Державні механізми удосконалення освіти у вищих навчальних закладах ДСНС України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ДСНС УКРАЇНИ

А. Ромін

Визначено концептуальні напрями та проаналізовано державні механізми удосконалення системи якості вищої освіти у вищих навчальних закладах Державної служби України із надзвичайних ситуацій. Розглянуто загальні механізми регулювання освітнього процесу.

Ключові слова: вища освіта, система якості, атестація навчальних закладів.

A. Romin. STATE MECHANISMS OF EDUCATION IMPROVEMENT IN HIGHER EDUCATIONAL ESTABLISHMENTS OF STATE SERVICE OF UKRAINE FOR EMERGENCY SITUATIONS

The conceptual directions are defined, and state mechanisms for improving the quality of the system of higher education in higher educational establishments of State Service of Ukraine for Emergency Situations are analyzed. The general mechanisms of regulation of the educational process are considered.

Key words: higher education, quality system, certification of educational institutions.

Удосконалення відомчої освіти в системі державної служби України з надзвичайних ситуацій - нагальна вимога сьогодення, зумовлена завданнями реформування системи кадрів цивільного захисту України з метою підвищення ефективності діяльності щодо запобігання надзвичайних ситуацій. Враховуючи загальну тенденцію прагнення молоді до здобуття вищої освіти, а також соціальні аспекти підвищення соціального професійного статусу, особливо актуальною є інтеграція вищої професійної освіти до загально прийнятих європейських стандартів. На основі саме такого підходу вищі навчальні заклади зможуть сформувати власну стратегію розвитку з урахуванням потреб споживачів ринку освітянських послуг і ринку праці. Вищі навчальні заклади (як загальні, так і відомчі) повинні знати потреби абітурієнтів, держави, роботодавців і відповідно до цього шукати власну нішу на ринку праці, не тільки для фахівців, які готуються за державним замовленням, а й для студентів, що навчаються на контрактій основі. Їхнє працевлаштування повинно стати одним із пріоритетів і показників ВНЗ.

В останні роки фахівці багатьох галузей гуманітарного та соціального знання - економісти, політологи, соціологи, філософи, історики, педагоги - активно займаються вирішенням різних проблем вищої освіти. Пошук ефективних механізмів державного управління удосконалення вищої освіти, оптимального розподілу повноважень між різними рівнями управління є предметом для наукового аналізу як теоретиків, так і науковців-практиків [1 - 5].

Метою статті є аналіз концептуальних напрямів та державних механізмів удосконалення вищої освіти в вищих навчальних закладах ДСНС України.

Останнім часом вищі навчальні заклади системи ДСНС України переживають потужні зміни в організаційній сфері, перед ними ставляться нові завдання, формуються більш удосконалені механізми управління. Значно змінилася структура вищої освіти, яка відображає тепер багаторівневий процес підготовки фахівців, виросли вимоги до кваліфікації випускника вищого навчального закладу, обсягу отриманих у процесі навчання знань. Ці зміни зумовили низку проблем, пов'язаних із укомплектованістю закладів професійним кадровим складом, необхідністю перебудови навчально-методичної бази, розробкою нових форм і методів навчання, подоланням застійних, кризових явищ в освітній діяльності, удосконаленням її технологій, усуненням адміністративно-бюрократичного стилю управління вищими навчальними закладами, підведенням під нього сучасної законодавчої бази тощо. За європейською шкалою оцінки роботи ВНЗ можна виділити декілька варіантів встановлення критеріїв оцінки престижу ВНЗ. В усіх визнаних міжнародних системах акредитації - AACSB, EQUIS, CEEMAN - цілі встановлюються професійними співтовариствами за поточними і перспективними потребами бізнесу. Лише попередньо національною системою проводиться акредитація окремих програм. Оцінка якості роботи ВНЗ відбувається за допомогою комбінації практичних і академічних показників. До найвагоміших із них належать [6]:

- зростання матеріального статку (зарплати) випускників;

- кар'єрне зростання;

- зростання компаній, у яких працюють випускники;

- рівень попиту бізнесу на випускників;

- глобалізація діяльності і міжнародне визнання навчальних програм;

- академічна кваліфікованість (наукові ступені) і активність викладачів (дослідження, публікації);

- відповідність навчальних планів та програм мінливій практиці і вимогам сучасного бізнесу.

Атестація вищих навчальних закладів є одним із загальноприйнятих у світовій практиці “інструментів” забезпечення якісної освіти, основною формою державно-суспільного контролю за діяльністю освітніх установ. Метою та змістом атестації ВНЗ є встановлення відповідності змісту, рівня та якості навчання і виховання студентів, підготовки випускників освітніх установ (незалежно від форм отримання освіти) вимогам державних освітніх стандартів [7].

Умовою атестації освітньої установи, що видає документ про освіту, є позитивні результати підсумкової атестації не менш ніж половини його випускників протягом трьох послідовних років, попередніх атестації. При атестації освітньої установи встановлюються:

- відповідність змісту, рівня та якості підготовки випускників ВНЗ вимогам державних освітніх стандартів на основі позитивних результатів (виконання тестових завдань, контрольних, кваліфікаційних і дипломних робіт) підсумкової атестації;

- відповідність навчальних планів і навчальних програм, якості підготовки випускників вимогам державних освітніх стандартів;

- відповідність педагогічних, інженерно-педагогічних і керівних кадрів ВНЗ встановленому рівню кваліфікації.

Атестація ВНЗ є управлінським механізмом стимулювання професіоналізму викладача внаслідок того, що освітнє середовище впливає певним чином на особистість викладача. Освітнє середовище, вузівська аудиторія, педагогічний колектив, навчальна група - особливі і ніколи не залишаються незмінним середовищем. Воно унікальне своїми зв'язками та взаємодіями (сукупність інформаційного, пізнавального, психологічного тощо). Значна частина цих взаємодій є, як правило, цілеспрямованою. За цього відбувається передача знань, позитивних умінь і навиків, формування етичних та інших якостей особистості, розвиток її творчих здібностей. Але й саме освітнє середовище діє на людину. Ефективність взаємодії освітнього середовища і викладача залежить від інтелектуального й культурного досвіду, накопиченого її учасниками, пізнавальних та інших засобів, що є в їх розпорядженні. Атестація, як показують дослідження, збагачує досвід взаємодії педагогів в умовах “презентації” та оцінювання педагогічних досягнень (як власних, так і колег) та досягнень своїх вихованців [8].

Зазначене обумовило відбір критеріїв оцінки діяльності вищих навчальних закладів, які в процесі експериментальної роботи були об'єктом узгодження позицій, очікувань та інтересів усіх учасників атестаційного процесу. Як основні критерії, були сформульовані такі:

- відповідність результатів освіти прийнятим освітнім стандартам;

- умова виконання освітніх програм (із урахуванням специфіки типу ВНЗ, змісту освітніх стандартів, що відображають цю специфіку);

- використання можливостей академії в соціалізації особистості;

- дотримання прав особистості тих, що навчаються, прав батьків у сфері освітньої діяльності, дотримання прав командування і професорсько-викладацького складу інституту;

- тип інноваційної діяльності педагогічного колективу інституту;

- якість освіти студентів.

Охарактеризуємо стисло деякі критерії, які певною мірою відображають результати інноваційної діяльності в ВНЗ і є своєрідною ілюстрацією рівня професіоналізму її викладачів. Атестація ВНЗ, педагогів і студентів повинна розглядатися в соціальному контексті, оскільки акумулює в собі свободу у виборі викладачем і тих, хто навчається, гідних цілей і відповідальність особистості перед суспільством, що стало на шлях демократичних перетворень. Цілі й особистісні диспозиції витікають із потреб людини реалізувати себе, добитися поваги навколишніх, бути причетним до значних подій життєдіяльності первинного колективу, суспільства. До цих критеріїв ми відносимо такі головні напрями в роботі ВНЗ:

1. Дотримання прав особистості студентів. Показники цього критерію визначаються, передусім, відповідно до основних нормативних документів (Законом України “Про освіту”).

2. Інноваційна діяльність професорсько-викладацького складу ВНЗ, яка визначається за такими показниками: поновлення змісту освіти (знання поновленого базисного й додаткового компонентів, програми навчання і виховання); переважання індивідуальних і групових форм організації пізнавальної діяльності над “валовими”; поєднання самоаналізу, самоконтролю з самооцінкою партнерів зі спільної праці; поновлення методів і форм роботи в системі освіти (традиційні, традиційні 4- новітні технології, модульні, інноваційні, дистанційні, пошукові моделі навчання, модульна й циклоблочна система організації навчального процесу).

Однак вистояти у конкурентній боротьбі на європейському ринку послуг у сфері вищої освіти навчальні заклади України не зможуть без запровадження менеджменту якості, відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Міжнародна організація стандартизації ISO щорічно публікує огляд всесвітнього впровадження сертифікації систем якості та довкілля. У світі на сьогодні за цією системою працюють більше півмільйона підприємств у 161 країні [9]. Якість вищої освіти традиційно пов'язується зі змістом і формою навчального процесу. Зміст навчального процесу, як правило, базується на кваліфікації і досвіді викладачів. Але швидкоплинність змін, що відбуваються у світі, примушує переглянути усталені погляди.

У цьому сенсі не можуть залишатися осторонь від процесу змін ані структура, ані форма навчального процесу. Це означає, що нові уявлення щодо якості будуть пов'язані не з “косметичною адаптацією” ВНЗ до нових умов, а з необхідністю ґрунтовної перебудови основ його діяльності.

До радикальних дій спонукає і демографічна ситуація, тому для виживання потрібно шукати нові конкурентні переваги.

Фахівці у сфері якості виділяють три складові якості освіти:

1) якість освіти (знань, способів вирішення завдань);

2) якість методів навчання і виховання (організації пізнавальної діяльності, мотивації пізнавальної діяльності, контролю за здійсненням навчальної діяльності);

3) якість освіченості особистості (засвоєння знань, умінь та навиків, засвоєння моральних норм).

Для практичного застосування можна рекомендувати такі критерії якості навчального процесу:

- наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів, графіків навчального процесу, робочих програм із дисциплін;

- відповідність змісту навчальних планів і робочих програм вимогам програм якості та стандартів ВНЗ;

- відповідність розпорядку занять логіці викладання кожної дисципліни;

- відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів, лабораторних занять тощо) затвердженим планам та програмам;

- комплектність і достатність методичного забезпечення дисциплін (методичні вказівки, конспекти лекцій, настанови щодо виконання лабораторних робіт тощо);

- достатність, регулярність та рівень організації поточного контролю (контроль якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального процесу);

- оперативність прийняття та реалізації коригуючих заходів.

Наведений перелік є орієнтовним, хоча більшість критеріїв може бути використано з наданням їм кількісної оцінки для прийняття оперативних управлінських рішень.

Започатковуючи розроблення системи менеджменту якості у ВНЗ, доцільно дотримуватися таких вимог:

- система повинна бути придатною для її сертифікації;

- бути компактною, зрозумілою, зручною;

- приносити практичну користь навчальному закладу;

- давати можливість використання її як основи інформаційної моделі діяльності ВНЗ.

Розробка системи менеджменту якості розпочинається з визначення необхідних для неї та її впровадження процесів:

1) управлінської діяльності керівництва ВНЗ;

2) життєвого циклу продукції;

3) управління ресурсами;

4) вимірювань.

Процес управлінської діяльності керівництва ВНЗ можна поділити на такі етапи:

- розробка політики у сфері якості;

- розробка стратегії і цілей у цій сфері;

- планування створення і розвитку системи управління якістю;

- розподіл відповідальності та повноважень;

- забезпечення процесів обміну інформацією;

- аналіз з боку керівництва;

- управління документацією, забезпечення доступу до нормативних документів;

- управління записами процедури управління.

Перелік процесів системи управління якістю - це основа для визначення структури її документації.

Таким чином, при зовнішній оцінці діяльності ВНЗ предметом експертизи є результати освітньої діяльності й умови їх досягнення. У ході експертизи вивчаються зміст, якість освіти, досягнутий рівень навченості випускників, а також дотримання ВНЗ установлених законодавством прав громадян на освіту й інших прав, що реалізовуються в ньому. Отже, на сьогодні стає все очевиднішим, що нам потрібні спеціалісти широкого профілю, і така потреба зумовлена, з одного боку, закономірностями розвитку самої науки, а з іншого, - тенденціями суспільного розвитку. Зростання наукоємності усіх сфер людської життєдіяльності, перетворення інформації на основний товар висуває нові вимоги до рівня підготовки спеціалістів. За даними фахівців, у науці знання подвоюються кожні десять років, а в деяких галузях ще швидше: в генетиці - за два роки, в ядерній фізиці і космонавтиці - за півтора року. Багато знань швидко стають застарілими. Наприклад, значна частина знань, які знадобляться інженеру через 5 - 8 років, ще не відомі і не можуть бути передані в навчальному процесі. У різних сферах діяльності все частіше потрібна не кваліфікація, а компетентність, яку можна розглядати у вигляді своєрідної суми навиків, характерних особистостей, які об'єднують кваліфікацію, соціальні поведінкові характеристики, здатність працювати в колективі, співвідносити свої дії з інтересами інших, ініціативність і готовність до ризику. До того ж, випускник вищого навчального закладу повинен уміти орієнтуватись у зростаючому потоці інформації, мати навики спілкування, бути готовим до самостійності в прийнятті рішень та відповідальності за їх наслідки.

З огляду на ці обставини, необхідно було переорієнтувати освітній процес з екстенсивної моделі, що зводиться до передачі об'єкту певної суми готових знань, на інтенсивну модель, основою якої є формування здатності до самоосвіти, розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця.

якість освіта вищий навчальний

Висновки

Отже, становлення науково обгрунтованої національної теорії управління вищою школою в Україні - надзвичайно важлива науково-педагогічна проблема. Її успішне вирішення обумовлене ефективністю процесу усвідомлення теоретиками і практиками науки управління основних проблем сучасної школи, напрямків і шляхів їх вирішення. Це, своєю чергою, робить необхідним осмислення прогресивних ідей минулих періодів розвитку теорії управління з погляду сьогодення.

Оскільки період другої половини ХХ ст. багато в чому визначив напрямки і тенденції подальшого розвитку теорії внутвузівського управління в Україні, то саме в цей період визрівають передумови для радикальної зміни управлінської парадигми, які врешті-решт і призвели до початку заміни її в останнє десятиліття ХХ ст. З отриманням Україною незалежності з'явилася можливість ознайомлення науковців і практиків з різними концепціями управління, що об'єктивно сприяло виникненню різноманітного досвіду вузівського управління.

Стратегічна мета та завдання, поставлені перед керівниками різних ієрархічних рівнів управління освітою в умовах реалізації гуманістичної парадигми освіти в Україні зумовлює необхідність підвищити управлінську кваліфікацію керівних кадрів на основі реалізації творчого потенціалу, особистісних якостей, засвоєння культурних норм, професійної майстерності в процесі управлінської діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів, що й зумовлює специфіку постановки проблеми управлінського завдання у новому освітньому контексті.

Подальше забезпечення високої результативності діяльності вищої школи здійснюватиметься шляхом більш раціональної організації навчально-виховного процесу, роботи з науково-педагогічними колективами та координації виховних зусиль вищої школи, сім'ї й інших соціальних інститутів на основі повноцінної інформаційної бази, що відповідає сучасній освітній парадигмі.

Література

1. Ластовченко І. Болонський процес і проблеми рівності та елітарності в освіті України / І. Ластовченко // Освіта і управління [Текст]. -- 2005. -- Чис. 3/4. -- С. 201--206.

2. Теоретико-прикладні аспекти управління закладами освіти [Текст]: наук-метод. посіб. -- К.: Актуал. освіта, 2002. -- 312 с.

3. Управління вищими навчальними закладами [Текст]: монографія / С. Салига, О. Яришко. -- Запоріжжя: ЗЦНТІ, 2005. -- 194 с.

4. Ходикіна І. Ю. Трансформація університетської системи в концепції університету ХХІ сторіччя / І. Ю. Ходикіна // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Конкурентний потенціал і євроінтеграція (регіональні аспекти) [Текст]: зб. наук. пр. -- Вип. 1 (57). -- Львів: [б. в.], 2006. -- С. 207--215.

5. Щербань М. Як модернізувати університет?: [досвід кращих ВНЗ України має слугувати особистості й державі] / М. Щербань // Освіта [Текст]. -- 2012. -- N° 22/23. -- 10 - 17 квіт. -- С. 3.

6. Теоретико-прикладні аспекти управління закладами... -- С. 78.

7. Управління вищими навчальними закладами... -- С. 23.

8. Там само. -- С. 34.

9. Ластовченко І. Болонський процес і проблеми рівності та елітарності в освіті України... -- С. 201--206.

Размещено на Allbest.ru