Методична служба як структурна складова системи післядипломної педагогічної освіти в Україні середини ХХ - початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методична служба як структурна складова системи післядипломної педагогічної освіти в Україні середини ХХ - початку ХХІ століття

Примакова В.В.

Анотація

Статтю присвячено розгляду проблеми розвитку районних (міських) методичних кабінетів як науково-методичних центрів вдосконалення професійної компетентності і педагогічної майстерності вчителів початкових класів; простежено етапи зародження, становлення і розвитку організаційних форм і змісту методичної роботи з педагогічними кадрами в Україні періоду з середини ХХ століття до сьогодення. Визначено роль методичних кабінетів у забезпеченні якісної післядипломної освіти вчителів початкової школи; схарактеризовано особливості функціонування таких установ на сучасному етапі розвитку вітчизняної освітньої галузі та їх вплив на розвиток професіоналізму педагогів.

Аннотация

Статья посвящена рассмотрению проблемы развития районных (городских) методических кабинетов как научно-методических центров совершенствования профессиональной компетентности и педагогического мастерства учителей начальных классов; прослежены этапы зарождения, становления и развития организационных форм и содержания методической работы с педагогическими кадрами в Украине периода с середины ХХ века до настоящего времени. Определена роль методических кабинетов в обеспечении эффективного последипломного образования учителей начальной школы; охарактеризованы особенности функционирования указанных учреждений на современном этапе развития отечественной системы образования и их влияние на развитие профессионализма педагогов.

Діяльність методичної служби в Україні в сучасних умовах спрямовано на забезпечення постійно зростаючих професійних запитів і вимог до рівня компетентності педагогічних працівників. До закладів і установ методичної служби належать сьогодні центральний, обласні та регіональні інститути післядипломної освіти педагогічних кадрів, академії неперервної освіти, факультети підвищення кваліфікації при університетах, районні та міські методичні кабінети, департаменти та відділи освіти, інші установи. Районні (міські) методичні кабінети і центри виконують багато важливих освітніх функцій, основними з яких є посилення інформаційної, консультативної допомоги вчителям в організації ними експериментально-дослідницької, пошукової, проектної, аналітико-прогностичної, діагностичної, моніторингової, експертної діяльності, що передбачено чинним Положенням про районний (міський) методичний кабінет (центр).

На необхідність належної методичної підготовки вчителів у різні часи вказували педагоги-гуманісти минулого В. Вахтеров, М. Остроградський, М. Пирогов, К. Ушинський та ін. Проблеми розвитку вітчизняної педагогічної освіти та професійного розвитку фахівців розглядали сучасні науковці Л. Березівська, В. Кузьменко, Н. Слюсаренко, О. Сухомлинська. Історичний аспект становлення і розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів досліджувався в працях С. Крисюка, А. Кузьмінського, Л. Медвідь, Н. Протасової, В. Пуцова, П. Худоминського. Теоретико-методологічні засади підвищення кваліфікації вчителів обґрунтували І. Жирносєк, А. Зубко, В. Олійник, В. Пашков та ін. Значний внесок у дослідження © Примакова В.В.* історичних засад функціонування та розвитку методичної служби в Україні зроблено Т. Ільїною, О. Капченко, Н. Корнєвою, Г. Литвиненком та ін. Практичний досвід роботи районних відділів народної освіти в умовах здійснення переходу до загальної середньої освіти відображено у працях М. Корніяки, В. Кротова, А. Міненка, В. Стіоси та ін. Однак недостатньо дослідженою вважаємо проблему розвитку районних (міських) методичних кабінетів як науково-методичних центрів удосконалення професійної компетентності і педагогічної майстерності вчителів початкових класів.

Мета статті - простежити етапи зародження, становлення і розвитку організаційних форм і змісту методичної роботи з педагогічними кадрами в Україні періоду з середини ХХ століття до сьогодення; визначити роль методичних кабінетів у забезпеченні післядипломної освіти вчителів початкової школи.

Для кожного історичного періоду характерними були відмінності у змісті, структурі, формах і методах підвищення кваліфікації працівників учителів початкових класів, що відповідали соціально-економічній та політичній ситуації в країні. До цього процесу, відповідно до існуючих у певний час наказів, положень, інших документів, завжди долучалися районні (міські) методичні кабінети, діяльність яких було спрямовано насамперед на забезпечення високого рівня готовності вчителів до виконання педагогічної діяльності. Однак відмінності в змісті та характері роботи таких установ, їх специфіка завжди були зумовлені державними вимогами і суспільним замовленням.

У сучасній педагогічній науці обґрунтовано різні підходи до вивчення історичного досвіду й уточнення періодизації розвитку методичної служби в Україні. Вітчизняними вченими на основі результатів історико-педагогічних досліджень з проблем післядипломної педагогічної освіти було окреслено етапи її становлення та функціонування.

Г. Литвиненком і К. Старченком було виокремлено періоди розвитку вітчизняної методичної служби, де перший (ІІ половина ХІХ ст.-20-і роки ХХ ст.) вони пов'язують із зародженням змісту і первинних форм діяльності методичної служби; другий (20-30-ті рр. ХХ ст.) характеризують як період формування інституційних форм методичної служби навчально-методичного спрямування. Третій період (1948-1967 рр.) учені визначають як етап діяльності педагогічних кабінетів, їх ліквідації і поновлення з наданням інспекторсько-методичних функцій. Наступний період припадає на 1967-1991 роки, що пов'язані зі стабілізацією діяльності районних (міських) методичних кабінетів. Останній п'ятий період (1991 - початок XXI ст.) згідно з висновками науковців є етапом модернізації методичної служби як невід'ємної складової національної освіти [1].

Зосередившись на діяльності районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у період 1945-1990 рр., дещо іншу періодизацію розвитку методичної служби обґрунтувала О. Капченко. Дослідницею було виділено три основні періоди: 1) 1945-1956 рр.; 2) 1957-1967 рр.; 3) 1968-1990 рр., де перший вона пов'язує зі специфікою діяльності районних відділів народної освіти та методичних кабінетів, зумовленою відновленням мережі шкіл, урахуванням особливостей регіонів республіки та поповненням системи освіти педагогічними кадрами; другий - з розширенням функціональних обов'язків інспекторів відділів народної освіти і перенесенням функцій райпедкабінетів на шкільні методичні об'єднання, що не виправдало себе; третій - з розширенням діапазону напрямків підвищення кваліфікації вчителів, поновленням діяльності методичних кабінетів і модернізації їх функціонування [2]. Аналіз змісту зазначених періодизацій дозволяє розширити уявлення про історико-педагогічний досвід створення, розвитку системи підвищення кваліфікації в УРСР та незалежній Україні. Він допомагає уточнити специфіку діяльності методичних служб на різних етапах її існування, осмислити переваги і недоліки трансформаційних процесів, що відбувались у післядипломній педагогічній освіті; застосувати найкращі її надбання для подальшого розвитку неперервної освіти вчителів, зокрема початкових класів.

Результати пошуку й узагальнення матеріалів із проблеми дозволяє стверджувати, що історія створення методкабінетів і становлення методичної служби в Україні бере свій початок з перших післяреволюційних років (20-і роки ХХ століття). Перехід до планомірного, систематичного функціонування новостворених освітніх закладів і установ відбувався відповідно до Декрету Раднаркому України від 18 лютого 1921 року [3]. Одним з основних його положень було проголошення обов'язковості підвищення кваліфікації вчителів на державному рівні, адже в соціалістичному суспільстві професійний розвиток перестає бути їх приватною справою. Тих педагогів, які намагались уникнути проходження спеціальних шестимісячних курсів, організованих новоствореними педкабінетами для засвоєння обов'язкового мінімуму ідейно-політичної та педагогічної грамотності (один раз на три роки), мали притягати до суду [4].

А. Кузьмінський стверджує, що методична робота як форма післядипломної педагогічної освіти вже в 20-30-ті роки ХХ століття набула масового характеру. Діяльність було спрямовано на перепідготовку та підвищення кваліфікації вчителів, зокрема початкових класів, засобами колективної діяльності в невеликих групах, залученням учителів до самоосвіти. Науковець наголошує, що така діяльність призвела до суттєвого підвищення теоретичного рівня підготовки вчителів [5]. Однак ці процеси було призупинено у через війну 1941-1945 рр.

У повоєнні роки діяльність освітньої галузі УРСР було спрямовано на забезпечення початкових шкіл педагогічними кадрами, підвищення їх кваліфікації, що зумовило необхідність удосконалення змісту і напрямків діяльності педагогічних кабінетів, спричинивши згодом розширення їх повноважень. У цей період саме методична робота на базі райпедкабінетів посідала одне з центральних місць у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а провідною формою підвищення професійного рівня вчителів було очно-заочне навчання в поєднанні з їх самоосвітою.

Робота з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів переважно здійснювалася завідувачами і методистами райпедкабінетів під керівництвом районного відділу народної освіти. Педагогічним кабінетам у свою чергу підпорядковувались кущові та шкільні методичні об'єднання відповідно до нових положень, які було затверджено 1948 р., - про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР, про роботу райпедкабінетів, методкущів, методоб'єднань, інспекторів облвно та райвно тощо [6]. Так, у Положенні про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР вказано, що основним структурним підрозділом єдиної системи роботи з учителями в областях стають інститути удосконалення кваліфікації вчителів, а в районах - педагогічні кабінети [7].

Умови для виконання положення про райпедкабінети в Україні були вкрай несприятливими, їх фактичне становище було важким і вимагало підтримки з боку різних ланок народної освіти. Значну допомогу їм мали надавати інститути вдосконалення кваліфікації вчителів з питань організації методичної роботи в районах, що водночас мали контролювати виконання державних і республіканських наказів, партійних вказівок, постанов на місцевому рівні.

Інститути скеровували роботу райпедкабінетів, залучаючи до збирання кращих зразків педагогічної майстерності вчителів і їх популяризацію серед учителів кожного району. Для педагогічних кабінетів розроблялись орієнтовні плани роботи методкущів, предметних методкомісій і секцій; пропонувався орієнтовний перелік практичних заходів для організації роботи і керівництва методкущами району (інститути радили поповнювати кабінети зразками всіх видів планування роботи вчителів, голів методкущів).

З райпедкабінетами проводились інструктивні наради в інститутах і районах з питань організації та контролю роботи районних методкущів - предметних об'єднань. Співробітники обласних інститутів відвідували райпедкабінети з питань консультаційного й організаційного характеру. Між ними велося листування, було встановлено відповідний контроль за їх діяльністю. У звітах обласних інститутів того періоду неодноразово наголошувалося на недостатності «живого зв'язку» з педкабінетами районів і обмеженій кількості виїздів співробітників інституту до районів [8].

Усередині 50-х років ХХ століття почалася загальнодержавна кампанія зі скорочення апарату управління освітою. Ускладнення, що виникали в роботі райпедкабінетів 40-50-х років, були зумовлені різними факторами - соціально- економічними, ідеологічними, кадровими, правовими тощо. Більшість із них спричинила ліквідацію цього структурного підрозділу відділів освіти 1956 року відповідною постановою, згідно з якою методичну роботу було перенесено до школи. Зроблене було, на думку багатьох науковців (О. Капченко, С. Крисюка, Г. Литвиненка), великою помилкою.

Особливо відчутною відсутність методичної служби, за переконанням Г. Литвиненка, стала після прийняття 1958 року «Закону про зміцнення з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» [1]. Для розв'язання існуючих тоді в освіті важливих завдань із забезпечення загальної середньої освіти діяльність партійних, державних органів, освітніх закладів та установ потребувала суттєвого пожвавлення й інтенсифікації. Водночас методична робота з педагогічними кадрами здійснювалася шкільними інспекторами районних відділів народної освіти, функціональні обов'язки яких значно розширилися, однак переважно вони виконували контрольну функцію.

Координацію відповідної діяльності в області виконував обласний інститут удосконалення вчителів, ресурсів якого було не достатньо для повного охоплення районів увагою. Така система взаємодії структурних складових системи народної освіти не сприяла поліпшенню якості методичної роботи з учителями шкіл.

Реакцією на становище, що склалося, стало затвердження 1964 року «Положення про педагогічні кабінети на громадських засадах». Відповідно до цього документа на громадських засадах було створено педагогічні кабінети, уведено посади громадського методиста, громадського шкільного інспектора, вказано їх функціональні обов'язки, основні напрямки роботи [9]. Однак функціонування державних і громадських інспекторських служб не забезпечило ефективної методичної роботи з учителями районів. Центром методичної роботи залишалася школа, яка потребувала змін і підтримки, а педагогічні кадри - уваги, коригування, теоретичної та методичної допомоги.

З метою забезпечення подальшого розвитку системи підвищення кваліфікації та поліпшення її результативності наказом Міністерства освіти Української РСР від 19 жовтня 1967 р. № 226 створюються методичні кабінети, а роком пізніше - рішенням колегії від 12 квітня 1968 року затверджується Положення про районні (міські) методичні кабінети. Ця назва збереглася і на сьогодні [10]. Тепер методичний кабінет стає організуючим центром систематичної роботи з підвищення ідейно-політичного рівня, наукової та методичної кваліфікації педагогічних кадрів. Він отримав право бути юридичною особою, мати штамп, гербову печатку і кошторис, залишаючись при цьому установою, що підпорядковується районному (міському) відділу народної освіти.

До обов'язків методиста методичного кабінету початкових класів знову входило вивчення стану й аналіз результатів навчально-виховної роботи в початкових школах; проведення семінарів для вчителів початкової ланки шкільної освіти району (міста), координація і контроль роботи кущових і шкільних методичних об'єднань педагогів. Працівники кабінету разом із рай/міськвно мали організовувати і забезпечувати систематичну роботу методичної комісії працівників початкової освіти.

Оскільки професійна діяльність вчителів початкової ланки шкільної освіти наприкінці 60-х - на початку 70-х років ХХ століття все більше набувала наукового та творчого характеру, то і в методичній роботі відповідних освітніх закладів і установ виникали нові організаційні форми, однією з яких стала експериментально- дослідницька робота за участю наукових установ та їх працівників. Учителі активно залучалися до такої діяльності під керівництвом науково-дослідних інститутів педагогіки та психології УРСР. їм надавалася необхідна допомога і консультування з питань перевірки та апробації навчальних планів, оновлених програм, нових підручників.

Інтенсивне оновлення змісту і форм підвищення кваліфікації вчителів початкових класів припадає на початок 70-х років ХХ століття. Після введення в дію Закону УРСР про народну освіту в методичній роботі з'явились такі організаційні форми, як стажування, наставництво, творчі групи вчителів-дослідників та ін. Особливістю цього періоду розвитку методичної служби визначаємо взаємодію системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів з підготовкою майбутніх учителів початкових класів у вищих навчальних закладах. Водночас у функціональних обов'язках районних і обласних інспекторів шкіл відбулися суттєві зміни: замість контрольної функції їх діяльність тепер було спрямовано на виконання інструктивної та організаційно- методичної функцій.

На районні методичні кабінети в період переходу початкової школи з чотирирічного на трирічний термін навчання було покладено завдання створення оптимальних умов для впровадження нових навчальних планів, програм, підручників; забезпечення підготовки вчителів до їх реалізації.

До нових обов'язків працівників районного (міського) методичного кабінету на виконання «Закону Української РСР про народну освіту», «Положення про порядок проведення атестації вчителів загальноосвітніх шкіл» (1974 рік) було віднесено організацію і контроль результатів атестації педагогічних кадрів як однієї з форм підвищення їх кваліфікації. Знову наголошувалося на ролі методичних кабінетів у підвищенні ідейно-політичного, науково-теоретичного рівня професіоналізму вчителів та взято курс на оновлення змісту і форм методичної роботи.

Увага науковців, працівників Міністерства освіти УРСР і всіх закладів і установ народної освіти зосереджувалась у той час на розробці й обґрунтуванні теоретичних засад професійного розвитку вчителів, узагальненні передового педагогічного досвіду вчителів початкової школи, аналізі роботи методичних служб у напрямку підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. З цих питань почали з'являтися численні монографії, навчальні посібники, методичні рекомендації, статті.

Для періоду 70-80-х років ХХ століття було характерним визначення стратегічної лінії розвитку системи освіти - уведення обов'язкового восьмирічного навчання і перехід до загальної середньої освіти. Почалася модернізація змісту освіти, що полягала насамперед у поліпшенні стилю і методів керівництва справою підвищення кваліфікації педагогів.

Окрім чинних напрямків підвищення кваліфікації, що передбачало ідейно-політичну, фахову підготовку вчителів, набувала актуальності проблема розвитку в них професіоналізму, педагогічної майстерності. Зверталась увага на забезпечення педагогічних кадрів науково-теоретичними, методологічними знаннями та організацію політичної освіти.

1985 року на виконання постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо вдосконалення, здешевлення і скорочення апарату управління» Міносвіти СРСР затвердило Типові штати методичних кабінетів, що діють і донині. Однак не завжди однозначним був період їх функціонування після здобуття і проголошення України незалежною державою.

З 1991 року розпочався процес розбудови національної системи освіти, який спочатку здійснювався лише на засадах основних положень Закону України «Про освіту» [11]. У ньому ще не було уточнено юридичний статус і норми функціонування методичної служби, а тому в деяких регіонах на певний час було поновлено процеси скорочення мережі методичних кабінетів з одночасним відновлення інспекторсько-методичної служби. Ситуація покращилася тільки 1997 року з виходом Положення про районний (міський) методичний кабінет (наказ МОН від 18.03.1997 № 72).

Протягом кількох наступних років було прийнято закони, зміст яких безпосередньо впливав на діяльність методичного кабінету, - «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про позашкільну освіту» (2000 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про вищу освіту», «Про інноваційну діяльність», «Програма розвитку системи дистанційного навчання на 2004-2006 рр.» (2002 р.) та інші [11]. Відповідно до їх основних положень методичним кабінетам було надано статус науково-методичної установи; уточнено й оновлено завдання науково-методичного забезпечення і підвищення кваліфікації, що виконують ці установи у міжкурсовий період; унормовано процес реорганізації методичних кабінетів у науково-методичні центри; установлено порядок їх підпорядкування, призначення на роботу і звільнення з посади керівників методичних установ; надано можливість вводити до штату додаткові посади. Це зумовило потребу в перегляді та пошуках шляхів приведення діяльності методичних кабінетів відповідно до чинного законодавства.

У цей час в інститутах післядипломної педагогічної освіти України було створено структурні підрозділи з питань координації діяльності районних (міських) методичних кабінетів або центрів з науково-методичної роботи (2004 р.). Спеціально створеними бригадами Державної інспекції бригади Державної інспекції Міністерства освіти і науки детально вивчався стан методичної служби в різних областях протягом 2006-2008 років. Тоді ж Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти спільно з Центральним інститутом післядипломної педагогічної освіти було запроваджено розробку і реалізацію науково-пошукового проекту «Розвиток методичних кабінетів як науково- методичних установ» [1]. Наукова спільнота долучилась до розв'язання теоретичних і методологічних питань, що виникали у зв'язку з нововведеннями. Проблеми розвитку районних (міських) методичних кабінетів були предметом розгляду провідних вітчизняних науковців В. Пуцова, К. Старченко, Г. Литвиненка.

На сьогодні діє Положення про районний (міський) методичний кабінет (центр), яке затверджено наказом Міносвіти і науки 8 грудня 2008 року № 1119 і зареєстровано у Мін'юсті 28 грудня цього ж року за № 1239/15930. Методичні установи керуються також положеннями Примірного статуту районного (міського) методичного кабінету і центру, затвердженого наказом Міносвіти і науки від 28 грудня 2008 року № 1221. Пізніше неодноразово було внесено і затверджено Зміни до Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти (2009 р., 2010 р.), відповідно до яких уточнювалися питання підпорядкування і координації структурних складових методичної служби.

Отже, особливостями діяльності методичної служби з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у радянський період були: зміна структури методичної роботи в районі у зв'язку з ліквідацією райпедкабінетів і відкриттям через тривалий час методичних кабінетів, що стали центрами організації роботи з підвищення рівня професійної майстерності вчителів; модернізації змісту підвищення їх кваліфікації в умовах реформ і контрреформ.

Сучасні методичні кабінети є місцем і засобом оптимального поєднання колективних і індивідуальних форм методичної роботи у міжкурсовий період, серед яких пріоритетними були і залишаються атестація та самоосвіта вчителів. Основними завданнями методичної служби були і залишаються: підвищення наукового і творчого рівня методичної роботи з учителями; упровадження інноваційних форм її організації; посилення узгодженої взаємодії всіх структурних підрозділів системи післядипломної освіти педагогічних кадрів; забезпечення належного рівня професійного розвитку вчителів на засадах демократизації та гуманізації освіти.

педагогічний вчитель післядипломний освіта

Література

1. Литвиненко Г.М. Розвиток методичних кабінетів як науково-методичних центрів / Литвиненко Г.М., Старченко К.М. // Додаток «Методист-Best» до газети «Управління освітою». - Вид. дім «Шкільний світ». - 2009. - № 7 - С. 2-14.

2. Капченко О.Л. Діяльність районних відділів народної освіти з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в Україні (1945-1990 рр.): дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук: 13.00.01 / Капченко О.Л.; Інст. пед. АПН України. - К., 1999. - 190 с.

3. Политподготовка учителей в 1923 году. - Х. : Изд-во Укрбюро Роботпрос, 1927. - 15 с.

4. Примакова В.В. Робота інститутів удосконалення кваліфікації вчителів у 40-і роки ХХ століття / В.В. Примакова // Педагогічний альманах: Збірник наукових праць / редкол. В.В. Кузьменко (голова та ін.). - Херсон : КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2012. - Випуск 16. - С. 284-291.

5. Кузьмінський А.І. Теоретико-методологічні засади післядипломної педагогічної освіти в Україні : дис. док. пед. наук: 13.00.04 / А. І. Кузьминський / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - К., 2003. - 42 с.

6. Осколов П.В. Короткий нарис історії Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти / Осколов П.В., Федорак В.Ф., Черкач Н.І.; передмова В.М. Крамара - Чернівці : Зелена Буковина, 2005 - 60 с.

7. Положення про єдину систему підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР від 10 червня 1948 року // Збірник наказів та розпоряджень МО УРСР. - 1950. - № 1. - С. 14-15.

8. Звіт Херсонського обласного інституту вдосконалення вчителів за 1945-1946 н.р. /Херсонський обласний відділ народної освіти виконкому Херсонської обласної Ради депутатів трудящих // Державний архів Херсонської області. - Ф - Р 2239 св 3. - Оп 1. - Спр. 50. - 91 арк.

9. Положення про громадського методиста районного, міського, обласного відділів народної освіти та Міністерства освіти УРСР // Збірник наказів та розпоряджень МО УРСР. - 1964. - № 1. - С. 14-15.

10. Методичні служби України: проблеми управління, професійна підготовка: [навч.- метод. пос.] / Г.С. Данилова. - К.: ІЗМН, 1997. - 256 с.

11. Законодавство України про освіту. Збірник законів за станом на 10 березня 2002 року. - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru