцінка своїх досягнень і інших дітей на основі свідомого ставлення до вимог. Особливо важливим є виховання колективних почуттів, що визначають можливість радіти успіхам інших, що виключають заздрість і недоброзичливість. У процесі змагання, в грі або при виконанні вправи у дитини при невдачах може виникнути засмучення. У таких випадках надзвичайно велика роль вихователя, його вміння перевести негативну емоцію в позитивну. Це досягається попередньою підготовкою дітей до сприйняття процесу змагання, а в момент невдачі впливом на свідомість дитини, котрі переконують доводами і перетворення негативних емоцій у стимул успішного досягнення поставленої задачі.

При правильному керівництві змагання може бути успішно використано як виховний засіб, що сприяє здійсненню рухових навичок, розвитку фізичних здібностей, виховання морально-вольових чертлічності.

Отже, застосовуючи вказані вище методи навчання дітей різним рухам, ми спираємося на їх чуттєві сприйняття (першу сигнальну систему), на розумову діяльність (другу сигнальну систему) і на практичну діяльність (виконання конкретних вправ).

У практичній роботі з дітьми методи навчання переплітаються.

З огляду на зміст вправ, вікові можливості та індивідуальні особливості дітей, вихователь в одному випадку вихідним моментом у навчанні використовує наочність - сприйняття дитиною зразка руху у поєднанні з поясненнями, про інше - слово, пояснення змісту та структури вправи. Однак у другому випадку педагог спирається на вже наявні в дітей життєвий досвід і конкретні уявлення про рухи. Слідом за наочними або словесними методами неодмінно повинні слідувати практичні дії дітей - самостійне виконання рухів під керівництвом вихователя.

Таким чином, застосування методів навчання будується на взаємодії першої та другої сигнальних систем, що забезпечує найбільш повні, достовірні знання і правильні практичні навики [4; с.9-10].

Кожен окремий метод являє собою певну систему специфічних прийомів. У свою чергу система виражається у сукупності таких саме прийомів, які об'єднуються спільністю завдання і єдиним підходом до її вирішення,

У процесі навчання дітей рухових дій методичні прийоми відбираються в кожному окремому випадку відповідно до завдань та змістом рухового матеріалу, урахуванням ступеня засвоєння його дітьми, їх загального розвитку, фізичного стану, вікових та типологічних особливостей кожної дитини.

У зв'язку з цим прийоми навчання комбінуються в різному поєднанні, що забезпечує, з одного боку, всебічний вплив на всі аналізатори при сприйнятті завдань дітьми і, з іншого - свідомість і самостійність виконання дітьми рухових завдань.

При навчанні дітей рухам поєднання прийомів визначається їх взаємодією. Використання вихователем переважно наочних прийомів, наприклад показу зразка рухів на всіх етапах навчання і в різних вікових групах (як це іноді зустрічається на практиці), може викликати механічне, мало усвідомлене копіювання їхньою дитиною.

У такому випадку вплив але переважно тільки на органи зовнішніх почуттів, збагачуючи сприйняття дитини, в той же час збіднює необхідніше розумову напругу, не вправляє його думку, не сприяє свідомому запам'ятовуванню в логічній послідовності всіх елементів даного руху, позбавляє дитини можливості його довільного виконання в подальшому .

Однак і переважне використання лише слова без урахування вікових можливостей дітей (особливо молодшого і середнього віку) позбавляє дитини сприйняття образності рухів, наочної достовірності відчуттів, процесу конкретно-образного мислення. Тому, прагнучи до найкращих результатів навчання дітей правильним рухам, вихователь взаємопов'язане використовує різні прийоми навчання. Таким чином, він сприяє всебічному розвитку дітей, свідомому засвоєнню ними рухів і самостійного застосування їх у відповідних умовах [23; с. 45].

Наочні методичні прийоми. При навчанні Дітей рухам використовуються різні прийоми наочності. Зорова наочність полягає в правильній, чіткій, красивою демонстрації - показі вихователем зразка руху або його окремих рухових елементів; в імітації, наслідування образів навколишнього життя; у використанні зорових орієнтирів при подоланні простору; використанні наочних посібників - кіно, фотографій, картин і т. п . Тактильно-м'язова наочність використовується шляхом включення фізкультурних посібників в рухову діяльність дітей. Наприклад, з метою вироблення навички бігу з високим підйомом коліна застосовуються поставлені в ряд ворітця-дуги. Піднімання ніг під час бігу через ці дуги сприяє набуттю дитиною досвіду високого підйому коліна. Крім того, предмети дають можливість дитині відчути й усвідомити зроблену ним помилку, в даному випадку якщо він накопичуються носком ноги ворітця. Збереження у свідомості завдання вихователя «не зачепити ворітця зв'язується зі шкірно-м'язовим відчуттям при вчиненні помилки, і дитина сама визначає неправильність свого руху.

Основою цього самоконтролю є взаємопов'язана діяльність першої та другої сигнальних систем.

Тактильно-м'язова наочність виражається також у безпосередній допомозі вихователя, уточнюючого положення окремих частин тіла дитини, з метою виникнення правильних м'язово-рухових відчуттів (наприклад, випрямлення постави шляхом дотику руки, що викликає відчуття правильного м'язового тонусу). Однак така допомога вихователя повинна бути короткочасною, щоб вона не набула сигнальне значення в системі постійних подразників, сприяють виробленню даного динамічного стереотипу. Надалі навик закріплюється за допомогою словесних вказівок.

Слухова наочність являє собою звукову регуляцію рухів. Кращою слуховий наочністю є музика (пісня). Вона викликає у дітей емоційний підйом, визначає характер руху і регулює його темп і ритм.

Виконання вправ в узгодженні з музикою (в силу освіти умовнорефлекторних тимчасових зв'язків) сприяє розвитку координації слухового і рухового апарату; виробленні плавності, точності рухів; виховує тимчасову орієнтування - здатність укласти свої рухи до часу відповідно до різних метроритмическом будовою музичного твору. Певна метроритмическом пульсація викликає узгоджену реакцію всього організму, його єдине дихання і пов'язане з цим емоційно-позитивне, настрій. Ритм у будь-який: діяльності людини зберігає його життєздатність, сприяє економії сил. Ритм виконання фізичних вправ служить виробленню у дітей економних рухів; виховує спокійну манеру триматися, ходити, діяти.

Слід підкреслити, що виконання рухів з музичним супроводом має підкорятися певним вимогам: рухатися відповідно до характеру музичного твору; починати і закінчувати рух з початком і закінченням його; змінювати характер руху у зв'язку зі зміною характеру музичного твору та його окремих частин. Тільки при дотриманні цих вимог музика зберігає своє естетичне значення. Нерідко в дитячих садах з метою регулювання темпу і ритму рухів вихователь, який не володіє музичним інструментом, користується бубном, що в достатній мірі виправдано. Крім того, для регуляції рухів можуть служити народні примовки, вірші, («До нас на довгій тонкій ложці скаче дощик по доріжці ...») та інші тексти, які залучають дітей своїм жартівливим змістом і ритмом.

Отже, зазначені наочні прийоми сприяють правильному сприйняттю і поданням дитини про рух, більшою широті чуттєвого пізнання, виникнення самоконтролю при виконанні рухів, слуховий регулювання темпу і ритму рухів, розвитку сенсорних здібностей дитини.

Словесні прийоми. Слово, що застосовується при навчанні, спрямовує всю діяльність дітей, надає їй осмисленість, полегшує розуміння завдання і засвоєння нового, викликає розумову напругу і активність думки, сприяє самостійності і довільності виконання дітьми вправ. Словесні прийоми при навчанні руху виражаються у ясному і короткому поясненні дітям нових рухів, з опорою на наявні у них життєвий досвід і уявлення; в поясненні, яке супроводжує конкретний показ рухів або уточнює окремі його елементи; у вказівці, необхідному при відтворенні показаного вихователем руху або самостійному виконанні дітьми вправи; в бесіді, яка випереджає введення нових фізичних вправ і рухливих ігор або під час навчання, коли потрібно роз'яснення рухових дій, уточнення сюжету рухомий гри і т. п.; в питаннях до дітей, які задає вихователь, до початку виконання фізичних вправ з метою з'ясування ступеня усвідомленості послідовного виконання дій плі перевірки наявних поданні про образи сюжетної рухомий ігри, уточнення правил, ігрових дій [4; с.9-10].

Крім того, словесні прийоми полягають також і чіткої, емоційної і виразної подачі різних команд і сигналів. Наприклад, в процесі перебудови в потрібну стійку вихователь каже: «Ноги стрибком па ширину плечей - став!» Або для закінчення руху: «На місці - стій '». з, два, три -- беги!» и т. д. Все это требует различной и интонации и динамики, вызывающей быстроту и точность ответной двигательной реакции детей. «Pa з, два, три - біжи!» І т. д. Все це вимагає різної й інтонації і динаміки, що викликає швидкість і точність відповідної рухової реакції дітей. До цього слід віднести також виразне скандування лічилок і виразне вимовлення ігрових зачинів, на які так багате російське народна творчість.