До проблеми визначення поняття "професійне іншомовне спілкування"

Постановка проблеми

В сучасному світі проблематика спілкування широко досліджується з точки зору багатьох різних наук: психології (загальної і соціальної), психолінгвістики, соціології, соціолінгвістики, філософії. До нині немає єдиної точки зору відносно поняття «спілкування», його форм, механізмів, підходів до його вивчення. Терміни «спілкування» і «комунікація» розглядаються одними дослідниками як синонімічні поняття, а іншими як пересічні, але не синонімічні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі спілкування присвячено велику кількість досліджень, проте актуальність її залишається незмінною. Праці з дослідження цієї проблеми належать таким науковцям як О.О. Леонтьєву, Б.Ф. Ломову, О.О. Бодальову, В.А. Кан- Каліку, Г.М. Андрєєвій, І.О. Зимній та іншим.

Виклад основного матеріалу

В процесі вивчення мови потрібно досягти таких цілей: навчитись говорити так, щоб бути в змозі пояснити, переконати, охарактеризувати що- небудь або кого-небудь в різних умовах. Класичний курс орієнтований на різновікові особливості тих, хто вивчає мову і найчастіше пропонує вивчення мови “з нуля”. Викладач повинен поставити вимову, сформувати граматичну основу, ліквідувати психологічний та мовний бар'єри, які є перешкодою для спілкування. В основі класичного підходу лежить розуміння мови як реального і повноцінного засобу спілкування, тобто всі мовні компоненти - усне та писемне мовлення, аудіювання тощо - потрібно розвивати планомірно та гармонійно. Комунікативна методика направлена саме на можливість спілкування.

Т.Г. Грушевицька визначає спілкування як «соціально обумовлений процес обміну думками і почуттями між людьми в різноманітних сферах і пізнавально-трудової та творчої діяльності, що реалізується головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації», а комунікацію як «соціально-обумовлений процес передачі та сприйняття інформації; як у міжособистісному, так і в масовому спілкування по різним каналам за допомогою різноманітних вербальних і невербальних комунікативних засобів» [3, с.100].

Розглядаючи спілкування, Б.Д. Паригін характеризує дане поняття як багатогранний процес взаємодії та взаємовпливу людей одне на одного. Воно може розглядатись не тільки як акт обміркованого раціонально оформленого мовленнєвого обміну інформацією, але й в якості безпосереднього емоційного контакту між людьми. Комунікація, на думку автора, є внутрішньою стороною спілкування, на відміну від його зовнішньої, візуально очевидної сторони включає в себе в якості однієї із складових процес обміну інформацією.

Комунікація передбачає обмін емоційних станів, тобто є енергоінформаційним процесом. Таким чином, у своїх вищих формах комунікація представляє собою «глибинний психологічний зв'язок, енергоінформаційне поле й взаємопроникнення індивідів, які спілкуються» [7, с.425].

Визначаючи спілкування як систему цілеспрямованих і мотивованих процесів, що забезпечують взаємодію людей в колективній діяльності, які реалізують суспільні й особисті психологічні відносини та використовують специфічні засоби, перш за все мову, О.О. Леонтьєв розглядає спілкування як один із видів діяльності. Однак не у всіх випадках спілкування виступає як самостійна діяльність, важливо, що воно може бути такою, хоча може виступати і як компонент, складова частина іншої, не комунікативної діяльності [6, с.31].

Науковцем І.А. Зимною спілкування визначається як «складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, народжений потребами в сумісній діяльності і той, що включає в себе обмін інформацією, побудову єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини» [4, с.146,147]. Спілкування, на думку дослідниці, не діяльність, а форма взаємодії людей, задіяних у різноманітних видах діяльності у суспільно-трудових відносинах. Форма взаємодії залежить від засобів, які використовуються у суспільно комунікативній сфері діяльності людей як одному із трьох планів взаємодії людини з навколишнім середовищем та іншими людьми: 1) суспільно- виробнича праця; 2) пізнавальна - пізнання; 3) суспільно-комунікативна спілкування.

Неоднозначна трактовка спілкування і з точки зору діяльнісного підходу. Питання про зв'язок спілкування з діяльністю є принциповим, а факт зв'язку спілкування з діяльністю констатується так чи інакше всіма науковими дослідниками. За спрямованістю спілкування поділяється на побутове, ділове, професійне, пошукове, політичне, інформаційно-комунікативне. [6, с.78].

М. Опалюк і Ю.В. Сербалюк [8, с. 35] виділяють такі види спілкування: Соціально-зорієнтоване - при якому суспільні відносини виражені найбільш яскраво (доповідь перед аудиторією).

Групове предметно-зорієнтоване спілкування - при якому чітко визначені взаємини, зумовлені спільною діяльністю. Тобто спілкування в процесі праці, навчання.

Особистісно-зорієнтоване спілкування - спілкування однієї людини з іншою.

У контексті нашого дослідження основою є визначення поняття професійного спілкування, що зумовлюється діяльністю людей у процесі навчання чи виробництва. На сьогоднішній день немає чіткого й однозначного визначення поняття професійного спілкування.

Дослідженню цієї проблеми присвятили увагу Л.В. Барановська, В.А. Кан-Калік.

Так, В.А. Кан-Калік називає різновидом професійного спілкування педагогічне спілкування, «яке виступає як невід'ємний елемент діяльності організатора, вихователя, керівника, майстра виробничого навчання, лікаря та ін.» [5, с.126]. Саме педагогічно- професійне спілкування має найбільший вплив на студента, тобто зі сторони педагога, який допомагає навчатися, оволодівати знаннями, формує зі студента майбутнього фахівця. Викладач повинен встановлювати контакт зі студентом, формувати не тільки професійні знання, а і навички спілкування, налаштовувати на той рівень професійної та мовленнєвої культури, якою володіє сам. Особливий вплив на професійне спілкування має педагог, що викладає вузькоспеціальні дисципліни, тому що вони більше насичені спеціалізованою (фаховою) лексикою.

Невід'ємною складовою будь-якої трудової діяльності є професійне спілкування, за О.О. Бодальовим «трудова діяльність також обумовлює та програмує зміст і характер ділового спілкування людей, що беруть участь у створенні матеріального продукту. Багато фактів свідчать про те, що характеристики міжособистісного спілкування у праці пов'язані з технологією створення продукту, розподіленням функцій між виконавцями і з конкретними особливостями того чи іншого трудового процесу» [1, с.124].

Основною метою професійного спілкування є передача необхідної інформації, що безпосередньо стосується спільної діяльності під час роботи або навчання. У наш час інформаційного суспільства інформація досить швидко змінюється, поповнюється і старіє. Старі теорії змінюються новими, робиться багато відкриттів в галузі науки і техніки, тому сьогодні дуже важливо слідкувати за своєчасністю інформації. Особливо своєчасність інформації важлива у навчальному процесі, тому під час навчання отримувана інформація, яку сприймають студенти, повинна бути: своєчасною, достовірною, зрозумілою, повною, та корисною. Якщо інформація не є своєчасною, то вона може бути або запізнілою, або випереджальною. Обидва ці типи інформації є однаково негативними, тому що запізніла інформація не дає можливості повноцінно засвоювати знання, інтерес випереджає надходження нового матеріалу, зникає зацікавленість студентської аудиторії; і навпаки, випереджальна інформація не може бути засвоєною, тому що студент повинен її отримати, зрозуміти, запам'ятати і вміти користуватися у майбутньому. Великий обсяг випереджальної інформації також призводить до втрати зацікавленості через накопичення зайвих термінів і понять, якими людина не може користуватися [2, с.3]

Виходячи з теорії діяльності та спілкування як специфічного виду діяльності, розробленої такими вченими, як Г.М. Андрєєва, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, Д.Б. Ельконін, науковець Т.О Бутенко виділяє основні критерії сформованості комунікативної компетентності. Таким чином, це дає змогу виділити три основні критерії оцінювання сформованості готовності до професійного комунікативного процесу:1) когнітивний, який спрямований активізувати пізнавальну діяльність курсантів щодо оволодіння навичками спілкування, розуміння мети і завдань комунікації, дозволяє прогнозувати та планувати комунікативну діяльність; 2) діяльнісно- комунікативний критерій спрямований на оцінку сформованості комунікативних умінь курсантів, аналіз процесу спілкування як діяльності, на здійснення якої потрібні знання, уміння і навички; 3) емоційно-оцінний критерій допомагає оволодіти комунікативними уміннями з використанням їх у практичній діяльності, а також вміння ефективно оцінювати і аналізувати власну комунікативну компетентність та інших і уникати помилок у майбутньому.

Як зазначає В.Ф. Теніщева, у більшості досліджень професійна іншомовна комунікативна компетенція студента виступає, перш за все, як здатність здійснювати комунікативну мовленнєву поведінку згідно із задачами гіпотетичних ситуацій іншомовного спілкування, у навчанні відтворюється переважно зовнішня, знакова подібність, а не цілісний зміст професійної діяльності, пов'язаної з використанням іноземної мови [9, с.7].

За дослідженням В. Каспера, у формуванні комунікативної компетенції виділяються такі труднощі: 1) студенти не завжди переносять здобуті знання в нові ситуації спілкування. Вони намагаються буквально інтерпретувати іноземною мовою деякі поняття, не аналізуючи контекст ситуації спілкування та мовленнєві формули, які їм відповідають. Вони недостатньо використовують формули ввічливості і не завжди диференціюють соціальну дистанцію в процесі спілкування; 2) студенти не завжди концентрують свою увагу на передачі змісту того, що вони мають сказати, і вважають більш важливою граматичну форму висловлювання; 3) вони часто неспроможні знайти розумне співвідношення між функціональним використанням мови, змістом висловлювання та його граматично правильним оформленням [10]. Наразі дуже важливим є пошук і вивчення педагогічних технологій, які б адекватно відповідали сучасним цілям і задачам, формували у курсантів готовність до професійного іншомовного спілкування та підвищували б їх комунікативну компетенцію.

Професійне спілкування в авіації - процес складного взаємного впливу людей, які забезпечують організацію ефективних взаємозв'язків. Здійснюється це спілкування вербальними і невербальними засобами і їх комбінаціями. Від правильності побудови спілкування часто залежить результат роботи системи «пілот-диспетчер», а також екіпажа в цілому. Рекомендації щодо того як спілкуватись людям, які тісно пов'язані із забезпеченням безпеки польотів, слід також шукати у дослідженнях інженерної психології.

Висновки

професійний спілкування трудовий комунікативний

Отже професійне спілкування авіадиспетчерів і пілотів - це формальне спілкування, під час якого відбувається обмін інформацією на основі індивідуальних принципів професійного спілкування. Ефективне формування навичок професійного спілкування можливе в дидактиці, яка є частиною педагогіки, що розробляє теорію освіти і навчання, виховання в процесі навчання, науково обґрунтовує зміст освіти, вивчає закономірності, принципи, методи й організаційні форми навчання. Невизначеність шляхів розв'язання окремих суперечностей системи професійної підготовки майбутніх фахівців у процесі іншомовного спілкування зумовлюють мету багатьох досліджень - визначення особливостей керування процесом професійного іншомовного спілкування студентів нефілологічних спеціальностей на засадах інтерактивного навчання.

Бібліографія

1. Бодалев А.А. Психология общения. Избранные психологические труды / Алексей Александрович Бодалев. - Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2002. - 320 с.

2. Бутенко Т.О. Формування комунікативної компетентності майбутніх інженерів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Бутенко Тетяна Олександрівна. Вінниця, 2011. - 22 с.

3. Грушевицкая Т.Г. Основы межкультурной коммуникации / Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П.: Учебник для вузов (Под ред. П. Садохина. М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002. 352с.

4. Зимняя И.А. Психологические аспекты организации устного пропагандистского общения и формирование социалистической личности / И. А. Зимняя // Прикладные проблемы социальной психологии. - М. : Наука, 1983. - С. 146-147.

5. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении / Кан-Калик Виктор Абрамович.: Кн. Для учителя. - М.: Просвещение, 1987. 190 с.

6. Леонтьев А. А. Психология общения / Алексей Алексеевич Леонтьев М.: Смысл, 1997. 351 с.

7. Парыгин Б.Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории / Парыгин Б.Д. - СПб.: ИГУП, 1999. - 592 с.

8. Опалюк О.М. Культура спілкування : навчально-методичний посібник / О.М. Опалюк, Ю.В. Сербалюк - Камянець-Подільський: «МЕДОБОРИ», 2004. - 192 с.

9. Тенищева В.Ф. Интегративно-контекстная модель формирования профессиональной компетенции : автореф. дис. ... д-ра пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Ф. Тенищева. - М., 2008. - 44 с.

10. Kasper G. Can Pragmatic Competence Be Taught at University of Hawai'I [Електронний ресурс] / G. Kasper. - Режим доступу: http://www.nflrc.hawaii.edu/NetWorks/NW06/.

Размещено на Allbest.ru