астосування суб'єктного підходу в системі професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАСТОСУВАННЯ СУБ'ЄКТНОГО ПІДХОДУ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

У статті виявлено особливості застосування суб'єктного підходу в процесі академічного навчання майбутніх соціальних педагогів в умовах вищих закладів педагогічної освіти. Розкрито теоретико-методологічні засади становлення соціально активних майбутніх фахівців як суб 'єктів проектної діяльності.

Ключові слова: особистість, суб'єкт, суб'єктний підхід, майбутній соціальний педагог, проектна діяльність.

педагог соціальний навчання академічний

Bila O.

IMPLEMENTATION OF VISUAL APPROACH IN SYSTEM OF PROFESSIONAL PREPARATION OF FUTURE SOCIAL TEACHERS

Following article represent features of using visual approach in process academic studies of future social pedagogues.

Постановка проблеми. У сучасних умовах динамічних перетворень у сфері освіти, посилення конкуренції щодо надання соціально-педагогічних послуг для представників різних цільових груп, актуалізується проблема професійної підготовки фахівців соціономічної сфери до розроблення та успішного впровадження локальних, муніципальних, загальнодержавних і міжнародних проектів. І саме соціальний педагог займає ключову позицію на етапі створення кваліфікованої проектної команди в освітній установі. Ідеться, насамперед, про володіння ним знаннями, вміннями та навичками включення різних фахівців соціономічної сфери в інтерперсональне середовище творчо взаємодіючих суб'єктів. У такому середовищі інші фахівці соціономічних професій (шкільний психолог, учитель початкових класів, класний керівник, керівник молодіжного об'єднання та ін.) виступають не лише суб'єктами продуктивної проектної діяльності, але й активними учасниками специфічного командного простору життєвої активності людей, який має загальну для його суб'єктів мотиваційно-змістову та операційну структуру. Таку структуру вчений Б. Ф. Ломов називає "колективним суб'єктом діяльності" [3].

Підкреслимо, що ще з другої половини ХХ ст. у працях зарубіжних учених гуманістичного напряму філософії, психології, соціології, етики (А. Маслоу, К. Роджерса, Е. Фромма та ін.), психологічних концепціях (Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна та ін.) значного розвитку набувають ідеї визначення особистості як суб'єкта свого розвитку і діяльності, автора самої себе, виконавця свого життєвого проекту. Зокрема, основоположною стала формула автора діяльнісної парадигми О. М. Леонтьєва - внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє і цим саме себе змінює [2].

Мета статті полягає у здійсненні теоретичного аналізу базових положень суб'єктного підходу та його ресурсу в контексті організації підготовки майбутніх соціальних педагогів до проектування професійної діяльності.

Результати теоретичного дослідження. Суб'єктний підхід є парадигмальним для нашого дослідження через те, що він визнає за "індивідом статус суб'єкта, що творить свій психічний світ і відповідає за результати своїх витворів" [11, с. 23].

Становлення цього методологічного підходу відбиває історичну спадковість, прогресивний рух наукової думки з виходом на нову якість, що інтегрує концептуальні положення, розроблені в межах діяльнісного і культурологічного підходів. Суб'єктний підхід, за переконанням Р. К. Серьожникової, дозволяє людині "засвоювати ті цінності, які започаткувало суспільство, залучитися до духовного світу інших людей, але при цьому усвідомлювати свою унікальність, свою відмінність від інших, по-своєму виражати себе у світі" [10, с. 108].

У світлі суб'єктного підходу застосовують таку ієрархію категорій і понять: "особистість", "соціальність особистості", "особистість професіонала", "суб'єкт", "груповий суб'єкт", "соціальна суб'єктність", "суб'єктна активність", "конструктивна активність особистості".

Для визначення особистості як центральної категорії психологічної науки скористаємося деякими теоретичними положеннями, представленими в концепціях В. В. Рибалки і О. П. Саннікової. Зокрема, в культурно-психологічній концепції особистості В. В. Рибалки подано таке тлумачення: "особистість - це людина, особа із соціально, культурно та індивідуально, антропологічно зумовленою системою вищих психічних властивостей, що визначається залученням людини до оволодіння і створення суспільних, культурних, історичних, вітальних, власне особистісних цінностей" [8, с. 489]. При цьому індивідуальність характеризується як унікальна для цієї особистості система індивідуально-психологічних ознак, а соціальність як неповторна для такої особистості система соціально-психологічних, культурних ознак [8, с. 487]. До потенційних ознак соціальності особистості, що динамічно детермінуються та функціонують у системі "суспільство - особистість - суспільство", учений зараховує єдність, спільність особистості із соціумом, культурою - через комунікативність; соціальну і міжособистісну доцільність, раціональність існування особистості в системі розподілу предметних, культуротворчих діяльностей - через осмисленість і вмотивованість; соціальну і міжособистісну узгодженість, взаємовідповідність - через характерність; соціальну та внутрішньоособистісну організованість й самоорганізованість - через самосвідомість, рефлексивність; соціальну й особистісну компетентність, культурність, тобто оснащеність наявними в соціумі засобами інформаційної орієнтації в об'єктивному і суб'єктивному світі та взаємодії з ним у формі не лише адаптації до нього, а і його адаптації (перетворення) до себе - через досвідченість, мудрість; соціальну зумовлену особистісну здатність до пізнання, розуміння, продукування та перетворення об' єктивного і суб' єктивного світу - через інтелектуальність; здатність нервової системи й усієї людської особи до реалізації вказаних вище ознак [8, с. 488].

Поняття "особистість професіонала" професор О. П. Саннікова, автор континуально-ієрархічної концепції особистості професіонала, розглядає у широкому сенсі як "макросистему, як складне інтегральне утворення всієї структури особистісних ознак, усієї системи, що містить професійно важливі риси індивіда, суб 'єкта професійної діяльності, і власне особистісні ознаки (ознаки, що характеризують потребово-мотиваційну сферу особистості професіонала, її спрямованість)" [8, с. 467]. В.В. Рибалка відносить категорію суб'єкта до фундаментальної категорії філософії і психології, "в якій людина виступає як така, що цілеспрямовано, свідомо, довільно пізнає і перетворює об' єктивну дійсність" [8, с. 489]. Саме суб'єкт, на думку вченого, є носієм, ініціатором, генератором активності.

У суб'єктно-генетичній концепції феномен "створення суб'єктом себе самого" визначається як головна змістовно-життєва цінність людського буття, що виражається у внутрішній потребі індивіда в саморозвитку, самореалізації, самоздійсненні. До можливих шляхів самореалізації людини гуманістичні психологи відносять творчу працю, щирі глибокі переживання цінностей Буття (істини, краси, любові тощо), ставлення людини до Буття через віру, відкритість Світу, усвідомлення, внутрішню свободу, відповідальність, любов, здатність жити в теперішньому часі [6, с. 27].

У цьому зв'язку А. В. Брушлінський акцентує на існуванні вільної та активної природи суб'єкта перетворення дійсності. Зокрема, на думку вченого, "суб'єкт - це вільна людина, яка на високому індивідуалізованому рівні активності, цілісності (системності) та автономності взаємодіє з навколишньою дійсністю, пізнає та перетворює її разом з іншими людьми (які є для неї також суб'єктами)" [1, с. 25]. Бути суб'єктом, на думку автора, значить ініціювати і здійснювати насамперед практичну діяльність, спілкування, пізнання, споглядання та інші види специфічно людської активності. В.Л. Рубінштейн суб'єктом називав лише ту особистість, яка здатна здійснити вчинок і має відповідну потребу - прагнення його втілити. Результатом вчинку вчений визначив подію. Розглядаючи дію як одиницю діяльності, він назвав перехід до вчинку одиницею суб' єктної активності. При цьому С. Л. Рубінштейн вказує на те, що вчинок пов' язаний із боротьбою мотивів, необхідністю життєво важливого вибору, установленням співвідношення мети і засобів, за умови, що метою і засобом виступають не мертвий предмет, а жива людина [9].

За переконанням А. Маслоу, вчинок вимагає високорозвиненої потреби в самоактуалізації суб'єкта. З метою розробки "Психології здорової особистості" вчений вивчав самоактуалів, яких, за його підрахунками, 1 % від усієї сукупності людства. Людей з високим потенціалом самоактуалізації та суб'єктної активності відрізняють такі особистісні риси: адекватне сприйняття дійсності, адекватна самооцінка і оцінка інших; внутрішня свобода від ситуації; не стереотипність, природність, простота, відсутність штучних захисних форм поведінки (але захищеність від негативних зовнішніх впливів, фрустраційних чинників), гумористичне ставлення до життя, автономність, демократичність у стосунках з іншими людьми, готовність учитися в інших, стійкі внутрішні моральні норми, гостре відчуття добра і зла, дружба з тими, хто виявляє прагнення до самоактуалізації, заглибленість, зазвичай, не в себе, а у свою життєву місію, орієнтація на метацінності буття (добро, істина, краса, простота, любов, творчість тощо) [5]. Так, людина приймає й усвідомлює себе суб'єктом життя і реалізує в практичній діяльності свою суб'єктну енергію або не приймає себе як суб'єкта життя та її енергія кристалізується на рівні адаптації до соціального оточення.

Отже, згідно з концепцією А. Маслоу, С. Л. Рубінштейна, саме вчинок, а не дія, виявляє справжню міру творчості, творення себе і Світу, самовизначення людини як методологічної основи для вивчення суб' єктної активності.

Дослідник В. А. Луков, ґрунтуючись на суб'єктному підході в організації діяльності фахівців соціономічної сфери, концентрує увагу на феномені соціальної суб'єктності ініціаторів соціально- перетворювальної діяльності. Тлумачення науковцем поняття "соціальна суб'єктність" подано як єдність двох складових: "як володіння суб'єктом соціально зумовленими можливостями для соціальної діяльності і як здатність суб'єкта самостійно здійснювати соціально-перетворювальну діяльність" [4, с. 8]. Прояви соціальної суб'єктності науковець уважає мимовільними через те, що вони скеровані ціннісно-нормативною системою, прийнятою індивідом, групою, суспільством. За переконанням автора, поняття соціальної суб'єктності дозволяє конкретизувати ту властивість суб'єкта, яка спроможна перерости в соціальну активність, але при цьому виступає саме як можливість, тобто за окремих обставин може перерости в активну діяльність.

У наукових працях І. В. Нікітіної, О. К. Осницького знаходимо опис структури зрілої суб'єктної активності. Зокрема, вчені зазначають, що змістом суб'єктної активності є ієрархія цілей (представлених у свідомості людини) та сформований суб'єктний досвід людини. Формою суб'єктності є усвідомлене саморегулювання діяльності і поведінки людини. А здійснення суб'єктної активності визначається взаємодією сформованих умінь саморегулювання і компонентів суб'єктного досвіду. Суб'єктний досвід, за О. К. Осницьким, інтегрує такі компоненти: ціннісний досвід, досвід рефлексії, досвід звичної активізації, оперативний досвід, досвід співпраці [7]. Розвиток цих компонентів у сукупності створює належні умови для формування суб'єктності, забезпечує активні, цілеспрямовані, вмілі дії, усвідомлювані особистістю, і скоординовані з зусиллями інших людей щодо створення себе і світу; водночас формується ставлення особистості до своїх вчинків і вчинків інших.

Вказуючи на зрілість суб'єктної активності, вчені (О. К. Осніцький, А. В. Брушлінський, А. В. Петровський та ін.) зазначають, що подальше розкриття, розвиток осередку суб'єктивності здійснюється в процесі "співбуттєвої спільності" з іншими суб'єктами. Принципово важливими щодо цього є висновки В. В. Рибалки, адже виокремлення суспільної, соціальної, індивідуальної й біологічної природи суб'єкта, відповідно до якої можна розглядати не лише одиничний суб'єкт (індивід), а й груповий (група, суспільство, цивілізація) суб'єкт пізнання і перетворення.

Отже, застосування суб'єктного підходу в системі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до проектної діяльності доцільно подати в таких позиціях:

1) визнання вирішальної ролі майбутнього фахівця соціономічної сфери як суб'єкта проектування професійної діяльності та сприяння його входженню в інтерперсональне середовище групових суб'єктів проектування на рівні міжсуб' єктного співробітництва в різноманітних проектних командах;

2) застосування в системі підготовки майбутніх соціономістів широкого діапазону творчого співробітництва з колективним суб'єктом освітньої взаємодії на рівнях міжсуб'єктної взаємодії в підсистемах "викладач - студент", "студент - студент", "студент - керівник проекту", "студент-проектант - учасники студентської проектної команди"; сприяння позитивному ухваленню студентами-проектантами полісуб'єктних взаємодій в освітньому середовищі вищої школи;

3) створення в освітньому процесі вищого навчального закладу оптимальних умов для динамічного зростання майбутніх фахівців соціономічної сфери від статусу "об'єкта", тобто особистості, яку навчають першоосновам проектної діяльності, до рівня "суб'єкта" (особистості, яка навчається, самовизначається у виборі складності проектної діяльності, свого рольового призначення в проектній команді тощо) і, нарешті, досягнення позиції "змобілізованого суб'єкта" проектування професійної діяльності;

4) урахування в доборі змісту навчання й методичного забезпечення навчального процесу людинознавчого ціннісно-смислового матеріалу про унікальність людини як суб'єкта перетворення соціально-педагогічної дійсності; її вищого призначення, заснованого на гуманності, милосерді, співчутті, розумінні проблем інших людей, альтруїзмі, житті у згоді й гармонії із самим собою і з довколишнім її світом;

5) посилення у змісті підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери потреби організації зовнішньої волонтерської діяльності, яка сприяє їхньому внутрішньому осмисленню феноменів добровільництва та благодійності; самоактуалізації, самомобілізації і суб'єктної активності для втілення волонтерських проектів, творчої самореалізації в ролі керівників і учасників волонтерських команд;

6) стимулювання конструктивної активності майбутніх фахівців у проектній діяльності на основі врахування ієрархії їхніх цілей, потреб, суб' єктного досвіду, індивідуальних способів творчого самовираження та суб'єктного самовизначення щодо здійснення соціально-педагогічних проектів; самобутнього почерку професійної діяльності, авторства у створенні власних проектів майбутньої діяльності.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Таким чином, застосування суб'єктного підходу в системі професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів значно активізує процес творчої самореалізації студентів у проектній діяльності. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Перспективу подальших наукових пошуків убачаємо в розробці пропедевтики професійних деструкцій майбутніх фахівців соціономічної сфери як суб'єктів проектної діяльності.

Використані джерела

1. Єрмаков І. Г. Життєвий проект особистості: від теорії до практики: практико зорієнтований посіб. / І. Г. Єрмаков, Д. О. Пузіков. - К. : Освіта України, 2007. - 212 с.

2. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - М. : Политиздат, 1977. - 304 с.

3. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Ф. Ломов. - М. : Наука, 1999. - 350 с.

4. Луков В. А. Социальное проектирование / В. А. Луков. - М. : Ин-т социальной работы Ассоц. работников соц. служб, 1997. - 192 с.

5. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / А. Маслоу. - М. : Смысл, 1999 - 425 с.

6. Нікітіна І. В. Суб'єктне самовизначення молодої людини в період повноліття: монографія / І. В. Нікітіна. - К. : КНТ, 2008. - 192 с.

7. Осницкий А. К. Проблемы исследования субъектной активности / А. К. Осницкий // Вопросы психологии. - 1996. - №1. - С. 5-19.

8. Рибалка В. В. Теорії особистості у вітчизняній психології та педагогіці : навч. посіб. / В. В. Рибалка. -

O.: Букаєв В. В., 2009. - 575 с.

9. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - М. : Педагогика, 1976. - 416 с.

10. Серьожникова Р. К. Творчий педагогічний потенціал майбутнього викладача економіки: теорія і практика професійно-педагогічної підготовки в університеті непедагогічного профілю : монографія /P.К. Серьожникова - Донецьк : ДВНЗ "ДонНТУ", 2009. - 297 с.

11. Татенко В. А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы / В. А. Татенко // Психологический журнал. - 1995. - Т.16. - №3. - С. 23-34.

Размещено на Allbest.ru