Авторське бачення гармонійного виховання людини в притчі Г. Сковороди "Благодарный Еродій"

Людський розум завжди намагався гармонізувати світ, соціальні відносини і з'ясувати, які підвалини виховання індивіда забезпечують функціонування суспільства. Формування живої людської душі проблема, що захоплювала людство з давніх часів. Проте кожне суспільство, кожна епоха, кожна культура створювала свій суспільний ідеал особистості, вимагала від індивіда певних якостей, тобто здійснювала конкретне соціальне замовлення певного психодуховного стереотипу. Будь-яка особистість в будь-якому суспільстві безліччю відносин пов'язана з соціумом, вона існує не відокремлено від інших людей, не в соціальному вакуумі, а входить до системи соціокультурного спів-буття, де не є випадковими ні соціоетичні норми, ні вимоги щодо поведінки або напряму духовних пошуків. Проблеми виховання щільно пов'язані з специфікою культурного розвитку та духовними характеристиками суспільства. Саме культура пропонує людям моделі моральної поведінки, норми, ідеали та цінності, які запозичує особистість в процесі індивідуальної нормотворчості. Людина в такому контексті виступає як суб'єктивний аспект культури, в якому за допомогою засобів виховання фіксується ціннісна структура, що була побудована історичним досвідом нації. Творення індивідуальної аксіологічної системи і співставлення її із загальнопоширеними культурно-соціальними ієрархічно-ціннісними каркасами і є процесом іманентного життя свідомості, пов'язаного з вихованням і самовихованням [1,11-12].

Григорій Сковорода видатний філософ, поет і педагог вніс до скарбниці української культури, педагогіки та літератури цінний вклад. Він зумів не тільки поставити актуальні філософські та суспільні проблеми своєї сучасності (більшість із яких залишаються актуальними і в наш час), а й відобразити окремі характерні явища, показати життя різних суспільних верств другої половини XVIII ст. Сковорода і живим словом, і листами, і рукописними творами, і що найбільш важливо власним прикладом проводив у народне життя свої думки, свою філософію: він учив так, як жив, а жив так, як учив.

Дослідженням літературної й філософської спадщини Григорія Сковороди займалося багато науковців, з-поміж них: Д. Багалій, Т. Білич, В. Ерн, І. Іваньо, Ф. Поліщук, М. Редько, І. Табачников, В. Шинкарук та інші.

Підкреслимо, кожний художній твір є не що інше, як гармонійна єдність художнього, суспільного й естетичного начал, тому що в ньому відбивається світогляд автора. Для визначення цінності конкретного художнього твору необхідно розглянути актуальність, важливість піднятої та висвітленої автором проблеми на момент написання і на сучасному етапі.

Актуальність теми даної статті полягає у необхідності ще раз переглянути та проаналізувати творчу спадщину великого філософа-просвітителя, яка є неоціненним матеріалом, що сприяє підвищенню рівня морально-етичної вихованості молодого покоління.

Мета статті виявити особливості авторського бачення гармонійного виховання людини в притчі Григорія Сковороди «Благодарный Еродій».

Деякі важливі педагогічні думки, стосовні виховання молоді, Григорій Сковорода узагальнив у свої притчі-параболі «Благодарный Еродій». Авторська позиція письменника висловлена вже у назві «Благодарный Еродій», яка має символічний характер. Еродій в перекладі з еллінської мови означає «боголюбивий», а також так називається птаха гайстер (в сучасній українській мові чорногуз, синоніми: боцюн, лелека, бузько та ін.), що вважається непримиренним ворогом змій і жаб.

Притча написана у формі діалогу між Еродієм (гайстером) «простим птахом» і «госпожой Пишек» (Пітек мавпа), які сперечалися з питань навчання та виховання, стосунків між батьками та дітьми. Цей діалог дозволив автору викласти власні роздуми про «сродність», вдячність, важливість умінь задовольнятися малим, самовдосконалюватися. В образі госпожи Пишек автор в'їдливо, дотепно висміює прибічників іноземного виховання та переконливо показує, що захоплення батьків «славніми училищами, в коих всеязычныи обучают попугаи» [2, 141], спрямовані на те, щоб вигідно влаштувати своїх дітей у житті. Але юнаки після такого модного виховання виходили самовпевненими неуками, які вміли тільки модно цвенькати іноземними мовами й завжди мали на умі «чинок», «ґрунти», «имперіалик», понад усе догоджали «череву» і схилялися перед зовнішнім «блиском».

Госпожа Пишек погоджується вислухати Еродія, бо його слова здаються їй дивними: «Чудо преестественное! Новость, редкость, раритет, необікновенность, каприз, странная й дикая дичь» [2,140]. Але його принципи вимагають певних корінних змін у житті родини Пішек, на що звісно, ніхто не зважиться. Вислухавши гайстра, мавпа Пішек засуджує виховання й навчання родини Еродія: «Как же он могл вас воспитать, невежда сый» [2, 142]. І навіть після того, як мавпі розкриваються суть «серця», «благої натури», вона продовжує думати лише про моду, престиж, достаток своєї родини.

Розкриваючи сутність тогочасної системи виховання, якою послуговувались переважно заможні версти населення, Г. Сковорода глузує з неї, показує, що вона готувала лише «мавп» і «папуг», не здатних самостійно продукувати думки, розвивала паразитизм й егоїзм, пристосуванство, плебейську запопадливість перед сильними, жадобу до багатства. Таке виховання, що відзначалося формалізмом і відірваністю від життя, призводило до занепаду традицій, знецінення духовності особистості, родинних стосунків та розвиненню самотності людей у суспільстві загалом. Люди могли годинами розмірковувати та розмовляти про вищі духовні цінності, але не були спроможні щось змінити в своєму житті чи світогляді.

Невипадково притча закінчується загибеллю родини Пішек, оскільки Сковорода стверджує другорядність матеріальних благ по відношенню до духовних надбань: «Никогда жесточае ее свиріп Г>ет печаль, как в то время, когда сердце наше, основав надежду свою на лживом мор!) мыра сего й на лжекамнях его, узрит, наконец, опроверженное гнездо своє й разоряющейся град ложного блаженства... Яко сильнее всего єсть страх божій і яко благочестивая й самодовольная благодарность превосходит небо й землю» [2,147].

Гайстер Еродій виказує діаметрально протилежні мавпячим принципи виховання та світогляду загалом. Його не цікавлять матеріальні достатки, чини, мода. Зазначимо, що символ Еродія (чорногуза) у середньовічній емблематиці означав шляхетність, вдячність. Отже, саме через образ гайстера Еродія у параболі подається авторська теорія родинного, духовного виховання, що ґрунтується на біблійних істинах.

Маючи прекрасні благородні манери, гайстер уміло послуговується правилами поводження із старшими, уважно вислуховує думки мавпи Пішек, а потім аргументовано й переконливо доводить доцільність поглядів свого роду на виховання, викладає систему більш необхідних життєвих цінностей, які базуються на біблійних заповітах і спонукають до певних благочестивих дій.

Для нього життєво необхідними є дух, духовність і віра в Бога, що безпосередньо пов'язуються з серцем і є вічними, неперехідними. Саме на цьому базується система педагогічних поглядів автора: першими й найголовнішими вихователями мають бути батьки, родина; виховання повинне відбуватися на власному прикладі благочестивого життя; виховання повинне допомагати розкривати природні задатки особистості; добрий учитель не лише сприяє розкриттю природних задатків, а й допомагає усувати перешкоди, які заважають цьому розкриттю; найважливіша мета виховання навчити бути вдячним; основою виховання має бути віра в Бога. Наведені вище педагогічні ідеї автор підтверджує конкретними вчинками Еродія, які виступають дієвими аргументованими доказами кожної педагогічної засади.

Вустами Еродія Сковорода висловлює власні думки, зокрема, у притчі знаходимо такі його філософські принципи: «Благо родить й благо научить» [2, 142]; «Буде кто чого хочет научитися, к сему подобает ему родитися» [2,145]; «(благодареніе воздавать) Боїу, родителям й благодетелям. Оно Богу жертва, родителям честь, а благодетелям воздаяніе» [2,146].

Дуже влучно автор використовує прислів'я, якими підтверджує народність своїх філософських принципів: «Не ходи в чужій монастир с твоим уставом, а в чужую церков с твоим типиком» [2, 140]; «Й кошка блудлива не находит себе пристанища» [2, 141]; «Яблони не учи родить яблока» [2, 144]; «Волка в плуг, а он в луг» [2, 142]; «Не хватайся за хвост, минув голову» [2,146].

Конфлікт між двома системами виховання, носіями яких стали мавпа (сучасна Сковороді система виховання) і гайстер (система родинного виховання), сфокусовано на філософських, морально-етичних і педагогічних положеннях. Дискусія про те, що головніше дух (ідея) чи матерія, точилася ще з часів Давньої Греції і залишається не закритою і в наш час. Персонажі викладають свої системи життєвих цінностей і способи їх виховання у нащадків, але не виключають права на існування іншої системи виховання. Розсудити їх, за задумом автора, мало саме життя у розв'язці притчі.

Послідовно викладаючи тези й антитези, Григорій Сковорода довів, що перевага має надаватися вихованню духовних потреб, яке спирається на природні задатки особистості, закладені ще при народженні. Як істинний ідеаліст, він вірив, що кожна людина народжується на добро, оскільки в кожного є невидима натура, яка є істинна, і тільки неправильне виховання, підміна істинних ідеалів, вірувань псує особистість.

Таким чином, Григорій Сковорода в притчі «Благодарный Еродій» піднімає головні про блеми виховання: яким воно має бути і на які засади повинне спиратися; що повинно бути основою виховання морально-етичні принципи чи необачне прагнення досягти провідного суспільного становища, матеріальних достатків; яку роль у вихованні дітей мають відігравати батьки і вчителі?

На думку автора, справжнє виховання це, насамперед, енергійне формування на християнських засадах моральних й етичних установок особистості, якими вона повинна користуватися в подальшому житті.

Завдання педагогіки, за Григорієм Сковородою, полягає в тому, щоб навчити дитину орієнтуватися в бурхливому морі життя, допомогти їй відкрити в собі кращі природні задатки та розвинути їх у здібності. Метою всіх виховних дій повинна бути побудова в душі дитини храму, в якому б перебувала Істина. І тоді з'явиться любов до батьків, повага до думки старших і мудріших, розуміння та шанування традицій рідного краю.

Список використаних джерел