Історія позашкільної освіти: хронологічні межі і періоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Кафедра позашкільної освіти

Контрольна робота

з навчальної дисципліни

“Теорія і методика позашкільної освіти”

Історія позашкільної освіти: хронологічні межі і періоди

Виконала: Сухарєва Ірина Анатоліївна

КИЇВ 2014

Мета: Вивчення й аналіз історичних періодів розвитку позашкільної освіти.

Завдання:

1. Ознайомитися з історичними й документальними джерелами у бібліотеці.

2. Проаналізувати причини виникнення й періоди розвитку позашкільної освіти та закладів позашкільної освіти в Україні.

Місце проведення: бібліотека, читальний зал.

Завдання 1. У ході виконання першого та другого завдання лабораторної роботи, заповнити таблицю

позашкільна освіта історичний

Найважливіша закономірність розвитку позашкільної освіти визначається її конкретно-історичним характером.

Термін позашкільна освіта увійшов у сучасний понятійний апарат у ХІХ столітті. Водночас, на думку багатьох вчених, позашкільна освіта має свою давню історію, що обумовлено її багатогранністю змісту і форм здійснення.

Характерною особливістю становлення і розвитку позашкільної освіти є постійне соціальне замовлення на неї з боку людей (дітей і їх батьків), суспільства, держави.

Розвиток позашкільної освіти як в Україні, так і за її межами обумовлений певними конкретно-історичними умовами (соціальними, економічними, політичними). Вони визначають найважливішу закономірність позашкільної освіти.

Завдання 2. Пояснити відношення до позашкільної освіти таких висловлювань видатних особистостей української культури й історії

«Уроки о вихованні Іоанна Златоуста» (350-407)

1. Народити дітей є справа природи; але дати освіту і виховувати їх в чесноті - справа розуму і волі.

2. Під обов'язком виховати своїх дітей я розумію не тільки те, щоб не допустити їх померти з голоду, чим люди, здається, і обмежують свої обов'язки щодо дітей. Для цього не потрібні ні книги, ні ухвали: про це вельми голосно говорить природа. Я говорю про піклування освічувати серця дітей в чесноті і благочесті - обов'язок священний...

17....Багатий не той, хто піклується про великий маєток і володіє багато чим, а той, хто ні в чому не має потреби. Це вселяй твоєму сину, цьому учи його; у цьому найбільше багатство. Не піклуйся про те, щоб зробити його відомим зовнішньою ученістю і доставити йому славу; але старайся про те, щоб навчити його зневажати славу сього життя; від цього він буде славнішим і знаменітішим. Це під силу і багатому, і бідному...

Володимир Мономах «Поучення» (1117)

...Діти мої чи інший хто, слухавши сю граматку, не посмійтеся, а кому вона люба із дітей моїх, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як я, труждатися.

...треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих - мовчати премудрих - слухати, старшим - поклонятися, з рівними і меншими - приязнь мати; без лукавства розмов­ля­ти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок непристойних не говорити; долу очі мати, а душу - вго­ру; уникати, не старатися повчати легковажних; вдасть же - ні за що мати, як і од усіх честь. Якщо ж хто з вас може іншим помогти - од Бога нагороди нехай той спо­ді­вається, і вічними благами він пораює.

...научися, за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум сми­ряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукати себе на добрі діла Господа ради; тебе позбавляють - не мсти, ненавидять - люби, гонять - терпи, хулять - благай, умертви гріх.

...Старих шануй, як отця, а молодих - як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь ні на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

...Лжі бережіться, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь (за даниною) по своїх землях, - не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, - напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас не прийде, чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, то їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях - або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм (жінкам) над собою власті.

А се вам основа всього: страх Божий майте над усе.

Відповідь:

«Уроки о вихованні Іоанна Златоуста» (350-407)

На мою думку, у запропонованих уривках акцентується увага на виховній функції позашкільної освіти, що покликана формувати повноцінних, духовно багатих, розвинених, свідомих особистостей. Прослідковується яскраво виражене позитивне ставлення і розуміння позашкільної освіти як важливого (не варіативного!) фактору розвитку не лише дитини зокрема, а й прогресивного мислячого суспільства загалом. Наголошується, що освіченість та вихованість - не вродженні якості, а великий результат складної щоденної роботи, що спрямована на дитину не шляхом примусу, а лише силою розуму, любові, чесності та поваги.

Володимир Мономах «Поучення» (1117)

Я вважаю, що запропонований уривок надає позашкільній освіті надзвичайно важливого значення, оскільки визначає концепцію розвитку повноцінної та неповторної індивідуальності, враховуючи усі фактори впливу та акцентуючи увагу на соціологізації. Важливим є формування дитини у нормалізованих умовах на високоморальних засадах, методами не нав'язливими, а природніми, людиновідповідними.

Завдання 3. Навести 2 приклади уривків з художніх творів українських письменників із зазначенням назви твору та імені автора, які б мали пряме відношення до позашкільної освіти

Відповідь:

1. Ярослав Стельмах повість «Найкращий намет» (Розділ «Приїхали!»).

ПРИЇХАЛИ!

Що не кажіть, а в таборі було здорово!

Нe eх, як було в таборі!

Ех, як у таборі було.

А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були...

Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір.

Тільки-но наш автобус у ворота заїхав, назустріч дядечко біжить у спортивних штанях і майці.

-- Куди? -- кричить. -- Куди ви їх привезли?

-- Сюди, -- водій йому. -- У мене тут усе записано. На п'ятдесят четвертому кілометрі повернути праворуч і лісом іще дванадцять кілометрів.

-- Я ж дзвонив у місто, щоб сьогодні не привозили! У нас іще не все готове. Що я з ними робитиму?

-- А я звідки знаю? -- здвигнув плечима водій. -- Я своє зробив -- привіз їх. А ви вже робіть що хочете. Не назад же з ними їхати!

-- Назад! Назад! Я ж дзвонив у місто, щоб завозили тільки післязавтра.

-- Знати нічого не знаю, -- каже водій. -- Я тут ні при чому. Я привіз, а ви вже далі робіть що хочете. Я ще сьогодні в Житомир маю з'їздити.

-- Ну от... -- чую за спиною чийсь голос. -- Завезли самі не знають куди, а в них іще не все готове.

Обертаюсь -- хлопець сидить, білявий такий, і валізу на колінах тримає.

-- Ти нащо, -- питаю, -- валізу на колінах тримаєш?

-- Це не валіза, -- він мені. -- Це футляр для акордеона.

-- А де акордеон?

-- Та всередині ж.

-- Ух ти! То це ти його аж сюди віз? І грати будеш?

-- Буду. Я в музичній школі вчусь. Мені треба щодня грати.

-- А якби ти на піаніно вчився, то і його сюди потягнув би?

-- Не зна-аю... Я на акордеоні граю.

-- А чого ж, -- Митько встряв. -- Він тільки передок відламав би, де клавіші, і грав би собі тут.

-- Нічого я не відламував би, -- почервонів хлопець і одвернувся.

Так я і не почув, чим розмова нашого водія з тим дядечком закінчилась, але всі почали з автобуса вилазити.

Вилізли й ми з Митьком. Стоїмо, роззираємося. Кругом купи сміття, дошки лежать. Робітники ходять. Пили скрегочуть, сокири цюкають. Фарбою пахне.

-- І скажіть же, щоб іще мінімум два дні нікого не присилали! -- дядечко у майці водієві кричить.

-- А мені що, -- водій каже. -- Я привіз, а ви вже як знаєте. Не назад же їх забирати.

Він сів у автобус і поїхав. Йому ще сьогодні чогось у Житомир треба було.

А ми лишилися: справді, не назад же нам їхати! Дядечко тоді й каже:

-- Привезли-таки! Я ж попереджав...

А потім як закричить:

-- Нащо ви його туди тягнете? Хіба воно там має бути? Невже за руку треба водити!

І побіг кудись.

Постояли ми хвилин із десять, аж тут до нас другий чядечко у спортивному костюмі підходить.

-- Здрастуйте, орли! -- каже.

Ми йому, звичайно, відповіли. Хто «здрастуйте» сказав, хто «добрий день», хто просто щось промимрив. А він насупився.

-- Хіба так, -- каже, -- молоде покоління відповідати повинно? Ану ще раз! Здрастуйте!

-- Здрастуйте! -- вже одностайніше і голосніше згукнули ми.

-- Ану, ще раз! Бадьоріше! По-солдатськи! Здрастуйте!

-- Здра-астуйте! -- криконули ми всі як один, аж верхівки дерев здригнулися, і це йому сподобалось.

-- Ну от, зовсім інше діло. Давайте знайомитись. Мене звуть Сергієм Анатолійовичем. Я ваш фізкультурний організатор. Перш за все скажу, що вам із табором надзвичайно пощастило.

-- Ага, пощастило! -- позаду цей акордеоніст шепоче. -- Навіть приймати дітей не хочуть.

-- Та мовчи ти! -- я йому. -- Дай послухать.

-- Табір наш, -- продовжував Сергій Анатолійович, -тільки народився. Навіть ще не зовсім народився, бо офіційне иідкриття відбудеться лише післязавтра. Але ці дні ми не будемо сидіти склавши руки і чекати милостей від природи. А поки приїде решта дітей, активно допоможемо будівникам закінчити всі роботи. Отже, своїми власними руками доведемо до пуття житлові приміщення і територію!

-- Ну от, -- знову заскиглив акордеоніст. -- Замість відпочинку таке нам підсу-унули...

-- А ще пощастило тому, що попереду в нас надзвичайно цікавий відпочинок. У нас з вами будуть різні конкурси, змагання, походи, десь за два тижні проведемо військову гру, розучимо нові пісні й співатимемо їх коло вогнища, купатимемось у річці і навіть займемося дзю-до під моїм безпосереднім керівництвом.

-- А це що, обов'язково -- дзю-до? -- запитав акордеоніст.

-- Ні, не обов'язково. У нас є й настільний теніс, і бадмінтон, і шахи. Вибирай, що душа забажає.

2. Анатолій Давидов казка «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» (розділ «Пташина їдальня»).

Сніг ішов цілу ніч. А на ранок засяяло сонце, заіскрилися сніжинки на деревах, кущах, парканах і просто під ногами. Тарасик дивився на все те диво й не міг намилуватися.

А в лісі, мама казала, зараз пташкам нелегко,-- то Маринка у своїх м'якеньких чобітках підішла нечутно.-- Не добути пташкам корму. І Озивайкові одному не впоратися...

Зателефонуємо Петькові, може, порадить щось,-- запропонував хлопчик, і вони, взявшись за руки, пішли до дитсадка.

Ось і настав час допомогти лісовим мешканцям,-- сказав, вислухавши дітей, Петько.--Візьмемо годівнички, корм -- і до роботи!

...Озивайко зустрів їх на галявині. У теплому кожушку, весь засніжений, розпашів од швидкої ходи.

-- А ви вчасно! -- тільки й мовив. Став розподіляти годівнички: -- Оці ви тут почепите, а ці я сам у найдальші куточки лісу віднесу.

Закипіла робота. Тарасик узявся прилаштовувати до сучка годівничку, а вона ніяк не хотіла висіти рівно: вітер кидав її з боку в бік.

-- Не годиться вона, Тарасику, для такої погоди,-- сказав Озивайко.-- Бери краще ось цю, з дашком.

Тарасик швидко прив'язав годівничку до стовбура молоденького дубка. Підійшла Маринка й насипала на столик під дашком зерна та соняшникового насіння.

Петько дістав із торбинки шматочок сала.

-- Для синиць? -- зрадів Тарасик.-- Давай я його прикріплю он до того сучка! Невдовзі всі годівнички були понавішувані.

Діти стали під сосною й почали чекати на пташок. А ті чомусь не летіли.

-- Невже померзли? -- бідкалася Маринка. «Стук-стук!» -- пролунало над головою.

-- Дятел! -- здогадався хтось.

-- Якщо дятел живий, то й інші пташки прилетять! -- сказав Петько. Озивайко на те всміхнувся, а тоді розстібнув свого кожушка, й звідти сипонули зграйки синичок, снігурів, чижів. Навіть кілька сойок. Птахи закружляли над його головою, а помітивши годівнички з кормом, полетіли до них.

-- Навіщо ти, Озивайку, всіх пташок під кожушок сховав? -- насупився Тарасик.-- їм там, напевне, тісно було...

-- Хоч не пишно, та затишно! -- весело промовив Озивайко.-- Дрібні пташки без корму довго не живуть -- замерзають. А під кожушком їм було тепло, ось і протрималися до вашого приходу. Ви ще можете поспостерігати за пташками, а я подамся далі, бо й іншим лісовим мешканцям потрібна допомога. І не забувайте -- пташкам щодня треба корм підкладати!..

Озивайко всміхнувся привітно й розтанув у сніжно-білому мареві.

Размещено на Allbest.ru