Інтернаціоналізація інституційного освітнього простору Великої Британії

На початку третього тисячоліття одним із провідних пріоритетів модернізації сучасної освіти стала її інтернаціоналізація. Цей процес зумовлений глобалізацією сучасного світу, розвитком міжнародної співпраці, економічною, політичною, соціальною та культурною інтеграцією країн. В умовах постіндустріального суспільства, яке одночасно є суспільством ризику, стає зрозумілим, що подолання складних проблем і уникнення нових загроз можливо лише за умов широкого міжнародного співробітництва, розширення міжкультурної взаємодії та комунікації. Тому інтернаціоналізація освіти є ключовим вектором формування сучасної освітньої політики країн Європи та світу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в національній освітній системі, мають бути спрямовані на формування глобального мислення, толерантності, навичок міжкультурної комунікації, підготовку конкурентоспроможних спеціалістів на міжнародному ринку праці саме на інсти- туційному рівні. З огляду на актуальність проблеми ефективної інтеграції до європейського освітнього простору вважаємо за доцільне використати позитивні ідеї інтернаціоналізації інституційного освітнього простору Великої Британії та пропонуємо можливості застосування британського досвіду в досліджуваному аспекті.

Поширення процесу інтернаціоналізації освіти на всі рівні освітнього простору потребує вивчення праць зарубіжних авторів, у яких розкрито та схарактеризовано освітній простір з позицій багатовимірності й полісуб'єктності (Дж. Бойз, М. Браун, Т. Варгер, Дж. Діксон, Є. Каттіер, Г. Крістоф, Н. Лі, М. Лоун, Г. Нів, Т. Єндрюс, Л. Уолш та ін.).

Проблема теоретичного осмислення зарубіжного досвіду інтернаціоналізації освіти актуальна у вітчизняному науковому просторі. Великий внесок у розроблення цієї проблеми зробили українські дослідники: Н. Авшенюк, М. Борисова, Б. Год, Т. Десятов, О. Локшина, О. Матвієнко, О. Овчарук, О. Огієнко, А. Сбруєва, В. Солощенко та ін.

Зазначимо, що цілісне уявлення про досліджуваний феномен уможливлюють праці Н. Авшенюк та О. Матвієнко, у яких схарактеризовано просторове поле інтернаціоналізації освіти. Так, Н. Авшенюк підкреслює, що інтернаціоналізація відбувається на національному та інституційному рівнях [1]. Проте грунтовного аналізу потребує дослідження стратегій інтернаціоналізації інституційного освітнього простору Великої Британії.

Метою статті є аналіз і визначення стратегій інтернаціоналізації інституційного освітнього простору Великої Британії; з'ясування пріоритетних завдань інтернаціоналізації інституційного освітнього простору.

Сучасне розуміння інтернаціоналізації освіти представляє її як процес інтеграції міжнародного виміру у викладання та навчання, наукові дослідження, соціальні послуги навчального закладу; у розроблення стратегій розвитку освіти, спрямованих на формування глобального мислення молоді з урахуванням перспектив розвитку сучасного суспільства.

Суттєвим доробком Дж. Найт є спроба пояснити динаміку інтернаціо- налізаційних змін у освіті на всіх її рівнях [6]. Дослідник визначає міжнародний, європейський, національний, регіональний, інституційний рівні інтернаціоналізації освіти.

На кожному рівні процес інтернаціоналізації визнано каталізатором розвитку єдиного освітнього простору, пріоритетними напрямами якого є розбудова відкритої системи освіти без кордонів; перехід до високоякісної освіти для всіх; підвищення міжнародних освітніх стандартів; розширення й поглиблення міжнародного співробітництва між країнами в галузі освіти на засадах партнерських відносин держави та її окремих учасників; гуманізація освіти через уведення навчальних дисциплін, орієнтованих на людину (політологія, культурологія, екологія); поширення й застосування єдиних інноваційних технологій за умови збереження національних традицій, національної ідентичності країн, держав, регіонів; підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів із сформованими міжнародними компетентностями.

У контексті нашого дослідження зазначимо, що інтернаціоналізація інституційного освітнього простору зумовлюється визначенням міжнародної стратегії на рівні навчального закладу. Внутрішні та зовнішні фактори розвитку міжнародної стратегії на інституційному рівні представлено в роботах Г. Келлера (1983). До внутрішніх факторів відносять місію університету, повагу до його культурних та історичних традицій, оцінювання академічних програм, якість викладацького складу, фінансування, організаційну структуру закладу. Зовнішні фактори охоплюють престижність і репутацію закладу на міжнародній арені, визначення тенденцій розвитку закладу й можливостей їх реалізації на міжнародному ринку, оцінювання конкурентоспроможних можливостей закладу (див. рис. 1)Забезпечення високої міжнародної культури навчального закладу сприяє створенню позитивного клімату, міжнародному співробітництву викладачів і студентів, підвищенню міжнародного престижу й репутації, формуванню полікультурної свідомості, глобального мислення випускників.

Наприклад, головне місце в навчально-виховній діяльності університету Лідз (The University of Leeds) посідає інтернаціоналізаційна стратегія, яка є прибутковою для закладу та дозволяє встановлювати багатосторонні зв'язки зі студентами й освітніми партнерами на глобальному рівні, а також підтримує високі міжнародні освітні стандарти. Пріоритетними напрямами міжнародної діяльності визнано забезпечення якості інтернаціоналізованої освіти, встановлення європейського партнерства, запровадження нових форм співробітництва, заохочення студентів до участі в міжнародних програмах, проектах, науково-дослідницькій діяльності тощо [2].

Стратегія інтернаціоналізації є ключовою в англійському університету Гардінг (Harding University, England), у якому пропонуються такі інтернаціоналізовані навчальні програми: європейська цивілізація та гуманітарні науки (інтеграція дисциплін мистецтва, історії, літератури, філософії, релігії спрямована на висвітлення особливостей Західної цивілізації); міжнародні дисципліни (забезпечення підготовки студентів до отримання міжнародного досвіду життя й навчання в країнах Європи або Австралії); підготовка до міжособистісного спілкування в полікультурному середовищі [3]. Наприклад, упровадженням стратегії інтернаціоналізації в університеті Саррей (University of Surrey) опікується відділ з міжнародної діяльності [8].

Міський університет Лондона (відомий як університет бізнесу і професій) надає можливості отримання якісної освіти та продовження наукової діяльності, встановлення міжнародних і місцевих прямих зв'язків з професійними закладами, галузями промисловості та пропонує інтернаціоналізовані навчальні програми з бізнесу й технології, соціальних наук, юриспруденції, математики, творчих і культурних дисциплін, які наголошують на вивченні світового культурного й освітнього досвіду, а також на порівнянні й співставленні різних освітніх подій, на їхніх спільних і відмінних рисах [7].

Ключовими цілями стратегії є міжнародний підхід до навчання, викладання, науково-дослідницької діяльності; постачання освітніх послуг, що надаються іноземним студентам; підтримка високої конкурентоспроможності навчального закладу на освітньому ринку та прагнення міжнародного лідерства; запровадження моделі міжнародного університету.

Детальний і всебічний аналіз стратегій інтернаціоналізації освіти на інституційному рівні представлено в роботах Дж. Найт та Х. де Віта [5]. Вважаючи діяльність ключовим компонентом процесу інтернаціоналізації освітнього простору, науковці виокремлюють дві основні стратегії: програмну (академічна діяльність та освітні послуги навчального закладу, що спрямовані на впровадження міжнародного виміру) й організаційну (міжнародна освітня політика адміністративних органів закладу).

Пріоритетними напрямами програмної стратегії інтернаціоналізації освіти визнано: академічні програми, науково-дослідне співробітництво, технічну допомогу, зовнішні зв'язки, послуги (внутрішні й за кордоном), екстракурикулярну (позанавчальну) діяльність. Пізніше розвиток комерціалізації освіти зумовив зміну «технічно-орієнтованої діяльності й розвитку співробітництва» у «зовнішні зв'язки та освітні послуги», проте інші напрями дослідником не було змінено (див. табл. 1) [5, с. 122-124].

Як бачимо, інтернаціоналізаційна діяльність у контексті виділених напрямів і складає стратегію інтернаціоналізації інституційного освітнього простору. Упровадження певного виду діяльності сприяє інтеграції міжнародного виміру у викладання, навчання, науково-дослідну й екстракурикулярну діяльність. Кожний навчальний заклад має право визначати власні пріоритетні стратегії та завдання в контексті інтернаціоналізації, враховуючи його історичні, освітні й культурні традиції.

Так, академічні програми поділяються на студенто-орієнтовані, викладацько-орієнтовані, розвитку інтернаціоналізованого курикулуму та складають ядро інституційної стратегії інтернаціоналізації. Студенто- орієнтовані програми передбачають мобільність студентів, програми обміну, короткострокові навчальні візити тощо; викладацько-орієнтовані програми сприяють мобільності викладачів, персоналу, мобільності програм для навчання, отриманню спільних або подвійних дипломів для викладання; розвитку інтернаціоналізованого курикулуму, спрямованого на вивчення іноземних мов, місцевої культури, наданню програм спільного або подвійного освітнього ступеня, організації літніх програм навчання при університетах.

Таблиця 1 Програмні стратегії інтернаціоналізації освіти

Науково-дослідне співробітництво складається із програм, орієнтованих на отримання докторського ступеня; викладацько-орієнтованих програм; програм розвитку науково-дослідної роботи (міжнародні науково-дослідні проекти, договори, конференції, семінари, профільні й тематичні центри тощо). У межах технічної допомоги або підтримки відбувається створення стипендіальних програм для студентів, викладачів, студенто-орієнтованих і викладацько-орієнтованих навчальних програм та програм розвитку інтернаціоналізованого курикулуму.

Зовнішні зв'язки й послуги передбачають експорт знань (внутрішню діяльність), а саме: залучення іноземних студентів для реалізації економічних цілей, розробку спеціальних програм прибутково-орієнтованих курсів для іноземних студентів, навчальних програм для професійної перепідготовки для міжнародного ринку праці та транснаціональну освіту (зовнішню діяльність), спрямовану на розвиток офшорних, дистанційних, віртуальних програм, програм-близнюків, франшиз-програм тощо. Екстракурикулярна діяльність передбачає розробку міжнародних проектів зв'язку із громадськими групами, поширення міжнародної та міжкультурної роботи у студентському містечку, організацію студентських клубів, асоціацій тощо [5, с. 46-48]. інтернаціоналізація інституційний освітній програмний

Таблиця 2 Організаційна стратегія інтернаціоналізації освітнього простору