Умови розвитку професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська інженерно-педагогічна академія

Кафедра педагогіки та методики професійного навчання

Умови розвитку професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи

асистент Лада Швачка

Анотація

Стаття присвячена питанню підготовки майбутніх викладачів вищої школи, а саме умовам розвитку їх професійної самоосвітньої компетентності, що в сучасних умовах зміни освітніх парадигм виходить на перший план.

Ключові слова: фактори, умови, ефективність, підготовка, розвиток, самоосвіта, компетентність.

Аннотация

Ключевые слова: факторы, условия, эффективность, подготовка, развитие, самообразование, компетентность.

Annotation

Keywords: factors, conditions, effectiveness, training, development, self-education, competence.

Постановка проблеми. Прийняття компетентнішого підходу як одного з провідних методологічних підстав підготовки фахівців задало постановку і реалізацію цілей освітнього процесу у вишах з формування і розвитку ключових компетентностей. Це знайшло своє відображення в розроблених освітніх стандартах. Відповідно до них в якості вимог до рівня освоєння основних освітніх програм вищої професійної освіти визначається володіння випускником загальнокультурними (універсальними, надпредметними, базовими, ключовими, загальними) і професійними (предметно-специфічними, предметно-спеціалізованими) компетентностями. Однією з головних характеристик загальнокультурної компетентності є самоосвітня готовність. З зазначеного випливає необхідність формування самоосвітньої компетентності у всіх студентів, незалежно від спеціальності та майбутньої професії [1]. викладач школа самоосвітній компетентність

Отже, актуальною стає проблема саморозвитку, самовиховання і самовдосконалення студентів вищої школи, що набувають професійну компетентність, предметні знання з обраної спеціальності, розвинені здібності до самостійності і творчості. Дослідження науковців сучасності, що проводяться в даній області, показали, що більшість фахівців не оволоділи здатністю до самостійного оволодіння знаннями та здібностями діяльності без сторонньої допомоги. Основними причинами цього є відсутність внутрішнього прагнення до самореалізації та недоліки в системі роботи вищих навчальних закладів щодо формування ключових компетентностей, серед яких одне з головних місць займає професійна самоосвітня.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Дослідження проблеми формування самоосвітньої компетентності присвячені роботи ТЄ. Землінський, І.А. Орлової, І.М. Преображенської, Р.Р. Сагітова, Е.Н. Фоміної, Е.С. Чеботарьової.

М.Л. Князева стверджує, що самоосвіта має розглядатися не тільки як самостійне оволодіння знаннями, а й як будівництво власної особистості, при цьому особистість набуває і вбирає всю людську культуру, вступає з нею в різноманітні взаємовідносини, виробляючи і знаходячи творчі та етичні якості [2].

Самоосвітня компетентність ґрунтується на досвіді самоосвітньої діяльності, споконвічному прагненні студента розширити свій освітній потенціал, підвищити конкурентоздатність на ринку праці. Сучасному молодому фахівцю необхідно бути мобільним і вміти швидко адаптуватися до мінливих умов сучасного суспільства, володіти високим ступенем інформатизації, збільшенням кількості і швидкістю поширення інформації, що призводить до потреби формування у фахівця навичок і умінь підтримувати на рівні і вдосконалювати свої професійні навички. Отже, сформована самоосвітня компетентність вказує на соціальну та професійну зрілість особистості.

Самоосвітня компетентність проявляється в уміннях і навичках самовдосконалення, в навичках самостійної пізнавальної діяльності. Самоосвіта є основним фактором саморозвитку внутрішнього світу, стає необхідною частиною життя особистості. Таким чином, самоосвітня компетентність реалізується не тільки в результаті діяльності суб'єкта, але і в ньому самому, дозволяючи перетворити себе [3].

З вищесказаного випливає, що важливе значення набуває визначення сприятливих педагогічних факторів та умов формування професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи вже з перших днів навчання у віщому навчальному закладі.

В першу чергу, зазначимо, що проаналізувавши наявну психолого-педагогічну літературу, ми дійшли наступного висновку: на даний час не має єдиного визначення понять “фактор” і “педагогічна умова”. У тлумачному словнику за редакцією Л. Савченка “фактор” визначається як рушійна сила, причина будь-якого процесу або явища, що вивчає його характер або одну з його характерних рис, чинник [4]. На думку П.І. Підкасистого фактор - це основна причина, чинник, умова покращення чи вдосконалення педагогічного процесу [5].

Постановка завдання. На підставі проведеного аналізу науково-педагогічних досліджень визначити основні педагогічні умови розвитку професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Здійснивши аналіз трактування поняття “фактор”, в нашому дослідженні для ефективного формування професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи в умовах магістратури ми розуміємо сили та стимули, що мають потенційну здатність динамічно впливати на перебіг процесу оволодіння студентами здатностями професійної самоосвітньої діяльності.

Проаналізувавши педагогічний процес ми виділяємо найвпливовіші, на нашу думку, фактори, які сприяють продуктивному формуванню професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи в умовах магістратури:

- мотивація магістранта до оволодіння майбутньою професією;

- перспективи роботи за фахом;

- проблемна організація самостійної роботи;

- розвивальний характер аудиторних занять;

- сучасні форми навчальної роботи;

- володіння студентом пізнавальними уміннями;

- наявність якісних посібників та підручників;

- об'єктивність методів контролю навчальних досягнень магістранта;

- вимоги викладача щодо формування якісних знань з певного навчального предмета;

- комп'ютерна техніка.

Після визначення основних факторів, що вливають на розвиток професійної самоосвітньої компетентності майбутнього викладача вищої школи, обґрунтуємо педагогічні умови, що забезпечують дієвість провідних факторів. Для зазначеної процедури застосуємо діяльнісний підхід.

Основною формою цілепокладання у самоосвітній діяльності є прийняття навчальних завдань. При цьому навчальне завдання перетворюється на навчальну задачу, яку студентові необхідно вирішити [6]. Слід зазначити, що навчальне завдання - це комплекс умов і вимог, які ставляться перед студентом і складають зміст предмета його самоосвітньої діяльності. Тому, якщо з'явилась потреба у магістранта в необхідності у самостійному оволодінні знаннями, вона перетворюється на мотив професійної самоосвітньої діяльності.

Якщо мотив і мета співпадають - виникає діяльність, в іншому випадку виникає стимулювання діяльності [6]. На нашу думку розвиток професійної самоосвітньої компетентності має бути пов'язаний з включенням студента у самоосвітню діяльність, де джерелом його активності є пізнавальна потреба, а не потреба-стимул.

Таким чином, першою педагогічною умовою формування професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи визначаємо цілеспрямований розвиток у магістранта потреби в самоосвіті та самовдосконаленні.

Варто зазначити, що будь-яка діяльність вимагає певних умінь і навичок, тому сучасні знання слід постійно оновлювати, але найголовнішою є здатність до самоосвіти. На даний момент є актуальним розвиток у магістрантів умінь спостерігати явища та проникати у їхню суть, збирати факти, пов'язувати їх у єдине ціле, робити на цих засадах правильні висновки і узагальнення. Специфіка сучасної підготовки майбутнього викладача вищого навчального закладу полягає в широкому використанні комп'ютера і комп'ютерних засобів навчання (різноманітні програмні засоби, електронні посібники, засоби телекомунікації, мережа Internet) у процесі самоосвітньої діяльності. Існує багато форм самоосвітньої роботи: пошук та опрацювання додаткової інформації в комп'ютерних мережах, опрацювання теоретичного матеріалу, написання самостійних робіт та презентація доповідей, рефератів, обробка результатів навчально-методичної роботи тощо. Отже, техніка пошуку інформації - це основна здатність здійснення продуктивної самоосвітньої діяльності.

Усі зазначені форми самостійної роботи вимагають від магістрантів володіння певними знаннями, уміннями та навичками, для здатності ефективно використовувати у самоосвітній діяльності інформаційно-комунікаційні технології. До таких знань відносяться: уміння працювати у програмах Windows, Word, Excel та ін.; робота в локальних комп'ютерних мережах та мережі Internet; уміння аналітичної обробки текстової інформації; уміння використовувати електронні словники та програми автоматизованого перекладу.

Таким чином, другою педагогічною умовою формування професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів є системно-послідовний розвиток “умінь навчатися протягом життя”.

Сучасна педагогіка робить акцент на спадковість та виховання, але зазначає, що окрім цих факторів значним чинником розвитку особистості є середовище [7]. Не можна оминути той факт, що середовище, в якому знаходиться людина, безпосередньо чи опосередковано впливає на її розвиток, наповнює змістом, починаючи від сім'ї, кола рідних і друзів і до навчального та трудового колективів.

У працях педагогів відображається те, що вплив середовища на студента значніший, ніж виховні впливи. Видатні психологи Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Леонтьєв стверджували, що розвиток людини відбувається в умовах взаємодії соціального оточення і середовища [8; 9; 10].

Зупинимось на понятійному апараті досліджуваного аспекту. У гуманітарних науках широко вживаються таки поняття як: “освітнє середовище”, “освітній простір”, “виховне середовище”, “виховний простір” тощо. Але слід зазначити, що в психолого-педагогічній літературі відсутня єдність щодо сутності цих понять: так, одні дослідники вважають їх нетотожними за змістом, інші - вживають ці поняття як тотожні.

У нашому дослідженні ми будемо використовувати поняття “освітнє середовище”, яке наводить О. Єжова, на її думку освітнє середовище - це система умов існування, формування діяльності особистості в процесі засвоєння нею конкретної системи наукових знань [11]. В рамках нашого дослідження, ми вважаємо необхідним доповнити це визначення положеннями про розвиток інтелектуальних здібностей і здатностей самоосвітньої діяльності особистості: навчаючись, оволодіваючи все новішими глибинами знань майбутній викладач самостійно розвиває пам'ять, мислення, увагу, уяву, спостережливість, також вдосконалює особистісні якості як: самостійність та автономність, наполегливість та активність.

Для ефективного використання освітнього середовища важливо знати не тільки сутність даного поняття, але і його структуру. Проаналізувавши підходи учених до виокремлення структурних компонентів освітнього середовища, ми виділили діяльнісний, комунікативний, змістовний і матеріально-технічний компоненти.

Для забезпечення сприятливих психолого-педагогічних умов впливу освітнього середовища вищого навчального закладу на організацію самоосвіти майбутніх викладачів необхідно знати, що: діяльнісний компонент включає сукупність різноманітних видів діяльності, необхідних для самостійного навчання і всебічного розвитку особистості магістранта; комунікативний компонент включає простір міжособистісний взаємодій майбутнього викладача з освітнім середовищем та його суб'єктами; змістовний компонент характеризує зміст освіти (навчальний план), зміст навчання (навчальні програми), зміст виховання, який включає особистісні якості (комунікація, автономність, відповідальність) фахівця; матеріально-технічний компонент охоплює всю інфраструктуру вищого навчального закладу, яка забезпечує формування професійної самоосвітньої компетентності майбутнього викладача вищої школи.

Таким чином, створення сприятливого середовища для самоосвітньої діяльності студентів є третьою умовою ефективного формування професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи.

Для більш ефективного самовиховання та самовдосконалення слід звернути увагу на конкретні дії, які спрямовані на їх розв'язання. Задачею педагога є ознайомлення магістранта з методами самовиховання: методи самопізнання, (самоспостереження, самоаналіз, самооцінка), методи саморегуляції (самокритика, самопримус, самопереконання, самоконтроль, самоаналіз), методи стимулювання (самозаохочення, самопідбадьорення, самопокарання). Крім того, педагог повинен готувати магістрантів до співпраці з його майбутніми колегами, наставниками, які можуть давати важливі поради, рекомендації з питань самоосвіти та самовиховання. Проте це не означає, що викладачі повинні нав'язувати свою думку, свою стратегію поведінки, своє бачення завдань самоосвітньої діяльності, відкрито спонукати магістрантів до самовдосконалення.

Тому, четвертою педагогічною умовою ефективного формування професійного самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи є - педагогічна правильна організація самоосвіти і самовиховання студентів.

Усі виділені педагогічні умови можна класифікувати за способом впливу, виділивши групи організаційних, змістовних та мотиваційних умов (рис. 1).

- перша група - організаційні умови, що справляють вплив на формування у магістрантів здатностей самоосвітньої діяльності через специфічну організацію досліджуваного процесу;

- друга група - умов стосується мотивації самоосвітньої діяльності і полягає в цілеспрямованому розвитку у магістрантів потреби в самоосвіті та самовдосконаленні;

- третя містить інструментально-технологічну умову, що полягає в системно-послідовному розвитку “уміння навчатися” у майбутніх викладачів вищої школи.

Висновки

Отже, використовуючи розробки науковців та власний досвід, ми визначили основні педагогічні умови розвитку професійної самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів вищої школи: цілеспрямований розвиток у магістрантів потреби в самоосвіті і самовдосконаленні; системно-послідовне формування у майбутніх викладачів “умінь навчатися”; створення сприятливого середовища для самоосвітньої діяльності студентів; педагогічно правильна організація самоосвіти і самовиховання майбутніх викладачів вищої школи.

Література

1. Орлова И.А. Телекоммуникационное проектирование как средство формирования самообразовательной компетентности студентов технических вузов (на материале английского языка): спец. 13. 00. 08 -- теория и методика проф. образ. (иностранный язык): Автореф. диссерт. на соиск. уч. степ. кандидата пед. / И.А. Орлова. СПб., 2009. -- 18 с.

2. Князева М.Л. Ключ к самопознанию -- М.: Молодая гвардия, 1990. -- 255 с.

3. Чеботарева Е.С. Информационные технологии в развитии самообразовательной компетентности студентов [Электронный ресурс] /Е.С. Чеботарева. -- Режим доступа: http://ito.edu.ru/2008/Kursk/II.htmr)

4. Російсько-український і україно- російський тлумачний словник / за ред. Л.Г. Савченко. -- Х.: Прапор, 1999. -- 542 с. -- (“Від А до Я”) . - На укр. яз. - ISBN 5-77660699-3: 8.50.

5. Пидкасистый П.И. Психолого-дидактический справочник преподавателя высшей школы / П.И. Пидкасистый, Л.М. Фридман, М.Г. Гарунов.

6. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. 3-е изд. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. -- 548 с.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии DOC. СПб: Издательство “Питер”, 2000 -- 712 с.: ил -- (Серия “Мастера психологии ”).

8. Єжова О.О. Формування ціннісного ставлення до здоров'я в учнів професійно- технічних навчальних закладів: монографія / Ольга Єжова. -- Суми: МакДен, 2011. -- 412 с.

Размещено на Allbest.ru