Потреба людини в людині у спадщині В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.091.4 Сухомлинський:[37.035:364.2:316.772.4]-053.2-053.8

педагогічний сухомлинський духовний цінність

Статтю присвячено вивченню педагогічних ідей В. Сухомлинського про потреби людини в людині, виховання загальнолюдських духовних цінностей. Висвітлено найважливіші передумови формування в дитини таких цінностей, як потреба в людях, співчуття, доброзичливість, людяність, чуйність, повага, вміння вірити та любити іншу людину на основі гуманізму та педагогіки добра. Проаналізовано погляди педагога на виховання дітей у загальноосвітній школі - соціалізаційній суспільній інституції, яка багато в чому визначає подальший життєвий шлях особистості. Розкрито оригінальну виховну систему В. Сухомлинського, орієнтовану на Людину, яка була не тільки рівноправною з іншими, а й важливою складовою навчально-виховного процесу в Павлиській школі.

Аннотация

Филимонова Т. В.

ПОТРЕБНОСТЬ ЧЕЛОВЕКА В ЧЕЛОВЕКЕ В НАСЛЕДИИ В. СУХОМЛИНСКОГО Статья посвящена изучению педагогических идей В. Сухомлинского о потребностях человека в человеке, воспитании общечеловеческих духовных ценностей. Отражены важнейшие предпосылки формирования у ребенка таких ценностей, как потребность в людях, сочувствие, доброжелательность, человечность, чуткость, уважение, умение верить и любить другого человека. Проанализированы взгляды педагога на воспитание детей в общеобразовательной школе - социализирующей общественной институции, которая во многом определяет дальнейший жизненный путь личности. Раскрыта оригинальная воспитательная система В. Сухомлинского, ориентированная на Человека, которая не только равноправна с другими, но и была важной составляющей учебно-воспитательного процесса в Павлышской школе.

Annotation

NEED MAN IN MAN IN THE HERITAGE OF V. SUKHOMLINSKIY The article is devoted to the study of V. Sukhomlynskiy's pedagogical ideas concerning one man's need for another man, promotion of universal spiritual values. The most important preconditions for the forming of a child's values such as one man's need for another man, sympathy, benevolence, responsiveness, respect and love toward another person are described.

It is analyzed the outlook of pedagogue to upbringing of children at general educational school - socializing public institution that determines further period of life activity of personality in his (her) great achievements.

Pedagogical heritage of outstanding teacher, humanist V. Sukhomlynskiy has a large theoretical and practical value nowadays. Today, when we see rapid changes in the system of education, when pedagogical science searches optimal ways of decision of difficult tasks, one of humanistic value appears for young generation, and this value we can observe in theory and practice of V. О. Sukhomlynskiy.

In reality the pedagogy of V. О. Sukhomlynskiy is a humanistic one, as it is the source of development of theory and practice of national education and upbringing, where the main place belongs to education of common to all mankind spiritual values and necessities.

Виховання культури потреб особистості - одвічна проблема в педагогіці, в якій закладено різноманітні аспекти, як-то соціальний, психологічний, філософський тощо. Так, у соціальному середовищі кожна людина себе комфортно почуває тільки тоді, коли має стабільну, обґрунтовану та досить високу самооцінку, почуття власної гідності, які залежать від визнання й поваги з боку інших. Задоволення таких потреб викликає почуття впевненості в собі, своєї потрібності, цінності, визнання власних результатів діяльності.

У сучасній вітчизняній педагогічній науці існує плеяда знаних учених, науковців, педагогів, які понад 20 років досліджують і популяризують педагогічну спадщину видатного педагога Василя Сухомлинського (О. Савченко, О. Сухомлинська, О. Петренко, Л. Березівська, В. Федяєва, Т. Тоцька, В. Деркач та ін.).

Метою статті є висвітлення педагогічних ідей В. Сухомлинського щодо потреб людини в людині, формування в дитини таких цінностей, як людяність, любов до ближнього, співчуття, віра й повага тощо.

Педагогічна спадщина відомого вітчизняного педагога, гуманіста В. Сухомлинського нині має велике теоретичне та практичне значення. Сьогодні, коли відбуваються зміни в системі освіти, коли педагогічна наука шукає оптимальних шляхів вирішення складних завдань, одним з яких постає виховання гуманістичних цінностей у молодого покоління, закономірним є звернення до науково-практичного доробку великого педагога. В умовах радянського тоталітаризму та формалізму він створив власну оригінальну виховну систему, орієнтовану на Людину, яка була рівноправною з іншими, на її почуття, емоції, переживання, біль, Людину як найвищу цінність.

Справедливо педагогіку В. Сухомлинського називають гуманістичною, оскільки вона є джерелом розвитку теорії та практики національного виховання, де головне місце належить вихованню загальнолюдських духовних цінностей і потреб.

Завдяки багаторічній педагогічній діяльності вчений-педагог дійшов висновку, що є цінності, яким не можна навчити дитину одразу - вони мають розвиватися під час спілкування з найближчими людьми. На його думку, такі цінності утверджуються, міцніють або, на жаль, навпаки - атрофуються під впливом соціального середовища. Так, не можна в школі навчити дітей любити, якщо ця здатність не розвинулася в сім'ї, якщо дитина не бачить, як це - любити близьку людину. Саме тому важливою є батьківська любов до дитини, стосунки між матір'ю й батьком у родині, батьками та старшим поколінням. Ці складники - передумова виховання в дітей доброзичливості, чуйності, поваги, уміння любити іншу людину. Проте Василь Олександрович застерігав, що материнська й батьківська любов не має бути сліпою, а має виховувати в дитині справжню Людину, утверджувати віру в себе, у свої сили, захищати та водночас рухати вперед.

Важливо пам'ятати, що дитячий світ особливий. Це світ, де діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, честь і безчестя, людську гідність і справедливість. У дітей власні критерії краси, своє вимірювання часу. Тому вкрай важливо, щоб саме з раннього віку виховувати в дитини людяність, доброту, лагідність, доброзичливість, піклування й хвилювання про красу навколишнього світу.

Потрібно дбати про те, щоб діти виросли турботливими людьми, щоб душевна праця відточувала сердечну чуйність, пробуджувала бажання робити добро, віддавати тепло своєї душі іншим людям і знаходити в цьому особисту радість. Василь Олександрович називав таку роботу «азбукою виховання людяності». Без уміння дитини відгукуватися думками, почуттями на все, що відбувається в навколишньому світі, без чуйності до людини не можлива гуманність. Батьки й учителі мають навчити дитину відчувати серцем і душею іншу людину, розуміти та поважати її інтереси, прагнення тощо. Своєю поведінкою, вчинками щодо іншої особи дитина засвідчує ставлення до неї, бо, за переконанням педагога, уміти жити в суспільстві - це означає вміти жертвувати своїми радощами в ім'я благополуччя та спокою інших людей.

Робота в школі серед дітей не раз давала й самому педагогу «уроки педагогіки», як він сам їх називав, які закарбовувалися на все життя. Одним із таких прикладів, на думку вченого, була історія з дівчинкою Галею Козак, про яку написав педагог у статті «Фиолетовая хризантема». Історія про дівчинку з тонким, чутливим серцем, дівчинку, що страждала від самотності, якій потрібна була людина, яка їй повірила б, підтримала, стала справжнім другом, проявила чуйність і сердечну доброту. І такою людиною для Галі став її вчитель, педагог і товариш Василь Олександрович. «С того дня начались мои многолетние раздумья о неимоверно сложном переплетении понятий - вера, доверие, любовь, долг, ответственность, требовательность. Постепенно передо мной раскрывалась педагогическая мудрость: все эти стороны сложных духовных взаимоотношений педагога и его питомцев представляют собой лепестки одного и того же цветка; подлинная красота в том, что все лепестки растут и благоухают; нет одного лепестка - нет и гармонии, нет красоты, и ничем невозможно заменить недостающий лепесток». Для кожної дитини дуже важливо бути переконаною, що вона безмежно дорога й потрібна іншій людині, людині, якій не байдуже, яка дитина, - зазначав В. Сухомлинський [7, с. 95].

Ось як описує павлиський учитель свою дружбу з маленькою дівчинкою: «Я чувствовал неодолимое детское желание переживать, испытывать радость от того, что он, маленький человек, нужен и дорог другому человеку - взрослому, мудрому, пообещавшему быть ему, ребенку, самым близким в мире человеком. Маленькой девочке хотелось быть частицей другого человека, хотелось быть уверенной в том, что кто-то в мире никогда, ни на одно мгновение не забывает о ней» [7, с. 94].

Через багато років, коли Галя Козак стала дорослою людиною та мала вже свою сім'ю й дітей, за словами Василя Олександровича, вона так згадувала ті події: «Такое бывает единственный раз в жизни. По-моему, самое дорогое для человека - убеждаться, что твоя вера в другого человека - это твоя надежда и опора. Без веры в человека невозможны ни счастье, ни любовь» [7, с. 98].

Стаття «Фиолетовая хризантема» викликала жвавий інтерес у читачів. Ми хочемо навести один із листів до Василя Олександровича, яких він отримував досить багато кожен день і на які завжди намагався відповісти.

Здравствуйте, учитель Сухомлинский!

Сегодня пришел журнал «Юность» с Вашей повестью «Фиолетовая хризантема». Вы там пишете о девочке Гале Козак. Ей повезло - она встретила такого человека, как Вы. Из Вашей повести видно, что именно Вы сделали первый шаг ей навстречу. А вот у меня с моей учительницей так не получается. Вообще-то я почти не похожа на Галю, да и моя семья не похожа на ее семью. У нас в семье все нормально, обо мне и думают, и заботятся. Особенно отец. Но именно ему-то я совсем и не доверяю. Маме я хоть рассказываю про наш класс, про школьные дела. Но о том, о чем я думаю, я им рассказывать не могу. Почему - я не знаю сама. А поговорить с кем-нибудь знаете как хочется! У нас есть очень хорошая учительница по химии. Плохо, что она не наша классная руководительница, наверное, плохо меня знает. А я поняла, что человек она очень хороший, просто замечательный человек. Она любит всех, именно всех своих учеников, и плохих и хороших. Может быть это и не так, но во всяком случае она никого не выделяет. А я просто не знаю, что мне делать. Как завоевать мне ее доверие? Наверное, это глупо, но я пыталась обратить на себя ее внимание. Специально опаздывала на уроки, читала на уроках книги. Я понимаю, что все это очень глупо, но что я могу сделать? Подойти к ней после уроков и сказать: «Я хочу, чтобы вы были моим другом?» Да и мне почему-то кажется, что это невозможно, чтобы пятнадцатилетний и тридцатипятилетний человек были друзьями. Я очень много об этом думала и все-таки решила, что это невозможно. Даже как-то противоестественно - чтобы взрослый человек доверял мне. Ведь при дружбе должно быть доверие с обеих сторон. А у Вас в повести так хорошо написано: «Я чувствовал неодолимое детское желание переживать, испытывать радость оттого, что бы маленький человек, нужен и дорог другому человеку - взрослому, мудрому, пообещавшему быть ему, ребенку, самым близким в мире человеком». Ну почему же она этого не чувствует??? <...>

Я сама не знаю, зачем я Вам пишу. Ведь ничего изменить нельзя. Только (если можно конечно) напечатайте эту повесть в «Учительской газете» или хотя бы слова, которые я здесь привела. Может быть, многие учителя кое-что поймут <...> [2, с. 8-9].

Чим благородніша доброта й віра в людину, тим більше зростає вимогливість дитини до себе, непримиренність до зла та неправди, «тем ярче в твоей нетерпимости к злу питомец твой видит и чувствует твою подлинную любовь; чем больше ты отдаешь ему духовных сил, тем выше его требования к тебе», - стверджував Василь Олександрович [7, с. 94].

В. Сухомлинський намагався виховувати своїх учнів як людей великої душі, які насамперед люблять інших, адже вважав, що виховання любові до людей і турбота про них - це одне з найважливіших і благородніших завдань школи. Саме на таких засадах будувалася система взаємостосунків у колективі дітей, у стосунках з учителем, де зусилля спрямовувалися на піклування про товаришів, батьків - усіх тих, хто потребував підтримки й допомоги. «Нравственный опыт, приобретаемый в таких взаимоотношениях, является неисчерпаемым источником моральных достоинств - бескорыстной доброты, сердечной, искренней чуткости и отзывчивости», - стверджував педагог [4, с. 55-56].

Як тільки дитина переступає поріг школи, вона стає частиною великого учнівського колективу, життя, де існують свої правила, особливості, традиції. До кожного учня Василь Олександрович підходив індивідуально, до кожного прислухався, придивлявся, цікавився, якими ж духовними ниточками пов'язана дитина з рідними та близькими. «Нормальное нравственное развитие, гармония любви счастья и труда (а от этой гармонии, в сущности, зависит моральное здоровье человека), возможно только при том условии, если ребенок убежден: я кому-то очень, очень нужен. Я для кого-то безмерно дорог. Кто-то видит во мне смысл своей жизни. Но я кем- то очень, очень дорожу, без кого-то я не могу жить, кто-то и для меня безмерно дорог» [5].

Дитина хоче робити добро не для того, щоб почути похвалу, а тому, що творення добра для людей - це особисте щастя самої дитини, турбота про інших розвиває в неї чутливість до людських думок, радостей, лиха. Василь Олександрович був переконаний, що той, хто вміє віддавати частинку себе для щастя інших, не може бути байдужою людиною, не пройде повз чуже лихо, самотність, страждання. Саме творення радості для людей - це той перший вогник, що запалює в душі людини яскравий смолоскип совісті.

Якщо маленька дитина вірить іншій людині, якщо вдалося виховати в серці вихованця чуткість людської віри, людської довіри, то «этот маленький человек, требует - и требует очень строго и неумолимо, - чтобы и ты верил до конца ему и в него» [7, с. 98].

Ось іще один із листів до Василя Олександровича:

Здравствуйте, учитель!

Мне идет семнадцатый год, я учусь на втором курсе Ивановского музучилища. Мне многие взрослые говорят, что я еще дитя несмышленое. А себе я иногда кажусь старушкой, у которой уже вся жизнь позади. Это потому, что я ничего не жду нового в жизни. Кажется, вся людская гадость мне известна - чего ж еще ждать? Я не хочу Вам жаловаться на «горькую судьбу», но так страшно жить без веры в прекрасное в людях и в жизни? У меня есть самая сокровенна мечта: стать писательницей, но я твердо знаю, что не стану ей, если не буду страстно любить эту жизнь, этих людей. Но разум не сможет родить в сердце любовь: сердцу не прикажешь. Я всеми силами души хочу научиться добру и мудрости, но самые первые учителя - отец и мать, и если они не научат этому, потом очень трудно это воспитать в себе. Я не хочу, чтобы Вы подумали: «Ишь, недовольная какая!» Я видела и вижу вокруг и хороших людей, но что-то в моей душе отравлено, в ней больше неверия.

Мне кажется, что если Вы мне ответите, то что-то изменится к лучшему... [1, с. 65].

І таких листів до педагога надходило дуже багато. Прагнучи відповісти кожному адресату, Василь Олександрович намагався дати відповідь й у своїх працях. «Людина - найбільша цінність серед всіх цінностей світу», - стверджував педагог, вважаючи цей принцип одним із найголовніших у повсякденній виховній роботі [3, с. 10].

У любові до людей є й інші духовні начала. Любов і повага до людей спонукає до формування щастя та громадянської позиції. У любові до людей кожен утверджує себе як особистість, як громадянин, як син свого народу. Потреба в людині - це духовне начало людської любові. «Я не можу жити без почуття й усвідомлення того, що я комусь дорогий, що хтось бачить увесь сенс свого життя лише тому, що є на світі я», - вважав Василь Олександрович [9, с. 188].

У кожній дитині В. Сухомлинський намагався пробудити потребу в людині (теплоти, любові, відданості, турботи, віри), задовольнити її. Він був переконаний, що чим із більшою сердечністю й тактом задовольняється ця потреба, тим більше вона випробовується. «Это благородное человеческое желание - оно является идеалом настоящего педагога - имеет своей обратной стороной то, что мы называем ответственностью воспитываемого перед родителями и воспитателями или долгом, долженствованием» [7, с. 95].

Учитель мусить навчати дітей якомога рідше говорити про добро та честь, про чутливість і сердечність, важливо, щоб діти були просто добрими й чесними, чутливими й сердечними. Чуйність і сердечна доброта дитини розпочинається зі співчуття до всього живого, піклування, хвилювання за близьких, друзів. Саме з турботи про іншу людину, про квітку чи деревце, про пташку починається виховання доброти й людяності. Справжнє піклування вихователя про долю дитини має розпочинатися тоді, коли дитина вкладає часточку своїх духовних сил в іншу людину, коли найвищим щастям для неї є турбота про щастя іншої особи. Дитина має усвідомити, що в світі є люди слабші, які потребують співчуття та уваги, що спонукатиме її стати захисником їх життя, щастя, спокою.

З перших днів перебування дітей у школі Василь Олександрович намагався зробити так, щоб уже в першокласників були маленькі друзі - дошкільники, щоб маленька дитина вела за руку свого молодшого приятеля, почувала себе старшою, сильнішою, мудрішою й досвідченішою і найголовніше - стала відповідальною за життя та щастя свого товариша [6].

Часто дитина чує такі вирази: «жити для людей», «любити людей». Василь Олександрович радив і вчителям, і батькам задуматися над ними. Який зміст ми вкладаємо в них? «Жити для людей - це означає бути справжнім сином, справжньою донькою своїх батьків. Умій жити для людей. Це уміння набувається за підручником багатовікової мудрості, народної моралі, досвіду багатьох поколінь. Умій читати цей підручник, думати над ним» [9, с. 212]. Бути справжньою людиною - це означає віддавати сили своєї душі в ім'я того, щоб люди були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині залишилося щось хороше від тебе, від твоєї душі [9, с. 188].

Основою виховної концепції Василя Сухомлинського і створеної ним педагогічної системи є принцип гуманізму. Послідовний мислитель і вчитель-творець створив

134оригінальну педагогічну систему, яка була побудована на міцній психологічній базі, що передбачала врахування індивідуальних особливостей дитини, її здібностей, інтересів і потреб. Одне з головних місць у системі педагога займало виховання культури потреб дитини, взаємин з людьми, природою, ставлення дитини до самої себе тощо. І сьогодні наукова і педагогічна спадщина Василя Олександровича, його надбання є живильним джерелом для науковців, педагогів, батьків, громадськості і слугують у справі розбудови національної освіти в Україні.

На сучасному етапі провідні ідеї В. Сухомлинського широко використовуються у практиці загальноосвітньої школи, у розробленні нових програм і моделей розвитку національної освіти. Перспективи подальших розвідок пов'язані з вивченням педагогічної спадщини педагога-новатора в контексті розвитку духовних потреб учнівської молоді.

Література

1. Листи до Сухомлинського В. О. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 5097, оп. 1, сп. 1089, арк. 65.

2. Листи до Сухомлинського В. О. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 5097, оп. 1, сп. 1091, арк. 8.

3. Сухомлинский В. А. Возвышайте человека. Что же такое школа? / Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 5097, оп. 1, сп. 800, 20 арк.

4. Сухомлинский В. А. Верьте в человека / В. А. Сухомлинский. - М. : Молодая гвардия, 1960. - 112 с.

5. Сухомлинский В. А. У чистого родника / В. А. Сухомлинский // Комсом. правда. - 1970. - 7 июня.

6. Сухомлинський В. О. Сад для людей: (Виховання моральних якостей) / В. О. Сухомлинський // Рад. Україна. - 1963. - 20 березня.

7. Сухомлинский В. А. Фиолетовая хризантема / В. А. Сухомлинский // Юность. - 1970. - № 1. - С. 92-99.

8. Сухомлинський В. О. Ставлення до батьків, рідних, близьких / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 2. - С. 201-220.

9. Сухомлинський В. О. Ставлення до людей і обов'язок перед ними / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5 т. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 2. - С. 184-200.

Размещено на Allbest.ru