Організація ефективного процесу впровадження інклюзивної освіти через створення системи маркетинго-моніторингових досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.015 324.2

Анотація

інклюзія освіта семінар успішність

Успішність впровадження інклюзії в систему загальної середньої освіти багато в чому залежить від наявності добре підготовлених кадрів. А відповідна підготовка можлива в системі підвищення кваліфікації, проблемного курсового навчання, організації методичних семінарів і тренінгів, де був би дотриманий баланс між практичними і теоретичними знаннями. Вирішення всіх позначених питань не можливе без наявності потужної інформаційної бази даних про стан упровадження інклюзії в кожному загальноосвітньому закладі. Таку базу може бути створено в результаті проведення моніторингу інклюзивної освіти.

У статті описано підходи до організації моніторингу інклюзивної освіти та подано методи спрямовані на створення і поліпшення умов для організації інклюзивної освіти.

Ключові слова: моніторинг, інклюзія, інклюзивна освіта, особливі освітні потреби, модель, контроль.

Аннотация

Успешность внедрения инклюзии в систему общего среднего образования сегодня во многом зависит от наличия хорошо подготовленных кадров. А соответствующая подготовка возможна в системе повышения квалификации, проблемного курсового обучения, организации методических семинаров и тренингов, где был бы соблюден баланс между практическими и теоретическими знаниями. Решение всех обозначенных вопросов невозможно без наличия мощной информационной базы данных о состоянии внедрения инклюзии в каждом общеобразовательном учреждении. Такая база может быть создана в результате проведения мониторинга инклюзивного образования.

В этой статье описаны подходы к организации мониторинга инклюзивного образования. Здесь мы представляем методы направленные на создание и улучшение условий для организации инклюзивного образования.

Ключевые слова: мониторинг, инклюзия, инклюзивное образование, особые образовательные потребности, модель, контроль.

Annotation

Today we observe a number of Serious challenges to the implementation of inclusive education. We have ambiguous attitude of society, teachers and students to this issue. And we have lack of financial and technical readiness. There are also important lack scientific methods and techniques. There is a global shortage of teachers, particularly of teachers who are sufficiently trained and motivated to include children with disabilities (and from other marginalised groups) in regular schools. Yet such inclusion is vital for achieving Education for All goals and bringing the millions of currently excluded children into education.

In order to develop the skills, experience and confidence to be inclusive of all children, teachers need to learn about and practise inclusive education during pre-service and in-service training, and they need to be given opportunities for continuing professional development (which extends beyond simply attending training courses) throughout their careers. Every teacher needs to learn about inclusive education, from day one of their training. This should be achieved by embedding inclusion, rights and equality throughout all training and not simply covering these issues through stand-alone courses.

Every teacher also needs opportunities for inclusive education practicum during their training, and to feel supported (for instance by specialist colleagues) to continue trying new ideas throughout their employment. There needs to be an effective balance of theoretical and practical learning for teachers at pre-service and in-service stages.

We will have to address these issues a strong information base on the status of implementation of inclusive education. We are it possible with monitoring organization.

This article describes the organization's approaches to monitoring of implementation of inclusive education. Here we present methods for improving and organization of inclusive education.

Key words: monitoring, particular educational needs, model, inclusion, inclusive education, control.

Необхідною умовою розвитку будь-якого демократичного суспільства є забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх громадян, зокрема й для осіб з особливими потребами. У нашій державі створено чітку диференційовану систему спеціальних навчально-виховних закладів (зокрема дошкільні й середні спеціальні) для кожної з категорій дітей, які мають ті чи інші особливості психофізичного розвитку (глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, з порушеннями опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку, обмеженими розумовими можливостями, мовленнєвими вадами тощо). Поряд із тим одним із перспективних напрямків реформування системи освіти є включення цих категорій дітей у навчання в загальноосвітніх закладах [1, с. 5].

Упровадження інклюзивного навчання сьогодні передбачає подолання низки наявних проблем, характерних для початкового етапу розвитку будь-якого соціального процесу: подолання стереотипів щодо навчання дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими однолітками, створення організаційних, матеріально-технічних, кадрових, методичних умов тощо. Отже, набуває досить важливого значення необхідність розробки механізмів упровадження базової Концепції розвитку інклюзивного навчання в Україні відповідно до основних міжнародних документів.

Останніми роками в Україні активізувалися зміни щодо навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами. Прийнято законодавчі акти, які стосуються проблеми інтеграції таких дітей в загальноосвітній простір. На організаційному рівні законодавчо унормовано нову форму навчання дітей з особливими освітніми потребами - інклюзивну, яка дає можливість дітям повною мірою реалізувати своє право на навчання за місцем проживання, право спілкуватися з однолітками, самореалізовуватися й формуватися як особистість.

Проте недостатність методології інклюзивної освіти народжує безліч питань, пов'язаних з недовірою й критикою щодо самої ідеї. На етапі розуміння і впровадження інклюзивної освіти прикладні дослідження можуть дати знання про процеси і результати якісних змін, що впливають на загальні уявлення про ефективність процесів інклюзії. Потребує активного вивчення досвід практичної реалізації інклюзивного підходу і докладний опис процесів і механізмів його запуску і супроводу.

За даними ООН, у світі нараховується близько 450 мільйонів людей із порушеннями психофізичного розвитку. В Україні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція до зростання кількості таких дітей. Якщо чисельність дитячого населення за період 2003-2012 років знизилася на 19,02 %, то загальна чисельність дітей-інвалідів збільшується щорічно на 0,5 %. Чисельність дітей-інвалідів станом на початок 2014 року сягнула показника 167 059 осіб, або 2,0 % від усього дитячого населення країни.

Міністр освіти і науки України С. Квіт повідомив, що за даними державної статистики щороку спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей дошкільного віку з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей з інвалідністю (2012 р. - 7,9 тис., 2013 р. - 8,5 тис). За останні два роки збільшилася кількість груп спеціального призначення на 97 (2012 р. - 5050 груп, 2013 р. - 5147). Відповідно збільшилася кількість дітей, охоплених навчанням та корекційно-розвитковою роботою, які виховуються в цих групах, на 3 тис. (2012 р. - 82 тис., у 2013 р. - 85 тис.) [2]. Безумовно, організація навчання таких дітей тільки у спеціальних закладах освіти проблематична, а актуальність готовності всіх загальноосвітніх закладів до інклюзивної форми навчання сьогодні незаперечна. За відсутності організованого керування процесом підготовки до інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами на діагностичній основі ми не можемо отримати якісного результату. Тому вважаємо, що ключова роль у розвитку інклюзивного процесу та оцінці його якості належить моніторингу.

Інклюзивна форма навчання в системі освіти нормативно і законодавчо закріплена і регламентується законами України та державними актами: це Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (21.03.1991), Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, схвалена Постановою КМУ № 1545 від 12.10.2000 р., Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні», затверджений Верховною Радою 2005 року, Указ Президента України № 900/2005 від 1 червня 2005 р. «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», Наказ МОН № 855 від 11.09.2009 р. «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009- 2012 роки»; проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України про освіту щодо інтегрованого та інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.12 2009 р. № 1482-р «Про затвердження плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року», Концепція інклюзивної освіти та інші.

Проблемою інклюзивної освіти активно займаються такі вчені, як В. Бочковський, В. Бондар, А. Колупаєва, А. Конопльова, Т. Лєщінська, С. Лупінович, В. Ляхова, К. Пінюгіна, Г. Хворова та ін.

Підходи до організації моніторингу в освіті детально розроблено в роботах Г. Єльникової, І. Лапшиної, О. Мариновської, В. Приходько, З. Рябової.

Проте питання моніторингу впровадження інклюзивної форми навчання ще детально науково не обґрунтовані.

Метою цієї статті є визначення форм, методів, технологій моніторингових досліджень, здатних створити інформаційну основу для ефективного впровадження інклюзивної освіти.

Розвиток інклюзивного підходу в сучасній освіті стикається не тільки з труднощами організації так званого безбар'єрного середовища, але й передусім з проблемами соціального характеру. Вони включають в себе поширені стереотипи і забобони на всіх рівнях організації освітнього процесу (вчителі, учні, батьки, соціум).

Значним є також брак систематичних, комплексних психолого-педагогічних знань і технологій, дидактичних посібників, навчальної літератури, спеціальних підручників. Зрозуміло, що загальноосвітній навчальний заклад та педагоги під час запровадження інклюзивної форми навчання не мають достатньої мотивації та долають значні труднощі.

Проте формування позитивного ставлення суспільства та всіх учасників освітнього процесу до інклюзивної форми навчання має ключове значення для її інтеграції в загальну середню освіту. Очевидно, що необхідним є вивчення як запитів споживачів освітніх послуг, так і успішного досвіду практичної реалізації інклюзивного підходу, а також докладний опис процесів і механізмів його запуску і супроводу. Такі знання неможливо отримати через внутрішкільний контроль, який формує картину можливостей та резервів навчального закладу.

Методом маркетингу є використання як паперових опитувальників серед учителів, учнів, батьків та мешканців мікрорайону школи, так і електронних анкет, розміщених у мережі Інтернет. З прикладами таких анкет детально можна ознайомитися на порталі інклюзивної освіти Запорізького регіону http://portalinclusion.blogspot.com/ у підрозділі «моніторинг».

Проблеми запровадження інклюзивного навчання мають багато спільного у різних містах та селах України. Проведене опитування та його диференціація за регіонами дозволить виявити спільне і відмінне у поглядах та інтегруватися для пошуку рішень. Значною перевагою інтернет-опитування є можливість перманентного інформування всіх зацікавлених про отримані результати.

При цьому паперовий (локальний) варіант надасть інформацію про соціальну готовність педагогічного колективу та контингенту учнів конкретного навчального закладу до впровадження інклюзивної форми навчання та потребу такої форми мешканцями конкретної географічної місцевості. У той же час інтернет-версія опитування об'єктивніша і дозволить виявити глобальні проблеми, з якими доведеться зіткнутися. Аналіз отриманих результатів допоможе визначити та сформувати ефективну систему корекції суспільної думки, знайти соціальних та наукових партнерів.

Однак інклюзивна освіта не буде успішною, якщо буде заснована лише на змінах суспільного ставлення. Це динамічний процес, який активізує всіх його учасників і всі ланки освіти.

Інноваційність інклюзивного напрямку та економічна криза в Україні ускладнюють вироблення вимог до професійної готовності педагогів та матеріально-технічного перевлаштування шкіл [4]. Навіть за наявності наказів зверху і загальної установки не кожна школа готова прийняти шлях інклюзії та стати інклюзивною.

Існує ефективний науково доведений механізм реалізації інноваційних перетворень освітніх систем, в основу якого покладено демократичні принципи та орієнтація на підтримку специфіки та особистісної орієнтації кожного навчального закладу. Цей механізм (освітнє моделювання) докладно описаний у роботах Г. Єльникової.

За визначенням ученої, модель - це еталон, зразок, ідеал об'єкта, де зібрано всі унормовані вимоги до його цілей, завдань, діяльності, продукту тощо. Іншими словами - це формалізоване подання бажаного результату [3].

Факторами в моделі діяльності освітніх об'єктів є суттєві обставини, що впливають на розвиток цих об'єктів. Кожний фактор характеризується критеріями, які є подальшою декомпозицією напрямків діяльності об'єкта і за якими можна однозначно встановити ступінь реалізації фактору.

Оцінка критеріїв та факторів здійснюється згідно з кваліметричним підходом, тобто методом кількісної оцінки якісних змін.

Перехід від кількісних вимірів до вимірів якості процесу підвищує вимоги до методик вимірів. Ці методики не повинні суперечити одна одній та бути такими, що їх можна співставити [4].

Отже, модель інклюзивного навчального закладу - це формалізований ідеал, який має містити вимоги до його матеріально-технічної, кадрової, нормативної бази та основних результатів, на які інклюзивний навчальний заклад має бути націлено. Вироблення такої моделі здійснюється компетентним органом, який докладно

244знайомим з державними запитами та вимогами, результатами та напрямками наукових досліджень, реальними можливостями та потребами навчальних закладів. Найдоцільніше цю функцію доручити інститутам післядипломної педагогічної освіти, які є фактично ланкою, яка поєднує державне управління, науку та практику.

Кожна із загальноосвітніх шкіл отримує цю модель і використовує як програму оцінки своїх змін. Таким чином, усі навчальні заклади певного регіону беруть участь у системних моніторингових дослідженнях. Це дозволяє не тільки спрямувати навчальні заклади на бажаний результат, стимулювати їх до якісних змін, а й своєчасно помітити загальні проблеми та виробити контрзаходи щодо їх подолання, а можливо й попередження.

Для підвищення ефективності реформування загальноосвітніх навчальних закладів у інклюзивному напрямку необхідно також створити систему експертної підтримки шкіл. Таку систему практично вже створено також на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти на кафедрах, центрах, лабораторіях відповідного напрямку. Під час організації методичних заходів та курсів підвищення кваліфікації педагогічних працівників доцільним та результативним буде обговорення досвіду педагогів, рефлексія конкретних досягнень, моделювання найближчих перспектив.

Результати досліджень та практика засвідчують, що психофізіологічні порушення не завжди заважають людині розвиватися духовно, забезпечувати себе матеріально та бути корисним для суспільства. Це вимагає певної кваліфікації від педагогічних працівників, наявності відповідного персоналу та вимог до його професійної готовності до здійснення педагогічного процесу з такими учнями. Таким чином, модель інклюзивного закладу освіти має стимулювати розвиток компетентності педагогів щодо викладання в інклюзивних класах (табл. 1).

Таблиця 1. Модель інклюзивної освіти

Література

1. Войцехович Д. В. Правове регулювання праці інвалідів в Україні / Д. В. Войцехович // Сучасні методи і засоби комп'ютерної освіти для осіб з обмеженими фізичними можливостями : матеріали міжнародного семінару. - К. : ВО УФЦ-БФ «Візаві», 2004. - С. 60-62.

2. Гребенюк Т. М. Вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації інвалідів по зору в студентських інтегрованих групах / Т. М. Гребенюк // Інформаційні технології у соціально-трудовій реабілітації інвалідів : матеріали міжнародного семінару. - К. : ВО УФЦ-БФ «Візаві», 2001. - С. 76-79.

247

3. Єльникова Г. В. Наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в регіоні : монографія / Г. В. Єльникова. - К. : ДАККО, 1999. - 303 с.

4. Лапшина І. С. Використання сучасних інформаційних технологій у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного середовища / І. С. Лапшина, С. М. Лупінович // Матеріали УІ Міжнародного фестивалю педагогічних інновацій / [Упор. Назаренко Г. А.]. - Черкаси : ЧОПОПП, 2014. - С. 79-84.

5. Обучение инвалидов по зрению технологии «Окно в Мир» / [Г. Е. Цейтлин, Т. К. Терзян, С. А. Картавцев, Р. О. Литвинов, Е. А. Майданник]. - К. : ООПКТДИ «Вікно в Світ», 2001. - 102 с.

Размещено на Allbest.ru