Постановка проблеми. За час усього свого існування Україна переживає не лише економічну та політичну, а й соціально-психологічну кризу. Вплив цих криз на населення характеризується підвищеною стресогенністю, причому весь тягар пов'язаних із цим проблем падає на сім'ю, передусім на найуразливіших її членів - дітей, а особливо підлітків. Тривожним сигналом сучасної реальності стало збільшення кількості сімей, в яких батьки не здатні вирішити свої власні життєві проблеми, і тим більше, не можуть забезпечити своїм дітям сприятливі умови життя і виховання. Визнаючи складність вікового розвитку особистості на етапі підлітковості твердження багатьох досліджень наголошують на особливому, специфічному впливі депривації, яка дуже суттєво ускладнює життєдіяльність дітей, позбавлених сімейної опіки [1; 3; 5; 8; 9]. Через свою деструктивну й обмежувальну природу і сутність депривація називається соціопатогенним феноменом, що пригноблює повносправний і гармонійний розвиток дитини підліткового віку. Блокування можливостей підлітків у вільній самореалізації екзистенційних потреб, пригнічення базових життєвих спонук наповнює негативним забарвленням їхнє повсякденне життєіснування та зумовлює цілу низку складнощів і особливостей соціальної активності. Перманентне або флуктуативне позбавлення батьківської та материнської опіки, повномірного статусно-рольового сімейного спілкування гальмівним чином впливає на розвиток усієї психоструктури підлітка, зокрема його самосвідомості.

Від міри позитивності попереднього соціогенезу дитини і тривалості перебування в деприваційному режимі тісно залежить подальша детермінація когнітивних, емоційних і поведін - кових компонентів розвитку її свідомості і самосвідомості. Пси - хохарактерологічні особливості підлітків в умовах депривації сімейної взаємодії набувають ознак тривожності, пригніченості, деприсивності, фрустрованості та призводять у процесі подальшого розвитку до виникнення значних особистісних деструкцій, зокрема психоемоційних дисфункцій, найтиповішим проявом якого є емоційне вигорання [1]. Недостатня розвинутість емоційно-вольових конструктів, дисбаланс Я-концепції, несфор - мованість потребово-мотиваційної сфери, підвищена психічна тривожність, неадекватна самооцінка, розбалансована нервово - психічна саморегуляція притаманні дітям, що виховуються в проблемних сім'ях [3; 6].

Аналіз досліджень і публікацій. Сьогодні існує певна науково-психологічна база сформованого кола ідей, положень та концепцій у висвітленні проблематики депривації в сім'ях. Так, теоретичне обґрунтування сучасних підходів до вивчення впливу сімейних відношень на формування особистості підлітка здійснили такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як: М. Алексєєва, Г. Бевз, Дж. Боулбі, М. Буянов, Я. Гошовський, І. Дубровіна, Н. Карасьова, М. Лісіна, Г. Лялюк, Н. Максимова, В. Мухіна, Л. Осьмак, А. Прихожан, А. Рузська, Т. Юферєва та ін. [2; 3], які також вивчали різні аспекти девіантних сімей, де аморальність батьків стає визначальними чинниками ускладеного і кризового життєвого шляху знедоленої дитини.

Мета дослідження - розкриття змістово-функціональної суті психоемоційного вигорання депривованих підлітків; обґрунтування експериментальної програми з дослідження особливостей психоемоційного вигорання дітей підліткового віку в умовах різнотипної сімейної депривації; створення генетично-психологічної програми профілактично-корекційної роботи з депривовани - ми підлітками із симптомами психоемоційного вигорання.

Дослідження було зорієнтоване на вирішення таких завдань: здійснити теоретичний аналіз проблеми психоемоційного вигорання депривованої особистості в науковій та навчально-методичній психолого-педагогічній літературі; емпірично вивчити проблеми психологічних особливостей психоемоційного вигорання підлітків в умовах депривації сімейної взаємодії; провести порівняльний аналіз специфіки прояву психоемоційного вигорання в підлітків за критерієм "норма-депривація".

Виклад основного матеріалу. Завдяки проведеному факторному аналізові внаслідок процедури варімакс-обертання було виділено дванадцять факторів, однак найбільше семантичне навантаження припало на перші чотири основні фактори, в яких сконцентрувалися найважливіші та найтиповіші показники - своєрідні індикатори психоемоційного вигорання підлітків, що мають досвід депривації сімейної взаємодії, навчаючись у школі-інтернаті, та їхніх однолітків з повної сім'ї, що навчаються в загальноосвітній школі.

Ми виходили з того, що структурно-семантичне порівняння факторів обох груп досліджуваних дозволить цілісно і багатогранно з'ясувати актуальність і рівень представленості параметрів і показників психоемоційного вигорання. Водночас встановлення певних відмінностей дало підстави з'ясувати особливості впливу депривації на афективну сферу дітей підліткового віку, які перебувають на дуже важливому перехідному й нестабільному етапі онтогенезу, обтяженому численними випробуваннями, зокрема й емоційного походження.

Безперечно, саме порівняльний аналіз вичленених факторів обох груп досліджуваних дозволив цілісно й повномірно відсте - жити специфіку прояву синдрому емоційного вигорання в залежності від різнотипних детермінант.

Аналіз змістового наповнення кожного фактора допоміг встановити низку специфічних особливостей і проблем, які породжують і супроводжують перебіг емоційного вигорання особистості. Проведення факторного аналізу допомогло у з'ясуванні набору виокремлених показників та їхніх модальностей, які і склали сутнісне наповнення кожного фактора та дали йому назву.

Результати факторного аналізу виконання експериментальних завдань методик підлітками зі школи-інтернату.

Перший фактор, умовно названий нами "пригнічено захисна агресія" (24, 7 % від загальної дисперсії), умістив такі показники: "пригніченість" (0,910), "високий рівень самотності" (0,827), "вище середнього рівень потреби у спілкуванні" (0,735), "глорична емоційна спрямованість" (0,630), "ворожість до дорослих" (0,572) та зі знаком "-" "шкільна тривожність" (0,645).

Узагальнюючи дослідження багатьох вчених (Дж. Боулбі, Я. Гошовський, Л. Виговська, Й. Лангмейер та ін.), констатуємо, що найважливішими чинниками психоемоційної розбалан - сованості депривованих підлітків є соціальні (сімейно-комунікативна депривація) та вікові особливості й парадокси їхньої життєдіяльності [3].

Ми вважаємо, що до психоемоційного вигорання та пригні - чено-захисної агресивності депривованих підлітків призводять позбавлення реальної сімейної взаємодії, брак батьківського тепла й опіки, нереалізованість у типових дитячо-сімейних ролях та інші деприваційні амортизації. Звужене й обмежене коло спілкування, перенасичення одноманітною комунікацією призводять до замкнутого й зацикленого самоусвідомлення та породжують агресивні настановлення до інших, афективні розлади й емоційне виснаження [10].

Слід відзначити, що інтерпретація вичленених у перший фактор показників на експериментальному рівні перекликається з теоретичними положеннями, в яких наголошено негативний і гальмівний вплив депривації на особистісний розвиток [багато].

У другому факторі, що названий "комунікативно безпорадна невротизація" (21,4 % внесок у загальну дисперсію), виділено такі показники: "комунікативна емоційна спрямованість" (0,721), "почуття безпорадності" (0,680), "високий рівень невротизації" (0,650), "міжособистісна тривожність" (0,615) і зі знаком "-" - "низький рівень потреби у спілкуванні" (0,715), "настрій" (0,635).

Отримана емпіричним шляхом комбінація виокремлених показників засвідчує, що, перебуваючи в ситуації позбавленості реальної сімейної взаємодії, депривовані підлітки з особливою гостротою відчувають потребу комунікативної єдності з найближчим референтним мікродовкіллям (сім'я, родина). Маючи активно виражену потребу в спілкуванні через вікові та соціальні чинники, депривовані підлітки проявляють чітко виражену комунікативну емоційну спрямованість (за методикою "ЗЕС" (Б. Додонова)).

До третього фактора під назвою "альтруїстично недовірлива тривожність" (15,6 % внесок у сумарну дисперсію) увійшли такі показники: "вище середнього рівень потреби у спілкуванні" (0,690), "альтруїстична емоційна спрямованість" (0,645), "недовіра до нових людей, речей, ситуацій" (0,610), "тривожність у ставленні до дорослих" (0,595).

Інтерпретація виокремлених у третій фактор показників у черговий раз закцентувала на необхідності і значущості для депривованих підлітків повноцінного і вільного спілкування з референтними людьми (високий статистично значущий прояв показника "вище середнього рівень потреби у спілкуванні" (за методикою Ю. Орлова)).

Водночас дуже помітною є тривожність і недовіра як базові індикатори підвищеного невротичного дисбалансу підлітків з інтернату. У третьому факторі зауважуємо концентроване тло тривожності у ставленні до дорослих, що лише підтверджує логічність прояву ще в першому факторі такого показника, як "ворожість до дорослих".

Четвертий фактор, названий нами "емоційно самооцін - на тривожність" (9,1% від загальної дисперсії), вмістив такі показники: "емоційна напруга" (0,710), "ворожість до дітей" (0,635), "самооцінна тривожність" (0,575) та зі знаком "-" "високий рівень неврозу" (0,650).

Виділені показники четвертого фактора засвідчили загальну високу тривожність з приводу самооцінки й унаслідок цього ворожість до інших дітей та високу емоційну напругу. Це, вочевидь, свідчить про недостатню пристосованість організму депривованого підлітка до навколишнього середовища, про неспроможність і невміння швидко, адекватно й результативно реагувати на них.

Через підвищений рівень загальної тривожності вихованці інтернату можуть набувати таких рис, що характеризують невпевненість, фрустраційність, побоювання, стурбованість, замкнутість тощо. Найчастіше саме емоції страху, що неминуче супроводжують стан тривожності, зумовлюють емоційно-вольову неврівноваженість підлітків при творенні оптимістичної картини подальшого житттєвого шляху [10].

Для депривованих підлітків стає типовим очікування неприємностей з боку старших і однолітків, що проявляється у ворожому ставленні та має високу ймовірність перерости в різні форми агресії [3]. Доказом цього є прояв показника "ворожість до дітей", який, по суті, є модифікованим варіантом тої агресивності, яку заманіфестували депривовані підлітки у показнику "ворожість до дорослих" (перший фактор).

Дещо дискусійним видається виокремлення зі знаком "-" показника "високий рівень неврозу" (за "Методикою експрес-ді - агностики неврозу" (за К. Хеком - Х. Хессом). Ми пояснюємо це тим, що методика дозволяє здійснити якраз експрес-діагностику дуже складного психоемоційного стану, тому досліджувані заявляють про існування неврозу, який їм нібито не притаманний. Найімовірніше це може свідчити про його психозахисне походження і застосування, адже за "Методикою діагностики рівня невротизації" (за Л. Вассерманом) у другому факторі проявився показник "високий рівень невротизації". Про підвищений невротичний фон свідчить і прояв в аналізованому четвертому факторі показника "емоційна напруга".

Отож, у цілому, сімейна депривація та культивовані в дитячому навчально-виховному закладі інтернатного типу системи інтолерантного офіційного спілкування породжують особистіс - ну афективну розбалансованість, що негативно впливає на пси - хосоціальне здоров'я підлітків та призводить до психоемоційного вигорання.

У контексті програми емпіричного дослідження факторному аналізу були піддані результати показників дітей, що виховуються у звичайній, пересічній, повноцінній сім'ї та навчаються в загальноосвітній середній школі. Ще на етапі пілотажу до категорії "підлітки із загальноосвітньої школи" нами були віднесені діти, які мешкають у типових сім'ях, де фактор депривації є неістотним, а діти переживають повномірну комунікацію на рівні "батьки-діти", "діти-сиблігни". Результати проведеного факторного аналізу дали можливість виявити істотні відмінності між двома групами досліджуваних, насамперед за порівняльним принципом "норма-депривація", "підлітки із загальноосвітньої школи - підлітки зі школи-інтернату".

До першого фактора, що умовно названий нами як "гедоністично комунікативна самотність" (23,2 % внесок у сумарну дисперсію), ввійшли такі показники: "вище середнього рівень потреби у спілкуванні" (0,875), "гедоністична емоційна спрямованість", "високий рівень самотності" (0,735), та зі знаком "-" "енергійність, бадьорість" (0,630).

Виокремлений набір показників, на які випало найбільше змістове навантаження, свідчить про те, що підлітками з нуклеарних сімей обираються типові моделі життєіснування, які вписуються у "соціально-віковий портрет" підлітковості. Самотність підлітків із загальноосвітньої школи є, на наш погляд, психогенною, а не соціогенною, як в однолітків зі шко - ли-інтернату, тобто діти, маючи певну соціальну гармонію в нуклеарній сім'ї, родині, відносно достатній рівень міжособис - тісного сімейного спілкування намагаються розібратися з "душевними" проблемами, нехтуючи певною мірою соціальними детермінантами. Тому їхня самотність "середнього рівня" істотно відрізняється від високого рівня самотності у вихованців школи-інтернату, оскільки межує і проявляється з іншими (не травмогенними й не агресивними) показниками. Внаслідок цього пригнічено-захисна агресія підлітків зі школи-інтернату як найтиповіша ознака (перший фактор) змістово кардинально відрізняється від психостанів підлітків із позитивним сімейним досвідом спілкування та виховання, в яких у перший фактор виділилися життєво орієнтовані показники гедонізму, спілкування тощо.

Отднак потрібно відзначити певну пасивність підлітків із сім'ї, що проявилося, зокрема, на рівні енергійності й бадьорості (показник зі знаком "-"). Теоретично підлітки хочуть такими бути, однак практично демонструють стагнаційні й пасивні форми поведінки (сидіння за комп'ютером, усамітнене слухання музики тощо).

До другого фактора, що названий нами "пугнічно невротична тривожність" (20,1 % внесок у сумарну дисперсію), ввійшли такі показники: "пугнічна емоційна спрямованість" (0,750), "високий рівень невротизації" (0,675), "ворожість до дітей" (на основі ревнощів: від суперництва - до неприхованої ворожості) (0,610), "самооцінна тривожність" (0,590) зі знаком "-" "активність" (0,730).

Зауважуємо істотні відмінності показників, виокремлених у другий фактор, в обох вибірках, які, до речі, є підлітковими, тобто відрізняються лише за принципом "норма-депривація".

Цілком помітними і відмінними є "настановлення ворожості" в обох групах досліджуваних. Проте, якщо в депривованих підлітків це показник першого фактора "ворожість до дорослих", то в недепривованих показник другого фактора ""ворожість до дітей".

Підлітки із загальноосвітньої школи як в першому факторі, так і в другому сигналізують про свою певну пасивність, зокрема показник "активність" проявився у них зі знаком "-" (як ми вже відзначали, у першому факторі зі знаком "-" проявився показник "енергійність, бадьорість").

Серед показників, що виділились у третій фактор, який умовно названий "комунікативно пригнічена тривожність" (16,2 % внесок у сумарну дисперсію), виокремилися такі показники: "комунікативна емоційна спрямованість" (0,642), "пригніченість" (0,600), "середній рівень тривожності" (0,585), "міжособистісна тривожність" (0,570).

Сумарна семантика показників третього фактора перекликається з показниками першого та другого факторів, насамперед на рівні комунікативності і тривожності, тобто загалом, можна стверджувати, що підлітки із загальноосвітньої школи гедоністично прагнуть комунікації, однак тривожні з приводу власної самооцінки та міжособистісних взаємин.

Показникове наповнення четвертого фактора за умовною назвою "гностично емоційна недовіра" (10,4% від загальної дисперсії) таке: "нижчий середнього рівень потреби у спілкуванні" (0,615), "недовіра до нових людей, речей, ситуацій" (0,550), "гностична емоційна спрямованість" (0,535).

Підлітки стараються пізнати мікро - і макродовкілля, побудувати власну когнітивну картину світу, однак зауважуємо в них недовіру до нових людей, речей, ситуацій. Безперечно, насамперед потрібно звернути особливу увагу на ті показники, в яких спостерігаються найбільші та найсуттєвіші статистично значущі відмінності між результатами, проявленими досліджуваними з обох груп.

Основні порівняльні параметри презентовані нами в таблиці 1.

1. Агапова М.В. Социально-психологические аспекты эмоцио - нального-выгорания и самоактуализации личности: авто - реф. дисс. канд. психол. наук: 19.00.05/М.В. Агапова. - Ярославль, 2004. - 21 с.

2. Бевз Г. Вплив деприваційних чинників на психічний розвиток дитини / Галина Бевз, Олена Дорошенко // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Інст. пс. ім.Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - 2003. - Т.5 - Ч.5. - С.25-34.

3. Гошовський Я. Сімейна депривація як психотравмуючий чинник особистісно-духовного становлення дитини / Ярослав Гошовський // Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. пр. Інституту психології ім.Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. - К. - 2006. - Вип.7. - С.90-95.

4. Дорожкина О.А. Формирование потребности в эстетической деятельности у воспитанников детских домов и школ - интернатов: дис. канд. пед. наук: 13.00.01/Ольга Алексеевна Дорожкина. - К., 1993. - 202 с.

5. Дьяконова Т.И. Особенности характера и познавательных способностей подростков - воспитанников детских домов: диссертация. кандидата психологических наук: 19.00.11/Татьяна Игоревна Дьяконова. - СПб., 2000. - 184с.

6. Комплексное сопровождение и коррекция развития детей - сирот: социально - эмоциональные проблемы / [под науч. ред.Л.М. Шипицыной и Е.И. Казаковой]. - СПб.: Питер, 2000. - 108 с.

7. Кондрацька Л.В. Робота практичного психолога у попередженні емоційного вигорання підлітків / Л.В. Кондрацька // Вісник ХНПУ ім.Г.С. Сковороди. Психологія. - Харків: ХНПУ, 2006. - Вип. 20. - С 97-103.

8. Мудрак І. Психологічні особливості прояву тривожності підлітків-колоністів в умовах комунікативної депривації пенітенціарної установи / І. Мудрак // Aktualne problem w wspolczesnej nauki: zbior raportow naukowych (28.06.201330.06.2013). - Warszawa: Sp. z o. o. "Diamond traning tour", 2013. - S.84-88.

9. Улунова Г. Є. Психологічна корекція ускладненого спілкування в учнів шкіл - інтернатів: дис. канд. психол. наук: 19.00.07/Ганна Євгенівна Улунова. - К., 2006. - 185с.

10. Maslach C. Preventionof bumout: New perspectives/C. Maslach, J. Goldberg // Applied and Preventive Psychology. - 1998. - V.7. - P.63-74.