Проблеми кадрового забезпечення системи професійно-технічної освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.1

ПРОБЛЕМИ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Десятов Т.М.

Корінні зміни, що відбуваються у сферах економіки, політики, соціальному житті країни суттєво впливають на стан усіх ланок освіти, зокрема на можливість працевлаштування випускників, надання їм першого робочого місця. Глобалізація, зміна пріоритетів розвитку в економіці, демократизація суспільства породжують ряд проблем і суперечностей в системі професійно-технічної освіти. Все це потребує неординарних нових підходів до формування і розміщення трудового потенціалу, змісту професійно-технічної освіти, нових методів і засобів навчання, інтеграції навчальних закладів з роботодавцями.

На даному етапі розвитку економіки якість робочої сили має першорядне загально-державне значення. Саме у період економічного зростання гостро постає питання запровадження нових технологій, схем організації виробництва, інтенсифікації виробництва, оновлення змісту освіти. професійний освіта кваліфікований стажування

Це значною мірою відноситься і до національної системи професійно-технічної освіти, яка органічно пов'язана із суспільним виробництвом і працює на відтворення робітничого потенціалу країни.

Статистичний аналіз стану робітничих кадрів в Україні свідчить, що в країні протягом останніх років потенціал кваліфікованих робітників значно знизився і становить від 5 до 15 відсотків у порівнянні з розвиненими країнами, де вони складають 20 - 70 відсотків. Загальновідома всім аксіома, що чим більше висококваліфікованих робітників, тим більше новітніх технологій, сучасного обладнання, тим швидше розвиватиметься економіка країни. На жаль, на сьогодні переважна більшість робітників, зайнятих на виробництві і в сфері послуг мають низький та середній рівень кваліфікації, орієнтовані на значний обсяг ручної праці та застарілі технології виробництва, не володіють комп'ютерною грамотністю.

Таким чином, підготовка робітників набуває загальнодержавного значення і розв'язання цієї проблеми є актуальною задачею. Сьогодні ми ставимо завдання щодо підготовки кваліфікованого робітника, який зміг би працювати в реаліях сучасного виробництва та за новітніми технологіями. На жаль, сьогодні існуюча система підготовки робітників не відповідає вимогам економіки та суспільства.

Метою цієї статті є аналіз фактичного стану підготовки кадрів для системи професійно-технічної освіти України і пошуки шляхів ефективного розв'язання цієї проблеми.

Основне завдання професійно - технічної освіти - відтворення робітничого трудового потенціалу України - досягатиметься шляхом трансформування існуючої мережі професійно - технічних училищ та створення ступеневої професійно - технічної освіти, що задовольнить реальні потреби економіки у кваліфікованих робітничих кадрах.

Зараз в Україні діє 945 професійно - технічних навчальних закладів, в т.ч. 174 вищих професійних училищ та центрів професійно - технічної освіти, 385 професійних ліцеїв, а з 1 квітня 2004 року створено ще 49 навчальних центрів. Щорічно в них здійснюється підготовка понад 270 тис. кваліфікованих робітників.

Якщо розглянути керівний склад професійних навчальних закладів, то серед їх директорів усі мають вищу освіту, але інженерно-педагогічну підготовку мають тільки кожний одинадцятий, що є замалим.

Більшість з них працюють на цій посаді 10 і більше років, що свідчить про їх високий професійний рівень і здібності щодо керування цими навчальними закладами. Нажаль, на початок нинішнього навчального року залишаються вакантними 46 посад директорів: це стосується Донецького, Полтавського, Одеського, Запорізького та Львівського регіонів.

Але і це ще не все. Значна кількість діючих директорів ПТНЗ (267 чоловік, або 28%) мають предпенсійний або пенсійний вік, щ також не красить кадрову систему професійно-технічної освіти.

Нажаль, кадровий резерв на цю посаду існує формально. А ми знаємо, керівника ПТНЗ неможливо одразу підготувати ні в одному з вищих навчальних закладів. Його треба штучно виростити, виплекати, додатково навчити і тільки після цього рекомендувати на призначення. Потім не менше 2-3 років тримати у полі зору та допомогти йому.

Станом на 1 січня цього року із 21,9 тис. майстрів виробничого навчання не мають повної вищої освіти понад 9%, приблизно стільки ж володіють робочою кваліфікацією на рівні випускника училища.

Вакантними залишаються біля 4 тис. посад виробничого навчання, що складає майже 20%, тобто кожна п'ята посада майстра виробничого навчання в системі професійно-технічної освіти України є незайнятою. Це дуже тривожний факт: ми знаємо, що майстер виробничого навчання є центральною фігурою в будь-якому ПТНЗ. Від рівня його робочої майстерності, педагогічно-виховних умінь і навичок залежить уміння і продуктивна діяльність професійно-технічного училища.

Особливо тривожне становище в м. Києві, де понад половини вакантних місць майстрів виробничого навчання (52%), Запорізькій, Луганській областях (23%).

Існує також проблема забезпечення ПТНЗ викладачами спеціальних дисциплін: з 7 тисяч викладацьких місць вакантними є понад 3 тисячі посад (тобто 43%). Це теж негативний факт, який треба усунути у найближчі роки.

Із наведеного вище витікає, що система профтехосвіти стоїть перед серйозною проблемою: яким чином восполнити дефіцит інженерно-педагогічних кадрів різних напрямків.

До того ж зростання ринку праці робітничих кадрів, їх конкурентоспроможність, професійна компетентність вимагають нових підходів до підготовки інженерно-педагогічних кадрів.

Для їх підготовки в Україні сформована мережа навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації. Серед них: спеціалізовані вузи - Українська інженерно-педагогічна академія (м. Харків), Кримський інженерно-педагогічний університет (м. Сімферополь), а також біля 20 факультетів вищих навчальних закладів ІІІ-V рівнів акредитації та 10 - І-ІІ рівня.

Ці 10 навчальних закладів здійснюють підготовку майстрів виробничого навчання і практично розташовані у всіх регіонах України (м. Київ, м. Харків, м. Дніпропетровськ, м. Коломия, м. Севастополь, м. Рубіжанськ, м. Конотоп тощо).

Всього підготовку майстрів виробничого навчання здійснюється за 20 профілями.

Статистичні дані показують, що кожний дев'ятий педагогічний працівник є випускником індустріально-педагогічних технікумів. Вони, як правило, закріплюються на “робочих місцях”, а особливо якщо до навчання в технікумі вони закінчили професійно-технічний заклад і направляються в ті ж навчальні заклади для подальшої роботи.

Надзвичайно тривожні вікові показники педагогічних та науково - педагогічних працівників. Так, в індустріально - педагогічних технікумах і коледжах працює до 19 відсотків педагогічних працівників передпенсійного і пенсійного віку, а у Харківському ІПТ - 40%, Рубіжанському - 33%. В Українській інженерно - педагогічній академії 31 відсоток науково - педагогічних працівників передпенсійного та пенсійного віку.

Загальним недоліком у роботі з педагогічними та науково - педагогічними кадрами є неякісне і не в повному обсязі виконання планів підвищення їх кваліфікації.

Сьогодні в Україні існує відповідна мережа навчальних закладів щодо підвищення кваліфікації: Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, де проходять підвищення кваліфікації керівники ПТНЗ та їх заступники; Донецький інститут післядипломної освіти інженерно - педагогічних працівників (директори та їх заступники Донецької області та медпрацівники областей), Науково - методичні центри ПТО у Запорізькій, Харківській та Хмельницькій та Хмельницькій областях, Інститути післядипломної освіти у Закарпатській та Черкаській областях.

Недостатні зусилля регіонів щодо налагодження співробітництва між вищими, професійно - технічними навчальними закладами, науковими установами та роботодавцями з питань більш ефективної системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних та науково - педагогічних кадрів, з урахуванням потреб розвитку економіки регіону та реалізації регіональних програм економічного розвитку. Основними проблемами, пов'язаними із підвищення кваліфікації науково - педагогічних кадрів навчальних закладів

вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації повинні здійснювати не тільки підготовку педагогічних кадрів, а також бути провідними ВНЗ у вирішенні питання підготовки науковців для системи ПТО, відпрацювання та впровадження інноваційних технологій навчання, розробки проектів. Типових навчальних планів та програм, надання психолого - педагогічної підготовки педагогічним працівникам, які не мають педагогічної освіти, а також охоплення заочною та дистанційною формами навчання педагогічних працівників, які не мають повної вищої освіти. Організувати науково - дослідну роботу.

Торкаючись проблеми формування контингенту студентів інженерно-педагогічних навчальних закладів, слід відновити практику доведення наказом до кожного навчального закладу кількості випускників, яких необхідно було направити на навчання до технікумів, інженерно-педагогічних вузів і факультетів, а також добровільно - примусового розподілу їх на роботу. Комісіям закладів потрібно було здійснювати конкурсний відбір на навчання у ВНЗ, таким чином, щоб на кожне місце училища претендувало 2-3 особи. Управлінням освітою, педагогічним колективам, як ПТНЗ, технікумів так і ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації потрібно спільно продумати таку систему, щоб випускники училищ самі були зацікавлені в отриманні інженерно-педагогічної освіти.

Які ж ми бачимо шляхи вирішення порушених проблем?

На рівні Міністерства освіти і науки України:

- створення при АПН України відділення з післядипломної освіти і відповідних наукових підрозділів для розробки методологічних, теоретичних і прикладних аспектів післядипломної освіти;

- розроблення за найширшої участі навчальних закладів державних стандартів курсів підвищення кваліфікації для різних категорій педагогічних працівників відповідних рівнів кваліфікації;

- формування необхідної нормативно-правової бази курсового підвищення кваліфікації;

- формування нового механізму забезпечення фінансування навчальних закладів післядипломної освіти та матеріальної зацікавленості педагогічних працівників у підвищенні кваліфікації;

- створення спільно з регіональними навчально-методичними центрами профтехосвіти та Донецьким інститутом післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників експериментальних педагогічних майданчиків з відпрацювання нових педагогічних технологій (модульне навчання професії, навчання учнів діловій активності, інформаційні технології навчання та ін.).

На законодавчому рівні:

- моральне та матеріальне стимулювання праці педагогічних працівників, особливо працюючих у сільській місцевості.

На регіональному рівні:

- запровадження сертифікації педагогів за наслідками опанування ними інноваційних технологій навчання та використання їх в педагогічній діяльності;

- створення дієвого резерву на керівників професійно-технічних навчальних закладів;

- закріплення за новопризначеними досвідчених керівників ПТНЗ та проведення їх навчання, надання їм практичної допомоги;

- організація проведення стажування майстрів виробничого навчання на базі створених навчально-педагогічних центрів у ПТНЗ;

- проведення серед майстрів виробничого навчання регіональних конкурсів фахової майстерності різного професійного спрямування;

- здійснення контролю за проходженням майстрами виробничого навчання стажування та укладанням професійно-технічними навчальними закладами угод з підприємствами-замовниками робітничих кадрів.

На рівні навчальних закладів післядипломної освіти:

- застосування сучасних навчальних технологій у курсовому підвищенні кваліфікації, що передбачають диференціацію та індивідуалізацію, запровадження дистанційної, очно-заочної та екстернатної форм навчання, а також впровадження короткотермінового опанування новими технологіями виробництва;

- проведення виїзних занять на базі регіональних навчально-методичних центрів професійно-технічної освіти;

- впровадження для закладів профтехосвіти короткотермінової перепідготовки педагогічних працівників, які не мають педагогічної освіти

На рівні навчальних закладів, що здійснюють підготовку інженерно-педагогічних кадрів:

- розширення кількості напрямів підготовки інженерно-педагогічних працівників згідно з професійною спрямованістю професійно-технічних навчальних закладів;

- впровадження для закладів пофтехосвіти підготовки педагогічних працівників з отримання освітньо-кваліфікаційного рівня - бакалавр за скороченим терміном навчання;

- здійснення прийому на навчання до вищих навчальних закладів 1-4 рівня акредитації, як правило, за рахунок випускників професійно-технічних навчальних закладів;

- залучення студентів індустріально-педагогічних технікумів (коледжів) до участі у регіональних та Всеукраїнських конкурсах фахової майстерності;

- укладання угод на підготовку педагогічних кадрів.

На підставі викладеного слід зробити такі висновки:

1. Підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка педагогічних кадрів професійно - технічної освіти є державним завданням, виконання якого вимагає від вищих навчальних закладів І ІV рівній акредитації суттєвого поліпшення і усього навчально - виховного процесу.

Напрямки подальших досліджень:

1. Проведення подальших досліджень кадрового забезпечення професійно - технічної освіти з урахуванням динамічних змін, які відбуваються в різних галузях промисловості України;

2. використання сучасних методів педагогічних досліджень з використанням теоретико - імовірнісних методів;

3. поліпшенні теоретико - методичні дослідження з використанням відповідного нормативно - правового, організаційно - наукового, інформаційного та методичного забезпечення.

Анотація

В статті порушена дуже актуальна проблема кадрового забезпечення системи професійно - технічної освіти. Розглянуто сучасний стан та запропоновано шляхи вирішення цієї проблеми.

В статье затронута очень актуальная проблема кадрового обеспечения системы профессионально - технического образования. Рассмотрено современное состояние и предложены пути решения этой проблемы.

The article deals with the problem of personnel coverage in the vocational training system. The present state of the issue is being considered and some decisions are proposed.

Размещено на Allbest.ru