Основні компоненти готовності студентів аграрних вищих навчальних закладів до здійснення управлінської діяльності та їх зміст

Складові структури готовності до управлінської діяльності майбутніх керівників-аграрників, її компоненти, показники. Складники професійної готовності - когнітивний та операційний компоненти. Перевага мотивів, які породжуються професійною діяльністю.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 01.02.2019
Размер файла 466,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні компоненти готовності студентів аграрних вищих навчальних закладів до здійснення управлінської діяльності та їх зміст

Свистун В.І.

Анотації

У статті запропоновано авторське бачення складових структури готовності до управлінської діяльності майбутніх керівників-аграрників, представлено її компоненти, охарактеризовано показники та їх зміст.

В статье предложено авторское видение составляющих структуры готовности к управленческой деятельности будущих специалистов-аграриев, её компоненты, охарактеризованы показатели и их содержание.

The author's view about the elements of the structure of future specialists-agrarians' readiness for management, its components, main parameters with their content are offered in the article.

Основний зміст дослідження

Постановка проблеми. Сьогодні в педагогічній науці активно обговорюється проблема формування у майбутніх фахівців готовності до діяльності за обраним фахом. Механізм формування готовності у фахівців до управлінської діяльності складний, в його основу закладено зв'язки між професійними настановами, переконаннями і діяльністю, між інтелектуальними, емоційно-вольовими, мотиваційними і психофізіологічними процесами та явищами в структурі їх управлінського професіоналізму. Розв'язання проблеми ефективного формування й розвитку готовності до управлінської діяльності фахівців-аграрників залежить від знання її структури, яка має в першу чергу спиратися на особистість, закономірність її становлення, розвиток та ефективну діяльність, поведінку та спілкування.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблему формування професійної готовності та її структуру досліджували Г. Балл, А. Деркач, М. Дяченко, Л. Кандибович, Л. Карамушка, О. Коберник, Д. Мазоха, В. Моляко, С. Равикович та інші науковці.

Дослідники педагогічної готовності обґрунтовують свої варіанти її структури. Так, А. Линенко досліджує компоненти готовності студентів педагогічних ВНЗ до професійної діяльності, О. Коберник - основні компоненти готовності студентів до впровадження інноваційних технологій, Т. Бережанська - структуру педагогічної готовності вчителя до оцінювання навчальних досягнень школярів, А. Деркач - взаємозв'язок структурних компонентів стану психічної готовності студентів до педагогічної діяльності, Л. Кондрашова - структуру морально-психологічної готовності студентів педагогічних ВНЗ. Структура професійної готовності майбутнього економіста в економічній освіті є предметом дослідження В. Стасюк, а структура психологічної готовності до управлінської діяльності - О. Бойка, Л. Карамушки.

Постановка завдання. Незважаючи на наявність наукових праць із проблеми формування готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності у студентів аграрних ВНЗ вона залишається нерозв'язаною. У зв'язку з цим метою нашої статті є визначення складових структури та показників готовності до управлінської діяльності майбутніх керівників-аграрників.

Виклад основного матеріалу. Однією зі складних сучасних педагогічних, психологічних та акмеологічних проблем є обґрунтування сутності, структури і умов формування управлінської готовності у фахівців. Маючи на увазі,що готовність майбутніх керівників-аграрників до здійснення управлінської діяльності як їхній усвідомлений, активно-діяльнісний стан, який забезпечує їх особистісну й професійну самореалізацію та самоактуалізацію при вирішенні виробничо-управлінських і соціальних проблем на основі управлінської компетентності, особистісного та професійного досвіду, творчого використання індивідуально-психічних особливостей у процесі професійної діяльності, вважаємо, що вона включає професійну та особистісну види готовності.

Складниками професійної готовності є когнітивний та операційний компоненти.

Когнітивний компонент забезпечує опанування системою знань для ефективного здійснення управлінської діяльності. Його показники:

загальнонаукова компетентність - загальна підготовленість до виконання трудової діяльності, яка включає:

а) аграрну - знання наукових основ функціонування аграрної галузі;

б) економічну - розуміння суті економічних і ринкових відносин, системи соціального забезпечення та захисту працівників;

в) технічну - знання комплексу технічних засобів, що забезпечують механізацію й автоматизацію організаційно-управлінських процесів у різних ланках сільського господарства та здатність їх творчого застосування.

г) правову - знання законодавчої бази та здатність їх творчого застосування, правова відповідальність;

д) психологічну - знання про людину як суб'єкта виробничо-управлінського процесу, її вікових та індивідуальних особливостей; володіння психологічною діагностикою; вміння визначати емоційний стан працівників і творчо враховувати його в управлінській діяльності;

е) педагогічну - вміння навчати і розвивати, володіння педагогічною діагностикою та умінням проводити індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики, вміння пробуджувати і розвивати стійкий інтерес до виконання виробничих функцій;

професійна компетентність - підготовленість фахівця до виконання трудової діяльності за професійною спеціалізацією, яка включає:

а) технологічну - володіння системою знань за фахом про закономірності аграрного цілісного виробничо-управлінського процесу, сучасні технології, їх сутність і зміст; вміннями проектування, реалізації, оцінювання і корекції виробничо-управлінського процесу, вміннями оперувати науковими, фаховими знаннями й здатність їх творчого застосування;

б) функціональну - знання службових функцій керівників на різних ієрархічних рівнях, регламентації функціональних прав й обов'язків усіх керівників;

управлінсько-функціональна компетентність - підготовленість до виконання управлінських функцій на різних ієрархічних рівнях, яка включає:

а) стратегічну - функції прогнозування, представницька, інтеграційна, стабілізаційна;

б) організаційну - функції планування, організації виконання, комунікації, контролювання та прийняття рішення;

в) управління персоналом - функції мотивування, дисциплінарна, виховна, арбітражна, психотерапевтична;

г) виробничу - функції експертно-консультативна, оперативного управління, матеріально-технічного забезпечення, інноваційна, маркетингова.

Операційний компонент забезпечує систему управлінських навичок і вмінь, необхідних для ефективного здійснення управлінської діяльності. Його показники:

· стиль спілкування;

· уміння висловлювати свої думки та вміння слухати;

· вміння спілкуватися зі слухачами (з аудиторією);

· вміння критикувати;

· вміння контролювати себе;

· рівень ділової етики;

· вміння розмовляти по телефону;

· вміння проводити засідання;

· вміння працювати з документами;

· вміння раціонально використовувати час, зусилля і ресурси;

· вміння раціонально технологічно та функціонально управляти;

· навички здорового способу життя;

· стиль управління.

Важливою умовою формування готовності до управлінської діяльності є відповідність суб'єктивних властивостей, нахилів, особливостей людини характеру професії. Їх наявність забезпечує успіх і творчий підхід до управлінської діяльності.

Особистісну готовність складають мотиваційний, ціннісний, вольовий, інтелектуальний, індивідуально-психологічний, оціночний компоненти.

Мотиваційний компонент - забезпечує спрямованість на професійно-творче засвоєння знань, професійно-пізнавальний інтерес і прагнення до творчого засвоєння системно-наукових управлінських знань і комплексних вмінь, до успіху й творчих досягнень, до лідерства та високої оцінки своєї роботи.

Показники:

особистісна зрілість (мотивація досягнення - загальна спрямованість діяльності студента на значимі особистісні цілі, прагнення до цілковитої самореалізації, самостійність, ініціативність, прагнення до лідерства та досягнення високих результатів у діяльності; ставлення до свого "Я" - впевненість в своїх можливостях, задоволеність своїми здібностями, темпераментом, характером, знаннями, вміннями й навичками; почуття громадського обов'язку - патріотизм, інтерес до суспільно-політичного життя країни, професійна відповідальність, колективізм);

спрямованість особистості на себе, завдання, взаємодію: однією з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу, є спрямованість (система стійких мотивів, які підпорядковують собі всі інші, характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини й орієнтують її діяльність). За домінуючою в діяльності та поведінці студента мотивацією розрізняють три основні види спрямованості - на взаємодію, на завдання, на себе.

Спрямованість на взаємодію - це прагнення за будь-яких умовах підтримувати добрі стосунки з колегами, орієнтація на спільну діяльність (хоча її фактичний внесок у виконання завдання може бути мінімальним), на соціальне схвалення, залежність від колективу, потреба в прихильності і емоційних стосунках з людьми.

Спрямованість на завдання відображає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю: зацікавленість у розв'язанні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на ділове співробітництво, намагання обґрунтовано довести свою точку зору, яку людина вважає корисною для досягнення загальної мети.

керівник аграрник професійна готовність

Спрямованість на себе - це орієнтація на досягнення особистого добробуту безвідносно до роботи колег, прагнення підтвердити особисту першість і престиж, владність, схильність до суперництва.

Вольовий компонент забезпечує чітку організованість, контролювання своєї діяльності та спрямування її на досягнення поставлених цілей, управління власною поведінкою, послідовність самореалізації.

Воля - "як соціальне новоутворення психіки, зумовлене розвитком трудової діяльності" [2, с.62], є однією з умов ефективності управлінської діяльності керівника. Розвинута вольова саморегуляція дозволяє йому ставити і вирішувати важливі, трудомісткі завдання, які потребують значних зусиль, що позитивно впливає на результати управлінської діяльності в аграрній сфері.

Воля - це перш за все влада над собою, над своїми почуттями, діями, бо вона є свідомою організацією і саморегуляцією діяльності людини. Індивідуальні особливості волі виражаються в інтенсивності проявлення її сили або слабкості. Керівник з розвинутою волею може переборювати труднощі при досягненні мети і виявляти про цьому такі вольові якості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, сміливість, витримка і самовладання. Нерішучість, відсутність настирливості, ухиляння від труднощів, небажання здійснювати вольові зусилля характеризують керівника зі слабкою волею.

Розвиток основних вольових якостей у майбутніх фахівців-аграрників є обов'язковою умовою їх ефективної управлінської діяльності на виробництві, і саме цим зумовлено вибір показника - рівень розвитку вольових якостей.

Формою проявлення волі управлінця є соціально значимий результат управлінської діяльності, за результати якого він відповідає особисто. Проте керівники розрізняються тим, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії.

Стійку властивість особистості, яка формується в процесі її соціалізації і характеризує її схильність приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам чи, навпаки, власним зусиллям і здібностям, Д. Роттером запропоновано називати локус контролем. Якщо керівник приймає на себе відповідальність за свої дії і причину вбачає у власних здібностях і зусиллях, то в нього переважає внутрішній (інтернальний) локус контроль. Такому фахівцю-управлінцю притаманна впевненість в собі, послідовність і настирливість у досягненні поставленої мети, врівноваженість, незалежність, схильність до самоаналізу.

Якщо керівник схильний приписувати причини своєї поведінки і власних дій зовнішнім факторам, то є підстави вважати, що в нього переважає зовнішній (екстернальний) локус контроль. Схильність до зовнішнього локусу контролю проявляється поряд з такими рисами, як невпевненість у своїх здібностях, неврівноваженість, прагнення відкласти реалізацію своїх намірів на невизначений термін, тривожність, конформність, агресивність.

Наразі відповідальність перед суспільством за результати своєї діяльності, як одна з найважливіших рис сучасного управлінця-аграрника, має формуватися у студентів в процесі спільної навчальної діяльності шляхом інтеріоризації соціальних цінностей, моральних принципів і правових норм, які виражають суспільну необхідність. Цим пояснюється вибір цього показника - локус контролю.

Ціннісний компонент забезпечує надбання, підсилення, зміцнення всієї сукупності моральних принципів, норм, переконань, свідомості, ідеалів тощо.

Кожній людині притаманна індивідуальна, специфічна ієрархія особистісних цінностей, які є зв'язком між духовною культурою суспільства і духовним світом особистості, між суспільним і індивідуальним буттям. Особистісні цінності є одним із джерел мотивації поведінки людини, які відображаються у формі ціннісних орієнтацій та є важливим фактором соціальної регуляції взаємин людей і поведінки конкретного індивіда.

У свою чергу, ціннісні орієнтації тісно пов'язані з вольовими аспектами людської діяльності, а також наповнюють конкретним змістом спрямованість особистості, виражають внутрішню основу її ставлення до дійсності і до себе.

Зважаючи на те, що керівництво - це цілеспрямований вплив на підлеглих, який призводить до їх усвідомленої і активної поведінки і діяльності, відповідно до намірів керівника [5], на нашу думку, цілком зрозумілим є вибір показників - ціннісні орієнтації та сприйняття керівником колективу:

індивідуалістичне - сприйняття керівником колективу нейтрально чи як заваду своєї діяльності, колектив не є самостійною цінністю для керівника, що проявляється в ухилянні від спільних форм діяльності, в перевазі індивідуальної роботи, в обмеженні комунікації;

прагматичне - колектив сприймається керівником як засіб досягнення індивідуальних цілей, оцінюється з точки зору його корисності для керівника, перевага надається тим членам колективу, які здатні допомогти, взяти на себе розв'язання складної проблеми чи дати необхідну інформацію;

колективістське - колектив сприймається керівником як самостійна цінність, на першому плані - проблеми колективу і окремих його членів, зацікавленість в успіхах колективу та його членів, намагання внести свій внесок в колективну діяльність, потреба в колективних формах праці [4].

Інтелектуальний компонент - забезпечує розвиток у студента розуміння й розумових дій, умінь аналізувати, узагальнювати і конкретизувати управлінські факти та явища, управлінське середовище, нестандартно мислити, приймати виважені рішення.

Зв'язок інтелекту як "відносно стійкої структури розумових здібностей індивіда" [2, с.142] з управлінням, з ефективністю управлінської діяльності самоочевидний і першорядний за значимістю. В теорії управління розроблені численні і різноманітні переліки тих інтелектуальних якостей, які повинен мати "ефективний керівник". Поняття "інтелект" визначається як інтеграція, тобто цілісна система всіх пізнавальних особливостей людини, починаючи від відчуття і сприйняття і закінчуючи мисленням й інтуїцією. Це - єдність всіх спеціальних і загальних пізнавальних здібностей людини: спеціальні пізнавальні здібності співвідносяться з конкретними психічними процесами - сприйняттям, пам'яттю, мисленням тощо; загальні здібності характеризують цілісне функціонування психічних процесів. У своєму комплексному прояві інтелектуальні здібності нерозривно пов'язані з усіма іншими, також загальними, здібностями: креативністю, навчальністю, рефлективністю, саморегуляцією, активністю. Взаємодія з ними породжує і нові особливості інтелекту.

Показники:

рівень розвитку загальних розумових здібностей;

інтелектуальні здібності;

креативність;

системність, гнучкість, послідовність, логічність і лаконічність мислення.

Індивідуально-психологічний компонент забезпечує стійку індивідуально-специфічну систему психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення управлінської діяльності, яка ґрунтується на індивідуально-типологічних особливостях нервової системи, здібностей, темпераменту, характеру тощо.

Сукупність індивідуально-психічних якостей майбутнього керівника-аграрника складають найбільш важливу категорію факторів, які впливають на ефективність його управлінської діяльності. Основні підходи до здійснення управлінських функцій, вибір управлінського стилю керівником, характеристики процесу ділового просування суттєво визначаються його належністю до певного психологічного типу особистості, який на думку К. Юнга, автора теорії психологічних типів, залежить від вроджених властивостей людини.

Стиль діяльності кожного керівника, залежно від змісту та умов діяльності, значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, тобто сила, врівноваженість і рухливість нервової системи виявляються по-різному і відіграють позитивну або негативну роль. Отже, при підготовці студентів аграрних ВНЗ до майбутньої управлінської діяльності потрібно зважати на особливості темпераменту, як "одного з основних понять психофізіології…" [3, с.103].

Фактором ефективності управлінської діяльності виступають також специфічні управлінські здібності, які представляють індивідуально-психічні якості особистості, які є умовою ефективного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності [2]. На думку А.В. Карпова, не тільки ефективність, а навіть сама можливість реалізації управлінських функцій залежить від того, володіє чи ні людина такого роду здібностями [1].

Таким чином, показниками індивідуально-психологічного компоненту керівника нами визначені - психологічний тип; темперамент; управлінські здібності.

Оцінний компонент забезпечує оцінювання студентом самого себе, своїх якостей, можливостей, положення серед інших людей і їх ставлення до себе, що показує вимогливість студента до себе, його самокритичність, ставлення до життєвих успіхів і невдач, наявність чи відсутність життєвих перспектив.

Формування майбутнього керівника-аграрника без використання його особистих зусиль є неефективним, тому самовдосконалення є невід'ємним компонентом управлінської підготовки в умовах аграрного ВНЗ. Управлінське самовдосконалення фахівців-аграрників - це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї управлінської компетентності і розвитку управлінсько-значимих якостей у відповідності з зовнішніми соціальними вимогами, умовами управлінської діяльності і особистою програмою розвитку.

Враховуючи важливість цілеспрямованого розвитку власної особистості майбутніми керівниками-аграрниками нами визначені такі показники:

самооцінка здібностей до самоосвіти й саморозвитку;

самооцінка здібностей до самоуправління (самопізнання, самовизначення, самоорганізації, самореалізації, самодіяльності, самоконтролювання, самооцінювання, самонавіювання, саморозвитку).

Знання керівником законів колективної життєдіяльності дозволяє йому не тільки прогнозувати її розвиток, а й управляти нею. Психологи все більше уваги приділяють так званим рольовим его-станам. Так, англійський психолог М. Белбін виділив і дослідив вісім ділових ролей, які можуть грати члени будь-якого колективу: "лідер", "реалізатор", "генератор ідей", "об'єктивний критик", "організатор чи "начальник штабу", "постачальник", "душа колективу", "контролер".

Готуючись до управлінської діяльності кожному майбутньому керівнику важливо знати свої потенційні можливості як члена колективу, тому наступним показником оцінного компоненту нами визначена - потенційна ділова роль в колективі (рис.1).

Формування управлінської готовності фахівця-аграрника означає набуття знань, умінь, досвіду, утворення тих необхідних мотивів, настанов, надання психічним процесам і властивостям особистості таких особливостей, які забезпечать йому можливість ефективно здійснювати управлінську діяльність.

Висновки

Сучасні вимоги до підготовки управлінських кадрів для сільського господарства зумовлюють необхідність постійного вдосконалення освітнього процесу у аграрних ВНЗ. Вибір найбільш адекватних сьогоденним потребам аграрної сфери методів навчання сприятиме підготовці професійних, компетентних фахівців, готових діяти в складних, нестандартних соціально-економічних умовах галузі.

Отже, перспективи подальших розвідок у цьому напрямку дослідження насамперед полягають у пошуку найбільш оптимальних шляхів формування готовності до управлінської діяльності у студентів аграрних ВНЗ.

Література

1. Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособ. - М.: Гардарики, 2000. - 584 с.

2. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

3. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

4. Пугачев В.П. Тесты, деловые игры, тренинги в управлении персоналом: Учеб. для студ. вузов. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 285 с.

5. Урбанович А.А. Психология управления: Учеб. пособ. - Мн.: Харвест, 2001. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.